Главная страница
Навигация по странице:

  • Нормативна база діяльності преси

  • Теорія журналістики

  • Теорія журналістики


    Скачать 3.15 Mb.
    НазваниеТеорія журналістики
    АнкорAnatoliy_Moskalenko_Teoriya_zhurnalistiki.doc
    Дата20.03.2017
    Размер3.15 Mb.
    Формат файлаdoc
    Имя файлаAnatoliy_Moskalenko_Teoriya_zhurnalistiki.doc
    ТипДокументы
    #4005
    страница9 из 27
    1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   27

    77

    Теорія журналістики

    Треба мати на увазі також те, що засоби масової інформації впливають не тільки на населення, але і на різного роду соціаль­ні інститути, органи управління. Організуючи масові обговорен­ня майбутніх рішень, вони тим самим беруть участь у виробленні управлінських рішень.

    Іноді їх розглядають лише як прості канали, «передавальні механізми», що обслуговують діяльність управлінських інститу­тів. Ця точка зору помилкова, тому що засоби масової інформа­ції не прості транслятори, вони самі виробляють власні тексти і в цьому сенсі мають достатню самостійність.

    Самостійний характер системи засобів масової інформації визначається не тільки тим, що вона виробляє власну інформа­цію. Не менше значення мають особливості цього виробництва і в першу чергу найголовніші з них: селективний (вибірковий) характер діяльності, вільне оперування предметами дійсності, передусім добір, вибір цих предметів як елементів повідомлень. Значення цього моменту можна належно оцінити, виявивши, що інформаційні ряди, які структуруються різними джерелами інфор­мації, різко відрізняються багатьма своїми змістовими характе­ристиками, в результаті чого одна й та сама соціальна дійсність відображається в них неоднаково.

    Слід ще вказати на такі особливості цієї системи, як:

    □ коментування рішень різних владних структур, громадсь­
    ких рухів і організацій;

    □ збереження і передача оперативної масової інформації.
    Можна також визначити напрями діяльності системи у взаємо­
    відносинах між органами управління і населенням. Це, зокрема:

    • передача інформації від керівних органів управління насе-ленню;

    • передача інформації від населення керівним органам управ­ління;

    • передача масової інформації в обох напрямах.

    Функціонування системи засобів масової інформації відзна­чається не тільки становищем у більш широкій системі органів управління, існуючим там функціональним поділом управлінсь-К01 праці, але і численними інформаційними характеристиками об'єкта управління, рівнем культури (інформаційної) населення, його соціально-політичної активності, згуртованості, ступенем потреби в різного роду інформації.

    Як формується діяльність (поведінка) людей? З погляду соціальної психології цей процес включає такі скла­дові (компоненти): потреби, інтереси, цінності.

    78

    Інформаційний підхід у журналістиці

    Першопричина будь-якої людської діяльності пов'язана із за­доволенням потреб, тобто того, що необхідно для нормального (в даних обставинах і в даному суспільстві) існування.

    Все, що робить людина, так чи інакше викликане прагненням задовольнити якусь потребу: особисту, своєї родини, своєї профе­сіональної групи, класу, нації тощо.

    У людини є об'єктивні і соціальні потреби, які не залежать від вольових актів, а також естетичні, пізнавальні потреби в спілку­ванні з іншими людьми, в участі в управлінні суспільством.

    Отже, інтерес — це певна потреба, яка виступає як мета діяль­ності.

    Інтереси людей можна поділити на особисті і загальногрупові (суспільні).

    Особисті інтереси виростають з особливостей життєвих умов: місця в суспільному виробництві, суспільного становища, осві­ти, роду діяльності тощо.

    Суспільні інтереси складаються під упливом умов спільного існування в рамках однієї соціальної групи (сім'ї, виробничого колективу, класу, нації). Вони виростають із збігу загальних пот­реб різних людей, об'єднуються загальними цілями. Виробляю­чи свої ідеали, мету власної діяльності, людина спирається не тільки на особисті враження і власний досвід — вони недостатні для орієнтації в складних умовах життя.

    Суспільний досвід у загальному вияві — це цінності життя, які в абстрактній формі акумулюються уявленнями людей про добро і зло, про те, що корисно, зручно, вигідно, про найбільш ефективні шляхи задоволення потреб, що може бути метою всього життя людини.

    Якщо ми побудуємо систему «потреба-інтерес-цінність», то остання ланка має найбільш абстрактний характер (свобода, де­мократія, справедливість).

    ЗМІ посідають своєрідне місце в системі інститутів демокра­тії. У правовому суспільстві вони виступають як ефективний ін­струмент у всіх сферах соціального управління.

    Теорія журналістики

    Резюме

    Виникнення і розвиток журналістики як соціального інститу­ту. Місце ЗМІ серед інших соціальних інститутів. ЗМІ як фактор соціального управління. Специфіка, масштаби, обмеження, форми реалізації «владних повноважень» різних ЗМІ у громадянському і тоталітарному суспільстві. Трансформація (реальна і очікувана) масово-інформаційної сфери.

