мовознавство селиванова. Удк8Г42ббк81
 Скачать 9.73 Mb.
|
|
Функціоналізм у теорії мовної комунікації виявляється у никористанні принципів діяльнісності, тобто вивченні процесів передачі інформації і комунікативного впливу як одного із видів дінльності, способів існування лю дини та соціуму; пн'леологічності, що відтворю є вм отивованість і цііич примованість комунікативної діяльності, розрізнення цілей шірі-сшіта й адресата, самого мовного повідомлення (тексту) і програми інтерпретації, закладеної в повідомленні. Український піні віст О. Лещак пропонує такі ознаки функціоналізму, як км и н ни й комунікативізм (орієнтованість на практику • пінкування, на комунікативну зацікавленість носія мови), Іпііішігіуалізованість (орієнтацію на індивідуальну мовну • мишії її. і конкретні комунікативні ситуації), структурність (нрпшсшія до виокремлення якнайбільшої кількості елементів, шпик <>(>’< ісга й аспектів дослідження); системність (орієнтацію 21 на залучення до дослідження, узгодження й синхронізацію максимальної кількості аспектів) тощо. Ф ункціональний підхід керується також принципом асиметричності системи та середовища, який застосовують у дослідженні мовленнєвих явищ і комунікативних ситуацій. Цей принцип ґрунтується на розгляді об’єкта як дифузної сутності, який має стандартні, стійкі ознаки системи (аналогії) і периферійні, розмиті, синкретичні властивості (аномалії), що притаманні системі і сприяють її розвитку та збереженню чи виникають у процесах функціонування системи в певних середовищах (ситуаціях). Принцип асиметрії безпосередньо пов’язаний із принципом онтологічного дуалізму, що полягає у врахуванні в дослідженні мови віртуального й реального, інваріантів і їхніх варіантів. Інваріант є непростою сумою фактуального, а відповідною віртуальною узагальненою єдністю, усвідомленою на основі когнітивної обробки безлічі фаюуальних знань і вичленовування їхньої однорідності й однопорядковосгі. У фактуальному поєднано інваріант та емпіричні факти. Цей принцип знайшов відображення у виокремленні в межах єдиної соціально-психологічної мовної діяльності мови й мовлення, в розгляді системності мовлення, аналізі інваріантних ознак певних зразків текстів і дискурсів - текстем і мовленнєвих жанрів. Останнім часом в теорії мовної комунікації набув актуальності принцип діалогічності, що ґрунтується на концепції діалогічності гуманітарного пізнання, розробленій видатним російським філологом М. Бахтіним (1895-1975). Діалогічність у деяких її аспектах як принцип філософської герменевтики постулювали ще нім ецький дослідник Ф. Ш лейєрмахер (1 7 6 8 -1 8 3 4 ) й основоположник лінгвістичної герменевтики В. фон Гумбольдт. М. Бахтін розглядав діалогічність як усеосяжну мережу взаємодії в процесі комунікації інтеріоризованого буття, культури, мови з комунікантами і їхнім повідомленням (текстом. Принцип діалогічності передбачає розгляд комунікативної діяльності в системі взаєм н ої детерм інованості різних складників ком унікативної ситуації і чинників, що забезпечую ть й опосередкують цю діяльність. 22 Практичне заняття Тема Теорія мовної комунікації в колі інших лінгвістичних дисциплін і галузей знання І, Дефініція теорії мовної комунікації. ( )б>кі і предмет теорії мовної комунікації. і І,ждання теорії мовної комунікації. •І Ін’язки теорії м овної ком унікації з л ін гвісти чн ими дисциплінами. > вязки теорії мовної комунікації з нелінгвістичними галузями знань. 6. Дослідницькі принципи теорії мовної комунікації. Завдання І. Ознайомтесь із параграфом «Взаємозв’язки комунікативної лінгвістики з іншими галузям и знання» підручника Ф. С. Бацевича «Основи комунікативної лінгвістики». - К, 2 0 0 4 С . 9-17. ()працюйте параграф «Дослідницькі принципи парадигмального простору сучасної лінгвістики» підручника О. О. Селіванової «Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми». - Полтава, 2008. - С. 36-48. 