Теорія журналістики
 Скачать 3.15 Mb.
|
|
Правові основи Спробуємо охарактеризувати основні функціонування ЗМІ принципи прийнятого у листопаді 1992 р. Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» і з'ясувати, як вони співвідносяться з нашим минулим досвідом і зі світовою практикою. Насамперед цей Закон створює правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації в Україні, встановлює державні гарантії їх свободи відповідно до Конституції України, Закону 93 Теорія журналістики "країни «Про інформацію» та інших актів чинного законодавства і визнаних Україною міжнародно-правових документів. Головне у Законі «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» — це стаття про свободу діяльності ЗМІ, у якій по суті проголошується ліквідація цензури: «Свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантуються Конституцією України і відповідно до цього Закону означають право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації. Друковані засоби масової інформації є вільними. Забороняється створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації. Не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються друкованими засобами масової інформації, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об'єднань громадян, крім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв'ю". Законом надається право засновувати друковані засоби масово! інформації широкому колу організацій і громадян. У ст. 8, зокрема, зазначається, що право на заснування друкованого засобу масової інформації належить: громадянам України, громадянам інших держав та особам без громадянства, не обмеженим у цивільній правоздатності та цивільній дієздатності; юридичним особам України та інших держав; трудовим колективам підприємств, установ і організацій на підставі відповідного рішення загальних зборів (конференції). Особа, яка заснувала друкований засіб масової інформації, підкреслюється у цій статті, € його засновником. Особи, які об'єдналися з метою спільного заснування видання, вважаються його співзасновниками. Вчитаємося і в ст. 12 «Заява про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації». У заяві повинні бути вказані:
94 Нормативна база діяльності преси
Реєструючий орган має право зажадати від засновника подання документів, якими підтверджується цивільна правоздатність та дієздатність (паспорт, статут, договір між співзасновниками, договір з правонаступником, довіреність тощо). При проведенні державної реєстрації забороняється вимагати від засновника чи співзасновників подання інших відомостей і документів. Принципово важливо, як бачимо, що Закон встановлює реєстраційний метод, а не метод дозволу створення засобів масової інформації. За своєю значущістю поряд із Законом про власність, цей, очевидно, можна назвати одним із найголовніших законів. Чому? А тому, що обидва належать до розряду так званих конституційних законодавчих актів, що визначають основи побудови правового громадянського суспільства. Є дві основні свободи. Свобода праці, яка означає, що людина вільна вибирати, де, як і до чого докласти свої зусилля і здібності, щоб максимально реалізувати себе і принести найбільшу користь іншим. Ця свобода пов'язана з різноманітними формами власності. І друга з двох основних свобод людини — свобода її духовного «я», свобода мати, висловлювати, поширювати свої погляди, думки, переконання. Обидві ці свободи — економічна і політична — підтримують одна одну, а одна без іншої неповна, неповноцінна. З чого починалися похмурі часи нашої післяжовтневої історії? На третій день після більшовицького перевороту, 27 жовтня (10 листопада) 1917 р. за підписом Леніна був опублікований «Декрет про пресу», у якому було записано: мовляв, як тільки новий порядок зміцниться, то усілякі адміністративні впливи на пресу будуть припинені, для неї буде встановлена повна свобода у межах відповідальності перед судом, згідно з найпрогресивні-шим у цьому розумінні законом. Це були просто декларативні слова, а на практиці нова влада почала з того, що заткнула рот пресі. Одним словом, за всієї різноманітності політичних свобод, свобода преси є головним гарантом конституційності демократичного ладу. Які ж умови необхідні для того, щоб Закон про ЗМ1 став ре- 95 Теорія журналістики ально діючим правовим документом? Потрібні принаймні дві умови. Одна стосується галузі права, інша — галузі моралі, політичної культури, професійної етики журналіста. Закон функціонує не ізольовано, а у взаємодії з багатьма іншими правовими актами, такими як Закони про власність (про що йшлося вище), про громадські організації та ін., які вже прийняті або будуть прийматися. У кримінальному і цивільному законодавствах мають з'явитися статті, що повинні ясно і чітко вказувати, як треба реагувати на порушення Закону про пресу. У самому ж Законі є лише одна стаття (ст. 37. «Спростування інформації»), яка передбачає відшкодування громадянину моральних збитків. Якщо говорити про законодавче забезпечення свободи слова в Україні, його повноту і недостатність, то насамперед зауважимо, що найбільш важливою передумовою існування політичних свобод, в тому числі свободи слова, є конституціоналізм. Однак Конституція сама по собі не здатна гарантувати реальний рівень цих свобод. У XX ст. відомо немало прикладів, коли тиранія діяла під прикриттям демократичної Конституції. Таким чином, лише реально діючий державно-правовий механізм, основними принципами.