Теорія журналістики
 Скачать 3.15 Mb.
|
|
СПРИЯННЯ ВИРОБНИЦТВУ ПРОДУКЦІЇ ТА МАРКЕТИНГУ ЄВРОПЕЙСЬКИХ АУДІОВІЗУАЛЬНИХ ТВОРІВ Проектна група "Рівність можливостей у розбудові європейського аудіовізуального простору Продовжуючи роботу, що почалася у 1985 р. й мала на меті стимулювати продукцію та розповсюдження аудіовізуальних творів, CDMM у 1991 р. створив Проектну групу «Рівність можливостей у розбудові європейського аудіовізуального простору». Ця група об'єднує експертів з певної кількості країн — членів Ради Європи та спостерігачів з країн Центральної та Східної Європи, що не є членами Ради Європи. Проектна група, що відповідає за підготовку пропозицій правового, фінансового та технічного походження, які зможуть надати можливість усім європейським країнам взяти на рівних засадах участь у європейському аудіовізуальному просторі. Проектна група розробила Рекомендацію № R (93) 5, яка містить принципи для сприяння поширенню та трансляції аудіовізуальних творів європейських партнерів на широкому телевізійному ринку. Цей документ був прийнятий Комітетом Міністрів Ради Європи у квітні 1993 р. Фонд EVRIMAGES Важливим досягненням у галузі сприяння продукції та поширення європейських аудіовізуальних творів було започаткування у 1988 р. Євррпейського фонду підтримки та поширення творчих аудіовізуальних творів (EVRIMAGES) — Резолюція 88 (15). Цей фонд спрямований на заохочення розвитку багатосторонньої європейської продукції та її поширення в Європі через фінансову підтримку. Колекція даних з потоку програм За рекомендаціями Другої європейської конференції Міністрів, яка проходила в Стокгольмі у листопаді 1988 p., CDMM активно сприяє колекціонуванню даних з потоку аудіовізуальних програм для того, щоб мати надійний та точний огляд ринку. 104 Нормативна база діяльності преси Робота у цій галузі доручена представникам кіно, телебачення та відеосекторів. Нові електронні засоби в Європі Постійно уважний до технологічного розвитку у секторі ЗМІ, CDMM, починаючи з 1982 p., зосередив свою увагу на нових електронних інформаційних послугах (відеотекст, телетекст), зокрема, у перспективі їхніх транскордонних вимірів. Предметом обговорення Третьої європейської конференції Міністрів щодо політики ЗМІ був саме моніторинг технологічного розвитку у цій галузі. Європейська конвенція з транскордонного телебачення (1989) У 1989 р. Комітет Міністрів Ради Європи прийняв Європейську Конвенцію з транскордонного телебачення. 1 травня 1993 р. ця Конвенція була відкрита для підписання. Мета Конвенції — забезпечити міжнародну структуру для вільного транскордонного обігу телевізійних програм мовлення. Цей документ не охоплює усі аспекти теле- та радіомовлення, але встановлює комплекс необхідних правил в галузі, що була визначена Першою європейською конференцією Міністрів щодо політики ЗМІ як «найсуттєвіші аспекти» транскордонної трансляції. Це такі аспекти, як захист певних індивідуальних прав, відповідальність суб'єкта мовлення щодо програмних матеріалів, реклама та спонсорство. ПРАВОВІ ПИТАННЯ У ГАЛУЗІ ЗМІ Європейські угоди з питань теле- та радіомовлення Правові угоди Ради Європи з питань теле- та радіомовлення мають на меті сприяти розширенню «Європейського аудіовізуального простору» та охороняти право інтелектуальної власності. Робота Ради Європи у галузі права інтелектуальної власності тісно координується з всесвітньою діяльністю у цій галузі, яка проводиться Міжнародною організацією праці (ILO), Спілкою 105 Теорія журналістики міжнародних телекомунікація (1TU) та Світовою організацією з інтелектуальної власності (WIPO). Це - Європейська угода про обмін програмами через телевізійні фільми (1958), сторонами якої с 14 країн - члені* Ради Європи та дві країни, що не є членами та організації — Ізраїль і Туніс. Європейська угода про захист телевізійного мовлення (1960) з її протоколом (1956) та двома додатковими протоколами (1974, 1983), яка набула чинності у 6 країнах - членах Ради Європи. Європейська угода про захист теле- та радіомовлення, шо ведеться зі станцій поза національними територіями С1956), які набула чинності у 17 країнах - членах Ради Європи. Теле- та радіомовлення через супутники та кабельне поширення програм Робота Ради Європи у галузі