Теорія журналістики
 Скачать 3.15 Mb.
|
77Теорія журналістики Треба мати на увазі також те, що засоби масової інформації впливають не тільки на населення, але і на різного роду соціальні інститути, органи управління. Організуючи масові обговорення майбутніх рішень, вони тим самим беруть участь у виробленні управлінських рішень. Іноді їх розглядають лише як прості канали, «передавальні механізми», що обслуговують діяльність управлінських інститутів. Ця точка зору помилкова, тому що засоби масової інформації не прості транслятори, вони самі виробляють власні тексти і в цьому сенсі мають достатню самостійність. Самостійний характер системи засобів масової інформації визначається не тільки тим, що вона виробляє власну інформацію. Не менше значення мають особливості цього виробництва і в першу чергу найголовніші з них: селективний (вибірковий) характер діяльності, вільне оперування предметами дійсності, передусім добір, вибір цих предметів як елементів повідомлень. Значення цього моменту можна належно оцінити, виявивши, що інформаційні ряди, які структуруються різними джерелами інформації, різко відрізняються багатьма своїми змістовими характеристиками, в результаті чого одна й та сама соціальна дійсність відображається в них неоднаково. Слід ще вказати на такі особливості цієї системи, як: □ коментування рішень різних владних структур, громадсь ких рухів і організацій; □ збереження і передача оперативної масової інформації. Можна також визначити напрями діяльності системи у взаємо відносинах між органами управління і населенням. Це, зокрема:
Функціонування системи засобів масової інформації відзначається не тільки становищем у більш широкій системі органів управління, існуючим там функціональним поділом управлінсь-К01 праці, але і численними інформаційними характеристиками об'єкта управління, рівнем культури (інформаційної) населення, його соціально-політичної активності, згуртованості, ступенем потреби в різного роду інформації. Як формується діяльність (поведінка) людей? З погляду соціальної психології цей процес включає такі складові (компоненти): потреби, інтереси, цінності. 78 Інформаційний підхід у журналістиці Першопричина будь-якої людської діяльності пов'язана із задоволенням потреб, тобто того, що необхідно для нормального (в даних обставинах і в даному суспільстві) існування. Все, що робить людина, так чи інакше викликане прагненням задовольнити якусь потребу: особисту, своєї родини, своєї професіональної групи, класу, нації тощо. У людини є об'єктивні і соціальні потреби, які не залежать від вольових актів, а також естетичні, пізнавальні потреби в спілкуванні з іншими людьми, в участі в управлінні суспільством. Отже, інтерес — це певна потреба, яка виступає як мета діяльності. Інтереси людей можна поділити на особисті і загальногрупові (суспільні). Особисті інтереси виростають з особливостей життєвих умов: місця в суспільному виробництві, суспільного становища, освіти, роду діяльності тощо. Суспільні інтереси складаються під упливом умов спільного існування в рамках однієї соціальної групи (сім'ї, виробничого колективу, класу, нації). Вони виростають із збігу загальних потреб різних людей, об'єднуються загальними цілями. Виробляючи свої ідеали, мету власної діяльності, людина спирається не тільки на особисті враження і власний досвід — вони недостатні для орієнтації в складних умовах життя. Суспільний досвід у загальному вияві — це цінності життя, які в абстрактній формі акумулюються уявленнями людей про добро і зло, про те, що корисно, зручно, вигідно, про найбільш ефективні шляхи задоволення потреб, що може бути метою всього життя людини. Якщо ми побудуємо систему «потреба-інтерес-цінність», то остання ланка має найбільш абстрактний характер (свобода, демократія, справедливість). ЗМІ посідають своєрідне місце в системі інститутів демократії. У правовому суспільстві вони виступають як ефективний інструмент у всіх сферах соціального управління. Теорія журналістики Резюме Виникнення і розвиток журналістики як соціального інституту. Місце ЗМІ серед інших соціальних інститутів. ЗМІ як фактор соціального управління. Специфіка, масштаби, обмеження, форми реалізації «владних повноважень» різних ЗМІ у громадянському і тоталітарному суспільстві. Трансформація (реальна і очікувана) масово-інформаційної сфери. ЛІТЕРАТУРА Боярська З, І. Преса і формування правової культури. — К., 1991. Даншіенко С. І. Журналістські методи інформаційного забезпечення зовнішньої політики держави. — К., 1997. Журналістика в умовах гласності. — К., 1991. Засоби масової інформації. — К., 1995. Законы и практика средств массовой информации в Европе, Америке и Австрии. — М., 1996. Медіа і право. — К., 1996. Москаленко А. Відкритий інформаційний простір і безпека України / / Становлення інформаційно-рекламного простору України. — К.