Данилевський_Терапевтична стоматолопя. Том 2. М. Ф. Данилевський, А. В. Борисенко
 Скачать 4.43 Mb.
|
|
42 Мал. 19. Система позначення зубів, запропонована Міжнародною федерацією стоматологів (FDI-B003, 1970): А — постійні; Б — тимчасові (молочні) 55 54 53 52 51 Верхня щелепа справа 85 84 83 82 81 Нижня щелепа справа 61 62 63 64 65 Верхня щелепа зліва 71 72 73 74 75 Нижня щелепа зліва Відповідно позначення зубів за цією системою виглядає так: 21 — верхній лівий центральний різець, 46 — нижній правий пер ший моляр, 62 — верхній лівий боковий (латеральний) тимчасо вий різець тощо. Перевагою нової системи вираження зубної фор мули перед загальноприйнятою є можливість легкого перенесен ня позначень до комп'ютера і подальшого опрацювання інформації. Певним варіантом цифрової системи позначення зубів є сис тема, яка розроблена Американською асоціацією стоматологів (дантистів). За даною системою всі зуби постійного прикусу по значаються цифрами від 1 до 32 (мал. 20): зуби правої половини верхньої щелепи, починаючи з третього моляра, мають номери від 1 до 8; на лівій половині рахунок продовжується — перший різець має номер 9 і далі до третього моляра — номер 16. Зуби нижньої щелепи починають позначати з третього лівого моляра — 43 номер 17 і далі до номера 32 — третього правого моляра. Ана логічна послідовність рахунку і тимчасових зубів, але їх позна чають літерами латинського алфавіту. Таким чином, формула зубів за цією системою виглядає так: A B C D E F G H I J 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 32 31 ЗО 29 28 27 26 25 24 23 22 21 20 19 18 17 T S R Q P O N M L K Розроблені також схеми зубної формули, на яких відображені всі поверхні коронок зубів немовби в розгорнутому вигляді. На них можна точно нанести локалізацію каріозної порожнини, плом би або іншого патологічного ураження на кожному окремому зубі (мал. 21). На цій формулі фронтальні зуби мають 4 поверхні, а премоляри й моляри — 5 поверхонь. Для правильної інтерпре тації даних цієї формули прийняті умовні позначення поверхонь зубів. Для фронтальних зубів (різці та ікла): 1 — вестибулярна (присінкова, губна) поверхня; 2— медіальна (серединна); 3 — язи- Мал. 20. Схема позначення зубів, запропонована Американською асоціацією стоматологів (ADA): А — постійні; Б — тимчасові (молочні) 44 кова (піднебінна) і 4 — дистальна. На премолярах і молярах: 1 — жувальна; 2 — вестибулярна (присінкова, щічна); 3 — меді альна; 4 — язикова (піднебінна); 5 — дистальна поверхня. Для схематичного занесення захворювань і стану зубів у зубну формулу використовують літерні позначення: С — карієс, Р — пульпіт, Pt — періодонтит, П — пломба, К — штучна коронка, Н — штучний зуб мостоподібного протеза, X — корінь зуба, О — відсутній зуб, Т — травма (коронки зуба), Г — гіпоплазія, Ф — флюороз. Ступінь рухо мості зубів позначають римськими цифрами — І, II або III. Інколи каріозні порожнини позначають латинськими літера ми й класифікують залежно від їх локалізації на різних поверх нях зубів. Для цього прийняті такі літерні позначення різних поверхонь зубів: O — оклюзійна (жувальна); I — різальний (інцизивний) край; М — медіальна контактна; D — дистальна контактна; F — вестибулярна (присінкова, фронтальна, губна); В — щічна (букальна); L - язикова (піднебінна, лінгвальна). Комбіновані каріозні порожнини, які розміщені одночасно на декількох поверхнях зубів, позначають сполученням кількох літер, наприклад: МО — медіально-оклюзійна порожнина, тобто порожнина, що розміщена на жувальній та медіальній контактних поверхнях коронки зуба; MOD — медіально-оклюзійно-дистальна порожнина, тобто розміщена на жувальній, медіальній та дистальній контактних поверхнях коронки зуба; МІ — медіально-інцизивна порожнина, тобто розміщена на медіальній поверхні та різальному краї коронок фронтальних зубів; FO — вестибулярно-оклюзійна порожнина, тобто розміщена на вестибулярній (присінковій) і жувальній поверхнях коронок бічних зубів (премолярів і молярів); Мал. 21. Схема формули зубів із позначенням їх поверхонь 45 LO — язиково-оклюзійна порожнина, тобто розміщена на язиковій та жувальній поверхнях коронок зубів. Аналогічно позначають