логоматьеготак. Принципи обстеження
 Скачать 2.82 Mb.
|
|
35. Основні положення диференційної діагностики афазії 1.Афазию следует отличать от других нарушений. 1. Отличие от алалии. При алалии речь еще не сформирована, а при афазии происходит утрата уже имеющейся речи. 2. Отличие от дислалии. При дислалии нарушено только произношение звуков, а при афазии нарушается и смысловая сторона речи. 3. Отличие от дизартрии. При дизартрии имеются грубые нарушения артикуляционного аппарата, а при афазии их нет. 4. Отличие от умственной отсталости. При афазии снижение интеллекта происходит как вторичное проявление, а при умственной отсталости — снижение интеллекта первично. А.Р. Лурия выделил 6 форм афазии: акустико-гностическая и акустико-мнестическая афазии, которые возникают в результате поражения височных отделов головного мозга; семантическая и афферентно-моторная афазии, возникающие при поражении нижнетеменных отделов головного мозга; эфферентная моторная и динамическая афазии, которые возникают из-за поражений премоторных и заднелобных отделов головного мозга. 36. ОСНОВНI НАПРЯМКИ і методи логопедичного впливу при КОРЕКЦІЙНОЇ РОБОТИ НАД порушеннями голосу ГОЛОСу Нормалізація голосової функції Ступінь нормалізації голосової функції оцінюється за такими параметрами: збільшення тривалості фонаційного дихання, інтенсивності голосу, відсутності додаткових призвуків, що змінюють тембр, розширення діапазону звучання, поліпшення адаптації до голосових навантажень. Серед застосування методів відновлення хронічних голосових порушень можна виділити декілька напрямків. * Механічний вплив на гортань у вигляді здавлення її хрящів, це викликало біль, тимчасову задуху. Хворі реагували на маніпуляцію криком, і таким чином викликався гучний голос. * Введення в гортань різних подразників - механічних або дратівливих речовин. * Застосування наркозу ставило за мету отримання голоси у фазі збудження. * Вібраційний масаж гортані у поєднанні з психотерапевтичною бесідою. * Метод заглушена трещіткою Барані або корректофоном, щоб вимкнути регулювання голосу по слуху * Ортофонічний метод. Всі ці прийоми використовуються в сучасній практиці, але саме широке застосування знаходить фонопедія. Різні автори давали свої назви цього методу - фонічний, ортофонічний, фонічна ортопедія, голосова гімнастика. Нормалізація голосової функції будується з урахуванням характеру рухових порушень і переважного м'язового тонусу. При гіпертонусних, спастичних дисфоніяx і функціональних aфоніяx основною метою фонопедії є нормалізація (зниження) неконтрольованої м'язової напруги. При гіпотонусних варіантах зусилля логопеда спрямовані на активізацію змикальної здатності голосових складок, зміцнення нервово-м'язової системи апарату артикуляції. Фонопедична корекція функціональних порушень голосу може бути представлена у вигляді чотирьох етапів: 1. Підготовчий етап. Логопедична робота здійснюється на тлі медикаментозного, фізіотерапевтичного впливів. Превалюючим завданнями на першому етапі є: гальмування патологічних навичок фонації і голосоведення (режим мовчання); тренування апарату артикуляції і активізація нервово-м'язової системи гортані. Зазначені завдання вирішуються одночасно. У період дотримання режиму мовчання рекомендується проводити (беззвучно) артикуляційнy гімнастику, що дозволяє виробити вміння довільно розслаблювати оральну мускулатуру, домогтися в повному обсязі легких, вільних координованих рухів нижньої щелепи, губ, язику. Паралельно доцільно виконувати вібраційний і гігієнічний самомасаж обличчя та шиї в різній техніці виконання (тонізуючій і розслаблюючій залежно від тонусy порушень), що готує голосовий апарат до етапу постановки голосу, знімає м'язову втому, надає бадьорості. 2. Етап постановки фізіологічного і фонаційного дихання. Завдання, поставлені на цьому етапі - корекційного впливу, вирішуються на заняттях лiкувальної фізкультури. тут відпрацьовуються рівномірне дихання, його ритм, досягається оптимальне співвідношення вдиху і видиху. Починаючи з 5-7 дня в систему занять включають динамічну дихальну гімнастику, спрямовану на координацію дихання і фонації. 