КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ. Релігієзнавство. Укр.. Учебное пособие для студентов всех специальностей. Одесса, 2007. Шеенко Л. В. Три ветви христианства. Учебное пособие для студентов всех специальностей. Одесса, 2008
 Скачать 0.56 Mb.
|
|
світоглядна, що формує певну систему світосприйняття, тобто сукупність принципів, поглядів, ідеалів і переконань, уявлення про виникнення та устрій світу, місце людини у світі, його зв'язок із Вищим та сенс життя, які притаманні саме цій релігії; аксіологічна або ціннісна від гр. axios — цінний, що формує систему цінностей духовних і не тільки та еталонів. Людина, що спирається на певні релігійні ідеали та цінності, внутрішньо перероджується, орієнтує своє життя згідно з ними; виховна, задача якої — передача від покоління до покоління накопичених суспільством культурних зразків, навичок і умінь з метою формування якостей, що проголошені даною релігією як еталонні, ідеальні. Крім того, релігія надає людям розраду, надію, слугує духовною опорою — не випадково люди звертаються до релігії в складні часи свого життя; |утіха| нормативно-регулятивна, завдяки якій, шляхом формування системи морально-етичних вимог (у|в, біля||в,біля| виді норм принципів, правил, заборон, заповідей, законів, табу) регулюються та контролюються діяльність та вчинки людини, відносини у суспільс|в,біля|тві та між суспільствами. Релігія допомагає зміцненню та закріпленню конкретних громадських порядків, традицій і законів суспільного життя, оскільки є консервативнішою за будь-який інший громадський інститут. Прагнучи до збереження засідок, стабільності та спокою, саме релігія, частіше за все, виконує стабілізуючу роль у суспільс|в,біля|тві; у ході соціокультурного розвитку виробляються певні форми, способи й засоби взаємодії між членами соціуму, які належать до того чи іншого релігійного співтовариства, та між різними релігійними спільнотами, з яких складається суспільство. Ці задачі вирішують функції соціалізації та комунікативна; соціоінтегративна або просто інтегративна функція спрямована на зближення та об'єднання різних спільнот у ході культурно-історичного процесу, сприяє формуванню націй, створенню та зміцненню держав. Так, чи не головною ціллю Хрещення Русі для князя Володимира було єднання та зміцнення Київської Русі. У сучасному світі прикладом можуть служити такі релігійні об'єднання, як Всесвітній союз буддистів, національно-культурна інтеграція християн певної конфесії або мусульман усього світу тощо. Проте даний процес протікає паралельно зі зворотним процесом соціальної дезинтеграцї, коли релігія стає фактором роз'єднання, протистояння народів, націй, соціальних груп, релігійних війн. Проявом цього процесу є також внутрішньоконфесіональна диференціація — дроблення релігій на течії, напрямки, секти (розкол християнства у 1054 та 1517 роках або розкол Руської православної Церкви у незалежній Україні). Релігійний екстремізм, нажаль, залишається джерелом соціальної напруги і в XXІ столітті;
Треба, однак, визнати, що в історії немало прикладів руйнівної діяльності релігійних установ, що знищували не тільки пам'ятки чужої конфесії чи іншої епохи, а й власних митців за вільнодумство чи відмову слідувати релігійним канонам. Структура системи релігії Релігія є складною системою, структура якої включає такі складові:
Віровчення — це основа, ідейно-теоретична база будь-якої релігії, що включає систему уявлень про Вище і зв'язок людини з Ним. Можливі різні шляхи формування віровчення: коли основи вчення складаються поступово, існуючи і трансформуючись протягом тривалого часу в усній традиції синтоїзм, брахманізм; або коли Вчитель Мойсей, Будда, Христос, Мухаммед викладають більш-менш цілісну світоглядну систему, що фіксується їх учнями, соратниками у вигляді Священних Писань. Можливо також, що цілком|сповна| світські міркування, погляди і діяльність конкретної історичної особистості наприклад, китайського державного чиновника Конфуція сакралізуються його послідовниками у формі релігійного вчення. Будь-яке віровчення включає:
Коротко суть віровчення може бути викладено у вигляді Символу віри. Друга складова релігії — релігійна свідомість — є специфічною формою пізнання та освоєння світу, що заснована на вірі в надприродне. Це — одна з найдавніших форм самосвідомості та самопізнання своєї сутності й свого місця у світі людиною через співвіднесення себе з Вищим. Релігійна свідомість включає:
Релігійний культ лат. cultus — шанування, поклоніння є найважливішою з форм релігійної діяльності, практичною реалізацією відносин людини суспільства з Вищим, що наочно демонструє специфічні особливості даної релігії або конфесії. До релігійного культу відносяться:
Релігійні інститути — це організації, співтовариства, що поєднують послідовників якоїсь релігії для здійснення релігійної діяльності та вирішення визначених задач. До них відносяться:
