Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
 Скачать 2.01 Mb.
|
§ І. Загальні теоретичні принципи^К. Маркс, як відомо, поставився до контівської класифікації наук і його «проекту» соціології різко негативно. Конта засновник марксизму вважав лише спеціалістом у галузі математики і фізики, котрий у порівнянні з Гегелем являє собою щось жалюгідне. Заперечуючи саму можливість існування у позитивізмі якогось раціонального зерна, К. Маркс протиставляв йому гегелівський діалектичний метод, котрий, на його думку, слід лише «матеріалістично»215       переосмислити й поставити з голови на ноги. Таким чином, засновники марксизму вважають головною проблемою не розмежування між філософією і «позитивним», спеціально-науковим знанням, а заміну «неправильних» філософських засад правильними, науковими. Переворот у поглядах на суспільство, про який К- Маркс і Ф. Енгельс ведуть мову починаючи з середини 40-х років минулого сторіччя, тісно пов'язаний саме з оцією Марксовою травестією, перелицюванням гегелівської діалектики, зокрема його концепції історичного процесу. Згідно з Гегелем, всесвітня історія являє собою процес, у ході якого абсолютний дух відчужується, а потім, подолавши відчуження, знову приходить до ідентичності з самим собою. Тому навіть далекі зовні від духовного смислу події і явища в дійсності виявляються1 такими, що причетні до цього смислу. У Маркса ж категорія абсолютного духу поступається місцем поняттю «людської предметної діяльності», а останнє поступово ідентифікується з поняттям «матеріального виробництва». Таким чином, місце діалектики абсолютного духу тут займає діалектика матеріального виробництва, а суто філософська проблематика відходить на другий план перед проблематикою економічною, котра, щоправда, осмислюється Марксом досить нетрадиційно.Призначаючи у зрілий період творчості напрям своїх досліджень як «критику політичної економії», засновник марксизму ніколи не вважав за потрібне проводити скільки-небудь чітке розмежування між «позитивним», емпірично обгрунтованим дослідженням і суто філософськими проблемами. Так, наприклад, для Маркса принципово важливим є питання про те, матеріалістичні чи ідеалістичні світоглядні принципи дослідника, який працює у галузі економічної науки. Відповідаючи на критичний закид щодо правомірності застосування до вивчення механізмів капіталістичного товарного виробництва «тріадичної» діалектики Гегеля, він твердить, що це цілком допустимо, оскільки «матеріалістичне» застосування надає методові принципово нового змісту. Як і Гегель, Маркс надає виключно великої ваги питанню про «порядок категорій» науки, залишаючи поза розглядом проблему надійності її емпіричної бази і зв'язку між емпіричним і теоретичним рівнем дослідження. Це викликало в подальшому різку критичну реакцію з боку деяких соціологів, котрі, як, наприклад, М. Кареєв вважали марксистську соціальну філософію поступкою спекулятивним поглядам і кроком не вперед, а назад від Кон-та. Для такого висновку є певні підстави, проте все ж вважати Маркса мислителем «доконтівської» доби було б 216 неправильним. Маркс, якщо говорити мовою сучасної логіки науки, творив своєрідні «когнітивно-метафоричні моделі», в межах яких науковий дискурс поєднаний з метафорою, значення якої чітко не фіксоване. Такий метод дає змогу створювати певні «портрети суспільства», де одні його риси свідомо підкреслені, виділені, а інші ледь окреслені, розми/гі. Пізніше М. Вебер назве такий метод методом «ідеальної типізації». Сучасний дослідник Л. Веквонт вважає, що результати теоретичних розв'язок К- Маркса у соціологічній галузі можна звести до трьох когнітивно-метафоричних моделей — «базису-надбудови», «органічної цілісності суспільства» та «діалектичного розвитку» його. 'ТГерезорот у поглядах на суспільство К. Маркс пов'язує насамперед не з появою соціології, а з принципово новим, як він вважає, розумінням субстанції, першооснови суспільного життя. Ті функції, які згідно з Контом і його послідовниками мала виконувати соціологія, фактично вже виконує, як переконаний Маркс, політична економія — наука про економічну структуру суспільства. Аналіз ранніх праць К. Маркса («Економічно-філософські рукописи 1844 року» або написані разом з Ф. Енгельсом «Святе сімейство» чи «Німецька ідеологія») дає змогу простежити, як поступово зростає його переконаність у тому, що категорії економічної науки виступають чимось на зразок універсального ключа практично до всіх філософських, політичних