Навчальний посібник За загальною редакцією доктора медичних наук, професора В. І. Бойка
 Скачать 1.81 Mb.
|
|
Декларація Тисячоліття ООН була прийнята на Асамблеї Тисячоліття ООН «Саміт Тисячоліття», яка відбулася 6–8 вересня 2000 року. В ній зазначається, що прийняті на Генеральній Асамблеї ООН цілі розвитку тисячоліття (ЦРТ) узгоджуються з цілями та завданнями Міжнародної каїрської конференції з народонаселення і розвитку (1994 р.). Процес упровадження системи ЦРТ в Україні розпочався у 2000 році підписанням Президентом України Декларації Тисячоліття ООН. У 2003 році глобальні ЦРТ були адаптовані на національному рівні. У 2003 році були встановлені такі національні цілі розвитку: Ціль 1: Подолання бідності (3 завдання, 5 індикаторів); Ціль 2: Забезпечення якісної освіти впродовж життя (2 завдання, 6 індикаторів); 14 Ціль 3: Забезпечення ґендерної рівності (2 завдання, 4 індикатори); Ціль 4: Зменшення дитячої смертності (1 завдання, 2 індикатори); Ціль 5: Поліпшення здоров’я матерів (1 завдання, 2 індикатори). Завдання: Зменшити наполовину рівень материнської смертності. Індикатори: 5.1. Рівень материнської смертності, кількість материнських смертей на 100 тис. народжених живими. 5.2. Рівень абортів, кількість абортів на 1 000 жінок фертильного віку; Ціль 6: Обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІД та туберкульозу і започаткування тенденції до скорочення їх масштабів (2 завдання, 6 індикаторів); Ціль 7: Сталий розвиток довкілля (4 завдання, 8 індикаторів). Україна приєдналася до глобально визнаних цілей разом з іншими 189 країнами світу у 2000 році і взяла на себе політичні зобов’язання щодо досягнення до 2015 року цілей та завдань з їх реалізації. Основні принципи стосовно охорони репродуктивного здоров'я покладені і в основу стратегії для всіх країн європейського регіону ВООЗ «Здоров'я-21: Основи політики досягнення здоров'я для всіх в Європейському регіоні ВООЗ», що містить 21 завдання на XXI століття. Завданням № 3 цієї політики – здоровий початок життя – передбачене забезпечення всіма державами регіону поліпшення доступу населення до служб репродуктивного здоров'я, служб допологової та перинатальної допомоги, а також педіатричної служби. 15 Згідно зі стратегією ВООЗ передбачається можливим досягти зміцнення здоров'я жінок, зокрема й репродуктивного, шляхом організації більш доступної і менш затратної первинної медико-санітарної допомоги високої якості, включаючи службу охорони сексуального і репродуктивного здоров'я (центри та інформаційні служби з питань планування сім'ї). Основи політики «Здоров'я-21» передбачають необхідність розроблення політики і програм підтримання виконання чоловіками й жінками обов'язків батьків, створення безпечних умов побуту. Пріоритетним завданням із позиції «Здоров'я-21» є забезпечення «здорового старту» в житті дитини. Адже народження здорової дитини створює умови для здоров'я людини в майбутньому. Здоровий початок життя дитини багато в чому залежить від способу життя батьків, стану їх репродуктивного здоров'я. Стратегія ВООЗ передбачає також розвиток програм у сфері сексуального здоров'я, які повинні бути спрямовані на всі контингенти населення, а особливо на підлітків і молодь. Ці програми повинні передбачати велике поширення інформації, яка б сприяла формуванню шанобливого ставлення до статі особи, більш безпечної для здоров'я практики статевих стосунків, визнання концепції планування сім'ї. Досвід усього світу доводить, що надання інформації з навчання навичкам сексуальної поведінки та стосунків між людьми допомагає уникнути проблеми із здоров'ям і формує більш зріле та відповідальне ставлення до цього боку життя. У 2010 році ВООЗ розроблено Пакет заходів із планування сім’ї, безпечного аборту, здоров’я матері, новонародженого та дитини. У сфері планування сім’ї Пакет вміщує: 16 Компоненти: Інтеграція планування сім’ї у послуги з репродуктивного здоров’я. Просвіта та консультування щодо поінформованого вибору методу контрацепції. Наявність та доступність методів контрацепції. Планування сім’ї в рамках інтегрованої первинної медико-санітарної допомоги, зокрема профілактика та лікування ІПСШ (ВІЛ), раку шийки матки та раку молочної залози. Переваги та потенційні результати: Поширення гендерної рівності та зміцнення позиції жінок і сімей. Заходи з планування сім’ї мають потенціал: – знизити рівень материнської смертності на 32 %, рівень малюкової та дитячої смертності – на 10 %; – знизити рівень непланованої вагітності на 71 %: а саме: попередити 53 мільйони непланованих вагітностей, 22 мільйони непланованих пологів, 25 мільйонів абортів та 7 мільйонів викиднів; – попередити 80 % заражень ВІЛ завдяки правильному та послідовному використанню презервативів; – у разі використання сучасних методів контрацепції всіма жінками з ризиком небажаної вагітності це б допомогло знизити рівень непланованої вагітності та вартість післяабортного лікування внаслідок небезпечного аборту приблизно на 230 мільйонів доларів щороку. Вимоги до системи охорони здоров’я, які необхідно підтримувати для впровадження заходів Політика: • заручення політичною підтримкою для покращання доступу до засобів контрацепції та 17 розширення асортименту; • визначення та впровадження стратегій щодо вирішення проблемних питань у сфері планування сім’ї, рішення яких впливають на 215 мільйонів пар в усьому світі; • зміцнення системи охорони здоров’я шляхом збільшення фінансування для планування сім’ї. Надання послуг: • інтеграція послуг із планування сім’ї до послуг з охорони здоров’я матері та дитини, зокрема послуг із попередження ВІЛ та ІПСШ, профілактики раку шийки матки та раку молочної залози; • забезпечення постійного доступу до засобів контрацепції; • інтеграція послуг із планування сім’ї до послуг первинної медико-санітарної допомоги; • зміцнення зв’язків між різними рівнями системи охорони здоров’я. • наявність підготовлених із питань ПС медичних спеціалістів: акушерок, медсестер та лікарів, які набули навичок консультування з питань ПС із додержанням прав людини. Критерії для оцінювання діяльності служби: • рівень використання населенням контрацептивів; • потреби, які необхідно вирішити у сфері планування сім’ї; • медичні заклади, в яких жінка може отримати один із наявних щонайменше трьох методів планування сім’ї (із запасом контрацептивів та медичними спеціалістами, які пройшли підготовку з питань ПС); • державне фінансування компонента планування 18 сім’ї в загальній системі фінансування системи охорони здоров’я; • відсоток медичних закладів із ПС, де проводиться консультування з ПС та тестування на ВІЛ/ІПСШ. Нормативно-правовими актами, що діють у зазначеній сфері суспільних відносин, є: – Програма дій Міжнародної конференції з питань народонаселення та розвитку (Каїр, 1994); – Цілі розвитку тисячоліття ООН (2000–2015); – План та Цілі сталого розвитку (2016–2030). Таким чином, міжнародні документи у сфері загального здоров'я та його складової – репродуктивного здоров'я, проголошують необхідність вирішення проблем постійного поліпшення стану довкілля, прав на вільний репродуктивний вибір та охорону репродуктивного здоров'я, забезпечення сталого доступу всіх верств населення до служб планування сім'ї, перинатальної, неонатологічної та педіатричної допомоги. Основні Міжнародні правові документи, ратифіковані нашою країною, є частиною національного законодавства (ст. 9 Конституції України «Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких, надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України»). Прийняття міжнародних зобов'язань у сфері репродуктивних прав означає визнання правового статусу планування сім'ї та заходів щодо репродуктивного здоров'я, законодавче забезпечення реалізації цих питань. 19 Охорона репродуктивного здоров'я та планування сім'ї в нормативно-правових документах (актах) України Створення Україною належних, передбачених міжнародними документами, умов для реалізації населенням репродуктивної функції та планування сім'ї є запорукою збереження та оптимального розвитку продуктивних сил, без цього неможливе збереження і відтворення народу, нації, держави. Тому національне законодавство України, що регулює реалізацію цього права, базується на міжнародних правових документах. Основним документом є Конституція України, що містить цілу низку положень, які безпосередньо стосуються забезпечення охорони репродуктивного здоров'я та планування сім'ї. Хоча Конституція не містить терміна «репродуктивне здоров’я», вона, безперечно, створює належні рамкові умови, в яких може позитивно розвиватися національне законодавство про репродуктивні права. У ст. 24 Конституції України проголошено рівність конституційних прав і свобод