Мікроба екз. 1. Медична мікробіологія та предмет її вивчення
 Скачать 0.66 Mb.
|
|
Патогенез: Ураження шкіри та її придатків,формування запальної реакції. Імунітет: Нестійкий, ненапружений. Види: Епідермофітії (ураження шкіри, міжпальцевих проміжків, стоп, нігтів, складок шкіри): руброфітія, пахова епідермофітія, епідермофітія стоп; Трихофітії (ураження шкіри, волосся, нігтів): антропофільні, зоофільні; Мікроспорії (переважно вражається волосся): антропофільні, зоофільні; Фавус(парша) (ураження шкіри, волосся). Лабораторна діагностика: Матеріал: лусочки ураженої шкіри, волосся, шматочки нігтів. Мікроскопічний метод: обробка матеріалу 5-10% лугом для розчинення кератину,мікроскопія нефарбованих або фарбованих розчином Люголя мазків, виявлення міцелярних форм і спор гриба (характерний вигляд для певного роду), Культуральний (мікологічний) метод недолік: тривалість дослідження (4-6 тиж.), диференціація грибів за морфологією, культуральними та ферментативними властивостями, Алергічний метод, Флюоресценція при УФО.
Актинобактерії (Actinobacteria, застаріла назва — променисті грибки або актиноміцети — Actinomycetes) — грам- позитивні бактерії, які характеризуються високим (більше 55 %) вмістом гуаніну і цитозину в ДНК та мають подібну грибам міцеліальну будову. Найбільша підгрупа — актиноміцети (Actinomyceta), далі вся інформація стосується цієї підгрупи. Товщина міцелія актиноміцетів — 0,5—1,0 мкм. При зростанні на щільних середовищах розрізняють субстратний і повітряний частині міцелія. Розмножуються вони фрагментами або спорами що утворюються у різних видів на повітряному і/або субстратному міцелії. Спори і спороносці мають різноманітну форму. Зрідка забезпечені джгутиками і здібні до пересування. Подібно до грибів актиноміцети здатні утворювати позаклітинні ферменти гидролази, розкладаючі складні полімерні речовини (хітин, лігнін, гумусоподібні речовини). Поширені в ґрунті, мулі водоймищ, на рослинних залишках, основною екологічною роллю є розкладання органічної речовини. Є патогенні форми, що викликають актиномікоз. Актиноміцети є активними продуцентами антибіотиків, утворюючи до половини відомих науці.
-Морфологія. У життєвому циклі лейшманії проходять дві стадії розвитку: амастигот (безджгутикову), при якій лейшманії парази¬тують у макрофагах та інших фагоцитуючих клітинах шкіри, слизо¬вих оболонках, селезінці, печінці, кістковому мозку і лімфатичних вузлах організму хребетних, і промастигот (джгутикову), коли най-простіші локалізуються в просвіті кишок перенощика. Поверхня тіла амастигот покрита топкою оболонкою; довжина їх 1—6 мкм, ширина —• 1—3 мкм (див. форзац, рис. VII, е]. У цитоплазмі є велике ядро круглої або овальної форми, паличкоподібний блефаропласт із залишком джу-тика та вакуолі. При забарвленні за Романовським — Гімзою цитоплазма набуває блакитного, ядро — яскраво-червопого, блефаро¬пласт — темно-червоного кольору. В організмі безхребетних (москіти) і в культурах клітин утворюються промастиготн, які досягають 20 мкм у довжину і 3 мкм у ширину. Культивування.Лейшманії вирощують у культурі клітин (макрофа¬гів) при температурі 37 °С, на агарі з дефібринованою кров'ю кроля (сереіовище ІМІММ-агар), на якому вони розмножуються при темпера¬турі 18—22 °С і розташовуються у вигляді розетки. Патогенеззахворювання в людини Збудник шкірного лейшманіозу.. Лейшманіоз у людей зареєстрований у 76 країнах світу. В Середній Азії, Закавказзі трапляються дві форми шкірного лей¬шманіозу, що спричиняються Ь. ігоріса. Збудникомзоонозногошкірноголейшманіозує Leishmania tropica. Лейшманіоз, що спричиняється цим видом лейшманій, дістав назву також сільського, гостронекротизуючого, пустельного, мокнучого. Джерелом збудника зоонозного шкірного лейшманіозу є гризуни (піщанки, пацюки, хатні миші та ін.); перенощики — москіти. Зоонозний шкірний лейшманіоз характеризується порівняно корот¬ким інкубаційним періодом (від 1—2 тижнів до 1,5—2 місяців), після чого на шкірі з'являються папули (лейшманіоми) з виразками. Краї виразок пухкі, обриси нерівні. Навколо лейшманіом утворюються горбки, що є результатом дисемінації збудника. Рубцювання настає через 3—6 місяців. Якщо лейшманії проникають у лімфатичні шляхи, розвивається лі.