Ду Центр громадського здоровя Міністерства охорони здоровя України
 Скачать 0.7 Mb.
|
|
ПОСИЛАННЯ Див. www.smartrecovery.org Див. www.smartrecoveryaustralia.com.au Зростає інтерес і до інших (альтернативних) підходів до взаємодопомоги, наприклад до реабілітаційної програми «SMART Recovery» (Self-Management and Recovery Training). Це когнітивний підхід, який сприяє підтриманню тверезості, але не робить тверезість обов’язковою умовою. Цей підхід заснований на розвитку в пацієнтів необхідних навичок та наданні інструментів для підтримання лікування. Він є особливо корисним для учасників програм замісної терапії, для яких можуть бути ефективними програми взаємодопомоги та налагодження зв’язків з іншими пацієнтами, якщо вони не мають можливості взяти участь у програмах АА чи АН через те, що не дотримуються тверезості. Споживачі наркотиків, які розповідали про свій досвід лікування та які брали активну участь в програмах допомоги за принципом «рівний рівному», дуже позитивно оцінювали їх результати для пацієнтів, широкої спільноти та для самих себе. Особи рівного статусу, які працюють у програмах лікування або беруть в них участь на добровільних засадах, зазначали, яким цінним для них є сприяння створенню інклюзивного та недискримінаційного середовища. Один із учасників наголосив, що надання допомоги за принципом «рівний рівному» саме по собі є видом лікування (Holt et al., 2007). Подальший догляд Загальновизнано, що найвищий ризик рецидивів спостерігається у період безпосередньо після завершення лікування, відтак, саме в цей час важливо забезпечити належну підтримку для пацієнта. У деяких структурованих програмах терапії виділяється період менш інтенсивного лікування, що йде за основною програмою терапії. Він називається подальшим доглядом. Мета - забезпечення підтримки на рівні, необхідному для підтримання раніше досягнутих переваг та результатів. З огляду на високу вірогідність рецидивів після припинення лікування, їх профілактика є важливим компонентом подальшого догляду. Надання його створює можливості для закріплення результатів терапевтичних інтервенцій та зменшення кількості, тривалості й гостроти рецидивів (National Treatment Agency for Substance Misuse, 2006). Програми подальшого догляду можуть передбачати проведення регулярних телефонних розмов та прийомів у лікаря за призначенням та без призначення. Крім того, пацієнтів можна заохочувати брати участь у групах взаємодопомоги і користуватися іншими загальними послугами з підтримки та консультаціями, які можуть бути їм необхідні. Очевидно, що корисним для пацієнтів програм лікування наркоманії є сприятливе середовище у сім’ї та громаді (UNODC, 2003). 2.6 Фактори, що можуть впливати на лікування Окремі категорії пацієнтів можуть мати додаткові потреби. Крім того, додаткової підтримки потребують і пацієнти, які мають особливі обставини. Так, для них може бути характерний вищий рівень розповсюдження наркоманії, ніж серед загального населення. Це можуть бути пацієнти, вживання наркотичних речовин якими супроводжується іншими проблемами зі здоров’ям. Вони можуть потребувати адаптації загальних наркологічних послуг, призначених для населення в цілому, які б відповідали їхнім особливим культурним та іншим характеристикам. Для задоволення потреб таких категорій пацієнтів особливо важливим є зв’язок між наркологічними послугами (послугами з лікування залежності від алкоголю та наркотиків) й іншими медичними та соціальними послугами, які надаються державними і недержавними провайдерами. У деяких випадках це може передбачати консультації або допомогу, що надається пацієнтам в рамках інших галузей охорони здоров’я (тобто якщо пацієнти медичних закладів іншої спеціалізації також мають проблеми із вживанням алкоголю чи наркотиків). Крім того, це направлення пацієнтів наркологічних служб до установ, які можуть задовольнити їхні додаткові послуги. Людям, які мають проблеми із вживанням алкоголю чи наркотиків, зазвичай потрібно розв’язати низку медичних та соціальних проблем для досягнення повної реабілітації. Як правило, такі медичні і соціальні проблеми є причиною проблемного вживання наркотиків, або ж вони можуть з’являтися в результаті вживання цих речовин. Супутніми проблемами при залежності від наркотиків зазвичай є відсутність житла, розумова відсталість, набуті ушкодження головного мозку, проблеми з психічним та фізичним здоров’ям. Інші життєві фактори (у т.