Одним з головних та найважливіших завдань держави є охорона життя та збереження здоровя громадян у процесі виконання трудової діяльності

• Название: Одним з головних та найважливіших завдань держави є охорона життя та збереження здоровя громадян у процесі виконання трудової діяльності
• Дата: 18.08.2022
• Размер: 3.48 Mb.
• Имя файла: 116_xgi.docx
• Тип: Документы; #648285
• страница: 46 из 59

Таблиця 53

Перелік основних негативних чинників виробничого середовища, що мають місце у роботі допоміжного персоналу лікарень, та можливі зрушення у стані їх здоров’я

Фах	Перелік негативних чинників виробничого середовища	Можливі зрушення у стані здоров’я та захворювання
1	2	3
Медична сестра	Електричний струм, хімічні чинники, лікарські засоби, дезінфікуючі матері­али, бактеріальне забруднення повітря, нервове і психічне напруження та ін.	Електротравма, опіки, елек­трофтальмії, алергічні ре­акції, внутрішньолікарняні інфекції, травми та ін.
Санітарка	Хімічні чинники дезінфікуючих та мийних матеріалів, перебування в умовах дискомфортного мікроклімату, статичне і фізичне навантаження та ін.	Отруєння, алергічні реакції, травми, радикуліти, застудні захворювання, внутрішньолі­карняні інфекції, екзема та ін.

1	2	3
Слюсар- сантехнік	Різкі перепади температури, висока вологість повітря, вода різних тем­ператур, каналізаційні води, робота у підвальних приміщеннях та кому­нікаційних колодязях, аміак та інші шкідливі хімічні речовини, м’язове напруження та ін.	Переохолодження, опіки, отруєння, радикуліти, трав­ми, гнійничкові захворюван­ня шкіри та ін.
Слюсар- електромонтер	Електричний струм різної напруги, нега­тивний вплив різноманітних ізолюючих матеріалів та свинцю, робота на висотах та відкритих кабельних лініях, незадо­вільний мікроклімат, м’язове напружен­ня, вимушене положення тіла та ін.	Електротравми, опіки, отру­єння, застудні захворювання, радикуліти, травми та ін.
Водій	Зорове напруження, вимушене по­ложення тіла, шум, вібрація, вплив паливно-мастильних матеріалів, не­рвове та психічне напруження, робота в дискомфортних мікрокліматичних і погодних умовах та ін.	Радикуліти, артрити, ви­разкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, отруєння, неврози, застудні захворювання, опіки, відмо­роження, травми та ін.
Співробітники (апаратники) стерилізаційних, автоклавних, пралень, котелень	Робота у дискомфортних мікрокліма­тичних умовах: різкі перепади тем­ператур, висока вологість та протяги, статичне м’язове навантаження, шум, вібрація, постійний контакт з парою та водою різних температур, мийними і дезінфікуючими матеріалами та ін.	Переохолодження, застудні захворювання, перегрівання, теплові удари, опіки, ради­куліти, шумова і вібраційна хвороба, травми, екземи та ін.
Співробітники харчоблоку	Робота в умовах різких перепадів температур, висока вологість повітря, вода різних температур, постійний контакт з дезінфікуючими та мийними матеріалами, ручна праця, фізичне на­вантаження, робота з ріжучим інстру­ментарієм та ін.	Застудні хвороби, поліартри­ти, екземи, опіки, травми та ін.

Як правило, охорона праці допоміжного персоналу лікувально-профілактичних та навчальних закладів розпочинається з:

• 
  прийняття на роботу працівника відповідно до фахової освіти (медичне учи­лище - для медичних сестер, технічне училище - для сантехніків та електриків, авто­школа - для водіїв і т.д.);
  
• 
  проходження попереднього медичного огляду відповідно до наказу Міністер­ства охорони здоров’я України №45 від 31.03.1994 року, який є обов’язковим і необ­хідним, щоб визначити відповідність стану здоров’я претендента на сестринську або іншу робочу посаду вимогам професії. Під час проведення попереднього медичного
  

огляду слід виключити наявність певних інфекційних захворювань, в першу чергу, туберкульозу і СНІДу. Крім того, для водіїв обов’язковим є перевірка гостроти зору та виключення дальтонізму, тобто нездатності розрізняти кольори;

