Теорія журналістики
 Скачать 3.15 Mb.
|
|
Законодавче забезпечення захисту інформаційного простору На особливу увагу заслуговують проблеми законодавчого забезпечення захисту інформаційного простору. Ситуація, що склалася в інформаційному просторі України, вимагала посилення державного регулювання процесів у засобах масової інформації на законодавчій основі. Це забезпечувало успішне здійснення державотворчих процесів, а засобам масової інформації — стати надійною ланкою зв'язку суб'єктів суспільного життя. З метою оптимізації процесу формування, функціонування та захисту інформаційного простору України виникла необхідність вжити ряд кардинальних заходів, насамперед законодавчого й організаційного характеру. Одним із напрямів правового забезпечення процесів дальшого формування, розвитку і захисту інформаційного простору України (ІП України) є розроблення відповідних нормативно-правових актів з урегулювання відносин між усіма його суб'єктами, координація діяльності органів державної влади у сфері інформатизації, гарантування прав юридичних та фізичних осіб України на інформацію, сприяння розвитку ІП України та його інтеграція до світового інформаційного простору. Правове забезпечення дає змогу більш ефективно здійснювати як соціально-політичне регулювання, так і економічне стимулювання розвитку інформаційної інфраструктури в потрібному напрямі. При цьому слід виходити з того, що основні напрями державної політики, принципи розвитку та використання інформаційного простору, забезпечення інформаційної безпеки України, формування та регламентація державою обов'язків та відповідальності всіх суб'єктів інформаційних відносин потребують подальшого закріплення в нормативних актах. Ці принципи ма- 140 Нормативна база діяльності преси ють виходити з того, що обмеження доступу до інформації здійснюється лише на підставі законодавства та є винятком із загального принципу інформаційної відкритості, а також із визначеного законом права власності на інформацію при здійсненні доступу до неї або наявності обмежень. Законодавчі та нормативно-правові акти у сфері формування ІП України повинні бути основою:
В Україні діє низка законів, які тією чи іншою мірою визначають основні положення інформаційної взаємодії у суспільстві. Але закони не створюють єдиної цілісної законодавчої бази у сфері інформації, інформатизації, формування ІП України та його інфраструктури. Для усунення такого становища доцільним є створення окремого Інформаційного кодексу України. Держава повинна виступати ініціатором та гарантом ефективного розвитку і використання ІП України. Глобальність цього процесу, його вплив і проникнення в усі сфери соціально-політичного та соціально-економічного життя зумовлюють провідну роль держави як регулятора комплексу відносин, пов'язаних з 141 Теорія журналістики інформацією та інформаційними процесами. При цьому держава бере на себе виконання таких функцій:
Важливою складовою ІП України є система зв'язку та телеко-мунікацій, яка забезпечує його цілісність та розвиток. Масштабність системи, її тісний взаємозв'язок з проблемою національної безпеки України визначає головну роль держави під час створення, використання та розвитку національних систем телекомуні-кацій. Але на сьогодні у цій сфері в Україні домінують зарубіжні технології та спільні фірми з суттєвою часткою іноземного капіталу. Тому необхідно розробити, прийняти та ввести в дію такі правові акти, які б надавали певну перевагу національним компаніям, що діють у даній сфері. При цьому виникає необхідність забезпечити:
142 Нормативна база діяльності преси
• створення системи державних інформаційно-аналітичних центрів як організаційної основи функціонального та жфорьиг ційного взаємозв'язку складових інформаційного простор). Удосконалення законодавчої бази має супроводжуватись організаційними заходами, серед яких найбільш чільними t: □ створення потужної державної інформаційно-аналітичної служби з метою постійного і всебічного аналізу даних про стан і діяльність суб'єктів інформаційної системи держави, їх моніторингу, виявлення тенденцій, вироблення рекомендацій, пошук шляхів і розроблення механізмів державного регулювання процесів в ІП України; а створення в основних регіонах світу об'єднаних кореспондентських пунктів із представників ДІНАУ, провідних загальноукраїнських газет, національних теле- і радіокомпаній для більш повного представлення України в інформаційному потоці світових новин, зміцнення її авторитету в міжнародному співтоваристві, □ сприяння 'поширенню українських видань та трансляції те левізійних програм для українців, насамперед у сусідніх з нашою державою країнах — Росії, Білорусі, Молдові, Польщі. Румуни. Угорщині, Словаччині, оскільки діяльність української діаспори. за кордоном (із використанням їх ЗМІ та науково-дослідних установ) може стати важливим чинником у поширенні інформаційної присутності України в країнах СНД та міжнародному інформаційному просторі;
