КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ. Релігієзнавство. Укр.. Учебное пособие для студентов всех специальностей. Одесса, 2007. Шеенко Л. В. Три ветви христианства. Учебное пособие для студентов всех специальностей. Одесса, 2008
 Скачать 0.56 Mb.
|
|
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З РЕЛІГІЄЗНАВСТВА для студентів усіх спеціальностей Розроблений канд. екон. наук, доцентом кафедри "Філософія" Шеєнко Л.В. ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ДИСЦИПЛІНИ Лекція 1. Релігія та суспільство. Еволюція і типи релігій. Лекція 2. Локальні релігії. Лекція 3. Світові релігії. Буддизм. Лекція 4. Християнство. Лекція 5. Іслам. Лекція 6. Сучасна ситуація у світі та Україні в сфері релігії. ЛІТЕРАТУРА
Лекція 1. Релігія та суспільство. Еволюція і типи релігій План лекції:
Актуальність, предмет та ціль дисципліни "Релігієзнавство" Майже сторіччя релігія в нашій країні була відділена від держави, що, до речі, справедливо, зважаючи на її багатонаціональний та поліконфесіональний характер. Але водночас релігія виявилася відділеною й від офіційної культури в цілому, і від освіти, зокрема. Проте незнання, нерозуміння духовного світу того, хто поряд, нерідко стає причиною протистояння та недовіри, шовіністичних настроїв та відкритої ворожнечі. Світ змінюється... Сьогоднішній світ — це не світ ізоляції, а світ комунікацій та інтеграції. Тіснішою стає взаємодія країн і народів. "Діалог культур" поступово переростає в "симфонію" (гр. simphonia — співзвуччя), коли кожна культура, маючи власну партію, вплітає свій голос до загального ансамблю. Тільки зрозумівши, чим саме живе твій сусід, що рухає його діями і вчинками, які в нього цінності та цілі, можна сподіватися на терпимість і взаємопорозуміння, мир і злагоду в загальній оселі. Саме тому знання про життя й культуру інших народів, їхніх уявленнях та віруваннях, розуміння специфічних особливостей різноманітних духовних шукань людства, об'єктивних закономірностей становлення та розвитку уявлень людини про світ і своє місце в ньому є необхідною умовою подальшого процвітання а часом і виживання людського співтовариства. ХІХ-ХХ сторіччям притаманне витиснення релігійної картини світу у свідомості людей науковою. СЕКУЛЯРІЗАЦІЯ, тобто відчуження суспільства від релігії, яка, хоч і мала об'єктивні передумови, але носила примусовий характер, призвела до того, що багато громадян, для яких релігія була стримуючим або направляючим чинником, втратили моральні орієнтири. Бенджамін Франклін якось сказав: "Якщо люди такі слабкі, коли мають релігію, що ж вони будуть робити, коли опиняться без неї?" Сучасний етап на рубежі тисячоліть характеризується підвищеним інтересом, у тому числі, з боку науки, до проблем духовності, активізацією однієї з найважливіших сфер культури — релігії. Проте цей процес має й сумнівні з позицій духовності, а деколи просто потворні форми. Досить згадати трагедію людей, що стали жертвами "Білого Братерства" або "Аум Синрікьо", бійки між православними вірянами Московського та Київського патріархатів, афери лідера "Посольства Божого" Сандея Аделаджі у Києві тощо. Вкрай гостро постають ці проблеми саме для суспільств, що переживають кризові явища в економіці, політиці, культурі, коли духовна незрілість, матеріальні, соціальні, психологічні труднощі штовхають людину на пошук духовної опори. Сьогодні, коли втрачені традиційні способи передачі від покоління до покоління духовних цінностей та ідеалів, як ніколи важливо зуміти зорієнтуватися в тому різномаїтті шляхів духовного розвитку, що пропоновані культурою, розібратися, як саме формуються релігійні уявлення і чому вони мають настільки стійкі форми, у чому секрет феномена віри і, нарешті, чи веде обрана нами дорога "до храму"?.. Саме тому введення до навчальної програми сучасної вищої школи дисципліни "Релігієзнавство" виявляється своєчасним і вкрай необхідним. Соціокультурним процесам в Україні притаманні явища сакралізації від лат. sacralis, sacrum — священне — підпорядкування різних сфер життя суспільства, соціальних інститутів і відносин релігійному впливу: відновлюються і будуються храми й монастирі, функціонують недільні духовні школи, модними стали вінчання (навіть серед невірян) та освячення світських заходів, засоби масової інформації стають популяризаторами релігійних ідей, політики тісно взаємодіють з релігійним діячами та установами. Мода на релігійність... Аморально, але — факт! Загальною Декларацією прав людини й більшістю Конституцій світу проголошено свободу совісті та віросповідання, тобто право кожного не тільки вірити чи не вірити в бога, а й вибирати, яку саме релігію сповідати. І це — теж прикмета часу, крок уперед до духовної свободи. Ми поступово наближаємось до розуміння того, що й релігія, й вільнодумство, навіть у такій його крайній формі, як атеїзм, є двома сторонами єдиного процесу культурного розвитку суспільства, що вносять кожен свій