порожнини, розміщені на інших по верхнях коронок зубів. Після позначення стану зубів на зубній формулі лікар відзначає характер прикусу (фізіологічний чи патологічний), стан тканин па- родонта та слизової оболонки порожнини рота. Детально описує місце вий стан вогнища ураження - каріозну порожнину, некаріозний де фект, травматичне ураження тощо. Далі відзначає дані клінічного обстеження (огляду, перкусії, пальпації тощо). Якщо проводилися додаткові обстеження (наприклад, рентгенологічне, електроодонтоді- агностичне, лабораторні), отримані дані також заносять у картку. Після опитування, огляду, додаткового обстеження лікар ви значає діагноз захворювання і заносить його в спеціальну гра фу. У деяких складних випадках допускається, але обов'язково це відзначається в картці, занесення попереднього діагнозу. Тоді остаточний діагноз із зазначенням точної дати його встановлен ня вписують після проведення повного комплексу діагностично го обстеження або навіть і попереднього, пробного, лікування. У спеціальний розділ медичної картки заносять розроблений на ґрунті встановленого діагнозу та індивідуальних особливостей хво рого план лікування. Наявність такого плану дозволяє провести повне комплексне лікування з урахуванням найменших дрібниць. Окрім того, це дозволяє проводити лікування навіть у непередбаче них випадках хвороби або в разі відсутності даного лікаря. Етапи лікування (кожне відвідування хворим лікаря) заносять до спеціального розділу "Щоденник лікування". У ньому вказують дату відвідування, стан хворого і короткий перелік проведених ліку вальних заходів та оперативних утручань. Обов'язково вказується прізвище лікаря, який проводив лікування. Цей розділ картки лікар заповнює відразу ж після відвідування хворого. У розділі "Епікриз" після проведеного лікування коротко описують його результат і рекомендації хворому. Якщо в най ближчий час не передбачається лікування, медична картка збері гається в реєстратурі або в архіві медичного закладу. Останнім часом у медичних закладах усе більшого поширен ня набуває занесення всієї інформації про пацієнтів і хід їх ліку вання до комп'ютера. Це дозволяє зберігати всі необхідні дані протягом багатьох років, а за необхідності вони можуть бути дуже легко виведені з пам'яті комп'ютера (для оперативного викори стання лікарем тощо). 46 Карієс зубів Карієс зубів — caries dentis (від лат. caries — гниття) — це патологічний процес, який проявляється демінералізацією та про гресивною деструкцією твердих тканин зуба з утворенням де фекту (порожнини). Як захворювання людини карієс відомий з глибокої давнини, вірогідні відомості про цю хворобу знайдені в писемних джере лах близько 3000 р. до н. є. У той час карієс ще не був досить поширеним, але в більш пізню епоху (середньовіччя) його поши реність починає зростати. Це пов'язують зі змінами в харчуван ні людей і умов навколишнього середовища і побуту. З XVIII ст. частота карієсу різко зростає, і в наш час його поширеність у деяких регіонах земної кулі досягає 100 %, до того ж у різних країнах рівень захворюваності на карієс дуже різний — від 1 — З % у країнах Західної Європи до 80 —97 % у країнах Африки, Азії, колишнього Радянського Союзу. Це пояснюється низкою чинників: характером харчування (насамперед надлишок вугле водів і відносна нестача білків у раціоні харчування), вмістом фтору та інших макро- і мікроелементів у питній воді, соціальни ми та кліматогеографічними умовами. У разі проведення епідеміологічних досліджень для оціню вання стану зубів (ураженість їх карієсом) застосовують такі показники: поширеність карієсу, інтенсивність ураження, захво рюваність (приріст інтенсивності за той чи інший час). Поширеність карієсу вираховують діленням кількості осіб, що мають каріозні, запломбовані та видалені зуби (незалежно від кількості каріозних зубів у кожного з них), на загальну кількість обстежених і виражають у відсотках: . . кількість осіб з каріозними зубами Поширеність карієсу= • 100%. кількість обстежених осіб Інтенсивність ураження карієсом зубів у одного обстеже ного визначається індексом КПВ та КПп (порожнин). Індекс 47 КПВ зубів — це сума каріозних ( К ) , запломбованих (П) та ви далених (В) унаслідок ускладнень карієсу зубів у одного обсте женого. Для визначення цього та інших середніх значень індексів інтенсивності в значної кількості населення їх суму поділяють на кількість обстежених. Індекс КПВ визначають так: ураженим карієсом уважають зуб, який має одну або декілька каріозних порожнин, запломбованим — в якому є одна або декілька пломб, незалежно від їх розміру та стану. Якщо в зубі є пломба і карі озна порожнина, то його вважають каріозним. У дітей цей індекс вираховують залежно від прикусу: у постійному прикусі ура жені карієсом постійні зуби — за індексом КПВ; у тимчасовому (молочному) прикусі — за індексом кп (каріозні та пломбовані), у змінному прикусі враховують як постійні, так і тимчасові зуби — КПВ + кп. Індекс КПВ — досить інформативний показник, який дозво ляє судити про рівень інтенсивності карієсу. За рекомендацією B O O 3 виділяють 5 рівнів інтенсивності карієсу: дуже низький, низький, середній, високий і дуже високий (табл. 1). Таблиця 1 Рівень інтенсивності карієсу Інколи для більш повного та точного оцінювання стану зубів застосовують індекс КПп, за яким підраховують загальну кількість каріозних порожнин і пломб незалежно від кількості уражених зубів. Тобто якщо в одному зубі є три окремі каріозні порожни ни, то за індексом КПВ його рахують за одиницю, а за індексом КПп (порожнин) — за три одиниці. Особливо демонстративним цей індекс є в разі низької інтенсивності ураження карієсом. Захворюваність (приріст карієсу, приріст інтенсивності карієсу) — це середня кількість зубів, які за певний час були уражені карієсом у розрахунку на одного обстеженого. Звичай- 48 но приріст карієсу розраховують через один рік, а в разі актив ного перебігу патологічного процесу — через 6 міс. Під час проведення масових стоматологічних оглядів насе лення показники захворюваності на карієс повинні враховувати ся в різних вікових групах, що пов'язано з різною схильністю до виникнення карієсу в дітей та дорослих. Крім того, згідно з реко мендаціями ВООЗ, дорослих розділяють на 3 вікові групи: мо лоді, особи середнього віку та особи літнього віку. Різна поширеність та інтенсивність карієсу залежать від низки чинників. Дуже важливими є географічні чинники, до яких нале жать клімат, сонячна активність, уміст у ґрунті та питній воді різних мінеральних солей (кальцію, фосфору) та деяких мікро елементів (фтор). Згідно із сучасними уявленнями, однією з основних причин виникнення карієсу є порушення раціонального харчування. У сучасної людини в раціоні переважають надмірно кулінарно об роблені, рафіновані продукти з великим умістом вуглеводів. Під час кулінарного оброблення їжі втрачається велика кількість необхідних організму речовин. Унаслідок незбалансованого хар чування до організму людини надходить недостатня кількість речовин: деяких вітамінів, амінокислот (лізин, аргінін) тощо. Значення раціонального харчування підтверджується великою кількістю епідеміологічних, клінічних та експериментальних дос ліджень. Поширеність карієсу залежить від віку обстежуваних, що по в'язано з різною кількістю зубів у дітей і дорослих та їх схиль ністю до карієсу — тимчасові зуби легше уражуються, ніж постійні. Це має враховуватися під час досліджень. У дітей до сить низький індекс КПВ + кп може вважатися як показник дуже інтенсивного каріозного процесу. Численними обстеженнями не виявлено значних статевих відмінностей у поширеності та інтен сивності карієсу. Лише в деякі періоди життя, наприклад під час вагітності, у жінок зростає схильність до карієсу, внаслідок чого в них збільшується кількість уражених зубів. На ураженість зубів карієсом впливає загальний стан організ му (зокрема, перенесені та супутні захворювання). Доведено, що в дітей, які перенесли інфекційні хвороби або мають захворювання внутрішніх органів і систем організму, частота карієсу вища, ніж у здорових; значно впливають на його виникнення також зміни ре активності (загальної та імунологічної) організму. 