Крім того, важливу роль у процесі функціонування релігії грають позакультова релігійна діяльність, що включає освітню, суспільно-політичну, місіонерську та інші види діяльності, та релігійні відносини. Типи та рівні релігій Сьогодні у світі співіснує безліч релігійних конфесій, течій і сект. Найбільш значними й розповсюдженими з них є: християнство 2 млрд. послідовників, іслам 1,3 млрд. віруючих, буддизм 700-800 млн., індуїзм (близько 800 млн.), іудаїзм, конфуціанство і даосизм Китай, синто або синтоїзм Японія. Релігія в своєму історичному розвитку пройшла певні ступені — рівні, що характеризують розвиненість свідомості вірян — від наївних релігійних вірувань первісної людини до віри в єдиного для всього людства Бога. 1. На першому етапі це були ранні релігійні вірування або проторелігії:
Раннім релігійним віруванням притаманне надання божествам рис тварин — зооморфізм, на відміну від більш пізнього антропоморфізму — наділення божества рисами й властивостями людини. Ці вірування виявляються у формах ідолопоклонства, чаклунства знахарства, заупокійного культу і культу предків, шаманізму спілкування з духами та ін. Їх характеризують відсутність інституту професійних служителів культу, магічна обрядовість, синкретизм. 2. Більш високим рівнем розвитку релігії є політеїзм — многобожжя від гр. poly — багато + theos — бог чи язичництво. До політеїстичних релігій належать релігії Стародавнього Світу Древнього Єгипту, Греції і Рима, слов'янське язичництво тощо, індуїзм, синтоїзм, конфуціанство, даосизм. Їм притаманні відображення в релігійних уявленнях і культі етнічних і загальнокультурних особливостей соціуму, складна специфічна обрядовість, інститут служителів культу — жреців. 3. Найбільш розвинутим рівнем релігії є монотеїзм від гр. monos — один + theos — бог — віра в єдиного бога. До монотеїстичних релігій належать: іудаїзм, християнство й іслам. Усі релігії світу можна розділити на декілька типів, в залежності від локалізації, чисельності послідовників і ступеню розвиненості: 1. Родоплемінні релігії, що локалізовані в межах одного племені, племінного союзу, що знаходяться на низькому ступені соціокультурного розвитку. 2. Національні етнічні та національно-державні релігії, послідовниками яких є представники одного народу, нації, або такі, що обмежені рамками однієї держави: іудаїзм, індуїзм, синтоїзм та ін.; 3. світові релігії, тобто найбільш розвинені релігії, що мають міжнаціональний, міждержавних характер. Таких релігій три: буддизм, християнство, іслам. Особливе місце в сучасному релігійному світові посідають нетрадиційні релігії і модернізовані культи, що спираються на новітні досягнення науки, техніки, психології, і найчастіше мають еклектичний характер. До них можна віднести: Церкву Саєнтології, Університет Трансцендентальної медитації Махаріши, "космічні" й "уфологічні" культи тощо. Підіб'ємо підсумок. Сучасний погляд на релігію вимагає розглядати її, з одного боку, як універсальний соціокультурний феномен — одну з найважливіших складових (сфер) людської культури, в основі якої лежить особлива форма суспільної свідомості, що базується на вірі в надприродне. Водночас релігія представлена в конкретно-історичних формах — історично сформованих в культурі того чи іншого суспільства племені, народу, держави систем поглядів, дій, відносин, що віддзеркалюють найпотаємніші найважливіші уявлення членів цього суспільства про відносини людини з Вищим: християнство, іслам та інші. Лекція 2. Локальні релігії План лекції:
Ранні релігійні вірування Першим етапом людської історії є, як відомо, первіснообщинна епоха. Для первісності властива високий ступінь з'єднання|сполуки| людського буття з|із| усім, що її оточує в довколишній природі. Стосунки із землею і|та| небом|піднебіння|, кліматичними явищами, водою та вогнем|та|, рослинним і|та| тваринним світами|миру| в умовах привласнюючого|присвоювати| (збирально-мисливського) господарства були не лише|не тільки| об'єктивно необхідними чинниками|факторами| людського існування, але і складали безпосередню суть|єство| життєвого процесу. Для первісності стають характерними такі особливості архаїчного світосприйняття|світосприймання|, як ототожнення людського буття з природним та переважання колективних уявлень в індивідуальному мисленні. У єдності вони утворюють специфічний стан психіки, який позначається поняттям первісний синкретизм. Первісні люди були настільки включені в довкілля, що вважали себе причетними рішуче усьому, не виділяючись зі світу, тим більше не протиставляючи себе йому. Первісній цілісності буття відповідає нерозчленована на окремі форми примітивно-цілісна свідомість, для якої "усе є усім". Світ з'являвся в первісній свідомості не лише цілісним, коли будь-яке явище і самі люди "вплетені" в тканину загального існування, але й таким, що має життєві якості, притаманні людині — олюдненим. Формуються ранні форми релігійних вірувань або інакше — проторелігії: анімізм, фетишизм, тотемізм, магія.