• 
  проходження інструктажів, в ході яких викладаються загальні принципи ство­рення безпечних умов праці та визначаються окремі особливості охорони праці кон­кретних співробітників відповідного фаху Зокрема, первинний інструктаж проводиться безпосередньо на робочому місці медичної сестри, санітарки, слюсаря та ін.; повторні інструктажі - проводяться за відповідними графіками; позапланові та цільові інструкта­жі - доцільні у разі виконання певної специфічної роботи, наприклад під час видалення радіоактивних відходів, роботи у глибоких каналізаційних колодязях, транспортування вибухонебезпечних речовин тощо. Як правило, вступний інструктаж проводить інженер служби (відділу) охорони праці лікувально-профілактичного або навчального закладу, наступні - керівники відповідних структур: завідувачі відділень, бригадири тощо;
  
• 
  здійснення виробничої діяльності протягом певного випробувального термі­ну. Після виконання умов, викладених у попередніх пунктах, співробітника можна зараховувати на відповідну посаду як на постійній основі, так і тимчасово. Тимча­совість доцільна фахівців які підготовлені не в повній мірі. В такому випадку слід скористатися наставницькою опікою більш досвідчених співробітників, здійсненням необхідного контролю з боку керівника структурного підрозділу тощо.
  

Трудова діяльність допоміжного персоналу лікувально-профілактичних закладів пов’язана із впливом цілого ряду несприятливих виробничих чинників. Отже, для за­безпечення належних умов для ефективної та безпечної праці, адміністрація та керів­ники окремих структурних підрозділів повинні проводити відповідну просвітню робо­ту серед допоміжного персоналу, що спрямована на підвищення рівня знань з охорони праці та усвідомлення необхідності дотримання вимог, які забезпечують безпечну трудову діяльність. Адже тільки свідоме розуміння необхідності дотримання суворих правил забезпечення безпеки праці є надійною основою профілактики виробничого травматизму та інших негативних наслідків впливу професійних шкідливостей.

Досягнення належного рівня знань з охорони праці у медичній галузі, як і в ін­ших галузях можливе лише у разі виконання відповідного Типового положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці (Наказ Державного комітету з нагляду за охороною праці України № ЗО від 4.04.1994 року), що розроблено відповідно до Закону України “Про охорону праці”.

Згідно з Типовим положенням визначено, що його дія поширюється на всі підпри­ємства та заклади незалежно від форми власності та видів їх діяльності.

Навчання та інструктаж працівників з питань охорони праці є важливою складо­вою частиною системи управління охороною праці і проводяться з учнями, студента­ми та всіма працівниками в процесі їх навчання та здійснення трудової діяльності.

Крім вимог з основ профілактики виробничих негараздів, слід особливо потур­буватися про створення належних та безпечних умов праці персоналу допоміжних структур: робоче місце, спецодяг, електробезпека, профілактика виробничого трав­матизму та професійних отруєнь тощо. Адже у медичній галузі більша частина ви­робничих негараздів, які призводять до травматизму, професійних захворювань та отруєнь, є найбільш характерними для персоналу допоміжних структур.

Основним робочим місцем медичної сестри стаціонарного відділення лікарні є се­стринський пост. Для його створення не слід виділяти якісь окремі приміщення або кабінети. Сестринський пост (площа 4 м²) повинен мати максимальне наближення до найбільшої концентрації лікарняних палат відділення або палатної секції - це “очі” та “вуха” стаціонарного відділення. Стіл і стілець як основні складові сестринсько­го поста за своїми розмірами мають відповідати гігієнічним, антропометричним та естетичним вимогам. На столі має бути здійснений раціональний розподіл на робочі зони, створені порядок та чистота. Сучасний сестринський пост повинен мати бага­токанальний телефонний зв’язок з ординаторською (черговим лікарем) та палатами, має бути забезпечений інструкціями з правил поведінки при надзвичайних ситуаціях. Постова медична сестра повинна володіти вмінням організувати евакуацію хворих у разі виникнення пожежі або інших надзвичайних ситуацій.

Робочі місця медичних сестер іншого профілю (палатної, блоків інтенсивної тера­пії, маніпуляційних, процедурних, фізіотерапевтичних та інших кабінетів), як і лабо­раторій, діагностичних кабінетів і поліклінік також повинні мати свою специфіку та обов’язково ураховувати особливості вимог з безпеки і охорони праці.