теле- та радіомовлення через супутники та кабельні канали пов'язана з розвитком європейської правової структури у галузі транскордонного телебачення, яке належним чином охороняє права та інтереси авторів» Водночас ця європейська правова структура враховує необхідність не заважати розвиткові нових технологій ЗMU та визнавати інтерес гро» мадськості мати доступ до програм, які передаються новими засобами. На базі роботи Комітету правових експертів у галузі ЗМ ї (MM -JU), який є структурою Ради Європи, були видані матеріали «Су-путникове та кабельне телебачення». Це видання охоплює найактуальніші проблеми у цій сфері, а також правові інструменти та положення, що є придатними для супутникового і кабельного телебачення у таких питаннях, як закон з авторського права та суміжні з ним права, закон про телекомунікації і т. ін. Рекомендація № R (86) 2 за лютий 1986 p., яка базується головним чином на висновках вищезгаданого видання, закладає принципи, що мають скерувати країни - члени Ради Європи на пошук задовільних рішень, пов'язаних з питанням закону про авторські права у галузі кабельного та супутникового телебачення. Правовий захист телевізійних програм У рамках моніторингу розвитку, який відбувається у секторі ЗМІ, CDMM, починаючи з 1989 p., вирішив приділити особливу увагу новим проблемам, які виникають у результаті зростання 106  Теорія журналістики з питаннями про авторське право у галузі репрографії, яка була прийнята Комітетом Міністрів у квітні 1990 р. Європейські конференції міністрів щодо політики ЗМІ Кульмінаційною точкою першого етапу роботи CDMM з питань транскордонного теле- та радіомовлення і змін, які відбуваються у аудіовізуальному секторі, стала Перша європейська конференція Міністрів щодо політики ЗМІ (Відень, 9—10 грудня 1986 p.). Тема та підтеми цієї конференції:
Друга європейська конференція міністрів щодо політики ЗМІ (Стокгольм, 23—24 листопада, 1988 р.) Тема та підтеми:
— міжнародний обіг європейських аудіовізуальних творів. Прийняті документи:
108 Нормативна база діяльності преси Третя європейська конференція міністрів щодо політики ЗМІ (Нікосія, 9—10 жовтня 1991 р.) Тема та підтеми:
Четверта європейська конференція міністрів щодо політики ЗМІ (Прага, 7—8 грудня 1994 р.) Тема та підтеми:
109  Теорія журналістики
Контакти та співробітництво з країнами Центральної та Східної Європи Програми співробітництва та допомоги країнам Центральної та Східної Європи розробляють особливі положення, які забезпечують вимоги цих країн у галузі ЗМІ, зокрема, надають прав-никам, політикам, професіоналам можливість користуватись досвідом західноєвропейських країн у створенні й управлінні незалежними та плюралістичними ЗМІ. Так, наприклад, програма Ради Європи «Демосфен» надає можливість законотворцям з країн Центральної та Східної Європи користуватись знаннями досвідчених західноєвропейських експертів з питань політики та законодавства у галузі ЗМІ. Декларації, рекомендації та резолюції Комітету міністрів Ради Європи у галузі ЗМІ Резолюція (61) 23 про обмін телевізійними рекламами. Резолюція (67) 13 про пресу та захист молоді. Резолюція (70) 19 про освітнє та культурне використання (цілі, мета, призначення) радіо та телебачення в Європі. Резолюція (74) 26 про право відповіді — позиція індивідуума стосовно преси. Резолюція (74) 43 про поширеність преси. Резолюція № R (79) 1 стосовно освітніх програм для дорослих споживачів. Резолюція № R (80) 1 про спорт та телебачення. Резолюція № R (81) 19 про доступ до інформації, якою володіє державна влада. Резолюція № R (84) 3 про принципи телевізійної реклами. Резолюція № R (84) 17 про рівність між жінкою та чоловіком у галузі засобів масової інформації. Резолюція № R (84) 22 про використання супутникових можливостей для телебачення та радіо. ПО Нормативна база діяльності преси Резолюція № R (85) 6 про сприяння художній творчості. Резолюція № R (85) 8 про збереження спадщини європейських фільмів. Резолюція № R (86) 2 про принципи, пов'язані із законом про авторські права у галузі супутникового та кабельного телебачення. Резолюція № R (86) 3 про сприяння аудіовізуальній продукції в Європі. Резолюція № R (86) 9 про авторське право та культурну політику. Резолюція № R (86) 14 про вироблення