ДІАГНОСТИЧНІ. РОБОЧІ ТА ДОПОМІЖНІ МОДЕЛІ
Перед тим як розпочати планування конструкції бюгельного протеза, не
обхідно зняти повні анатомічні відбитки альгінатними масами. За ними відли
вають діагностичні моделі. Відбитки легко отримати у разі кінцевих та важко
— у разі включених дефектів з наявністю медіального нахилу зубів.
Модель відливають з гіпсу, висушують й обрізають так, щоб її основа (цо
коль) мала достатню висоту (не менше ніж 4-5 см). Бічні стінки роблять пара
лельними одна до одної та перпендикулярними до основи. Підготовлену таким чином модель вивчають у паралелометрі.
Для виготовлення каркасу бюгельного протеза на вогнетривкій моделі ре
комендують отримувати два робочих відбитки та один допоміжний, а в разі виготовлення бюгельних протезів на дві щелепи — чотири робочих відбитки
(по два з кожної щелепи). Це необхідно для того, щоб одну робочу модель ви
користати для вивчення у паралелометрі з наступним дублюванням, а другу — для визначення центральної оклюзії із застосуванням воскових шаблонів або без них, гіпсування її в оклюдатор та завершального виготовлення бюгельного протеза. У разі використання сучасних силіконових мас (Stomaflex, Speedex,
Zenit, Сіеласт) можна обмежитися одним відбитком, за яким можна відлити дві моделі. Якдопоміжні відбиткові маси можна використати "Альгеласт", "Но- вальгін", "Стомальгін", "Upeen" тощо. Для отримання робочих відбитків у разі бюгельного протезування їх не використовують, оскільки вони дають усадку понад 1,5 % протягом 1 год.
Моделі для виготовлення бюгельних протезів повинні бути відлиті із су- пергіпсу для того, щоб вони не стиралися під час маніпуляцій на них.
Для виготовлення одного бюгельного протеза необхідно відлити дві ро
бочі моделі та одну допоміжну, для виготовлення двох протезів — чотири ро
бочі моделі. Робочу модель, призначену для вивчення у паралелометрі та дуб
лювання, відливають із супергіпсу з обов'язковим використанням вібростоли- ка. Серйозним недоліком гіпсу є його пористість, невелика міцність та шорст
ка поверхня. Другу робочу і допоміжну моделі відливають з медичного гіпсу.
Вони необхідні для фіксації в оклюдаторі у положенні центральної оклюзії, по
становки штучних зубів та полімеризації пластмаси.
ПАРАЛЕЛОМЕТРІЯ.
МЕТОДИ ПРОВЕДЕННЯ
Паралелометром називається апарат, за допомогою якого визначають па
ралельність стінок опорних зубів, наносять на них кламерну лінію, визначають вид та місце розташування елементів кламерів, що забезпечує надійну фікса
цію протеза, вільне уведення та виведення його з ротової порожнини.
Спроби застосування перших пристроїв для паралелометрії відносять до
315
кінця XIX — початку XX століття. Першим спеціалістом, хто оцінив доцільність використання технічних пристроїв для точного розкреслювання кламерної лінії, був лікар Fortunati, який у 1918 р. продемонстрував у м.Бостоні метод з викори
станням паралелометра під час виготовлення мостоподібних протезів, у якому вперше було встановлено порожнистий металевий стержень з графітовою сер
цевиною, за допомогою якої проводилося розкреслювання пояса опорних зубів.
У подальшому аналогічні пристрої, які отримали назву кламерографів, знайшли широке застосування під час виготовлення бюгельних протезів (мал. 126).
Клініка ортопедичної стоматології нині має у своєму розпорядженні бага
то конструкцій паралелометрів, за допомогою яких вирішуються переважно од
нотипні задачі, пов'язані передусім з розрахунком та конструюванням бюгель
них протезів. Єдиної класифікації типів паралелометрів не існує. Умовно їх поділяють на три групи:
1) стандартні паралелометри, призначені для виконання загальних клінічних та лабораторних робіт;
2) спеціальні пристрої, призначені для виконання суворо визначених опе
рацій, наприклад, внутрішньоротової мікропаралелометрії;
3) універсальні паралелометри, які мають багатофункціональне призна
чення.
