логоматьеготак. Принципи обстеження
 Скачать 2.82 Mb.
|
|
Порушення усного мовлення складається з 9 форм: Дисфонія( афонія) –це розлад або відсутність фонації в наслідок патологічних змін голосового апарату. Брадилалія- патологічно сповільнене мовл. Тахілалія- патолог. прискорення мовл. Заїкання- це порушення мови, в результаті якого виникає мимовільне повторення, розтягування, неповна вимова або навіть пропускання слів або звуків. Дислалія- порушення звуковимови при нормальному слухові і збрераеженій інервації мовл. апарату. Риналалія- порушення тембру голосу і звіковимови обумовлене анатомо-фізіологічними дефектами мовл. апарату. Дизартрія-порушення звукової сторони обумовлене недостатністю інервації мовл. апарату. Алалія – відсутність або не до розвинення мовл в наслідок органічного ураження мовл. зон кори гол. моз. Афазія- повна або часткова втрата мовл.обумовлена локальними ураженнями гол.моз. (мозг. травми, крововиливи). Порушення писемного мовлення 2 форми 1.Дислексія- часткове специфічне порушення процесу читання яке характ. труднощі у розпізнаванні літер, злиття літер у склади чи слова. Алексія повна відсутність навичок читання. 2.Дисграфія- частковий розлад процесу письма, яке виражається специфічними і стійкими помилками, які зумовлені не сформованістю або порушенням функцій, що забезпечують процес письма. Лінгвістичні порушення поділяються на: 1) фонетичні — неправильна вимова одного чи групи звуків (сонорних, шиплячих, свистячих; порушення за твердістю-м'якістю, глухістю-дзвінкістю приголосних звуків тощо); 2) лексико-граматичні, що характеризуються обмеженим словниковим запасом, неправильним узгодженням слів у фразі, не договорюванням, перестановкою, неправильним використанням прийменників, відмінків, збідненою фразою тощо); 3) мелодико-інтонаційні, які спостерігаються у процесі неправильного використання наголосів (логічний — у фразі, граматичний — у слові), а також порушення, пов'язані з силою, висотою, тембром голосу (тихий, здавлений, хрипкий, невиразний, писклявий, глухий, не модульований, неприродній); 4) темпо-ритмічні, для яких властиві прискорений, уповільнений, переривчастий темпи (необґрунтовані паузи, спотикання, скандування звуків і слів, запинки несудомного (фізіологічні ітерації, полтерн) та судомного характеру (різні форми заїкання); 5) порушення писемного мовлення: а) порушення письма, що полягає в неправильному перешифруванні фонеми у графему, недописуванні, пропусках і плутанні літер у слові, написанні за межі рядка тощо; б) порушення читання (заміна і плутання звуків, читання по літерах, перекручування звуко-складової структури слова, порушене розуміння прочитаного, аграматизми тощо). 64. Опишіть немовленнєву симптоматику моторної алалії Моторна алалія – недорозвинення експресивного мовлення центрального органічного характеру. У вивченні алалії великий внесок внесли Г. Гуцман (1894), А. Лібман (1900), М.В. Богданов - Березовський, а в більш пізній час М.Є. Хватецев, М.М. Трауготт, В.В. Орфінская, Р.Е. Левіна, Є.Ф. Соботович, В.А. Ковшиков та інші дослідники. 1) порушення загальної та дрібної моторики(моторна незграбність та недостатня координованість і швидкість рухів). Можуть виявлятися парези кінцівок на стороні, протилежній локалізації ураження, апраксії. Наявність диспраксій(Диспраксия (апраксия) — своеобразные двигательные расстройства, при которых нет ни параличей, ни нарушений мышечного тонуса, но ребенок испытывает трудности в координации и при выполнении сложных движений) особливо помітна під час обстеження рухового контролю. 2) при деяких формах аферентної алалії - зорова та просторова агнозії. 3) порушення тактильної чутливості-дітям важко без опори на зір визначити текстуру, впізнати за рельєфним зображенням. 