} 1995. Москаленко А. 3. Печать в системе научного управления обществом. - К., 1985. MoskalenkoA. Freie Presse im demokratische Staat. — Берлін, 1995. Потятиник Б., Лозинсъкий М. Патогенний текст. — Л., 1996. Регіональна преса України. — Кіровоград, 1996. Роль мас медіа у плюралістичному суспільстві. — К., 1996. Становлення інформаційно-рекламного простору України. — К., 1995. Україна: засоби масової інформації. — К., 1993. Философские проблемы массовых информационных процессов. — М., 1990. Чічановський А. А, Шкляр В. І. Світ інформації: Особистість, суспільство, держава. — М.; К., 1995. Питання для обговорення
НОРМАТИВНА БАЗА ДІЯЛЬНОСТІ ПРЕСИ Свобода преси Питання про свободу є одним із основ- них у суспільно-політичному житті суспільства. Свобода, безперечно, — одна з головних людських цінностей. Історія знає небагато таких проблем, які б так хвилювали людей, їх розум і серце, як питання свободи людини, її прав і відповідальності. Під прапором боротьби за свободу звершувалися найвидатніші в історії людства соціальні перетворення. Від стародавніх часів і до наших днів філософи пов'язували історичний розвиток із свободою: кожний крок уперед на шляху культури був кроком до свободи. Проте навряд чи було щось інше, крім свободи, що мало б стільки протиріч, навколо чого точилося б стільки суперечок і що пережило б стільки змін. Одна особливість виділяє свободу з-посеред інших людських цінностей: у свідомості вона завжди є фактором величезного позитивного значення. Проте всім відомо, що свобода, доведена до крайніх меж, набуває різко негативних властивостей. Повна свобода, коли «все дозволено», не що інше як свавілля, анархія з усіма руйнівними наслідками, а інша крайність — повна відсутність свободи — це рабство, знищення людської особистості. В історії людства було багато мислителів, які намагалися збагнути і тлумачити сутність свободи. Це питання, як сфінкс, говорило кожному з них: розгадай мене, або я проковтну твою систему. По-різному відповідали мислителі на загадку сфінкса: одні вважали, що свобода — ДО відсутність будь-яких обмежень, інші твердили, що свобода людини існує тільки в ній самій: ти страждаєш від голоду, безробіття, але дух твій вільний. Свобода немислима поза зв'язками людини з суспільством. Людина — продукт суспільства, саме тут вона формується як особа зі всіма своїми властивостями, неповторною індивідуальністю. Ніколи людина не зможе знаходитися поза межами цієї необхідності. 81 Теорія журналістики Кожному типу суспільства властивий свій характер залежності людини від суспільства. Свобода і необхідність не виключають одна одну, а за певних умов переходять одна в іншу. Які ж ці умови? По-перше, однією з основних умов досягнення свободи особи є пізнання самої необхідності, тобто соціального і природного середовища і залежності людини від них, вміння проникнути в сутність об'єктивних процесів, враховувати об'єктивні закономірності розвитку суспільства. По-друге, щоб правильно визначити своє місце в суспільстві, свою роль в його прогресі, треба мати науковий світогляд. По-третє, прогресивна філософія, приймаючи формулу Гегеля «свобода — пізнана необхідність», не ставила на цьому крапку. Пізнання потрібне не заради самого пізнання. Воно необхідне для перетворення дійсності і самого себе. Саме таку свободу особи, її розквіт може забезпечити тільки демократичне суспільство. Для особи надзвичайно важливо знати сутність тих соціальних сил, які вона захищає і разом з якими вона може здобути справжню свободу. Отже, свобода людини — це процес гармонійного розвитку всіх її здібностей на основі пізнання законів розвитку природи та суспільства і перетворення дійсності у відповідності до прогресивних ідеалів. Свобода