4 — 4-2368 49 Одним із важливих чинників виникнення карієсу є неза довільні гігієнічний стан порожнини рота та рівень догляду за зубами. Регулярний догляд за зубами з використанням сучасних профілактично-гігієнічних засобів є дуже ефективним для про філактики карієсу. Певною мірою на частоту виникнення каріє су в окремих зубах впливає нерівномірність очищення різних зубів і їх ділянок. Найчастіше карієс виникає в зубах, коронки яких мають досить складну анатомічну форму з великою кількістю фісур, ямок тощо. За частотою ураження окремих зубів карієсом їх можна розмістити в такій послідовності (І.Й. Новик, 1958): перші моляри, другі та треті моляри, премоляри, верхні різці, нижні різці, ікла. Аналіз індексу КПп (порожнин) дозволяє виявити поверхні зубів, які найчастіше уражуються каріозним процесом. У постійних зубах переважає карієс, що локалізується на кон тактних і жувальних поверхнях та в пришийковій ділянці; ха рактерним є також симетричне ураження, яке пояснюють іден тичністю умов та анатомічної будови уражених зубів. На схильність зубів до карієсу впливають також і порушен ня структури їх твердих тканин, що нерідко є наслідком загаль них захворювань, системних порушень організму тощо. ТЕОРІЇ ВИНИКНЕННЯ КАРІЄСУ ЗУБІВ Карієс зубів є найбільш відомою і поширеною хворобою людства. Хоча останнім часом у країнах Західної Європи і Північної Америки досягнуто значних успіхів у профілактиці та лікуванні карієсу, він залишається дуже поширеним захворю ванням. Проблема виникнення карієсу зубів цікавила багатьох дос лідників і лікарів ще з часів античності. Залежно від ступеня розвитку науки та медицини пропонувалися різні теорії його виникнення. Тому не дивно, що до нинішнього часу було запро поновано досить багато різних концепцій карієсу. Так, ще в античні часи (IV ст. до н. є.) видатний грецький лікар і філософ Гіппократ причиною карієсу вважав "змішання дурних соків" організму. Він пов'язував виникнення карієсу з хворобами печінки, шлунка та інших внутрішніх органів. Біля 43 р. н. e. римський лікар Скрибоніус (Scribonius Largus) запро- 50 понував теорію карієсу, згідно з якою причиною його виникнен ня були дуже маленькі, невидимі для ока черв'ячки. На його думку, вони поїдали тканини зубів, унаслідок чого в зубах вини кали порожнини. Виходячи з цього, як метод лікування карієсу він пропонував обкурювання хворого і каріозних зубів димом насіння блекоти. Ця теорія була популярна також у середньо віччі; вона проіснувала майже до середини XIX ст. Великим прихильником даної теорії був, наприклад, П'єр Фошар (Pierre Faucharde) — відомий французький дантист XVIII ст. Однак у своїй відомій книзі про причини та лікування захворювань зубів "Le Chirurgien Dentiste, au Traite des Dentes" у 1778 p. він усе ж виділяв дві групи причин виникнення карієсу: 1) хворі соки організму (кров і лімфа) або внутрішні захворювання та 2) зовнішні впливи. Пізніше причиною карієсу вважали дію на зуби кислот шлун кового соку, що потрапляли до порожнини рота. Перша більш- менш наукова спроба обґрунтувати хімічну (кислотну) теорію належить Т. Бердмору (Т. Berdmore, 1728), який експеримен тально довів розчинення емалі зубів неорганічними кислотами (нітратною, хлоридною, сульфатною). Інші дослідники пізніше довели можливість розчинення емалі також органічними кис лотами. L. Parmly та Е. Parmly (1825) висловили важливе при пущення, що карієс зубів виникає внаслідок дії не тих кислот, що надходять до порожнини рота з їжею, а кислот, що утворю ються внаслідок розкладання залишків їжі в міжзубних про міжках. Подальший розвиток медицини і застосування мікроскопа дозволили висунути низку нових припущень щодо виникнення карієсу. У 1678 р. Антон Левенгук (Anton van Lewenhoek), вина хідник мікроскопа, на засіданні Королівського товариства в Лон доні повідомив про відкриття ним мікроорганізмів у зубному нальоті та дентинних трубочках (канальцях) при карієсі. У 1867 р. Лебер і Ротенштейн (Leber, Rotenstein) запропонували гіпотезу, відповідно до якої збудниками карієсу є мікроорганізми, подібні до Leptotrix buccalis. Вони також припускали, що ці мікроби проникають у дентин, розм'якшений внаслідок дії кислот. Таким чином, до середини XIX ст. були закладені основи хіміко-пара- зитарної теорії карієсу. 