4) нестійкість уваги(а можливе підвищення мимовільної уваги при знижені стійкості довільної) 5) знижена слухова пам'ять 6) невербальний інтелект відповідає віковій нормі, але при відсутності кор. роботи – знижується. Виявляється загальна моторна незручність, незграбність, дискомфорт рухів, сповільнення рухів. Звуження обсягу памяті, обмежене утримання словникових подразників. Труднощі у підборі слів, забування слів. 65 сучасні методики та технології подолання заїкання в учнів, підлітків та дорослих Заїкання – порушення темпу, ритму та плавності усного мовлення, зумовлене судомним станом мязів артикуляційного апарату. У логопедичних заняттях із заїкуватими на сьогодні використовують в основному методичні рекомендації, запропоновані для роботи з дітьми дошкільного віку ( для молодших учнів) чи з підлітками і дорослими ( для старших учнів). Наприклад, Н.Чевельова у своєму посібнику пропонує систему виправлення мовлення в заїкуватих учнів 1 -4 класів у процесі ручної діяльності. Вона мало відрізняється від запропонованої раніше системи логопедичних занять із заїкуватими дошкільниками. Змінюють лише вибір і складність виробів, запропонованих для роботи з учнями. Відповідно до навчальних чвертей автор виділяє чотири періоди послідовних логопедичних занять: 1. Супровідного мовлення. 2. Завершального мовлення. 3. Мовлення, що випереджає 4. Закріплення навичок самостійного мовлення У спеціальних школах доцільно використовувати й уроки ручної праці. На думку автора, у виправленні заїкуватості необхідною є робота з батьками дитини, її вчителем. Система логопедичних занять із заїкуватими учнями в умовах логопедичного кабінету поліклініки , спеціалізованого чи стаціонарного санаторію, запропонована В. Селіверстовим , також принципово мало чим відрізняється від викладеної вище комплексної методики занять із заїкуватими дошкільниками. Зміни в ній пов’язані лише зі старшим віком дітей, з вищим рівнем їхнього розвитку, що потребує від логопеда більше спиратися у своїй роботі на свідому активність самих дітей. Логопедичні заняття пов’язують з програмним навчанням дітей у школі (різні предмети , різні класи тощо), з особливостями формування їхньої особистості до підліткового періоду. А.Ястребова внаслідок дослідження стану розвитку усного та писемного мовлення заїкуватих учнів 1 -4 класів масових шкіл виявила різний рівень загального розвитку мовлення. Залежно від рівня мовленнєвого розвитку вона умовно виділила дві категорії дітей. До першої належали заїкуваті діти з високим і нормальним мовленнєвим розвитком. Ці діти не відрізняються від учнів із нормальним мовленням. До другої категорії ввійшли заїкуваті з елементами ЗНМ, у яких спостерігався недостатній фонетико-фонематичний і лексико-граматичний розвиток. Система логопедичних занять А. Ястребової створена для заїкуватих учнів другої категорії . Автор виділяє три періоди в навчанні учнів. Перший період - уточнення і розширення пасивних знань дітей у мовленні, здійснювані як організацією цілеспрямованих спостережень учнів над звуковою стороною мовлення, так і в процесі активних вправ в упорядкуванні його темпу і плавності. Змістом логопедичних занять першого періоду є різного роду вправи, що сприяють: 1) Упорядкуванню темпу, ритму і плавності мовлення; 2) Розширенню й уточненню словникового складу і запасу уявлень та понять; 3) Оволодінню граматичним складом мовлення; 4) Розвитку і закріпленню навичок звукового і морфологічного аналізу слова. У другому періоді занять активізуються здобуті учнями знання з мовлення і закріплюється навичка плавного, ритмічного і виразного мовлення на більш складному мовленнєвому матеріалі, з використанням більш складних видів вправ. Логопедична робота будується з метою подальшого розширення словникового складу, запасу уявлень та понять. Третій період – завершальний , завданням його є закріплення навичок правильного, вільного мовлення. В цей період триває робота над звуковою та інтонаційною стороною мовлення, висувається вимога усвідомленого використання учнем знань з фонетико-фонематичного, лексико-граматичного й інтонаційного складу мовлення та навички плавного, виразного мовлення за будь-якої життєвої ситуації. Автор визначила такі основні напрями логопедичної роботи: - Цілеспрямований і всебічний розвиток основних взаємодіючих компонентів мовлення (фонетики, лексики, граматики) у процесі роботи над його темпом і плавністю; - Тісний взаємозв’язок мовленнєвого матеріалу логопедичних занять зі змістом програми з російської мови у початковій школі; - Розвиток активності дітей Складність клінічної картини заїкуватості у підлітків та дорослих висуває на перший план у комплексному подоланні заїкуватості медичні заходи. Це істотно впливає на місце, роль і специфіку логопедичної роботи з заїкуватими. Тому нині дедалі частіше цю роботу позначають як «логотерапію» , «логопсихотерапію» Особливостям логопедичної роботи з заїкуватими підлітками і дорослими присвятили свої дослідження багато науковців : Г. Абелєва, Л. Голубєва, А.