У будові паралелометрів виділяють основу, на якій зафіксована стійка, на
вколо її осі обертається кронштейн з рухомими лапками, що пристосовані для фіксації у них змінних інструментів, за допомогою яких визначають пара
лельність контурів опорних зубів та зрізають віск. У деяких конструкціях шар
нірний столик для фіксації моделі нерухомо з'єднаний зі станиною, а в інших кронштейн зі стійкою з'єднаний нерухомо, а рухомим у вертикальному напрям
ку є фіксатор. У цих конструкціях моделі фіксують на шарнірному рухомому столику. В інших конструкціях столика немає зовсім (мал. 127).
Перед тим як розпочати роз
гляд різних методів паралело
метри, необхідно чітко визначити такі поняття, як "пояс зуба", "межо
ва лінія", "опорна" та "ретенційна" поверхні зуба. Це можна наглядно простежити на прикладі предмета яйцеподібної форми, що зафіксова
ний на столику паралелометра.
У разі вертикального поло
ження цього предмета на столику, коли поздовжня вісь і вертикаль
ний стержень паралелометра пара
лельні один одному, графітовий
Мал. 126. Схема кламерографа стержень намалює на поверхні цьо-
316 го предмета найбільший периметр
— пояс. За умови нахилу столика паралелометра разом з яйцеподіб
ним предметом так, щоб його вер
тикальна вісь не була паралельна стержню паралелометра, гра
фітовий стержень намалює нову лінію, яка не буде збігатися з по
ясом. Ця лінія відповідає най
більшому периметру у разі дано
го його нахилу і називається ме
жовою лінією (необхідно зазначи
ти, що існує ще низка рівнознач
них назв — це „розділова лінія",
„лінія огляду", „кламерна лінія"), по відношенню до якої поверхня ділиться на дві зони (над лінією
— опорна, під лінією — утриму- вальна, або ретенційна). Поясова лінія збігається з межовою, коли зуби не нахилені, в інших випад
ках вони не збігаються.
Межова (розділова) лінія поділяє поверхню зуба на дві час
тини: опорну та утримувальну.
Жорстка верхня частина плеча кламера разом з оклюзійною на
кладкою повинна розташовувати
ся вище від межової лінії, а елас- тичніша нижня частина опускати
ся під неї у бік ясенного краю.
Найважливішою для фіксації протеза вважається утримуваль- на зона, яка розташована між ме
жовою лінією та ясенним краєм; однією з головних особливостей її
є підпоясовий простір, під яким розуміють простір між межовою лінією, що обмежений аналізувальним
стержнем паралелометра, яснами та по
верхнею зуба в цьому місці. Залежно від глибини цього простору вибирають місця для розміщення пружинистої частини кламера. Глибину цієї ніші визна
чають спеціальними інструментами — калібрами для уточнення виду кламера та місць розташування його утримувальних кінців (мал. 128).
Мал. 127. Типи паралелометрів 317
У наборі інструментів, які додаються до паралелометра, є три види калібрів, що відрізняються один від одного діаметром диска (№ 1 - 0,25 мм; № 2 -
0,5 мм, № 3 — 0,75 мм).
Отже, розглянувши основні поняття, які мають відношення до паралело- метрії, можна безпосередньо перейти до основних методів її проведення. Для отримання вірогідної інформації під час проведення паралелометрії необхідно дотримуватися таких основних правил:
1. Паралелометр дає можливість визначити остаточну конструкцію бюгель
ного протеза.
2. Загальна кламерна лінія, незважаючи на те, що вона вигнута, повинна бути в цілому паралельною до оклюзійної площини.
3. Протез під час фіксації його в ротовій порожнині повинен передавати жувальний тиск по осі зуба.
4. Протез повинен бути сконструйований так, щоб він раціонально розпо
діляв жувальний тиск між зубами, які залишилися, та комірковим відростком чи комірковою частиною.
Для вивчення моделі у паралелометрі її цоколь оформляють так, щоб на бічних поверхнях можна було вигравірувати лінії та проводити вимірювання.
Висота основи моделі повинна бути у межах 4-5 см, а бічні поверхні — пара
лельні між собою та перпендикулярні до основи.