4* 51 ХІМІКО-ПАРАЗИТАРНА ТЕОРІЯ У 1884 р. німецький дослідник, американець за походженням, В. Міллер (W.D. Miller) опублікував результати своїх дослід жень щодо одержання експериментального карієсу. Для цього він шматочки зубів і не уражені карієсом зуби поміщав у суміш слини, добре пережованих хліба, м'яса та 2 — 4 % цукру і витри мував у термостаті за температури 37 °С протягом 3 міс. Після закінчення цього терміну на інтактних (здорових) зубах виника ли ділянки демінералізації емалі, що дуже нагадували клінічні прояви карієсу. Він же досліджував мікрофлору порожнини рота у хворих на карієс і довів, що деякі мікроорганізми, ферментую чи залишки їжі, зокрема вуглеводи, здатні виробляти кислоти. На підставі цих досліджень В. Міллер (1884) сформулював хіміко-паразитарну теорію карієсу. На його думку, каріозний процес є наслідком поєднаної дії на зуб кислот і мікроорганізмів і відбувається в два етапи: 1) демі- нералізація твердих тканин зуба під дією кислот і 2) мікробне руйнування. На першому етапі в процесі молочнокислого бродіння мікроорганізми, що утворюють кислоту, ферментують вуглеводи, особливо легко й охоче моно- і дисахариди (глюкозу, сахарозу), внаслідок чого утворюються органічні кислоти (молочна, пірови ноградна, яблучна, оцтова тощо). Ці кислоти демінералізують емаль і дентин — розчиняють неорганічну субстанцію твердих тканин зубів. Але щоб відбулася демінералізація, на думку авто ра, необхідне досить значне зниження реакції ротової рідини — до рН 4,5 і нижче. Емаль у такому разі може зруйнуватися прак тично цілком, оскільки в ній міститься дуже незначна кількість органічних речовин. Для руйнування дентину дії лише кислот недостатньо, тому що він містить до ЗО % органічних речовин. Далі починається другий етап розвитку каріозного процесу — лізис органічної речовини дентину протеолітичними фермента ми мікроорганізмів. В. Міллер вважав, що для виникнення карієсу, крім локаль ної дії мікроорганізмів на тканини зуба, необхідна також і не сприятлива дія низки інших чинників. До них він відносив ха рактер харчування (особливо переважання в їжі легкозасвоюва них вуглеводів, наявність у ній різних мінеральних речовин), якість і кількість виділеної слини, спадкові чинники, умови формування твердих тканин зубів, соціальні умови тощо. 52 Хіміко-паразитарна теорія карієсу мала велику кількість позитивних сторін, досить повно й вдало пояснювала низку клінічних аспектів каріозного процесу. Поряд із цим у ній було багато нез'ясованого, наприклад, положення про необхідність зни ження рН слини до 5,0 — 4,5 для демінералізації емалі. Крім того, морфологічними дослідженнями зубів з експериментальни ми вогнищами карієсу не підтверджено повної ідентичності з каріозним процесом у порожнині рота. У теорії не враховували інші біологічні аспекти, наприклад, наявність процесів обміну у твердих тканинах зубів, оскільки В. Міллер розглядав емаль зуба як мінералоподібну структуру. Проте теорія викликала ба гато дискусій серед стоматологічної громадськості, критичних за уважень тощо. У цілому вона відображала існуючий на той час рівень розвитку науки і дала потужний поштовх для наступних ретельних клінічних та експериментальних досліджень. Надалі прихильниками цієї теорії вона була приведена в досить струнку систему й отримала експериментальне і клінічне підтвердження. ФІЗИКО-ХІМІЧНІ ТЕОРІЇ Згодом були розроблені нові теорії виникнення карієсу зубів — фізико-хімічні. Так, у 1923 р. була запропонована теорія набря кання органічної речовини емалі. Відповідно до цієї концепції, початок карієсу визначається не демінералізацією емалі, а пошкод женням (набряканням) її органічного компонента. Карієс вини кає внаслідок взаємодії двох чинників: 1) набрякання органічної речовини емалі; 2) дії на зуб слини, що спричинює це набрякання. Важливе значення при цьому набуває вміст солей у ротовій рідині, що сприяє або перешкоджає набряканню колоїдів емалі. Ця вла стивість слини визначається вмістом у ній нейтральних солей: набрякання в кислих або лужних розчинах знижується дією ней тральних солей. Таким чином, відповідно до цієї теорії, реакція слини не відіграє значної ролі у виникненні карієсу. В інших модифікаціях фізико-хімічних теорій виникнення карієсу розглядалось як порушення взаємовідношення умов або субстратів: емалі зуба як об'єкта дії; слини, що оточує зуб; бак терій, які виробляють молочну або інші кислоти або ж активу ють джерела їх виділення; власне самі джерела (субстрати) для утворення кислот (вуглеводи). Ці чотири умови, на думку ав- 53 торів теорії, пов'язані між собою як ланки одного ланцюга. Якщо всі ланки цього ланцюга зімкнуті — карієсу немає, в разі прори ву хоча б в одній ланці виникає карієс. У 1928 р. Д.