Теорія журналістики

• Название: Теорія журналістики
• Анкор: Anatoliy_Moskalenko_Teoriya_zhurnalistiki.doc
• Дата: 20.03.2017
• Размер: 3.15 Mb.
• Имя файла: Anatoliy_Moskalenko_Teoriya_zhurnalistiki.doc
• Тип: Документы; #4005
• страница: 5 из 27

38

Предмет і завдання курсу

ЛІТЕРАТУРА

Журналістика й проблеми формування нової політичної еліти в пост­комуністичних державах. — К., 1996.

Журналістика в умовах гласності. — К., 1991.

Засоби масової інформації: Українське законодавство. — К., 1995.

Законодательство Российской Федерации о средствах массовой ин­формации. — М., 1996.

Законы и практика средств массовой информации в Европе, Амери­ке и Австрии. — М., 1996.

Здоровега В. П. Вступ до журналістики. — Львів, 1994.

Конституція України. — К., 1996.

Кузнецова О. Основи масової комунікації. — Львів, 1996.

Москаленко А. 3. Вступ до журналістики: Підручник. — К., 1997.

Москаленко А. 3. Основи журналістики: Тексти лекцій. — К., 1994.

Москаленко А. 3. Два кити публіцистики. — К., 1997.

Москаленко А. 3. Комунікативна політологія. Нові тенденції розвит­ку мас медіа. — К., 1997.

Москаленко А. 3., Губерський Л. В., Іванов В. Ф., Вергун В. А. Масова комунікація: Підручник. — К., 1997.

Миронченко В. Я. Основи інформаційного радіомовлення. — К., 1996.

Основные понятия теории журналистики: новые подходы и пробле­мы. — М., 1992.

Подолян М. П. Першооснови журналістської творчості. — К., 1997.

Політологія посткомунізму. — К., 1995.

Преса у політичній системі суспільства. — К., 1992.

Проблемы теории печати. — М., 1973.

Прохоров Е. П. Введение в теорию журналистики. — М., 1993.

Сагал Г. 25 интервью. Так работают журналисты. — М., 1974.

Слісаренко І. Ю. Аналіз та прогноз у висвітленні міжнародної тема­тики українськими засобами масової інформації. — К., 1996.

Справочник для журналистов стран Центральной и Восточной Ев­ропы. — М., 1993.

Сучасна українська журналістика: Поняттєвий апарат / За ред. А. 3. Москаленка. — К., 1997.

Теория средств массовой информации и пропаганды как научная дисциплина. — М., 1986.

Українська журналістика: вчора, сьогодні, завтра. — К., 1996.

Ученова В. В. Беседы о журналистике. — М., 1985.

SchultJ,, BuchholdzA. Fernseh-journalist. — Munchen; Zeipzig, 1993.

39

Теорія журналістики

Питання для обговорення

1. 
   Яке місце належить журналістиці в суспільно-політичному житті?
   
2. 
   Якими основними категоріями оперує наука журналістика? Яка існує діалектична єдність між цими категоріями, як здійсню­ється між ними взаємозв'язок?
   
3. 
   Яким чином здійснюється вироблення теоретичних і прак­тичних орієнтацій, основ аналізу явищ журналістики?
   

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПІДХІД У ЖУРНАЛІСТИЦІ

<sup>Суспільство Коли ми намагаємося з'ясувати причини

і соціальна інформація виникнення журналістики та історичні</sup>

закономірності її розвитку, то повинні мати на увазі такі проблеми:

Початок інформаційних обмінів у людському суспільстві. Син­кретизм форм. Усні і писемні форми загальнозначущої інфор­мації, у тому числі ті, що забезпечують функціонування громадсь­кої думки. Технічні засоби фіксації і поширення. Пражурналістські явища. Умови і фактори їх появи і зникнення. Рукописні «газе­ти», їх копіювання і розповсюдження. Технічні передумови і со­ціальні причини виникнення періодичної преси.