стратегії протистояння курінню, алкоголю та наркотичній залежності у співробітництві з особами, які формують громадську думку та з засобами масової інформації. Резолюція № R (87) 7 про поширення фільмів у Європі. Резолюція № R (88) 1 про звукове та аудіовізуальне приватне копіювання. Резолюція № R (88) 2 про заходи боротьби з піратством у галузі авторського права та суміжних з ним прав. Резолюція № R (89) 7 стосовно принципів поширення віде-опрограм, які мають насильницький, брутальний чи порнографічний зміст. Резолюція № R (90) 10 про кіно для дітей та підлітків. Резолюція № R (90) 11 про принципи щодо питань, пов'язаних із законом про авторське право у галузі репрографії. Резолюція № R (91) 5 про право на скорочення огляду головних подій у випадку, коли ексклюзивні права на їхню телевізійну трансляцію отримані у транскордонному контексті. Резолюція № R (91) 14 про правовий захист зашифрованих телевізійних служб. Резолюція № R (92) 15 щодо навчання, досліджень та стажування у галузі права та інформаційних технологій. Резолюція № R (92) 19 про відеоігри з расистським змістом. Резолюція № R (93) 5, яка містить принципи, спрямовані на поширення та трансляцію аудіовізуальних робіт, зроблених у країнах або регіонах з невеликою аудіовізуальною продукцією чи з обмеженим географічним або лінгвістичним охопленням на телевізійному ринку. Резолюція № R (94) 3 про сприяння освіті та обізнаності в галузі авторського права та суміжних з ним щодо творчості прав. Декларація про свободу висловлення та інформації, прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 29 квітня 1982 р. 111 Теорія журналістики Резолюція (89) 6, яка модифікує Резолюцію (88) 15. Резолюція (92) 3, яка модифікує Резолюцію (88) 15. Резолюція (92) 70, яка встановлює Європейську аудіовізуальну обсерваторію. Рекомендації та резолюції парламентської асамблеї Ради Європи у галузі засобів масової інформації Резолюція 428 (1970), яка містить Декларацію про комунікаційні засоби масової інформації та захист прав людини. Рекомендація 528 (1970) про комунікаційні засоби масової інформації та захист прав людини. Рекомендація 747 (1975) про розповсюдження преси. Рекомендація 748 (1975) про роль та управління національним теле- та радіомовленням. Рекомендація 749 (1975) про європейське теле- та радіомовлення. Рекомендація 815 (1977) про свободу висловлення та роль письменника у Європі. Рекомендація 834 (1978) про загрозу свободі преси та телебачення. Рекомендація 862 (1979) про кіно та державу. Рекомендація 926 (1981) про питання, викликані роботою телебачення, зокрема кабельного телебачення та прямою супутни-ковою трансляцією. Рекомендація 952 (1982) про міжнародні засоби захисту свободи висловлення через регулювання комерційної реклами. Рекомендація 963 (1983) про культурні та освітні засоби зменшення насильства. Резолюція 820 (1984) про відносини національних парламентів із засобами масової інформації. Рекомендація 996 (1984) про роботу Ради Європи щодо засобів масової інформації. Рекомендація 1011 (1985) про ситуацію з професійними танцями в Європі (ця Рекомендація стосується деяких аспектів ЗМІ). Резолюція 848 (1985) про приватність звукової та індивідуальної свободи музичного вибору (ця Рекомендація стосується деяких аспектів ЗМІ). Рекомендація 1037 (1986) про захист даних та свободу інформації. Рекомендація 1043 (1986) про європейську лінгвістичну та літературну спадщину. 112 Нормативна база діяльності преси Рекомендація 1047 (1986) про небезпеку, викликану змаганнями з боксу (текст цієї Рекомендації висвітлює роль ЗМІ щодо інформування громадськості про потенційний шкідливий ефект боксу зокрема, та про охоплення ЗМІ теми боксу взагалі). Рекомендація 1059 (1987) про економіку культури. Рекомендація 1067 (1987) про культурний обсяг теле- та радіотрансляції у Європі. Резолюція 887 (1987) про європейське кіно та Рік телебачення. Рекомендація 1077 (1988) про доступ до транскордонних аудіовізуальних ЗМІ протягом виборчої кампанії. Рекомендація 1096 (1989) про Європейську Конвенцію з транскордонного телебачення. Рекомендація 1098 (1989) про Східно-Західне аудіовізуальне співробітництво. Рекомендація 1110 (1989) про навчання на відстані. Рекомендація 1111 (1989) про