особи має конкретно-історичний характер. Не можна визнавати свободу як користування тільки одними правами. Справжня свобода визначає високу відповідальність, вірність своєму суспільному обов'язку. До свободи належить не тільки те, чим ми живемо, але також і те, як ми живемо. Для журналіста бути самим собою — одночасно означає відчувати відповідальність перед людьми, серед яких він живе і для яких пише. Втратити це почуття означає втратити самого себе, принаймні найголовніше в самому собі. Журналіст відповідає за духовне життя людей. Протиставляти почуття своєї відповідальності перед людьми бажанню залишатись самим собою, по суті, значить протиставляти себе людям. У журналістській роботі найбільший тягар відповідальності легший, ніж тягар безвідповідальності. Від першого буває втомлюються, від другого духовно вмирають. Мабуть, ні в якій іншій діяльності, як у журналістиці, не переплітаються так тісно вільний дух чистої творчості з суворою дисципліною. Істинне щастя журналіста саме в гармонійній єдності того, що він хоче сам, і того, що потрібно газеті. 82 Нормативна база діяльності преси Справжня свобода журналістської творчості завойовується у боротьбі, і ия боротьба йде у двох напрямах: Перший — створення умов, що сприяють здійсненню принципу свободи, плодотворної творчої діяльності. Другий — напружена робота самих літераторів. Правильно вважаючи, що тільки вільний народ може мати «вільну пресу», реформатори завжди як перший захід передбачають виховання народу в дусі свободи і любові до істини. Один із прогресивних дослідників преси на Заході професор Вальтер Хагеман писав, що пресі мають бути притаманні такі якості: 1) безпристрасна багатостороння інформація; 2) коментування, незалежне від напрямків в громадській думці і від будь-яких точок зору; 3) видання масової преси в живій, близькій народу формі, але з певною мірою відповідальності; 4) духовна незалежність здібних журналістів, які мають мужність відстоювати істину; 5) вивільнення преси від необхідності враховувати державні чи партійні інтереси (тобто мова йде про роздержавлення і розпартійнення преси. — А. 3. Москаленко), але при суворій відповідальності; 6) високий діловий рівень видавців і повна їх повага до духовної свободи журналістів. Це було сказано ще наприкінці 50-х pp., але ці проблеми є пекучими і в наші дні. Помітним явищем останніх років став міжнародний семінар у Тампере (Фінляндія), темою якого було: «Засоби масової інформації у 90-х pp.». Проблему свободи преси учасники зустрічі розглядали як одну з прав і свобод людини. Як заявив президент Міжнародної асоціації досліджень у галузі засобів масової інформації К. Хаммелінг (Нідерланди), преса покликана сьогодні відігравати роль головної ланки між людиною і навколишньою реальністю. На жаль, преса не завжди з цією роллю успішно справляється. Преса все більше набуває комерційної форми. Поняття свободи преси нерідко сприймається лише як свобода власності на неї, в особі ринкових сил з'являються нові деспоти, що диктують народу свою волю. Ринок просто не може працювати інакше. Але коли людину позбавляють права вибирати між правдою і брехнею, між справжнім і сурогатом, звинувачувати вона повинна насамперед себе. Учасники семінару обговорювали питання свободи друку, виходячи з таких принципів: 1. Свобода преси — основоположний принцип демократії. Відповідальність поширюється не тільки на журналістів, але і на власників газетних підприємств, телеграфних агентств і радіокомпаній. 83 Теорія журналістики
Розглянемо тепер поняття «свобода преси» і «четверта влада» як відображення специфічного становища журналістики у суспільстві. Сучасні світові концепції свободи преси, правила і прийоми функціонування «четвертої влади» розробляють численні теоретики. Стрижнева мета засобів масової інформації згідно з розробленими теоріями, основаними на свободі волі, — інформувати, розважати, але, головним чином, допомагати відкривати правду, а також контролювати діяльність владних структур. Умовно ці теорії можна згрупувати таким чином:
Деякі вчені розбивають систему ЗМІ на своєрідні категорії і пропонують свої теорії. Американські науковці Фред С Зіберт, Теодор Петерсон та Вільбур Шрамм у книзі «Чотири теорії преси» написали, що існує процес вироблення взаємодії між політичною системою і системою ЗМІ. Інші теорії посилаються на спільність у системах політики та ЗМІ. Стисло покажемо чотири моделі Зіберта, Пе-терсона та Шрамма: Перша модель — авторитарна. Свій початок вона бере з XVI ст. та абсолютистської теорії управління державою. У цій моделі преса має завдання служити уряду та стабілізувати його панування. 84 Нормативна база діяльності преси Преса існує тут залежно від виданих їй патентів, ліцензій та циркулярів цензури. Функція критики тут не передбачається. Така система була, наприклад, у царській Росії, під час панування фашистських урядів в Іспанії, Португалії та Греції. Це має місце і вараз в державах Близького Сходу, як наприклад Сірії, а також у Азербайджані, Узбекистані та Киргизії. Друга модель — ліберальна. Це дитина епохи просвіти та капіталізму, що бере свій початок в Англії з Джона Мілтона, Джона Локка та Джона Стюарта Мілля. ЗМІ мають завдання служити суспільству у пошуках правди як партнер у дискусії, а не як захисник уряду та його пропагандистських намірів. ЗМІ тут — приватні підприємства, котрі конкурують між собою на «вільному ринку ідей». Тут немає цензури, втручання в справи уряду або партії залишаються безкарними. Таким чином, виконується функція контролю, і пресу розглядають як «четверту влада» у суспільстві. Ця модель мала місце у XIX ст. у Швейцарії. Сьогодні вона ще найбільш присутня у США. її рисою є функція ЗМІ як охоронного пса демократії. її негативним боком є її тотальна закомерціалізованість. Саме тому шукали подальший розвиток такої системи. Звідси походить третя модель — соціально відповідальна, про яку вже згадувалось. Тут свобода преси не повинна бути свободою для меншості, відстоюючи інтереси великого капіталу. ЗМІ не повинні в цій системі постійно порушувати права окремих людей. Саме тому після другої світової війни в Америці дійшли висновку, що потрібно обов'язково вимагати від системи засобів масової інформації виконання суспільних обов'язків, висловлювати різні точки зору та мати високі професійні стандарти. Держава повинна, передусім, встановлювати межі функціонування радіо, телебачення та преси, залишаючи за собою право законодавчого втручання, якщо саморегуляція ЗМІ не спрацьовує. Ця модель існує сьогодні так чи інакше майже в усіх демократичних державах. Четверта модель — тоталітарна. Тут публіцистика підлягає абсолютному контролю з боку пануючої партії та затиснута рамками правил подачі інформації та цензури, а також залежить від політики щодо громадян країни, яка має задовольняти партію. ЗМІ повинні тут виконувати лише позитивну функцію та допомагати виховувати народ згідно з цілями партії. Ця модель має свої корені з теорії преси Леніна. Після Жовтневої революції 1917 р. вона разом з «Декретом про пресу» стала дійсністю в Росії. Зрозуміло, що зовсім недавно вона була реальністю також 85 Теорія журналістики і для України. Тоталітарну модель практикували також націонал-соціалісти 1933—1945 pp. у Німеччині. Сьогодні ця модель ще існує в Китаї, Північній Кореї, В'єтнамі, на Кубі. Міжнародна спільнота зараховує до десятки душителів свободи преси і білоруського президента Лукашенка, який посідає за цим своєрідним рейтингом шосте місце. Як варіанти ще двох моделей, п'ятої та шостої, виклав відомий науковець в галузі ЗМІ Деніс Ман-Кваль. Це модель для країн, що розвиваються, та модель для країн розвиненої демократії. Модель для країн,що розвиваються, знаходиться десь між авторитарною та соціально відповідальною. ЗМІ можуть вимагати тут подальшої свободи преси, якщо вони знаходяться на службі національного розвитку, а також мають патріотичне спрямування. Модель для країн розвиненої демократії виходить з ідеалів соціально активного громадського життя, що інспірує процес комунікації та перетворює однобічні повідомлення на діалог у суспільстві. Ця модель активно пропагувалася Брехтом та Хан-сом-Магнусом Енценсбергером, але не набула практичного вті-лення. Професор Роджер Блюм прогнозує, що індустріально розвинені країни опанують у майбутньому більш або менш досконалу модель соціальної відповідальності. В цій моделі держава встановлює межі, а економіка задає тон. При цьому ЗМІ будуть здебільшого фінансуватися за рахунок реклами поряд з іншими інформаційними повідомленнями. І це приводить