ЗБІРНИК_КОНФЕРЕНЦІЇ_НАВС_25_11_2021. Міністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ інновації в криміналістиці
 Скачать 3.31 Mb.
|
|
Яремчук Вікторія Олегівна, асистент кафедри криміналістики Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, кандидат юридичних наук, доцент СВІТОВІ ТЕНДЕНЦІЇ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ КРИМІНАЛІСТИЧНИХ ЗНАНЬ Криміналістичні знання мають динамічний характер, постійно розширюючи межі. Обсяг криміналістичних знання сьогодні стрімко зростає, що пов’язано із розвитком багатьох суміжних наук і створенням на їх переплетінні нових інноваційних галузей знань. Так, наука в своєму розвитку проходить етапи, в тому числі, інтеграцію і диференціацію знань та створення нових галузей, що претендують на автономне наукове існування. Саме тому, розвиток наук відбувається не рівномірно, що можна пояснити, і об’єктивними, і суб’єктивними причинами. При цьому відбувається взаємопроникнення знань та збагачення наук, галузей знань, дозволяючи адаптувати нові досягнення і таким чином, сприяти розвитку різних галузей знань [1, с. 36]. Як вказує М.В. Даньшин, сьогодні розвиток системних досліджень призводить до того, що кожна наука – природнича або технічна, має застосовувати системний підхід відповідно до особливостей досліджуваних нею явищ, об’єктів. Тому специфіка систематизації знань у певній галузі науки зумовлена її предметом. Основними об’єктами систематизації у криміналістичній науці повинні виступати знання, отримані при вивченні злочинної діяльності [2, с.156]. На переконання В.А. Журавля, зміни уявлень про предмет криміналістичної науки не могли не позначитися на трансформації поглядів щодо її системи. Розробки і вдосконалення системи криміналістики не обмежується звичайним упорядкуванням наукового матеріалу. Мова йде про побудову цілісної наукової системи, де 320 розкриті закономірні зв’язки між елементами предмета наукового пізнання та властивостями об’єктів, що вивчаються. Крім того, вдосконалення системи науки криміналістики вимагає врахування положень про діалектику загального та окремого, зв’язків різних наук та потреб практики [3, с. 11–12]. Зокрема, до актуальних завдань криміналістики необхідно віднести: запровадження інновацій до практичної правозастосовної діяльності; розробки новітніх продуктів криміналістики для потреб практики; уніфікація наукових криміналістичних рекомендацій та їх адаптація до практики використання; створення спільних науково- практичних колективів для розроблення ефективних криміналістичних рекомендацій [4, с. 7–8]. Таким чином, світові тенденції розвитку криміналістичної науки свідчать про формування нових, інноваційних галузей у криміналістиці, зокрема, завдяки впровадженню новітніх досягнень технічних і природничих наук. Система науки криміналістики змінюється, що передбачає систематизацію та визначення меж криміналістичних знань. Список використаних джерел 1. Коновалова В.Е. Избранныетруды = Вибрані твори Харьков : Апостіль, 2012. 528 с. 2. Даньшин М. В. Криміналістика XXI століття: місце у системі наукового знання : монографія. Харків : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2013. 480 с. 3. Журавель В.А. Вибрані твори = Избранные труды. Харків : Апостіль, 2016. 704 с. 4. Шепітько В.Ю. Криміналістика як система наукових знань в умовах глобальних загроз і трансформації злочинності Теорія і практика судової експертизи і криміналістики: зб. Наук. пр. Харків: Право, 2018. Вип. 18. С. 4-9. Яшин Олексій Володимирович, головний судовий експерт сектору досліджень зброї відділу судової експертизи № 1 лабораторії судової експертизи Дніпропетровського науково- дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України (м. Кривий Ріг) НОВІ ТЕХНОЛОГІЇ, ЩО ВИКОРИСТОВУЮТЬ ПІД ЧАС ВИГОТОВЛЕННЯ ВОГНЕПАЛЬНОЇ ЗБРОЇ, ТА ЇХ ВПЛИВ НА ПРОВЕДЕННЯ ЕКСПЕРТНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ В процесі свого історичного розвитку людство постійно стикалося з проблемою використання злочинцями різних знарядь та засобів, спеціально виготовлених, пристосованих чи запозичених з 321 цивільного або військового обігу для найбільш оптимальної реалізації різноманітних злочинних задумів. Серед таких засобів вогнепальна зброя завжди займала особливе місце. З початком використання вогнепальної зброї у злочинних цілях особливої актуальності набуло питання необхідності дослідження такої зброї, набоїв до неї, їх частин та елементів, з метою викриття винних у вчиненні злочину та встановлення істини у справі. На сьогодні ці питання вирішуються