185_kucinko_profesi Професійний довідник учителя літератури. Видавнича група "Основа"
 Скачать 1.9 Mb.
|
|
Тема (формулюється відповідно до чинної програми). Мета: освітня (які ідеї, закономірності та поняття слід сформувати в учнів на уроці); розвивальна (які вміння та навички, набуті учнями раніше, слід на уроці вдосконалювати, а які формувати вперше); виховна (яку роботу з виховання учнів слід проводити під час їх навчання на уроці). Обладнання (зазначається не опис демонстрацій, а перелік об- ладнання: прилади, таблиці, технічні засоби навчання, ком п’ю- тер ні програми тощо, які вчитель використовуватиме впродовж цього уроку). Зміст уроку (розкривається структура уроку, зміст основних його елементів (підготовка до сприйняття матеріалу, його вивчен- ня та закріплення) — у тій послідовності, яка фактично відбувати- меться на цьому уроці, див. розділ 3). 70 Розділ 3. урок як основна форма організації навчання літератури 3.6 нестандартні уроки Для того, щоб підвищити інтерес учнів до навчальних занять, масова педагогічна практика відреагувала нестандартними уро- ками, основною метою яких є пробудження й утримання інтересу школярів до навчальної праці. Чіткого визначення поняття «нестандартний урок» у педаго- гічній літературі досі не існує. Найпоширенішою є характеристи- ка такого уроку як імпровізованого навчального заняття, що має нестандартну (невизначену) структуру та незвичайний задум і ор- ганізаційну форму. З іншого боку, нестандартним можна назвати уроки у тій чи іншій технології навчання. Наприклад, особистіс- но орієнтований урок, урок у розвивальній системі навчання, мо- дульний урок тощо [75, с. 169]. Поширеними методиками, мето- дами і прийомами на нестандартних уроках є ділові, рольові ігри, моделювання, імітація, імпровізація, де саме середовище впливає на учня і перебудовує навчально-виховний процес. Нестандартні уроки вважають продуктивнішими для учнів підліткового віку, оскільки такі уроки залучають дітей до діяль- ного розв’язання завдань і проблем, сприяють їх причетності до діяльності, бурхливому розвитку фантазії й уяви та спрямовані на самоствердження. Типи нестандартних уроків за І. П. Підласим Уроки — ділові ігри ( див. розділ 3.3.1); уроки — прес-конференції; уроки-змагання; уроки на зразок КВК; театралізовані уроки; уроки-консультації; комп’ютерні уроки; уроки з груповими формами роботи; уроки-«занурення»; уроки взаємонавчання учнів; уроки творчості; уроки-аукціони; уроки, які проводять учні; уроки-заліки; уроки-сумніви; 71 нестандартні уроки уроки — творчі звіти; уроки-конкурси; бінарні уроки; уроки-формули; уроки-узагальнення; уроки-фантазії; уроки-екскурсії; уроки-«суди»; уроки пошуку істини; уроки-лекції «Парадокси»; уроки-концерти; уроки-діалоги; уроки «Слідство ведуть знавці»; уроки — рольові ігри; уроки-конференції; уроки-семінари; інтегральні ігри; уроки — «кругове тренування»; міжпредметні (інтегровані) уроки; уроки-ігри «Поле чудес»; уроки-новели; уроки-есе. Типи нестандартних уроків за С. В. Кульневич та Т. П. Лакоценіним Уроки зі зміненим способом організації (лекції, захист ідей, уроки взаємоконтролю); уроки, пов’язані з фантазією (уроки-казки, театралізовані уроки); уроки, що імітують будь-які види діяльності (уроки-екскурсії, уроки-експедиції); уроки з ігровою змагальною основою (вікторини, КВК); уроки з трансформацією стандартних способів організації (се- мінари, заліки, уроки-моделювання); уроки з оригінальною організацією (уроки взаємонавчання, уроки-монологи); уроки-аналогії певних дій (уроки-суди, уроки-аукціони); уроки-аналогії з відомими формами й методами діяльності (уроки-диспути, уроки-дослідження) [71, с. 170]. Нестандартні уроки не мають безпосередної залежності від змі- сту, методів і форм навчання. Найчастіше метод визначає зміст; са- мостійний пошук випереджає навчання та самопізнання обдарова- них дітей, а творчий підхід талановитого вчителя дозволяє вибірко- во ставитися до змісту і відкидати все непотрібне, нецікаве, зайве. 