1 Проілюструйте зв’язки лінгвістичних дисциплін із теорією мовної комунікації. '1 1 Іроілюструйте способи реалізації дослідницьких принципів сучасного мовознавства в теорії мовної комунікації. *> І Іроаналізуйте фрагмент тексту. Випишіть паравербальні засоби спілкування, охарактеризуйте їхній тип і роль у спілкуванні. Пнпишіть приклади внутрішнього мовлення персонажів. Як нони взаємодіють із вербальними засобами діалогічного мовлення персонажів тексту Охарактеризуйте конкретні наміри персонажів-комунікантів у діалоговій комунікації художнього ге кету. Попідтинню, де трохи сухіше, іде наш голова комбіду дядько і і '/ чіі піінн, і я одразу оживаю. Добрий ранок, парубче! — забачивш и мене, привітно Ніо/Кітчи ться дядько Себастіян. На його високій статурній 23 пост ат і мет ляється кавалерійська шинелина, з-під яко ї відстовбурчується пістолет. - Ти чого, сякий, а не такий, на холоді вухналі куєш зубами- Ги-ги, — сміюся я- Він щей регоче! - наче сердиться дядько Себастіян і грізно хитає головою його рудий чуб вогнистим начосом метнувся над бровами, і чоловік починає запихати йогов стареньку будьонівку. — Чого босоніж стоїш? - А то вине знаєте чого? Купило притупило- Тоді сиди, халамиднику, в запічку і не вирипуй з хати! - гримає дядько Себастіян. А я, тримаючись за клямку, виграю дверима і посміхаюсь. - Дивіться на нього: босе, а чогось радіє! - Птиця також боса ходить, і не журиться сміючись, відповідаю я. То що після цього дядьку С ебаст іяну робит и Він примружується і починає натрушувати сміх наворота, і нам приємно дивитися один на одного, хоча один з нас взутий, а другому взуття тільки сниться. -Д яд ьку Себастіяне, у вас під шинелею стеєр? - А ти звідки знаєш? - дивується чоловік. - Сорока на крилі принесла- Краще б вона тобі чоботи принесла- Ви йогов бандитів забрали- В бандитів. - А він добре б є- Нічого. - От аби м ені хоч раз бабахнути, - аж мруж усь від задоволення, уявляючи, як би я стрельнув із стеєра. - Найшов забавку! - хмурніє обличчя дядька. - Краще було б дитино, аби ні ми, ні вине знали цих забавок (М. Стельмах, Гуси- лебеді летять). - Ти хто? — спитав, не зводивши й поглянути на мене- Су с ід ваш, - кажу, — До кії Бережанихи син... Василь, - топтавсяя біля порога, немов школяр (і таки школярем почувався, як колись Нін хапливо змахнув із носа окуляри, споглядав на мене прищурено, недовірливо; тривали ці оглядини довго, Гайдаш чи то ні' пригадував мене, не впізнавав, чине хотів упізнавати; у примружених очах зблискувала неприхована ворожість. Ага, - вреш т і промовив, іронічно, але ст рим ано посміхнувшись. — А, це ти... той, так би мовити, художник — / < пустив ноги з канапи. - Ну, ну, я читав у газетці, що ти далеко пішов... так далеко, що й не здогониш. - Вже злої посмішки не приховував. Іржаві, коротко підстрижені вуса ворушились під хрящуватим носом, як волохата гусениця. - Скільки було сили й таланту, - розвів я руками. Не впізнавав я свого старого шкільного директора, він, правда, й раніше був різкуватий, але ж колись не доводилося чути, щоб він «тикав» сільському парубкові чи дівчині. Обізлився старий на цілий світ? Чи такою «гостинністю» хотів чимшвидше мене позбутися? Крім того, Северине Петровичу, ви, прецінь, були моїм першим учителем, пригинали, пам'ятаєте, до книжок. Ото ж і ви випроваджували, так сказати, мене в дорогу- Пусте! Я нікого не вчив облуди! - мало не скрикнув. - Від вас, учителю, я узяв, допустимо, лише добро, - шукав я із Гайдашем згоди. - Алея міг, і, мабуть, таки навчився злого від інших — і це закономірно. Коли б я живу вежі, окремішньо, а то ж - поміж людьми. Мої професори... - Твої професори вчили тебе, як треба догоджати тим, що над тобою -Гайдаш схопився з канапи. В одних шкарпетках бігав по кімнаті, як посолений. — Вчили, що маєш бачити рай там, де насправді смердить пеклом Овва! І ти, чоловіче, малюєш біле там, де розлито чорний біль? Брехню підштукатурюєш під правду Ах, холера ясна. Випала якось мені нагода подивитися на твою картину, яку ти подарував Горопахам великодушно висить твоє творіння на гачку в бібліотеці. І знаєш: було мені встидно, що я вчив