створення реєстрів засобів автоматизованої оорооки та передачі даних, котрі розробляються, впроваджуються та експлуатуються і мають загальнодержавний характер; 143 Теорія журналістики Q організація підготовки в одному із вузів України фахівців у галузі інформаційного права; □ забезпечення різнобічної участі України у міжнародних про грамах та проектах із різних напрямів інформатизації, інтегру вання до світового інформаційного середовища з урахуванням і використанням можливостей, наданих світовими комп'ютерни ми мережами, для швидшого входження України у світовий ін формаційний простір. Безперечно, усе це має бути підкріплене матеріально-технічним та фінансовим забезпеченням. У контексті заходів, спрямованих на матеріально-технічне та фінансове забезпечення розвитку, використання та захисту національного інформаційного простору України, доцільним є: Q припинення приватизації державних видавництв, книготорговельної мережі, великих друкарень і видавничих комплексів з огляду на їх важливість для здійснення державної політики в галузі інформації;
144 Нормативна база діяльності преси Норми професійної Як і в усьому цивілізованому світі, у нас етики журналіста вирізняються, сказати б, два табори жур- налістики. При цьому помітні і дві тенденції: з одного боку, як відомо, іде процес глобалізації, а з іншого — помітне збільшення розважальних функцій ЗМІ. Цей процес можна зобразити приблизно у такий спосіб:  Далі ми детальніше зупинимося на проблемах професійної етики співробітників як елітної, так і розважальної журналістики. А поки що зробимо невеликі уточнення деяких журналістських понять, якими послуговуються зарубіжні теоретики і практики преси, в умовах свободи преси. Journalist — журналіст. Ми звикли до поняття журналіст, що це — професійний працівник, котрий займається журналістикою, тоді як журналістика — це: а) літературно-публіцистична діяльність у журналах, газетах, на радіо і телебаченні і б) періодичні видання в цілому. Таким чином, з точки зору поняттєвого апарату, за нашою термінологією, не зовсім чітко трактується, журналістикою у якому сенсі займається журналіст — у першому чи у другому? На побутовому рівні журналіст сприймається як газетно-журнальний працівник. Будемо виходити з того, що журналіст — це професіональний працівник, що займається літературно-публіцистичною діяльністю у журналах, газетах, на радіо і телебаченні. Щоб відрізнити журналіста з олівцем чи пером у руках від журналіста, котрий працює на радіо і телебаченні, ряд зарубіжних учених, зокрема шведський дослідник Ерік Багерстам, пропонують використовувати такі поняття: журналіст преси (преса — періодич- 145 Теорія журналістики ні видання: журнали, газети), тобто журналіст, який пише, і журналіст мовлення (радіо і телебачення) або радіо- і тележурналіст. До поняття «журналіст» близько примикають й інші дефініції, у змістовому плані вони є похідними від цього терміна. Ombudsman — на нашу мову перекладається як трибун. Слово «трибун» дійшло із Стародавнього Риму (наприклад, народні трибуни захищали права плебеїв від замірів патриціїв). Трибун — посадова особа, котра боронить інтереси приватних осіб від можливого свавілля влади, держави чи установи. У літературі зустрічаються терміни «прес-трибун», «трибун правосуддя» і т. д. У сучасній мові трибун — це громадський діяч, видатний оратор і публіцист. Первісне значення слова за давністю, а також, можливо, через політичні причини практично втрачено. Очевидно, слід повернути терміну «трибун», особливо із утвердженням принципів «свобода преси», його первісне значення. Останнім часом і в журналістській літературі все частіше зустрічаються поняття: Opinion, опінія — слово, що походить з латинської, означає «загальна думка». Press — франко- і англомовне слово латинського походження. Press (преса) означає переважно будь-які засоби масової інформації. Заслуговує на увагу думка про те, що слід розрізняти вузьке і широке тлумачення цього поняття: вузьке — періодична преса, широке — усі засоби масової інформації. Нарівні зі словом «публіцист» все частіше і в нас зустрічається таке поняття, як Publicitet — публіцитет — слово латинського походження із строкатим минулим. У зарубіжній літературі (амер., франц., швед, тощо) воно вживається для визначення необхідності оприлюднення матеріалу чи набуття