«Персональний журналізм» XVII— початку XIX ст. у Європі. Формування політичної преси. Способи розповсюдження. Ви­никнення багатотиражних видань. "Товстий" журнал і газета середини XIX ст. Виникнення інформаційних агентств. Редак­ційні «гуртки». Зміни в організації видання. Технічні винаходи ЗО—80-х pp. XIX ст. і розвиток преси. Формування масової та якісної журналістики з кінця XIX ст.

Виникнення радіо і розвиток радіомовлення у першій половині XXст. Телебачення і формування сучасної системи журналістики. Стан і розвиток комунікативних засобів, що використовуються сучасною журналістикою. Утворення системи комунікацій та єдиного глобального інформаційного простору. Проблема «ін­формаційної безпеки».

У сконцентрованому вигляді на ці запитання можна відповіс­ти таким чином:

Попередниками журналістів були вістовники, усні інформа­тори; квестори-складальники гіпсових газет Цезаря; шпільмани у Німеччині; глашатаї на Русі; кедді — викрикувачі новин у Ан­глії; французькі нувеллісти — збирачі і поширювачі інформації; українські оратори, проповідники, кобзарі.

₄₁

Теорія журналістики

Перші професійні журналісти з'явилися в Європі. У Росії по­сольські дяки складали рукописні «Вестовые письма» або «Ку­ранты» для царів. Петро І заснував газету «Ведомости». «Персо­нальний журналізм» можна визначити так: видавець-редактор-журналіст.

Що ж стосується в цілому виникнення і розвитку журналісти­ки, то слід зазначити, що вона являє собою єдність відповідних компонентів, які виникли у різні історичні періоди (спочатку — преса, потім — радіо, кіно і, нарешті, — телебачення) і які, буду­чи організаційно відособленими, в той же час зв'язані між собою специфічним чином:

• 
  по-перше, всезростаючим ступенем спільності об'єкта — аудиторії, на яку спрямований її вплив;
  
• 
  по-друге, єдиними суспільними функціями.
  

Саме ці характеристики є вирішальними у визначенні взаємо­відносин суспільства і соціальної інформації. Щодо цих взаємо­відносин у цілому, то їх висвітлення слід у конспективному пла­ні визначити за такими напрямами:

• 
  ^{інформаційне забезпечення життєдіяльності суспільства;}
  
• 
  масова інформація у структурі соціальної інформації;
  
• 
  семантичний і прагматичний аспекти масово-інформацій­ної діяльності;
  

• соціальна інформація і реалії життя суспільства.

На межі тисячоліть проблеми інформації в науці, а також в багатьох інших сферах соціального життя стали не менш попу­лярними, ніж проблеми біології, кібернетики, генетики, генної інженерії. Говорять про так званий інформаційний бум.

Задовго до виникнення теорії інформації було відомо, що сус­пільне життя на всіх рівнях соціальної організації наповнене різ­номанітними відомостями, судженнями — різного роду інфор­мацією, яку люди дістають у дитячому садку й університеті, з книг і газет, яку вони виробляють, створюючи наукові праці і кінематографічні стрічки, якою вони, зрештою, обмінюються у безпосередньому спілкуванні одне з одним.

Інформаційна діяльність може набувати різноманітного вигляду:

1. 
   Творення (виробництво) інформації — формування тих або інших суджень, відомостей і закріплення їх у відповідних текс­тах, системах знаків.
   
2. 
   Переклад інформації — перенесення значення змісту текс­ту з однієї знакової системи в іншу.
   

3. Розмноження інформації — відтворення одного й того ж
тексту в більшій або меншій кількості примірників.

₄₂

Інформаційний підхід у журналістиці

4. 
   Передача (поширення) інформації — трансляція або ретран­сляція тексту за допомогою технічних засобів або без них.
   
5. 
   Споживання інформації — прийом тексту та його засвоєн­ня і т. ін.
   