тебе писати й читати. Ти намалював Олену Кочмаручку, доярку залишену, з орденами на грудиськах, із Зіркою І 'сроя, а позаду неї, холера ясна, ясночолі корови. Так сказати - РИЛО. Я боронився: - Повинен був якось заявити Горопахам, що вчився на художника. А тут газети Олену розхвалювали: герой, маяк- Газетирозхвалювали... ти що, власного розуму не маєш? — Гайдаш сів навпроти мене й пальцем штрикнув у груди. - Газетярі могли й не знати, що Оленине геройство брехливе. Приїхали, залили їм очі горілкою, тай поїхали, їм що? А ти в Горопахах, холєра ясна. Твоя мама мусила би тобі оповістити, що на маяка Олену» ціла стайня працювала. - Кажуть, й зірка не золота, а лише позолочена, — відповів я жартома старому. Він рознервовано схопився на ноги- О, видиш... ти знав, що й зірка фальшива, що робота фальшива, що Олена не вартує твого пензля... не вартує, а ти, холєра ясна, намалював її. Боже мій, скрізь брехня - всі одне одного дурять. - Як же інакше виживеш у цьому світі? - узяв я старого за руку. - То ви один- Лиши мене, - шарпнувся Гайдаш. — Чого ти прийшов... прийшов мене в чомусь переконувати, запрошувати у свій фальшивий світ? - У вашому світі, Северине Петровичу, теж нема нічого доброго пустеля, якщо не ненависть - то байдужість... ні молитов, ні сліз, ні прокляття навіть. Хіба лише спогад, тіні від хмар, соломина сонця, що гасне, - відповів я йому. Не треба було ранити старого, алея не втримався. Він із-під ікони Богородиці, й з-під портрета Шевченка приголомшено глянув на мене. Горбатів на очах- Іди геть, - промовив пошепки, лють йому здавила горло. - Іди, - показав рукою на двері. - Я приніс вам книжки. я подумав, що масте час на читання - Очевидно, я неповинен був нагадувати старому, що десь дотліває кволий промінь сонця, яке заходило, це було змого боку нетактовно. Гайдаш мене не слухав; він усе ще кипів, й було мені шкода його розпаленого гніву. - Які книжки, холєра ясна Твої книжки - це теж облуда. Всі брешуть та брешуть, один одному брешуть, і всі це знають. 26 Их иіл і, театр брехні. Я вже сказав нічого ні від кого не потребую ІІ(о /чи прошу винестися з хати. Мені добре без вас, без нікого... Орі сусідів, без співчуття, без любові чи пошанівку. Я собі саму і літ і. Уже не кричав напослідку; спадала холерична його спека. Чипів пі кг /н'д хати високий і начебто суворий, принаймні вдавав із себе (>(»»// о ісердженого: і вуса його коротко стрижені щетинились по войовничому, і брови, що китицями нависали над очима, і ще ті обличчі в борознах зморшок не встиг вистигнути гнів, але громи вже відгриміли. Що ж, якщо виганяєте, то піду, - промовив яз жалем. - 11 іду, як інші пішли без будьте здорові», боя чув: ви всіх виганяєте. / тих, які з добром до вас приходять, з щирим людським словом, і тих, що з хлібом. Я тільки хочу знати чим перед вами люди директоре, завинили? Що вас тяжко скривдила влада? Що тоді, копи вас вивозили на Сибір, ніхто не оборонив перед опером ( тупою Як могли. як могли, прошу вас, коли кулемет дивився на них зі сцени в читальні, пам ’ятаєте? Хіба ми всі теж не сушили ухарі? Вам ніхто цього не говорив, що? Ви нікому не давали змоги відкрити рота, відразу випроваджували, так А я наважуся й скажу скривдила вас влада, за яку боровся ваш Роман. Роман за цю владу загинув, ви ж Романа виховали. То отже... то отже ви теж винні у своїй біді, ви теж вмурували свою цеглину у цей облудний світ. Правда, які жорстокі слова Нащо вони злетілися, як вороння, І б 'ють, і б ’ють і б ’ють клювами старого Адже я міг вступитися «ід нього мовчки, забути нашу нелегку бесіду. Бог із ним. Не я йому < уддя. Я злякався, що старий мене вдарить і він таки замахнувся, чиє громи його вже відгриміли: він тяжко сів на канапу, обхопив голову руками, а плечі його затремтіли. Плакав. 1 раптом обома руками витер сльози й зиркнув на мене ясной ідивовано: То що, холєраясна, я ще світові завинив? А мо ’, маєш рацію: ті аи завинив? —Допитувався тривожно саму себе і сам над собою творив суд (Р. Федорів, Єрусалим на горах ТЕМА 2. БАЗОВІ ПОНЯТТЯ ТЕОРІЇ МОВНОЇ КОМУНІКАЦІЇ 1. Дефініція комунікації. 