у процесі проведення різноманітних балістичних досліджень, таких як діагностичні та ідентифікаційні дослідження вогнепальної зброї. При проведенні ідентифікаційного дослідження ручної вогнепальної зброї експерт повинен визначити, чи є порівнювальні ознаки загальними, особистими чи груповими. Для цього експерт має бути знайомий з різними технологічними процесами, що використовуються для виготовлення деталей та частин зброї. Знання цих процесів дозволяє відповісти на питання про методи виготовлення саморобної вогнепальної зброї. Розвиток технологій металообробки та поява нових методів вимагає від експерта-баліста не тільки знання цих методів, а й дослідження їх впливу на можливість проведення експертизи. Одним із найбільш обговорюваних у засобах масової інформації методів, що з’явилися в останнє десятиріччя, є метод тривимірного (3D) друку. При цьому методі спеціальний верстат (принтер) поступово шарами наносить матеріал відповідно до попередньо розробленої програми. Цей метод застосовується навіть для виготовлення саморобної вогнепальної зброї (першою і найбільш поширеною конструкцією пістолета, надрукованого на 3D принтері, є схема однозарядного пістолета «Liberator») [1, с. 115–116] [2]. Такі пістолети виготовляються під різні калібри (від .22Lr до до 9 мм). При цьому для них виготовлення можуть використовуватись різні полімерні матеріали, що впливає на міцність конструкції виготовленої зброї. При дослідженні пістолетів, виготовлених методом 3D друку, основною проблемою, з якою стикається експерт, що проводить дослідження, є безпека під час відстрілу. У зв’язку з тим, що досліджуваний об’єкт може зруйнуватися під час пострілу (тим паче виготовлений з полімерного матеріалу), відстріл повинен здійснюватися лише дистанційно. Зазвичай при руйнації від пострілу порушується цілісність лише ствола зброї. При цьому руйнування не завжди вказує на те, що досліджуваний об’єкт не відповідає критерію зброярності. Численні дослідження, проведені в різних криміналістичних лабораторіях світу, вказують на те, що в багатьох випадках, незважаючи на руйнування або порушення цілісності ствола зброї, куля отримує достатню кінетичну енергію для нанесення тяжких тілесних ушкоджень. Однак, руйнування ствола (після першого пострілу) призводить до того, що досліджуваний об’єкт не відповідає критерію надійності і, відповідно з прийнятою в Україні методикою дослідження, не є вогнепальною зброєю. З іншого боку, деталі таких пістолетів можуть бути легко замінені. Так, на експертне дослідження 322 був наданий саморобний пістолет, виготовлений методом 3D друку. Досліджуваний об’єкт був отриманий з додатковим змінним стволом, що дозволяло зробити як мінімум два постріли. Тобто, з одного боку, після першого пострілу досліджуваний об’єкт руйнується, отже він не відповідає критерію надійності. З іншого боку, наявність змінного ствола дозволяє провести ще один постріл, (тобто, з наданої зброї можливо провести щонайменше два постріли), а значить наданий об’єкт відповідає критерію зброярності. Така суперечність призводить до необхідності переглянути існуючу методику дослідження або внести уточнення, пов’язані з такими конструктивними особливостями об’єктів, виконаних методом 3D друку. Однією з особливостей методу 3D друку, що веде до поширення саморобної вогнепальної зброї, виконаної цим способом, є простота його застосування. Для виготовлення 3D пістолета необхідні навички використання 3D принтера та програма друку, котру можна «скачати» з інтернету. При цьому не потрібні ніякі спеціальні знання в галузі конструювання або виготовлення вогнепальної зброї. Аналогічну особливість має і метод виготовлення деталей саморобної вогнепальної зброї із застосуванням верстатів з числовим програмним керуванням. Розповсюджене застосування таких верстатів та простота доступу до них призвели до того, що на даний час з’явилась велика кількість екземплярів саморобної ручної вогнепальної зброї, вузли та деталі якої виконані із застосуванням таких верстатів. Особливістю такої саморобної зброї є те, що деталі виконані на дуже високому рівні, їх розміри і форма повністю відповідають деталям та вузлам вогнепальної зброї заводського виготовлення [3]. Така якість обробки призводить до того, що експерт- баліст може помилково вирішити, що досліджуваний об’єкт є вогнепальною зброєю заводського виготовлення. Особливо висока вірогідність такої помилки, коли на деталях зброї тим же верстатом з числовим програмним управлінням наносяться написи, емблеми та номери, аналогічні маркувальним