6. 
   Використання інформації — різного роду маніпулювання текстом з метою створення нової інформації або досягнення на­слідків, відмінних за своєю природою від інформації, тобто на­слідків, що мають неінформаційну природу.
   
7. 
   Зберігання інформації — забезпечення можливостей її ба­гаторазової актуалізації (передачі, вживання тощо) у часі.
   
8. 
   Руйнування інформації — фізичне або моральне знищення тексту, створення перешкод на шляху його поширення тощо.
   

За роки тоталітарної журналістики численні види інформації були відверто зафарбовані в ідеологічні, класові тони, переслі­дували цілі не тільки інформувати людей, але й маніпулювати їх свідомістю. Сила журналістики велика, адже весь її зміст відобра­жається і передається аудиторії через інформацію. її несуть у собі характерні тексти і репортерські фотографії, магнітофонні записи на радіо і телевізійне зображення, графічне оформлення газетних полос і музичні позивні популярної передачі. У відомо­му значенні журналістська діяльність є інформаційним проце­сом. Як це ми повинні розуміти?

Поняття інформації. У деяких посібниках давнього строку видання зустрічається твердження про те, що вже саме слово «інформація», мовляв, говорить за себе: інформувати — значить повідомляти. Однак треба більш чітко уявляти собі співвідно­шення професійного журналістського терміна з поняттєвим апа­ратом інших наук. Поняття інформації по-різному розглядають у теоретичних дисциплінах, що мають з ним справу: у математиці й лінгвістиці, біології і соціології тощо.

Спочатку інформація сприймалась у науці як повідомлення, що передається людьми. Із середини XX ст. вона описується як загальнонаукове поняття, що включає в себе обмін відомостями між людьми, людиною й автоматом, автоматом і автоматом, об­мін сигналами у тваринному і рослинному світах, передачу ознак від клітини до клітини, від організму до організму. Людині влас­тива підвищена увага до виробництва і переробки інформації. У сучасному суспільстві розробляються спеціальні наукові дисцип­ліни з різних аспектів інформаційного процесу (теорія інформа­ції, кібернетика та ін.), яким присвячені розвідки вітчизняних і зарубіжних учених.

Існує кілька підходів до аналізу інформації, зокрема статис-

₄₃

Теорія журналістики

тичний і смисловий. У першому випадку головним є не стільки зміст фактів, скільки кількість сигналів, знаків. Для журналісти­ки вимір обсягу повідомлень і збільшення об'ємності каналу ма­сової інформації має важливе практичне значення. Наприклад, оптичне волокно має здатність передавати в тисячу разів більше розмов, ніж мідні дроти, а промінь лазера несе в собі мільйони телефонних діалогів одночасно. Але статистичний підхід не може бути головним при оцінці публіцистичних творів. Адже він «урів-нює» газетний аркуш і перфострічку обчислювальної машини, добірку заміток і проблемну статтю тощо.

Людина оцінює, насамперед, зміст усього того, що відбува­ється в оточуючій її дійсності. Змістова інформація складає ос­нову спілкування між людьми: обмін ідеями, досвідом, емоція­ми, результатами інтелектуальної діяльності.

Отже, ми переходимо безпосередньо до поняття «соціаль­на інформація». Жодна людина не може набути необхідних їй знань про світ, спираючись лише на особистий досвід. Для всебічної орієнтації індивіду, колективу чи суспільству в ці­лому служать відомості, накопичені людством за його довгу історію, і ті відомості, що безперервно поповнюються сьогод­ні. Інформація, що виникає у процесі пізнання світу людьми, є соціальною.

Оскільки людина завжди має на собі «відбиток» суспільних умов життя, то і соціальна інформація відображає стосунки та уявлення, що побутують у суспільстві, його протиріччя і пробле­ми. Саме слово «соціальний» буквально означає «суспільний». Люди, групи, класи посідають різне місце у матеріальному ви­робництві і суспільній структурі в цілому. Звідси і суттєві відмін­ності щодо інформації, які виникають між уявленнями тих чи інших соціальних прошарків.