ч. медичні проблеми, як-от гепатит С, погані умови життя, низькі доходи та наявність боргів, судимості, проблеми у сім’ї та відносинах з друзями) формують комплекс проблем, які негативно впливають на спроможність починати лікування та дотримуватися його (Holt et al., 2007). Щодо аборигенів та населення островів Торресової протоки Враховуючи проблеми, з якими стикаються аборигени Австралії та населення островів Торресової протоки, ця група вимагає особливої уваги. Мета - забезпечити різноманітність варіантів лікування, що відображають особливості даної категорії населення, покращити рівень здоров’я, благополуччя та соціальне функціонування, а також зменшити ризики щодо безпеки і здоров’я громади, застосовуючи культурально чутливий підхід. Це особливо важливо, враховуючи суттєво вищі показники смертності та захворюваності в цій групі. Існуючі моделі наркологічної допомоги були розвинуті перш за все в рамках західних систем знань і не можуть враховувати «світогляд» аборигенів. Застосування таких моделей в роботі з цією категорією населення може бути шкідливим, оскільки деякі з них можуть повністю нівелювати методи роботи, існуючі в культурі аборигенів, через що вони почуватимуться позбавленими прав, тому що їхні культурні переконання та сімейні цінності ігнорують, неправильно тлумачать або не поважають. Це може призвести до того, що аборигени залишаться без допомоги і лікування. У минулому вже були спроби застосування до аборигенів Австралії підходів, прийнятних для корінного населення інших країн. Це мало руйнівні наслідки, оскільки ці підходи ґрунтуються на західній ідеології хвороби, яка значно відрізняється від цілісної концепції аборигенів щодо здоров’я та благополуччя. Моделі лікування залежності від наркотиків і алкоголю, які ґрунтуються на культурах аборигенів і розроблені аборигенами, скоріше за все, будуть більш ефективними, оскільки враховують законні права, цінності та очікування і визнають різноманіття всередині та між громадами аборигенів, які живуть у великих містах та поза ними. Ці моделі: включають цілісну концепцію аборигенів щодо здоров’я і благополуччя; ґрунтуються на розумінні аборигенами історичних факторів, у тому числі традиційного життя, впливу колонізації та її сучасних наслідків; мають на меті посилення родинних систем допомоги, контролю та відповідальності, які існують серед аборигенів; впливають на культурально безпечні підходи до зменшення шкоди; працюють, виходячи із принципів розширення прав і можливостей Щодо ресурсів з охорони здоров’я для аборигенів і населення островів Торресової протоки, див. www.healthinfonet.ecu.edu.au. Жінки Жінки є більш уразливими до побічних соціальних та медичних ефектів вживання наркотичних речовин та залежності від них. У тому, що стосується розладів, викликаних вживанням наркотичних речовин, зокрема залежності від алкоголю, опіоїдів та канабіоїдів, жінки швидше переходять до регулярного їх вживання, а від нього - до першого епізоду лікування. Крім того, коли вони починають лікування, тяжкість їхніх симптомів зазвичай є аналогічною з чоловіками, хоча вони вживають менше наркотиків та мають коротшу історію їх вживання. Незважаючи на це, на початку лікування жінки, як правило, відчувають більше медичних, психічних та побічних соціальних ефектів від розладів, викликаних вживанням наркотиків, ніж чоловіки (Greenfield et al., 2007). У порівнянні з чоловіками жінки, які зловживають алкоголем та іншими наркотичними речовинами, частіше мають досвід травм та насильства у дитинстві, з боку своїх партнерів у підлітковому та дорослому віці, участі у злочинній діяльності. Їхні діти частіше є клієнтами служб підтримки дітей. Нарешті, такі жінки частіше є бездомними та фінансово залежними від інших осіб (Prendergast, Messina, Hall, & Warda, 2011). Дослідження, проведені у США та Австралії, підтверджують, що частка жінок, які проходять лікування залежності від алкоголю та наркотиків (серед загальної кількості наркологічних пацієнтів), є пропорційно меншою, ніж поширеність відповідних розладів серед жінок у складі загального населення. Перед жінками, які хочуть пройти лікування залежності, можуть поставати такі проблеми (Greenfield et al., 2007): пов’язані з вагітністю та доглядом за дітьми, у тому числі відсутність відповідних послуг, побоювання щодо позбавлення материнських прав та притягнення до відповідальності; економічні перешкоди, пов’язані з нижчим рівнем освіти та більшою вірогідністю безробіття; висока поширеність супутніх психічних та психологічних розладів, зокрема в контексті настрою, харчової поведінки, тривожності та посттравматичних стресових розладів, через які жінкам важко