громадян України та недопустимість привілеїв чи обмежень, зокрема за ознаками статі. У ст. 49 Конституції України проголошено право на охорону здоров’я, медичну допомогу, медичне страхування та закріплено обов’язок держави створити умови для ефективного й доступного для всіх громадян медичного обслуговування. Крім того, важливе значення для забезпечення охорони репродуктивного здоров'я має ціла низка інших законодавчих актів України, основними з яких є: Сімейний кодекс України (2002), Цивільний кодекс України (2003), Основи законодавства України про 20 охорону здоров'я (1992, 2011). Загалом законодавство України зорієнтоване на визнання за жінкою права вільно приймати рішення щодо кількості дітей та проміжку часу між їх народженням. Важливе значення для захисту репродуктивних прав мають: Цивільний кодекс України (ухвалений Верховною Радою України 16 січня 2003 р.), яким закріплені право на життя (ст. 281), право на охорону здоров’я (ст. 281), право на інформацію про стан свого здоров’я (ст. 285) та на таємницю про стан здоров’я (ст. 286); Сімейний кодекс України (ухвалений Верховною Радою України 10 січня 2002 р.), яким, зокрема, визначається шлюбний вік (ст. 22) та закріплюються права та обов’язки подружжя (гл. 9). Загалом законодавство України зорієнтоване на визнання за жінкою права вільно приймати рішення щодо кількості дітей та проміжку часу між їх народженням. Право вирішувати питання щодо кількості дітей та проміжку часу між їх народженням врегульоване Сімейним кодексом України та Основами законодавства України про охорону здоров’я. Регулювання права на охорону репродуктивного здоров'я та планування сім'ї визначене і в Основах законодавства України про охорону здоров'я та інших нормативно-правових актах щодо охорони здоров'я. Проголошене Основами законодавства України про охорону здоров'я право жінки самій вирішувати питання про материнство гарантується відсутністю будь-яких обмежень щодо застосування тих чи інших методів контрацепції, а також стерилізації. Стерилізація може здійснюватися за власним бажанням або поінформованою добровільною згодою пацієнта в акредитованих закладах охорони здоров'я за медичними показаннями, 21 встановленими Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 06.07.1994 р. № 121 «Про застосування методів стерилізації громадян». Істотне значення для охорони репродуктивного здоров'я, особливо неповнолітніх (дітей підліткового віку), має законодавче визначення віку вступу до шлюбу та законодавча регламентація порядку медичного обстеження осіб, які вступають до шлюбу, зокрема й консультації з питань планування сім'ї. В Україні шлюбний вік як для жінки, так і для чоловіка встановлюється у вісімнадцять років. За наявності поважних причин за заявою особи рішенням суду їй може бути надане право на шлюб після досягнення 14 років. Цивільним кодексом України (ч. 3 статті 284) визначено, що надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, проводиться за її згодою. Особам, які не досягли 14 років, медична допомога надається за згодою законних представників. Це стосується також і послуг із переривання вагітності та планування сім’ї. Необхідно пам’ятати, що дієздатна особа для звернення за медичною допомогою не потребує отримання згоди (дозволу) від будь-якої третьої сторони, зокрема від чоловіка або партнера. Медичні працівники зобов’язані забезпечити збереження інформації, отриманої від пацієнтки, та не допустити її розголошення іншим особам. Основами законодавства України про охорону здоров’я регламентується додержання конфіденційності. Так, у статті 39-1 «Право на таємницю про стан здоров'я» зазначено, що «пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані під час медичного 22 обстеження. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта». Медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків (ст. 