Теорія журналістики
 Скачать 3.15 Mb.
|
|
22 Предмет і завдання курсу своїми суперечностями, непоміркованістю і навіть зухвальством, нахабством (особливо, коли людина не має ні досвіду, ні знань — такий синдром є серед нашого студентства) вони ледве не заважають одне одному, за уявленням багатьох і багатьох можновладців. Звичайно, можна посилатися на те, що у журналістів недостатньо вихідних даних, необхідних для обгрунтованого аналізу, прогнозу і рекомендацій; на їх неповну компетентність, низький професіоналізм і відповідальність. Але навряд чи варто доводити, що будь-який золотовидобуток пекельний і «порожньої породи» завжди багато. Отже, питання в іншому — наявності і характері «владних повноважень» у ЗМІ і законодавчому закріпленні форм їх реалізації. Журналістський аналіз вміщує — у великих і малих дозах — корисну для органів і осіб, що приймають владні рішення, інформацію. Як вважає той же Є. Прохоров, і тут діє «категоричний імператив» демократії — цією інформацією, що надходить від активних громадян держави, потрібно скористатися. Проблема тільки в тому — як? Найпростіший варіант, нормальний для будь-якої людини, тим більше «при владі», — ознайомитися з тим, що «про мене думають», які думки поширюються у суспільстві цими «настирливими» журналістами, тобто просто зацікавленість. Більш складна за характером реакція — прийняти виступи журналістів як безплатну консультацію. Якщо офіційні особи зацікавлені в успіхові справи, то цю консультаційну функцію журналістики їм необхідно враховувати у зв'язку з прокламова-ним владою прагненням служити суспільству. У зв'язку з цим виникає слушна ідея регламентувати у нормативних актах використання цих «консультацій». Як мінімум, прес-служби відповідних соціальних інститутів мали б (а нормативна регламентація діяльності прес-служб мала б бути частиною юридичної бази функціонування цих інститутів) збирати, систематизувати, узагальнювати ці матеріали. Відповідні структури відомств, а в необхідних випадках і їх «перші особи», мають виступити з роз'ясненнями, судженнями і оцінками, відмітаючи «лушпиння» і підтримуючи усе корисне. Таким чином, можливість успішного «ходіння у владу» ЗМТ, що відповідає їх істинній сутності як «четвертої влади», має набути очевидну необхідність через законодавче закріплення її специфічних «владних повноважень». Так зіллються природне право і творений закон. Сьогодні не викликає сумніву твердження, що інформація — 23 Теорія журналістики фактор зближення. Образно кажучи, інформація врятує світ, якщо світ усвідомить, що таке інформація. Але сьогодні з усією очевидністю можна стверджувати, що у країнах Центральної та Східної Європи, що активно включились у вільні міжнародні комунікаційні потоки, різко визначився розрив між свободою і демократією. Демократія передбачає, зокрема, наявність законів, суспільних інститутів, вільної преси, права людини на одержання істинної інформації, сприяння новому інформаційному порядку і в галузі інформаційного забезпечення. На жаль, ми спостерігаємо відсутність правової свідомості у журналістів — виробників інформації і, як цілком слушно вважає ряд учених, зокрема член-кореспондент МАІ А. А. Чічановський, усе це призводить до «цинізму свободи», до того самого розриву між свободою і демократією (за принципом: максимум інформації, мінімум моральних оцінок і відповідальності); викривлений стиль, скороспілість матеріалів, висновків, що не спираються на глибокі соціологічні дослідження, і як наслідок — інформаційні війни, ігнорування не лише законів і моралі, але й фактів. Розрядка міжнародної напруженості, кінець «холодної війни», зміна тоталітарних режимів демократичними ще більше вирізнили глибокі протиріччя держав у сфері нерівномірного інформаційного й комунікаційного простору, захисту інформації. Вже зараз очевидно, що інформаційні й комунікаційні об'єднання, їх транснаціоналізація ніколи за своїм політичним характером не відповідали тим процесам, що відбуваються в інших галузях базису і надбудови будь-якої ідеологічної системи. Наслідки такого процесу вже виявилися надто драматичними для цілих регіонів сучасного світу. На жаль, цей процес має тенденцію не до скорочення здійснюваних операцій, а, навпаки, все розширюється. У результаті перед країнами, що стали на шлях демократизації, у тому числі й Україною, виникла особлива проблема, що стосується наслідків для національного розвитку народів, сформованого таким чином комунікаційного простору. Новий інформаційний порядок, міжнародна концепція державного суверенітету передбачають право будь-якої держави контролювати й розпоряджатися