    ЛІТЕРАТУРА

    Боярська З, І. Преса і формування правової культури. — К., 1991. Даншіенко С. І. Журналістські методи інформаційного забезпечення зовнішньої політики держави. — К., 1997.

    Журналістика в умовах гласності. — К., 1991. Засоби масової інформації. — К., 1995.

    Законы и практика средств массовой информации в Европе, Амери­ке и Австрии. — М., 1996. Медіа і право. — К., 1996.

    Москаленко А. Відкритий інформаційний простір і безпека України / / Становлення інформаційно-рекламного простору України. — К.} 1995. Москаленко А. 3. Печать в системе научного управления обществом. - К., 1985.

    MoskalenkoA. Freie Presse im demokratische Staat. — Берлін, 1995. Потятиник Б., Лозинсъкий М. Патогенний текст. — Л., 1996. Регіональна преса України. — Кіровоград, 1996. Роль мас медіа у плюралістичному суспільстві. — К., 1996. Становлення інформаційно-рекламного простору України. — К., 1995. Україна: засоби масової інформації. — К., 1993. Философские проблемы массовых информационных процессов. — М., 1990.

    Чічановський А. А, Шкляр В. І. Світ інформації: Особистість, суспіль­ство, держава. — М.; К., 1995.

    Питання для обговорення

    1. Які історичні закономірності зародження журналістики?

    2. Що являє собою специфіка масової інформації?

    3. Як ви розумієте багатозначність терміна «інформація» і його використання в журналістиці та інших наукових сферах?

    НОРМАТИВНА БАЗА ДІЯЛЬНОСТІ ПРЕСИ

    Свобода преси Питання про свободу є одним із основ-

    них у суспільно-політичному житті сус­пільства. Свобода, безперечно, — одна з головних людських цін­ностей. Історія знає небагато таких проблем, які б так хвилювали людей, їх розум і серце, як питання свободи людини, її прав і відповідальності. Під прапором боротьби за свободу звершува­лися найвидатніші в історії людства соціальні перетворення. Від стародавніх часів і до наших днів філософи пов'язували історич­ний розвиток із свободою: кожний крок уперед на шляху культу­ри був кроком до свободи.

    Проте навряд чи було щось інше, крім свободи, що мало б стільки протиріч, навколо чого точилося б стільки суперечок і що пережило б стільки змін. Одна особливість виділяє свободу з-посеред інших людських цінностей: у свідомості вона завжди є фактором величезного позитивного значення. Проте всім відо­мо, що свобода, доведена до крайніх меж, набуває різко негатив­них властивостей. Повна свобода, коли «все дозволено», не що інше як свавілля, анархія з усіма руйнівними наслідками, а інша крайність — повна відсутність свободи — це рабство, знищення

    людської особистості.

    В історії людства було багато мислителів, які намагалися збаг­нути і тлумачити сутність свободи. Це питання, як сфінкс, гово­рило кожному з них: розгадай мене, або я проковтну твою систе­му. По-різному відповідали мислителі на загадку сфінкса: одні вважали, що свобода — ДО відсутність будь-яких обмежень, інші твердили, що свобода людини існує тільки в ній самій: ти страж­даєш від голоду, безробіття, але дух твій вільний.

    Свобода немислима поза зв'язками людини з суспільством. Лю­дина — продукт суспільства, саме тут вона формується як особа зі всіма своїми властивостями, неповторною індивідуальністю. Ніко­ли людина не зможе знаходитися поза межами цієї необхідності.

    81

    Теорія журналістики

    Кожному типу суспільства властивий свій характер залежнос­ті людини від суспільства. Свобода і необхідність не виключають одна одну, а за певних умов переходять одна в іншу. Які ж ці умови?

    По-перше, однією з основних умов досягнення свободи осо­би є пізнання самої необхідності, тобто соціального і природно­го середовища і залежності людини від них, вміння проникнути в сутність об'єктивних процесів, враховувати об'єктивні законо­мірності розвитку суспільства.

    По-друге, щоб правильно визначити своє місце в суспільстві, свою роль в його прогресі, треба мати науковий світогляд.

    По-третє, прогресивна філософія, приймаючи формулу Геге­ля «свобода — пізнана необхідність», не ставила на цьому крап­ку. Пізнання потрібне не заради самого пізнання. Воно необхід­не для перетворення дійсності і самого себе. Саме таку свободу особи, її розквіт може забезпечити тільки демократичне суспіль­ство.

    Для особи надзвичайно важливо знати сутність тих соціаль­них сил, які вона захищає і разом з якими вона може здобути справжню свободу. Отже, свобода людини — це процес гармо­нійного розвитку всіх її здібностей на основі пізнання законів розвитку природи та суспільства і перетворення дійсності у від­повідності до прогресивних ідеалів. Свобода особи має конкрет­но-історичний характер.