до того, що ЗМІ виконують подвійне завдання: — по-перше, вони задовольняють політично-культурні потре би суспільства. При цьому вони інформують суспільство, сприя ють культурному його розвитку, передають знання, контролю ють «сильних світу цього», створюють гласність, пояснюють при чини і, таким чином, виконують своє соціальне завдання; - по-друге, вони повинні приносити економічний прибуток, який повинен бути економічно орієнтованим, тобто зростати; це приведе до збільшення тиражів, кількості споживачів і території розповсюдження/трансляції. ЗМІ тут безпосередньо спілкують ся з читачем-слухачем-глядачем. Як сформулював німецький науковець-публіцист Зігфрід Вай-шенберг, ЗМІ існують з «влаштованою шизофренією». Вони за-тиснуті між просвітницькими ідеалами та чисто прагматичними інтересами щодо свого виживання. Саме тому ми можемо спостерігати два пануючих типи відносин громадськості із ЗМІ: одні реципієнти використовують ЗМІ для того, щоб чомусь навчитися, 86 Нормативна база діяльності преси щоб зрозуміти світ, щоб звільнитися. Ці люди, щоправда, не відкидають розваги, але звертаються цілеспрямовано до інформованих та престижних джерел інформації, багато з них дивляться не лише телевізор, але і читають газети, журнали та книги. Інші реципієнти використовують ЗМІ як наркотик, для того щоб розслабитися та відпочити. У Швейцарії, наприклад, люди слухають в середньому три години на добу радіо, дивляться дві години телевізор і читають менше півгодини газету. Більшість переглядає вранці та в обід бульварну або регіональну газету, використовує протягом дня радіо як супроводжуючий засіб, слухаючи при цьому переважно музику, та включає ввечері телевізор, для того щоб подивитися передусім розважальні програми. Саме тому, що більшість громадян знаходиться між п'ятою та шостою годинами перед телевізором, цей час (так званий прай-тайм) найбільш насичений рекламою, і редакції продають його дорожче. За професором Р. Блюмом, для сучасних ЗМІ характерні чотири тенденції. Це — монополізація, інтернаціоналізація, уніфікація та комерціалізація. Він коментує це таким чином: Монополізація. ЗМІ в плюралістичному суспільстві дуже мало залежать від держави. Але вони надзвичайно залежні від економіки. І якщо вони не пристосовуються до існуючих відносин у економіці, то більшість з них не може вижити, Таким чином, ринок зобов'язаний фінансувати ЗМІ. Реклама приходить, передусім, у великі ЗМІ — лідерів цього ринку, до тих, хто має велику кількість споживачів або має високі тиражі. Це призводить до того, що в більшості міст та регіонів може вижити тільки одна газета. У США майже 90% міст — так звані регіони «однієї газети». У Німеччині можна спостерігати подібну тенденцію. У Швейцарії у 57% політичних регіонах існує лише одна газета або функціонує єдина квазімонополія. Люди за таких умов більше не мають вибору та й конкуренція між ЗМІ зникає. Це призводить до того, що утворюється все більше великих концернів, як наприклад, Херст і Хашет у Франції, Бертлессман і Кіш в Німеччині, Мердок в Англії, Берлусконі та Мандадорі в Італії, Рінгер та Та-гес-Анцайгер в Швейцарії. Ці концерни захоплюють все більший і більший простір, купуючи все більше і більше засобів масової інформації, оволодівають усім процесом виробництва, починаючи від фабрики паперу до продажу газет уроздріб, від друкарні до рекламного відділу, від відеовиробництва до видання книг, від фірми, що розробляє програмне забезпечення до під- 87 Теорія журналістики приємства, що обслуговує кабельні мережі, від платного теле^ бачення до прокату відеокасет. Ці концерни не дають будь-кому проникнути на ринок З МІ. Інтернаціоналізація. Сучасна реальність ЗМІ позначена пр<к тиріччям локальної залежності та міжнародною взаємозалежністю. Локальна залежність дуже стара. Вона зумовлена політичними^ економічними та суспільними причинами, відповідно до яких кожне місто, кожен район, або адміністративна одиниця в біль.. шості країн хоче мати у своєму розпорядженні власну газету або телеканал. Міжнародна взаємозалежність виникла недавно. Прц цьому, щоправда, ЗМІ змушені постійно порушувати свої «reorv рафічні» кордони, завдяки чому велика кількість книг, журналів, художніх фільмів та радіопередач потрапляє в інші країни. Найбільш масовим це стало передусім