митьд. щитовидка. Рак щитовидної залози

• Название: Рак щитовидної залози
• Анкор: митьд
• Дата: 09.11.2021
• Размер: 78.14 Kb.
• Имя файла: щитовидка.docx
• Тип: Документы; #266980
• страница: 11 из 11

Диспансеризація і методи профілактики

Диспансерне спостереження за хворими, які одержали радикальне лікування з приводу раку щитовидної залози, проводиться поліклінічними або районними онкологами, котрі здійснюють періодичні огляди в установлені строки.

Основні задачі, які ставляться перед диспансерним спостереженням за цією категорією хворих, зводяться до таких аспектів:

• 
  максимально рання діагностика рецидивів і метастазів (основна увага приділяється лімфатичним вузлам шиї і середостіння, легеням і кісткам);
  
• 
  виявлення і корекція тих розладів, які виникли у процесі проведення комбінованого або комплексного лікування (прояви гіпотиреозу, ранні і пізні променеві реакції та ускладнення тощо);
  
• 
  проведення комплексу загальнозміцнюючих лікувальних заходів, у тому числі і рішення питання про можливість, строки і доцільність санаторно- курортного лікування;
  
• 
  експертиза тимчасової і стійкої втрати працездатності пацієнтів, їх раціональне працевлаштування у залежності від обсягу і характеру проведеного лікування.
  

Торкаючись профілактики раку щитовидної залози, слід звернути увагу на ендемічні щодо зобу регіони, в яких обов’язковим є проведення протизобових заходів. Важливим є своєчасне виявлення і раннє адекватне оперативне лікування хворих з вузловими формами зоба, аденомами та їх рецидивами, а також ретельне спостереження за особами, які належать до груп ризику (зона ЧАЕС).

До групи «підвищеного ризику» обов’язково повинні бути включені усі хворі з вузловим зобом та аденомою щитовидної залози, пацієнти з рецидивним еутиреоїдним зобом. Сюди також відносять людей, які в дитинстві одержували променеву терапію на зону голови та шиї з приводу різних за характером доброякісних і злоякісних пухлин, дітей, які знаходяться або проживають у зоні ЧАЕС.

Диференціальна діагностика раку щитовидної залози

Рак щитовидної залози, особливо в стадії внутрішньокапсулярного розвитку пухлини, слід диференціювати з різними доброякісними утвореннями і, в першу чергу, з вузловим зобом та аденомою. Раніше зазна- чалося, що інкапсулована пухлина не має ознак, які дозволяють відрізнити її

від іншої патології, представленої у вигляді вузла. У той же час, для вузло- вого зоба та аденоми все ж характерні більш чітка округла форма, гладкі контури, іноді еластична консистенція, має значення і швидкість процесу росту пухлини. Хоча ці ознаки можуть спостерігатися і при раку щитовидної залози в стадії, коли пухлина не проростає капсули.

Складності, які виникають при диференціальній діагностиці вузлових утворень у щитовидній залозі, дають підставу багатьом дослідникам рекомендувати обов’язковехірургічневидаленняпідозрілоїпухлини(якправило,гемітиреоїдектомію)зподальшимморфологічнимдослід-женням видаленого препарату. Після подібної операції необхідний ретель- ний візуальний огляд видаленої пухлини. Макроскопічно пухлина може мати гомогенну будову, відсутня капсула, іноді на розрізі в центрі видно осередок некрозу. Колір пухлини варіює в широкому діапазоні від білого до сірувато- червоного і бурого.

У більшій мірі саме морфологічна структура пухлини визначає її пара- метри. Пухлина може бути м’якою або м’яко-еластичної консистенції, на розрізі тканина пухлини виглядає як тканина зоба або взагалі як нормальна залозиста тканина, може містити смуги, наповнені рідиною бурого кольору. В ряді випадків завершальним діагностичним прийомом, який дозволяє остаточно уточнити діагноз, є термінове діагностичне дослідження пухлини під час хірургічного втручання.

Необхідно диференціювати рак щитовидної залози з хронічними запальними процесами – тиреоїдитами і струмитами специфічного і несе- цифічного характеру. Великі труднощі при проведенні диференціальної діагностики виникають у разі розвитку раку щитовидної залози на фоні три- вало існуючого зоба, коли хворі звертаються до лікаря лише при появі ознак вираженого пухлинного процесу (охріплость голосу, задишка, больовий син- дром тощо).

Злоякісну пухлину щитовидної залози слід також диференціювати з тиреоїдитомдеКервена. Для даного захворювання характерна нерів- номірна щільність тканини, збільшення усієї щитовидної залози, змі- щуваність під час ковтання. В процесі розвитку захворювання досить швидко в тканині залози з’являються ділянки розм’якшення, виникає незнач-на болісність, підвіщення температури тіла. Як правило, хворі одужують після застосування звичайної антибіотикотерапії. Хірургічне лікування при даній формі тиреоїдиту не показане.