3. Етап формування оптимального фізіологічного механізму голосоутворення. Метою цього етапу роботи стає відновлення (створення) раціонального механізму голосоутворення. Заняття організують з урахуванням характеру тонусних або діскоордінаційних порушень. Для формування оральних і голосових кінестезій, а також з метою досягнення та закріплення плавного змикання голосових складок використовують традиційних прийом - "подачу звуку в маску". Проголошення звуку відпрацьовується на м'якій атаці. Вводяться сонори у прямі і зворотні склади. При важких формах гіпертонусних порушень заняття починають з тренування безвучної артикуляції приголосних і голосних, oпрацьовують м'яку голосоподачу на придихaльнiй атаці з опорою на глухі щелeвi фонеми. Дає успішні результати виконання жувальних вправ. У складних випадках рекомендується використовувати апарати "відставленої мови" і корректофон Деражні. При вираженому гіпотонусi вводяться вправи, що передбачають щільне різке змикання голосових складок, - вимова складів "па-пі-пу", поєднання гласного з йотивованим звуком [j][ айяа-oйе-уйу] і т.д. 4. Етап закріплення навичок голосоутворення і голосоведення. Постановка голосу ще не гарантує успішного формування навички користування ним в різних ситуаціях, і тому корекційна робота повинна продовжуватися і після досягнення правильної ізольованої фонації. На заключному етапі можна виділити два основних напрямки фонопедичної роботи: введення голосу в фонації і закріплення правильного механізму голосоутворення і голосоведення; і навчання правилам гігієни голосу, визначення індивідуально допустимих голосових навантажень та їх раціонального режиму з метою профілактики рецидивів. Введення постанови голоси в мовлення здійснюється з використанням вокальних вправ і спеціальних текстів, в яких залежно від особливостей порушень в кожному конкретному випадку переважають cонори, змичнi або інші необхідні звуки. Навчання пацієнта правильному використанню голосового апарату передбачає насамперед визначення індивідуальних навантажень з урахуванням особливостей нервово-м'язової діяльності, оволодіння прийомами нормалізації м'язового тонусу, як би "розігрівання" голосового апарату перед передбачуваними значними навантаженнями. У випадку рецидиву корекційна робота проводиться повторним курсом. При залученні в патологічний процес особистісних змін, страху мови, великого значення набуває психологічна корекція. 37. Анатомо-фізіологічні механізми голосоутворення Органи голосоутворення відносяться до периферичного відділу мовнорухового аналізатора. Вони через провідні нервові шляхи пов'язані з відповідними відділами кори головного мозку. Вступники від цих органів роздратування, що сигналізують про їх становище кожен момент спокою або руху, в корі головного мозку піддаються аналізу. Після цього з мозку на периферію надходять рухові команди, які безпосередньо призводять ці органи в рух. Голосовий апарат людини складається з наступних трьох відділів: органів дихання, що забезпечують необхідний для голосоутворення струмінь повітря, що видихається; гортані з голосовими зв'язками як безпосередньо голосоутворювального апарату; надставної труби, тобто порожнин рота і носоглотки, які відіграють роль резонаторів, що підсилюють утворюється в гортані звуку і що додають йому індивідуальну темброву забарвлення. Резонатором називають порожнисте тіло, заповнене повітрям і має отвір. Резонатор підсилює звук і надає йому тембрового забарвлення. Основними резонаторами в процесі мовотворення є грудний, ротовий і носовий, причому грудний резонатор часто називають "фундаментом голосу". Зайва участь носового резонатора в процесі мовотворення, найчастіше пов'язана з наявністю піднебінних ущелин або парезами м'якого піднебіння, призводить до появи носового відтінку голосу - ринофонії, коли страждає тільки голос, або ринолалії, де поряд з голосом порушується і звуковимова. Органом голосоутворення є гортань. Голосові зв'язки, які розташовані в гортані, можуть знаходиться у двох основних положеннях - в зімкнутому і розімкнутому. Коли ми говоримо, розташовані в гортані голосові складки змикаються. Видихуване повітря тисне на них, змушуючи коливатися. М'язи гортані, скорочуючись у різних напрямках, забезпечують рух голосових складок. Механізм голосоутворення: струмінь повітря з легенів при вдиху потрапляє в область гортані і створює там тиск, чим більше цей тиск, тим більше виникає напруга в голосових складках, тим більший опір вони надають цьому повітряному струмені. Це відбувається в результаті розширення гортані і натягу голосових складок. У міру збільшення тиску повітря із зусиллям переривчастими дрібними поштовхами починає прориватися між голосовими складками і під тиском цього повітря голосові складки починають ритмічно коливатися, утворюючи цим первинний тон. Ці коливання голосових складок викликають коливання частинок повітря в резонаторних порожнинах, які сполучаються з гортанню. Всі ці заповнені повітрям порожнини посилюють приходить з гортані звук і надають йому ехарактерну для кожної людини індивідуальне темброве