розголосу, популярності цим матеріалом чи людиною в очах громадськості. У зв'язку з цим (зауважимо, особливо в умовах вседозволеності, а не справжньої свободи слова) актуальними є такі поняття, як «всебічність» і «об'єктивність». Шведський професор Йорген Вестерсталь запровадив приблизно таку схему:  Нормативна база діяльності преси Об'єктивність (правдивість, істинність) піддається виміру. Факт можна перевірити. Адже відомо, що журналіст має перевіряти і переперевіряти факти. Існує добре правило — перевіряти недостатньо якісну інформацію по трьох різних джерелах. Однак вимагати, щоб усі друковані факти завжди були абсолютною істиною, означає повністю паралізувати практичну роботу журналістів, яка й так нагадує змагання із часом. Але однієї лише вимоги істинності недостатньо для забезпечення діяльності інформації. Той же Ерік Багерстам уважає, що остання має бути також і доречною (релевантною) і відповідати інтересам і потребам громадськості. Можна списати цілу сторінку фактами, що заслуговують на довіру, але якщо вони недоречні, то вимоги конкретності не дотримано. Отже, журналіст має аналізувати потреби суспільства, враховуючи широкий діапазон інформації і свободу висловлення думок. Урівноваженість виступів чи письмового повідомлення можна виміряти у секундах чи сантиметрах. Але врівноваженістю не можна зловживати. Особливо важливо усвідомлювати це журналістському корпусу України під час виборів. По радіо і телебаченню вимагають додержання однакового (з точністю до хвилини) виділення часу на висвітлення ритуальних дебатів і викладу різних передвиборних платформ. Про це варто нагадати ще раз, адже ми вже маємо гіркий досвід попередніх виборів, коли наша країна стала на шлях побудови правової держави. Нейтральність викладу передбачає, насамперед, додержання умови, коли журналісти зобов'язані реферувати точки зору різних сторін, не викладаючи при цьому своєї оцінки — ні схвалювати, ні засуджувати. Не можна змішувати факти і думки. Не секрет, що політична система стає все більш масово-інформативною, а система ЗМІ — все більш політичною. Наслідком цього стало те, що політики: • все більше часу витрачають на ЗМІ; . адаптувалися до змін ритму ЗМІ; • все більше відповідають іміджу політика, створеного ЗМІ. Якщо ми розуміємо під політичною системою лише політичну «еліту» — парламент, уряд, Адміністрацію Президента, верхівки партій або об'єднань, то політична система і система ЗМІ виступають і діють як конкуренти і партнери, знаходячись при цьому у небезпечній еквівалентності. 147 Теорія журналістики На думку бернського професора Роджера Блюма, їх стосунки можна визначити такими категоріями, як любов-ненависть, дис-танційованість, тенденція до зрощення. Безумовно, система ЗМІ має свої закономірності, власні критерії сутності та відбору, що не належать до політичної системи. Це призводить до конкуренції, недовіри та напруженості у стосунках ЗМІ з політиками. Найбільші телевізійні мережі, наприклад США, надають політикам для політичних заяв у середньому тільки 9,8 секунди. У Швейцарії, за свідченням того ж Блюма, теж існує часове та просторове обмеження цих виступів. Телебачення передає програми про багатогодинні дискусії у парламенті не більше, як 2—3 хвилини, а політичні заяви членів уряду не перевищують в новинах дня 45 секунд, і навіть кореспонденти великої регіональної газети «24 години» всі важливі теми національної політики викладають не більше, ніж на 50 рядків. Об'єктивність чи всебічність, згідно з наведеною вище схемою, - те ж, що і конкретність і неупередженість. Отже, одна із складних проблем публіцистики у тому, що стосунки між конкретністю і неупередженістю мають конфліктний характер. Користуючись афоризмом скандинавського журналіста Герберта Зедерштрема, можна стверджувати, що конкретність — ворог неупередженості. Журналістика повинна формувати громадську думку конкретними фактами, об'єктивною і чесною інформацією, з яких читач зможе краще побачити й оцінити дійсність. Преса повинна бути в потенційній конструктивній опозиції до влади, щоб помилки і перекоси останньої не залишались непоміченими. Але це не означає, що незалежні засоби масової інформації мають концентрувати увагу лише на негативному, нагнітаючи підозрілість і невпевненість, вдаючись до необгрунтованої критики, грубої полеміки. Українській журналістиці в нових умовах повинна бути властива конструктивна творча позиція. На жаль, це ще досі залишається побажанням. У деяких же виданнях майстерність журналіста спрямована на те, щоб когось «шпигонути» під ребро. Та ще й якомога дошкульніше. Деяким журналістам, переважно деструктивних видань, дуже підходить прізвисько «бакс» або «гривня», бо воно відображає їхню суть. Вони сприйняли ринкові умови як тло, на якому можна дозволити собі за великі гроші поступитися чесністю й об'єктивністю. 