Підготовлену модель розміщують на столику паралелометра і вивчають одним із обраних способів. Найбільшого поширення набули вільний метод па
ралелометрії, метод визначення середнього нахилу довгих осей опорних зубів та метод вибору.
Вільний метод паралелометрії застосовується у разі мінімальної кількості опорних зубів, паралельності їх вертикальних осей та нескладної конструкції бюгельного протеза. Його суть зводиться до розміщення моделі на шарнірному
столику паралелометра так, щоб оклюзійна площина зубного ряду була перпен
дикулярна до аналізувального (фафітового) стержня. Підводячи останній до кожного опорного зуба, малюють найбільший периметр, по відношенню до яко-
0,25
Мал. 128. Нанесення межової лінії зуба (а), розташування (б) та вимірювання ретен- ційної зони за допомогою калібрів
318 го розміщують елементи кламера. У такому разі частина коронки зуба, розташо
вана вище від найбільшого периметра, використовується для розміщення опор
них елементів кламера, оклюзійних накладок і частин плечей кламерів, нижче від периметра — для розміщення ретенційної частини плеча кламера. Обмежен
ня щодо використання цього методу передусім пов'язані з тим, що за умови час
ткової втрати зубів зуби які обмежують дефект, звичайно нахиляються у бік де
фекту, ступінь нахилу у такому разі буває дуже різним. Це, в свою чергу, призво
дить до труднощів у виборі конструкції кламерів бюгельного протеза, створює перешкоди для вільного уведення та виведення останнього тощо. Тому, зважаю
чи на вищесказане, необхідно використовувати інші методи паралелометрії.
Метод визначення середнього нахилу довгих осей опорних зубів за Новаком. Проведення паралелометрії за даним методом відбувається у два етапи.
На першому етапі паралелометр не застосовують. Для кращої орієнтації та зруч
ності в роботі бічну площину моделі позначають цифрою І, а задню — II. Суть методу можна продемонструвати на прикладі вивчення шляху введення бю
гельного протеза з опорою на 48, 44 ,45 зуби. Напрямок поздовжньої осі кожного зуба визначають за допомогою відрізків дроту довжиною 20 мм. З цією метою можна використати і сірники, які фіксують за допомогою липкого воску посе
редині різального краю або в центрі жувальної поверхні зуба. Для того щоб положення відрізків дроту (сірників) відповідало поздовжній осі зуба, кожний з них необхідно зорієнтувати вздовж коронки, дивлячись на неї почергово з присінкового та ротового боку. За поздовжню вісь зуба приймають лінію, яка проходить через середину кореня та коронки зуба. Проекцію цих осей у по
дальшому почергово наносять вручну олівцем на обидві підготовлені раніше площини — бічну та задню.
На мал. 129,
а, показано проекції осей двох опорних зубів 48,44|на бічну по
верхню моделі, що позначені як А, та В,. Звичайно, отримані проекції не є пара
лельними між собою, а перетинаються над моделлю, утворюючи кут. Схема нахилу проекцій поздовжніх осей зубів та утворення кута показано на мал. 129,
б. Новак пропонує перетинати їх двома паралельними лініями, які наносяться так, щоб кути були рівними між собою. Ці паралельні лінії необхідно наносити якомога далі одна від одної, щоб збільшити точність проведення у подальшо
му лінії, яка ділить пополам кут між проекціями осей. Відрізки обох паралель
них ліній, які розташовані між проекціями осей А, та В,, ділять пополам у точ
ках О та О, і з'єднують останній лінією С,, яка ділить кут пополам проекцією осей А, та В, (мал. 129,
в). Потім на цю ж поверхню моделі наносять проекції D, поздовжньої осі зуба 3]. Проводять паралельні лінії між напрямками С, та D, і знаходять по
шукову напрямків поздовжніх осей усіх трьох опорних зубів на першій пло
щині. Позначають її буквою Е, (мал. 129,
г). Те саме повторюють і на задній площині моделі. У такому разі спочатку пере
носять напрямок проекцій осей зубів84І, які позначають уже як А„ та В,,. Між ними знаходять С„. Напрямок проекції поздовжньої осі 5 на задній стінці цоко-