Окремої уваги заслуговують робочі місця слюсарів-сантехніків, газоелектрозва- рювальників, слюсарів-електромонтерів та інших представників допоміжного техніч­ного персоналу. Нажаль, досить часто, для цього відводяться підвальні або напівпід­вальні приміщення, в яких, як правило, відмічається велика вологість, прохолодне повітря, відсутнє або недостатнє природне освітлення, немає елементарних побуто­вих зручностей (гардеробних, душових тощо). Це аморально, як збоку керівника, так і з боку його заступників з господарчої частини та бригадирів відповідних фахових господарчих структур.

Згідно з наказом Державного Комітету з нагляду за охороною праці №170 від 29.10.1996 року затверджено Положення про “Про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального за­хисту”, яке визначає той факт, що відповідно до статті 8 Закону України “Про охорону праці” та статті 163 Кодексу законів про працю України на роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на роботах, що пов’язані з забрудненням, або тих, що здійснюються в несприятливих температурних умовах, працівникам вида­ються безкоштовно, згідно з встановленими нормами, спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.

З урахуванням специфіки виробництва, вимог технологічних процесів і норма­тивних актів про охорону праці, за погодженням з представниками профспілкових органів, а також за рішенням трудового колективу підприємства працівникам може видаватися спецодяг, спецвзуття та інші засоби індивідуального захисту понад перед­бачені норми.

Зміни та доповнення до встановлених норм безплатної видачі працівникам спе­ціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту з урахуванням виробничих та кліматичних умов можуть вноситися міністерствами і відомствами України (Автономної Республіки Крим) за обґрунтованими пропозиці­ями галузевих підприємств, а для підприємств, що не мають вищого господарського

органу, обласною (Київською та Севастопольською міською) державною адміністра­цією для затвердження Державним комітетом України з нагляду за охороною праці у встановленому порядку.

До пропозицій про узгодження змін та доповнень до встановлених норм обов’язко­во додаються: обґрунтування необхідності внесення у норми тих чи інших змін і допов­нень, що розроблені за участю відповідних науково-дослідних установ та дані про чи­сельність працівників, стосовно яких ставиться питання про внесення змін і доповнень у норми, а також про необхідні для цієї мети матеріальні фонди, та грошові кошти.

В окремих випадках, ураховуючи особливості виробництва, роботодавець може за погодженням з уповноваженим з охорони праці трудового колективу підприємства і профспілками замінювати: комбінезон бавовняний-костюмом бавовняним і навпаки; костюм бавовняний - напівкомбінезоном бавовняним з сорочкою (блузкою) або сара­фаном з блузкою і навпаки, костюм із сукна - костюмом бавовняним з вогнезахисним або кислотозахисним просоченням; костюм брезентовий - костюмом бавовняним з водовідштовхуючим просоченням; черевики (напівчоботи) шкіряні - чоботами гумо­вими і навпаки; черевики (напівчоботи) шкіряні - чоботами кирзовими і навпаки; валянки - чоботами кирзовими тощо. Проте заміна одних видів спеціального одягу і спеціального взуття на інші не повинна погіршувати їх захисні властивості.

У випадках, коли такі засоби індивідуального захисту, як запобіжний пояс, діелек­тричні калоші і рукавиці, діелектричний гумовий килимок, захисні окуляри і щитки, респіратор, протигаз, захисний шолом, підшоломник, каска, наплічники, налокітни­ки, саморятівники, антифони, заглушки, шумозахисні шоломи, світлофільтри та ві­трозахисні рукавиці не вказані у галузевих нормах, однак передбачені нормативними актами про охорону праці, вони повинні бути видані працівникам залежно від харак­теру і умов робіт, що виконуються.

Визначення потреби в засобах індивідуального захисту на підприємствах, в закладах та організаціях здійснюється з урахуванням чисельності працівників за професіями та посадами, передбаченими у галузевих нормах безплатної видачі робітникам і службов­цям спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту.

У ході визначення потреби у засобах індивідуального захисту роботодавець пови­нен передбачати спеціальний одяг і спеціальне взуття окремо для чоловіків і жінок, указуючи найменування засобів індивідуального захисту, ДСТУ, технічні умови, мо­делі, призначення за захисними властивостями, розмір і ріст, а для касок і запобіжних поясів - типорозміри.