Отже, соціальна інформація виникає у процесі людської діяль­ності, відображає факти з точки зору їх суспільного значення і служить для спілкування між людьми і досягнення ними своїх цілей, обумовлених їх соціальним становищем.

У XX ст. чимало говорилося про «інформаційний вибух». До того моменту, коли нинішнє немовля закінчить Інститут журна­лістики, потік повідомлень зросте в 4 рази, через 50 років — в 32. Цей процес природний для розвитку цивілізації. Він, безумовно, пояснюється не тим, що активізуються сили природи, а тим, що підвищується пізнавальна і перетворююча сила людини, вдоско­налюються засоби і способи передачі інформації. Розвиток ін­формаційного простору, норми інформаційної діяльності та роз-

₄₄

Інформаційний підхід у журналістиці

повсюдження аудіовізуальної і друкованої продукції в його ме­жах становить складову частину соціально-економічного і полі­тичного розвитку країни в цілому.

Згідно із законодавством, національний інформаційний про­стір України складається з організаційної, адміністративної, твор­чої, матеріально-технічної структури та суб'єктів створення, збе­рігання, розповсюдження й охорони інформаційної продукції, протяжності поширення інформації та інформаційного зв'язку і його забезпечення по горизонталі і вертикалі на території держа­ви та за її межами за допомогою всіх компонентів національної системи та мережі і засобів зв'язку.

Суб'єктами національного інформаційного простору є юри­дичні особи:

• державні та недержавні інформаційні агентства;

® органи державної влади, інші державні і недержавні уста­нови (організації) — через створені ними у встановленому по­рядку інформаційні служби;

• 
  державні та недержавні установи, служби і центри збиран­ня, зберігання, дослідження та поширення статистичної, соціо­логічної, економічної, іншої суспільно значущої інформації;
  
• 
  спеціальні галузеві та міжгалузеві (проблемні, банково-ін­формаційні, довідкові тощо) установи і центри (бюро) наукової та науково-технічної інформації;
  

« державні та недержавні аудіовізуальні і друковані засоби масової інформації, структури, які їх об'єднують (компанії, кор­порації, асоціації, спілки тощо);

• 
  видавництва всіх типів, різних форм власності;
  

• 
  професіональні творчі об'єднання громадян у галузях на­уки, літератури і мистецтва, винахідницької та раціоналізаторсь­кої діяльності, збереження й охорони історико-культурної спад­щини, інформаційного обслуговування (творчі спілки, товарист­ва, асоціації тощо);
  

® виставочні організації та центри;

• 
  бібліотечні, музейні, клубні та інші культурно-просвітницькі установи, які використовуються в інформаційній діяльності;
  

• 
  поліграфічні підприємства;
  

• 
  підприємства зв'язку та іншого матеріально-технічного за­безпечення життєздатності національного інформаційного про­стору, збирання, дослідження та поширення інформації;
  
• 
  торговельні та інші установи з розповсюдження книжкової продукції і преси;
  

• 
  ^{зарубіжні і міжнародні організації, представництва, спільні}
  

₄₅

Теорія журналістики

підприємства, належним чином зареєстровані (акредитовані) в Україні;

• 
  органи захисту державних таємниць, національного інформа­ційного простору та охорони інформації;
  
• 
  філії (представництва) суб'єктів національного інформацій­ного простору України за рубежем;
  
• 
  інші, причетні до збирання, зберігання, дослідження і по­ширення інформації, державні та недержавні формування, ство­рені і зареєстровані в Україні відповідно до чинного законодав­ства.
  

Суб'єктами національного інформаційного простору визна­ються також окремі громадяни України та інших країн, які здійс­нюють відповідно до законодавства України професійну творчу діяльність у галузі інформації індивідуально.