2. Невербальна та вербальна комунікація. 3. Комунікація і спілкування. 4. Типи вербальної комунікації. 5. Комунікативна ситуація, комунікативний акт і дискурс. Дефініція комунікації Дефініція головного поняття теорії мовної комунікації - вербальної комунікації- ґрунтується на розумінні комунікації взагалі. Комунікація (від лат. соттипісаПо - роблю спільним, спілкуюсь) - цілеспрямований процес передачі інформації або обміну нею між двома і більше сутностями, а також їхнього впливу за допомогою певної семіотичної системи. Інформаційний обмін передбачає передачу різних змістів повідомлення: поняттєво- логічного, оцінного, емотивного, експресивного, стилістичного, прагматичного і т. ін. - і спонукає до певної дії у відповідь. Ця дія може бути мовленнєвою або когнітивною , емоційною чи поведінковою залежно від способу передачі інформації, намірів адресанта й адресата тощо. Українська лінгвістка В. Кухаренко зауважує, що дія у відповідь може бути зовнішньо вираженим поступком, мовленнєвою дією або вербально не вираженою «дією душі», як про це говорив А. Чехов, тобто зміною в думках, почуттях, світогляді. В п лив на адресата має на меті коригування його актуальної поведінки, зміну структур і сценаріїв свідомості, психологічних станів, оцінок тощо. 28 Український дослідник Г. Почепцов (мол) зауважує, що «існує (ній іі кі » гі а різних дефініцій комунікації, однак на сьогодні мине мін ми і а кого визначення, яке задовольняло б усіх. І, можливо, не парю хвилюватися. Оскільки, як пише Дж. Ньюмен, так, як А І йнштейн не змінив «закони Всесвіту», так і будь-яке ми ні.імення незмінить закони комунікації». Учений наводить деякі і аумачоння комунікації, у яких окреслено її цілеспрямованість, и н користання з метою передачі повідомлення та семантико- і нмііолічної взаємодії. Він пропонує визначити її як процес прискорення обміну інформацією, оскільки кожний у комунікації іацікавлений у тому, щоб швидше дійти істини. Чимала кількість дефініцій комунікації зумовлена: 1) різноманітністю її способів, лише одним із яких є словесно- шакова (вербальна) фіксація інформації, що передається; 2) специфікою мети передачі інформації (метою може бути інформування, заборона, виховання, навчання, емоційний вплив, сс готичний вплив, розвага, зміна поведінки, маніпуляція тощо); 3) дискретністю / недискретністю процесів породження і іродукування) та сприйняття інформації, тобто наявністю відстані и часі та просторі між комунікантами, протиставленої комунікації online тут і зараз) способом адресованості інформ ації (виокремлю ю ть персональну й надперсональну, аксіальну (конкретно-адресовану) та ретіальну (масову) комунікацію). У культурології застосовують поняття соціокульт урної комунікації - процесу взаємодії між суб’єктами соціокультурної діяльності (індивідами, групами, організаціями) із метою передачі інформації чи обміну нею на підставі прийнятих у певній культурі інакових систем (мов), прийомів і засобів їхнього використання. Головними ознакам и комунікації дослідники вважають умотивованість, цілеспрямованість, конвенційність, наявність спільних кодів ком унікативної взаєм одії (мовного, маравербального, культурного й ін.), спільність певного фонду ша н ь (ф оново-ситуаційних, соціальних, культурних, гнциклопедичних тощо), відповідна узгодженість намірів і комунікативної компетенції партнерів спілкування. У суспільстві комунікація виконує інтегрувальну роль вона опосередкує всі види 29 соціальної діяльності, сприяє соціалізації особистостей, кумулює суспільний досвід і транслює його від покоління до покоління, зберігає культуру, служить чинником цивілізаційної, етнічної та групової ідентифікації. 