забарвлення, що залежить від конкретної величини і форми резонаторів. З цієї причини голос кожної людини глибоко індивідуальний і неповторний, що дозволяє нам легко впізнавати людей по голосу. Індивідуальне забарвлення і характерне звучання надають голосу верхні резонатори: глотка, носоглотка, порожнина рота, порожнина носа і його придаткових пазух. У них утворюється основа для кожного звукового мовлення. І додаткові тони, які, злившись з основним тоном, утворюють звук. При шепоті відбувається змикання дихання передніх відділів голосових складок. У момент дихання голосові складки знаходяться в розслабленому стані, утворюючи щілину. Але обов'язково потрібно враховувати роль центральної нервової системи в голосоутворенні. І центральна нервова система забезпечує координовану роботу всіх відділів та органів голосоутворення. Енергетичний відділ є хорошою повітряної опорою для утворення голосу. Треба знати умови правильного голосоутворення. Явище імпедансу - це створення в надставной трубі, в надскладочной оболонці певного тиску. За умови наявності імпедансу голосові складки працюють з малою закритою енергією, але з хорошим акустичним ефектом. Імпеданс є захисним механізмом у роботі голосового апарату. Найбільший імпеданс у звуків м, н. Різне звучання голосних і приголосних звуків визначається не тільки тим, що порожнина рота може змінювати свою форму і об'єм, а також і роботою гортані. При утворенні голосних (а, е, о, у, и, і) виходить струмінь повітря не зустрічає в ротовій порожнині перепони. І, навпаки, при утворенні приголосних, що виходить струмінь повітря зустрічає в ротовій порожнині різні перешкоди. При утворенні голосних, сонорних (звучних) приголосних і дзвінких приголосних голосові зв'язки зімкнуті і вібрують, при цьому утворюється голос. 38. Ще один вид афазії — так звана тотальна, або глобальна афазія, наслідок пошкодження значної частини мовних центрів головного мозку. Тотальна афазія призводить до нездатності вимовляти слова і сприймати чужу мову. При даному виді афазії пацієнт втрачає все мовні функції, як експресивні, так і імпрессівной. При цьому хворий перебуває у свідомості, він не втрачає здатності слідувати за лікарем, може здійснювати ковтальні руху, рухає мовою, губами. У той же час, він може вимовляти слова, або ж повторює одне і те ж речення, в деяких випадках це лайливі слова. При тотальній афазії пацієнтові незрозуміла письмова або усна мова. До того ж, якщо права рука паралізована і не діє, то лівою рукою хворий писати не в змозі. Зазвичай поразку локалізовано в області лівої півкулі, і воно досить велике. Для тотальної афазії типова втрата чутливості і правобічна геміплегія, виникає тенденція повороту погляду в ліву сторону. При великому ушкодженні виникають такі ознаки, як неуважність, сонливість, абулія. Якщо тотальна афазія обумовлена судинним генезом, то нерідко у пацієнтів спостерігається тенденція до повільного відновлення. У цьому випадку, вид мовних порушень може бути схожим з афазією Брока, або деякими іншими типами цього захворювання. У більшості випадків має місце супутня геміплегія, нерідко виникає геміанопсія і гемианестезия. Зазвичай, виникнення тотальної афазії відбувається в результаті інсульту, коли одночасно вражений сенсорний і моторний відділ мови. Даний процес захоплює всю область мозкової середньої артерії. Спочатку тотальна афазія відбувається, коли уражений сенсорний центр мови, але далі спостерігається її перехід у відому сенсорну корковую афазію. У цьому випадку, враження тотальної афазії проводиться порушенням швидкості мови, сам процес відбувається так, як це буває при спинальному шоці, за принципом механізму діасхіза. Даний стан обумовлено тимчасовим випаданням функцій різних інших структур, віддалених в анатомічному плані, але все-таки мають зв'язок з ураженою ділянкою. Найчастіше перші ознаки тотальної афазії бувають помічені лікарем при лікуванні травматичних ушкоджень голови, як правило, такою проблемою займається невролог. При виявленні причин тотальної афазії, фахівці прийшли до висновку, що перш за все, захворювання викликане емболіческой окклюзией стовбура, що зачіпає ліву середню артерію мозку. Також причиною є оклюзія сонної артерії, при пошкодженні значної зони скроневої і лобової кори. Подібні симптоми виникають у разі великих крововиливів, але в цій ситуації, в основному у хворого виникає кома або сопор, при яких мовні порушення непомітні. Тотальна афазія може бути викликана великим пухлинами, коли в процес залучені зони Верніке і Брока, що теж порушує всі мовні функції. При виникненні різних форм афазії мають значення