та культурологічних проблем. Так, торкаючись фундаментальної проблеми філософської антропології — проблеми смислу людського існування («сутності людини»), Маркс пробує прямо й безпосередньо поз'язати її з дією механізмів поділу суспільної праці і функціонування інститутів приватної власності та грошей. Підкреслюючи виключно негативні наслідки поділу суспільної праці (відчуження результатів праці від виробника), він не лише залишає поза увагою його позитивне значення для прогресу цивілізації, а й приходить до висновку про виключно негативну роль основних економічних і правових інститутів як знарядь «відчуження людської сутності». Антропологічні ідеї ранніх праць Маркса мають певне гуманістичне забарвлення (протест проти соціально несправедливого устрою, за якого людина праці опиняється у нелюдських умовах), однак цей гуманізм відзначається деякою тенденційністю—автор переконаний, що перебудова економіки на комуністичних засадах, ліквідація приватної власності та тотальне усуспільнення усього дають ключ до вирішення «останніх питань» людського буття. 217        Нігілістична тенденція, пов'язана з запереченням значення правових, етичних, релігійних цінностей як чогось вторинного у порівнянні з матеріальними інтересами, знаходить свій вияв і у концепції «матеріалістичного розуміння історії». Поняття «способу виробництва матеріальних благ», яке до того вживалось переважно в історії господарства, К- Маркс і Ф. Енгельс застосовують у загальнасоціо-логічному контексті, намагаючись пояснити за його допомогою усю багатоманітність форм соціального життя. Згідно з матеріалістичним або, точніше, економічним розумінням історії, система матеріально-виробничих відносин складає першооснову, «базис», на якому грунтуються всі інші відносини людей—правові, політичні, ідеологічні. Економічна сфера у такому випадку набуває значення певної субстанції, або «незалежної змінної» щодо інших соціальних явищ і процесів. Хоча прихильники марксизму формально не заперечували і так званого «зворотного впливу» надбудови на базис, детальної розробки теорія взаємовпливу економічних і правових, політичних і культурних інститутів у межах марксизму не набула. Тому, як стверджує ряд авторів, марксистське матеріалістичне розуміння історії грунтується на засадах економічного редукціонізму.^Однак слід мати на увазі, що обмежувати зміст соціальної теорії Маркса лише моделлю «базис-вадбудова» було б неправильно. Засновник марксизму неодноразово вживає стосовно суспільства такі вирази, як «соціальний організм», «органічна цілісність», «тотальність» тощо. «Теперішнє суспільство,— пише він,— не твердий кристал, а організм, який здатний до перетворень і перебуває у постійному процесі перетворень». Маркс надавав винятково великої ваги проблемі функціональної інтеграції сучасного йому суспільства, де всі елементи, як він вважав, підпорядковані одній меті. Таким чином, можна зробити висновок про певні типологічні паралелі між марксизмом і ідеями соціологічного органіцизму. Не менш важливу роль у Марксовому розумінні суспільства відіграє принцип діалектичного розвитку, йдеться насамперед про відношення єдності і взаємозапе-речення між різними структурними рівнями й елементами суспільства, а також між різними фазами процесу його розвитку. Діалектичний принцип орієнтує на вивчення процесів суспільної динаміки як певних фаз, де гармонійні зв'язки порушуються дисонансами і конфліктами, розв'язання яких дає підставу до відновлення гармонії на якісно іншому рівні. Особливо плідною у науковому відношенні виявилась ідея діалектичного поєднання об'єктивних і суб'єктивних факторів суспільного розвитку. Не вживаючи ще термін 218 «соціальна дія», К. Маркс надавав водночас винятково великої ваги «діяльному факторові». Історія, пише він,— це не що інше, як діяльність людини, що досягає своїх цілей. Процеси соціальних змін, за Марксом, здійснюються не самі по собі, а лише внаслідок людської діяльності і шляхом цієї діяльності. Проте слід постійно враховувати, що соціальна діяльність людей розгортається в певних «матеріальних умовах», обмежена певними інституційними рамками і залежить також від рівня суспільної свідомості. Особливого значення засновники марксизму надавали раціональній критиці «фетишистських» уявлень у сучасній їм суспільній свідомості. Зокрема, К- Маркс гостро критикував буржуазних економістів за їх «товарний фетишизм» — нерозуміння того, що вартісні відносини є прихованою формою певних відносин між людьми. § 