інформаційними ресурсами, визначати політику у галузі інформації й комунікації. В останні роки визначилася така тенденція, як активний розвиток національного законодавства у галузі використання засобів комунікації. Розвиток нормоутворення в західних країнах йде шляхом утвердження принципів вільного ринку, нерегламенто-ваного використання засобів комунікації (США, Японія, Вели- 24 Предмет і завдання курсу кобританія) або обмеженого державного регулювання (більшість західноєвропейських країн, у тому числі Німеччина, Франція, а також Індія, Бразилія та ін., які успішно освоюють нові засоби комунікації й інформації). Обидві тенденції відбиваються на міжнародній нормотворчості і призводять до компромісів міжнародного і регіонального характеру. У наш час помітно збільшилось число рекомендаційних міжнародних норм у галузі комунікації на шкоду договірним міжнародним нормам. Саме універсальні норми обов'язкового характеру дають змогу вирішити більшість проблем, що виникають, особливо у галузі стандартизації систем обміну інформацією. Щодо процесу законодавчої регламентації у комунікаційній сфері в посткомуністичних країнах, то тут, вочевидь, істина у тому, що справжня демократизація, справжній плюралізм можливі в іншому ефірі, в якому національні державні засоби масової інформації повноцінно конкурують чи співіснують, співробітничають і протиборствують з приватними передачами, недержавними телевізійними каналами і радіостанціями. Тільки тоді процеси стануть незворотними. Поряд з прийняттям законів про телерадіомовлення, пресу, назріла необхідність прискореного розвитку приватних електронних засобів масової інформації, причому в усій їх різноманітності. Ряд країн (наприклад Болгарія) активно включилися у так звану «широку міжнародну політичну підтримку дерегулюван-ня», віддаючи перевагу приватному сектору за рахунок державного (зрозуміло, з урахуванням потреб суспільства). Зазначимо, що дезінтеграція призвела до драматичних наслідків, навіть автаркізму, що, безперечно, торкнулося й інформаційних процесів (наприклад, розбалансована одна з ефективних систем МІСОН), негативно вплинуло це і на ЗМІ. По-перше, розірвалися традиційні зв'язки між університетами країн Східної Європи, дружні зв'язки студентів (багато років Україна підтримувала ці зв'язки з університетами Софії, Кракова, Братислави та ін.). По-друге, стосунки з навчальними закладами західноєвропейських країн так і залишились на початковій стадії. По-третє, економічні труднощі у посткомуністичних державах ускладнили процеси інформатизації суспільства і особливо підготовки кадрів для цієї галузі. А тому на всіляку підтримку заслуговує розроблений на кафедрі періодичної преси Інституту журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка проект, що має за мету організувати широке обговорення перспектив розвитку журналістської 25 Теорія журналістики освіти, інформаціології у країнах Центральної і Східної Європи, сприяти процесам «Схід-Схід». Для цього залучаються провідні східноєвропейські центри підготовки журналістів, дослідження проблем інформаційного забезпечення побудови громадянського суспільства. Інститут разом із Спілкою журналістів України, Європейською академією Берліна за сприяння Міжнародної академії інформатизації розробляють також програму «Вільна журналістика у демократичній державі», що спрямована на координацію досліджень у галузі інформаціології, впливу ЗМІ на формування громадської думки, підготовку висококваліфікованих спеціалістів для засобів масових комунікацій. У зв'язку з цим у підручнику зроблено наголос на кількох важливих моментах: 1. На більш глибоке осмислення й уточнення заслуговує концепція підготовки кадрів — інформаційної еліти. Цілком у дусі тоталітаризму навчання журналістів — виробників інформації — зводилось до того, щоб навчити майбутнього працівника ЗМІ не самостійно і глибоко мислити, а писати замітки, репортажі, нариси. Не випадково у більшості досліджень у країнах Центральної і Східної Європи професіоналізм журналіста зводився до побудови композиції і дотримання певного стилю. А ще: заучування (особливо у партійних школах) рішень пленумів і з'їздів КПРС, промов «вождів» і «вождиків». Звідси перекос, неподоланий і донині, в тому числі й деякими нашими викладачами, які вчать, як писати, забуваючи про те, що ж майбутній майстер пера скаже людям в умовах інформаційного суспільства, що прийшло на зміну індустріальному й постіндустріально-му суспільству. Наше суспільство ще називають суспільством інформаційного споживання. У своїй промові у Київському університеті імені Тараса Шевченка у травні 1995 р. Президент США Б. Клінтон зауважив, що для кращого використання глобальної економіки у так званій ері інформації необхідно вчитися, вчитися, вчитися. У більшості розвинених країн у навчальних закладах готують не просто журналістів, а працівників масової комунікації, добре обізнаних із економікою, з інформаціологією. У Німеччині, наприклад, це здійснюють у 40 центрах (на семінарі у Берліні з цього приводу було роздано довідковий матеріал «Adressen der Aus- und Weiterbildung»). До цього ще треба додати десятки стипендій для журналістів (тут існує навіть періодичний довідник 26 Предмет і завдання курсу (Stipendien fur Jourrialisten-Bediming um Zeitungen und Kontaktad-ressen). У Німеччині, як і в інших країнах Заходу,• готують не тільки репортерів, редакторів газет, журналів, телебачення, радіо, але й спеціалістів з реклами й різних інформаційних служб, утому числі зі зв'язків з громадськістю, тобто всебічно підготовлених журналістів, обізнаних з технологіями інформації, справжніх професіоналів інформаційного ринку. Саме такого профілю потрібні кадри, які б глибоко орієнтувалися в інформаційних процесах сучасності, добре розуміли, що одним із важелів демократичного суспільства є не тільки ринкова економіка, а й відкритий інформаційний простір. 2. У часи глобальних змін у політичній картині посткомуністичної Європи стає очевидним значення реформи системи освіти країн цього регіону. Особливі труднощі виникають у викладанні журналістики, підготовці професіоналів, які б добре усвідомлювали, що у сучасних умовах ефективність рішень органів державної влади у галузі важливих життєвих проблем суспільства, проведенні економічних, політичних й інших реформ багато в чому залежить від рівня їх правового і науково-інформаційного забезпечення як у рамках світового співтовариства, так і в окремих державах, стосовно до їх реальних проблем. У державах Центральної Європи і СНД викладання журналістики, інформаційного забезпечення було найбільш ідеологічно контрольованою галуззю освіти. Нині більшість викладачів відчувають труднощі при адаптації до нових умов. У деяких державах вони просто залишають систему освіти і дуже важко знайти їм заміну. А там, де вони залишаються на своїх місцях, їм бракує підготовки, щоб викладання відповідало вимогам часу. Інститут журналістики й Європейська академія Берліна, виходячи з рекомендацій Європейського центру журналістики, дійшли висновку, що один із ефективних шляхів забезпечення у регіоні міцних підвалин демократичного суспільства полягає у допомозі журналістській професійній просвіті у цей непростий період трансформації. Зосередившись безпосередньо на тому, щоб забезпечити викладачів журналістики необхідним інструментарієм, Європейська академія Берліна і ЄЦЖ організували на базі Інституту журналістики Київського університету систему перепідготовки викладачів у рамках програми Європейської комісії «Тасіс». Нинішні студенти-журналісти значно сміливіші і навіть краще підготовлені, ніж їхні брати і сестри, старші за них лише на 27 Теорія журналістики кілька років — це завдяки позитивним змінам, що відбулися у системі освіти. Якщо підготовка викладачів буде ще кращою, ефект стане очевидним у найкоротший строк. Зрозуміло, що участь Заходу у викладанні журналістики має бути інтенсивною, вагомою і ретельно спланованою, але обмеженою в часі (як це було продемонстровано під час семінарів у Європейській академії Берліна). Зрештою самі викладачі у регіоні повинні взяти на себе повну відповідальність за те, щоб студенти стали саме такими журналістами, котрі необхідні в демократично орієнтованому суспільстві. Подібні програми необхідно розробляти з урахуванням основних потреб і вад викладання журналістики, які нині є у Східній Європі. Це допоможе викладачам. 3. Цілком прийнятним можна вважати розроблений ЄЦЖ проект, який складається з двох частин і завдяки якому викладачі журналістики матимуть змогу ознайомитися із сучасною технікою викладання у західних школах журналістики і набуті знання запровадити у навчальний процес. Як уявляється, вступні сесії мають охопити такі теми:
Безперечно, необхідно уповні оволодіти філософією активного викладання. Одним із найскладніших аспектів змін у викладанні журналістики у Східній Європі є зміна саме стилю викладання, незалежно від предмета, який викладається. Просте заучування та інші пасивні методи навчання стали традиційними у Східній Європі, завдаючи шкоди суспільству, оскільки студенти наслідували той зразок, який нав'язувався їм під час навчання і 28 Предмет і завдання курсу протягом усього життя. Подібний підхід не личить професії журналіста, оскільки він швидко стає на заваді допитливому розуму, а не сприяє його розвитку. Настав час відходити від трьох «з» — зазубрити, "здати", забути. Предмет і завдання курсу «Теорія журналістики» спрямовані на те, щоб справжній сучасний журналіст умів не тільки виділяти головне, а й самостійно мислити, використовувати ідеї, не нав'язані йому, а народжені у результаті власного осмислення подій. Далі: активне співпереживання, сприйняття чужих бід і радощів як своїх. І одночасно уміння написати про них образною, метафоричною, яскравою, переконливою мовою. Дуже важлива якість — воля, що змушує працювати у стресових ситуаціях, долати перешкоди. Щоправда, усьому цьому на одних лише лекціях за програмою з фаху не навчишся. Деякі школи журналістики Заходу одержали назву у відповідності до їх природи — авторизовані. Зміст і структура цих шкіл заслуговують на увагу. Назвемо лиш найголовніші їх властивості — у порівнянні з навчальним обсягом пересічного нашого вузу вони мають подвійні навчальні плани. Тобто, якщо у нас вивчається до 35 дисциплін, то в авторизованому обов'язкових: 70—75 дисциплін. Поєднана з навчальним процесом і наукова діяльність, тобто у його складі є ще й аспірантура. І весь цей навчальний обсяг компактно та органічно засвоюється студентом за методологією і методикою авторизованої педагогіки (сюди входять наукові дискусії, ділові ігри і системний виклад різних аспектів журналістського професіоналізму і його складових: понять і елементів тощо), як правило, за три-чотири академічних роки, після чого випускникові присвоюється вища професійна кваліфікація або вчене звання (бакалавр, магістр). Одна з найголовніших цілей Інституту журналістики — виховати завтрашніх журналістів самостійними, допитливими, зосередженими, прямими, одним словом — професійними. Досвід роботи в аудиторіях, під час навчальної і виробничої практики має допомогти їм набути саме таких характеристик. Щоб досягти цього, необхідне партнерство між викладачами і студентами. У програмі курсу визначено одну з позицій, що сформульована так: журналістика як предмет системного вивчення. Отже, журналістику ми розглядаємо як науку, як мистецтво і як форму масово-інформаційної діяльності значної групи людей у виробництві, політиці, науці і культурі. 29 Теорія журналістики Журналістика як Мистецтво у журналістиці - це, здебіль- мистецтво і як наука шого, вміння писати для народу, оволодіння формами, жанрами і методами роботи в газеті, на радіо і телебаченні. Талановиті журналісти, ефективні методи і форми роботи в однаковій мірі можливі у пресі різних світоглядних напрямів. Але якщо журналістика може бути різною за своїм політичним, ідейним, світоглядним забарвленням, то вона неодмінно має базуватися на загальнолюдських цінностях, сповідувати злагоду й консолідацію у суспільстві. У цьому — спільність цілей різних, засобів масової інформації. Наука «журналістика» — це вчення про функції і принципи періодичної преси, радіо і телебачення. У сучасних умовах прогресивна, демократична преса дотримується тих принципів, які притаманні ЗМІ в процесі становлення громадянського суспільства і національного відродження. Наука «журналістика» щоденно збагачується творчим досвідом газет, радіо, телебачення, у діяльності яких все виразніше проступають, розвиваються і поглиблюються такі тенденції, як гласність, об'єктивність, плюралізм, чесність, інформаційна насиченість, сенсаційність. Гласність. Для незалежної газети — це одне з найголовніших завдань. Читачі повинні знати все, що їх цікавить. Не може бути заборонених тем, крім тих, що можуть суперечити існуючим законам. Редакція має право вимагати від будь-яких інстанцій інформацію, яка цікавить читачів. Об'єктивність. Оскільки преса стала незалежною від політичних партій і структур влади, вона має відбивати життя таким, яким його бачать журналісти. Звичайно, кожна творча людина — індивідуальність, і побачене вона пропускає через своє серце і свій розум — у такому розумінні суб'єктивізм можливий. Але в цілому журналісти покликані писати правдиво про те, що бачать, не боячись, сподобається це комусь чи ні. Плюралізм. У десятках тисяч анкет, які заповнюють читачі, вони висловлюються за те, щоб надавати слово в газеті всім існуючим політичним партіям і організаціям. Обов'язок преси — показати всю політичну палітру, яка є в реальності. Можна з будь-яких позицій висловлювати і відстоювати власну думку, але не нав'язувати її будь-кому силою. Чесність. Без цього неможлива повага читачів, якою треба дорожити. Не фальшивити, а відстоювати істину, старатися бути відвертими і відкритими. |