    Не можна визнавати свободу як користування тільки одними правами. Справжня свобода визначає високу відповідальність, вірність своєму суспільному обов'язку. До свободи належить не тільки те, чим ми живемо, але також і те, як ми живемо.

    Для журналіста бути самим собою — одночасно означає від­чувати відповідальність перед людьми, серед яких він живе і для яких пише. Втратити це почуття означає втратити самого себе, принаймні найголовніше в самому собі.

    Журналіст відповідає за духовне життя людей. Протиставляти почуття своєї відповідальності перед людьми бажанню залиша­тись самим собою, по суті, значить протиставляти себе людям. У журналістській роботі найбільший тягар відповідальності легший, ніж тягар безвідповідальності. Від першого буває втомлюються, від другого духовно вмирають.

    Мабуть, ні в якій іншій діяльності, як у журналістиці, не пере­плітаються так тісно вільний дух чистої творчості з суворою дис­ципліною. Істинне щастя журналіста саме в гармонійній єдності того, що він хоче сам, і того, що потрібно газеті.

    82

    Нормативна база діяльності преси

    Справжня свобода журналістської творчості завойовується у боротьбі, і ия боротьба йде у двох напрямах:

    Перший — створення умов, що сприяють здійсненню прин­ципу свободи, плодотворної творчої діяльності.

    Другий — напружена робота самих літераторів. Правильно вважаючи, що тільки вільний народ може мати «вільну пресу», реформатори завжди як перший захід передбачають виховання народу в дусі свободи і любові до істини.

    Один із прогресивних дослідників преси на Заході професор Вальтер Хагеман писав, що пресі мають бути притаманні такі якості: 1) безпристрасна багатостороння інформація; 2) комен­тування, незалежне від напрямків в громадській думці і від будь-яких точок зору; 3) видання масової преси в живій, близькій народу формі, але з певною мірою відповідальності; 4) духовна незалежність здібних журналістів, які мають мужність відстоюва­ти істину; 5) вивільнення преси від необхідності враховувати дер­жавні чи партійні інтереси (тобто мова йде про роздержавлення і розпартійнення преси. — А. 3. Москаленко), але при суворій відповідальності; 6) високий діловий рівень видавців і повна їх повага до духовної свободи журналістів.

    Це було сказано ще наприкінці 50-х pp., але ці проблеми є пекучими і в наші дні. Помітним явищем останніх років став міжнародний семінар у Тампере (Фінляндія), темою якого було: «Засоби масової інформації у 90-х pp.». Проблему свободи преси учасники зустрічі розглядали як одну з прав і свобод людини. Як заявив президент Міжнародної асоціації досліджень у галузі за­собів масової інформації К. Хаммелінг (Нідерланди), преса пок­ликана сьогодні відігравати роль головної ланки між людиною і навколишньою реальністю. На жаль, преса не завжди з цією роллю успішно справляється. Преса все більше набуває комерційної форми. Поняття свободи преси нерідко сприймається лише як свобода власності на неї, в особі ринкових сил з'являються нові деспоти, що диктують народу свою волю. Ринок просто не може працювати інакше. Але коли людину позбавляють права вибира­ти між правдою і брехнею, між справжнім і сурогатом, звинува­чувати вона повинна насамперед себе.

    Учасники семінару обговорювали питання свободи друку, ви­ходячи з таких принципів:

    1. Свобода преси — основоположний принцип демократії. Відповідальність поширюється не тільки на журналістів, але і на власників газетних підприємств, телеграфних агентств і радіо­компаній.

    83

    Теорія журналістики

    1. Наклепники, продажні суб'єкти і журналісти, які пропа­гують ідеї фашизму, шовінізму, расової ворожнечі, не мають права користуватися послугами вільної преси.

    2. Одне із завдань преси — сприяти взаєморозумінню між на­родами.

    Розглянемо тепер поняття «свобода преси» і «четверта влада» як відображення специфічного становища журналістики у суспіль­стві.

    Сучасні світові концепції свободи преси, правила і прийоми функціонування «четвертої влади» розробляють численні теоре­тики.

    Стрижнева мета засобів масової інформації згідно з розробле­ними теоріями, основаними на свободі волі, — інформувати, розважати, але, головним чином, допомагати відкривати правду, а також контролювати діяльність владних структур. Умовно ці теорії можна згрупувати таким чином:

    1. Преса зображується як «четвертий стан», четверта влада в системі управління державою після законодавчої, виконавчої і судової. При цьому підкреслюється право будь-якого громадя­нина використовувати пресу, яка контролюється довільним про­цесом установлення правди на «вільному ринку ідей».