2. Теорія буржуазного суспільства і класової боротьби Формування марксизму здійснювалося в умовах революційного піднесення, що охопило західноєвропейські країни у 40-і роки минулого сторіччя. К- Маркс і Ф. Енгельс оцінювали події 1848—1849 рр. крізь призму ідеології соціалістичного руху, називаючи свої погляди на відміну від поглядів інших представників цього напряму «науковим соціалізмом». Однією з головних засад наукового соціалізму виступає теорія класової боротьби між буржуазією і пролетаріатом як рушійної сили суспільного розвитку (слід зазначити, що тезу про класову боротьбу як зміст новітньої європейської історії вперше сформулював Ф. Гізо). На відміну від А. Сен-Сімона і О. Конта, котрі теж зверталися до питання про соціальні наслідки промислового перевороту у західних країнах, фундатори марксизму доводять, що суспільний лад, який формується на «індустріальних» економічних підвалинах, є ладом, далеким від ідеалів прогресу, нестабільним і внутрішньо суперечливим. Вони визнають, що сучасне їм західне суспільство — це суспільство з небувало високим рівнем розвитку продуктивних сил. Однак ті виробничі відносини, що складають основу усіх інститутів цього суспільства, вже не відповідають рівневі розвитку продуктивних сил. Ця невідповідність виявляє себе, зокрема, в суперечності між суспільним характером індустріального виробництва і приватним характером присвоєння матеріальних благ, що дає змогу власникам 219        засобів виробництва (буржуазії) експлуатувати виробників (пролетаріат).К- Маркс назвав капітал, найману працю і земельну власність основними елементами внутрішньої структури буржуазного суспільства, яким відповідають три великі суспільні класи — буржуазія, пролетаріат і селянство. Слід, проте, мати на увазі, що марксистська концепція соціальної структури пов'язана насамперед із аналізом антагоністичних відносин між буржуазією і пролетаріатом як головними класами, тобто грунтується на уявленні про двополюсний, бінарний характер структури буржуазного суспільства (інші елементи соціальної структури, як вважали засновники марксизму, мають схильність тяжіти до того чи іншого з двох полюсів, і їх соціальні функції можна вважати другорядними). Головною структуротворчою ознакою класу у Марксовому розумінні виступає право володіння засобами виробництва або відсутність такого права (володіння лише власною робочою силою). На відміну від Токвіля Маркс вважає, що в буржуазному суспільстві має місце постійна асиміляція проміжних елементів соціальної структури (селянства., дрібної буржуазії, інтелігенції), внаслідок чого конвергенція між антагоністичними класами і формування «середнього класу» тут практично неможливі. Тому загострення соціальних конфліктів і доведення їх до соціального вибуху — пролетарської революції — це, на думку засновників марксизму, об'єктивна тенденція соціального розвитку, протидія якій безглузда, тоді як стимулювання та прискорення, навпаки, цілком доцільні й виправдані. Висновки К- Маркса і Ф. Енгельса стосовно специфіки класової структури буржуазного суспільства грунтувались і на їх особистих спостереженнях за умовами праці та побуту фабричних робітників Великобританії. Результати цих спостережень покладені, зокрема, в основу праці Ф. Енгельса «Становище робітничого класу в Англії», де широко використані статистичні документи (дані переписів і статистичних щорічників) та матеріали періодичної преси. Автор 'ставить за мету дослідити ті зміни в характері праці та способі життя англійських ремісників, які принесла промислова революція. Праця Енгельса містить короткий опис нової економічної інфраструктури Англії, в ній також аналізуються житлові умови населення пролетарських районів великих індустріальних міст, конкуренція між місцевим населенням та ірландськими імігрантами тощо. Значну увагу приділено тут фактам моральної статистики, які свідчать про ріст злочинності та загальний занепад моралі серед тру- 220 дового населення, а також аналізові становища окремих соціально-професійних груп — фабричних робітників легкої промисловості, кустарів, робітників гірничодобувної промисловості та найманих сільськогосподарських робітників. Фактичні дані, як переконаний Енгельс, свідчать про невпинне погіршення матеріальних умов життя пролетаріату, його стрімку пауперизацію і як наслідок різку поляризацію суспільства на два протилежні класи. Тут, пише він, маючи на увазі сучасні йому великі індустріальні міста, «існує лише клас багатих і клас