з розвитком супутникового телебачення, завдяки якому люди у всьому світі можуть приймати в один і той же час однакові програми. Світ стає комунікативним селом, але це село залишається ментальним щодо усього світу. Уніфікація. Різноманітні телевізійні канали та інші ЗМІ зараз усе менше відрізняються змістом та політичною позицією, а все більше - версткою та дизайном. Вони стають постійно взаємозамінними. У друкованих засобах масової інформації це спостерігається тоді, коли вони хочуть вижити у конкурентній боротьбі, залишаючись газетою — форумом думок певного регіону або міста; на радіо, програми якого з аналогічних причин стають все більше схожими на дискотеки; на телебаченні, яке змушене для виживання в конкурентній боротьбі надавати все більшу перевагу у своїх програмах смакам більшості. При цьому, щоправда, існує також й інша концепція. Вона використовується для створення та розповсюдження так званих «quality papers» (високоякісних газет), як наприклад, «La Repubblica» в Італіі, «Liberation» або «Le Monde» у Франції, «The Indepedent» або «The Gardian» у Англії, «WashingtonPost» або «New York Times» у США, «El Pais» в Іспанії, «Neue Zuricher Zeitung», «Tages-Anzeiger» та «Wochen Zeitung» у Швейцарії, «Die Zeit» у Німеччині. У радіомовленні прикладом цього може слугувати «Радіо ВВС», а у телебаченні -TF1, ARD або ORF. На жаль, лише невелика частина людей користується послугами таких 3ML Більшість же надає перевагу найрізноманітнішим розважальним програмам. Комерціалізація. ЗМІ опинилися у вирі індустрії розваг. Але майже завжди були такі ЗМІ, що передусім займалися викриттями, поширенням сенсацій, скандалів та пліток, обливанням бру- Нормативна база діяльності преси дом, що більше розважає публіку, ніж інформує. Вже перші «acta diunra» в Стародавньому Римі поширювали поряд з урядовими повідомленнями так звані «soft News» (легкі для читання матеріали), а вже у XIX ст. масова преса у Франції, Америці, Англії, а пізніше і в Німеччині починає задовольняти потреби аудиторії у розвагах. Бульварні газети XX ст. лише покращили те, чому поклали початок їхні попередники у XIX ст. Справжнє входження ЗМІ в індустрію розваг відбулося на початку 80-х pp., коли на ринок прийшли приватні телевізійні компанії. Тепер найпопу-лярніші ЗМІ не мають ніякої гарантії, що реципієнти не будуть насильницьки притягнуті до програм, котрі маніпулюють громадською думкою і не вважають за потребне сприяти політичній емансипації та культурницькому розвитку. Німецькі науковці у галузі публіцистики Вольфган Донсбах та Даніель Дюпре дійшли висновку, що за вісім років після введення приватних телевізійних каналів у Німеччині шанси натрапити на телебаченні на інформаційну програму зменшились з 50 до 29%. Це означає, що не лише приватні станції пропонують менше інформації, а також і громадсько-правові канали адаптувалися до нових умов та збільшили у своїх програмах частку розважальних передач. Це все веде до того, що багато людей, що не мають привілейованого становища у суспільному житті, все менше будуть мати справу з політичними та культурними повідомленнями ЗМІ. Такі люди повністю виключаються з політичного життя держави і стають таким чином повністю аполітичними. Ними легко можуть маніпулювати різні сили, що діють в ЗМІ, тому що такі люди не приєднані до інформаційних мереж і не використовують інші канали, як джерело знань, щоб отримувати політичну інформацію і брати участь у політичних дискусіях. Це також призводить до того, що ЗМІ, котрі стоять на службі індустрії розваг, підкріплюють норми та цінності існуючої суспільної системи влади, зацікавленої в непідготовленості людей до політичної діяльності. Саме ці люди і складають ту більшість, яка культивує повзучу аполітичність у суспільстві. Інші ж, навпаки, дуже глибоко інтегровані у політичне життя, та, посідаючи привілейоване становище у суспільстві, беруть участь в політичних дебатах у клубах, партіях, об'єднаннях, читають газети та книги, розуміють, як використовувати радіо та телебачення, щоб стати політично інформованою людиною. На жаль, таких людей лише незначна кількість. Таким чином, зараз споживачі інформації змушені балансувати у ситуації, що склалася, бо ЗМІ підвищили свої технічні та 89 Теорія журналістики творчі показники в конкурентній