    2. У теорії «соціальної відповідальності преси» підкреслюєть­ся, що кожен може висловити свою думку в газеті, по телебачен­ню або по радіо. Соціальна відповідальність преси є відповідаль­ністю насамперед перед громадською думкою.

    3. Журналістика розглядається як засіб «соціальної інтегра­ції». Учені ввели в обіг термін «масова комунікація», що означає і «масове спілкування», і «масова інформація».

    4. Концепція «вільного потоку інформації» (поширення прав­дивої інформації) як одна з найважливіших умов, що забезпечу­ють створення клімату довір'я у відносинах між державами.

    Деякі вчені розбивають систему ЗМІ на своєрідні категорії і пропонують свої теорії.

    Американські науковці Фред С Зіберт, Теодор Петерсон та Вільбур Шрамм у книзі «Чотири теорії преси» написали, що іс­нує процес вироблення взаємодії між політичною системою і системою ЗМІ. Інші теорії посилаються на спільність у системах політики та ЗМІ. Стисло покажемо чотири моделі Зіберта, Пе-терсона та Шрамма:

    Перша модель — авторитарна. Свій початок вона бере з XVI ст. та абсолютистської теорії управління державою. У цій моделі преса має завдання служити уряду та стабілізувати його панування.

    84

    Нормативна база діяльності преси

    Преса існує тут залежно від виданих їй патентів, ліцензій та цирку­лярів цензури. Функція критики тут не передбачається. Така сис­тема була, наприклад, у царській Росії, під час панування фа­шистських урядів в Іспанії, Португалії та Греції. Це має місце і вараз в державах Близького Сходу, як наприклад Сірії, а також у Азербайджані, Узбекистані та Киргизії.

    Друга модель — ліберальна. Це дитина епохи просвіти та капі­талізму, що бере свій початок в Англії з Джона Мілтона, Джона Локка та Джона Стюарта Мілля. ЗМІ мають завдання служити суспільству у пошуках правди як партнер у дискусії, а не як за­хисник уряду та його пропагандистських намірів. ЗМІ тут — приватні підприємства, котрі конкурують між собою на «вільно­му ринку ідей». Тут немає цензури, втручання в справи уряду або партії залишаються безкарними. Таким чином, виконується функ­ція контролю, і пресу розглядають як «четверту влада» у суспіль­стві. Ця модель мала місце у XIX ст. у Швейцарії. Сьогодні вона ще найбільш присутня у США. її рисою є функція ЗМІ як охо­ронного пса демократії. її негативним боком є її тотальна закомерціалізованість. Саме тому шукали подальший розвиток такої системи.

    Звідси походить третя модель — соціально відповідальна, про яку вже згадувалось. Тут свобода преси не повинна бути свобо­дою для меншості, відстоюючи інтереси великого капіталу. ЗМІ не повинні в цій системі постійно порушувати права окремих людей. Саме тому після другої світової війни в Америці дійшли висновку, що потрібно обов'язково вимагати від системи засобів масової інформації виконання суспільних обов'язків, висловлю­вати різні точки зору та мати високі професійні стандарти. Дер­жава повинна, передусім, встановлювати межі функціонування радіо, телебачення та преси, залишаючи за собою право законо­давчого втручання, якщо саморегуляція ЗМІ не спрацьовує. Ця модель існує сьогодні так чи інакше майже в усіх демократичних державах.

    Четверта модель — тоталітарна. Тут публіцистика підлягає абсолютному контролю з боку пануючої партії та затиснута рам­ками правил подачі інформації та цензури, а також залежить від політики щодо громадян країни, яка має задовольняти партію. ЗМІ повинні тут виконувати лише позитивну функцію та допо­магати виховувати народ згідно з цілями партії. Ця модель має свої корені з теорії преси Леніна. Після Жовтневої революції 1917 р. вона разом з «Декретом про пресу» стала дійсністю в Росії. Зрозуміло, що зовсім недавно вона була реальністю також

    85

    Теорія журналістики

    і для України. Тоталітарну модель практикували також націо­нал-соціалісти 1933—1945 pp. у Німеччині. Сьогодні ця модель ще існує в Китаї, Північній Кореї, В'єтнамі, на Кубі. Міжнарод­на спільнота зараховує до десятки душителів свободи преси і бі­лоруського президента Лукашенка, який посідає за цим своєрід­ним рейтингом шосте місце.

    Як варіанти ще двох моделей, п'ятої та шостої, виклав відо­мий науковець в галузі ЗМІ Деніс Ман-Кваль. Це модель для країн, що розвиваються, та модель для країн розвиненої демок­ратії. Модель для країн,що розвиваються, знаходиться десь між авторитарною та соціально відповідальною. ЗМІ можуть вимага­ти тут подальшої свободи преси, якщо вони знаходяться на службі національного розвитку, а також мають патріотичне спрямуван­ня. Модель для країн розвиненої демократії виходить з ідеалів соціально активного громадського життя, що інспірує процес комунікації та перетворює однобічні повідомлення на діалог у суспільстві. Ця модель активно пропагувалася Брехтом та Хан-сом-Магнусом Енценсбергером, але не набула практичного вті-лення.