Придбання засобів індивідуального захисту здійснюється на підприємствах-ви- робниках або у виробничо-торговельних фірмах, що реалізують продукцію відповід­но до чинного законодавства, або за умови, що засоби індивідуального захисту, які реалізуються, мають сертифікат якості. Споживачі засобів індивідуального захисту подають договори-заявки на підприємства (фірми) на наступний рік, як правило, до 1 липня поточного року за формою, встановленою на конкретному підприємстві (фір­мі), або за взаємодомовленістю.

Генеральний виробник-постачальник засобів індивідуального захисту - виробни­чо-торговельна фірма “Спецодяг” реалізує засоби індивідуального захисту, веде ре­

єстр продукції, що сертифікується, поширює необхідну інформацію з цих питань, бере участь в організаційно-методичній роботі зі створення нових видів засобів ін­дивідуального захисту (вивчає попит на засоби індивідуального захисту шляхом про­ведення ярмарків, виставок, опитів користувачів за участю зацікавлених підприємств, організацій та закладів).

Роботодавець забезпечує приймання і перевірку засобів індивідуального захис­ту, що надходять на підприємство, на їх відповідність вимогам ДСТУ та технічним умовам, для чого створюється комісія з представників адміністрації, профспілкової організації та уповноваженого з охорони праці трудового колективу підприємства. У випадку невідповідності спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту вимогам нормативно-технічної документації він у встанов­леному порядку подає рекламації постачальникам із зазначенням заходів майнової відповідальності за постачання неякісних засобів індивідуального захисту або пору­шення договірних зобов’язань.

Спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту повин­ні зберігатися у приміщеннях з температурою не нижче +10 °С і не вище +30 °С при відносній вологості повітря 50-70 %. Спеціальний одяг з прогумованих тканин та гу­мове взуття мають зберігатися в затемнених приміщеннях при температурі від +5 °С до +20 °С з відносною вологістю повітря 50-70 %. Запобіжні пояси повинні зберіга­тися у підвішеному стані або бути розкладені на стелажах в один ряд.

Відстань від підлоги до нижньої частини стелажа повинна становити не менше 0,2 м; від внутрішніх стін складу і від опалювальних приладів до виробів не менше 1 м; між стелажами - не менше 0,7 м. Засоби індивідуального захисту уразі зберіган­ня повинні бути захищеними від прямого попадання сонячних променів.

Забороняється зберігання засобів індивідуального захисту у приміщенні поряд з кислотами, лугами, розчинниками, бензином, маслами та іншими матеріалами, що можуть бути джерелами шкідливих речовин.

Взяті на зберігання теплий спеціальний одяг і спеціальне взуття, що були в ужитку, повинні підлягати дезінфекції, мають бути ретельно очищені від забруднень і пилу, висушені та відремонтовані.

Засоби індивідуального захисту, що видаються працівникам, вважаються власніс­тю підприємства, обліковуються як інвентар і підлягають обов’язковому поверненню у разі звільнення, переведення на іншу роботу, для якої видані засоби індивідуального захисту, що не передбачені нормами, а також по закінченні терміну їх використання.

Спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, які видаються працівникам, повинні відповідати характеру та умовам їх застосування і забезпечувати безпеку праці.

Роботодавець зобов’язаний організувати заміну або ремонт спеціального одягу і спеціального взуття, що стали непридатними до закінчення встановленого строку но­сіння з незалежних від працівника причин, та може видати працівникам два комплек­ти спецодягу на два терміни носіння.

Роботодавець компенсує працівнику втрати на придбання спецодягу та інших за­собів індивідуального захисту, якщо встановлений нормами термін видачі цих засобів

порушений і працівник був вимушений придбати їх за власні кошти. У разі відсутнос­ті документів, що підтверджують ціну, компенсація витрат здійснюється за роздріб­ними цінами підприємства-виробника.

У випадку пропажі засобів індивідуального захисту з місць, які встановлені для їх зберігання, або псування засобів індивідуального захисту з незалежних від праців­ника причин роботодавець зобов’язаний видати йому інший придатний для викорис­тання спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту. Засоби індивідуального захисту, що були у користуванні, можуть бути видані іншим працівникам тільки після проведення прання, хімчистки, дезінфекції та ремонту. Термін носіння таких засобів індивідуального захисту, залежно від ступеня їх зносу, встановлюється власником за погодженням з уповноваженим трудового колективу з питань охорони праці та професійною спілкою.