Для позначення подібного вірування служить поняття анімізм. Могло також відбуватися|походити| виділення душі за межі предмета або тіла, які були її носієм. Це — так звані духи, які могли легко переміщатися у предметному|наочному| світі, знаходитися у будь-якому об'єкті та|та| були здатні впливати на різні предмети, рослини, тварин, клімат і|та| навіть на самих людей. Різноманітні й місця їх мешкання — ними наповнений практично весь світ, що оточує людину. Труднощі та|та| невдачі, індивідуальні й|та| колективні, розумілися як прояв підступності злих духів.
Включення|вмикання,приєднання| родових зв'язків до процесу взаємодії з|із| тваринним і|та| рослинним світами|миром| створює передумови для розвитку віри в спільність походження людських істот з|із| якимись тваринами, рідше рослинами. Ці вірування дістали назву тотемізм. Спільність походження і|та| кровна спорідненість із|із| тотемом розумілися буквально. Люди ототожнювалися у своїй поведінці звичкам "тотемних родичів", прагнули набути|знаходити| їх властивостей, рис|меж|, вигляду. Окрім|крім| родинного статусу, тотем мав функцію покровителя|заступника|, захисника. Звичайною|звичною| для тотемістичних вірувань є фетишизація тотема у вигляді ідолів.
Магічні дії поширені в культурі|в| усіх народів світу та|миру| надзвичайно різноманітні|всілякі|. Види магії класифікуються згідно із сферами людської діяльності: аграрна, риболовецька, мисливська, лікувальна, метеорологічна, любовна|кохання|, військова|воєнній|. З часом|згодом| магія стає професійним заняттям чаклунів, шаманів, жерців, тобто відбувається|походить| інституалізація магії. У первісну епоху складається особливий тип свідомості. У ньому немає чіткого розрізнення реального та|та| ідеального, фантазія невідокремлена від реальних подій, узагальнення дійсності виражається|виказує| в чуттєво-конкретних образах|зображеннях| і|та| безпосередню пов'язано з|із| людиною, колективне переважає над індивідуальним і|та| майже повністю|цілком| його заміщає. Становлення релігії У ході розвитку людини і|та| ускладнення соціального буття об'єкти поклоніння все частіше набувають антропоморфний вигляд|обличчя|, наділяються цілком|сповна| зрозумілими людськими якостями, перетворюючись на різні божества, які витісняють і|та| замінюють духів, тотемних предків, різноманітні|всілякі| фетиші. Такий стан|статок,достаток| релігії позначається терміном політеїзм (многобожжя). Перехід до політеїстичних вірувань супроводжувався розпадом родоплемінних структур і|та| формуванням ранньої державності. Кожному божеству відводилася певна сфера управління в природі та суспільстві|товаристві|, складався пантеон (зібрання богів) із певною|та| ієрархією богів. Виникають міфи, що пояснюють|тлумачать| походження богів, їх родовід і|та| взаємини усередині|всередині| пантеону (теогония). Політеїзм передбачає досить складну систему культових дій, адресованих конкретним богам і|та| пантеону в цілому|загалом|. Це суттєво підвищує значення жерців, що володіли професійним|професіонально| знанням. Опановувавши світ|мир|, людина ставиться до нього вже як до зовнішньої сили. Якоюсь мірою це є підтвердженням зростаючих можливостей|спроможностей|, могутності і|та| відносної свободи людського співтовариства|спілки| від природної стихії. Проте|однак|, виділившись з|із| природи і|та| зробивши її об'єктом своєї діяльності, люди втратили колишню цілісність буття. На місце відчуттю єдності з|із| усім всесвітом|світобудовою| приходить усвідомлення себе як чогось відмінного від природи, навіть|та| протиставленого їй. Розрив виникає не лише|не те що,не тільки| з|із| природою. Обривається зв'язок з|із| родом. Життя індивідуалізується, виникає розрізнення власного "я" в середовищі|середі| інших людських істот. Відбувається|походить| розмежування області мирського (природного і|та| людського) і|та| сакрального. Так встановлювалася ідея особливого, містичного зв'язку земного і|та| неземного, що сприймалося як надприродне, тобто формувалася релігія. Ранні національні релігії на прикладі давньоєгипетських вірувань Одною з перших цивілізацій світу був стародавній Єгипет. Релігія Єгипту складалася під час засвоєння долини річки Ніл і утворення єдиної держави. Вона увібрала в себе племінні релігійні вірування, мала багато елементів магії. На основі тотемів розвинулись надприродні