існування якого є: влада закону, а не окремих осіб, поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову, правління конституційних органів, а не окремих індивідуумів, - може забезпечити можливість реалізації свободи слова. Для поглибленого засвоєння нормативної бази діяльності журналістики необхідно звернутися до деяких міжнародних документів, які наводяться нижче. Діяльність Ради Європи у галузі засобів масової інформації (ЗМІ) (Департамент з прав людини Ради Європи, Страсбург, 1993). Міжурядова робоча програма Ради Європи у галузі ЗМІ була прийнята у 1976 р. Але ще до прийняття цієї програми було проведено багато міжурядових заходів, які були відповіддю на доповіді, рекомендації і резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи. Ці документи, так само, як і симпозіуми, організовані асамблеєю, свідчать про постійний інтерес з боку парламентаріїв до діяльності ЗМІ, які є «важливим інструментом демократії». З 1981 р. міжурядова робоча робота Ради Європи у галузі ЗМІ зосередилась у рамках її Департаменту з прав людини. 96 Нормативна база діяльності преси Керівний комітет із засобів масової інформації (CDMM) Комітет Міністрів Ради Європи доручив виконання робочої програми з засобів масової інформації Керівному комітету із ЗМІ, який складається з експертів, що їх призначили уряди країн — членів Ради Європи. У цій роботі також беруть участь Комісія Європейських Співтовариств та представники Парламентської асамблеї Ради Європи. Крім того, Ватикан, Хорватія, Північна Рада Міністрів, організація «Аудіовізуал EVREKA», Асоціація комерційного телебачення Європи (ACT) та Європейська теле-та радіомовна спілка (EBU) мають компетенцію «спостерігача» у Комітеті. Робота Керівного комітету з засобів масової інформації (CDMM) спрямована на розвиток співробітництва між країнами — членами Ради Європи у галузі ЗМІ з метою подальшого зміцнення свободи поглядів та інформації у плюралістичному демократичному суспільстві, а також вільного обміну інформацією та ідеями. Керівному Комітету з засобів масової інформації (CDMM) доручено готувати Європейські конференції міністрів щодо політики ЗМІ, які надають можливість уповноваженим міністрам обговорювати питання обопільного інтересу, розробляти директиви спільної політики стосовно основних проблем та закладати майбутні пріоритети європейського співробітництва у галузі ЗМІ в рамках Ради Європи. Засоби масової информацщ демократія та захист прав людини. Європейська конвенція з прав людини (1950) Свобода поглядів та інформації, яка лежить в основі діяльності Ради Європи у галузі ЗМІ, гарантується Європейською Конвенцією з прав людини (ст. 10): 1. Кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування радіомовлення, телебачення або кінопід-приємств. 97 Теорія журналістики 2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з правами та обов'язками, може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або покарання, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням і злочинам, для захисту здоров'я і моралі, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримки авторитету і неупередженості правосуддя. Зміцнення свободи інформації: доступ до інформації, якою володіють державні влади У 1976 р. Комітет експертів з прав людини організував у м. Граці (Австрія) Семінар з питань права на доступ до інформації, якою володіють державні влади. Наступним кроком було прий-у 1981 р. Комітетом Міністрів Ради Європи Рекомендації № R (81) 19, яка привертала увагу урядів країн — членів Ради Європи до бажаності визнання такого права на доступ до інформації. Прогрес, досягнутий у цій галузі та можливості зміцнення права на доступ були розглянуті у березні 1985 р. Європейською конференцією Міністрів з питань захисту прав людини у Відні (Резолюція № 2). Декларація Комітету Міністрів Ради Європи про свободу поглядів та інформації (29 квітня 1982 р.) є надзвичайно важливою для сприяння політиці свободи інформації на національному та міжнародному рівнях. ЗМІ та рівність між жінкою та чоловіком У 1984 р. Комітет Міністрів Ради Європи прийняв Рекомендацію № R (84) 17 про рівність між жінкою та чоловіком у галузі ЗМІ. Ст. 7 Європейської Конвенції з транскордонного телебачення також стосується цього питання. Третя Європейська конференція Міністрів з питань рівності між жінкою та чоловіком (21—22 жовтня 1993 p., Рим) була присвячена темі «Стратегія боротьби з насильством проти жінок у суспільстві: ЗМІ та інші шляхи». 