Євгенова, М. Кисельова, М. Мерліс, А.Лубенська, Ю.Некрасова, Н. Синицина, М. Смирнова, М. Хватцев, А.Шембель, В.Шкловський. Методика усунення заїкуватості у підлітків в умовах медичного стаціонару, розроблена співробітниками ДНДІ вуха, горла і носа під керівництвом професора С.Ляпідевського, передбачає шість основних етапів логопедичної роботи: Підготовчий ( 2-3 дні) Настановний (вступна конференція, спеціальний інструктаж у плані психотерапії). Максимальне обстеження мовлення ( 10-14 днів) Активна перебудова мовленнєвих навичок ( 3-4 тижні) Закріплення правильних мовленнєвих навичок (3 05 тижнів) Завершальний етап (випускна конференція, спеціальний інструктаж) Власне мовленнєві заняття з заїкуватими за цією методикою починають з наставного етапу, коли хворі на заїкання вчаться на позитивних прикладах тих, кого лікували до них, та отримують стимул до власного лікування. На етапі максимального обстеження мовлення заїкуваті перебувають на повному режимі мовчання 3-5 днів, а інші – 7-9 днів – відносного мовленнєвого спокою. Під керівництвом логопеда вони опановують мовлення разом з логопедом, напіввідображеним і відображеним мовленням, а потім і невеликими фразами, необхідними для побуту у відділенні . У цей самий період із заїкуватими проводять вправи на постановку дихання та артикуляційну гімнастику. Етап активної перебудови мовлення характеризується запитально-відповідним мовленням , бесідами на задану тему. Впроваджують тут і мовленнєву практику, завданням якої є закріплення отриманих навичок самостійного мовлення за різних ситуацій. На завершальному етапі ( випускна конференція за участю батьків і друзів, персоналу, що обслуговує, тощо) підлітки відповідають на запитання аудиторії або декламують , читають уривки з художніх творів, грають невеликі сценки з п’єс , роблять доповіді. Описуючи багаторічний досвід логопедичної роботи з дорослими заїкуватими в поліклінічних умовах, А. Євгенова і М.Смирнова розподіляють логопедичні заняття за формами мовленнєвої роботи ( у порядку ускладнення її) на три періоди: - Перший період (14 занять) – артикуляційні і дихальні вправи: лічильна зарядка; запитання і відповіді; нескладне спілкування; короткий вірш (напам’ять); - Другий період (12 занять) – мовна зарядка;читання;викладення прочитаного;розповідь на запропоновану тему;практика розмовного мовлення; об’єднані заняття. - Третій період (12 занять) - невеликі доповіді; робота з художнім матеріалом (вірші , художня проза); драматизація, екскурсії (індивідуальні і групові) ; звіти тих, кого лікують , як особлива форма мовленнєвої роботи. Згодом цю методику було удосконалено. Авторами нової методики рекомендовано починати роботу із заїкуватими з підготовчих вправ з техніки мовлення: зі спеціальних дихальних, голосових і артикуляційних вправ. Мовленнєві вправи для корекції заїкуватості будуть з поступовим ускладненням структурних компонентів мовлення. Тут передбачають роботу над: голосними звуками, словами ( з наголошеним голосним на першому, другому, третьому,четвертому складах); фразами (що починаються зі слів з початковим голосним, приголосним звуком: з однією, двома, трьома дихальними паузами). Потім для послідовного ускладнення мовленнєвих вправ впроваджують роботу над піснями ; віршованою мовою ( казки у віршах, вірші , байки); читанням заучуванням текстів напам’ять, переказуванням прочитаного тексту; повідомленнями на задану тему ; текстом драматичних творів. Після цього впроваджують практику розмовного мовлення ( діалоги-сценки, телефонні розмови, мовні ігри). У зв’язку з підвищеним інтересом до вивчення психологічних особливостей заїкуватих останнім часом значно зросла потреба у логопедичній роботі психотерапевтичного впливу. У системах логопедичної ( логопсихотерапевтичної) роботи з підлітками і дорослими ( Л. Андронова, А. Лубенська, М. Мерліс, Ю. Некрасова, В.