антропоморфні боги з елементами священних тварин (відлуння зооморфізму): богиня Бастет зображувалася із головою кішки, Тот — з головою ібіса, Анубіс — шакала, Гор — сокола, Себек — крокодила тощо. Деякі племінні боги з часом перетворилися в загальноєгипетських. Одним з найдавніших таких богів був Гор — сокіл, що перетворився в бога сонця. Пізніше головним богом Єгипту став бог Птах, ще пізніше — Ра, а з часом місце Ра зайняв бог Амон-Ра. Інші боги втратили своє значення головних богів і отримували нові функції. Так, бог Тот (ібіс) став покровителем учених і писців, Анубіс (пес, шакал) — богом загробного царства, Сохмет (левиця) — богинею війни тощо. Одних богів пов`язували з сонцем (Амон, Гор, Атум, Осіріс та ін.), на основі чого склався важливіший у єгипетській релігії солярний культ, інших з місяцем (Тот, Ісіда), небом (Хатор, Нут), землею (Мін, Геб). Але головним державним богом був бог сонця Амон-Ра. Одним із найдавніших і складних був землеробський культ. Божествами плодючості в Єгипті були різні боги, але головним був Осіріс. Він зображувався з рослинними атрибутами та нерідко зеленим кольором. Єгиптяни кожний рік святкували смерть Осіріса, вбитого братом Сетом, та його воскресіння. В цих образах Осіріс уособлював хліб та відновлення природи взагалі. Особливе місце посідав культ фараонів, яким поклонялись як живим богам, вважали символом багатства і розквіту держави, носіями вищої божественої сили. Фараон, який був також Вищим жерцем, виконував найбільш важливі ритуали, проводячи першу борозну, він буцімто запліднював нільську долину від імені богів. Велику роль у державному та релігійному житті відігравали жерці, які поєднували релігійні та адміністративні функції. Вони тримали під своїм контролем всі галузі суспільного життя і були носіями таємного сакрального знання. На деяких етапах історії Єгипту вони навіть впливали на фараонів. Найбільше релігійні уяви єгиптян розкрилися в поховальному культі. Про це свідчать грандіозні піраміди, усипальниці фараонів i жерців, "місто мертвих" та "книга мертвих". Тіло померлого бальзамували, перетворюючи на мумію. Згідно з єгипетськими віруваннями вмирає тільки тіло людини, проте живуть його ім'я (рен), душа (ба), яка відлітає з тіла у вигляді птаха на небо, і двійник (ка), який займає головне місце в релігійних уявах про загробні процеси. Ка пов`язаний з тілом покійного і може загинути від втрати тіла, або може бути знищений загробними потворами. Тому потрібно було зберегти як можна довше тіло і захистити його ка магічними формулами. Єгиптяни вірили у суд над душами померлих. Суддею був Осіріс, а його помічниками — інші боги. Анубіс зважував серце померлого на терезах богині правди Маат, Тот записував його дії та вчинки, а пекельна потвора з`їдала души засуджених. Всі ці уяви були описані в "Книзі мертвих", яка складалася з близько 180 розділів, і в якій виразно простежується ідея відповідальності за земне життя. Магічні дії займали значне місце в релігії давніх єгиптян. Магічні дії характерні й для медицини, і для повсякденного життя. Дуже поширені були різні закляття і амулети. Таким чином, давньоєгипетська релігія, з одного боку, відрізнялася яскравою самобутністю, з іншого боку, втілювала всі типові риси політеїстичної релігії національно-державного типу. Національна релігія Індії — індуїзм Індуїзм — найбільш чисельна національна релігія у світі — близько|біля| 850 мільйонів прибічників|прихильників|. Сьогодні індуїзм є домінуючою релігією в Індії і|та| Непалі (більше 80% населення)|біля||. Існує переконання, що індуїстом не можна стати — їм потрібно народитися, тобто послідовником|прихильниками| індуїзму може бути тільки|лише| індус за національністю. І це, певною мірою, відповідає дійсності, бо індуїзм — не просто релігія, це стиль життя, особливий, не схожий на будь-який інший спосіб існування. Індуїзм у своєму теперішньому вигляді сформувався у I-V ст.|та| н.е. Але попередницею і|та| головним|чільним| ідейним джерелом індуїзму була релігія брахманізм, а тій, у свою чергу,|в свою чергу| ще з II тисячоліття до н.е. передувала ведична релігія. Усі три релігії можна вважати трьома етапами становлення індуїзму, бо всі вони поклонялися одним і|та| тим же богам (хоча місце і значимість богів у пантеоні з часом змінювалися), спиралися на ті ж самі Священні Писання. |