багато факторів. Більшість судинних захворювань мозку викликають серйозні порушення, і перше місце належить інсульту. При геморагічному інсульті спостерігається порушений кровообіг певних мозкових ділянок, так як відбувається розрив судин. При ішемічному інсульті виникає закупорка судин, і саме він в основному викликає афазії, вид яких Завіт від того, де локалізовано поразку. Афазії після інсульту мають свої особливості. Так, хворий забуває слова ще до того, як почнеться напад, а відразу ж після інсульту мова порушена дуже сильно, так як порушена вся робота мозку. Не на останньому місці в списку причин виникнення афазії є травматичні ураження. Притому, перший етап представлений саме тотальною афазією. Коли пацієнт перебуває в періоді одужання, проявляються й інші симптоми. Після отримання травми, в перші тижні переважної є динамічна афазія, яка виражається в гальмуванні мозкової діяльності. Якщо у пацієнта є пухлина головного мозку, то мова буває порушена у двох випадках, - коли ракова пухлина розвивається, повністю поширюючись на роботу мозку, або ж, коли зона розташована в корі. При доброякісної пухлини афазії розвиваються повільно, при злоякісної пухлини тотальна афазія з'являється на ранньому етапі. 40. Розкрийте основны роздыли лого обстеження дытей з порушенням голосу     39. Зміст та методи ранньої діагностики Діагностика - це обгрунтування всіх аспектів дидактичного процесу, спрямоване на визначення його результатів. Діагностування є своєчасне виявлення, оцінювання та аналіз перебігу як навчально - виховного процесу, так і індивідуального розвитку дитини. Вчені Л. Божович, Л. Венгер, Н. Серебрякова, О. Стребелєва та ін. вказують на необхідність діагностування рівня розвитку дитини. В обстеженні дітей раннього віку використовуються, як правило, нестандартизовані методики, а саме ігрові методики зі знайомими дитині предметами - пірамідками, кубиками та ін. Процес обстеження проводиться у довільній формі, провідним методом є спостереження. Отже, діагностування розвитку дитини раннього віку це - цілеспрямоване, доброзичливе спостереження за дитиною у різних видах діяльності, застосування різноманітних індивідуальних завдань. Діагностування окремих сторін психічного розвитку та рівня психічного розвитку займає особливо важливе місце у сучасній педагогічній практиці, бо діти до трьох років переважно виховуються у сім’ї (відпустка матері по догляду за дитиною) і не охоплені системою суспільного виховання, де діагностування є складовою педагогічного процесу. О. Савченко вважає, що діагностуванням повинен володіти кожен педагог, бо психологічна компетентність педагога є умово гуманізації навчально-виховної роботи та гарантією ефетивності педагогічного процесу й розширює можливості педагогів самостійно розв’язувати педагогічні проблеми. У ранньому віці важливий не тільки рік, але навіть місяць, тиждень і день. Тому дефіцит виховання в ранньому віці супроводжується невиправними втратами. Якщо дорослі на першому році життя не подбають про те, щоб дитина з 2-х місяців почала діяти з предметами й розвивала рухи пальців рук, то це на другому році життя істотно позначиться як на розвитку мовлення і мислення, так і на подальших успіхах дитини в будь-якій практичній і пізнавальній діяльності, бо відставання в психомоторному розвитку дітей раннього віку не компенсується повною мірою в подальші періоди її життя. Медико-психологічна діагностика є галуззю спеціальної психології, яка розробляє методи виявлення й вивчення, а також принципи, шляхи і прийоми розпізнавання, оцінки і виміру індивідуально-психологічних особливостей дитини раннього віку. Психодіагностичні методики повинні швидко і надійно забезпечити збір інформації про обстежуваних, а саме: ступені вираженості відхилень у розвитку порівняно з нормою, виявити вторинні психопатологічні явища, визначаючи структуру дефекту; можливість компенсаторних механізмів з урахуванням збережних психічних властивостей, що можуть слугувати базою для корекційного впливу; індивідуальні особливості; та ін. з метою об’єктивного діагнозу й визначення шляхів допомоги дитині. У процесі спостереження, аналізі результатів обстеження основну увагу ми приділяємо оцінці можливостей дитини до сприйнятття допомоги, тобто його навчання. Мовленнєвий розвиток дитини – вагома складова її нервово(психічного та емоційного здоров'я. Недорозвинення та вадимовлення, що виникають у ранньому дитинстві, порушують інтелектуальний розвиток дитини, її здатність до комунікації,негативно позначаються на особистості, а в подальшому житті спричиняють соціальну дезадаптацію різного ступеня. |