72 Розділ 3. урок як основна форма організації навчання літератури Методичні рекомендації щодо проведення нестандартних уроків Нестандартні уроки пов’язані з груповими формами роботи, що позитивно впливає на розвиток комунікативних вмінь і вподо- бань учнів. Під час розподілу функціональних обов’язків у групі кожний учень сам визначає своє місце відповідно до здібностей. Вагомим психологічним стимулом є свобода вибору свого статусу, своєї позиції, перевірка власних поглядів, утвердження в колі од- нолітків і в очах учителя. Спочатку окремі учні неохоче включа- ються в роботу, яку супроводжують упровадження нових підходів до навчання. Поступово вони починають діяти, спочатку приді- ляючи значну увагу формі взаємин, спілкування, а пізніше вже цікавляться змістом (це дещо суперечить системі навчання базис- них знань, де основну увагу приділяють логіці навчання і змісту). Якщо таку роботу проводити нерегулярно, то учні можуть бути пасивними, якщо систематично — зазвичай пасивних не буває. Важливу роль відіграє невідомість: загострює увагу учня і викли- кає інтерес неочікуване та непередбачуване. Важливою умовою ефективності проведення нестандартних уроків є наявність позитивних емоцій. На таких уроках зазви- чай незадовільні оцінки не ставлять. Добровільна участь дітей пов’язана з пріоритетністю знання та із загальною думкою, яка складається на основі самовираження. Найвищої майстерності в проведенні такого уроку досягає той учитель, який дозволяє своєму класу вільно почуватися й переживати, але утримує його в тих межах, які потрібні для досягнення успіху в навчанні (ко- ристуючись свободою творчості й самостійної діяльності, учні не повинні забувати, що вони на уроці, та мають дотримуватися дисципліни). Найпоширенішими є такі уроки: урок-подорож — уявна поїздка або пересування пішки поза межами свого перебування, коли учні за визначеним учителем курсом подорожують у просторі й часі. У жодному разі вчитель не повинен замінювати уроки-по до ро- жі та уроки-екскурсії одні одними. Хоча за своєю основою ці по- няття подібні, але сама форма їх втілення докорінно відрізняєть- ся: урок-екс кур сію проводять в іншій зовнішній обстановці й за межами класу. Щодо змісту уроку-КВК , то в його ході слід передбачити такі конкурси, які б мали триєдину мету (навчальну, виховну, роз- вивальну), а за тривалістю вмістилися б у час, призначений для уроку. 73 нестандартні уроки Під час підготовки до уроку-КВК потрібно пам’ятати, що це урок, а не виховний захід, тому необхідно дотримуватись усіх функцій і завдань навчального заняття. Урок-конференція. Такому уроку передує обов’язкова само- стійна підготовка учнів, окремі з яких за дорученням учителя вивчають питання з періодичних видань, наукової та художньої літератури. Це дозволяє побудувати обмін знаннями, які здобули учні. Учитель лише коригує, узагальнює і підсумовує інформацію, отриману з різних джерел. Урок-конференцію не можна перетворювати на урок доповідей школярів — слід обов’язково обговорити нову інформацію, а не лише її повідомити. Добре, коли на уроці-конференції виступи школярів супрово- джуються демонстрацією таблиць, ілюстративного матеріалу чи наочного посібника (у такому випадку один учень виступає, а ін- ший — готує засоби наочного показу цього матеріалу). Інтегрований урок — тип уроку, у якому навколо однієї теми поєднано відомості різних навчальних предметів. Короткі прина- гідні вкраплення в урок відомостей з інших предметів не є інте- грацією. У цьому випадку йдеться про міжпредметні зв’язки. Інтеграція здійснюється через чітке встановлення міжпред- метних зв’язків за таких умов: чітка організація та координація роботи всіх педагогів, які працюють у цьому класі; спільне засто- сування навчальних посібників; доречне використання всіх видів зв’язків; комплексне використання форм навчання. Плануван- ня інтеграції здійснюється через спільне тематичне планування, поурочні розробки та створення погоджувальних карт (див. роз- діл 4.20). Різновидом інтегрованого уроку, що органічно поєднує вивчен- ня двох і більше предметів, є бінарний урок. 74 Розділ 3. урок як основна форма організації навчання літератури 3.7 аналіз уроку Аналіз уроку здійснює низку функцій: контрольну (допоміж- ну), навчальну (основну) і виховну (надає допомогу вчителеві у ви- значенні напряму самоосвіти й самовиховання) та випливає із ви- мог до сучасного уроку (див. розділ 3.1). У зв’язку із цим в аналізі уроку слід чітко охарактеризувати: науковість досліджуваного матеріалу, його відповідність про- грамі (контрольна функція); досягнення та недоліки в роботі вчителя, відповідність методів навчання передовому досвіду і рекомендаціям науки, конкрет- ні рекомендації з підвищення педагогічної майстерності (на- вчальна функція); ділові й етичні якості вчителя, його мову, культуру спілкуван- ня тощо (виховна та розвивальна функції). Оскільки урок є багатоваріантною формою організації ціле- спрямованої взаємодії вчителів та учнів, яка систематично вико- ристовується на певному етапі навчально-виховного процесу для колективного та індивідуального розв’язання завдань освіти, роз- витку та виховання [71, с. 194], то й аспекти аналізу можуть бути різними, залежно від мети його проведення. Ознайомлення зі схе- мами аналізу уроку дозволить учителеві моделювати продуктивні- ші заняття, ураховувати деталі, на які учитель не звертає уваги. Нижче пропонуємо схеми аналізу уроків за різними аспектами. Орієнтовна схема повного аналізу уроку I. Тип і структура уроку 1. Тип, структура уроку, його місце серед уроків із теми. 2. Мета уроку, дидактичні завдання окремих етапів. 