185_kucinko_profesi Професійний довідник учителя літератури. Видавнича група "Основа"
 Скачать 1.9 Mb.
|
|
17 Загальне поняття про дидактику та основні дидактичні принципи… Принцип Умови реалізації принципу Наочність Залучення всіх органів чуття учня до сприймання Демократизація Організація навчально-виховного процесу залежно від розвитку дитини та використання ефективних форм впливу на неї Диференціація навчального процесу Дозування навчального матеріалу з урахуванням індивідуальних психоло- гічних особливостей учнів, їх рівня розвитку, здібностей, інтересів Оптимізація навчально- виховного про- цесу Досягнення учнями високого рівня знань, умінь та навичок, розвитку їх психологічних, інтелектуальних функцій, удосконалення способів та шляхів навчально-пізнавальної діяльності за допомогою вчителя. Добір найопти- мальніших форм і методів роботи (учитель повинен знати особливості, пе- реваги та недоліки різних форм, методів та засобів навчання, продумувати зміст, співвідношення етапів уроку, обраних видів діяльності) Звісно, дидактичні принципи тісно пов’язані та зумовлюють один одного. Учитель має керуватися всіма принципами, щоб за- без печити ефективність процесу навчання та досягнення його загаль ної мети. 18 Розділ 2. наукові основи викладання літератури в школі 2.2 мета і функції навчання літератури Мета вивчення літератури — залучити школярів до скарбниці української та світової літератур, а через неї — до фундаменталь- них цінностей культури у взаємодії їх конкретно-історичних, на- ціональних та загальнолюдських значень. Організація навчального процесу передусім пов’язана з чітким визначенням його мети та усвідомленням і прийняттям її учнями. У процесі навчання загалом і під час проведення кожного на- вчального заняття реалізується мета, що складається із трьох частин: навчальна: опанування знань, умінь, навичок; розвивальна: розвиток інтелектуальної, емоційно-вольової, діяльнісно-поведінкової сфери особистості; виховна: формування наукового світогляду, моральної, худож- ньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури тощо. Загальний прийом конкретизації мети — використання діє- слів, які вказують на конкретну дію: аналізувати, синтезувати, інтерпретувати, оцінювати, розуміти, перетворювати, засто- совувати, висловлювати, створювати тощо. Найвідомішою є класифікація мети пізнавальної діяльності, запропонована американським ученим Б. Блумом, яку викори- сто вують під час планування навчання й оцінки його результатів (а також під час планування занять для розвитку критичного ми- слення, про що йтиметься пізніше): Основні категорії навчальної мети Приклади узагальнених типів навчальної мети 1. Знання Запам’ятовування і відтворення вивченого матеріалу від конкретних фактів до цілісних теорій Учень запам’ятовує і відтворює: терміни, що використовуються; конкретні факти; методи і процедури; основні поняття; правила і принципи 2. Розуміння Показником розуміння може бути: перетворення (транслювання) матеріалу з однієї форми вираження в іншу (напри- клад, зі словесної в математичну); Учень: розуміє факти, правила, принципи; інтерпретує словесний матеріал, схеми, графіки, діаграми; 19 мета і функції навчання літератури Основні категорії навчальної мети Приклади узагальнених типів навчальної мети інтерпретація матеріалу учнем (пояснен- ня, короткий виклад); передбачення подальшого розвитку явищ, подій, наслідків чи результатів перетворює словесний матеріал в мате- матичні вирази; приблизно описує майбутні наслідки, які витікають з наявних даних 3. Застосування Уміння використовувати вивчений матеріал у конкретних умовах і нових ситуаціях; застосування правил, методів, понять, законів, принципів, теорій Учень: використовує поняття і принципи в нових ситуаціях; застосовує закони і теорії в конкретних практичних ситуаціях; демонструє правильне застосування ме- тоду чи процедури 4. Аналіз Уміння поділити матеріал на складові частини так, щоб чітко проявилася його структура; знаходження частин цілого, виявлення взаємозв’язків між ними, усвідомлення принципів організації цілого; усвідомлення як змісту навчального ма- теріалу, так і його внутрішньої будови Учень: виділяє приховані припущення; бачить помилки і недоліки в логіці мір- кувань; розмежовує факти і наслідки; оцінює значущість даних 5. Синтез Уміння комбінувати елементи так, щоб одержати нове ціле: повідомлення (ви- ступ, доповідь), план дій, схеми, які впо- рядковують наявні дані; діяльність творчого характеру з акцентом на створення нових структур Учень: пише невеликий твір; пропонує план проведення експерименту; використовує знання з різних галузей, щоб скласти план розв’язання проблеми 6. Оцінювання Уміння оцінювати значення того чи іншого матеріалу (твердження, художнього твору, дослідницьких даних). В основі судження учня мають бути чіткі критерії: внутрішні (структурні, логічні) чи зовнішні (відповід- ність поставленій меті). Критерії можуть ви- значати самі учні чи їх пропонує вчитель Учень оцінює: оцінює логіку побудови матеріалу пись- мово; відповідність висновків наявним даним; значущість того чи іншого продукту діяльності, використовуючи зовнішні критерії 20 Розділ 2. наукові основи викладання літератури в школі 2.3 сутність знань, умінь та навичок, що формуються в учнів Основні вимоги до знань і вмінь учнів Клас Учні повинні знати: уміти: 5 назви вивчених тво- рів та їх авторів; основні події та героїв вивчених творів; передбачені про- грамою поняття теорії літератури; тексти, рекомендо- вані для вивчення напам’ять вдумливо, виразно читати художні тексти, викори- стовуючи паузи та логічні наголоси; розуміти текст прочитаного; переказувати (усно та письмово), докладно, вибір- ково і стисло невеликі за обсягом епічні твори або фрагменти з них; вирізняти епізоди у вивчених творах; установлювати зв’язки між подіями твору; характеризувати героїв твору на основі їх учинків; знаходити в тексті зображувальні та виразні засоби мови, пояснювати їх художню роль; складати простий план вивченого твору; давати розгорнуту усну та письмову відповідь за змістом кількох епізодів або розділів твору; складати усний і письмовий твір про літературного героя, відгук про самостійно прочитаний твір, твір мистецтва 6 назви вивчених тво- рів та їх авторів; головних героїв, основні події, їх по- слідовність і зв’язок у вивчених творах; зміст (сюжет, основні образи) та ідею ви- вчених творів; передбачені програ- мою поняття з теорії літератури; вдумливо, виразно читати художні тексти, викори- стовуючи граматичні та логічні паузи, логічні наголо- си, розуміючи зміст прочитаного; переказувати (усно та письмово), докладно, ви- бірково і стисло невеликі за обсягом епічні твори або фрагменти з них, зокрема з елементами опису (пейзажу, інтер’єру, портрета); виділяти у творі ключові епізоди та встановлювати зв’язки між ними; характеризувати і порівнювати героїв твору, їх че- сноти, цінності та почуття; знаходити в тексті зображувальні та виражальні за- соби мови, з’ясовувати їх роль; 21 сутність знань, умінь та навичок, що формуються в учнів Клас Учні повинні знати: уміти: 6 тексти, рекомендо- вані для вивчення напам’ять складати план (складний) характеристики образу героя, твору-роздуму про героя; складати (усно, письмово) твір-роздум про героя 7 назви і зміст ви- вчених творів та їх авторів; сюжет і героїв вивче- них творів; особливості компози- ції вивчених творів; передбачені про- грамою поняття теорії літератури; тексти, передба- чені для вивчення напам’ять вдумливо, виразно читати художні тексти, викори- стовуючи психологічні, граматичні, логічні та логіко- граматичні паузи, логічні наголоси, розуміти зміст прочитаного; розрізняти й оцінювати риси літературних героїв, ви- словлюючи власну думку про них; давати (усно, письмово) повну розгорнуту відповідь на поставлені запитання; визначати ідейно-художню роль елементів сюжету (експозиції, зав’язки, кульмінації, розв’язки) та тропів у творі; характеризувати та порівнювати тематику і пробле- матику, сюжет і героїв різних творів; складати складний план порівняльної характери- стики образів художнього твору, твору-роздуму над проблемами твору; складати (усно, письмово) твір-роздум над пробле- мами художнього твору 8 назви вивчених тво- рів та їх авторів; сюжет, героїв та осо- бливості композиції вивчених творів; географічні та часові координати розвитку світової літератури (у межах вивченого); передбачені про- грамою поняття теорії літератури; характерні особли- вості епічних, ліро- епічних та драматич- них творів; визначати ідейно-художню роль елементів сюжету, композиції, авторської характеристики, учинків, пор- трета героя, пейзажу у творі, що вивчається; характеризувати героя твору, порівнювати героїв одного або різних творів; розрізняти, оцінювати й обговорювати конфлікти і чинники духовного життя літературних героїв; давати повну (усну, письмову) відповідь на запи- тання; складати план власного усного та письмового ви- словлювання; давати (усно, письмово) відгук про самостійно прочитані літературні твори, твори інших видів мистецтва; складати (усно, письмово) твір-роздум про художній твір; 22 Розділ 2. наукові основи викладання літератури в школі Клас Учні повинні знати: уміти: 8 тексти, рекомендо- вані для вивчення напам’ять користуватися словниками, довідниковим апаратом підручників, хрестоматій, прочитаних книг 9 найважливіші відо- мості про історико- культурну добу; основні літературні напрями і течії; окремі відомості про життя та творчість письменників; сюжет, особливості композиції, системи образів вивчених творів; жанрові особливості прочитаних творів; передбачені програ- мою поняття з теорії літератури; тексти, рекомендо- вані для вивчення напам’ять вдумливо читати й критично аналізувати програмові твори; визначати основну проблематику, сюжет, компози- цію, систему образів і виражально-зображувальні засоби мови у творі; оцінювати, обговорювати і порівнювати чинники (цінності, ідеали, стани) духовного життя і вчинків літературних героїв; аналізувати художні твори в єдності змісту і форми; мотивувати свою оцінку прочитаних творів; складати план власного усного чи письмового ви- словлювання; створювати усні й письмові роботи, різні за обсягом, характером і жанром; складати план та тези літературно-критичних статей; готувати доповідь чи реферат на літературну тему (за одним джерелом) 10–11 найважливіші відо- мості про історико- культурну добу; основні літературні напрями і течії; головні етапи життє- вого і творчого шляху письменників; сюжет, особливості композиції, системи об- разів вивчених творів; основні чинники, проблеми духовного життя героїв; вдумливо читати й критично аналізувати програмові твори; визначати основну проблематику, сюжет, компози- цію, систему образів і виражально-зображувальні засоби мови; розгорнуто пояснювати й обговорювати внутрішній світ героя в єдності його світоглядних та ціннісних чинників; порівнювати героїв одного твору чи різних творів; аналізувати художні твори в єдності змісту та форми; характеризувати героїв твору (аналізувати й обгово- рювати логіку їх поглядів і вчинків, їх уявлення про сенс життя), розкривати сенс етико-психологічних колізій; 23 сутність знань, умінь та навичок, що формуються в учнів Клас Учні повинні знати: уміти: 10–11 естетичне, загально- людське і конкретно- історичне значення вивчених творів; жанрові особливості прочитаних творів; характерні особли- вості індивідуального стилю письменника; основні ознаки тео- ретичних понять, представлених про- грамою; тексти, рекомендо- вані для вивчення напам’ять виявляти авторську оцінку героїв, подій твору; характеризувати концепцію та найважливіші особли- вості поетики художнього твору; порівнювати твори, що належать до різних національно-культурних традицій (на рівнях окре- мих образів, сюжетів, тем, проблематики, поетики, літературно-естетичних систем); обґрунтовувати свою оцінку прочитаних творів; складати простий та складний плани власного ви- словлювання; створювати усні й письмові роботи, різні за обсягом, характером і жанром; складати план і конспект літературно-критичних статей; готувати доповідь чи реферат на літературну тему (за декількома джерелами) 24 Розділ 2. наукові основи викладання літератури в школі 2.4 основні форми, типи і види навчання літератури Форма навчання — це цілеспрямована, чітко організована, змістовно насичена й методично оснащена система пізнаваль- ного та виховного спілкування, взаємодії вчителя й учнів. Форми навчання Форма Характеристика Індивідуальна Спільна робота викладача та учня (І. М. Чередов) Парна* Взаємодія між двома учнями, які виконують загальнонавчальне спільне завдання (В. К. Дьяченко) Групова Спілкування вчителя з групою учнів, які взаємодіють як між собою, так і з учителем (І. М. Чередов) Фронтальна Робота вчителя з усіма учнями в єдиному темпі та із загальними завданнями (І. М. Чередов) Колективна Навчання цілісного колективу зі своїми індивідуальними особливо- стями, яке орієнтоване на активне взаємонавчання учнів, їх згурто- ваність та взаєморозуміння (В. К. Дьяченко) Зі змішаним складом Одночасне спілкування вчителя як із цілісним колективом чи гру- пою, так і з окремими учнями (В. К. Дьяченко) Форми організації навчання М. В. Гадецький та Т. М. Хлєбнікова виділяють такі основні форми організації навчання [71, с. 20–22]: № з/п Форма Вид 1 Урок Основна форма навчання * Коли склад груп змінюється в певній послідовності, це дозволяє інтегрувати парну форму навчання в колективну. 25 основні форми, типи і види навчання літератури № з/п Форма Вид 2 Лекція Вступна; інформаційна; поглиблення наукових знань; узагальнювальна; систематизувальна; оглядова; проблемна 3 Семінар Вступний семінар; поглиблення та конкретизації наукових знань; узагальнення наукових знань; систематизація наукових знань; ґрунтовне опрацювання найважливіших і типових тем курсу або однієї теми; опрацювання можливостей застосування наукових знань під час розв’язання інтелектуальних задач; спецсемінар дослідницького типу щодо окремих проб- лем науки 4 Практичні заняття Тренувальні вправи 5 Лабораторно- практичні заняття Частково дослідницькі 6 Лабораторні заняття Дослідницькі 7 Конференції Науково-теоретичні; науково-практичні; проблемні; узагальнювальні; заключно-підсумкові 8 Науково-теоретичні читання 9 Екскурсії Вступні; практичні (опанування практичних вмінь); методологічні (опанування методів наукового дослі- дження); науково-дослідницькі; узагальнювальні; оглядові; комплексні. 26 Розділ 2. наукові основи викладання літератури в школі № з/п Форма Вид 10 Колоквіум 11 Залік 12 Шкільні олімпіади 13 Консультації Групові; індивідуальні; тематичні; проблемні; ситуативні (епізодичні); постійні 14 Державна підсум- кова атестація Екзамени, іспити 15 Дидактичні ігри Загальноосвітні (рольові, ситуативно-рольові, імітаційні, соціодрама); професійні або ділові (рольові, ситуативно-рольові, імі- таційні, соціодрама, організаційно-діяльнісні) 16 Домашня та само- стійна робота учнів Основні типи і види навчання Проблемне навчання — це навчання, що дозволяє навчати учнів продуктивного, критичного мислення. Учитель організовує самостійну пошукову діяльності учнів, у процесі якої вони засвоюють нові знання, розвивають загальні здіб ності, дослідницьку активність і творчі вміння. Процес навчан- ня уподібнюється науковому пошуку і відображається в таких по- няттях: проблема, проблемна ситуація, гіпотеза, засоби розв’язання, експеримент, результати пошуку (очікувані й реальні). На кожному з етапів учитель управляє процесом учіння та переведення учня з до- сягнутого на вищий рівень пізнавальної самостійності, від звичайної активності (сприймання пояснень, засвоєння зразків, виконан ня самостійної роботи) до творчої. Основною особливістю проб лем ного навчання є цілеспрямоване використання вчителем проб лем них си- туацій (як об’єктивних, так і створених навмисно). 27 основні форми, типи і види навчання літератури Переваги проблемного навчання Залучення учнів до активної практичної чи інтелектуальної ді- яльності (з переживанням сильних емоцій: зацікавленості, за- доволення, радості); виховання навичок творчого опанування знань (застосовують- ся способи творчої діяльності); виховання навичок творчого застосування знань (опановані знання застосовуються в новій ситуації); формується вміння розв’язувати навчальні проблеми; формується і накопичується досвід творчої діяльності (учні опановують методи наукового дослідження, розв’язання прак- тичних проблем тощо). Недоліки проблемного навчання Проблемне навчання вимагає від учителя високої предметної і методичної кваліфікації, потребує багато часу і не дає результа- тів, якщо учні мають недостатній розвиток і низький рівень знань, тому його слід використовувати в поєднанні з іншими видами на- вчання. Програмоване навчання — це особливий вид самостійного здо- бування знань, суть якого полягає в тому, що учіння здійсню- ють як чітко керований процес: матеріал, який слід вивчити розбивають на дрібні частини, що пропонують учням для опа- нування послідовно. Після вивчення кожної частини обов’язковою є перевірка рів- ня опанування; до вивчення наступної частини переходять тільки тоді, коли попередню частину опановано. Переваги програмованого навчання Досягнення високих результатів (учні опановують дрібні час- тини матеріалу безпомилково); одержання постійної і повної інформації про ступінь і якість опанування навчальної програми; кожний учень має можливість працювати в зручному для ньо- го режимі (відсутня проблема відповідності темпу навчання ін- дивідуальним можливостям учня); учитель має змогу збільшити час постійного контролю за про- цесом і результатом опанування інформації (за рахунок еконо- мії часу на процесі її передавання). 28 Розділ 2. наукові основи викладання літератури в школі Недоліки програмованого навчання Обмеження розумового розвитку учня репродуктивними опе- раціями; дефіцит спілкування й емоцій у навчанні; не кожний навчальний матеріал піддається програмуванню; труднощі матеріального характеру (не завжди можливо забез- печити процес навчання спеціальними програмованими посіб- никами, збірниками вправ і задач, контрольних завдань тесто- вого типу тощо). Модульне (блочно-модульне) навчання — це така організація процесу навчання, за якої вчитель і учні працюють із навчаль- ною інформацією, згрупованою в модулі (кожний модуль є за- вершеним і повною мірою самостійним). Сукупність модулів складає єдине ціле в розкритті навчальної теми чи всієї навчальної дисципліни. Модулі поділяють на: цільовий — створює перше уявлення про нові об’єкти, явища, події; інформаційний — це система необхідної інформації у вигляді розділів, параграфів книги, комп’ютерної програми тощо; операційний — містить увесь перелік практичних завдань, вправ і питань для самостійного практичного впровадження одержаної інформації; перевірки результатів опанування нової навчальної інформа- ції — це система питань для заліку, екзамену, тестів і творчих завдань, зібраних у посібнику. 29 РоЗділ 3 уРоК яК основна фоРма оРганіЗації навчання літеРатуРи 30 Розділ 3. урок як основна форма організації навчання літератури 3.1 вимоги до сучасного уроку Основними вимогами до сучасного уроку є такі: 1) загальнопедагогічні: урахування вікових особливостей та рівня підготовки учнів; створення сприятливого емоційного фону уроку; дотримання педагогічного такту й культури мови; забезпечення пізнавальної активності та самостійності учнів на уроці; чітке формулювання та взаємозв’язок освітніх, виховних і роз- вивальних завдань уроку; наявність зворотного зв’язку між учителем та учнем; об’єктивність оцінювання навчальних досягнень учнів [68, с. 72, 73]; дотримання пріоритету особистості учня й організації освіт- нього процесу; орієнтація на процес навчання та особистісні досягнення учнів; безперервний поступ і тривимірне навчання; 2) дидактичні: науковий рівень викладання літератури; визначення місця уроку в загальній системі уроків; дотримання на уроці дидактичних принципів; прогнозування рівня опанування учнями наукових знань, сформованості вмінь і навичок на окремих етапах уроку та на уроці загалом; визначення оптимального змісту уроку відповідно до навчаль- ної програми і мети уроку; добирання найраціональніших методів, прийомів і засобів на- вчання; раціональне поєднання наочних, словесних і практичних ме- тодів навчання; урахування індивідуалізації, диференціації та інтенсифікації навчального процесу на уроці; дотримання зв’язку з попереднім навчальним матеріалом; використання міжпредметних зв’язків; урахування оптимальності домашніх завдань (характер, об’єм, осмислення, диференціація); 31 вимоги до сучасного уроку урахування результативності уроку (ступінь досягнення мети, якість знань та рівень сформованості умінь і навичок, позитив- ні зміни в розвитку і вихованості учнів) [68, с. 71–72, 73]; використання активних методів навчання; формування в учнів уміння самостійно здобувати знання й за- стосовувати їх на практиці; використання на рівні з предметами, що традиційно склалися, комплексних дисциплін; використання сценарних варіантів уроків, які забезпечуються різноманітними носіями інформації; заохочення прагнень учнів знаходити свій спосіб роботи з на- вчальним матеріалом; 3) технологічні: цілеспрямованість уроку; організаційне та матеріальне забезпечення уроку; оптимальний психологічний клімат уроку; оптимальні темп і ритм уроку; систематичність, послідовність і наступність операцій; завершеність операцій на уроці; економія часу, раціональне використання кожної хвилини уроку; безперервний контроль і самоконтроль; безперервне вдосконалення навчального процесу; закріплення і корегування знань учнів [68, с. 72]; використання нестандартних форм проведення уроку; суворе дотримання часу проведення уроку; 4) психологічні: урахування психологічних особливостей кожного учня; створення сприятливого психічного стану і стійкого настрою вчителя й учнів; дотримання педагогічної етики і такту; дотримання розумної вимогливості й доброзичливості вчителя до учнів [68, с.72]; 5) гігієнічні: чергування видів навчальної роботи і використання різнома- нітних методів навчання; дотримання температурного режиму; дотримання норм освітлення; провітрювання приміщення класу перед уроком; контролювання відповідності шкільних меблів нормативам і віковим параметрам учнів [72, с. 72]. 32 Розділ 3. урок як основна форма організації навчання літератури 3.1.1. Окремі специфічні вимоги до викладання та знань учнів із філологічних предметів Якість знань, умінь і навичок учнів 1. Сформованість уміння застосовувати теорію (мовні закономір- ності) для пояснення граматичних питань або літературних конфліктів. 2. Наявність стійких і свідомих читацьких інтересів, навичок об- ґрунтованої оцінки літературних творів на певному емоційно- му рівні. 3. Уміння працювати з науково-популярною літературою, слов- никами, підручниками, проводити бібліографічний пошук. 4. Ступінь активізації мовної діяльності учнів, опанування моно- логічної та діалогічної мови, правил мовної поведінки. 5. Уміння чітко і послідовно, грамотно висловлювати думки в усному й писемному мовленні. 6. Чистота мови, наявність або відсутність помилок, пов’язаних з особливостями діалектів. 7. Сформованість навичок культури мовлення, словниковий за- пас учнів. 3.1.2. Навчально-виховна робота вчителя на уроці 1. Різноманітність і доцільність використання форм самостійної роботи учнів (робота з підручником, художнім твором, допо- міжною літературою, словниками, довідниками). 2. Творче використання вчителем міжпредметних зв’язків, інте- грація суміжних предметів та видів мистецтва під час вивчен- ня літературних творів (панівну роль відіграє література). 3. Характер письмових робіт (складність тем, доступність, твор- чий чи репродуктивний характер тощо). 4. Робота з текстом, вивчення теоретико-літературних питань на уроці. 5. Наступність і взаємозв’язок у вивченні мови та літератури. 6. Робота над збагаченням словникового запасу учнів, забезпе- чення мовного розвитку учнів; зв’язне монологічне та діало- гічне мовлення [72, с. 117–118]. 33 типи, види уроків 3.2 типи, види уроків Особливо важливою для результативності роботи на уроці є ре- тельна продуманість типології та структури уроку. У сучасній ди- дактиці існує декілька підходів до класифікації уроків: за дидактичною метою; за метою організації пізнавальної діяльності; за основними етапами навчального процесу; за методами навчання; за способами організації навчальної діяльності учнів. Оскільки дидактична мета є найважливішою складовою, кла- сифікація за цією ознакою є найбільш близькою до сучасного уро- ку. У дидактичній літературі запропонована класифікація уроків за основною освітньою метою: урок вивчення та опанування нових знань; урок формування та вдосконалення навичок і вмінь; урок закріплення та комплексного застосування знань, умінь і навичок; урок узагальнення та систематизації знань; урок перевірки, оцінювання та корекції знань, умінь і навичок; комбінований урок [80, с. 69]. Типи уроків Завдання Форма проведення Уроки вивчення та опанування нового навчального мате- ріалу Опанування учнями нового матеріалу та нових способів діяльності під час ак- тивної праці, зумовленої застосуванням учителем різноманітних методів, засобів навчання та технологій Традиційний урок; лекція; екскурсія; дослідницька робота; навчальний прак- тикум; трудовий практикум Уроки формування та вдосконалення вмінь і навичок Повторення та закріплення опанова- них раніше знань із застосуванням уже сформованих умінь і навичок; формування нових умінь і навичок; контроль за вивченням нового на- вчального матеріалу й удосконален- ням знань, умінь і навичок Практикум; екскурсія; лабораторна робота; співбесіда; консультація 34 Розділ 3. урок як основна форма організації навчання літератури Типи уроків Завдання Форма проведення Уроки закріплення та комплексного застосування знань, умінь і навичок Наявні в учнів попередньо опановані знання, уміння та навички шляхом послі- довного розв’язання учнями навчальних завдань сприяють досягненню дидактич- ної мети Практикум; лабораторна робота; семінар; творча робота Уроки узагальнення та систематизації знань Спрямовані на вирішення двох основних дидактичних завдань: 1) перевірку та встановлення рівня опа- нування учнями основ теоретичних знань і способів пізнавальної діяль- ності; 2) повторення, корекцію та глибше осмислення навчального матеріалу Семінар; конференція; круглий стіл; творча робота Уроки перевірки, оцінювання та ко- рекції знань, умінь і навичок Контроль за рівнем опанування учня- ми теоретичного матеріалу, сформо- ваністю вмінь і навичок; корекція опанованих учнями знань, умінь і навичок Контрольна робота; залік; колоквіум; огляд знань Комбіновані уроки Мають дві або кілька рівнозначні освітні цілі, тому їх структура змінюється залеж- но від того, які типи уроків і їх структурні елементи поєднують. Структура комбінованого уроку-перевірки раніше опанованого і опанування нових знань є такою: повідомлення теми, мети і завдань уроку; мотивація учіння; перевірка, оцінювання і корекція ра- ніше опанованих знань; відтворення й корекція опорних знань; сприймання, осмислення, узагаль- нення і систематизація учнями нових знань; підсумки уроку; повідомлення домашнього завдання 35 типи, види уроків Форми проведення уроку літератури Урок-лекція; кіноурок (використання документальних фільмів та екраніза- цій літературних творів); урок-семінар; урок-дискусія (диспут); урок-бесіда (діалог між учителем та учнями); урок — практичне заняття (лабораторна чи практична робота, практикум); урок-тренінг; урок-екскурсія; урок самостійної роботи учнів у класі (зазвичай, використо- вується для перевірки рівня опанування учнями знань, умінь і навичок, див. розділ 3.6). Урок-лекція — така форма навчання, за якою вчитель, виклада- ючи навчальний матеріал, допомагає учням сформулювати про- блеми, опанувати логіку пізнання, зробити власні відкриття. Лекція забезпечує умови для створення учнями або вчителем нових освітніх продуктів, що вирішується за допомогою добору змісту, мети і структури лекції. Проблемою лекції є вміння педа- гога скомпонувати та побудувати лекційний матеріал таким чи- ном, щоб учні під час лекції виступали не пасивними слухачами, а здійснювали рух до пізнання. Для цього лекція повинна мати своєрідний каркас (формулювання теми, повідомлення плану, лі- тератури, рекомендованої для самостійного опрацювання, та суво- ре дотримання запропонованого плану роботи), який би визначав структуру її змісту. Загальні вимоги до читання лекції 1. Високий інформативний рівень і світоглядне значення. 2. Чітка структура, компактність систематизації та методичне перероблення матеріалу, що подається. 3. Аргументованість і доказовість висловлюваних суджень, чіт- кість викладених думок, достатня кількість наведених пере- конливих фактів, прикладів, документів і текстів. 4. Постановка питань для самостійної роботи за обговорюваними проблемами, активізація мислення учнів. 5. Аналіз різних точок зору та розв’язання поставлених проб лем. 6. Роз’яснення назв, імен та термінів, що наводяться, формулю- вання головних думок і положень, а також висновків. 36 Розділ 3. урок як основна форма організації навчання літератури 7. Надання учням можливості слухати, усвідомлювати та стисло записувати отриману інформацію; уміння встановлювати кон- такт з аудиторією та підтримувати увагу. 8. Застосування основних матеріалів тексту, конспекту, блок- схем, креслень, таблиць, графіків тощо; використання дидак- тичних матеріалів і технічних засобів навчання. Урок-семінар — форма заняття, яка забезпечує створення учня- ми власних освітніх продуктів під час колективно-групової ді- яльності. Семінар відрізняється від інших видів навчальної діяльно сті підвищеною активністю і самостійністю учнів, проявом їх орга ні- за ційно-діяльнісних особистісних якостей. За способом і характером проведення семінари поділяють на такі: вступні, оглядові, самоорганізуючі, пошукові; індивідуальні та групові; проектні; ділові ігри; «круглі столи»; розв’язування задач. За дидактичною метою семінари поділяють на такі: уведення в тему та планування її вивчення; дослідження фундаментальних освітніх суб’єктів; поглиблення, узагальнення і систематизації знань; подання і захист освітніх результатів; аналітичні, контрольні та залікові. За формами комунікації учнів види навчальної роботи під час се- мінару є такимим: індивідуальна; парна; групова; колективна; індивідуально-колективна. Види семінарів: вступний; самоорганізуючий; з індивідуальною роботою; з груповою роботою; пошуковий; 37 типи, види уроків у групах за вибором; генерації ідей; семінар-рефлексія. Урок-бесіда — це конструктивний діалог між учителем та уч нями. Діалог — форма спілкування, у якій людина сприймається як партнер із правом на власні позиції, думки, інтереси. Діалог дає змогу самовираження кожного із партнерів спілкування. Учні — активні учасники процесу пізнання, при цьому в класі повинна панувати атмосфера співрозуміння та співпереживання. Характеристики уроку-бесіди: рівність особистісних позицій учителя й учнів у процесі на- вчання; особисте включення вчителя й учнів у розв’язання ди- дактичних завдань уроку; наявність контакту, емоційно-інтелектуальної спільності між учителем і учнями; відчуття учнями своєї психологічної захи- щеності; доброзичлива і творча атмосфера уроку; високий рівень мотивації навчання учнів, активність у пізна- вальній діяльності, свідомий характер навчання; оптимальне співвідношення між свободою учня обирати зміст, методи навчання та педагогічне керівництво його діяльністю; збільшення самостійності учнів; творче самопочуття вчителя й учнів на уроці, відчуття ними задоволення від спільної праці, реалізація потреби учнів у пер- соналізації, у суспільному визнанні. Показники ефективності уроку-бесіди: високий рівень мотивації навчання учнів. Урок — час спільної праці, продуктивного мислення вчителя й учнів; взаєморозуміння між учителем і учнями: довіра, повага, спра- ведливість, бажання працювати разом; високий рівень пізнавальної активності учнів, розкутість ду- мок. Учні не бояться помилитись, готові до творчості, виявля- ють зацікавленість розвивати проблему; взаємна зацікавленість учителя й учнів спільною працею на уроці. При цьому: 1) учні збагачуються новою цікавою інформацією, мають мож- ливість виявити свої здібності, отримати визнання в класі; 2) учитель задоволений співпрацею з учнями, тим, що віддав їм частку свого інтелектуального, духовного надбання та одер- жав позитивні результати. 38 Розділ 3. урок як основна форма організації навчання літератури Урок-дискусія (диспут). Сьогодні набувають популярності дис- кусійні форми занять, які сприяють засвоєнню знань, удоскона- люють навички спілкування, навчають переконливо й точно ви- словлювати думку. Дискусія має багато різновидів, а саме: дебати, диспут і власне дискусія. Диспут — це публічне обговорення спірного питання, проблеми з метою правильного розв’язання. Диспут виникає внаслідок спілкування вчителя й учнів, у процесі розв’язання проблем- ної ситуації (див. розділ 3.3). Механізм виникнення дискусії (диспуту) Проблемна ситуація, що характеризує психологічний стан учнів, разом з інтелектуальними труднощами супроводжується підвищенням пізнавальної активності й бажанням розібратися в проблемі. Будь-яка дискусія (диспут) містить три компоненти: 1) пізнавальний — наявність знань про предмет, що викликає су- перечку, і проблемну ситуацію, яка виникла; 2) операційно-комунікативний — означає вміння вести суперечку, обстоювати свою точку зору, здійснювати логічні операції; 3) емоційно-оцінний — емоційні переживання, потреби, цінності, взаємини, мотиви, оцінки. Основні принципи організації уроку-дискусії (диспуту) 1. Клас заздалегідь об’єднують у групи (ті, що підтримують ідею, ті, що її заперечують; може бути й нейтральна група, але обо- в’язково слід обґрунтувати таку позицію). 2. Команди-опоненти дискутують. 3. На кожному уроці-диспуті в командах міняються лідери (капі- тани), щоб кожний член команди набув досвіду лідерства. 4. Кожний учасник команди обов’язково бере участь в уроці- диспуті, обстоюючи позицію своєї команди; перед тими учня- ми, які не потрапили до жодної з команд, учитель ставить за- вдання, яке вони розв’язують протягом уроку. Основні правила проведення уроку-дискусії (диспуту) 1. Тезу уроку-диспуту вчитель визначає наперед; вона залежить від теми, що вивчається за програмою. 2. Усі учні повинні записати тезу і самостійно або за допомогою вчителя підготуватися до уроку. 39 типи, види уроків 3. Під час проведення такого уроку необхідно виробити регла- мент, щоб надати можливість виступити всім учням класу. 4. Обов’язково ознайомити учнів із пам’яткою «Правила введен- ня дискусії (диспуту)», що може бути оформлена у вигляді та- блиці чи індивідуальних карток. Пам’ятка «Правила ведення дискусії (диспуту)» 1. Сперечатися по суті: головне в дискусії — аргументи, факти, логіка та доказовість. 2. Уникати реплік, що принижують людську гідність; поважати думку опонента, прагнути зрозуміти його раніше, ніж крити- кувати; виявляти стриманість. 3. У суперечці не допускати підвищення голосу. 4. Чітко і лаконічно формулювати власну думку. 5. Прагнути встановити істину, а не демонструвати власне крас- номовство. 6. Виявляти скромність і самокритичність, уміння з гідністю ви- знавати недостатність своєї аргументації. Урок — практичне заняття (лабораторна чи практична робота; практикум) — організація навчання, пов’язана із самостійним виконанням учнями практичних і лабораторних робіт. Головна мета — практичне застосування сформованих рані- ше вмінь і навичок, узагальнення та систематизація теоретичних знань, опанування методів дослідницької роботи. Практикум [див. розділ 3.3] — проводиться через 2–4 тижні пі- сля вивчення великих розділів навчальних курсів, однак може й ви- переджати їх вивчення, створюючи дослідно-екпериментальний образ теоретичного матеріалу, що передбачається вивчити. Для ефективності навчальної діяльності учнів учитель об’єднує клас на групи, кожна з яких виконує практичну або лабораторну робо- ту за спеціальним розкладом. Проведенню практикуму передує вступна лекція та інструк- тивне заняття. У процесі проведення практикуму застосовуються прийоми актуалізації опорних знань учнів. Засобом управління діяльністю учнів під час проведення практикуму є інструкції, що містять: правила та послідовність дій учнів; інформацію про повторення необхідного навчального матеріалу; опис та зображення лабораторного обладнання, принципів його дії та способів використання; 40 Розділ 3. урок як основна форма організації навчання літератури послідовність виконання завдань; контрольні запитання до теми; список додаткової літератури. Під час проведення практикуму учні можуть розв’язувати за- вдання творчого характеру, ставити досліди, проводити графічні роботи, дослідження [71, с. 43–44]. На уроках літератури найдоцільніше проводити практику- ми з вивчення стильових та художніх особливостей тексту, його композиції, для підготовки характеристики культурних епох тощо. Урок-тренінг — форма проблемного, спеціально організовано- го спілкування, орієнтована на відпрацювання і закріплення ефективних моделей поведінки, максимально активну участь учасників, взаємообмін досвідом у процесі використання ефек- тивної групової взаємодії. Переваги тренінгу: підвищення активності — під час виконання вправ, програван- ня певних ситуацій чи спостережень за спеціальною схемою та за чітким завданням учасники позбавляються хвилювання, у них розвивається зацікавленість процесом здобуття знань і в кінцевому результаті роботи; розвиток творчої (дослідницької) позиції — через дотриман- ня чітких моделей поведінки, окреслених тренером, учасники обігрують ситуації, які сприяють розвитку творчості, дають можливість членам груп усвідомити, апробувати нові способи поведінки, експериментуючи з ними; усвідомлення поведінки — наприкінці тренінгу після презен- тації результатів роботи в групах проводиться аналіз відчуттів учасників, робиться настанова для поведінки в майбутньому; розвиток партнерських (комунікативних) навичок — учасни- ки тренінгу здобувають практику роботи в колективі, не про- тиставляючи себе йому, а співпрацюючи з ним для досягнен- ня спільної мети; при цьому залишається почуття значущості кожного із членів цього колективу; формування позитивної психологічної атмосфери — у групі створюється відчуття безпеки, довіри, відкритості, позитиві- зму, що дозволяє працювати, не боячись помилок чи негатив- ного ставлення до думки, яка кардинально відрізняється від думки більшості. 41 типи, види уроків Урок-екскурсія — форма організації навчання, пов’язана з ре- альним чи уявним переміщенням учнів із метою спостережен- ня та вивчення різноманітних об’єктів чи явищ дійсності, яка допомагає учням усебічно охопити зміст навчання, побачи- ти взаємозв’язок явищ і законів, що вивчаються, з різними предметами, набути навичок їх універсального використання. Метою екскурсії є таке: розвиток здібностей учнів діяти з пізнавальних позицій у на- вколишньому світі; безпосереднє сприймання та вивчення життєвих явищ і процесів; через образне сприйняття допомогти учням глибше опанувати інформацію, що вивчається; формування емоційних якостей учнів: почуття прекрасного, відчуття радості пізнання, бажання бути корисним оточуючим і суспільству тощо. За змістом екскурсії поділяють на такі: |