319
Мал. 129. Метод паралелометрі!за Новаком: а
— проекція осей у сагітальній площині;
б — схе
ма утворен ня рі
вносторон нього трикутн ика; в — поділ паралельних ліній пополам;
г — отриман
ня результативної трьох проекцій;
д — отриман
ня результативної на задній стінці моделі; e — розміщення штифта відповідно до шляху вве
дення; є — орієнтація моделі у паралелометрі ля моделі позначають як DII Че
рез лінії СII і DII проводять дві па
ралельні лінії та отримують напря
мок усіх трьох опорних зубів, по
значають як ЕII. За напрямками ЕI та ЕII на взаємно перпендикуляр
них площинах (сагітальній та фронтальній) визначають просто
рову орієнтацію лінії, проекція якої на вказаній площині збігаєть
ся з ЕI та ЕII. Ця лінія і буде напрям
ком, або шляхом, уведення проте
за. Для її позначення приблизно в центрі моделі липким воском фіксують штифт довжиною 3-
4 см. Далі модель фіксують у ру
ках таким чином, що коли дивити
ся на неї з боку площини І (бічної), то вісь штифта повинна збігатися з напрямком ЕI, а з боку площини
II (задньої) — з напрямком ЕII
(мал. 129, є). Під час повторного
(контрольного) огляду, якщо не
обхідно, коригують положення штифта у просторі. Розміщений таким чином штифт показує шлях уведення бюгельного протеза. На цьому закінчується перший етап і починається другий — з фіксації моделі на столику паралелометра.
Нахиляючи столик, співставляють напрямок штифта зі стержнем па
ралелометра. Фіксують знайдене положення моделі за допомогою гіпсового "підлитка": з цією метою у спеціальну форму наливають гіпс і розміщують на його поверхні, поки він не затвердів, модель у виз- наченому положенні. Зубний технік у подальшому, провівши заміну аналізувального стержня паралелометра, грифелем наносить межову лінію на всі опорні зуби.
Описаний метод важкий у застосуванні, крім того, він має низку недоліків.
Зокрема, визначення проекції поздовжніх осей зубів проводять на око, фіксу-
320 вати дріт воском на кожному зубі складно, не враховується естетичний чинник під час розміщення кламерів.
Ураховуючи недоліки та значні затрати праці у разі проведення паралело
метрії за Новаком, клініцисти користуються іншим методом, відомим під таки
ми назвами, як метод вибору нахилу моделі, логічний метод, визначення лінії огляду, або просто метод вибору.
Метод вибору. Аналіз положення лінії найбільшого периметра, межова лінія усіх опорних зубів та їх поверхонь у більшості випадків свідчить, що одні зуби ма
ють кращі умови для розміщення опорних частин кламерів, інші — утримуваль- них. Для того щоб усі кламери виконували однаково добре і опорну, і фіксувальну функції і всі опорні зуби брали однакову участь у перерозподілі жувального тиску, необхідно знайти такий нахил моделі, за якого ці зони були б достатньо виражені.
Шляхом нахилу моделі можна знайти найраціональніший тип кламера для кож
ного опорного зуба та розмістити його елементи найвигідніше у функціональному та естетичному відношенні. Для створення цих умов застосовують метод вибору нахилу моделі у паралелометрі по відношенню до діагностичного стержня. Зміню
ючи положення моделі відносно діагностичного стержня, можна змінювати межо
ву лінію, площину оклюзійної та гінгівальної зон, вибраних під опору зубів, з ме
тою забезпечення необхідної глибини ретенції, розумного, з точки зору фіксації та естетики, розміщення плечей кламерів згідно з вибраною їх конструкцією.
Практичне значення мають п'ять положень моделі по відношенню до вер
тикального діагностичного стержня (мал. 130):
1) горизонтальне — нульовий нахил: вісь діагностичного стержня перпендикулярна оклюзійній пло
щині жувальних зубів;
2) заднє, коли опущений задній відділ зубного ряду;
3) переднє, коли опущений передній відділ зубного ряду;
4) ліве, коли модель нахиле
на вліво;
5) праве, коли модель нахиле
на вправо.