боротьбі. Сьогодні можна отримати більшу за кількістю і точнішу інформацію з усього світу, з усіх сфер життя, ніж десять або двадцять років тому. Проте ми відчуваємо негативні симптоми в ЗМІ. Монополізація вилучає конкуренцію в галузі 3ML Інтернаціоналізація телевізійних мереж та новин вимагає від людей допоміжних знань, не змініючи їх менталітет. Подальша уніфікація створює взаємозамінні ЗМІ, що відрізняються лише дизайном та версткою. Домінуюча роль індустрії розваг призводить до аполітичності людей. Враховуючи такий стан справ, можна запитати: куди ж ми йдемо? Розвиток цивілізації на планеті на стільки ж суперечливий, як і сучасна політична ситуація у світі. Але тенденцію, котра виявляється зараз і, без сумніву, буде мати велике значення у майбутньому, ми можемо назвати цифровізацією. Цифровізація — це найбільша революція в ЗМГз часу відкриття телеграфу та початку введення в експлуатацію телебачення: вже сьогодні мільйони з'єднані інформаційною мережею «Internet». На зламі століть стає можливим користування «комунікаційним суперхайвеєм», приймати 500 телевізійних програм, індивідуально програмувати (замовляти, переглядати) художні фільми, записи, брати участь у інтерактивних телеконференціях, обирати все за допомогою ПК та з'єднуватися з будь-яким віддаленим пунктом: телешоппінг (тут можна блукати за допомогою комп'ютерної миші по полицях супермаркетів), телебанкінг, купівля автомашин, мовні курси та купівля одягу, прийом у лікаря та спекулювання на біржі, висловлення громадської думки та загальнонаціональне опитування, комп'ютерні відеоігри, відео-фільми — все це стає можливим за допомогою однієї штепсельної розетки та кількох рухів. Користь комунікаційного суперхай-вея полягає у тому, що більшість проблем можна швидко та раціонально вирішити. Але від цього також може бути шкода, яка виявлятиметься у тому, що люди будуть комунікувати, використовуючи лише технічні засоби, більше не зустрічаючись. Наслідком цього буде збільшення індивідуалізму, сегментація та аполітичність населення, можливо також збільшення ізоляції та невпевненості. Якщо люди будуть розсудливими, вони будуть використовувати нові можливості тільки там, де це практично. Якщо вони будуть нерозсудливими, то вони зачиняться у своїй квартирі і будуть лише за допомогою клавіатури та монітора комунікувати з навколишнім середовищем. А тепер перекладемо теоретичні розвідки у площину практичної діяльності сучасної журналістики. Спробуємо сформулювати 90 Нормативна база діяльності преси бодай три коротких, але корисних принципи, додержання яких може прислужитися дійсно відповідальній роботі засобів масової інформації.
Виходячи із цих положень, поглянемо на свободу преси та різні форми її обмеження у контексті історичного розвитку світової преси і, зрештою, світової цивілізації. Свобода преси і форми законодавчого, економічного та політичного її обмеження у суспільстві мають довгу історію, ще з часів Стародавнього Риму. Так, у 1485 р. з'явилися чіткі ознаки церковної цензури преси — всього через 35 р. після винаходу Гутенбергом друкованого верстата, а в 1559 р. було обнародувано перший список заборонених книг. Паралельно з церковною розгорталась і політична цензура, все більше перетворюючись в інструмент державної влади. У наші часи ця тенденція певною мірою йде на спад, але все ще спостерігаються ситуації, коли навіть у парламентських демократіях цензура вважається нормальною і виправданою. Нерідко цензура, введена лише на період надзвичайної ситуації (війни, революції тощо), «обростає» соціально-політичними інститутами, закріплюється в них і стає постійним явищем, незважаючи на те, що ситуація давно стабілізувалася. Тоді цензура набуває напівсекретного, замаскованого характеру і спрямовується спеціальними державними установами. Майже два століття тому Установчі збори часів Французької революції проголосили одне із найдорогоцінніших прав людини: кожен громадянин може вільно говорити, писати, публікувати. У той час це було вражаючим завоюванням: сміливий вияв цього нового духу порушував усталений порядок речей у всій Європі. Але що залишилось від нього? Якщо повернутися до сьогоднішніх реалій, до проблем в Україні, то офіційного й урочистого проголошення принципу «преса 91 Теорія журналістики