    Професор Роджер Блюм прогнозує, що індустріально розви­нені країни опанують у майбутньому більш або менш досконалу модель соціальної відповідальності. В цій моделі держава вста­новлює межі, а економіка задає тон. При цьому ЗМІ будуть зде­більшого фінансуватися за рахунок реклами поряд з іншими ін­формаційними повідомленнями. І це приводить до того, що ЗМІ виконують подвійне завдання:

    — по-перше, вони задовольняють політично-культурні потре­
    би суспільства. При цьому вони інформують суспільство, сприя­
    ють культурному його розвитку, передають знання, контролю­
    ють «сильних світу цього», створюють гласність, пояснюють при­
    чини і, таким чином, виконують своє соціальне завдання;

    - по-друге, вони повинні приносити економічний прибуток,
    який повинен бути економічно орієнтованим, тобто зростати; це
    приведе до збільшення тиражів, кількості споживачів і території
    розповсюдження/трансляції. ЗМІ тут безпосередньо спілкують­
    ся з читачем-слухачем-глядачем.

    Як сформулював німецький науковець-публіцист Зігфрід Вай-шенберг, ЗМІ існують з «влаштованою шизофренією». Вони за-тиснуті між просвітницькими ідеалами та чисто прагматичними інтересами щодо свого виживання. Саме тому ми можемо спосте­рігати два пануючих типи відносин громадськості із ЗМІ: одні реципієнти використовують ЗМІ для того, щоб чомусь навчитися,

    86

    Нормативна база діяльності преси

    щоб зрозуміти світ, щоб звільнитися. Ці люди, щоправда, не від­кидають розваги, але звертаються цілеспрямовано до інформованих та престижних джерел інформації, багато з них дивляться не лише телевізор, але і читають газети, журнали та книги.

    Інші реципієнти використовують ЗМІ як наркотик, для того щоб розслабитися та відпочити. У Швейцарії, наприклад, люди слухають в середньому три години на добу радіо, дивляться дві години телевізор і читають менше півгодини газету. Більшість переглядає вранці та в обід бульварну або регіональну газету, використовує протягом дня радіо як супроводжуючий засіб, слу­хаючи при цьому переважно музику, та включає ввечері телеві­зор, для того щоб подивитися передусім розважальні програми. Саме тому, що більшість громадян знаходиться між п'ятою та шостою годинами перед телевізором, цей час (так званий прай-тайм) найбільш насичений рекламою, і редакції продають його дорожче.

    За професором Р. Блюмом, для сучасних ЗМІ характерні чо­тири тенденції. Це — монополізація, інтернаціоналізація, уніфі­кація та комерціалізація.

    Він коментує це таким чином:

    Монополізація. ЗМІ в плюралістичному суспільстві дуже мало залежать від держави. Але вони надзвичайно залежні від еконо­міки. І якщо вони не пристосовуються до існуючих відносин у економіці, то більшість з них не може вижити, Таким чином, ринок зобов'язаний фінансувати ЗМІ. Реклама приходить, пере­дусім, у великі ЗМІ — лідерів цього ринку, до тих, хто має вели­ку кількість споживачів або має високі тиражі. Це призводить до того, що в більшості міст та регіонів може вижити тільки одна газета. У США майже 90% міст — так звані регіони «однієї газе­ти». У Німеччині можна спостерігати подібну тенденцію. У Швей­царії у 57% політичних регіонах існує лише одна газета або функ­ціонує єдина квазімонополія. Люди за таких умов більше не ма­ють вибору та й конкуренція між ЗМІ зникає. Це призводить до того, що утворюється все більше великих концернів, як напри­клад, Херст і Хашет у Франції, Бертлессман і Кіш в Німеччині, Мердок в Англії, Берлусконі та Мандадорі в Італії, Рінгер та Та-гес-Анцайгер в Швейцарії. Ці концерни захоплюють все біль­ший і більший простір, купуючи все більше і більше засобів ма­сової інформації, оволодівають усім процесом виробництва, по­чинаючи від фабрики паперу до продажу газет уроздріб, від дру­карні до рекламного відділу, від відеовиробництва до видання книг, від фірми, що розробляє програмне забезпечення до під-

    87

    Теорія журналістики

    приємства, що обслуговує кабельні мережі, від платного теле^ бачення до прокату відеокасет. Ці концерни не дають будь-кому проникнути на ринок З МІ.