Основні межі (параметри) національного інформаційного про­стору України визначаються:

• 
  в юридичному плані — складом суб'єктів національного ін­формаційного простору, функціональною сферою та змістом їх діяльності, на що поширюється юрисдикція України;
  
• 
  в територіальному плані — територією України та іншою територією, яка за законами України і міжнародними угодами € зоною діяльності суб'єктів національного інформаційного про­стору України, розміщення їх матеріально-технічної бази;
  
• 
  в фізично-майновому плані — складом матеріально-техніч­них об'єктів, матеріальною та інтелектуально-інформаційною власністю суб'єктів національного інформаційного простору, включаючи власність його зарубіжних суб'єктів на території Ук­раїни.
  

Параметри (межі) національного інформаційного простору можуть частково накладатись на національний інформаційний простір іншої держави.

Суб'єкти національного інформаційного простору України в діяльності на зарубіжній території можуть бути одночасно суб'єк­тами національного інформаційного простору держави перебу­вання (діяльності), якщо її законодавством передбачається такий статус інодержавних інформаційних організацій, їхніх представ­ництв.

У сучасних умовах гостро постала проблема суверенітету і ці­лісності національного інформаційного простору України.

Україна здійснює повний суверенітет в національному інфор­маційному просторі на своїй території; з позицій суверенітету національного інформаційного простору на підставі міждержав-

₄₆

Інформаційний підхід у журналістиці

них угод і з дотриманням законів держави перебування захищає свободу діяльності та інтереси його суб'єктів, які діють в інших країнах.

Національний інформаційний простір України — цілісний. Спроба відторгнення частини національного інформаційного простору і підпорядкування її в юридичному, територіальному, змістовому, фізично-майновому плані законодавству та політиці іншої держави припиняється і переслідується відповідно до Кон­ституції та законів України. Інформаційну власність України ста­новить сукупна інформаційна продукція:

» створена суб'єктами національного інформаційного простору України;

• 
  придбана у встановленому законодавством порядку у ви­робників (власників) інформації, які не є суб'єктами національ­ного інформаційного простору;
  
• 
  вироблена та в законному порядку придбана громадянами України, якщо вона становить інформаційно-культурну цінність громадського значення.
  

Інформаційна власність України охороняється державою.

Відкритість Вивезення, поширення усієї інформа-

інформаційного ційної продукції, передача прав на неї за

простору межами України здійснюється виключно

на підставі законодавства України про інформацію, пресу, телебачення і радіомовлення, про культуру, охорону державних таємниць та у відповідності до спеціальних міждержавних угод (контрактів), митних норм. Інформаційна власність суб'єктів національного інформаційного простору скла­дається з інформаційної продукції, виробленої або у встановле­ному законодавством порядку придбаної ними.

На території України суб'єкти національного інформаційного простору самостійно розпоряджаються своєю інформаційною продукцією відповідно до законодавства України, > Забороняється використання без дозволу власника (без дого­вору з власником) інформаційної продукції в межах національ­ного інформаційного простору України.

Недоторканість інформаційної власності суб'єктів національ­ного інформаційного простору за межами України, права суб'єк­тів національного інформаційного простору на реалізацію своєї інформаційної власності за рубежем охороняються міждержав­ними угодами України, договірними зобов'язаннями держав-парт-нерів.

₄₇

Теорія журналістики

Предметом інформаційної власності суб'єктів національного інформаційного простору України не можуть бути будь-які мате­ріали, що являють собою, містять у собі державні таємниці, ін­формація, поширення якої шкодить інтересам безпеки України. Поширення цієї інформації, передавання прав на неї пересліду­ються законом.

У зв'язку з цим особливого значення набуває організація за­ходів щодо координації розробки єдиної концепції розвитку телерадіоінформаційного простору України як складової части­ни усього національного інформаційного простору.