вільна» (через 200 років після Франції!) виявилося недостатньо. Справа в тому, що для втілення його в життя довелося чекати прийняття відповідних законів. Зробивши красивий жест, законодавці поклали край сваволі політичної влади, однак не звернули належної уваги на владу економічну. І ось уже преса, особливо місцева, опиняється у великій скруті — без паперу, коштів, оргтехніки, без економічної підтримки держави. Намагаючись вижити, преса використовує своє право на свободу своєрідним чином: щоліта, скажімо, публікує безліч матеріалів, присвячених сексуальному життю чи походенькам з любас-ками, наліво і направо дає різні поради з приводу того, як краще засмагнути чи схуднути, публікує ігри, що мають «велике освітянське значення», заповнює сторінки своїх видань патологією в усіх іпостасях або друкує історії про місцеві дива — барабашки чи польоти уві сні й наяву на далекі планети. Право на свободу стає правом на вульгарність. З іншого боку, політика гласності в Україні, як і в інших державах колишньої імперії, викликала хвилю критики безпрецедентних масштабів. Преса стала більш інформованою і менш монолітною. Були зняті чи послаблені обмеження на публічне обговорення багатьох гострих проблем. Разом з тим ці процеси, не маючи конституційної основи, могли легко повернутися у зворотному напрямі. У цьому зв'язку особливо важливими стають закони, що стосуються безпосередньо преси. Юридичний аспект свободи преси — це законодавство про журналістику як правова фіксація меж еоціа^іьно-творчої свободи. Прийняття цих документів, з одного боку, має на меті забезпечити «відкритій» політиці незалежної держави міцну правову основу, захистити журналістів, розширити їх доступ до інформації, яку мають державні організації, а з іншого більш чітко визначити її межі, що заспокоює внутрішніх критиків гласності. Принагідно зауважимо, що серед широкого кола проблем щодо обмеження свободи преси вчені виділяють таку проблему, як методи цензури, а головний з них — закони про пресу, що вміщують у собі правила, які регулюють діяльність преси, видавництв, електронних засобів масової інформації, а також визначають права журналістів та їх відповідальність. У Великобританії, наприклад, немає не тільки конституції, у якій було б закріплено право на свободу слова, але й самих законів про пресу. Засоби масової інформації мають тут ті ж свободи, 92 Нормативна база діяльності преси що й будь-який громадянин країни. Тому, за винятком ряду не дуже суттєвих моментів, на пресу поширюються ті ж положення законів, у яких визначається, що можуть самі британці включати у поняття свободи слова. Досвід Англії заслуговує на увагу, адже там законоположень порівняно небагато, а судочинство тримається здебільшого на прецедентах. Років двадцять тому в англійському суді розглядався позов, поданий лігою захисту моральності, яка вимагала вилучити з обігу випущену одним видавництвом книгу під назвою «Коханець леді Чатерлей». Це еротичний роман XVIII ст. Процес тривав півроку. Запрошувались авторитети в галузі етики, філософії, літератури. Суд виніс мудре рішення: визнати випуск роману замахом на суспільну мораль, основну частину тиражу залишити як явище літератури того часу, а певну кількість примірників передати до бібліотеки, дозволивши доступ до них тільки спеціалістам. Англія та ще, можливо, Японія і Швеція — це виняток із правил. У багатьох країнах поширені зловживання законами про пресу, в результаті чого ці закони або законодавчі документи часто створюють лише подобу свободи преси. Саме так було у колишньому СРСР і його республіках, у тому числі в Україні, у Конституціях яких хоч і записувалось формально право на свободу слова, проте на практиці засоби масової інформації, окрім виконання інших функцій, повинні були «допомагати комуністичному вихованню народу», передбачався жорсткий контроль партії над усіма каналами інформації (партійне керівництво пресою), а важливий обов'язок журналіста був «виховувати почуття відданості партії і соціалістичній батьківщині», «бути підручним партії у проведенні її політики у життя». Офіційно вважалося злочинним висловлювати сумніви в істинності марксистсько-ленінського вчення, підтримувати опозицію і дисидентство, виявляти нетолерантність до вищих ешелонів партійної та державної влади. |