98 Нормативна база діяльності преси ЗМІ та проблема насильства Проблема зображення насильства у візуальних ЗМІ завжди знаходилась у центрі уваги Ради Європи. Цьому питанню була присвячена Четверта Європейська конференція Міністрів, відповідальних за культуру (травень 1984 p., Берлін). Вироблена на цій конференції Резолюція № V пропонує засоби для врегулювання розповсюдження відеоматеріалів, що мають насильницький, брутальний чи порнографічний зміст. Цим же проблемам присвячені Рекомендація 996 (1984), Рекомендація 1067 (1987) Парламентської асамблеї Ради Європи. У відповідь на документи, прийняті Парламентською асамблеєю з цього питання, Комітет Міністрів Ради Європи 27 квітня 1989 р. прийняв Рекомендацію № R (89) 7 щодо принципів розповсюдження відеоматеріалів, що мають насильницький, брутальний чи порнографічний зміст. Інші аспекти насильства у ЗМІ, такі як можливе використання нових комунікаційних технологій з порнографічною та кримінальною метою, також знаходяться у полі зору Ради Європи. Так, Комітет Міністрів у 1992 р. прийняв Рекомендацію R (92) 19 про відеоігри з расистським змістом. Питання транскордонних програм мовлення насильницького характеру також порушується у ст. 7 Європейської конвенції з транскордонного телебачення. ЗМІ та діти/молодь Декілька політичних інструментів, які були прийняті або на рівні Парламентської асамблеї Ради Європи, або на рівні Комітету Міністрів Ради Європи, пов'язані з діяльністю ЗМІ стосовно дітей та молоді. Наприклад, Резолюція (67) 13 Комітету Міністрів Ради Європи присвячена конкретному питанню — впливу преси на дітей та підлітків. У Рекомендації № R (84) 3 Комітету Міністрів про принципи телевізійної реклами урядам країн — членів Ради Європи між іншим пропонувалось гарантувати, щоб реклама, адресована дітям, уникала усього, що якось могло зашкодити їхнім інтересам, а також поважала їхню особистість. 99 Теорія журналістики Журналістські права та свободи Під керівництвом CDMM була утворена група спеціалістів з питань журналістських прав та свобод (MM-S-JF). На основі багатьох політичних документів, вже складених як на Парламентському, так і на міжурядовому рівні Ради Європи, група спеціалістів розглядає такі специфічні питання, як необхідність гарантувати нічим не обмежений доступ до журналістської професії, гарантію справжньої незалежності від політичної влади та економічного тиску, можливу напругу у відношеннях між журналістами та їхніми роботодавцями, доступ до інформації, якою володіють державні.влади, захист конфіденційності інформаційних джерел, які використовуються журналістами. У своїй діяльності група спеціалістів керується попередньою міжурядовою роботою, яка проводилася Радою Європи у галузі журналістики. У Резолюції № R (74) 26 Комітету Міністрів Ради Європи йдеться про право індивідуума на відповідь у пресі, по радіо та телебаченню. Резолюція 1003 (1993) та Рекомендація 1215 (1993) Парламентської асамблеї Ради Європи стосується питань етики журналістів. Резолюція 428 (1970) та Рекомендація R 582 (1970) Парламентської асамблеї містять декларацію про засоби масової комунікації та права людини. Місцеве та регіональне теле-та радіомовлення Доповідь про місцеві та регіональні телевізійні станції в Європі обговорювались у Страсбурзі 16—18 жовтня 1984 р. на 19-й Постійній конференції місцевих та регіональних влад Європи (CLRAE). Особлива увага приділялась внеску місцевих та регіональних станцій теле- та радіомовлення у реалізацію демократії та свободи інформації. З цього питання Конференція прийняла рад положень (Резолюція 152 (1984)). У 1987 р. в Європі з метою покращення та поширення місцевого, регіонального та національного телевиробництва був започаткований Приз EVROPA. У рамках Проекту № 10 (Культура та регіони) Рада з культурного співробітництва Ради Європи (CDCC) у листопаді 1990 р. організувала у м. Ліль (Франція) зустріч з питань «Телебачення регіонів Європи». Ця зустріч дозволила майже 400 учасникам ознайомитися з політичними, економіч- 100 Нормативна база діяльності преси ними та культурними вимірами телебачення у різних європейських регіонах. Наступним заходом став симпозіум з питань «Преси, телебачення європейських регіонів», проведений CDCC у вересні 1993 р. у Кракові (Польща). У січні 1993 р. Парламентською асамблеєю Ради Європи була прийнята Резолюція 957 (1991) про ситуацію з місцевим радіо в Європі. Європейська Хартія регіональних мов та меншин, прийнята Комітетом Міністрів у червні 1992 p., розглядає у ст. 11 (ЗМІ) прийняття державами — членами Хартії певної кількості положень, призначених надати носіям регіональних мов або мов національних меншин на територіях, де використовуються ці мови, можливості доступу до ЗМІ (теле- та радіомовлення регіональними мовами і т. ін.), поважаючи при цьому незалежність та самостійність ЗМІ. У березні 1993 р. Постійна конференція місцевих та регіональних влад Європи (CLRAE) прийняла Резолюцію 253 (1993) про регіональні виміри Європейського аудіовізуального