внесок до просування людства шляхом пізнання світу й себе самого. Ще великий грецький вчений і філософ Піфагор пророкував, що на людство чекає два страшних бичі: матеріалізм вчених та неуцтво священиків. Розуміючи це, багато релігійних діячів все активніше використовують досягнення науки для зміцнення авторитету своєї релігії, прагнучи досягти її відповідності сучасним культурним уявленням і свідомості цивілізованої людини. А вчені досліджують феномен віри і чудотворні реліквії, вивчають пам'ятки світової релігійної думки, виявляючи відповідності проміж постулатами різних вчень та новітніми досягненнями наукової думки Ф. Капра "Дао фізики" та ін.. "Релігієзнавство" — це не Закон Божий, не історія і не філософія релігії, не науковий атеїзм. Задача богослов'я — донести до віруючого основи вчення, за будь-яку ціну обґрунтовуючи переваги своєї релігії перед іншими; історик піклується про точніше віддзеркалення фактів і подій, досліджує динаміку зародження, розвитку й взаємодії релігій; філософія прагне осмислити феномен віри та механізм релігійної свідомості, шукає закономірності розвитку різних релігій… Релігієзнавство — комплексна ідеологічно нейтральна наукова дисципліна, що вивчає релігію як соціальне явище в усій сукупності його проявів, її світоглядну, соціоорганізаційну та культуроутворюючу роль, властивий тільки релігії спосіб світосприйняття. Відати на санскриті — знати. Релігієзнавство — це синтез усіх наших знань про релігію. Таким чином, предметом вивчення "Релігієзнавства" є релігія. Ціль навчальної дисципліни: надати уяву студентові про сутність релігії як соціального й культурного феномену, її місце і роль у житті суспільства і кожного з його членів, ознайомити з різними формами релігій, що склалися впродовж людської історії. Важливіші поняття релігієзнавства Кожна релігія ґрунтується на переконанні в існуванні чогось чи когось Вищого, Надприродного, Першооснови|начала| (Бога, сонму божеств, Абсолюту тощо) та|та| його впливі на життя людини і людства, а також здатності людини до спілкування, взаємодії, єднання з|із| цим Вищим.
Існує цілий ряд|низка| визначень релігії|суспільного|. Діапазон їх досить|достатньо| широкий: від уявлення про релігію як "переживання|вболівання| священного" |та|(філософ І.Бах) до "універсального неврозу нав'язливості у формі захисту від почуття|відчуття| внутрішньої невпевненості і|та| страху" (З.Фрейд). В одному з підручників з релігієзнавства наведено таке визначення релігії: "релігія є особливий духовно-практичний зв'язок між людьми, заснований на священному відношенні до таких цінностей ідей, процесів, дій, людей, живих істот, речей, світу в цілому, що визнаються віруючими найважливішими для зміцнення єдності їх співтовариства, і специфічне пізнання яких стає найглибшим сенсом життя індивідів, що сповідають таку віру" (Воецкая Т.С. В поисках истини. — Одесса, 1996.. Атеїстичний словник визначає релігію як "одну з форм суспільної свідомості, відображення дійсності в ілюзорно-фантастичних образах, уявленнях, поняттях, визначною головною ознакою якої є віра в надприродне". Релігія, відповідно марксизму, має минущий характер, і рано чи пізно має відмерти (Атеистический словарь/Под общ. ред. М.П. Новикова. — М., 1986.. Отже, релігія — один з найдавніших способів самопізнання й самосвідомості людини, в основі якого лежить механізм віри. У своїх конкретно-історичних формах, що склалися в культурі того чи іншого суспільства (племені, нації, держави), релігія постає як система поглядів, дій, стосунків, що відбивають сокровенні уявлення членів цього суспільства про світ та місце людини в цьому світі, відношення людини з Вищим. При цьому практично кожна релігія наполягає на істинності пропонованого саме нею шляху до єднання з Вищим.
Питання "що таке віра?" давно хвилює людину. Як народжується настільки сильне почуття, не підвладне доводам розуму, що деколи виявляється більш могутньою силою, ніж любов, дружба, страх? Віра — це переконаність людини у вірогідності будь-чого, що не може бути принаймні, на даному етапі перевірено емпірично, за допомогою органів почуттів, чи шляхом логіки й доказів. Є віра в себе, віра вченого в істинність своєї ще не доведеної гіпотези, є, нарешті, віра релігійна. Релігійна віра — це переконаність в існуванні Вищого, Надприродного, Яке визначає і направляє буття людини в цьому світі, та з яким може бути встановлений зв'язок. Таким чином, релігійна віра є однією з форм віри як такої. Але через властиве їй яскраве емоційне забарвлення та надання нею відчуття порядку й захищеності, релігійна віра займає особливе місце в житті людини і суспільства. Нерідко релігійна віра постає вищою за все в житті людини, розглядається як головна мета людського буття. Так, протестантський християнський напрямок кальвінізм саме віру вважає єдиною!!! умовою порятунку. Не добрі справи, не каяття у своїх гріхах, а віра, і тільки віра — от гарант божої прихильності!