Черговий спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального за­хисту колективного користування повинні утримуватися у коморі цеху або дільниці і видаватися тільки на час виконання тих робіт, для яких вони передбачені, або можуть бути закріплені за певними робочими місцями (наприклад, кожухи на зовнішніх постах, рукавиці діелектричні при електроустановках тощо) і передаватися однією зміною ін­шій. В таких випадках засоби індивідуального захисту видаються під відповідальність майстрів та інших посадових осіб. Термін носіння чергових засобів індивідуального захисту в кожному конкретному випадку залежно від характеру роботи і умов праці працівників встановлюються власником за погодженням з уповноваженим трудового колективу з питань охорони праці і професійними спілками. При цьому термін носіння чергових засобів індивідуального захисту не повинен бути коротшим у порівнянні зі строками носіння таких же видів, що видаються в індивідуальне користування.

Передбачені Типовими галузевими нормами або відповідними галузевими нор­мами теплий спеціальний одяг і утеплене спеціальне взуття (костюми бавовняні на утепленій прокладці, штани бавовняні на утепленій прокладці, куртки для захисту від низьких температур, кожухи, кожушки, валянки, шапки-вушанки тощо) видають­ся працівникам з настанням холодної пори року. Порядок їх зберігання з настанням теплої пори року визначається роботодавцем. Час користування теплим спеціальним одягом і утепленим спеціальним взуттям встановлюється роботодавцем спільно з уповноваженим трудового колективу з питань охорони праці і професійними спілка­ми з урахуванням місцевих виробничих і кліматичних умов.

Учням курсової, групової та індивідуальної форм навчання на час проходження виробничої практики (виробничого навчання) засоби індивідуального захисту вида­ються згідно з чинними галузевими нормами у встановленому для всіх працівників і службовців порядку

Бригадирам, майстрам, виконувачам обов’язки бригадирів, помічникам і підруч­ним працівників, професії яких передбачені в Типових галузевих нормах безплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального за­хисту або в галузевих нормах, видаються такі ж засоби індивідуального захисту, як і робітникам відповідних професій.

Для робітників і службовців, включаючи інженерно-технічних працівників, засоби індивідуального захисту повинні видаватися в тому випадку, якщо вони виконують

безпосередньо ті роботи, що дають право на одержання спеціального одягу та спеці­ального взуття.

Працівникам, що тимчасово або постійно виконують роботи за сумісництвом, в тому числі у складі комплексних бригадах, крім засобів індивідуального захисту, які видаються їм за основною професією, повинні бути, залежно від виконуваних робіт, додатково видані і інші види спеціального одягу та спеціального взуття, передбачені діючими нормами для професії за сумісництвом з тим же терміном носіння.

Розглядаючи порядок користування спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту слід зазначити, що працівники зобов’язані використовувати за їх безпосереднім призначенням.

Термін носіння спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індиві­дуального захисту встановлюються відповідно до календаря і обчислюються з дня їх фактичної видачі працівникам. Спеціальний одяг і спеціальне взуття, повернені пра­цівникам до закінчення терміну носіння, але ще придатні для використання, повинні бути відремонтовані і використані за призначенням, а непридатні для носіння - спи­сані згідно з порядком списання.

Роботодавець при видачі працівникам таких засобів індивідуального захисту, як респіратори, протигази, саморятівники, запобіжні пояси, електрозахисні засоби, кас­ки, повинен проводити навчання і перевірку знань працівників щодо правил користу­вання і найпростіших способів перевірки придатності цих засобів, а також тренуван­ня щодо їх застосування.

Роботодавець повинен забезпечити регулярне, відповідно до встановлених тер­мінів, випробування та перевірку придатності засобів індивідуального захисту (рес­піраторів, протигазів, саморятівників, запобіжних поясів, електрозахисних засобів, касок), а також своєчасну заміну фільтрів, скляних деталей та інших частин, захисні властивості яких погіршилися. Після перевірки має бути зроблена відмітка (клеймо, штамп) про термін наступного випробування.

Для зберігання виданого працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту роботодавець зобов’язаний надати, відповід­но до санітарних норм та інших санітарних документів, спеціально обладнані при­міщення (гардеробні) та організувати належний догляд за засобами індивідуального захисту: хімчистка, прання, обезпилення, дегазація, дезактивація, знешкодження та ремонтування.