А. Ентін запропонував свій варіант фізико- хімічної теорії виникнення карієсу. Основні її положення зводи лися до наступних моментів. Для розвитку карієсу головним є резистентність емалі до дії на неї різних несприятливих чин ників. Ця резистентність визначається нормальним станом її морфологічних і фізико-хімічних структур, що зумовлено вмістом в емалі не тільки сполук кальцію, але й інших солей та органіч ної речовини. Для нормального формування емалі велике зна чення мають повноцінне харчування, спадковість і низка со ціальних чинників. Резистентність або сприйнятливість емалі до розвитку карієсу зумовлена наявністю або порушенням фізіоло гічної фізико-хімічної рівноваги між кров'ю (внутрішнє середо вище організму), емаллю і ротовою рідиною (зовнішнє середови ще). Емаль, розташована мовби на межі зазначених середовищ, розглядається як напівпроникна перетинка. Подібна рівновага регулюється властивостями крові й ротової рідини, які залежать від кислотно-лужної рівноваги організму, характеру харчування та стану нейрогландулярної системи. Таким чином, на думку Д.А. Ентіна, емаль розглядається як напівпроникна мембрана, яка розташована на межі двох середо вищ: крові та слини. У разі нормального співвідношення елект ролітів у слині та крові відбувається відцентровий напрямок (від пульпи до емалі) осмотичних потоків. Вони забезпечують нор мальне живлення дентину й емалі, перешкоджають дії на зуб не сприятливих чинників (мікроорганізмів, наприклад), що забезпе чує стійкість зуба до карієсу. Зміна нормального співвідношен ня електролітів у слині та крові викликає набрякання або зморщування колоїдів емалі, що змінює її електричний заряд. Це призводить до ослаблення відцентрових потоків або навіть змінює їх напрямок на доцентровий (від емалі до пульпи). Такий напря мок осмотичних потоків порушує або навіть припиняє живлення емалі, полегшує вплив на неї зовнішніх пошкоджувальних чин ників (наприклад, мікроорганізмів) і створює умови для виник нення карієсу. Д.А. Ентін надавав великого значення органічній мембрані, яка утворюється на поверхні зуба (пелікула). Він ува жав, що від електричного заряду цієї мембрани та її фізико- хімічного стану залежать фізико-хімічні процеси в самому зубі. Наприклад, експериментальне відтворення напівпроникної плівки 54 на поверхні зуба спричинює демінералізацію емалі, аналогічну тій, що спостерігається в разі карієсу в клінічних умовах. За Д.А. Ентіним, резистентність або схильність до карієсу зумовлена характером взаємовідносин між зубом як біологічною напівпроникною мембраною і середовищами, що його оточують, — кров'ю та слиною. Більш мінливим середовищем у цій системі є слина, стан якої зумовлений низкою загальних і місцевих чин ників. Схематично це зображено на мал. 22. За теорією Д.А. Ентіна, головні чинники — це фенотипова та нейрогландулярна системи. Над ними — центральні чинники: біохімічний склад слини, мікрофлора, харчування (хімізм обміну), дія яких спрямована на зубні тканини, і в разі їх зміни в зубі виникає патологічний процес — карієс. Однак у теорії Д.А. Ентіна є досить багато неясних і супе речливих, із сучасної точки зору, моментів. Так, доведено, що відцен тровий шлях надходження поживних речовин до емалі є дуже важливим, якщо не головним, у забезпеченні її функціонування. Переконливо доведена також роль мікроорганізмів і вуглеводів у виникненні карієсу, яку не можна правильно пояснити з по зицій фізико-хімічної теорії. Навіть найбільш сучасні варіанти цієї теорії не розкривають цілком усіх особливостей етіології карієсу. За цією теорією важко створити ефективну систему профілактики та лікування карієсу зубів. |