З найголовніших догматів, що розкривають суть віровчення, складається Символ віри тої чи іншої релігії. Наприклад: Нікео-Константинопольський Символ Віри у християнстві (був прийнятий на I-му Нікейському та II-му Константинопольському Вселенських соборах у IV ст.) складається з 12 членів (параграфів); в ісламі — Акида з 6 догматів; в іудаїзмі — 5 догматів; в буддизмі — 4 Благородні Істини.
Засновників важливіших релігій називають Великими Духовними Вчителями людства. Великі Вчителя — це історичні та міфологічні особи, які спричинили значний вплив на духовне життя народів, передали людям безцінні філософські, етичні, релігійні вчення, затвердили основні засади релігійного та суспільного життя: в християнстві — Ісус Христос; в іудаїзмі — Мойсей; в ісламі — Мухаммед; в буддизмі — Сиддхартха Гаутама — Будда; в даосизмі — Лао-цзи; в конфуціанстві — Конфуцій; в зороастризмі — Зороастр Заратуштра; в джайнізмі — Джина Махавіра та інші. Роль і функції релігії в житті людини та суспільства Релігія — один з основних чинників соціокультурної історії. Без релігії людина, можливо, не стала б людиною. Протягом тисячоліть релігія виступала як найзначніша складова культури, що безпосередньо впливала на стан і розвиток інших сфер життєдіяльності суспільства, формування світогляду, була головною виховною, соціалізуючею та контролюючою силою. На базі релігії розвивалися політика й економіка, освіта і мистецтво, побут і гігієна, мораль і моральність — усе знаходилося під впливом і невсипущою увагою релігії. Навіть наука, що традиційно розглядається як альтернатива релігії, довгий час розвивалася виключно в рамках релігійних інститутів: у Стародавньому Єгипті головними зберігачами знань, що були недосяжними для більшості людей, були жерці, які поєднували в собі функції священнослужителів, чиновників, державних діячів, учених, істориків тощо; у середньовічній Європі офіційна наука існувала переважно в монастирях, а перші вищі навчальні заклади університети готували богословів. Релігійні реформи нерідко перетворювались на загальнокультурні реформи, що змінювали увесь хід розвитку держав і народів. Релігійна реформа фараона Ехнатона, який замінив численний єгипетський пантеон культом єдиного бога сонця Атона, надала поштовх до розвитку нової етики та естетики, змінила відносини між людьми і людини з навколишнім світом. Інший приклад: після прийняття імператором Костянтином християнства було створено нову столицю Римської імперії — Константинополь. Згодом це місто, тепер вже як столиця Візантії, стало релігійним і культурним центром усього православного світу. Те ж можна сказати про історичний акт Хрещення Русі князем Володимиром, внаслідок якого Русь набула писемність і науку, кам'яне будівництво, образотворче мистецтво. Створення Мухаммедом нової релігії — ісламу — стало відправним пунктом розвитку неповторної мусульманської культури, яка немає поділу на релігійну і світську складові. Значення релігії в житті певних людей, суспільств|товариств| і|та| держав різне: одні живуть за суворими законами релігії (наприклад, іслам), інші надають своїм громадянам повну|цілковиту| свободу в питаннях віри і|та| взагалі не втручаються в релігійну сферу, треті тримають релігію під забороною. Навіть в одній і|та| тій же країні впродовж нетривалого часу (як це сталося з Росією-СРСР-пострадянськими державами) відношення до|із| релігії може змінюватися. Релігії можуть об'єднувати або роз'єднувати людей; надихати на творчу працю і подвиги або закликати|призивати| до пасивності та бездіяльності, неспротиву обставинам; допомагати поширенню освіченості та|розповсюдженню| розвитку мистецтва чи |та|обмежувати якісь сфери культури, накладати заборони на окремі види діяльності, науки, мистецтва тощо|та|. Таким чином, значення релігії завжди слід розглядати|розглядувати| конкретно в певному суспільстві|товаристві| та|та| в заданий період. При цьому релігії притаманні деякі універсальні функції, які вона виконує в будь-якому суспільстві, в будь-яку епоху. Головна задача, яку має вирішувати будь-яка релігія, — перетворення, удосконалювання самої людини, одухотворення її тваринної, біологічної сутності. В цьому полягає людиноутворююча функція релігії. На розв'язання цієї задачі спрямовані такі функції: |