позначенням, нанесеним на деталях, що виготовлена промисловим способом. Ще одним новим методом металообробки, який починає все ширше використовуватися при виготовленні ручної вогнепальної зброї є MIM-технологія [4]. MIM (Metal Injection Molding) – це технологія, що поєднує в собі порошкову металургію та метод впорскування термопласти. Її застосування дозволяє значно здешевити виготовлення невеликих деталей складної форми з точним дотримуванням розмірів. Цей метод, зазвичай, застосовується для виготовлення різних деталей зброї (шептала, зачепа викидача, ударника, затвору). У випадках, коли на фінальних стадіях виготовлення будь-якої деталі зброї, її поверхні, що вступають у контакт з гільзою або кулею, піддаються додатковій механічній обробці, такій як обрізка, наждачна обробка, піскоструминна обробка і т.д., проблем у процесі ідентифікаційного дослідження не виникає. Це пояснюється тим, що на слідоутворюючій поверхні залишаються сліди обробки, що є випадковими, отже, на гільзу/кулю 323 переносяться індивідуальні ознаки. У випадках, коли деталь, виготовлена із застосуванням MIM-технології, не піддається подальшій обробці, її поверхні несуть сліди форми, що використовувалася для виготовлення зброї [5], [6]. Це призводить до того, що ознаки, які експерт може виявити на поверхні гільзи, і які, на його думку, будуть індивідуальними, насправді будуть груповими ознаками, характерними для групи різних деталей зброї. Тобто, використання групових ознак може призвести до хибно-позитивної ідентифікації, що є експертною помилкою. Розвиток нових технологій обробки та виготовлення деталей зброї, їх впровадження в процес виготовлення ручної вогнепальної зброї, включаючи саморобне, призводить до того, що експерт-баліст має бути знайомий з цими технологіями та їх впливом на експертне дослідження. Список використаних джерел 1. Hays G., Jenzen-Jones N. R. Beyond State Control: Improvised and Craft-produced Small Arms and Light Weapons. Small Arms Survey, 2018. 2. Sampson B. Case Study – The Forensic Analysis of a 3D Printed Firearm. AFTE 49th Annual Training Seminar: Conference proceedings, Charelston, WV, USA, June 2018. 3. Гиверц П. В. Самодельные и «призрачные» штурмовые винтовки М-16. Конструкции и установление принадлежности к самодельному оружию. Криминалист первопечатный. 2018. Вып. 17. С. 73–84. 4. Kramer S. The Metal Injection Molding (MIM) Manufacturing Process. AFTE Journal, Vol. 44, No. 4, 2012. 5. Lee M., Burritt M., Karsten R. та ін. Subclass Carryover in Smith & Wesson M & P 15–22 Rifle Firing Pins. AFTE Journal, Vol. 48, No. 1, 2016. 6. Thompson E. Metal Injection Molded Breech Face of a Taurus Revolver. AFTE Journal, Vol. 35, No. 4, 2015. 324 НАУКОВІ ПОВІДОМЛЕННЯ Басюк Лариса Олександрівна, здобувач наукового ступеня доктора філософії кафедри криміналістики та судової медицини Національної академії внутрішніх справ ОТРИМАННЯ ЗРАЗКІВ ДЛЯ ЕКСПЕРТИЗИ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ: ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ Отримання зразків для експертизи – слідча (розшукова) дія, необхідність в якій виникає при проведенні експертизи по вирішенню ідентифікаційних та діагностичних завдань. Фактичні дані, які містить висновок експерта, оцінюють як допустимі, якщо їх отримано згідно з порядком, встановленим кримінальним процесуальним кодексом України. Тобто докази, отримані в результаті проведення експертизи та викладені у висновку експерта, можуть бути визнані судом недопустимими, якщо порушено процедуру отримання зразків для експертизи [1, с. 34–35]. З урахуванням видів зразків для експертизи у кримінальному провадженні законодавець передбачає різний порядок їх отримання, закріплений в ст. 245 КПК України. Так, відповідно до ч. 2 ст. 245 КПК України порядок відібрання зразків з речей і документів встановлюється згідно з положеннями про тимчасовий доступ до речей і документів (статті 160–166 КПК України). Згідно ч. 3 ст. 245 КПК України відібрання біологічних зразків у особи здійснюється за правилами, передбаченими статтею 241 КПК України (освідування). При цьому, у разі відмови особи добровільно надати біологічні зразки слідчий суддя, суд за клопотанням сторони кримінального провадження має право дозволити слідчому, прокурору (або зобов’язати їх, якщо клопотання було подано стороною захисту) здійснити відбирання біологічних зразків примусово. На наш погляд, існуючий порядок отримання зразків для експертизи в кримінальному провадженні не лише не охоплює всіх видів зразків, необхідність в яких виникає