Концепція грунтується на засадах державного суверенітету України, формування інформаційного простору відповідно до національних інтересів, пріоритетності чинників, що визнача­ють духовну сферу життя в Україні і сприяють розвитку в ній обміну інформацією. Вона є моделлю взаємодії усіх елементів інформаційного середовища країни з урахуванням потреб і про­блем розвитку інформаційного ринку, інформаційних ресурсів, інформаційної індустрії. Концепція передбачає створення належ­них умов для розвитку та використання національного інформа­ційного простору (збирання, обробка, передача, зберігання, по­ширення й використання інформації, яка консолідує і гармоні­зує суспільне життя) для організаційного, технічного, фінансо­вого забезпечення, захисту інформаційного простору України. В основу концепції покладено такі принципи: 1- Національний інформаційний простір — це упорядкована сукупність об'єктів, суб'єктів та зв'язків між ними, які функціо­нують і взаємодіють на основі єдиних принципів та правил за­безпечення інформаційних потреб особи, суспільства і держави. Він є багатокомпонентною системою, що складається з організа­ційної, адміністративної, творчої, матеріально-технічної струк­тур, відображає рівень інтелектуального обміну в суспільстві, його спрямованість і динаміку розвитку.

2. Держава виступає гарантом суверенітету і цілісного функці­онування, розвитку і захисту національного інформаційного про­стору відповідно до завдань і під державним управлінням та кон­тролем основних суб'єктів, належної бази і державних економіч­них важелів для здійснення регулятивного впливу на відносини в інформаційній сфері суспільства.

3. Державна інформаційна політика як один із найважливі­ших напрямів внутрішньої та зовнішньої політики України пок-ликана забезпечити можливість реалізації нової економічної, організаційно-управлінської і науково-технічної моделі функці-

₄₈

Інформаційний підхід у журналістиці

онування засобів масової інформації з метою задоволення гро­мадських та індивідуальних потреб у межах єдиного інформацій­ного простру нашої країни. Його формування і розвиток, ефек­тивне використання в інтересах суспільства, держави та її грома­дян залежить від повноти і досконалості нормативно-правової бази, відповідних організаційно-управлінських рішень.

4. 
   Національний інформаційний простір існує і розвивається в тісному взаємозв'язку із соціальними інститутами, які діють у державі, рівнем прав і свобод, обов'язків та відповідальності гро­мадян, соціально-економічних відносин, а також залежно від наявності умов для створення, накопичення та ефективного ви­користання сукупного інформаційного ресурсу.
   
5. 
   Національний інформаційний простір на сучасному істо­ричному етапі є складовою частиною політичної, економічної, соціальної, культурної і духовної інтеграції українського суспіль­ства. Ступінь його розвитку суттєво визначає роль і місце Укра­їни у світовому співтоваристві.
   
6. 
   Відкрите суспільство з власним інформаційним простором неминуче тяжіє до виходу у світовий інформаційний простір, до проникнення в інформаційний простір інших суверенних дер­жав. Національний інформаційний простір, будучи складовою частиною світового інформаційного простору, зберігає свою повну функціональну автономність і притаманну йому національну са­мобутність.
   
7. 
   Національний інформаційний простір України не обмежу­ється державним кордоном. Він охоплює також її юридично виз­начені об'єкти за кордоном, призначені як для поширення ін­формації про події в Україні, так і для одержання інформації про події в інших країнах і поширення її в державі. Він також вклю­чає повноцінний і динамічний інформаційний обмін між цими об'єктами, інформаційний обмін кожного об'єкта з "центром", має формувати адекватну позицію країни щодо політичних та еко­номічних процесів у різних регіонах планети та загалом у світі.
   

Завдяки проведеній за роки незалежності законотворчій ро­боті в Україні здебільшого створено правове поле інформаційної діяльності, яка здійснюється на основі законодавства України про інформацію, пресу, телебачення і радіомовлення, охорону державних таємниць, культуру та видавничу справу, відповідно до міжнародного законодавства.