бідних, бо дрібна буржуазія з кожним днем все більше щезає». У даному випадку йдеться про характерне для поглядів засновників марксизму двополюсне уявлення про соціальну структуру, у якій немає місця для інтегралістських тенденцій і їх носія — середнього класу. В цілому дослідження Енгельса пройняте сильним політичним пафосом — ідеєю антибуржуазності, боротьби за комуністичний ідеал суспільного устрою. Він гостро критикує соціальну політику британського уряду і прогнозує близький початок відкритої, безпосередньої війни бідних проти багатих. Таким чином, емпіричні висновки соціографії сусідять у цій пр'аці з ідеологічними тезами про наступну пролетарську революцію, яка ліквідує приватну власність на засоби виробництва. Таким чином, марксистська концепція класів і класової боротьби має чітко визначену політичну спрямованість, виступаючи теоретичним знаряддям у боротьбі за повалення існуючого суспільного ладу і встановлення справедливого «безкласового» устрою. К. Маркс і Ф. Енгельс неодноразово підкреслювали, що предмет їх теоретичного інтересу не суспільство взагалі, а певні історичні типи суспільства — «економічні суспільні формації». Наскрізними для всієї історії суспільного розвитку, як вони вважають, є лише закономірності функціонування матеріальної основи суспільного життя, зміни способів виробництва. Ці зміни, як писав К- Маркс, можна вивчати «з природничо-науковою точністю», оскільки вони являють собою певний «природно-історичний процес».'Способи виробництва від первісного натурального господарства до капіталістичної товарної економіки утворюють неперервну лінію прогресу. Ручний млин, писав Маркс, дає нам суспільство з сюзереном на чолі, а паровий — суспільство на чолі з промисловим капіталістом. Водночас соціальна теорія марксизму практично надає дуже малої ваги значенню таких факторів, як прогрес правових інститутів, забезпечення прав і свобод особистості, рівень моральності, освіти тощо. Адже згідно з теорією базису і надбудови ці інститу- 221       ти та цінності не мають власної історії і не є такими ж рівноцінними чинниками прогресу, як продуктивні сили.Раціональне зерно марксистського «історичного матеріалізму» полягає насамперед у вивченні впливу системи матеріально-виробничих відносин та інтересів на функціонування інших соціальних субсистем — насамперед правової і політичної. Багато нового зробив Маркс і для розуміння впливу матеріальних інтересів класів і груп на їх менталітет, психологію, а також для пояснення конкретних особливостей класових конфліктів, свідком яких він був. Намальована Марксом похмура картина буржуазної цивілізації як світу, де все людське підпорядковується логіці функціонування капіталу і людські стосунки набирають форми «відносин між речами», справила великий вплив не лише на європейську соціальну думку, а й на масову свідомість. Гостра' критика марксистами сучасного їм соціального устрою як несправедливого, антигуманного певною мірою сприяла реформуванню ранньокапіталістичної економічної системи і формуванню соціально орієнтованої державної політики. Водночас критики марксизму звернули увагу на певні однобічності як марксистської економічної моделі капіталізму, так і його радикально-революційної соціальної філософії, що орієнтована передусім на насильницькі методи зміни суспільного ладу. Як відомо, в Росії та деяких країнах Сходу у першій половині XX ст. набула поширення саме пройнята духом на-сильництва і зневаги до громадянських прав і свобод «фун-даменталістська» версія марксизму, в межах якої соціологічні погляди Маркса були значною мірою деформовані і перетворені на різновид нової міфології, яка вчила про «диктатуру пролетаріату» як обов'язкову умову переходу людства до майбутнього райського життя. Такого роду примітивні схеми стали ефективним засобом маскування злочинної практики тоталітарних режимів. Тому реконструкцією автентичного змісту соціального вчення Маркса і звільнення його від фальшивих ідеологічних нашарувань має важливе значення для подолання наслідків тоталітаризму і побудови демократичного суспільства. Запитання для самоконтролю
4- Як визначаються К. Марксом механізми соціальної еволюції? У чому спільність між марксизмом і еволюціонізмом і в чому відмінність між ними? 5. Який вплив мала Марксова концепція суспільного розвитку на соціологію як науку? Як поєднується соціологічний зміст марксизму з його ідеологічним і політичним впливом? ГЛАВА 8 ПСИХОЛОГІЧНИЙ НАПРЯМ У СОЦІОЛОГІЇ XIX — ПОЧАТКУ XX СТ. |