мфангіїт і, рідше, регіонарний лімфаденіт. Збудник «ніпюпонозного шкірного лейшманіозу—Ь. Ігоріса уаг. гпіпог. Лейшманіоз, зумовлений цим видом найпростіших, назива¬ють також міським, який пізно пкрппасться виразками,- сухим. Основнеджерело інфекції-- хворі па хронічну форму лейшмані¬озу. Зараження здійснюється перепощиком — москітом роду РЬІеЬоtrium Інкубаційний період тривалий (2—3 місяці і більше). На відкри¬тих частинах тіла — шкірі обличчя, шиї, рук, ніг — з'являються поодинокі або множинні сверблячі папули, що поступово переходять у вузлики, які перетворюються у безболісні виразки. Вони покрива¬ються буро-червоними кірочками, після зняття яких виявляється вкрита виразками поверхня, вистелена пухкою грануляційною тка¬ниною з великою кількістю лейшманій. Захворювання триває близько року, іноді—до 2—10 років. Імунітет. Після перенесеного захворювання виробляються несприйнятливість протягом кількох років і сенсибілізація до лейшманіозного алергену. В осіб, які перехворіли назоонозний шкірний лейшманіоз, несприйнятливість розвивається і до антропонозного лейшманіозу що свідчить про антигенну близькість збудників і використовується для специфічної профілактики шкірного лейшманіозу. Лабораторнадіагностикаохоплює виявлення лейшманій у грануля¬ційній тканині, висівання на агар з дефібринованою кров'ю (КІММ-агар) і застосування серологічних реакцій (РЗІ\, РІФ). Лікування. Призначають мапакрин у вигляді'ін'єкцій у товщу па¬пули. Коли лейшманіоми вкриті виразками, для пригнічення вторин¬ної інфекції призначають антибактеріальні препарати (норсульфазол і пеніцилін). Профілактика. Боротьба з шкірним лейшманіозом передбачає за¬гальні заходи (рання діагностика, знищення інфікованих лейшманіями собак, гризунів, москітів). Особам, що прибули у вогнища лейшмані¬озу, прищеплюють живу культуру лейшманій, яку вводять у верхню частину стегна або плеча. Імунізація створює стійкий імунітет. Вакцина складається із зависі штамів живих культуральних форм (промастигот) збудника зоонозного шкірного лейшманіозу.
-Морфологія.Лямблія — двобічний симетричний організм грушовидної форми з витягнутим заднім кінцем і двома симетрично розта¬шованими ядрами. Тіло паразита має довжину 10—28 мкм і ширину 8—12 мкм. На тупому кінці лямблії є дископодібне удавлення — своєрідний присосок, за допомогою якого зона прикріплюється до поверхні епітелію кишок. По середній лінії тіла паразита проходять дві опорні нитки; рухається паразит за допомогою чотирьох пар джгутиків. Лямблії утворюють цисти овальної форми завдовжки 10— 14 мкм і завширшки 7,5—9 мкм, що мають по двоє або четверо ядер. Культивування. Ростуть на середовищах, до яких входять екстракти дріжджеподібних грибів. Патогенеззахворювання в людини. Джерелом зараження є людина, яка виділяє цисти разом із випорожненнями. Після проникнен¬ня цист у кишки їх хітинова оболонка розчиняється. Вегетативні форми лямблій розмножуються у порожній кишці, проникають у дванадцяти¬палу кишку і жовчний міхур. Розвиткові лямблій сприяють запальні процеси в слизовій оболонці кишок, що буває при дизентерії, гельмін¬тозах, а також наявність у кишковій флорі грибів. Розвиваються хронічне запалення дванадцятипалої і тонкої кишок, що зумовлює диспепсичні розлади (нудота, згага, зниження кислотності), загальне виснаження. Досить часто розвиваються холецистит, гепатит, стан під¬вищеної чутливості до алергенів лямблій. Імунітетне вивчено! Даних щодо постінфекційного імунітету немає. Доведено, що в процесі захворювання розвивається стан алергії. Лабораторна діагностиказдійснюється мікроскопічним досліджен¬ням дуоденального вмісту або випорожнень на наявність вегетативних форм і цист. Лікування. Застосовують фуразолідон, амінохілол, метронідазол (трихопол) усередину і в розчині для промивання дванадцятипалої кишки. При мішаній інфекції рекомендується комплексне лікування з урахуванням характеру співчленів паразитоценозу (дегельмінтиза¬ція, протидизентерійні препарати і засоби для лікування міко¬зів). Профілактикатака сама, як і при кишкових інфекціях. При цьому слід ураховувати високу інвазійність лямблій. Збудники трихомоніазу, біологічна характеристика. Патогенез, лабораторна діагностика, профілактика.Trichomonas vaginalis: Трихомоніаз небезпечний важкими ускладненнями, які можуть бути причиною безпліддя, патології вагітності і т.п. Основне місце проживання трихомоніазу в чоловічому організмі - уретра, передміхурова залоза і насінні бульбашки, в жіночому - піхва. При першому попаданні в організм трихомонади завжди викликають уретрит. Зараження - статевим шляхом при контакті з хворим або носієм інфекції. Інкубаційний період 1-4 тижні. Діагностика: Методи виявлення T.vaginalis:Мікроскопічний(Дослідження свіжого незабарвленого препарату (світлове, фазовоконтрастной і темнопольного),забарвленого 1% розчином метиленового синього,по Граму і за Романовським-Гімзою.Особливістю даного методу є негайне дослідження після отримання клінічного матеріалу.Найбільша чутливість і специфічність мікроскопічного дослідження нативного препарату досягається при виражених формах захворювання.Є найбільш доступним методом дослідження,однак чутливість його не перевищує 40-60% у зв'язку з суб'єктивною оцінкою результатів);Молекулярно-біологічніметодидослідження (ПЛР і NASBA,характеризується макс показниками діагностичної чутливості,специфічності і достовірності в цілому.Результат не вимагає підтвердження іншими методами);Культуральне (при мало- і безсимптомних формах захворювання). |