Значно рідше, у порівнянні з раком, зустрічаються туберкульоз, сифіліс,актиномікоз щитовидної залози, однак їх також треба мати на увазі при проведенні диференціальної діагностики.

Вторинний туберкульоз залози зустрічається частіше, ніж первинний, тому що є наслідком туберкульозу сусідніх органів, може розвиватися як у незміненій щитовидній залозі, так і в струмі. Туберкульозний тиреоїдит, як правило, носить затяжний хронічний характер, розвивається повільно, характеризується щільною консистенцією, горбистою поверхнею, зрощен- нями з оточуючими тканинами. Характерною особливістю туберку-льозного ураження є те, що набухання залози може чергуватися з її зменшенням.

Досить часто вузли пухлини можуть розм’якшуватись і абсцес-дувати, що супроводжується вторинним лімфаденітом. У складних випадках остаточний діагноз вирішує відкрита біопсія з подальшим морфологічним дослідженням. Досить часто (при непальпованій пухлині) метастази раку щитовидної залози в регіонарні лімфатичні вузли приймають або за кісти шиї, або за локальну форму лімфогрануломатозу з переважним ураженням лімфовузлів

шиї.

При системних захворюваннях лімфатичного апарату, які супроводжуються явищами інтоксикації, відзначається характерна тріада симптомів. Це - підвищення температури тіла, підвищена пітливість і шкір- ний свербіж, нерідко страждає загальний стан хворих.

Складним є диференціальний діагноз з кістамишиї, особливо з серединними. Як правило, вони ростуть дуже повільно, спочатку без види- мих функціональних розладів. Згодом, при збільшенні у розмірі можуть з’являтися значні косметичні і функціональні розлади (дисфагія, дисфонія, іноді відчуття ядухи). Зазвичай пухлина м’яко-еластичної консистенції, безболісна, межі чіткі, шкіра над кістою без видимих змінень. Під час ковтан- ня кісти піднімаються вверх разом з рухом під’язикової кістки. У постановці діагнозу велика роль відводиться цитологічному дослідженню вмісту кісти.

Найзагрозливішим ускладненням серединних кіст є їх запалення, при якому з’являються болісність, гіперемія шкіри, набряклість. Погіршується загальний стан хворого. Ненадання кваліфікованої допомоги призводить до прориву кісти й утворення нориці.

Актиномікозщитовидноїзалозизустрічається досить рідко. Захворювання викликається друзами променистих грибків і на початку свого розвитку може симулювати рак. При початкових проявах актиномікозу слід враховувати повільний перебіг процесу, незначну болісність, дерев’янисту щільність інфільтратів. Діагноз полегшується наявністю множинних норицевих ходів, осередків розм’якшення, покритих шкірою з синюшним відтінком, наявністю друз і міцелію променистого грибка у відокрем- люваному з нориць. В рідкісних випадках установленню діагнозу допомагає біопсія тканини, шкірні проби та серологічне дослідження – цих даних зазвичай буває достатньо для диференціальної діагностики.

Диференціальний діагноз раку щитовидної залози проводять також з пухлинами паращитовидних залоз. У більшої частини хворих вони мають атипову локалізацію і рідше розташовуються всередині щитовидної залози. Злоякісні пухлини паращитовидних залоз характеризуються вираженими загальними розладами, пов’язаними з порушенням функції епітеліальних тілець, які проявляються у вигляді декальцинації скелета, підвищенні кількості кальцію в сироватці крові хворих, збільшенні виділення його з сечею.

Рак щитовидної залози слід також диференціювати з хронічними тирео-їдитами(струмаХашимото,зобРіделя), які трапляються найчастіше. Правильна постановка діагнозу і в тому, і в іншому випадку досить складна. Установленню діагнозу сприяє знання ряду моментів. Зокрема, струма Хашимото відмічається тільки у жінок, а зоб Ріделя частіше зустрічається у

жінок, але в третині випадків може спостерігатися і в чоловіків. Анамнез захворювання як при струмі, так і зобі, короткий.

При зобі Ріделя ураження зазвичай одностороннє, вузол у щитовидній залозі досить щільний, рухомість його різко обмежена, швидко розвиваються явища перитиреоїдиту і міозиту шийних м’язів, явища дистиреозу, як пра- вило, відсутні. Зв’язок з трахеєю такий, що під час операції навіть гострим шляхом досить важко відокремити вузол від неї. Наведена клінічна картина зоба Ріделя досить часто симулює рак щитовидної залози.

При струмі Хашимото, як правило, короткий анамнез, дифузне ураження щитовидної залози, явища гіпотиреозу і перитиреоїдиту відсутні, в крові - помірний лімфоцитоз. Під час операції досить легко пухлинний вузол відокремлюється від трахеї. Оскільки струма Хашимото належить до аутоімунних захворювань, практично в усіх хворих виявляються високі титри циркулюючих антитіл до тиреоглобуліну.

Наведені у цьому розділі відомості свідчать про те, що діагностика раку щитовидної залози досить складна. Правильному встановленню діагнозу сприяє комплексний підхід з використанням усього існуючого арсеналу методів дослідження.