Шкловський та інші) використовують і сугестивні форми психотерапії ( імперативне навіювання, аутотренінг, самонавіювання, гіпноз). Розроблена В.Шкловським комплексна система подолання заїкуватості передбачає поєднання логопедичних занять , з активною психотерапією. При цьому використовують різні варіанти сугестивних форм разом із роботою з перебудови порушених відносин особистості. Всю роботу проводять у тісному контакті логопеда, лікаря-психотерапевта і невропатолога. Курс лікування заїкуватості (2,5-3 міс.) автор розподіляє на п’ять етапів: Підготовчий (діагностичний). Перебудова патологічних мовленнєвих навичок і порушень відносин особистості. Закріплення досягнутих результатів. Диспансеризація і профілактика. Санаторно-курортне лікування. Підготовчий (діагностичний) етап триває 10-15 днів. У цей час проводять обстеження хворого невропатологом, дефектологом і психотерапевтом; вивчають анамнестичні та клінічні дані, розробляють психотерапевтичні і логопедичні заходи, призначають медикаментозне лікування. На етапі перебудови патологічних мовленнєвих навичок і порушених відносин особистості ( від 1 до 1,5 міс.) проводять логопедичні заняття з нормалізації дихальної, голосової функції, вироблення мовленнєвих «еталонів» тощо. Одночасно розпочинають аутогенне тренування і раціональну психотерапію. Потім (упродовж 15-20 днів) проводять сеанс навіювання в бадьорому стані. Після сеансу вдаються до активної логопедичної роботи. При цьому велике значення мають сеанси гіпнотерапії , самонавіювання і раціональної психотерапії, спрямовані на закріплення досягнутих результатів. Розглядаючи комплексний вплив на заїкуватих як сукупність логопедичної і психотерапевтичної роботи, В.Шкловський на цьому етапі логопедичну роботу розподіляє на дві частини: підготовчу та активне тренування плавного і злитого мовлення. До першої частини включають: Корекцію дихання, регістру і тембру голосу. Вироблення правильного ритму і темпу мовлення. Оволодіння «еталонами», «формулами» мовлення. Виявлення потенційних мовленнєвих можливостей заїкуватих. Друга частина логопедичної роботи передбачає закріплення навичок злитого мовлення до його автоматизації. Плавного, злитого мовлення досягають вправами в проголошенні багатьох голосних звуків, потім цифр, окремих фраз тощо. У разі, коли не вдається досягти повної нормалізації мовлення, впроваджують вправи на мовлення разом з логопедом та відображене мовлення тощо. Логопедичну роботу проводять разом з активною сугестивною психотерапією. За загальної складності мовленнєвим заняттям упродовж дня слід відводити не менш як 3-4 год. (кожне заняття по 10-45 хв. Мовленнєвого тренування). На етапі перебудови патологічних мовленнєвих навичок і порушених відносин особистості має велике значення раціональна психотерапія, вона виражається у вигляді індивідуальних і колективних бесід. Вона дає змогу пояснити хворому причини заїкуватості, розкриває значення і потребу в активному ставленні і цілеспрямованості для успішного лікування заїкуватості. Гіпнотерапію починають на 3-4 день після початку активного тренування мовлення. Проводять спочатку три рази на тиждень , а потім раз 7 7-10 днів. Під час навіювання також приділяють увагу нормалізації емоційно-вольової сфери і діяльності артикуляційно-голосового і дихального апарату. Навіювання в бадьорому стані – психотерапевтичний сеанс, під час проведення якого використовують різні прийоми: бесіди в разі сильного емоційного напруження хворих, що завершуються імперативним навіюванням ; імперативне навіювання в бадьорому стані з додаванням демонстративних моментів. Сеанс проводять із групою 6-8 осіб у заздалегідь визначений день, якого особливо очікують хворі, оскільки він є переломним етапом у лікуванні. Самонавіювання-це не пасивне промовляння формул, а активне прагнення добре говорити. Його