Теорія журналістики
 Скачать 3.15 Mb.
|
|
Основні принципи Основними принципами інформаційних від- інформаційних відносин носин є: право громадян на одержання інформації; відкритість, доступність інформації; правдивість і якість інформації; повнота і точність інформації; об'єктивність і достовірність інформації; ефективність і надійність інформації; законність і етичність інформації; відповідальність за порушення законодавства про інформацію. Інформаційна політика — це головні напрями і способи діяльності держави в галузі інформації. Метою цієї політики передбачається: забезпечення доступу громадян до інформації; створення національних систем інформації; зміцнення матеріально-технічних, фінансових, правових і наукових основ інформаційної діяльності; забезпечення ефективного використання інформації; сприяння постійному оновленню і збагаченню національних інформаційних ресурсів; створення єдиної системи охорони інформації; формування «інформаційного суспільства»; сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного суверенітету України. Суб'єктами інформаційних відносин є: громадяни України; юридичні особи; держава та державні органи, які одержують, споживають, використовують інформацію в процесі своєї діяльності, а також упорядковують, переробляють і поширюють її. Суб'єктами інформаційних відносин можуть бути також інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації й особи без громадянства. Кожен суб'єкт інформаційних відносин може бути одержувачем, споживачем, виробником, створювачем, переробником і поширювачем інформації, тобто має право виконувати функції будь-якого учасника інформаційної діяльності. Об'єктом інформаційних відносин є офіційна документована, 53 Теорія журналістики зареєстрована, упорядкована або публічно поширювана інформація про факти, події, явища, процеси в галузі політики, економіки, культури, а також соціальній, екологічній та міжнародній сферах. Інформація є відкритою. Винятком є інформація з обмеженим доступом, яка визначається окремо законодавчими актами. Ситуація, що склалася в інформаційному просторі України у пострадянський період, призвела до того, що виникла необхідність державного регулювання в рамках існуючого та новостворюваного законодавства, цілеспрямованого впливу на діяльність засобів масової інформації, розвиток і використання комп'ютерних мереж, створення умов для розвитку видавничої справи, видавництв і видавничих організацій, основною метою функціонування яких мала бути мобілізація соціальних сил суспільства, гармонізація політичних відносин, подолання дестабілізуючих факторів у життєдіяльності держави, максимальне задоволення інформаційних, культурних та освітніх потреб населення. Вирішення цих завдань здійснюється з урахуванням таких основних принципів:
Це досягається шляхом:
Ці принципи лежать в основі практичної діяльності, спрямованої* на формування і розвиток інформаційного простору України, органів державної влади, засновників засобів масової інформації і власне редакцій. 54 Інформаційний підхід у журналістиці До конкретних заходів, що сприяють досягненню цієї мети, наприклад у сфері друкованих засобів масової інформації, нале-жаты Q посилення уваги держави до процесів, які відбуваються у сфері друкованих засобів масової інформації, підвищення її ролі як гаранта дотримання вимог законодавства під час здійснення державної реєстрації нових та перереєстрації існуючих періодичних видань, прогнозування їх тематичної спрямованості і наслідків реалізації цієї політики;
□ вирішення питання здешевлення української періодики, вжиття заходів для зростання її накладу, конкурентоспромож ності, популярності інтелектуального рівня; Q зменшення тарифів на розповсюдження газет і журналів, установлення граничних рівнів рентабельності, запровадження механізму приватизації поліграфічних підприємств за участю творчих колективів редакцій періодичних видань та видавництв; О перебудова і зміцнення матеріально-технічної бази друкованих засобів масової інформації, насамперед державних, із залученням зарубіжних інвестицій. Обладнання редакцій сучасними комп'ютерними засобами набору та приймання матеріалів, у тому числі фотоілюстраційних, газетної верстки та друку. Уніфікація технології творення газет та журналів; □ удосконалення системи перепідготовки журналістів та під вищення їх фахового рівня у вищих навчальних закладах України, а також стажування у центральних газетах Києва та за кордоном; Q максимальне сприяння державних структур створенню та діяльності зарубіжних корпунктів українських ЗМІ, акредитованим в Україні іноземним журналістам, широке їх інформування, сприяння в одержанні ексклюзивних інтерв'ю з вищими посадовими особами держави, членами уряду щодо соціально-політичних та економічних перетворень в Україні; □ налагодження співробітництва з неурядовими зарубіжни ми організаціями та фондами з метою проведення семінарів для 55 Теорія журналістики українських, особливо місцевих, засобів масової інформації у порядку підвищення кваліфікації журналістів. Щодо сфери електронних засобів інформації, то це: Q збільшення кількості програм, розвиток супутникових і наземних мереж розподілу телерадіопрограм, кабельного та ефірно-кабельного телебачення, а також безпосереднього супутни-кового телебачення (БТМ);