Хімчистці підлягає весь утеплений спецодяг, а також спецодяг з брезенту і вовня­них тканин, що оброблені захисним просоченням. У випадку, коли роботодавець не організував своєчасну хімчистку або прання одягу, він зобов’язаний оплатити праців­никові фактичні витрати на прання і хімчистку у разі подання документа, що підтвер­джує вартість вказаних послуг.

В тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, на підприємстві (в цехах, бригадах тощо) повинні влаштовуватися сушарні для спеціального одягу і спе­ціального взуття, камери для їх обезпилення, дегазації, дезактивації і знешкодження.

Хімчистка, прання, обезпилення, дегазація, дезактивація, знешкодження і ремонт спеціального одягу повинні здійснюватися роботодавцем за його рахунок у термін,

що встановлений з урахуванням виробничих умов, за погодженням з представником трудового колективу підприємства, професійними спілками і органами санітарного на­гляду. У разі невиконання цієї умови роботодавець повинен видати працівникові два комплекти спецодягу. При цьому термін носіння, що визначений, має бути подвоєний.

Якщо нормами передбачена видача працівникам двох або трьох комплектів спе­ціального одягу і спеціального взуття (наприклад, на роботах з радіоактивними ре­човинами), хімчистка, прання, ремонт, дегазація, дезактивація, знешкодження і обез­пилення спеціального одягу, а також ремонт, дегазація, дезактивація і знезараження спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту можуть виконуватися і в інший час. При цьому працівникам на цей час видаються змінні комплекти.

У випадках забруднення спеціального одягу або необхідності його ремонту раніше встановленого терміну хімчистка, прання та ремонт повинні проводитися достроково.

В ході проведення хімчистки, прання, дегазації, дезактивації і знезараження спе­ціального одягу повинно бути забезпечено збереження його захисних властивостей. Хімчистка, прання, ремонт, дегазація, дезактивація, знешкодження і обезпилення спеціального одягу працівників, які зайняті на роботах зі шкідливими для здоров’я речовинами (свинець, його сплави і сполуки, ртуть, етилований бензин, радіоактивні речовини тощо), мають здійснюватися відповідно до інструкцій і вказівок органів са­нітарного нагляду.

У випадку інфекційного захворювання працівника спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, якими він користувався, а також при­міщення, в якому вони зберігалися, повинні підлягати дезінфекції за участю фахівців дезінфекційних станцій або дезінфекційних відділень закладів державної санітарно- епідеміологічної служби. Спеціальне взуття підлягає регулярному чищенню і змащу­ванню, для чого працівникам повинні бути забезпечені відповідні умови (місця для чищення взуття, щітки тощо).

Розділ 7. Особливості праці у фармацевтичній галузі та основні шляхи профілактики негативного впливу чинників виробничого середовища
7.1. Основи організації охорони праці персоналу у фармацевтичній галузі

Фармацевтична галузь країни на сучасному етапі набуває свого становлення та невпинного розвитку: неухильно зростає кількість та суттєво підвищується якість лі­карських засобів та виробів медичного призначення, що випускаються вітчизняними фармацевтичними підприємствами, фірмами та об’єднаннями, серед яких, насампе­ред, слід відзначити таких виробників фармацевтичної продукції, як: “Дарниця”, “Ки- ївмедпрепарат”, “Борщагівський ХФЗ”, “Стірол”, “Фармак”, “Київський вітамінний завод”, “Сперко-Україна” тощо.

Нині у фармацевтичній галузі державної, комунальної та приватної власності лише одних провізорів працює біля 17 тисяч осіб. В умовах жорсткої ринкової конкуренції вітчизняна фармацевтична галузь ціною великих зусиль і за державної підтримки та від­повідних інвестувань збільшує об’єм своєї продукції і розширює спектр її реалізації.

В таких умовах відбувається становлення великої мережі різноманітних аптечних закладів та суттєво зростає кількість осіб, що працюють в них.

Фармацевтична галузь об’єднує як виробництво, так і реалізацію великого асор­тименту лікарських засобів та виробів медичного призначення, і саме тому на людей, зайнятих у ній, негативні чинники виробничого середовища справляють не лише ізо­льований, але й поєднаний, комбінований та комплексний вплив.

Тому не випадково Постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах” № 36 від 16.01.2003 року до Списку № 1 та Списку № 2 включено абсолютну більшість професій фармацевтичної галузі.