    Інтернаціоналізація. Сучасна реальність ЗМІ позначена пр<к тиріччям локальної залежності та міжнародною взаємозалежністю. Локальна залежність дуже стара. Вона зумовлена політичними^ економічними та суспільними причинами, відповідно до яких кожне місто, кожен район, або адміністративна одиниця в біль.. шості країн хоче мати у своєму розпорядженні власну газету або телеканал. Міжнародна взаємозалежність виникла недавно. Прц цьому, щоправда, ЗМІ змушені постійно порушувати свої «reorv рафічні» кордони, завдяки чому велика кількість книг, журналів, художніх фільмів та радіопередач потрапляє в інші країни. На­йбільш масовим це стало передусім з розвитком супутникового телебачення, завдяки якому люди у всьому світі можуть прийма­ти в один і той же час однакові програми. Світ стає комунікатив­ним селом, але це село залишається ментальним щодо усього світу.

    Уніфікація. Різноманітні телевізійні канали та інші ЗМІ зараз усе менше відрізняються змістом та політичною позицією, а все більше - версткою та дизайном. Вони стають постійно взаємо­замінними. У друкованих засобах масової інформації це спосте­рігається тоді, коли вони хочуть вижити у конкурентній бороть­бі, залишаючись газетою — форумом думок певного регіону або міста; на радіо, програми якого з аналогічних причин стають все більше схожими на дискотеки; на телебаченні, яке змушене для виживання в конкурентній боротьбі надавати все більшу перева­гу у своїх програмах смакам більшості. При цьому, щоправда, існує також й інша концепція. Вона використовується для ство­рення та розповсюдження так званих «quality papers» (високоя­кісних газет), як наприклад, «La Repubblica» в Італіі, «Liberation» або «Le Monde» у Франції, «The Indepedent» або «The Gardian» у Англії, «WashingtonPost» або «New York Times» у США, «El Pais» в Іспанії, «Neue Zuricher Zeitung», «Tages-Anzeiger» та «Wochen Zeitung» у Швейцарії, «Die Zeit» у Німеччині. У радіомовленні прикладом цього може слугувати «Радіо ВВС», а у телебаченні -TF1, ARD або ORF. На жаль, лише невелика частина людей ко­ристується послугами таких 3ML Більшість же надає перевагу найрізноманітнішим розважальним програмам.

    Комерціалізація. ЗМІ опинилися у вирі індустрії розваг. Але майже завжди були такі ЗМІ, що передусім займалися викриття­ми, поширенням сенсацій, скандалів та пліток, обливанням бру-

    Нормативна база діяльності преси

    дом, що більше розважає публіку, ніж інформує. Вже перші «acta diunra» в Стародавньому Римі поширювали поряд з урядовими повідомленнями так звані «soft News» (легкі для читання мате­ріали), а вже у XIX ст. масова преса у Франції, Америці, Англії, а пізніше і в Німеччині починає задовольняти потреби аудиторії у розвагах. Бульварні газети XX ст. лише покращили те, чому поклали початок їхні попередники у XIX ст. Справжнє входжен­ня ЗМІ в індустрію розваг відбулося на початку 80-х pp., коли на ринок прийшли приватні телевізійні компанії. Тепер найпопу-лярніші ЗМІ не мають ніякої гарантії, що реципієнти не будуть насильницьки притягнуті до програм, котрі маніпулюють гро­мадською думкою і не вважають за потребне сприяти політичній емансипації та культурницькому розвитку. Німецькі науковці у галузі публіцистики Вольфган Донсбах та Даніель Дюпре дійшли висновку, що за вісім років після введення приватних телевізій­них каналів у Німеччині шанси натрапити на телебаченні на інформаційну програму зменшились з 50 до 29%. Це означає, що не лише приватні станції пропонують менше інформації, а та­кож і громадсько-правові канали адаптувалися до нових умов та збільшили у своїх програмах частку розважальних передач. Це все веде до того, що багато людей, що не мають привілейованого становища у суспільному житті, все менше будуть мати справу з політичними та культурними повідомленнями ЗМІ. Такі люди повністю виключаються з політичного життя держави і стають таким чином повністю аполітичними. Ними легко можуть мані­пулювати різні сили, що діють в ЗМІ, тому що такі люди не приєднані до інформаційних мереж і не використовують інші канали, як джерело знань, щоб отримувати політичну інформа­цію і брати участь у політичних дискусіях. Це також призводить до того, що ЗМІ, котрі стоять на службі індустрії розваг, підкріп­люють норми та цінності існуючої суспільної системи влади, за­цікавленої в непідготовленості людей до політичної діяльності. Саме ці люди і складають ту більшість, яка культивує повзучу аполітичність у суспільстві.

    Інші ж, навпаки, дуже глибоко інтегровані у політичне життя, та, посідаючи привілейоване становище у суспільстві, беруть участь в політичних дебатах у клубах, партіях, об'єднаннях, чи­тають газети та книги, розуміють, як використовувати радіо та телебачення, щоб стати політично інформованою людиною. На жаль, таких людей лише незначна кількість.