проводять 2-3 рази на день. У хворого має формуватися уявлення про те, коли він добре розмовляє, без заїкуватості: вдома, у навчальному закладі, на роботі та за інших ситуацій. Особливо важливий сеанс самонавіювання перед сном. На етапі закріплення досягнутих результатів( він триває місяць) проводять тренування мовлення за звичайних для хворого життєвих обставин. Системи реабілітації для заїкуватих підлітків розроблені в основному для медичних установ. Це пов’язане з тим, що в реабілітації заїкуватих підлітків велике значення мають різні види психотерапевтичної допомоги, включаючи і гіпнотичний вплив. На сьогодні у спеціальній педагогічній літературі запропоновано систему реабілітації для заїкуватих підлітків, розроблену М.Буяновим , Б.Драпкіним, С.Богдановою, Н.Жихаревою та іншими. Ця система реабілітації передбачає тісну взаємодію трьох основних напрямів : психотерапевтичного, логопедичного, психологічного , які проводять на тлі загальнооздоровчого лікування за допомогою лікарських препаратів, лікувальної фізкультури, фізіотерапії. Велике значення в реабілітаційній роботі з підлітками має метод колективної психотерапії. Він сприяє утвердженню ролі підлітка в колективі однолітків, формуванню думки про необхідність погоджувати свої дії з колективом, героїчні приклади поведінки з життя літературних героїв у процесі колективної психотерапії стають зразком для наслідування. Логопедична корекція заїкуватості підлітків передбачає на першому етапі формування техніки мовлення, що містить у собі постановку дихання, голосу і роботу над артикуляцією. Навчання будують на матеріалі опрощення форм мовленнєвих завдань. Логопедичну роботу проводять одночасно з психотерапією. На другому етапі логопедичної корекції використовують засвоєні форми техніки мовлення на більш складному мовленнєвому матеріалі: читання текстів та їх переказ. На цьому етапі особливу увагу приділяють також розумінню підлітками змісту тексту. На логопедичних заняттях відпрацьовують матеріал, який підліток потім відповідатиме в школі на уроках. Третій етап логопедичної роботи передбачає автоматизацію нових навичок мовлення і використання їх у різних видах мовленнєвої діяльності , а також у спонтанному мовленні за різних ситуацій спілкування. Особливу увагу приділяють вихованню психологічній стійкості та мовленнєвих та інших труднощів, раціональне подолання стресових ситуацій. Загальний комплекс заходів щодо реабілітації заїкуватих включає роботу з родиною. Впродовж усього курсу реабілітації батьки підлітка можуть відвідувати логопедичні заняття, регулярно отримувати звіти логопеда про роботу з підлітком, про його успіхи і труднощі. Вони повинні знати, які вимоги слід ставити до мовлення підлітка. Система комплексної медико-педагогічної реабілітації дорослих, проведена в умовах стаціонару розроблена колективом Лабораторії патології мовлення під керівництвом Н. Асатіані , має свої характерні особливості. В основу цієї системи лікування заїкуватості покладено підхід, розроблено Н. Власовою. Курс реабілітації охоплює комплекс медично-педагогічних заходів, що передбачають медикаментозний, психотерапевтичний, логопедичний та логарифмічний вплив. Перед початком курсу лікування збирають анамнез. З цією метою заїкуватим за місяць розсилають спеціальні анкети, що дає велику попередню інформацію про кожного з них. Курс реабілітації в умовах стаціонару триває 45 днів і передбачає кілька етапів. Підготовчий етап ( 5-7 днів) . З метою зменшення патологічних навичок у перший тиждень перебування у клініці організовують режим «мовчання» і « обмеження мовлення» , на тлі яких починають проводити психологічні , психотерапевтичні і логопедичні заняття. Етапи активації терапії (20 днів). На цьому етапі проводять систематичні колективні й індивідуальні заняття з логопедом , спеціалізоване аутогенне тренування, індивідуальну психотерапію і медикаментозне лікування. Етап активних тренувань (10 днів). Вводять в функціональні тренування під час яких пацієнти тренують своє мовлення за межами стаціонару) розмова на вулиці з перехожим, по телефону, у магазині тощо). Всі лікувальні впливи спрямовані на реалізацію мовленнєвого спілкування пацієнтів за різних ситуацій, що ускладнюються. На завершальному етапі готують пацієнтів до більш складної мовленнєвої ситуації – публічного виступу перед багатолюдною аудиторією, який проводять у вигляді концертної програми. Усі ланки комплексного лікувально-педагогічного впливу спрямовані на підготовку пацієнтів до цього серйозного іспиту. Перед виписуванням зі стаціонару кожний із фахівців проводить з пацієнтами індивідуальну бесіду, під час якої дають рекомендації з подальшої самостійної роботи пацієнтів. Проводять роботу з постановки діафрагмального дихання, подовження тривалості фази видиху, розвитку навичок раціональної голосоподачі, артикуляції, просодичних компонентів мовлення. Важливе місце в системі посідає логопедична ритміка. У разі психотерапевтичного впливу найбільший акцент роблять на методиках, що стимулюють активність пацієнтів, зокрема, на раціональній психотерапії та спеціалізованому аутогенному тренуванні. Ця система передбачає проведення реабілітаційної роботи з урахуванням клінічної різнорідності пацієнтів. Так, з пацієнтами, що мають невротичну форму заїкуватості проводять масивне психотерапевтичне лікування, що в процесі логопедичної роботи набуває характеру ускладнених функціональних тренувань поза стінами стаціонару, а в умовах логопедичного кабінету використовують метод моделювання різних ситуації спілкування. Для пацієнтів з неврозоподібною формою заїкуватості основним напрямом логопедичної роботи є нормалізація рухових мовленнєвих стереотипів, розширення словникового запасу і розвиток мовлення як засобу спілкування. Ці пацієнти здебільшого мають потребу в індивідуальних логопедичних заняттях. Особливу систему соціореабілітації заїкуватих запропонувала Ю.Некрасова ( 1985;1992). Вона характеризується цілеспрямованим впливом на особистісні характеристики заїкуватих, під час якого проводять спостереження за результатами використаних логопсихотерапевтичних впливів, їх дозування. Структура системи передбачає: пропедевтичний етап, сеанс емоційно-стресової психотерапії й етап активної логопсихотерапії. На пропедевтичному етапі у заїкуватих формується захопленість майбутньою роботою, підвищується інтенсивність «позитивних психічних станів». На другому етапі основним є сеанс едеоційно-стресової психотерапії, у процесі якого відбувається посилення негативних проблемних і позитивних оздоровчих психічних станів. Основна мета сеансу - здійснення первинної роботи з початкової реконструкції особистості (М.Дубровський). Сеанс проводять у складній ситуації публічного виступу. Після сеансу емоційно-стресової терапії у заїкуватих виникає новий психічний стан, що дає їм змогу з довірою й інтересом долучитися до активної логопсихотерапії. На третьому етапі здійснюється перевиховання особистості •аїкуватого завдяки використанню бібліотерапії, символоте-ршіії і кінезотерапії. У цей період заїкуватих навчають навичок саморегуляції і техніки мовлення. Активно використовують парадоксальну дихальну гімнастику за методикою А.Стрель Результатом реалізації системи, запропонованої Ю.Некрасововою, є розвиток у заїкуватих потреби творчого ставлення до життя, до своїх проблем і до свого мовлення. У них з´являється можливість самостійно вирішувати свої проблеми, тобто вирішується основне завдання цієї системи. Система комплексної реабілітації заїкуватих, запропонована Л.Арутюняном, визначається автором як комплексна методика стійкої нормалізації мовлення в разі заїкання. Корекційну роботу здійснюють за трьома напрямами: Логопедична робота, спрямована на усунення мовленнєвих судом. Психотерапія, спрямована на редукцію почуття тривоги у зв´язку з актом мовлення. Психологічна робота, спрямована на усвідомлення свого стану і впевненості в реальній можливості одужання. Особливістю цієї логопедичної методики є синхронізація мовлення з рухами пальців ведучої руки, що визначають ритміко-інтонаційний малюнок фрази. Спочатку таке мовлення реалізується в уповільненому темпі, що дає змогу заїкуватим з перших занять оволодіти мовленням без судомного заїкання. |