Необхідно відзначити і відповідне ставлення держави до зміцнення вітчизняної фармацевтичноїгалузі, в якій відчутним є напрацювання і законодавчої бази, і галу­зевих нормативів. Проте абсолютна більшість розроблених нормативних актів сто­суються переважно питань виробництва, здійснення оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, і в значно меншій мірі – питань охорони праці у фармацевтичній галузі.

Тому детальне вивчення офіційних видань, що обґрунтовують вимоги до організа­ції фармацевтичної справи, не дає підстави зробити висновок про відсутність єдиної системи управління охороною праці та чіткого визначення заходів та засобів, спрямо­ваних на збереження здоров’я і працездатності фахівців, які задіяні у фармацевтичній галузі, і особливо серед тих осіб, котрі працюють в аптечних закладах.

Разом з тим слід відмітити, що промислові фармацевтичні підприємства впродовж останніх років самостійно розпочали процес розроблення і впровадження єдиних

систем управління охороною праці. Особливої повноти такі напрацювання набули у діяльності виробничих підрозділів фармацевтичної фірми “Дарниця”.

He можна не відзначити той факт, що за роки незалежності в Україні значно зросла тенденція щодо розвитку мереж аптечних закладів, які належать до недержавної форми власності та входять до складу різноманітних акціонерних товариств, об’єднань і фірм.

Водночас слід підкреслити, що Закон України “Про охорону праці”, визначаючи правові засади державної політики у галузі охорони праці, встановлює єдині вимоги з охорони праці для всіх підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності незалеж­но від форми власності та видів діяльності (стаття 4). Цим Законом також встановле­ні вимоги щодо охорони праці, які повинні враховуватися під час проектування або реконструкції підприємств, об’єктів і засобів виробництва (стаття 21). Передбачено, що не допускається здійснення будівництва, реконструкції, технічного переоснащен­ня виробничих об’єктів соціально-культурного призначення, в тому числі таких, що належать до фармацевтичної галузі, без попередньої експертизи робочого проекту або робочої документації на їх відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці. Фінансування означеного кола робіт може проводитися лише після одержання позитивних результатів експертизи.

У нашій країні мережа аптечних закладів відповідно до свого призначення об’єднує:

• 
  аптеки як заклади, в яких зберігають, готують і відпускають медичним за­кладам та продають населенню лікувальні засоби, перев’язувальтіі матеріали, пред­мети гігієни і санітарії та догляду за хворими. Причому аптеку, на яку покладено адміністративне та організаційно-методичне керівництво іншими аптеками району (міста), називають центральною районною (міською) аптекою, і отже, при таких ап­теках обов’язково повинна функціонувати служба охорони праці;
  
• 
  аптеки лікарняні, що входять до складу лікарні і забезпечують її лікувальними засобами та іншими предметами аптечного асортименту;
  
• 
  аптеки міжлікарняні, що забезпечують лікувальними засобами та іншими предметами аптечного асортименту декілька лікарень;
  
• 
  аптечні бази (склади) та контрольно-аналітичні лабораторії;
  
• 
  магазини медичної техніки та магазини медичної оптики.
  

За специфікою виробничої діяльності аптеки загального типу поділяються на:

• 
  аптеки, які здійснюють виготовлення лікарських форм і реалізацію лікарських препаратів;
  
• 
  аптеки, які здійснюють лише реалізацію лікарських препаратів.
  

Крім того, слід врахувати високий ступінь поширення відокремлених аптечних структурних підрозділів, що, як правило, реалізують готові лікарські препарати:

• 
  аптечний кіоск - структурний підрозділ аптеки (закладу охорони здоров’я), що здійснює роздрібну реалізацію готових лікарських засобів, які дозволені до від­пуску без рецептів;
  
• 
  аптечний пункт - структурний підрозділ аптеки (закладу охорони здоров’я), що здійснює роздрібну реалізацію готових лікарських засобів, які дозволені до від­пуску за рецептом і без рецептів, а також виробів медичного призначення.
  

Як правило, аптечні пункти створюються при закладах охорони здоров’я, аптечні кіоски - на виробничих підприємствах, вокзалах, у торговельних комплексах тощо.

За погодженням з регіональними державними адміністраціями згідно з Постано­вою Кабінету Міністрів України №448 від 24.03.1999 року роздрібна реалізація лікар­ських засобів може здійснюватися фельдшерсько-акушерськими пунктами, розташо­ваними у сільської місцевості.

