Теорія журналістики
 Скачать 3.15 Mb.
|
|
Теорія журналістики Пошукова журналістика Пошукова журналістика виникла в середині минулого століття в Англії. Всім відомо, що журналістика не задовольняється лише роллю передавача інформаційних повідомлень. Йдеться про те, що ЗМІ бажають перевіряти інформацію, піддавати інформацію, що надходить, незалежній експертній оцінці, відшліфовувати цю інформацію за допомогою додаткових розслідувань. Тут працівники ЗМІ виконують роль кримінального детектива, котрий веде слідство. Цей метод полягає у розшуковуванні всіх доступних джерел інформації. Формою дегенерації такої журналістики є журналістика чисто негативного висвітлення проблеми, при якому чим більше розшукують, тим більше натрапляють на негативне. Журналістика розслідування Журналістика розслідування є вищою формою пошукової журналістики. Вона прийшла з Америки в кінці XIX ст. і була передусім розроблена Йозефом Пулітцером. її мета полягає в тому, щоб за допомогою політичних викриттів виконувати суспільну функцію критики та контролю. Працівники ЗМІ тут виконують функції охоронців громадських інтересів. Методи, які використовуються, є не тільки ортодоксальними за певних умов, а іноді бувають навіть нелегальними. Завдяки журналістиці розслідування широкій громадськості СІЛА стали відомими факти «Уотергейтского скандалу», що призвело до відставки президента Ніксона. Негативним у такій журналістиці є «журналістика смертного вироку», яка несправедливо засуджує людину. Журналістика інтерпретації Потреба у роз'ясненні та поглибленні інформаційних повідомлень через їхні взаємозв'язки, першопричини вимагає певного аналізу, котрий би інтерпретував факти за допомогою різноманітних пояснювальних матеріалів. Роль працівників ЗМІ полягає тут у виконанні функції коментатора, аналітика. Журналістика інтерпретації змушує журналістів активно займатися пояснювальною роботою, висувати власні думки, розставляти суб'єктивні акценти, не подаючи при цьому свою позицію як останню інстанцію. Негативною формою такої журналістики є журналістика маніпулювання, користуючись якою працівники ЗМІ інтерпретують факти, виходячи лише із своїх власних інтересів. Точна журналістика Говорячи про точну журналістику, необхідно згадати про суспільствознавчу журналістику, тому що працівники ЗМІ, які працюють у цій галузі, використовують методи соціології. Вони ви- 70 Інформаційний підхід у журналістиці конують тут роль дослідників, аналізуючи громадську думку, роблячи висновки щодо стану суспільства та створюючи емпіричні банки даних для знаходження фактів, що підтверджуються науково. Проблема, щоправда, тут полягає в тому, що дуже мало працівників ЗМІ мають освіту соціолога. Існує також небезпека того, що вони будуть видавати інформацію дуже академічно. Педагогічна журналістика Ще з доби просвіти, з XVIII ст., існує думка, що журналістика має виконувати функцію освіти та виховання людей. У цьому випадку роль працівників ЗМІ полягає у виконанні функції просвітянина, вчителя. Передусім йдеться про науковий стан речей у світі, котрий, зрозуміло, потрібно пояснювати. Необхідно спростити комплексні взаємозв'язки. Це скорочення комплексності, коли переплетіння фактів є дуже складним, повинна передусім вирішувати наукова журналістика. Небезпека полягає у тому, що кожна концепція, котра виступає на сторінках преси із вказу-вальними орієнтирами, може перетворитися на менторську журналістику. Адвокатська журналістика Іноді журналістика повинна заступатися за будь-яку партію, передусім, тоді, коли відома кричуща несправедливість та коли обмежується постачання інформацією соціальних груп населення. Така адвокатська журналістика походить від авторів соціальних репортажів у Англії в XIX ст. Таким був «шалений репортер» Егон Ервін Кіш, що працював у Празі. Адвокатська журналістика хоче формувати солідарність у суспільстві. Тут роль працівників ЗМІ полягає у виконанні функції захисника громадських прав. Правда, тут існує небезпека набуття працівниками ЗМІ місіонер-ських звичок. Журналістика розваг Журналістика розваг концентрується на розповідях про різні історії та події з особисто-конкретною перспективою. Вона хоче розслабляти та розважати споживачів. Роль працівників ЗМІ полягає тут у виконанні функції конферансьє та розважальника. Факти подаються ненав'язливо в емоційно-хвилюючому плані. Правда, існує небезпека, що