Правовою базою концепції є Закони України "Про інформа­цію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Укра­їні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про Національну раду

₄₉

Теорія журналістики

України з питань телебачення і радіомовлення", "Про інформа­ційні агентства⁵', "Про видавничу справу" та інші нормативи акти, що стосуються інформації та інформаційної діяльності. Нг їх основі відбувається становлення і розвиток системи суб'єкті! національного інформаційного простору, а також відповідній державних управлінських структур.

Концепція передбачає, зокрема, побудову чіткої структура телерадіомовних каналів, програмне наповнення яких відповідає загальнонаціональним інтересам, інтересам регіонів та окремш міст і районів країни.

З цією метою передбачено функціонування трьох телевізійних та чотирьох радійних загальнонаціональних каналів; шести регіо­нальних каналів телебачення та восьми радіомовних; відповідну кількість обласних та місцевих каналів теле- і радіомовлення.

Концепція передбачає збереження і подальший розвиток уні­кальної національної телекомунікаційної мережі, яка склада­ється з 11 тис. км багатоствольних РРЛ, 195 потужних телеві­зійних передавачів і ретрансляторів, 99 станцій супутникового прийому. В усіх обласних центрах та у більшості великих міст України розташовано 69 потужних багатопрограмних телеві­зійних станцій.

Концепція передбачає розвиток міжнародних зв'язків Украї­ни в сфері електронних засобів масової інформації та законодав­че врегулювання діяльності зарубіжних телерадіокомпаній, за­безпечення трансляції українських телепрограм на Молдавію, розробку проектів трансляції програм Українського телебачення на райони компактного проживання українців в СНД.

Основною проблемою для споживача інформації є її добір. Окрема людина, колектив, установа здатні сприйняти і перероби­ти лише невелику частку того гігантського масиву повідомлень, які виникають щосекунди. Так, у середньому аудиторія встигає ознайомитися з четвертою частиною газетного матеріалу.

Необхідно вести мову про якийсь мінімум корисної інформа­ції, без якої споживач не може існувати у цьому світі.

Потреба в інформації визначається соціальною роллю люди­ни, її обов'язками і способом життя. На основі потреб форму­ються інформаційні інтереси — прагнення одержати саме ту ін­формацію, яка необхідна для виконання соціальних ролей і за­вдань. Найчастіше споживач чітко усвідомлює, що йому потріб­но для досягнення тієї чи іншої мети, і свій пошук веде з орієн­тацією на певні результати. Наприклад, абітурієнт уважно вив­чає правила прийому у вузи, працівник сільського господарства

₅₀

Інформаційний підхід у журналістиці

уважно стежить за прогнозом погоди. Але існує інтерес і в тому випадку, коли сам споживач не може його точно висловити, — він виявляється об'єктивно у поведінці людей.

Найбільш конкретні і зрозумілі самій людині мотиви звер­нення до того чи іншого каналу інформації. Вибір здійснюється з урахуванням достовірності і повноти повідомлень, авторитет­ності джерела, цікавості форми повідомлень.

Потреби, інтереси і мотиви визначають цінність інформації, що є основою вибору між окремими повідомленнями і каналами передачі новин. Існує кілька критеріїв оцінки. Ми розглянемо деякі з них:

Новизна. Повідомлення, вже відоме споживачеві, не принесе йому користі. Навряд чи, скажімо, один і той же звіт пресової агенції читач почне вивчати у різних газетах.

Достовірність. Вона розуміється як точність (ступінь набли­ження до реального «прототипу» повідомлення) і як повнота (роз­криття змісту і значення того, що відбувається).

Доступність. Радіопередача незнайомою мовою не принесе ніякої користі, як і балетний спектакль для незрячих або філо­софська дискусія («Бути чи не бути») у дитячому садку.

Своєчасність. Запізніле штормове попередження явно не до­поможе тонучому кораблеві. З іншого боку, надмірна деталізація плану роботи на тривалу перспективу заважає застосувати його у несподіваних ситуаціях, які можуть виникнути.

Відповідність запитам споживача. Крім того, що аудиторія не потребує даної інформації, вона часом і не настроєна на сприй­няття нових фактів. Великі мислителі і художники минулого, ніби випередивши у своїй творчості час, часто не знаходили прижит­тєвого визнання.