обсяг освіти у Європі. Резолюція 937 (1990) про телекомунікації: значення для Європи. Рекомендація 1122 (1990) відбудову села через інформаційні технології. Рекомендація 1136 (1990) про європейську політику щодо алкоголю. Рекомендація 1138 (1990) про Європейський фонд підтримки для виробництва та поширення творчих кінематографічних та аудіовізуальних робіт («EURIMAGES»). Резолюція 956 (1991) про передачу технологій країнам Центральної та Східної Європи. Резолюція 957 (1991) про ситуацію з місцевим радіо у Європі. Рекомендація 1147 (1991) про парламентську відповідальність за демократичні реформи теле- та радіомовлення. Резолюція 1003 (1993) про етику журналістики. Рекомендація 1215 (1993) про етику журналістики. Рекомендація 1216 (1993) про європейське культурне співробітництво. Рекомендація 1228 (1994) про канали кабельного телебачення та місцеві телевізійні станції: їхня важливість для Європи. Рекомендація 1239 (1993) про культурну ситуацію у колишній Югославії. Чг* Тг* Чг* Виходячи з цих та інших міжнародних документів, Український центр економічних та політичних досліджень (УЦЕПД) у 113 Теорія журналістика тттшт^тттшіїмштіжвшттшшттшюш квітні 1997 р. проаналізував існуючі вітчизняні законодавчі акта які забезпечують право громадян України на свободу слова т вільне одержання інформації. Законодавчими актами, що регулюють їді правовідносини, Конституція України 1996 p., Закони України «Про інформацію від 2 жовтня 1992 p., «Про друковані засоби масової інформаці (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 р. із змінами та допов неннями, від 11 листопада 1993 p., «Про радіо і телебачення» щ 21 грудня 1993 p., змінами та доповненнями від 2 червня 1995 р. «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р., «Прс захист інформації в автоматизованих системах» від 5 липня 1994р, «Про інформаційні агентства» від 28 лютого 1995 р., «Про рекламу» від 3 липня 1996 p., окремі норми Цивільного кодексу України, Закону України «Про державну таємницю* від 2 І січня 1994р., укази та розпорядження Президента України, постанови Кабінету Міністрів, ратифіковані Верховною Радою України, міжнародні пакти у цій галузі. Уст. 19 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення, це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свобод, шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (ст. 19) дотримується такого ж трактування права на свободу слова. У документі уточнено, що воно може бути здійснене в усній, писемній, художній формі вираження або за допомогою друку чи іншими способами. У Міжнародному пакті наголошується, що користування передбаченим правом накладає особливі обов'язки і відповідальність. Воно може бути, отже, пов'язане з певними обмеженнями, які, однак, мають встановлюватися законом і бути необхідними для поважання прав і репутації інших осіб, для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення. Основні положення, які забезпечують права людини щодо свободи слова, визначені Конституцією України 1996 р., у розділі «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». Відповідно до ст. 24 Конституції, громадяни мають рівні конституційні права і свободи, є рівними перед законом. У ст. 22 встановлено, що «конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані», разом з тим Конституцією передбачено, що «при 114 Нормативна база діяльності преси прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод». Ці зафіксовані у Конституції норми відповідають усталеній міжнародній практиці та принципам Загальної декларації прав людини та громадянина. Конституцією України чітко визначено політико-правовий зміст свободи слова. У ст. 34 передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Політична цензура в Україні обмежена. Разом з тим, частиною цієї статті встановлені окремі обмеження щодо здійснення цих прав на підставі окремого закону. Ці обмеження викладені в загальному вигляді і не мають конкретного змісту. А отже, можуть бути використані з метою порушення конституційних прав громадян. Так, свобода слова може бути обмежена в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, запобігання розголошенню одержаної конфіденційної інформації або для підтримання авторитету та неупередженості