3. Витрата часу. II. Зміст і методика повторення вивченого 1. Повнота й глибина перевірки знань. 2. Методика повторення, диференціація завдань. 3. Кількість задіяних у перевірці учнів. 4. Об’єктивність і аргументація оцінювання. III. Вивчення нового матеріалу 1. Вимоги програми. 2. Науковість, зв’язок із життям, систематичність, доступність, співвідношення в матеріалі головного та другорядного. 3. Відповідність матеріалу меті та завданням уроку. 75 аналіз уроку IV. Методи навчання 1. Оснащеність уроку наочними посібниками, дидактичними матеріалами. 2. Обґрунтованість застосованих методів. 3. Активізація пізнавальної діяльності. 4. Використання методів проблемного навчання. 5. Поєднання фронтальної, індивідуальної та групової форм роботи. 6. Самостійна робота учнів. 7. Методика контролю й обліку знань. V. Засвоєння нового матеріалу 1. Добір матеріалу для формування вмінь і навичок. 2. Самостійна робота під час закріплення набутих знань. 3. Зворотний зв’язок; оцінювання відповідей. VI. Завдання додому 1. Обсяг, характер і доступність матеріалу. 2. Наявність і доступність інструктажу. 3. Наявність диференційованих завдань. 4. Місце домашнього завдання на уроці. VII. Характер діяльності вчителя 1. Рівень педагогічних вимог до роботи, розвитку мовлення та мислення учнів. 2. Мовлення вчителя та загальний стиль його поведінки. 3. Організаторська, управлінська діяльність учителя; робота з різними групами учнів. 4. Діяльність учителя як консультанта й координатора на- вчання. VIII. Характер діяльності учнів 1. Самостійна робота; робота в групах. 2. Диференціація та індивідуалізація. 3. Активність мислення. 4. Розвиток психічної сфери учнів. IX. Результати уроку 1. Підбиття підсумків. 2. Виконання плану. 3. Рівень досягнення мети. 4. Рівень якості знань, умінь і навичок, виявлених учнями на уроці. Орієнтовна схема комплексного аналізу уроку 1. Планування навчально-виховної мети на основі програми та її конкретизації за результатами консиліуму: 76 Розділ 3. урок як основна форма організації навчання літератури 1) освітні завдання року; 2) виховні завдання уроку; 3) завдання розвитку інтелекту, волі, емоцій, інтересів; 4) взаємозв’язок дидактичної, виховної мети розвитку на різ- них етапах навчання. 2. Оцінювання оптимізації змісту. Виділення основного, суттєво- го; виділення об’єкта міцного засвоєння; повноцінність змісту уроку на різних етапах. 3. Добір та застосування учнями різних джерел нових знань. 4. Оптимальне поєднання різних методів навчання під час уроку; обґрунтованість вибору. 5. Використання різних прийомів роботи. 6. Виховання інтересу до навчання. 7. Культура праці вчителя й учнів. 8. Контроль за опануванням знань, умінь і навичок (форми кон- тролю, відповідність оцінювання рівню знань). 9. Характер домашнього завдання, його диференційованість. 10. Оцінювання самоаналізу та самоконтролю навчальної діяль- ності. Орієнтовна схема аналізу уроку згідно з поставленою метою 1. Мета — планування навчально-виховних завдань уроку й оці- нювання їхньої оптимальності: 1) повнота, комплексність, різноманітність завдань уроку; 2) урахування особливостей учнів класу під час планування за- вдань; 3) навчальні, виховні, розвивальні завдання; 4) наявність диференційованих завдань; 5) правильність виділення з-поміж системи завдань основних, найсуттєвіших за цих умов. 2. Мета — оцінювання оптимальності змісту уроку: 1) відповідність змісту уроку вимогам програми; 2) вибір найраціональнішої логіки розкриття матеріалу; 3) науковість, систематичність, доступність викладу матеріа- лу, повнота розкриття теми; 4) виховне спрямування уроку; 5) трудове, політехнічне спрямування уроку; 6) оцінювання змісту матеріалу з точки зору його розвивально- го впливу (розвиток пізнавальних інтересів, емоцій, раціо- нальних прийомів мислення, загальнонавчальних навичок і вмінь, волі та наполегливості); 77 аналіз уроку 7) здійснення міжпредметних зв’язків; 8) уміння вчителя виділяти в змісті матеріалу основні ідеї та думки, концентрувати увагу на провідних принципах, фа- ктах і законах; 9) помилки під час добору матеріалу до уроку. 