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»). Не підлягають розголошенню відомості, що стосуються лікарської таємниці, крім випадків, передбачених Законом (ст. 46 Закону України «Про інформацію»). Держава забезпечує й умови для медичного обстеження осіб, які подали заяву до шлюбу за їх згодою (ст. 30), а також консультацію з питань планування сім'ї, що здійснюється державними і комунальними закладами охорони здоров'я за місцем проживання осіб, які вступають до шлюбу. Порядок здійснення медичного обстеження цих осіб визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 р. № 51740 «Про затвердження порядку здійснення добровільного медичного обстеження осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу» та відповідним наказом МОЗ Укра- їни. Якщо одна з осіб, які вступають до шлюбу, приховала від іншої наявність тяжкої або небезпечної для одного з подружжя, їх нащадків хвороби, а також небажання особи мати дитину або нездатність до зачаття дитини, шлюб може бути визнаний недійсним (статті 30, 40). При цьому особи, хворі на інфекційні хвороби, що передаються статевим шляхом, підлягають обов'язковому 23 (за їх бажанням – анонімно) лікуванню в державних і комунальних закладах охорони здоров'я, а відомості про них становлять лікарську таємницю (ст. 26 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»). Регулювання проблем охорони репродуктивного здоров'я та планування сім'ї відображене і в кримінальному законодавстві та законодавстві про попередження насильства в сім'ї. Держава забезпечує захист жінок, особливо неповнолітніх, від сексуального насильства. Кримінальний кодекс України містить низку статей, що передбачають кримінальну відповідальність за злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості особи. Зокрема, це стаття 152, що передбачає відповідальність за зґвалтування; стаття 153, яка передбачає покарання за насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом; стаття 154 (примушування до вступу в статевий зв'язок); стаття 155 (статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості); стаття 156 (розбещення неповнолітніх). Проблема попередження насильства у сім'ї та її розв'язання регулюється Законом України від 15.11.2001 р. № 2789-III «Про попередження насильства в сім'ї». Цей закон тлумачить насильство у сім'ї як широке поняття й передбачає, що воно охоплює будь-які навмисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї стосовно іншого, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і завдають йому моральної шкоди та шкоди його фізичному чи психічному здоров'ю. За вчинення насильства у сім'ї цим законодавчим актом передбачено кримінальну, адміністративну та цивільно- 24 правову відповідальність. Реалізації державної політики у сфері охорони репродуктивного здоров'я та планування сім'ї в умовах політичних і соціально-економічних перетворень сприяють укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України. За період із 1991 року видано понад 100 указів Президента та постанов Кабінету Міністрів, що стосувалися нагальних проблем охорони здоров'я населення. Серед них найвагомішими є Укази Президента України «Про додаткові заходи щодо поліпшення медичної допомоги населенню України» від 08.08.2000 р. № 963/2000, «Про Концепцію розвитку охорони здоров'я України» від 07.12.2000 р. № 131 3/2000. В обох документах зазначається необхідність поліпшення демографічної ситуації, пріоритетність охорони здоров'я жінок та дітей. Фундаментальним документом щодо збереження репродуктивного здоров’я стала Державна програма «Репродуктивне здоров’я нації на період до 2030 року» (2017 рік). Відповідно до Державної програми «Репродуктивне здоров’я нації» на період до 2030 р. безкоштовними контрацептивами забезпечуються такі категорії жінок: жінки з екстрагенітальною патологією, молодь віком 18–20 років, малозабезпечені жінки та ВІЛ-позитивні жінки. Закупівля контрацептивів здійснюється за рахунок державного та місцевих бюджетів, для цього в державній програмі щорічно передбачені відповідні кошти. Таким чином, державна політика у сфері охорони репродуктивного здоров'я населення виходить за межі компетенції охорони здоров'я і набирає характеру 25 першочергових завдань національної політики. Загалом сформоване законодавче та нормативне поле України є сприятливим для розв'язання проблем репродуктивного здоров'я і планування сім'ї. Однак контроль із боку держави за виконанням законодавства у сфері репродуктивного здоров'я та планування сім'ї, на жаль, є малоефективним: недостатнє і нестабільне фінансування заходів стримує досягнення бажаних результатів. Потребують постійного доповнення й чинні нормативно-правові документи. Водночас існує необхідність розроблення і прийняття нових з урахуванням міжнародних правових документів та економічних, соціальних і галузевих реформ в Україні. |