концепція гонитви за усім приватним, інтимним може призвести до журналістики обливання брудом. «Нова» журналістика Під назвою «нова» журналістика мають на увазі літературну журналістику. Це поняття прийшло з Америки, у певній мірі як реакція на суху, дистанційовану англосаксонську журналістику новин. У романських країнах, наприклад Італії або Франції, в 71 Теорія журналістики слов'янських країнах — Росії або Чехії, без сумніву, також в Україні, літературна журналістика має давню традицію. «Нова» журналістика хоче досягти гармонії напруження уваги та розважання читачів. Методами цього є відхід від сталих форм, певне стилістичне розшарування. Небезпека тут у тому, щоб така журналістика не перетворилася на мовну «фікцію». Отже, ми з'ясували найважливіші концепції передачі інформації. Наведені концепції навряд чи можна зустріти у чистому вигляді. Більшість ЗМІ обирають поєднання цих концепцій. Якщо всі ці концепції стоять на службі просвіти та гарантування особистих прав кожної людини, емансипації її думки, то тоді ЗМІ розумно використовують своє природне призначення. Дещо детальніше зупинимося на ролі ЗМІ у соціальній орієнтації мас і соціальному управлінні. Покликання журналіста визначається характером, природою, суспільним призначенням самих засобів масової інформації. Журналістика, як відомо, належить до явищ надбудовного характеру. Будь-яке суспільство має свій базис і свою надбудову. Під базисом розуміють сукупність виробничих відносин, які становлять економічну структуру суспільства. Базис, тобто економічний лад суспільства, породжує відповідну надбудову — властиві даному суспільству форми суспільного життя, його державний устрій, правові, моральні, художні, філософські погляди, а також організації й установи, в яких здійснюється ця громадська і політична діяльність людей. Журналістика як засіб управління соціальними процесами належить до того виду діяльності, в якому реалізується, знаходить свій практичний вияв громадська діяльність людей. Засоби масової інформації і відповідно журналістика як певний вид суспільної діяльності існували не завжди. Вони з'явилися на певному етапі розвитку суспільства. Виникнення преси, а згодом інших засобів інформації зумовлено багатьма факторами і, насамперед, розвитком продуктивних сил та потребами вдосконалення суспільних зв'язків. Журналістика відіграє важливу роль в управлінні суспільством. Вона, як уже підкреслювалось, дуже тісно зв'язана з усіма формами суспільної свідомості. Відомо, все те, що має, чим багате суспільство, що необхідно для його життя і розвитку, люди створюють своєю працею. Вони вступають у різного роду відносини, утворюють соціальні спільності. Вони керуються в своїй діяльності певними ідеями, нормами, принципами. Саме від того, як підготовлені люди для ви- 72 Інформаційний підхід у журналістиці конання тих або інших виробничих, соціально-політичних і громадських функцій, наскільки вони усвідомлюють характер вирішуваних завдань, як вони розставлені та організовані в різних клітинах соціального організму, як вони взаємодіють, наскільки точно узгоджують свої вчинки із суспільними вимогами і принципами, нормами права і моралі, передусім залежить успіх справи побудови й нормального функціонування громадянського суспільства. В умовах становлення незалежної держави особливо необхідне наукове управління всіма компонентами, всіма ланками суспільної системи. Людина в суспільстві не тільки суб'єкт, але й об'єкт управління. Перехідний період, коли панує плюралізм думок, коли вирують пристрасті на мітингах, коли емоції переходять усі грані, позначений надзвичайною складністю й відповідальністю. Управління людьми на сучасному етапі, коли порушилися зв'язки економічного, соціально-політичного і духовного життя, включає раціональну організацію їх праці, виховання їх в дусі загальнолюдських ідеалів, дотримання загальноприйнятих норм права і виробленої віками нашим народом моралі. Людина у правовому суспільстві одночасно є суб'єктом і об'єктом виховання. Виховний вплив на людину здійснюється і в рамках всієї соціальної системи і, зокрема, в рамках виховної сфери суспільства. Сьогодні іноді доводиться чути сумніви в правомірності самої постановки питання про управління вихованням. Адже йдеться, мовляв, про вплив на свідомість людини і тим самим на її поведінку. Чи немає тут деякої аналогії з маніпулюванням свідомістю і поведінкою мас у тоталітарному суспільстві? Такі побоювання безпідставні, передусім, тому, що сам характер демократичних перетворень несумісний з маніпулюванням, з примусовим утвердженням їх принципів. Мова йде про те, щоб за допомогою соціальної інформації розкрити перед людиною закони її власного буггЯ, основні тенденції історичного процесу, навчити її самостійно мислити приймати правильні рішення. Соціальна сфера являє собою складну динамічну систему із специфічним набором компонентів (підсистем), з відповідними суб'єктами і об'єктами управління. Вона зв'язана з іншими системами суспільства — економічною, суспільно-політичною, сімейно-побутовою — і породжується, зрештою, економічними відносинами, але в той же час має відносну самостійність, тіль- 73 Теорія журналістики ки їй властиві специфічні закономірності функціонування і розвитку. Першою підсистемою цієї сфери є сукупність політичних, філософських, соціологічних, правових, моральних, художніх та інших поглядів суспільства. Друга підсистема в рамках цієї сфери — просвітницько-виховний напрям, який включає освіту, виховання, самовиховання. Головним елементом цієї підсистеми є людина. Третя підсистема являє собою сукупність наукових, громадських, дослідних, ідейно-виховних закладів і організацій. Колективи, які в них працюють, займаються виробництвом і відтворенням понять про загальнолюдські цінності, І, нарешті, ще одна підсистема — це сфера суспільних відносин, які складаються між людьми в процесі виробництва, відтворення понять про загальнолюдські цінності. Таким чином, ідеологічні процеси, ідеологічні органи й організації, ідеологічні відносини — компоненти (підсистеми) ідеологічної сфери життя суспільства. Кожний з них має свої можливості, виконує певні функції. Суб'єктом управління соціальною сферою є саме та сукупність громадських рухів, установ та організацій, які виробляють і відтворюють відповідні ідеї і вносять їх у свідомість людей. Об'єкт управління — це і саме відтворення ідей, і відносини у процесі цього відтворення. Які ж функції управління соціальною сферою і в чому їх специфіка? У цілому ці функції не відрізняються від функцій, управління будь-якою іншою сферою розвитку суспільства. Це — пізнання цілей: загальних і конкретних. Це — підготовка і прийняття рішень. Це — аналіз результатів. Разом з тим управління соціальною сферою відрізняється від управління виробництвом, технікою, технологією. У процесі виховання має місце передусім інформаційна взаємодія між вихователем і тим, кого виховують. Вихователь впливає на почуття та інтелект людини, повідомлюючи їй, доводячи до її свідомості інформацію, змістом якої є соціальна дійсність, прагнучи до того, щоб ця інформація стала керівництвом в її практичних ділах і вчинках. Становище, по суті, не міняється, коли мова йде про масові засоби інформації: пресу, радіо, телебачення. І тут у ролі вихователя врешті-решт виступає людина, озброєна відповідною інформацією, а в ролі тих, кого виховують, виступають ті, хто сприй- 74 Інформаційний підхід у журналістиці має її. Щоправда, вплив на свідомість людей тут здійснюється не прямо, а через технічні засоби, проте інформаційний характер взаємодії суб'єкта та об'єкта виховання зберігається. Людина, яка формує і передає інформацію, не просто інформатор, а саме вихователь, покликаний втілювати глибоку за змістом інформацію в яскраві, захоплюючі, доступні слухачеві і глядачеві форми. Інформуванню обов'язково повинні бути властиві високі художні та естетичні характеристики, а то цілком можливо, що той, кого інформують, залишиться байдужим або навіть сприйме інформацію негативно. У той же час, той, кого виховують, не пасивний об'єкт інформування, а активний суб'єкт, який сприймає інформацію через призму свого власного «я» і справляє зворотний інформаційний вплив на вихователя. Оскільки в основі виховної роботи лежить інформація, одним із центральних завдань управління соціальною сферою є вдосконалення інформаційного взаємовпливу суб'єкта й об'єкта виховання. Успішне вирішення цього завдання передбачає, передусім, високу якість соціальної інформації. Коли, де, кого, в чому і як інформувати — чіткі відповіді на ці запитання повинен обов'язково дати орган або людина, які здійснюють інформаційну роботу. В іншому разі ця робота буде безуспішною, Таким чином, журналіст (як і журналістський колектив) — суб'єкт спеціалізованої діяльності по виробництву соціальної інформації, що передається органами преси, радіо і телебачення (виробництво в даному разі розуміється широко, включаючи не тільки вибір об'єкта, збирання фактів, написання матеріалу, але і правку, верстку і т. ін., тобто весь комплекс діяльності журналіста, в тому числі й організаторську роботу по збиранню і публікації соціальної інформації). Діалектика процесу функціонування засобів масової інформації така: журналістські колективи, знайомлячись з програмами діяльності інститутів управління, доводячи ці програми до відома мас, повинні враховувати і ряд факторів, характерних для спеціалізованої діяльності з виробництва інформації, впливати на аудиторію з найбільшим ефектом. Слід мати також на увазі, що, пропагуючи у пресі програми соціального управління, ЗМІ справляють вплив не тільки на масову свідомість, на громадську думку, але й на соціальні інститути різних рангів і типів. Соціальні фактори є визначальними для виконання журналістами завдань, поставлених суспільством. їх необхідно врахо- 75 Теорія журналістики вувати всі в комплексі, а не кожен окремо. Отже, журналіст у своїй роботі, діяльності, в своїй творчості повинен:
У наш час журналістика — один із могутніх соціальних інститутів освіти і виховання мас. Як відомо, суспільство не може існувати, не маючи багатосторонньої, точної інформації про дійсність, у тому числі про сферу соціальних відносин. Відчуваючи потребу в одержанні регулярної інформації, воно утворює спеціальні інститути, які надають йому цю інформацію. З іншого боку, ці інститути використовують силу інформації з метою впливу на суспільство. Для успішного розвитку демократичної держави, досягнення поставлених цілей необхідно, щоб у кожного члена суспільства формувалися правильна соціальна орієнтація і світогляд, які повинні відповідати певним ідеалам, цінностям і завданням суспільства, а також соціальна активність, спрямована на здійснення цих цілей і завдань. Таким чином, інститути соціального інформування — преса, радіо, телебачення — одночасно є інститутами виховання політичної культури, економічного мислення, які використовуються владними структурами в інтересах задоволення потреб суспільства, суспільного прогресу. Саме таким способом засоби масової інформації реалізують цілі соціального управління. Сучасне соціальне управління являє собою складну систему різноманітних видів діяльності: а) підготовку і прийняття рішень (включаючи збирання, обробку та аналіз інформації про дійсність), б) доведення рішень до виконавців, в) організацію їх виконання, г) регулювання і коригування, облік, збереження і переробка інформації. Управлінська діяльність взагалі має, по суті, інформаційну природу. Важливе місце в ній посідають зусилля щодо передачі 76 Інформаційний підхід у журналістиці інформації населенню. Соціальне управління здійснюється в сфері економічної, господарської діяльності, політики, культури. Воно виконує не тільки функцію прямої організації поведінки людей, їх мобілізації на вирішення тих або інших практичних завдань. Головна мета цієї діяльності — вплив на свідомість людей, надання їй бажаних якостей, наближення її до ідеалу, що відповідає політичним, культурним й ідеологічним нормам і цінностям суспільства. Саме для цього в суспільстві створюється розгалужена система установ освіти і культури. Саме у цьому напрямі передусім діють засоби масової інформації. У рамках соціального управління вони вирішують такі завдання:
Безперервність вирішення завдань, пов'язаних з передачею органами управління масової оперативної інформації населенню, а також великий обсяг інформації, яку необхідно передати, вимагає створення у суспільстві системи, яка реалізує цю діяльність. Впливаючи на свідомість людей, коригуючи їх поведінку в бажаному напрямі (за рахунок реалізації функції виховання, організації поведінки і спілкування) або готуючи «грунт» для такої поведінки (шляхом поширення інформації), система масової інформації виступає як повноправний орган управління. Але разом з тим засоби масової інформації мають свою специфіку, яка визначає їх особливе місце в загальній системі органів управління. Головна їх специфіка полягає в тому, що вони не приймають управлінських рішень, отже, не здійснюють власне керівництва тими або іншими соціальними процесами і в цьому розумінні не є керівними органами. |