3. Мета — оцінювання оптимальності обраних методів, прийомів і засобів навчання: 1) відповідність методів загальному спрямуванню навчання, дидактичній меті, змісту матеріалу, віку учнів, специфіці предмета; 2) методи вивчення нового матеріалу; 3) методи формування вмінь і навичок; 4) методи стимулювання й мотивації; 5) методи контролю й самоконтролю; 6) оптимальність поєднання різних методів, їх обґрунтова- ність; 7) використання наочних посібників, дидактичних матеріалів і технічних засобів; 8) методика організації самостійної роботи; 9) використання переваг кабінетної системи. 4. Мета — перевірка, оцінювання знань, умінь і навичок: 1) місце контролю в системі уроку; 2) методи контролю, доцільність їх застосування; 3) методика перевірки домашніх завдань; 4) розвиток в учнів навичок самоаналізу та самоконтролю (вза- ємна перевірка, рецензування, запитання тим, хто відповідає); 5) кількість опитаних учнів; 6) виховна роль перевірки; 7) урахування індивідуальних особливостей під час перевірки; 8) способи активізації учнів під час перевірки; 9) кількість оцінок, їх об’єктивність і аргументація; 10) зміст і характер запитань, завдань (відтворювальні, про- блемні, спрямовані на встановлення причинно-наслідкових зв’язків тощо); 11) оцінювання рівня якості знань, умінь та навичок (повно- та, усвідомлення, міцність, наявність системи у відповідях, глибина тощо). 5. Мета — формування загальнонавчальних умінь і навичок на уроці: 1) які завдання формування загальнонавчальних навичок були наявними; 2) які види діяльності у зв’язку з цим було обрано й чому; 78 Розділ 3. урок як основна форма організації навчання літератури 3) які завдання і вправи пропонувалися для формування за- гальнонавчальних умінь і навичок; 4) які методи роботи було обрано й чому; 5) які загальнонавчальні вміння й навички формувалися та яким є рівень їх сформованості; 6) які труднощі спіткали вчителя та учнів під час розв’язання цих завдань; 7) як здійснюються формування навичок, планування навчаль- ної роботи (планування відповідей, творів, доказів); 8) як формується вміння виокремлювати основне в матеріалі (учитель концентрує на ньому увагу, виділяє суттєві озна- ки, записує основні думки, підкреслює інтонацією, аналізує логіку відповідей учнів). 6. Мета — вивчення способів активізації пізнавальної діяльності: 1) активізація пізнавальної діяльності на різних етапах уроку; 2) прийоми активізації в разі застосування різних методів на- вчання; 3) використання проблемного навчання, індивідуального та диференційованого підходів з метою активізації пізнаваль- ної діяльності; 4) види активності (зовнішня, пізнавальна); 5) моменти найбільшої активності учнів, її причини; 6) результативність активізації в якісному та кількісному від- ношеннях. 7. Мета — вивчення характеру взаємин учителя й учнів: 1) організація роботи учнів на різних етапах уроку; 2) уміння вчителя володіти класом, активізувати діяльність учнів, організовувати самостійну роботу; 3) індивідуальний підхід до учнів; 4) рівень педагогічних вимог до учнів, їх відповідей, розвитку мовлення та мислення; 5) характер поставлених учням запитань; 6) реакції на помилки учнів; 7) репліки під час оцінювання учнів, аргументація оцінок; 8) характер і тон дисциплінарних зауважень; 9) загальна емоційна й інтелектуальна атмосфера на уроці; 10) дотримання норм педагогічної етики; культура спілкування; 11) стиль і темп роботи вчителя, їх вплив на діяльність учнів (енергійність, рішучість, млявість, байдужість тощо); 12) стимулювання успіхів учнів, арсенал стимулів; 13) мовна взаємодія на уроці (культура мови, логічність, емо- ційність). 79 аналіз уроку 8. Мета — реалізація принципів навчання на уроці: 1) реалізація основних дидактичних принципів у змісті та ме- тодах навчання; 2) реалізація принципів навчання на різних етапах уроку; 3) наявність реалізації одного з принципів навчання на уроці: науковості; наочності; активності та самостійності; відповідності навчання реальним можливостям учнів і вчителя; усвідомленості; 4) засоби, методи та прийоми, використані для реалізації прин- ципу усвідомленості: наочність; урахування вікових та індивідуальних особливостей; суть пізнавальних завдань, що виконувалися; організація самостійної пізнавальної роботи; перевірка розуміння домашнього завдання, ступінь осми- слення нового матеріалу; використання прийомів для перевірки усвідомлення ново- го (доведення, порівняння, постановка проблемних запи- тань тощо). 