Відповідаючи вищезгаданим критеріям, соціальна інформація одночасно підпорядковується головній вимозі: вона ефективна тоді, коли відображає прогресивні суспільні тенденції і сприяє діяльності соціальних сил.

Значення соціальної інформації, таким чином, пов'язане, на­самперед, з постійною потребою суспільства у саморегулюванні. Соціальний світ являє собою складну систему, в якій кожен еле­мент взаємодіє з багатьма іншими. Взаємодія передбачає нала­годжений зв'язок, оперативне інформування про наміри і дії скла­дових частин системи. Для розуміння соціально регулюючої ролі інформації можна скористатися аналогією із залізницею. Навіть пересічний спостерігач усвідомлює, що без чіткої служби повідом­лення хаос та безладдя призвели б до повної зупинки руху. Го-

₅₁

Теорія журналістики

ловною фігурою є диспетчер, який володіє усією поточною інфор­мацією.

Поглянемо на журналістську інформацію з іншого боку. Різні сфери громадського життя поставляють своєрідні за змістом і значенням факти. Виділяються кілька видів інформації: еконо­мічна, технічна, духовна, військова, наукова, порівняльна та ін. Серед них немає поділу за ступенем важливості — усі вони необ­хідні для нормального функціонування і розвитку суспільного організму. Адже торгівля не може «замінити» науку, а економі­ка — духовну творчість.

І все ж таки один із видів інформації — політична — посідає особливе місце. Через неї в найбільш узагальненій і концент­рованій формі відображаються суть і перспективи розвитку да­ного суспільного ладу. Політика залежить від матеріальних умов життя людей, економіка первинна щодо політики.

Але наукову аксіому не можна тлумачити спрощено, забуваю­чи про її діалектичне багатство. Важко, зрештою, визначити, де закінчується політична інформація, а де починається соціальна. Зупинимося хоча б в оглядовому плані на системі, джерелах інформації, порядку доступу до неї та статусі учасників інформа­ційних відносин.

Право громадян на інформацію є одним із найістотніших показників демократизму суспільства і держави.

Оскільки інформаційні ресурси є одними з найважливіших і вагоміших національних багатств країни, а витрати на інформа­цію та інформатизацію найбільше виправдовують себе в еконо­мічному, духовному та інших відношеннях, прийнятий у 1992 р. Закон України «Про інформацію» відкриває їй дорогу до ринку і разом з тим передбачає наявність системи її охорони, що стосу­ється насамперед інформації, яка складає державну та іншу та­ємницю.

Виходячи з того, що обмін інформацією є одним із найбільш прогресивних і масштабних напрямів міжнародного співробіт­ництва, Закон «Про інформацію» визнає доцільною і необхід­ною участь України у цьому співробітництві. Разом з тим, грун­туючись на Декларації про державний суверенітет України і Акті проголошення її незалежності, він закріплює інформаційний су­веренітет України і його гарантії в галузі обміну інформацією.

Під інформацією, наголошується в Законі, слід розуміти офі­ційні документовані або публічно оголошені відомості про фак­ти, події, явища і процеси, що відбуваються в державі, суспільст­ві і навколишньому середовищі.

₅₂

Інформаційний підхід у журналістиці

Глибоке вивчення Закону «Про інформацію» — це неодмінна умова оволодіння загальними правовими основами одержання, використання і поширення (офіційної документованої) інфор­мації в основних сферах суспільного і державного життя Украї­ни. Кожен журналіст повинен добре знати систему інформації, її джерела, порядок доступу до неї, коло учасників інформаційних відносин, порядок охорони інформації. Інформаційні відносини виникають у політичній, економічній, духовній (культурній), соціальній, науково-технічній та міжнародній сферах життя та діяльності суспільства і держави з приводу одержання, викорис­тання, поширення й охорони інформації.