Аптечні склади (аптечні бази) слід розглядати як заклад аптечного управління (ап­течних закладів), який приймає, зберігає і відпускає аптечним та лікувально-профілак­тичних закладам лікувальні засоби, перев’язочні матеріали, предмети гігієни і саніта­рії, медичне обладнання, інструментарій та інші товари медичного призначення.

Наведена структура аптечних закладів визначає особливості їх діяльності лише в загальних рисах, насамперед для того, щоб відзначити особливості характеру та спе­цифіки охорони праці персоналу, що працює в них, на підставі урахування особливос­тей виробничої діяльності. У разі необхідності дізнатися про більш повну структуру аптечних закладів слід скористатися наказом Міністерства охорони здоров’я України №114 від 22.06.1995 року “Про затвердження переліку закладів охорони здоров’я, пе­реліку лікарських посад і переліку посад фармацевтичних працівників”, а також із По­становою Кабінету Міністрів України № 1570 від 17.11.2004 року “Про затвердження правил торгівлі лікарськими засобами в аптечних закладах”.

Працівника, який задіяний у певній галузі народного господарства країни, має за­хищати в першу чергу діюче законодавство. В нашій країні основою для захисту лю­дини на виробництві та забезпечення її ефективної професійної діяльності є Закон України “Про охорону праці”. До речі, наша держава стала першою серед країн СНД, яка прийняла ще у 1992 році цей Закон. На основі вказаного Закону та з урахуванням внесених до нього у 2002 році змін напрацьовано значну кількість нормативних актів, правил та положень з охорони праці та техніки безпеки.

З основним змістом значної кількості таких документів можна ознайомитися у роз­ділі 1 “Правові та організаційні основи охорони праці в медицині та фармації*”.

На жаль, єдиної ефективної діючої системи охорони праці у фармацевтичній галузі на сьогодні немає, практично відсутні галузеві нормативні матеріали з охорони праці тощо.

За таких обставин механізм створення безпечних умов праці в аптечних закладах має реалізуватися насамперед шляхом вивчення існуючих у медичній галузі законів

і правил, через набуття виробничого досвіду, на підставі зміцнення виробничої дис­ципліни та оптимізації методів організації робочого процесу тощо. Саме тому доціль­ним є приділення уваги матеріалам, що стосуються нормувань з охорони праці за окремими видами професійної діяльності в аптечній галузі.

Сьогодні аптечні заклади проходять складний процес роздержавлення, утворення нових форм та методів господарювання, у фармацевтичній галузі суттєво збільшуєть­ся кількість суб’єктів господарської діяльності різних форм власності.

За таких умов у аптечних закладах відбувається скорочення або повна ліквідація служб охорони праці, стає відчутною низька ефективність їх діяльності, що зумовле­на як відсутністю кваліфікованих фахівців з охорони праці, так і відсутністю відпо­відних галузевих нормативних документів.




Рис. 31. Організаційна структура та особливості розподілу праці в аптечному закладі з правом виготовлення лікарських форм



Проте при всіх негараздах більшість аптек, передусім тих, що мають право на ви­готовлення лікарських форм, зберегли свою організаційну структуру та особливості взаємозв’язку окремих видів праці (рис. 31).

Можливо, на перший погляд, робота абсолютної більшості персоналу аптечних за­кладів справляє враження легкої, сприймається як така, що здійснюється у винятково чистих аптечних виробничих приміщеннях, що у своїй більшості мають відповідне обладнання та сучасне оздоблення. Однак це лише перше враження, яке у сторонньої людини може викликати певне нерозуміння. Які виробничі шкідливості мають місце в роботі аптекаря? Чи можна їх порівняти з роботою лікаря-інфекціоніста, або лікаря- патологоанатома, або радіолога-рентгенолога? Однак, якщо лікарям, що відносяться до вищеозначеного переліку, працювати важче, то чому ж абсолютна більшість по­сад та професій персоналу фармацевтичної галузі визнані як шкідливі і віднесені до Списків № 1 та № 2, тобто повинні розглядатися як такі, що мають право на пенсію за віком на пільгових умовах? Ми навмисно поставили ці запитання, щоб ще раз зверну­ти увагу на новий пріоритетний напрямок державної політики у справі охорони праці фахівців інтелектуальної зайнятості. І якщо сьогодні визнано, що серед абсолютної більшості інтелектуальних професій у світі, професія лікаря є найбільш небезпечною, то поруч має стояти і лікар-провізор, працівник фармацевтичної галузі.

Я