    Таким чином, зараз споживачі інформації змушені балансува­ти у ситуації, що склалася, бо ЗМІ підвищили свої технічні та

    89

    Теорія журналістики

    творчі показники в конкурентній боротьбі. Сьогодні можна от­римати більшу за кількістю і точнішу інформацію з усього світу, з усіх сфер життя, ніж десять або двадцять років тому. Проте ми відчуваємо негативні симптоми в ЗМІ. Монополізація вилучає конкуренцію в галузі 3ML Інтернаціоналізація телевізійних ме­реж та новин вимагає від людей допоміжних знань, не змініючи їх менталітет. Подальша уніфікація створює взаємозамінні ЗМІ, що відрізняються лише дизайном та версткою. Домінуюча роль індустрії розваг призводить до аполітичності людей.

    Враховуючи такий стан справ, можна запитати: куди ж ми йдемо? Розвиток цивілізації на планеті на стільки ж суперечли­вий, як і сучасна політична ситуація у світі. Але тенденцію, котра виявляється зараз і, без сумніву, буде мати велике значення у майбутньому, ми можемо назвати цифровізацією.

    Цифровізація — це найбільша революція в ЗМГз часу відкрит­тя телеграфу та початку введення в експлуатацію телебачення: вже сьогодні мільйони з'єднані інформаційною мережею «Inter­net». На зламі століть стає можливим користування «кому­нікаційним суперхайвеєм», приймати 500 телевізійних програм, індивідуально програмувати (замовляти, переглядати) художні фільми, записи, брати участь у інтерактивних телеконференціях, обирати все за допомогою ПК та з'єднуватися з будь-яким відда­леним пунктом: телешоппінг (тут можна блукати за допомогою комп'ютерної миші по полицях супермаркетів), телебанкінг, ку­півля автомашин, мовні курси та купівля одягу, прийом у лікаря та спекулювання на біржі, висловлення громадської думки та за­гальнонаціональне опитування, комп'ютерні відеоігри, відео-фільми — все це стає можливим за допомогою однієї штепсель­ної розетки та кількох рухів. Користь комунікаційного суперхай-вея полягає у тому, що більшість проблем можна швидко та раці­онально вирішити. Але від цього також може бути шкода, яка виявлятиметься у тому, що люди будуть комунікувати, викорис­товуючи лише технічні засоби, більше не зустрічаючись. Наслід­ком цього буде збільшення індивідуалізму, сегментація та аполі­тичність населення, можливо також збільшення ізоляції та не­впевненості. Якщо люди будуть розсудливими, вони будуть ви­користовувати нові можливості тільки там, де це практично. Якщо вони будуть нерозсудливими, то вони зачиняться у своїй кварти­рі і будуть лише за допомогою клавіатури та монітора комуніку­вати з навколишнім середовищем.

    А тепер перекладемо теоретичні розвідки у площину практич­ної діяльності сучасної журналістики. Спробуємо сформулювати

    90

    Нормативна база діяльності преси

    бодай три коротких, але корисних принципи, додержання яких може прислужитися дійсно відповідальній роботі засобів масової інформації.

    1. Свобода преси — це значить, що журналіст несе відпові­дальність тільки перед законом і своєю совістю. Отже, свобода —-це закон, межі якого може встановити тільки совість журналіста.

    2. Ця межа свободи не може бути визначена у нормативному порядку. Сфера її застосування визначається у кожному випадку конкретно.

    3. Свобода, що визначена згідно з власною совістю, приведе до справедливості — вищої мети працівника засобів масової інфор­мації — лише у тому випадку, коли читач буде досить добре оз­найомлений з культурними, ідеологічними, економічними ас­пектами.

    Виходячи із цих положень, поглянемо на свободу преси та різні форми її обмеження у контексті історичного розвитку сві­тової преси і, зрештою, світової цивілізації.

    Свобода преси і форми законодавчого, економічного та політичного її обмеження у суспільстві мають довгу історію, ще з часів Стародавнього Риму. Так, у 1485 р. з'явилися чіткі ознаки церковної цензури преси — всього через 35 р. після винаходу Гутенбергом друкованого верстата, а в 1559 р. було обнародувано перший список заборонених книг. Паралельно з церковною ро­згорталась і політична цензура, все більше перетворюючись в інструмент державної влади.

    У наші часи ця тенденція певною мірою йде на спад, але все ще спостерігаються ситуації, коли навіть у парламентських демократіях цензура вважається нормальною і виправданою. Нерідко цензура, введена лише на період надзвичайної ситуації (війни, революції тощо), «обростає» соціально-політичними ін­ститутами, закріплюється в них і стає постійним явищем, незва­жаючи на те, що ситуація давно стабілізувалася. Тоді цензура набуває напівсекретного, замаскованого характеру і спрямову­ється спеціальними державними установами.