Провівши фіксацію моделі на столику паралелометра та надав
ши нульового положення, коли аналітичний стержень розміще
ний перпендикулярно до оклюзій
ної поверхні зубів, визначають ви- раженість опорних та утримуваль-
Мал. 130. Положеннямоделейу паралелометрі них зон кожного опорного зуба. відносно діагностичного стержня 3 кількох нахилів необхідно
321
знімними конструкціями зубних протезів у разі часткових дефектів вибрати такий, який забезпечить найкращу ретенційну зону та умови для роз
міщення кламерів.
Вибравши найраціональніший нахил моделі, її фіксують у цьому положенні на столику паралелометра, провівши заміну аналізувального стержня грифе
лем, на всіх зубах розкреслюють межову лінію.
Плануючи конструкцію кламера, необхідно, щоб усі жорсткі елементи його знаходилися у зоні між оклюзійною поверхнею та межовою лінією опорного зуба. І навпаки, пружинисті елементи повинні пересікати межову лінію, відхи
ляючись від неї у момент накладання на різну величину залежно від еластич
ності сплаву, який застосовується, стійкості опорних зубів, типу кламера і точ
ки розміщення кінця його утримувального плеча.
Цю точку, що називається ретенційною, визначають за допомогою вимі
рювальних стержнів або калібрів (мал.131)
322
ТЕХНОЛОГІЯ ВИГОТОВЛЕННЯ ПАЯНИХ БЮГЕЛЬНИХ ПРОТЕЗІВ Паяний
каркас бюгельного протеза виготовляють, якщо немає умов для лиття суцільнолитих бюгельних каркасів та в разі нескладних конструкцій.
Модель, на якій виготовляють протез, повинна бути підвищеної міцності, бо на ній проводиться моделювання елементів каркаса бюгельного протеза з подальшою заміною їх металом, а також їх підгонка і припасування. З цією метою виготовляють комбіновані моделі, що складаються із супергіпсу, амаль
гами, цементу, легкоплавкого металу чи пластмаси і гіпсу.
Для отримання комбінованої моделі з використанням легкоплавкого ме
талу потрібно заповнити ним ділянки в гіпсовому відбитку. Ділянки збереже
них зубів обкладають валиком із мольдину висотою 5-6 мм. Для міцного з'єднання металевої частини з гіпсовою основою використовують металеві петлі.
Одним кінцем їх занурюють у розплавлений сплав, іншим — у гіпсову основу моделі. Розплавленим металом заповнюють ізольовані мольдином ділянки.
Після охолодження металу мольдин видаляють і відливають другу половину моделі звичайним гіпсом.
До моделювання дуги і сідлоподібних частин модель необхідно підготувати.
Ділянки, де будуть розміщені дуга і сідлоподібні частини, покривають оло
в'яною фольгою, бюгельним воском чи лейкопластирем відповідної товщини: під дугою — 0,3-0,5 мм, поверхнею беззубого коміркового відростка чи части
ни—І ,5-2 мм. Моделювання без прокладок може призвести до занурення дуги виготовленого протеза у слизову оболонку протезного ложа.
Моделювання елементів каркаса бюгельного протеза проводять шляхом використання стандартних воскових заготовок або застосування спеціальних силіконових матриць формоденту. Для цього матриці промивають киплячою водою і за допомогою нагрітого шпателя, прикладеного до палички воску, за
повнюють розплавленим воском відповідні заглибини матриці до рівня її по
верхні. Зрізують гострим шпателем залишки воску і вивільняють воскову реп
родукцію.
Після цього змащують олією поверхню зубів та моделі і розташовують відповідно до креслення воскові елементи — спочатку дугу та її відгалуження, а потім — кламери.
Після ретельного моделювання восковий каркас розрізають лезом на ок
ремі частини, розміщують ливники і ливарний блок, знімають воскову репро
дукцію елементів каркаса бюгельного протеза, ставлять його на підопоковии конус і покривають облицювальною масою. Після висушування цього шару ливарний блок покривають кюветою і формують вогнетривкою масою. Вису
шують і прогрівають кювету в муфельній печі, виплавляючи віск. Ливарну форму нагрівають до 800 °С і заповнюють розплавленим металом. Після охо
лодження литво вивільняють від формувальної маси ливників. Відлиті елемен-
323
Скачать 7.39 Mb.