□ розроблення стандартів та рекомендацій щодо мережі інте грального обслуговування з використанням європейського до свіду; □І проведення виваженої науково-технічної політики, що дасть змогу уникнути створення морально застарілих систем і перейти до інтерактивного телебачення; Q впровадження нових систем телевізійного мовлення — кабельного, ефірно-кабельного та супутникового з використанням цифрового сигналу, що дадуть можливість сформувати і надати населенню України до 50-60 телевізійних програм високої якості. Це створює передумови для ведення через телеефір широкої культурно-освітньої діяльності, організації системи циклових передач з питань науки, освіти, культури, розрахованих на інтереси та запити різних вікових і соціально-професійних категорій населення; регулярних програм для юнаків і дівчат з проблем моралі, підготовки їх до сімейного життя, з виділенням для цієї мети окремих каналів. Стало можливим, наприклад, створення спеціалізованого каналу — "Університет по телебаченню" для широкого кола бажаючих дістати вищу чи спеціальну освіту. На особливу увагу заслуговує висвітлення гуманістичної національної політики, створення вітчизняних передач, які висвітлю- 56 Інформаційний підхід у журнеийстиці вали б сучасні і перспективні аспекти суспільного життя в умовах розвитку України як самостійної держави на межі тисячоліть. Розвиток культурного надбання України є одним з найважливіших факторів прискорення процесів реформування в державі та забезпечення національної ідентифікації її в світовому інформаційному просторі. Основною метою державної політики у цьому напрямі є забезпечення державного контролю за телеінформа-ційним простором України і створення адекватних умов для прискорення його формування та розвитку. Не можна допускати використання інформаційного простору України для обігу та розповсюдження у величезних обсягах іноземної телерадіопро-дукції. Розв'язання невідкладних проблем забезпечення конкурентоспроможності власного інформаційного продукту в національному та світовому інформаційному просторі здійснюється за такими напрямами:
У цілому передбачається, що до 2002 р. система телерадіомов-лення в Україні повинна забезпечити доведення до кожного жителя країни: • 6 загальнонаціональних телепрограм і 8 радіопрограм на земної та супутникової форм поширення, до 10 регіональних телерадіопрограм; 57 Теорія журналістики
Крім того, у цей період з України має розпочатися трансляція телепрограми на зарубіжжя через національний інформаційний супутник зв'язку. Система Національного телебачення і радіомовлення України на рубежі тисячоліть передбачає створення такої структури: Q Національна телекомпанія України з мовленням на двох загальнонаціональних каналах; О Національна радіокомпанія України з мовленням на трьох загальнонаціональних каналах і 6 програмах іномовлення Всесвітньої служби "Радіо України"; Q Українська корпорація "Регіональний канал", яка формуватиметься на основі програмного продукту регіональних і обласних державних телерадіокомпаній і поширюватиметься на загальнонаціональному каналі; О телевізійне іномовлення України, програма якого формуватиметься з національного інформаційного продукту і поширюватиметься на всіх континентах планети; О телерадіоорганізація суспільного мовлення у поєднанні з мережею загальнонаціонального і регіонально-місцевого мовлення; Q 26 регіональних і обласних державних телерадіокомпаній, кожна з яких, крім участі у створенні загальнонаціональної програми "Регіональний канал", вестиме передачі на окремому внутрішньообласному каналі; Q близько ста комунальних аудіовізуальних засобів масової інформації в областях і великих містах; □ близько трьохсот телерадіокомпаній приватнокомерційного типу, які здійснюватимуть мовлення на регіональному, обласному, міському, районному рівнях, на окремих житлових масивах, підприємствах, у навчальних закладах тощо. Загалом на початок XXI ст. кількість телерадіокомпаній національної приналежності в Україні досягне 400—450 і на цьому рівні на певний період стабілізується. 58 Інформаційний підхід у журналістиці Прогнозований бурхливий розвиток у найближчі роки національного телебачення і радіомовлення, необхідність переходу їх на вищі якісні рубежі у творчому і технічному відношеннях вимагає серйозної уваги до проблеми як творчих, так й інженерно-технічних кадрів. їх підготовка та підвищення кваліфікації має здійснюватися шляхом: □ створення окремого багатопрофільного вузу для підготов ки фахівців з основних телевізійних професій (режисерів, опера торів, звукорежисерів, художників-постановників, відеомонтаже- рів, спеціалістів інженерного профілю); О розширення мережі факультетів та відділень у гуманітарних вузах різних регіонів для підготовки журналістів, ведучих, коментаторів, кореспондентів; Q перепрофілювання кількох середніх спеціальних закладів у коледжі з підготовки майстрів спецосвітлення, художників-деко-раторів, постановників, звукооператорів тощо;
О організаційної перебудови мережі навчальних закладів те-лерадіоінформаційного профілю та зміни принципів їх фінансування. Доступ Усі громадяни України, державні органи до інформації й організації, громадські об'єднання ма- ють право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання та поширення відомостей, необхідних для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення своїх завдань та функцій. Кожному громадянину забезпечується доступ до інформації, яка стосується його особисто. Одержання, використання і поширення офіційної документованої інформації громадянами, юридичними особами і державою не повинно порушувати громадянські, політичні, економічні, соціальні, духовні (культурні), екологічні та інші права, сво- 59 Теорія журналістики боди і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Право на інформацію забезпечується: обов'язком органів державної влади та громадських об'єднань інформувати про свою діяльність та прийняті рішення; створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що повинні забезпечити в установленому порядку доступ до інформації; вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до архівних фондів і фондів публічних бібліотек; створенням механізму здійснення права на інформацію (встановлення форми запиту на одержання від державних органів, громадських об'єднань тієї чи іншої інформації, строків його виконання, передбачення можливих випадків мотивованої відмови у наданні інформації і порядку оскарження відмови, випадків одержання інформації безплатно або за певну плату, випадків переважного права на одержання інформації, коли подібна інформація необхідна суб'єкту інформаційних відносин безпосередньо для виконання професійних обов'язків тощо); здійснення державного контролю за додержанням законодавства про інформацію. Важливого значення набуває механізм доступу до інформації. У зв'язку з цим заслуговує на рагу зарубіжний досвід. Ось кілька характерних прикладів. У демократичних країнах доступ громадян до офіційної інформації забезпечується, здебільшого, двома шляхами: забороною цензури і детальним визначенням питання про державну таємницю, а також можливістю приватних осіб, знайомитися з різними офіційними документами. Такі країни, як Австрія, Нідерланди та Швеція, забезпечують конституційне право доступу до інформації, яка належить уряду. Швеція й Австрія чинять за принципом, що всі документи мають суспільний характер, якщо закон явно не відносить їх до таємних. В Австрії цей принцип розроблений у федеральному і земельному законодавчих актах про свободу інформації. Навіть коли запит стосується інформації, яка потрапляє до розряду секретної, представники влади мають, однак, зважити співвідношення між зацікавленістю суспільства в отриманні інформації і необхідністю збереження секретності. Шведська влада зобов'язана розглянути запит протягом одного дня чи навести причини затримки в його розгляді. Згідно з голландським законодавством влада може відхилити запит на інформацію без урахування балансу інтересів, якщо її розголошення може створити небезпеку для єдності Корони, державної безпеки чи захисту інтересів приватних осіб. 60 Інформаційний підхід у журналістиці У США чи Німеччині конституційне право доступу до інформації закріплено в положеннях нормативних актів, які гарантують свободу вираження думок і свободу преси. У США таке право є у кожного громадянина (за Законом про свободу інформації). Навпаки, у Німеччині тільки у представників засобів масової інформації є право доступу до урядової інформації, що гарантовано ст. 5 (1) Конституції: «Кожна людина має право на вираження і поширення власної думки в усній, письмовій і наочній формі, а також на отримання без перешкод інформації з усіх загальнодоступних джерел. Гарантується свобода преси, а також радіо- і телевізійних повідомлень. Цензура відсутня». Право на інформацію, яка належить урядам земель, гарантовано законодавчими актами земель про свободу преси. Наприклад, у п. 4 (1) «Право на інформацію» Закону про пресу вільного ганзейського міста Гамбурга сказано: «Державні установи зобов'язані надавати інформацію представникам преси і радіо/телебачення, якщо така служить цілям виконання пресою її громадських завдань». На відміну від свободи думок чи інформації, свобода преси у ФРН — це більше, ніж індивідуальне право (право на самозахист) окремого громадянина від держави. На думку федерального конституційного суду, ст. 5 Основного Закону захищає пресу в цілому як інститут, який є невід'ємною частиною демократичної держави. Свобода преси у державі відповідає інтересам не тільки преси, але і всіх громадян цієї держави. Суперечить Конституції державне регламентування за допомогою: процедури допуску, контингентування документів за політичною орієнтацією, перекриття джерел інформації. Федеральні землі в законодавчому порядку зобов'язали свої органи надавати відомості. Економічні об'єднання, такі як акціонерні товариства чи товариства з обмеженою відповідальністю, господарські об'єднання чи окремі громадяни можуть вирішувати самі, хочуть вони щось сказати журналістам чи ні. У § 4 п. 1 Берлінського закону про пресу говориться: «Відомства зобов'язані давати відомості представникам преси, які пред'явили службове посвідчення, для виконання ними громадських завдань». У разі відмови чи надання невірної інформації відповідна газета може вимагати відшкодування втрат. Згідно з § 4л. З Берлінського закону про пресу (аналогічні положення є-і в інших земельних законах) відомства, проте, можуть у деяких випадках відмовитися надати інформацію: «якщо 1) є вказівки на секретність чи 2) заходи за своєю сутністю мають протягом тривалого часу чи протягом визначеного періоду зберігатися у таємниці, через те, що їх розголошен- 61 |