отримати лікування від залежності; через досвід травм, у тому числі сексуальних, фізичних нападів та насильства певні підходи до лікування або змішані терапевтичні групи (в яких беруть участь і жінки, і чоловіки) можуть бути неприйнятними для жінок; відсутність підтримки з боку сім’ї або партнера для початку лікування; більша соціальна стигма та дискримінація Жінки й чоловіки можуть проходити лікування в одній установі, якщо при цьому враховані відповідні культурні та ґендерно-специфічні потреби обох груп. Доволі поширеною є думка, що існує потреба ґендерно-чутливих програм (програм, створених для забезпечення безпечного середовища для жінок, аби вони могли вільно обговорювати свій досвід травм, насильства та залежності без страху осуду з боку оточуючих - програм, що реалізуються у спосіб, який сприяє психологічному розвитку та про-соціальній поведінці серед жінок) та ґендерно-специфічних програм (програм виключно для жінок, які не обов’язково можуть бути ґендерно-чутливими) лікування. Це пов’язано з тим, що потреби жінок та чоловіків щодо лікування можуть відрізнятися відповідно до більш широких ґендерних відмінностей у суспільстві, у тому числі нижчого економічного статусу жінок та їх більшої відповідальності за догляд і виховання дітей (Prendergast et al., 2011). Програми лікування, розроблені спеціально для жінок, зазвичай побудовані на більш підтримуючому та менш конфронтаційному підході. У деяких програмах тільки для жінок є заняття з підвищення самооцінки, впевненості у собі, побудови здорових стосунків (на противагу невпорядкованим), протидії фізичному/сексуальному насильству, подолання травматичного досвіду, розвитку батьківських навичок, а також питань, пов’язаних із статевою поведінкою та охороною здоров’я. Програми тільки для жінок також частіше містять компоненти з надання допомоги щодо забезпечення житлом, транспортом, професійною підготовкою, розвитку практичних навичок та догляду за дітьми на місці. Такі послуги, по суті, є комплексними. Як свідчать дослідження, надання таких послуг суттєво підвищує вірогідність успішного лікування для жінок (Prendergast et al., 2011). Зазвичай жінки рідше готові входити до змішаних терапевтичних груп. Ґендерно- специфічні фактори, що пов’язані з дотриманням жінками курсу лікування, включають більшу поширеність депресії; наявність партнера, що має залежність від наркотиків; наявність досвіду сексуального чи фізичного насильства; затримання правоохоронними органами за участь у секс-бізнесі; сексуальні домагання з боку пацієнтів або консультантів-чоловіків, а також батьківські обов’язки (Prendergast et al., 2011). Хоча послідовних підтверджень більшої ефективності програм тільки для жінок у порівнянні зі змішаними програмами немає, результати деяких досліджень свідчать, що жінки рідше залишають програми тільки для жінок, що, вірогідно, може приводити до кращих результатів їхнього лікування. Крім того, вищу ефективність також демонструють програми лікування, які сприяють розв’язанню проблем, поширених серед наркозалежних жінок (надання догляду за дітьми, послуги для вагітних і породіль, послуг для жінок, які мають досвід травм та/або домашнього насильства тощо) (Prendergast et al., 2011). Хоча є свідчення, що спеціалізовані програми для жінок більш ефективні в контексті залучення жінок, які не готові починати лікування в інших умовах, необхідно провести рандомізовані дослідження медичної допомоги за участі достатньої кількості жінок з меншин (та жінок з дітьми). Це дозволить визначити, чи є такі програми ефективними для різних категорій жінок. Результати дослідження Kaskutas et al. (2005) свідчать, що змішані та денні спеціалізовані програми для жінок є однаково ефективними. Вагітність та годування груддю Вагітні споживачі опіоїдів, які не проходять лікування Вживання наркотичних речовин під час вагітності має побічні ефекти на самопочуття майбутньої матері, розвиток плоду, перинатальні наслідки та індивідуальний розвиток у довгостроковій перспективі. Зокрема, це призводить до підвищення ризику розвитку розладів, викликаних вживанням наркотиків (Bauer et al., 2002; McDonald, Vermeulen, & Ray, 2007). Вагітність зазвичай є періодом, коли у жінок, які мають проблеми із вживанням наркотиків, з’являється хороша мотивація до змін. Це створює можливості для скорочення вживання наркотичних речовин та початку лікування. Водночас деякі жінки можуть бути не готовими звернутися за наркологічною допомогою під час вагітності, побоюючись стигми та направлення до служб захисту дітей.  |