простору. ЗМІ, тютюнові та алкогольні вироби, наркотична залежність Продовжуючи роботу, яка проводилася в рамках відбіркового комітету експертів з питань співробітництва з ЗМІ у галузі наркотичної схильності та залежності, у жовтні 1986 р. Комітет Міністрів Ради Європи прийняв Рекомендацію № R (86) 14 про вироблення стратегії протистояння курінню, алкоголю та наркотичній залежності у співробітництві зі спеціалістами у галузі формування громадської думки та ЗМІ. Доступ громадськості до інформації та ексклюзивні права на телетрансляцію основних подій Тепер, оскільки телебачення є одним з головних джерел інформації для громадськості, здійснення ексклюзивних прав суб'єктом мовлення у транскордонному контексті може обмежити право громадськості на доступ до інформації в одній або кількох країнах, що охоплені суб'єктом мовлення; тому частина громадськості може бути позбавлена ретрансляції основних подій через технічні причини чи бути неспроможною отримати коментарі своєю мовою. 101 Теорія журналістики Це питання вперше висвітлювалося у Рекомендації № R (84) 22 про використання супутникових можливостей для телебачення та звукового радіо, яка була дана на Першій європейській конференції Міністрів щодо політики ЗМІ та згодом у ст. 9 Європейської Конвенції з транскордонного телебачення. Продовжуючи цю роботу, Комітет Міністрів Ради Європи у квітні 1991 р. прийняв Рекомендацію № R (91) про право на скорочення репортажів про основні події, коли ексклюзивні права на теле- та радіомовлення отримані у транскордонному контексті. Служби громадського теле- та радіомовлення Концепція демократії, захисту прав людини та вільного обміну інформацією тісно пов'язана з поняттям служби громадського теле- та радіомовлення, яка, однак, є предметом гострих дискусій у багатьох європейських країнах. Особи, які визначають політику у цій галузі, намагаються з'ясувати майбутнє громадського теле- та радіомовлення, враховуючи економічні, технологічні та регуляторні зміни. Ці питання розглядалися під час Четвертої європейської конференції Міністрів щодо політики ЗМІ, яка проходила у Празі у 1994 р. Розвиток європейського аудіовізуального простору Намір стосовно введення прямого супутникового теле- та радіомовлення (DBC), який був проголошений кількома європейськими країнами та групами країн на початку 80-х pp., став початком міжурядових консультацій та створення плану діяльності Ради Європи у галузі супутникового теле- та радіомовлення. Згодом робота CDMM поширилась, охопивши транскордонне телевізійне мовлення, розвиток нових аудіовізуальних програм мовлення та інших важливих питань, що виникають у зв'язку із швидкими змінами в аудіовізуальному секторі. У рамках цієї роботи CDMM та підлеглі йому комісії проводять регулярні обміни думками щодо розвитку країн — членів Ради Європи у галузі ЗМІ. Подібно до цього проводиться обмін інформацією з питань промислових аспектів ЗМІ, зокрема щодо технічних стандартів (ретрансляції, поширення та прийому). 102 Нормативна база діяльності преси Телевізійна реклама Перший етап діяльності Ради Європи в галузі телевізійної реклами був успішно завершений у лютому 1994 p., коли Комітет Міністрів прийняв Рекомендацію № R (84) 3 урядам країн-чле-нів про принципи телевізійної реклами. Ці принципи стосуються усієї телевізійної реклами, але особливо тієї, яка передається через супутники. Згодом рекламна робота вже розглядалася у контексті Європейської Конвенції з транскордонного телебачення. Спонсорство програм та нові форми комерційного сприяння телебаченню Головним змістом роботи Ради Європи у цій галузі є постійне піклування про захист редакційної незалежності суб'єкта мовлення та його відповідальність за програмні матеріали, що, однак, Не перешкоджає розвиткові нових джерел фінансування для суб'єкта мовлення та запобіганню перетворення спонсорства на замасковану форму реклами. Ця діяльність відображена у Європейській Конвенції з транскордонного телебачення. CDMM видав загальне дослідження інформації про спонсорство програм та нові форми комерційного сприяння телебаченню у країнах — членах Ради Європи (див. Додаток G). В одному з висновків, прийнятих на Третій європейській конференції Міністрів щодо політики ЗМІ (Нікосія, Кіпр 1991р.), Комітетові міністрів Ради Європи пропонується підтримувати при постійному нагляді розвиток діяльності у галузі реклами, спонсорства та нових форм комерційного сприяння й фінансування та розробити у разі необхідності відповідні політичні інструменти. Використання супутникових можливостей для телебачення та звукового радіо У грудні 1984 р. Комітет Міністрів Ради Європи прийняв Рекомендацію № R (84) 22 про використання супутникових можливостей для телебачення та звукового радіо. У цьому документі йдеться про використання прямих теле- та радіомовних супутників (DBS) так само, як встановлених супутників для програм, призначених для трансляції програм телебачення та звукового радіо. 103 Теорія журналістики |