9. Мета — організація пізнавальної діяльності на уроці: 1) організація сприйняття на уроці: підготовка до сприйняття; створення умов для успішного сприйняття матеріалу; види сприйняття (безпосереднє, опосередковане); які нові уявлення були сформовані, наскільки вони пра- вильні й повні; управління вчителем сприйняттям; 2) формування понять на уроці: якими знаннями оперують усі учні класу; місце наукових фактів, понять, законів і теорії в структу- рі знань; формулювання вчителем нових понять, теоретичних уза- гальнень і висновків (використання аналізу, синтезу, по- рівняння); наявність усіх етапів формування понять; 3) організація запам’ятовування: установлення зв’язку нового з раніше вивченим; концентрація уваги на основному; організація повторення основних правил, законів, виведе- них на уроці, організація закріплення. 80 Розділ 3. урок як основна форма організації навчання літератури Орієнтовна схема психологічного аналізу уроку Психологічний аналіз — це вивчення дотримання психологіч- них вимог до уроку (забезпечення розвивального типу пізна- вальної діяльності учнів). 1. Загальна психологічна спрямованість уроку: мотивація діяльності вчителя й учнів на уроці; інтерес учителя й учнів до уроку (до змісту, методів та форм). 2. Реалізація ідей розвивального навчання: робота щодо формування активності, самостійності й твор- чості; засоби для переходу від навчання до самонавчання. 3. Організація пізнавальної діяльності на уроці: наявність настанови на сприймання, запам’ятовування й роздуми; цілісне та свідоме осмислення сприйняття навчального ма- теріалу (постановка мети, спрямування усвідомленості в од- ному напрямку, застосування цілісного підходу, наочності, образності тощо); способи організації уваги; прийоми розвитку пам’яті; засоби розвитку мислення з використанням порівнянь, зістав- лень, аналізу, синтезу, класифікації, систематизації тощо; методика роботи з аргументами, поняттями; способи розвитку творчої уяви. 4. Формування вмінь і навичок дітей: прийоми для формування загальнонавчальних умінь і нави- чок; прийоми для формування спеціальних умінь і навичок; види вправ і їх сприяння тренуванню вмінь і навичок; роль указівок, інструкцій, алгоритмів, зразків під час фор- мування вмінь і навичок; раціональне використання часу для формування вмінь і на- вичок. 5. Розвиток емоційно-вольової сфери учнів: характер емоцій, що переважали на уроці; вияви найвищої активності; засоби корекції емоцій, використані вчителем на уроці; урахування індивідуальних особливостей і стану учнів; способи активації вольової сфери учнів; увага до учнів з агресивним і депресивним станами. 81 аналіз уроку 6. Психологічна саморегуляція вчителя на уроці: характер творчого самопочуття вчителя на уроці; контакт учителя з учнями; реакція вчителя на аналіз уроку. 7. Висновки і пропозиції: сприяння уроку психічному розвитку учнів; особливо вдалі моменти уроку щодо розвитку психіки учнів; аспекти роботи з формування здорової психіки учнів на уро- ці, на які необхідно звернути особливу увагу. Соціологічний аналіз уроку 1. Форми співпраці учителя й учнів, що були використані на уроці. 2. Взаємини між учителем і учнями на уроці (напружені, штучні, агресивні, непевні, стримані, депресивні, урівноважені, добро- зичливі тощо). 3. Виконання учнями вказівок або доручень учителя (силоміць, нервово, байдуже, увічливо-коректно, спокійно, щиро). 4. Спілкування дітей на уроці (допомагають одне одному; захи- щають одне одного). 5. Наявність дітей, які займаються випереджальним навчанням (яку тему вивчив наперед, якої мети під час цього прагне досягти). 6. Що особливо сподобалось учням на уроці (яку б вони постави- ли оцінку за 10-бальною шкалою). 7. Оцінювання учнями уроку, чого вони уникнули б. 8. Оцінювання педагогічного такту вчителя (чи завжди педагог на уроці тактовний, увічливий і доброзичливий; якщо не за- вжди, то чому). 9. Побажання учнів щодо взаємин з учителем і побудови уроку. 10. Скарги вчителя на учнів, бажання змінити взаємини. Структурний аналіз уроку Структурний (поетапний) аналіз уроку — це виявлення й оцінка домінуючих структур (елементів) уроку, їх ефективності щодо забезпечення розвитку пізнавальних здібностей учнів. Далі наведено орієнтовну схему поетапного структурного ана- лізу уроку [68, с. 97–99]. 1. Організаційний етап: систематичність проведення організаційних хвилинок; послідовність висування вимог; зібраність, стриманість, вимогливість самого вчителя. 82 Розділ 3. урок як основна форма організації навчання літератури 2. Етап перевірки домашнього завдання: використання системи прийомів, які дають можливість пере- вірити виконання домашнього завдання в більшості учнів; оперативність самого вчителя. 3. Етап ґрунтовної перевірки знань: використання різних методів перевірки знань (фронтальна бесіда, тестова перевірка); постановка додаткових запитань на перевірку міцності знань; створення нестандартних ситуацій під час опитування. 