правосуддя. Зрозуміло, що така невизначеність у законодавстві може призвести до того, що публікація у засобах масової інформації (навіть достатньо обгрунтована) щодо корумпованої окремих представників державної влади може розглядатися як загроза національній безпеці або як така, що підриває авторитет правосуддя. Тому існує необхідність прийняти відповідний закон, в якому підстави обмеження свободи слова були б чітко визначені і не підлягали б двозначному тлумаченню, привести Закон України «Про інформацію», інші законодавчі акти у відповідність до Конституції України. Подальший розвиток законодавчої бази у сфері свободи слова пов'язаний з прийняттям у грудні 1993 р. Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (із змінами та доповненнями, внесеними Верховною Радою в червні 1995 p.). Цим Законом регулюється діяльність телерадіоорганізацій на території України, визначаються правові, економічні, соціальні, організаційні умови їх функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите і вільне обговорення суспільних проблем. У Законі встановлюються основні принципи діяльності телерадіоорганізацій, повноваження державних органів щодо телебачення і радіомовлення в Україні. 115 Теорія журналістики На підставі ст. 5 цього Закону в Україні з метою реалізації та дотримання законодавства у цій галузі створена Національна рада з питань телебачення та радіомовлення як позавідомчий державний орган. Склад Національної ради затверджувався Верховною Радою України (з прийняттям Конституції України склад Ради затверджується на паритетних засадах: по 4 особи — Верховною Радою та Президентом України). До основних повноважень Ради належить контроль за додержанням законодавства у цій галузі, видача, тимчасове зупинення та анулювання ліцензій на право використання каналів мовлення та часу мовлення. Законом встановлюється заборона втручання у творчу діяльність телерадіоорганізацій, антимонопольні обмеження, принципи захисту національного телевиробництва, структура Національного телебачення і радіомовлення України. Розділом II Закону передбачений порядок заснування телерадіоорганізацій та ліцензування їх діяльності. Заборонено створення телерадіоорганізацій з іноземними інвестиціями, частка яких у статутному фонді перевищує ЗО відсотків. У Законі визначені основні принципи організації телерадіо-мовлення, рекламної діяльності, права та обов'язки телерадіоорганізацій та їх творчих працівників, права телеглядачів та радіослухачів, порядок спростування недостовірної інформації, організація фінансування та матеріально-технічної бази телерадіоорганізацій, встановлюється відповідальність за порушення законодавства про телебачення і радіомовлення. У лютому 1995 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про інформаційні агентства». Цим Законом закріплюються правові основи діяльності в Україні інформаційних агентств та їх міжнародного співробітництва. Інформаційними агентствами згідно з цим Законом є зареєстровані як юридичні особи суб'єкти інформаційної діяльності, що діють з метою надання інформаційних послуг. Свобода діяльності інформаційних агентств гарантується, а цензура в Україні заборонена. Законом визначено статус інформаційних агентств та основні принципи їх діяльності, порядок заснування, державної реєстрації та припинення діяльності інформагентств, статус суб'єктів діяльності інформагентств, організація розповсюдження продукції зазначеного органу. Законом встановлюється також відповідальність за порушення законодавства про інформаційні агентства, порядок розпов- 116 Нормативна база діяльності преси сюдження в Україні продукції іноземних інформагентств та діяльність інформаційних агентств за кордоном. Провівши комплексну правову експертизу основних законодавчих актів з питань свободи слова в Україні, експерти Українського центру економічних і політичних досліджень (УЦЕПД) дійшли таких висновків: 8 Україні існує розвинена система правових актів, що регу люють відносини у сфері свободи слова. Загалом, основні при нципи, норми та положення відповідають загальноприйнятим міжнародно-правовим стандартам, міжнародним конвенціям з прав людини. Такий висновок експертів Центру підтверджується й опитуванням провідних журналістів