в процесі розслідування кримінальних правопорушень, а також створює передумови для порушення прав учасників кримінального провадження. Досить часто при розслідуванні кримінальних правопорушень виникає необхідність отримання різноманітних зразків з трупу людини. Це можуть бути і відбитки пальців рук чи зубів для проведення трасологічної експертизи (з метою ідентифікації особи, що залишила сліди, або встановлення особистості трупу); і різні біологічні матеріали з тіла неживої людини (трупу): кров, рвотні маси, слина, волосся, нігті тощо (з метою проведення різних видів судово-медичних 325 або біологічних експертиз). Але при існуючому порядку отримання зразків для експертизи, закріпленому в кримінальному процесуальному кодексі України, отримати такі зразки з трупу людини у встановлений кримінальним процесуальним законом спосіб суб’єкту розслідування не представляється можливим: законодавець просто не передбачає такого порядку для отримання зразків з трупу [2, с. 62]. Як вже зазначалося, у випадку необхідності проведення експертизи отримання зразків з речей і документів відбувається згідно з положеннями кримінального процесуального кодексу України про тимчасовий доступ до речей і документів. Але в кримінальному процесуальному законі відсутні закріплені строки розгляду судом звернення сторін кримінального провадження про тимчасовий доступ до речей і документів. Тобто сторони кримінального провадження потрапляють в залежність від рішення судді, суду щодо строків розгляду звернення про отримання зразків з речей і документів, та виникає об’єктивна й реальна загроза знищення речей і документів, зразки з яких необхідно отримати для проведення експертизи [3, с. 84]. Крім того, попри численні зауваження науковців, досі неврегульованою ані на рівні кримінального процесуального закону, ані на відомчому рівні залишається процедура примусового відібрання біологічних зразків у особи [1, с. 37]. В умовах відсутності нормативно закріпленої процедури примусового відібрання біологічних зразків у особи така слідча (розшукова) дія набуває проблемного характеру з огляду на суб’єктивне розуміння меж і форм примусу суб’єктом розслідування у кожній конкретній слідчій ситуації [4, с. 46–49]. За таких умов, враховуючи неможливість суб’єкта розслідування уникнути процедури примусового відібрання біологічних зразків у особи, примусове відбирання таких зразків призводить до порушення природнього права особи (учасника кримінального провадження) на повагу її честі та гідності, закріпленого у ст. 28 Конституції України. Зважаючи на наявні проблемні аспекти, пов’язані з отриманням зразків для експертизи в кримінальному провадженні, ефективність і правомірність проведення цієї слідчої (розшукової) дії та подальше використання отриманих доказів в процесі доказування безпосередньо залежать від професійної компетентності суб’єкта розслідування, правильного розуміння виду та природи зразків, якісної організації проведення цієї процесуальної дії, вибору тактичної лінії поведінки. Список використаних джерел 1. Антонюк П. Є. Організаційно-тактичні аспекти примусового відбирання біологічних зразків у особи в кримінальному провадженні. Криміналістичний вісник. 2017. №. 1. С. 34–39. 2. Антонюк П.Є., Щербанюк Д.В. Процесуальна регламентація слідчих (розшукових) дій, пов’язаних із тілом неживої людини. Кримінальне судочинство: сучасний стан та перспективи розвитку : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (Київ, 28 трав. 2021 р.) / [редкол.: 326 В. В. Чернєй, С. Д. Гусарєв, С. С. Чернявський та ін.]. Київ : Нац. акад. внутр. справ, 2021. С. 60–63. 3. Антонюк П. Є., Улещенко О. О. Прогалини кримінального процесуального закону, що впливають на ефективність процесу розслідування. Актуальні питання криміналістики та судової експертизи : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (Київ, 19 листоп. 2020 р.) / [редкол.: В. В. Чернєй, С. Д. Гусарєв, С. С. Чернявський та ін.]. Київ : Нац. акад. внутр. справ, 2020. С. 82–85. 4. Мельниченко А. В. Забезпечення прав громадян під час відібрання біологічних зразків [Електронний ресурс]. Науковий вісник публічного та приватного права. 2016. Вип. 3. С. 46–49. URL : http://www.nvppp.in.ua/index.php/vip. Бразалук Максиміліан Юрійович, здобувач ступеня вищої освіти бакалавра навчально-наукового інституту № 3 Національної академії внутрішніх справ Науковий керівник: Сокиран Федір Михайлович, професор кафедри криміналістики та судової медицини Національної академії внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент |