логоматьеготак. Принципи обстеження
 Скачать 2.82 Mb.
|
|
83)Мовна терапія складається з декількох підходів, які підбираються залежно від віку дитини, тенденції розладу мови до самолікування, ступеня тяжкості проблеми. Логопед та інші фахівці, що займаються заїканням, повинні комбінувати власні методи лікування з навчанням батьків необхідних елементів терапії. До основоположних складових мовної терапії відносять лікування заїкання непрямим і прямим методом. Непряме лікування сфокусовано на техніці забезпечення комфорту і розслаблення дитини, що сприяє нормалізації мови. Логопед відстежує і коректує прогрес лікування під час консультацій. Пряме лікування передбачає особисте та безпосередню взаємодію між лікарем і дитиною, яка заїкається. Логопед вчить хворого правильному формуванню і вимові слів, рекомендує говорити повільно і не хвилюватися навіть під час заїкання. Дитина може застосовувати отримані поради та методики поза кабінетом лікаря. Діти вчаться усувати фізичні прояви заїкання, наприклад, моргання очима, і переборювати емоційні проблеми, що виникають на тлі порушень мовлення. Заїкання піддається корекції та лікуванню. Для цього ми використовуємо різноманітні методи: Гіпносугестивна психотерапія (Гіпноз та навіювання), Когнітивно-поведінкова психотерапія (КПТ), Експозитивна психотерапія (Експозиція та запобігання реакцій / ЕЗР) та інші. 84. формування правильної мови у слабочуючих дітей Робота з формування правильної мови у слабочуючих дітей повинна носити систематичний характер і починатися відразу ж з моменту виявлення порушення слуху. Визначаючи послідовність і зміст корекційної роботи, необхідно спиратися: а) на закономірності розвитку мови дитини в нормі; б) на наявний запас мовних навичок. При легкому ступені зниження слуху виявляється достатнім посилення гучності розмовної мови на заняттях. Це допомагає активізувати ослаблений слух дитини. При важких ступенях зниження слуху необхідно використовувати зберіганню аналізатори, в першу чергу зоровий: дітей привчають зчитувати з губ, що допомагає з найбільшою повнотою розуміти мову оточуючих. У свою чергу це сприяє подальшому мовному розвитку на основі наслідування. Корекційно-виховна робота зі слабочуючими дітьми здійснюється за такими напрямами: розвиток розуміння мови, уточнення і розширення лексичного запасу, формування грамматріческого ладу мовлення, а також звуковимови. Одночасно проводяться заняття з навчання грамоті - читання та письма. На всіх видах занять обов'язково використовується залишковий слух дітей, який підсилюють за допомогою спеціальної апаратури. Корекційна навчання здійснюється в спеціальних яслах, дитячих садах для дітей з порушеннями слуху, де вони знаходяться з 2 до 7 років. З 7 років вони продовжують навчання в школі для слабочуючих дітей. 85.  86. Етіології і симптоматика заїкання. Симптоматика заїкання Вперше повна симптоматика заїкання була подана в праці І. Сікорського. Прояви заїкання у різні вікові періоди вивчали В. Гіляровський, М. Зеєман, С. Ляпідевський, М. Хватцев та інші. У сучасній теорії і практиці логопедії умовно виділяють дві групи симптомів заїкання, які перебувають у тісному взаємозв’язку:
Донині немає єдиного погляду на етіологію заїкання. Всі дослідники погоджуються, що у появі заїкання можуть мати значення такі чинники:
У разі заїкання зазвичай немає специфічної поодинокої причини, що зумовлює цю мовленнєву патологію, оскільки є потреба у поєднанні низки екзогенних та ендогенних чинників. Ще Лагузен до причин, що зумовлюють заїкання, відносив афекти, переляк, гнів, страх, травми голови, тяжкі хвороби та неправильне мовлення батьків. І. Сікорський (1880) вперше підкреслив, що заїкання характерне для дитячого віку, коли мовлення ще не сформоване. Значне місце він відводив спадковості, вважаючи психологічні та біологічні причини лише поштовхами, що порушують рівновагу нестійких мовленнєвих механізмів у дітей. Зарубіжні дослідники серед причин виникнення заїкання виділяли неправильне виховання дітей (А. Шервен); асенізацію організму внаслідок інфекційних захворювань (А. Гутцман); наслідування, інфекції, падіння, переляк, перенавчену ліворукість (Т. Гепфнер, Фрешельс). Нині в етіології заїкання відмічаються сукупність екзогенних та ендогенних чинників (Н. Власова, В. Гіляровський, М. Зеєман, М. Хватцев, Н. Тяпугін) На сьогодні виділяють дві групи причин заїкання: ті, що призводять до виникнення його («грунт»), та вихідні («поштовхи»). До причин, що призводять до виникнення заїкання («грунт»), належать такі:
Зазначені причини призводять до затримки мовленнєвого розвитку, до мовленнєвих розладів та розвитку заїкання. Серед вихідних («поштовхів») виділяють анатомо-фізіологічні, психічні та соціальні причини. Анатомо-фізіологічні причини: захворювання з енцефалітними наслідками; внутрішньоутробні та пологові травми, струси мозку; виснаження або перевтома нервової системи внаслідок інтоксикації та різних соматичних захворювань, які послаблюють центральні апарати мовлення: рахіт, коклюш, хвороби обміну, отоларингологічні хвороби. Психічні та соціальні причини: одночасна психічна травма; тривала психічна травма, або неправильне виховання в сім’ї; розбещеність, виховання «зразкової» дитини, нерівномірне виховання; постійні конфлікти, переживання у вигляді тривалих емоційних напружень; гостра, тяжка психічна травма, соціальні раптові потрясіння, які спричинюють гостру афективну реакцію; неправильне формування мовлення в дитинстві: мовлення на вдиху, порушення звуковимови, швидкий темп мовлення батьків; перевантаження дітей молодшого дошкільного віку мовленнєвим матеріалом, невідповідне до віку ускладнення мовленнєвого матеріалу та мислення (складна конституція фрази, абстрактні поняття), поліглосія; наслідування заїкуватих: пасивне – дитина заїкається мимовільно, коли чує неправильне мовлення, активне - копіює неправильне мовлення. 87. Методичні рекомендації щодо вихованців з інтелектуальною недостатністю Основний логопедичний діагноз вихованців – системне недорозвинення мови (СНМ) тяжкого та середнього ступеня. Зустрічаються й діти, які зовсім не розмовляють. Є діти з порушеннями вимови й лексико-граматичного складу мови. Всі вихованці потребують логопедичної допомоги. Робота логопеда має певну специфіку. Вона базується на наступних принципах: 1. Особистісне орієнтування - орієнтування на дитину, її психоемоційні особливості. 2. Емоційна підтримка - створення на заняттях емоційно комфортної обстановки. 3. Взаємодія з батьками, вихователями й педагогом-дефектологом. 4. Ігровий контекст занять - формування позитивної мотивації навчання. Можна виділити специфічні особливості логопедичної роботи з "особливими" дітьми: 1. Постійний пошук індивідуальних підходів до дитини. У роботі неможливо орієнтуватися на "середню" дитину. Кожний вихованець у повному сенсі "особливий": у нього свій тип сприйняття, уваги, пам'яті, характер і темперамент. Всі психічні прояви в "особливих" дітей виражені більш яскраво, рельєфно в порівнянні зі звичайними дітьми. Це унеможливлює роботу зі стандартної технології: кожна дитина вимагає свого підходу. 2. Логопедичні заняття носять комбінований і ігровий характер. Заняття містить у собі роботу над рухливістю артикуляційного апарата, над звуками мовлення, розвитком фонематичного слуху, лексико-граматичного складу мови, зв’язним мовленням. Всі заняття проходять в ігровій формі. Використовуються мовні ігри, яскраві, цікаві іграшки. Гра є необхідністю, без якої неможливі позитивні результати. Комбіноване заняття, проведене в ігровій формі, дозволяє гнучко перемикати увагу дитини з одного виду діяльності на інший, не допускаючи втрати уваги й зниження інтересу. 3. Формування наслідувальної діяльності. Перший крок корекційної роботи - розвиток довільної уваги. Важливо, щоб дитина "побачила", "почула", звикла вслухуватися в мову. Тому логопед починає роботу з наслідувальної здатності дитини, учить його наслідувати дії з предметами (м'ячем, кубиками й ін.), рухам рук, ніг, голови. Це - основа для переходу до наслідування артикуляційним рухам, звукам, словам. 4. Організація контексту занять. Відомо, що удержати довільну увагу у таких дітей надзвичайно складно. Тут важливий кожний дріб'язок. Розташування обладнання, відсутність зайвих предметів у полі зору дитини, використання іграшок, до яких у нього є особливе відношення й специфічний інтерес, місце розташування логопеда. Важливо відзначити, що те, до чого звикають "особливі" діти, впливає на успішність занять. Тому важливо знати їхні звички й використати це в організації контексту занять. 5. Спостереження за внутрішнім станом дитини. На заняттях важлива динаміка уваги дитини. Не можна доводити увагу до виснаження. Важливо вчасно помітити, коли і як перемкнути увагу. Коли дитина починає відволікатися - уже пізно. Руйнується атмосфера заняття, емоційний зв'язок руйнується. 6. Моделювання ситуацій досягнення. "Особлива" дитина звикає до того, що всі дорослі - від батьків до педагогів прагнуть її зрозуміти як би з "півслова". З одного боку - це прекрасно, але з іншого боку - у неї може втрачатися мотив, бажання навчитися (наскільки це можливо для її рівня розвитку) говорити правильно. Саме тому, на заняттях потрібно створювати такі умови, щоб у дитини виникала потреба говорити. Правда, для того, щоб вербальна комунікація стала для неї звичною й необхідною, буде потрібно дуже багато часу. 7. Повільний темп формування нових навичок. Може здатися, що робота логопеда ні до чого не приводить, проходить даремно. Від "особливих" дітей неможливо очікувати швидкого результату. У них немає оперативного реагування. Вони тривалий час "поглинають" інформацію, начебто "записують" її на свій внутрішній магнітофон. Іноді результат роботи може з'явитися через 2-3 роки. Ця особливість сприйняття дітей не повинна лякати педагогів. 8. Постійна затребуваність придбаних навичок. Вся логопедична робота проходила б без результату при відсутності тісного контакту з батьками, вихователем і дефектологом. Саме вони забезпечують затребуваність тих навичок, над якими йде робота на логопедичних заняттях. Спільно проговорюються дрібні зміни в поведінці дитини, логопед просить батьків вдома, а педагогів на заняттях провокувати дитини на застосування навичок, що відпрацьовують. Від педагогів логопед одержує інформацію про стан дитини після занять, і з врахуванням цього планує подальшу стратегію. Це особливо важливо при роботі з безмовними дітьми. Якщо ж дитина володіє мовою, то співробітництво з педагогами полягає в роботі над автоматизацією звуків, розвитком лексико-граматичного складу мови. В "особливих" дітей процес автоматизації звуків дуже важкий і тривалий. Якщо поставлений звук не закріплювати щодня, якщо постійно не стежити за правильністю його вимови при різних видах діяльності, у які включена дитина в центрі й дома, результат логопедичної роботи знеціниться. Те, що не може відстежити логопед, можуть контролювати педагоги й батьки. І в цьому полягає їхня величезна допомога. Варто вести логопедичні зошити, по яких батьки можуть займатися вдома, закріплюючи матеріал в іншій обстановці. У цьому - зміст перенесення отриманого досвіду додому, у реальне життя. 88 На основі яких диференціальних ознак відрізняються діти з моторною алалією від дітей з РДА. 3. Алалія і аутизм. Алалия іноді супроводжує мовної негативізм і емоційно-особистісні порушення. На відміну від алаліков, у дітей з РДА відсутня невербальна комунікація - жести, міміка, вигуки, погляд на обличчя. У будь-якому випадку, робота починається з психотерапевтичних прийомів, встановлення контакту, зниження тривожності дитини. У подальшому стане зрозуміло, що в структурі дефекту первинне: алалія, або аутистические риси особистості. Центральний зір М.АЛ.-норма РДА-не використовується Психопатологічні симптоми М.АЛ.-відсутні РДА-наявні Рухові стереотипи Ведуча рука М.АЛ.-часта амбідекстрія РДА-часта ліворукість Міміка, жести, пантоміма М.АЛ.-збережені РДА-відсутні Емоції М.АЛ-адекватні РДА-не зовсім адекватні, беземоційність Контактність М.АЛ.-збережена РДА-відсутня Пізнавальна активність М.АЛ-досить висока РДАнизька чи відсутня Реакції на звернене мовлення М.АЛ.-збережені РДА-відсутні Експресивне мовлення М.АЛ.-наявне або замінене міміко-жестикуляторним РДА-одночасно наявні і лепетні, і складні правильно організовані синтаксичні конструкції Порушення просодики М.АЛ-відсутнє РДА-надмірне уповільнення темпу, скандована, римована вимова Ехолалії М.АЛ.-відсутні РДА-наявні 89. Зміст і методика логопедичного обстеження дитини з заїканням. Обстеження заїкуватих має бути комплексним і передбачати психолого-педагогічне і логопедичне вивчення заїкуватого, а також аналіз результатів медичного обстеження. Три етапи логопедичного обстеження: 1) збір анамнестичних даних 2) ранній мовленнєвий розвиток та стан мовлення дитини 3) логопедичне обстеження: - тип мовлення - характер голосу - характер дихання - характер дихання - виразність мовлення - локалізація і тип судом - наявність супутніх рухів - особливості перебігу заїкання - ситуативне мовлення - відношення до дефекту - будова і рухливість артикуляційного апарату - стан усного мовлення - писемне мовлення У висновку логопед зазначає форму заїкання, вид, ступінь, темп мовлення, наявність\відсутність супутньої психопатологічної симптоматики. 90. Дайте характеристику мовленнєвим і немовленнєвим симптомам при різних формах дизартрії. Дизартрія – порушення вимови яке обумовлене недостатньою іннервацією мовленнєвого апарату. Є наслідком органічного ураження ЦНС під час якого спостерігається розлад рухового механізму мовлення. При дизартрії порушується не програмування мовленнєвого висловлювання, а його моторна реалізація. 1.Коркова дизартрія Група моторних розладів мовлення різного патогенезу пов’язаних з ураженням кори головного мозку Характер ураження Вражена передня звивина нижнього відділу яка обумовлена одностороннім або двостороннім ураженням центральної звивини. ПатогенезАпраксія, порушення кін естетичного узагальнення, арт зв, труднощі розрізнення відповідних артикуляційних укладів, порушення артикуляційних дій які проявляються у неможливості переключення з одного руху на інший. Клінічні симптомиголос і тембр не порушені, арт зв напружена, поштовхо подібна, початкові і кінцеві приголосні подовжені, спостерігаються пропуски, заміни, спрощення звуків, надмірне напруження арт призводить порушення гучності голосу. 2.Бульбарна дизартрія Представляє симптомокомплекс мовно-рухових розладів які розвиваються в наслідок ураження ядер та периферичних відділів 7,9,10,12 пари черепно-мозкових нервів. Спостерігається периферичний параліч або парез мовленнєвої мускулатури. Характер ураження одностороннє або двостороннє ураження периферичних рухових нейронів Патогенез вибіркові, вялі паралічі мязів мовленнєвого апарату які відповідають за рухливість Симптоми Голос слабкий, виснажений, звуки приглушені, артикуляція спрощена, спотворюється вимова усіх губних звуків, назалізація, різка втома 3.Псевдобульбарна дизартрія Виникає при двосторонньому ураженні рухових корково-ядерних шляхів які йдуть від кори головного мозку до ядер черепно-мозкових нервів Характер ураження двостороннє ураження центрально рухових кортико-бульбарних нейронів Патогенез Спастичність мовленнєвого апарату, атрофія відсутня, тонус підвищений, посилений глотковий рефлекс, паралічі, найбільш порушені мимовільні рухі та тонкі рухі кінчика язика, обмежена або відсутня активність рухів артикуляційного апарату Симптоми Порушується вимова складних передньоязикових звуків, дихання,голос, просодична сторона мовлення, часте слиновиділення, приголосні звуки вимовляються глухо, голос слабкий, хриплий, тембр назальний, мовлення афонічне, затухаюче, погано модульоване, амімія. 4.Підкоркова (екстрапірамідна) дизартрія Екстрапірамідна система створює попередню готовність за допомогою якої здійснення швидких, точних, диференційованих рухів. Має важливе значення для регуляції м’язового тонусу, послідовності здійснення дій, сили і рухливості м’язових скорочень. |