України. За даними цього опитування, більше 53% респондентів оцінили законодавчу базу як таку, що створює об'єктивні умови для існування незалежних засобів масової інформації. Разом з тим існування такої системи законодавчих актів ще не гарантує реального захисту інтересів суспільства щодо отримання вільної та неупередженої інформації. Це пов'язано, перш за все, з реальним захистом прав журналістів та засобів масової інформації, реальною дією законів та відповідальністю за їх порушення, зміцненням незалежної судової влади. Зауваження та пропоновані зміни до чинного законодавства подані у основних висновках та пропозиціях Українського центру економічних і політичних досліджень. Свобода слова здійснюється через інститут незалежних ЗМІ, діяльність яких залежить від держави. Але держава не є абстракція, вона втілена в конкретних владних структурах і особах, дії яких саме і формують реальне правове і суспільно-політичне поле, в якому працюють засоби масової інформації. З цієї точки зору з'ясування реальної ситуації незалежних мас медіа передбачає аналіз дій і висловлювань (текстів) вищих носіїв влади, які формують інформаційну політику держави. Прихильність влади до основоположних принципів діяльності незалежних ЗМІ — вільному доступу до інформації, об'єктивному висвітленню дій влади, суспільній заангажованості — була задекларована на найвищому державному рівні — главою держави. 9 листопада 1995 p., виступаючи на III Всеукраїнському пле нумі творчих спілок України, Президент України проголосив: «Ми — за дотримання принципу свободи в діяльності «четвертої влади», інформаційну відкритість, тверду підтримку журналістів Теорія журналістики у їх зусиллях до об'єктивного висвітлення мети і мотивів дій дер^ жави, показу життя суспільства таким, яким воно є і повинно бути» (Урядовий кур'єр. — 1995. — 11 лист,). Але вже найближчі після цієї заяви кроки глави держави засвідчили, що реальна інформаційна політика не завжди відповідає деклараціям. По двох тижнях після виступу на пленумі, 23 листопада 1995 р% було підписано розпорядження Президента України «Про координацію роботи прес-служб та інформаційно-аналітичних підрозділів органів державної виконавчої влади» (Урядовий кур'єр. — 1995. — 24 лист.). Рішення, мета якого «реалізація єдиної державної інформа-ційної політики України, висвітлення в засобах масової інформації рішень і практичних дій органів державної виконавчої влади», запровадило так звану «інформаційну вертикаль». «Вертикаль» об'єднувала прес-служби та інформаційно-аналітичні підрозділи усіх органів державної виконавчої влади — Кабінету Міністрів, міністерств, інших центральних органів, обласних держадміністрацій Києва та Севастополя - і замикалась на Прес-службі Адміністрації Президента. Остання отримувала право «координувати підготовку матеріалів, що передаються засобам масової інформації та містять оцінки зовнішньої та внутрішньої політики держави, які можуть мати важливий суспільний резонанс». На думку експертів УЦЕПД, Прес-служба Президента України як підрозділ допоміжної та консультативної структури не може здійснювати функції управління підрозділами центральних та місцевих органів державної виконавчої влади. По друге, координація підготовки з Прес-службою Президента України матеріалів для засобів масової інформації є обмеженням права журналістів на одержання інформації, оскільки Адміністрація Президента отримала довільну можливість дозування інформації — адже визначення, яка саме інформація «має велике політичне та суспільне значення», жодними правовими нормами не регламентується. Окрім* того, позбавляючи засоби масової інформації суспільно значущої інформації, держава тим самим позбавляється підтримки власних громадян в очах світового співтовариства. Так, наприклад, інформацію про останній тур українсько-румунських переговорів вітчизняні мас медіа отримали з румунських газет, які дуже широко висвітлювали хід переговорів (Голос 118 Нормативна база діяльності преси ^'країни. — 1997. — 21 січн.). У результаті — позиція Северина Одержала підтримку румунської громадськості, що засвідчили засоби масової інформації, а світове товариство пересвідчилося, Що позиція Румунії — не просто вольове рішення державної влади, а