4. Етап підготовки учнів до активного й свідомого опанування но- вого матеріалу: оцінювання важливості нового матеріалу для учнів; уміння показати те, чого учні повинні навчитися під час уроку; уміння чітко та стисло визначити мету уроку. 5. Етап засвоєння нових знань: використання прийомів, що підвищують рівень розуміння найголовнішого в досліджуваному матеріалі, визначення особливих ознак; вичленовування в досліджуваному найістотніших характе- ристик і фіксування на них уваги учнів; запис у зошитах формулювань опорних пунктів плану; використання прийомів мислення; самостійна робота з книжкою; використання наочності, аналізу, синтезу, порівняння, аб- страгування, узагальнення, конкретизації; постановка перед учнями навчальної проблеми, створення проблемної ситуації; постановка евристичних запитань; складання таблиць первинного узагальнення матеріалу; актуалізація особистого досвіду й опорних знань учнів; словникова робота. 6. Етап перевірки розуміння учнями нового матеріалу: використання запитань, які вимагають активної розумової діяльності учнів; створення нестандартних ситуацій; звертання вчителя до класу із пропозицією доповнити, уточ- нити, виправити, знайти інше розв’язання; урахування додаткових запитань учнів під час з’ясування прогалин у знаннях. 7. Етап закріплення нового матеріалу: опанування раціональних методів і прийомів контролю за знаннями та вміннями учнів. 83 аналіз уроку 8. Інструктаж щодо виконання домашнього завдання: пояснення домашнього завдання безпосередньо на уроці; уведення до домашнього завдання пізнавальних завдань, за- питань; диференціювання підходу до добору матеріалу для домаш- нього завдання. Структурно-часовий аналіз уроку 1. Раціональний розподіл всього часу (45 хв) між окремими еле- ментами уроку, тобто чи розумно було за цих умов приділяти саме стільки часу опитуванню, психологічний підготовці до сприйняття нового матеріалу, поясненню нового, закріпленню чи домашньому завданню. 2. Раціональність використання часу на кожний зі структурних елементів уроку: на які з його елементів доцільно було б ско- ротити час, а на які — збільшити і для чого саме. 3. Розподіл часу в межах окремих структурних елементів уроку, тобто скільки часу загалом було виділено для опанування нового матеріалу, у який період (початок, середина, закріплення) уроку це відбувалося, у який спосіб при цьому відбувалася психологіч- на підготовка учнів до сприйняття нового матеріалу, його виклад і закріплення, практичне використання. Аналогічно аналізуєть- ся час, що виділяється на такі елементи уроку, як опитування учнів, перевірка та пояснення домашнього завдання. 4. Доцільність використання методів навчання. 5. Зв’язок між змістом матеріалу і оптимальними методами для його повідомлення та опанування. Аналіз уроку з позицій розвивального навчання 1. Методи та прийоми: проблемні, дослідницькі, творчі, діалогіч- ні, колективні, ігрові. 2. Формування знань, умінь і навичок: поняття, змістовне уза- гальнення, робота від абстрактного до конкретного, укрупнен- ня дидактичних одиниць, підвищений темп, зразок для діяль- ності. 3. Формування способів розумових дій: доцільна навчальна діяль- ність, узагальнення, класифікація, судження, висновки, аналіз, синтез, формування самоорганізаційних механізмів особистості, творчість, пізнавальна мотивація, вольова мотивація, самона- вчання, самоствердження («Я»-концепція), саморегуляція. 4. Урахування індивідуальних особливостей: індивідуальний під- хід, диференціація, інші якості особистості. 84 Розділ 3. урок як основна форма організації навчання літератури Аналіз виховних аспектів уроку 1. Світоглядний напрям: особистість учителя (приклад), опти- мізм, взаємини з людьми, ставлення до речей, до довкілля. 2. Навчальна праця на уроці: робоче місце, планування, актив- ність, самостійність, повага до істини, старанність. 3. Виховання дисципліни: вихованість учнів, дотримання по- рядку, відповідальність, уміння слухати, дотримання вимог учителя на уроці, тактовність, аргументованість; вимоги, які ґрунтуються на довірі, успіху, інтересах. 4. Особистий підхід на уроці: педагогічна любов, розуміння на- вчальної діяльності, оцінювання дітей. Схема самоаналізу уроку з точки зору оптимізації навчально- виховного процесу 1. Урахування реальних навчальних можливостей учнів під час планування і проведення уроку. 2. Місце уроку в темі, розділі, його зв’язок із попереднім і на- ступним уроками, специфіка цього уроку, його тип, види змі- сту освіти, що передбачені навчальним планом уроку. 