148 Нормативна база діяльності преси Отже, повернімось до наших понять розважальної (масової) і спеціальної (елітної) преси і придивимось, як іде їх становлення в умовах утвердження свободи преси, і спробуємо відповісти на поставлене запитання: чому етика журналіста знаходиться між боротьбою за тираж і об'єктивною інформацією? І хоча останнім часом вийшла значна кількість літератури, присвяченої законодавчим актам в галузі ЗМІ (як законів, так і їх тлумачень), — і в нас, і в інших країнах продовжують порушувати не лише закони, а й етичні норми, мораль і, навіть, факти. На жаль, ми спостерігаємо розрив між свободою і демократією. Характерним у цьому плані є висловлювання одного із вірнопідданих пропрезидентських редакторів так званої незалежної російськомовної газети, який сказав фразу, що стала характерною для подібних видань: «А нам все равно, что высморкаться, что перекреститься». Ці й інші подібні масові газети сповідують ганебні принципи морального кілерства, маніпулюють новинами і позиціями, вибір і редагування виступів далекі від «клінічної стерильності» — одне слово, демонструють, за визначенням німецького журналіста Германа Майна, свинський журналізм і часом перетворюються на асенізаторів без рукавичок. Таким чином, йде відверте протиборство свободи слова й журналістської етики. А тому надто актуальним є вдосконалення механізму саморегулювання преси шляхом вироблення, насамперед, чіткого кодексу професійної етики. Як уявляється, основними принципами кодексу мають бути: □ повага до істини і гідності особи; О відмова від використання нелегальних або нечесних методів при збиранні інформації; □ критичне ставлення до розтиражування фактів, що прини жують гідність людини за расовими, релігійними чи національ ними мотивами. Масова та якісна преса — цей поділ міцно увійшов у обіг західних теоретиків і практиків журналістики. У нашій системі класифікації він лише приживається. Основа для поділу преси думок (елітарної) і преси новин (популярної) існує у самій практиці редакцій. Зарубіжні і вітчизняні експерти вважають, що наша журналістика виявилася слабопідготовленою до поділу видань на якісні і популярні. У нас за старим, совдепівським принципом існує поділ: «погана» і «гарна» преса. Проте й у нас на обрії з'явилися дослідники цієї проблеми. У 149 Теорія журналістики книзі «Патогенний текст» учений Б. Потятиник наводить результати опитування викладачів журналістики США, які допомогли з'ясувати та узагальнити найважливіші характеристики якісних видань:
Порівняно невелика кількість якісних газет (за різними оцінками — не більше трьох-чотирьох десятків) компенсується їх потужним впливом на світову політику. Щоденна присутність елітних газет у світі забезпечується також спонтанним механізмом цитування їх одна одною, телебаченням, радіомовленням та популярною пресою. За тим же Б. Потятиником, абсолютна більшість аудиторії перебуває під впливом ЗМІ, які часто відверто сповідують принципи, протилежні тим, на яких декларативно базуються якісні видання. У своїй докторській дисертації вчений спробував застосувати ці критерії до українських ЗМІ. Очевидно, що в нас не бракує газет серйозних, стверджує Б. Потятиник. Взяти хоча б «Літературну Україну». Але так само очевидно, що за першим пунктом, тобто «повнотою і всебічністю висвітлення» вона не може бути зарахована до згаданої категорії. Дещо ближче до якісної газети стоїть «Молодь України». Однак обсяг її (4 сторінки) ледве дозволяє охопити більшість найважливіших подій. Те саме можна сказати про багато інших видань, у тому числі таких серйозних, як, скажімо, «Шлях перемоги». «Киевские ведомости» мають значно більше сторінок, однак вони з самого початку роботи зробили виразний акцент на насильстві і сенсаціях («Всі сенсації в одній газеті»). Серйозною заявкою на якісну газету можна вважати тижневик «Час/Time» з його великоформатними 16 сторінками, різноманітністю інформаційних та аналітичних матеріалів. Проте і це видання — лише на шляху до справжньої популярності і впливовості. 150 Нормативна база діяльності преси Отже, зробимо разом з Б. Потятиником висновок, що якісна преса в сучасній Україні перебуває в стадії формування. Очевидно, як у Божих заповідях названо гріхи, які має обминати віруючий, так і в журналістів є гріхи, що заважають в умовах свободи преси дотримуватись етики, етичних норм і в той же час боротися за тираж свого видання та подавати об'єктивну інформацію. Це — |