рішення, яке спирається на волю громадян. Воля українських громадян залишилась для власної влади нецікавою, а для сьіту — невідомою. Така ж ситуація з українсько-російськими переговорами, зокрема, про Чорноморський флот. Російські мас медіа щонайширше коментували хід переговорів, посадові особи в докладних інтерв'ю наводили аргументи на користь Росії, апелюючи до підтримки росіян — і не знаходять її. Українські мас медіа після чергового раунду переговорів отримали коротку репліку Секретаря Ради національної безпеки: «Коли я сьогодні скажу, на які поступки ми пішли, ми ніколи нічого не підпишемо» (Післямова. — 1996. — 27 жовт.). Приблизно стільки ж інформації мають українські мас-медіа і з приводу так званого «нульового варіанту». І навряд чи матимуть більше, оскільки Президент пропонує Верховній Раді розглядати цю проблему у закритому режимі. У результаті громадяни України позбавлені достовірної інформації і відповідно — можливості визначитися у ставленні до сучасного стану українсько-російських відносин. Майже половина (46%) опитаних у ході відповідного дослідження не змогли дати ані позитивної, ані негативної оцінки цих відносин (Соціс-Гел-лап, квіт. 1996 p.). Серед тих, хто оцінив стан українсько-російських стосунків як негативний, лише 6% вказали на необхідність вирішення проблеми поділу Чорноморського флоту як передумову їх покращення. Таким чином, ця проблема практично байдужа абсолютній більшості громадян України. А політичне керівництво держави, приховуючи інформацію, відкрито демонструє, що йому байдужа думка власних громадян з цього приводу. Що ж до світового співтовариства, то навряд чи воно підтримуватиме позицію України в українсько-російських відносинах, оскільки послідовність і передбачуваність цієї позиції за умови відсутності громадської думки досить сумнівна. У своїх висловлюваннях програмного характеру Президент поширив сутнісний принцип «інформаційної вертикалі» — дозування інформації, призначеної для оприлюднення, — не лише на прес-служби структур виконавчої влади, а й на весь масив Теорія журналістики засобів інформації, не поділяючи їх при цьому на державні і недержавні. Виступ Президента на III Всеукраїнському пленумі творчих спілок митців України засвідчив, що, з точки зору глави держави, обидві категорії ЗМІ потрапляють під загальне визначення 00 «ретранслятори політики держави», котрим «вкрай необхідна якщо не програма, то концепція висвітлення та роз'яснення політики держави» (Урядовий кур'єр. — 1995. — 11 лист.). Висловлювання про те, як саме слід висвітлювати і роз'яснювати політику держави, цілком відповідає принципам свободи слова: «об'єктивно і чесно оцінювати те, що відбувається сьогодні у нашому домі». Але далі з'ясовується, що об'єктивність і чесність мають деякі особливості, зокрема щодо висвітлення недоліків і здобутків. «Недоліки та втрати прораховуються легко і звично, а набуте — важко. Адже його треба спочатку усвідомити, зрозуміти, зважити. А це не так просто для суспільства, привченого жити за законами радянської пропаганди». Отже, якщо суспільство з причин радянської пропаганди не помітить сьогоднішніх здобутків, то допомогти йому усвідомити і зрозуміти повинні засоби масової інформації, покликані «оберігати тендітні паростки нового... в... економічній, політичній та гуманітарній сферах». Таким чином, об'єктивність і чесність ЗМІ дещо зміщується в бік здобутків. І це диктується вищими інтересами суспільства, оскільки «якщо пересічний український громадянин добровільно відмовиться від уже досягнутого, не встигнувши його навіть усвідомити, політична енергія України вихлюпнеться гейзером із багнюки» (Виступ на III Всеукраїнському пленумі творчих спілок митців // Урядовий кур'єр. — 1995. — 11 лист.). Отже, модель інформаційної взаємодії влади і громадян набуває завершеної форми. Влада визначає, яка саме інформація допоможе громадянам усвідомити здобутки. Громадяни інформацію споживають. А засоби масової інформації слугують ретранслятором. Така модель дуже добре знайома суспільству, «привченому жити за законами радянської пропаганди». Як і всі її складові — до цензури включно. Події, що відбувалися безпосередньо після виступу глави держави, засвідчили, що модель увійшла в дію. 120 