    Майже два століття тому Установчі збори часів Французької революції проголосили одне із найдорогоцінніших прав людини: кожен громадянин може вільно говорити, писати, публікувати. У той час це було вражаючим завоюванням: сміливий вияв цього нового духу порушував усталений порядок речей у всій Європі. Але що залишилось від нього?

    Якщо повернутися до сьогоднішніх реалій, до проблем в Ук­раїні, то офіційного й урочистого проголошення принципу «преса

    91

    Теорія журналістики

    вільна» (через 200 років після Франції!) виявилося недостатньо. Справа в тому, що для втілення його в життя довелося чекати прийняття відповідних законів. Зробивши красивий жест, зако­нодавці поклали край сваволі політичної влади, однак не зверну­ли належної уваги на владу економічну.

    І ось уже преса, особливо місцева, опиняється у великій скру­ті — без паперу, коштів, оргтехніки, без економічної підтримки держави.

    Намагаючись вижити, преса використовує своє право на сво­боду своєрідним чином: щоліта, скажімо, публікує безліч матері­алів, присвячених сексуальному життю чи походенькам з любас-ками, наліво і направо дає різні поради з приводу того, як краще засмагнути чи схуднути, публікує ігри, що мають «велике осві­тянське значення», заповнює сторінки своїх видань патологією в усіх іпостасях або друкує історії про місцеві дива — барабашки чи польоти уві сні й наяву на далекі планети. Право на свободу стає правом на вульгарність.

    З іншого боку, політика гласності в Україні, як і в інших дер­жавах колишньої імперії, викликала хвилю критики безпреце­дентних масштабів. Преса стала більш інформованою і менш монолітною. Були зняті чи послаблені обмеження на публічне обговорення багатьох гострих проблем. Разом з тим ці процеси, не маючи конституційної основи, могли легко повернутися у зворотному напрямі.

    У цьому зв'язку особливо важливими стають закони, що сто­суються безпосередньо преси. Юридичний аспект свободи преси — це законодавство про журналістику як правова фіксація меж еоціа^іьно-творчої свободи. Прийняття цих документів, з одного боку, має на меті забезпечити «відкритій» політиці незалежної держави міцну правову основу, захистити журналістів, розшири­ти їх доступ до інформації, яку мають державні організації, а з іншого

    більш чітко визначити її межі, що заспокоює внутріш­ніх критиків гласності.

    Принагідно зауважимо, що серед широкого кола проблем щодо обмеження свободи преси вчені виділяють таку проблему, як методи цензури, а головний з них — закони про пресу, що вмі­щують у собі правила, які регулюють діяльність преси, видав­ництв, електронних засобів масової інформації, а також визна­чають права журналістів та їх відповідальність.

    У Великобританії, наприклад, немає не тільки конституції, у якій було б закріплено право на свободу слова, але й самих зако­нів про пресу. Засоби масової інформації мають тут ті ж свободи,

    92

    Нормативна база діяльності преси

    що й будь-який громадянин країни. Тому, за винятком ряду не дуже суттєвих моментів, на пресу поширюються ті ж положення законів, у яких визначається, що можуть самі британці включати у поняття свободи слова.

    Досвід Англії заслуговує на увагу, адже там законоположень порівняно небагато, а судочинство тримається здебільшого на прецедентах. Років двадцять тому в англійському суді розглядав­ся позов, поданий лігою захисту моральності, яка вимагала вилу­чити з обігу випущену одним видавництвом книгу під назвою «Коханець леді Чатерлей». Це еротичний роман XVIII ст. Про­цес тривав півроку. Запрошувались авторитети в галузі етики, філософії, літератури. Суд виніс мудре рішення: визнати випуск роману замахом на суспільну мораль, основну частину тиражу залишити як явище літератури того часу, а певну кількість при­мірників передати до бібліотеки, дозволивши доступ до них тіль­ки спеціалістам.

    Англія та ще, можливо, Японія і Швеція — це виняток із правил. У багатьох країнах поширені зловживання законами про пресу, в результаті чого ці закони або законодавчі доку­менти часто створюють лише подобу свободи преси. Саме так було у колишньому СРСР і його республіках, у тому числі в Україні, у Конституціях яких хоч і записувалось формально право на свободу слова, проте на практиці засоби масової ін­формації, окрім виконання інших функцій, повинні були «до­помагати комуністичному вихованню народу», передбачався жорсткий контроль партії над усіма каналами інформації (пар­тійне керівництво пресою), а важливий обов'язок журналіста був «виховувати почуття відданості партії і соціалістичній бать­ківщині», «бути підручним партії у проведенні її політики у життя». Офіційно вважалося злочинним висловлювати сумніви в істинності марксистсько-ленінського вчення, підтримувати опозицію і дисидентство, виявляти нетолерантність до вищих ешелонів партійної та державної влади.
    1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   27


    написать администратору сайта