2. Невербальна та вербальна комунікація Залеж но від сем іотичної системи, якою користуються комуніканти, виокремлюють невербальну й вербальну (мовну) комунікацію. Невербальна є цілеспрямованим процесом передачі інформації обміну нею та впливу, опосередкованим різноманітними знаковими системами, крім природної мови. Кодами цього типу комунікації можуть бути біологічно доцільні поведінкові сигнали тварин, спрямовані на сумісну адаптацію до навколишнього середовища, парамови жестів і міміки, математична й комп’ютерна символіка, мистецтво, гра, телепатичний зв’язок і т. ін. Урешті-решт, взаємодію людини з довкіллям за допомогою органів чуття без участі мови, що зумовлює отримання інформації, можна також кваліфікувати як невербальну комунікацію. Не випадково Е. Атаян вирізняв інтраоб’єктну автокомунікацію як комунікативне відчуження об’єкта, його самостійне існування без зв’язків, оскільки будь-який об’єкт може ставати предметом інформаційного обміну у випадку його інтеріоризації суб’єктом. В ер б а льна (м овна ) комунікація є цілеспрям ованою лінгвопсихоментальною діяльністю адресанта й адресата у процесі інформаційної передачі, обміну інформацією та впливу на співрозмовника (адресата) за допомогою коду природної мови. Вербальна комунікація не існує в чистому вигляді, адже інтерпретаційними ключами для людини є пізнавальні функції свідомості, зокрема, мислення як скарбниця знань, відчуття, почуття й інтуїція, а також паравербальні засоби спілкування. Нерідко вербальна комунікація інтегрована з іншими семіотичними системами (наприклад, музикою, грою, живописом, кіномистецтвом тощо). Когнітивна психологія та психолінгвістика розглядають мовлення на підставі вербальної й невербальної комунікації, ЗО V мі .и.і ч иких можливі взаємні переходи, трансляції. Таке подвійне мщу ішнмя вносить корективи до уявлення про память, семантична мгрі жп якої містить вузли вербальних одиниць (логогенів) і невербальних репрезентацій (ім агенів). Отже, вербальна комунікація у двох несиметричних фазах лінгвопсихоментальній пильності адресанта й адресата - поєднується із супутньою нгвсрбальною. Невербальні складники мовної комунікації і рик іуктгь подвійно: з одного боку, як знаки інших кодових систем, •окрема, й паравербаліки (фонації, жестів, міміки тощо), з іншого, ик невербальні компоненти спілкування розглядають знання, ідеї, образи, відчуття й емоції, котрі не отримують вербальної форми її конкретній комунікативній ситуації, однак стають підґрунтям інформаційного обміну та впливу поряд із вербальними. З метою усунення такої подвійності розгляду невербальних складників дослідники в галузі прагматики пропонують поділ комунікації на цифрову (вербальну) й аналогову, до якої відносять псі невербальні компоненти комунікації і яка, на їхню думку, іісніше повязана зоб єктом позначення. Спроби виділити вербальну комунікацію в чистому вигляді зумовили також розмежування гомогенних мовленнєвих актів, які базуються на одній - мовній - семіотичній системі, і гетерогенних, або синкретичних, до реалізації яких залучено не тільки мовну, ай інші знакові системи. До числа невербаліки в таких випадках не включають невербалізовані складники свідомості, а лише знаки інших семіотичних систем, крім природної мови. Такі засоби є паравербальними щодо вербального масиву посередника комунікації - повідомлення, тексту. За підрахунками дослідників, комунікація здійснюється здебільшого за рахунок саме таких і іаравербальних засобів, на які припадає 60-80% інформації, і лише 20 ^ 0 % інформації передають вербальні засоби. Невербальну складову вербальної комунікації зовсім по- іншому трактують європейські дослідники Р. Дірвен і М. Веспур, икі диференціюють у комунікації невербальні, паравербальні й вербальні засоби вираження (перші та другі служать інтерпре- і нційними ключами, треті формують текст, повідомлення), а також пі ісрпретаційну базу — світ мовця / слухача, тобто ідеї та почуття, імііііпя культури й дійсності. На їхню думку, до невербальних засобів належить імпліцитний план повідомлення, тексту, оскільки інформаційний обмін передбачає розкриття глибинних смислів, пресупозицій, авторського задуму, мети, стратегій, тобто є складним процесом оброблення вербальної й іншої інформації див. схему). |