Нормативна база діяльності преси В останній день 1995 р. зникла з ефіру «Післямова» — популярна, згідно з багатьма опитуваннями, краща на українському телебаченні інформаційно-аналітична програма, яку виробляла незалежна телекомпанія «Нова мова». Закриття програми співпало в часі з нагородженням творчого колективу «Післямови» Міжнародною премією ім. Пилипа Орлика за 1995 р. за значний внесок у розвиток демократії в Україні. Український медіа-клуб побачив у ситуації з «Післямовою» «запровадження політичної цензури, відкритий тиск на засоби масової інформації» (Київський вісник. — 1996. — 4 січн.). Президент Національної телекомпанії України легко спростував звинувачення: «Мова йде не про контроль над відео, яке показує «Післямова», а тими акцентами, які розставляє програма» (Київський вісник. — 1996. — 9 лют.). 5 вересня 1995 р. офіційний державний орган — газета «Урядовий кур'єр» - засудив діяльність «тих медіа, що фінансуються з опозиційних каналів», а також поставив під сумнів саму можливість дискутувати проблему свободи слова: «...для чого нині здіймають шум навколо «свободи слова». А ситуація ...дуже проста: деяким силам вкрай потрібен потужний рупор для антипре-зидентських атак». Чому в демократичній Україні не має права на існування опозиція і критика дій Президента, урядова газета не пояснювала. 18 вересня не вийшла в ефір програма новин «Вікна». Програма містила інтерв'ю з Головою Верховної Ради України, у якому він несхвально оцінював заяву Президента про намір балотуватися на другий термін. У жовтні на тривалий час зникла з ефіру програма «СІТ—-ЗО», яка повідомила про певні порушення правил ліцензування з боку Національної телекомпанії України. Тимчасова слідча комісія Верховної Ради по вивченню ситуації в телеінформаційному просторі України кваліфікувала цей випадок як «встановлення цензури». Слід зазначити, цензури, уможливленої Законом про телебачення, згідно з яким за якість програм відповідає мовець. А мовцем є державна телекомпанія, яка, таким чином, отримує законне право цензури («контролю над акцентами»), і отже, програми новин, що готуються недержавними телекомпаніями, фактично знаходяться під контролем Національної телекомпанії, а тепер — Міністерства інформації, і залежать від позиції його керівництва. 121 Теорія журналістики Ця позиція недвозначно з'ясована міністром ще тоді, коли він перебував на посаді першого віце-президента Держтелерадіо-компанії і сформулював концепцію УТ-1 як каналу «президентського і державного», де «антипрезидентських і антиурядових випадів ніхто не допустить» (Політична думка. — 1994. — № 4.). Умовою згоди обійняти посаду міністр інформації висував характер державної концепції інформації: «Все залежить від того, якою буде концепція держави щодо інформації, як, в першу чергу, Президент бачить функції такого органу» (День. — 1996. — 1 лист.). Треба думати, що ця точка зору співпала з точкою зору Президента, оскільки призначення на пост новий міністр інформації прийняв і на офіційній церемонії представлення визначив четверту владу як «четверту ніжку престолу» (Сільські вісті. — 1996. — 5 груд.)- Першим актом діяльності Міністерства інформації стало вилучення з телепростору програм «Парламентський вісник» і «Трибуна фракцій Верховної Ради», а також прямих трансляцій пленарних засідань українського парламенту. Офіційною причиною цього кроку було названо бюджетну заборгованість за ці передачі перед Національною телекомпанією. Натомість на УТ—1 з'явився «Вісник уряду», чотири рази на тиждень почала виходити відверто антипарламентська програма «Акценти», сам міністр отримав можливість щосуботи спілкуватися з телеаудиторією у програмі «Три запитання міністру інформації України». На Постанову Верховної Ради «Про порядок висвітлення діяльності Верховної Ради України в засобах масової інформації» Президент відповів вето, зазначивши, що постанова порушує один із найважливіших принципів діяльності ЗМІ — принцип ідеологічного і політичного плюралізму (Киевские новости. — 1997. — 15 лют.). 3 цього випливає, що своє власне розпорядження щодо висвітлення конституційного процесу і навіть призначення спеціального віце-прем'єр-міністра Президент не вважає жодним порушенням принципів плюралізму. |