3. Мета уроку (загальноосвітня, виховна, розвивальна), взаємо- зв’я зок однієї мети з іншою, визначення головних завдань, урахування особ ливостей класу, окремих груп школярів. 4. Раціональність обраної структури уроку для досягнення мети уроку, правильне визначення місця на уроці для опитування, вивчення нового матеріалу, закріплення, домашнього завдан- ня, раціональний розподіл часу на всі етапи уроку. 5. Ідеї, положення, факти, на яких зробили основний акцент на уроці та з якої причини. 6. Використані методи навчання для розкриття нового матеріалу, причини, що зумовили їх вибір, відповідність методів і прийо- мів навчання змісту і навчальному матеріалу. 7. Використані форми навчання для розкриття нового матеріалу, необхідність застосування диференційованого підходу до учнів. 8. Форми і методи контролю засвоєних знань, умінь і навичок. Рівень знань учнів перед уроком і наприкінці. Рівень знань, досягнутий у результаті уроку. 9. Засоби забезпечення високої працездатності учнів протягом усього уроку, ступінь усвідомлення учнями знань, доцільність використання ТЗН і наочності, наявність на уроці логічної внутрішньої єдності. 10. Раціональність використання часу, запобігання перевантажен- ню учнів. 85 аналіз уроку 11. Характер психологічної атмосфери спілкування з учнями, на- лежного психологічного клімату. 12. Наявність продуманих запасних методичних заходів на випа- док непередбачених ситуацій. 13. Висновки вчителя щодо реалізації всіх поставлених завдань та плани з метою їх реалізації. Рівні засвоєння учнями знань 1) рівень усвідомленого сприймання та запам’ятовування — про- являється у відтворенні опанованого; 2) рівень застосування знань і вмінь за опанованим зразком, тоб- то в знайомій ситуації; 3) рівень застосування знань і вмінь у новій ситуації, тобто їх творче застосування. Учитель має прагнути, щоб учні опанували основні знання й уміння на третьому, тобто творчому, рівні. Методи навчання не можуть бути поганими чи хорошими, сучасними чи застарілими, вони можуть лише відповідати тій меті, для досягнення якої вони застосовувалися. Спрощена схема самоаналізу уроку вчителем 1. Чи відповідає мій урок програмі? 2. Чи правильно я визначив і розв’язав на уроці навчальні, ви- ховні й розвивальні завдання? 3. Чи оптимально я визначив зміст уроку, чи відповідає він за- вданням? 4. Що було основним, найсуттєвішим на уроці? Чи вдалося мені акцентувати увагу учнів на його вивченні? 5. Чи вдалою виявилася структура уроку? Чи була організована на уроці робота із формування основних умінь, навичок, інте- ресів учнів? Як здійснювалися міжпредметний та внутрішньо- предметний зв’язки? 6. Які методи й засоби навчання були використані на уроці? Чи були вони вдало обрані та поєднані? 7. Які форми навчання (колективна, групова, індивідуальна) до- мінували на уроці? Чи вдалими були їх вибір та поєднання? 8. Чи об’єктивно й відповідно до норм були оцінені знання учнів? 9. Чи зрозуміло й чітко здійснено на уроці інструктаж, визначено обсяг і складність домашнього завдання? Чи було воно дифе- ренційованим? 10. Що було зайвим у діяльності вчителя й учнів? 86 Розділ 3. урок як основна форма організації навчання літератури 3.8 методи, прийоми та засоби викладання літератури 3.8.1. Методи навчання Метод навчання — взаємопов’язана діяльність учителя й учнів, спрямована на опанування учнями системи знань, набуття умінь і навичок, їх виховання та загальний розвиток. У вузькому значенні метод навчання є способом керівництва пі знавальною діяльністю учнів, що має виконувати три функції: навчальну, виховну і розвивальну. Він є складним педагогічним яви щем, у якому поєднані гносеологічний, логіко-змістовий, пе- дагогічний та психологічний аспекти. Свідоме використання на- уково обґрун тованих методів навчання є суттєвою умовою здобут- тя нових знань. Розглянемо найпоширеніші та найпопулярніші методи. Індуктивний метод навчання — це виведення загального виснов- ку про предмети, що належать до цього виду, на основі факту. Пе- ревагою методу навчання є те, що висновки, одержані внаслідок безпосереднього зв’язку з фактами, є переконливими, доказови- ми, доступними й зрозумілими. Дедуктивний метод — це систематичний і чіткий виклад на- вчального матеріалу, тісний взаємозв’язок елементів знання в його системі: уміння виводити одні знання з інших, пов’язувати їх, абстрагуючись від конкретного змісту, застосовувати здобуті знання в життєвій практиці. Традуктивний метод — це рух від факту до факту через їх по- рівняння за ознаками подібності (аналогія) чи відмінності. Аналітичний метод — це виділення з цілого окремої частини. Синтетичний метод — це уявне або практичне поєднання виді- лених із допомогою аналізу елементів або властивостей предмета в єдине ціле. Він забезпечує пізнання конкретного елемента завдя- ки поєднанню різноманітних елементів і здійснюється здебільшо- го на теоретичному рівні пізнання. 87 методи, прийоми та засоби викладання літератури Методи навчання класифікують як загальні (можна викори- стовувати під час навчання будь-яких навчальних предметів) і спе- ціальні (застосовують для викладання лише окремих предметів). Методи стимулювання навчальної діяльності учнів: методи стимулювання обов’язку і відповідальності в навчанні; методи формування пізнавальних інтересів. Пізнавальні інтереси розвивають такі методи: навчальної дискусії; забезпечення успіху в навчанні; пізнавальних ігор; створення інтересу в процесі викладання навчального матері- алу; створення ситуації новизни навчального матеріалу; опори на життєвий досвід учнів. Словесні методи Розповідь (художня, наукова, науково-популярна, описова, вступ- на, оповідальна, завершальна) — це монологічний виклад навчаль- ного матеріалу, який використовується для послідовного, системати- зованого, дохідливого, емоційного повідомлення знань. Здебільшого розповідь використовується для викладу описового навчального мате- ріалу. Найчастіше вона містить міркування вчителя, аналіз фактів, прикладів, тобто поєднується з поясненням матеріалу, що вивчається. Ефект цього методу залежить від уміння вчителя розповідати, а також від того, наскільки слова та вирази, що використовують- ся, зрозумілі учням і відповідають рівню їх розвитку. Розповідь є для учнів зразком побудови зв’язного, логічного, переконливого мовлення, учить грамотно висловлювати свої думки. Вона пови- нна бути короткою (до 10 хв), пластичною, відбуватися на пози- тивному емоційному тлі. Бесіда (вступна, повідомлення, повторення, контрольна) — діа- логічний метод викладу навчального матеріалу. Суть бесіди поля- гає в тому, щоб за допомогою цілеспрямованих і вміло поставлених запитань спонукати учнів пригадати (актуалізація) вже відомі зна- ння та опанувати нові знання через самостійні роздуми, висновки і узагальнення. Цей метод найчастіше застосовується тоді, коли нова тема є порівняно нескладною, а в учнів уже склалися про неї певні уявлення або усталилися життєві спостереження, які до- зволяють осмислити та опанувати знання евристичним способом. Бесіди є такими: вступні (організаційні), повідомлення нових знань (евристичні, сократичні тощо), синтезувальні або закріплю- вальні, катехізисні та контрольно-коректувальні. 88 Розділ 3. урок як основна форма організації навчання літератури Успіх бесіди залежить від контакту вчителя з класом: необхід- но стежити, щоб усі учні активно працювали, уважно вислухову- вали запитання, обмірковували відповіді, аналізували відповіді своїх товаришів, намагалися висловити власну думку. Перевага бесіди в тому, що вчитель може працювати з усім кла- сом і з окремими учнями, постійно контролюючи стан їх знань. Однак вона потребує часу, напруження зусиль, відповідних умов і високого рівня педагогічної майстерності вчителя. Лекція (див. розділ 3.2) (вступна, інформаційна, проблемна, вдвох) — виклад значного за обсягом матеріалу, триває зазвичай цілий урок (інколи здвоєний урок); від інших методів словесного викладу відрізняється: суворішою структурою; логікою викладу навчального матеріалу; значним обсягом інформації, яка повідомляється; системним характером викладу знань. Робота з книгою — це організація самостійної роботи учнів із друкованим текстом, що дає їм змогу глибоко осмислити навчаль- ний матеріал, закріпити його, виявити самостійність у навчанні. Види роботи з книгою: читання тексту підручника; відповіді на запитання, наведені в підручнику після тексту; заучування текстів; розгляд і аналіз учнями таблиць, малюнків та інших ілюстра- цій, уміщених у підручнику. Для успішної роботи з книгою учнів слід навчити різних форм конспектування опрацьованого матеріалу [75, с. 71]: план — логічно-послідовні заголовки, що є основними питан- нями тексту; конспект — стисле письмове занотовування змісту прочита- ного; тези — запис стисло сформульованих думок, які передають основні положення прочитаного; цитата — дослівний запис окремих думок автора; анотація — короткий згорнутий переказ змісту прочитаного з відображенням суті; рецензія — запис стислого відгуку з висловленням ставлення до прочитаного; довідка — відомості про щось, що отримано в результаті по- шуків; формально-логічна модель — словесно-схематичне зображення прочитаного; |