185_kucinko_profesi Професійний довідник учителя літератури. Видавнича група "Основа"
 Скачать 1.9 Mb.
|
|
«Горно» — літературне угруповання «пролетарських» письмен- ників Західної України (В. Бобинський, С. Тудор, А. Волощак, Н. Матулівна, П. Козланюк, Я. Галан, Мирослава Сопілка та ін.), які належали до КПЗУ, проголошували комуністичні деклара- ції, друкували твори у журналі «Вікна». Припинило діяльність у 1933 р. у зв’язку з репресіями тогочасної Польщі. «Група 47» — об’єднання західнонімецьких письменників, що було створене 1947 р. за ініціативою Г. В. Ріхтера. До складу групи входили Г. Белль, Г. Грасс, М. Вальцер, І. Айхінгер та ін. Письменники не дотримувались єдиної ідейно-естетичної позиції, але сприяли посиленню в літературі гуманістичних та соціально- критичних тенденцій. 1972 року група припинила своє існуван- ня — саморозпустилася. «Група 61» (Дортмундська група 61) — об’єднання західноні- мецьких письменників, що було створене 1961 року. До складу групи входили М. фон дер Грюн, Ф.-Й. Деренгардт, Х.-Г. Воль- граф, К. Гайслер та ін. Представники цього об’єднання тяжіли до гострої соціальної критики та документалізму, культивували у своїй художній творчості такі малі форми, як оповідання, на- рис, замальовка, вірш, п’єса (сцена) для вуличного театру тощо. 1970 року група розпалася. «Жовтень» — літературне угрупування (1924–1926), засноване у Києві на базі «Асоціації комун культу». Платформа «Жовтня», що полягала в розбудові «пролетарської» культури, літератури та мистецтва, виявилася суголосною маніфестам авангардистів, «Гарту» та «Плугу», дарма що представники «Жовтня» їх крити- кували. До складу «Жовтня» входили В. Десняк, І. Ле, Я. Савчен- ко, Ф. Якубовський, М. Терещенко, Ю. Яновський, В. Ярошенко та ін. Після розпаду «Жовтня» більшість його членів перейшла до ВАПЛІТЕ, незначна частина — до ВУСППу. «Жовтневе коло» — літературна група українських письмен- ників-емігрантів лівої орієнтації, яка виникла в Празі в середині 20-х рр. ХХ ст. До неї входили А. Павлюк, В. Хмелюк, С. Масляк та ін. Мала зв’язки з лівими авангардистськими течіями в чеській літературі. 351 характеристика основних культурних епох, напрямів, стилів, методів і течій «Західна Україна» — літературна організація, яка діяла в 1925– 1933 рр. у Харкові та Києві, спочатку як селекція спілки селян- ських письменників «Плуг», а з квітня 1926 р. — як окрема літературно-мистецька спілка, що об’єднувала понад 50 письмен- ників і художників, здебільшого вихідців із західноукраїнських земель, на той час окупованих Польщею, Румунією, Чехословач- чиною, а також письменників, що й далі жили на цих територіях і в США, Канаді, Німеччині. «Західна Україна» мала свої філії також в Одесі, Катеринославі, Полтаві та ін. Члени «Західної України» брали участь в інших літератур- них об’єднаннях — «Плуг», «Гарт», ВУСПП, «Молодняк» тощо. З-поміж найактивніших представників «Західної України» — В. Атаманюк, В. Бобинський, Д. Бедзик, В. Гжицький, В. Гадзін- ський, М. Гаско, Д. Загул, М. Кічура, М. Козоріс, Ф. Малицький, М. Марфієвич, Д. Рудик, Мирослава Сопілка, І. Ткачук, А. Тур- чинська, М. Тарновський, А. Шмигельський та ін. У програмово- му документі, прийнятому на І з’їзді «Західної України» (1930) за умов ідеологізації літератури та мистецтва, спілка ставила своїм завданням висвітлення «позаестетичної» проблематики, зокрема тяжкого становища трудящих у Західній Україні та Буковині, за- кликала до єднання з Україною тощо. У 30-ті рр. ХХ ст. переважна частина західноукраїнських письменників була репресована. Ви- нятком стали Д. Бедзик, А. Турчинська, А. Шмигельський. Після тривалих років поневірянь у більшовицьких таборах повернулися до літературного життя М. Гаско, Ф. Малицький, В. Гжицький, М. Марфієвич. 1933 року була ліквідована. «Західна Україна» мала своє видавництво й друковані органи. «Ланка» — об’єднання київських літераторів, що утворилося 1924 року з АСПИСу (Асоціація письменників). 1926 року змі- нило назву на МАРС (Майстерня слова). Входили письменники В. Підмогильний, М. Івченко, Б. Антоненко-Давидович, Г. Ко- синка, Т. Осьмачка, Я. Качура, Є. Плужник та ін. Друкувалися переважно в журналі «Життя й революція». Як і «неокласики», «ланківці» («марсівці») нехтували політичними пристосування- ми, не зважали на тиск партійних органів. Саме тому 1929 року об’єднання було ліквідоване, а його учасники протягом 30-х рр. — репресовані (Г. Косинка, Є. Плужник, В. Підмогильний та ін.). Т. Осьмачка помер в еміграції (1962), М. Івченко — на Кавказі (1939), Б. Антоненко-Давидович упродовж двадцяти років перебу- вав на засланні, 1956 року був реабілітований, але до кінця життя (1984) залишався «опальним». 352 додатки «Листопад» — літературна група українських письменників національно-патріотичного спрямування, яка існувала у Львові в 1928–1931 рр. До неї входили Р. Драган, Б. Кравців, Р. Ольго- вич, Ю.-Є. Пеленський, В. Янів та ін. Продовжували мотиви стрі- лецької поезії, видавали збірник «Литаври», виступали на сторін- ках журналу «Літературно-науковий вісник». «Логос» — літературна група українських письменників като- лицького спрямування у Львові (1927–1931). Друкованим орга- ном «Логоса» був журнал «Поступ», твори учасники групи друку- вали у видавництві «Добра книжка». До групи належали О. Мох (Орест Петрійчук), Гр. Лужницький (Меріям), В. Мельник (Ва- силь Лімниченко), С. Семчук, Д. Бандрівський, Р. Сказинський, Т. Коструба та ін. Програмовими були принципи християнської моралі, протидія атеїзмові та матеріалізмові, у стильовому плані «логосці» орієнтувалася на поетику символізму. «Молода Бельгія» — літературне об’єднання, яке існувало в Бельгії у 1880–1890-ті рр., обстоювало принципи самодостатнос- ті мистецтва, його реалізації на іманентній основі, свободу творчої діяльності. При об’єднанні виходив однойменний часопис. Очолю- вав «Молоду Бельгію» М. Валлер, до складу його входили Е. Вер- харн, К. Лемоньє, А. Жіро та ін. «Молода Бельгія» так само, як і французький модернізм, справила великий вплив на розви- ток європейського модернізму, який постав на перехресті західної «філософії життя» та вітчизняної «філософії серця». «Молода муза» — літературне угрупування українських пись- менників, діяло у Львові протягом 1906–1909 рр. До «Молодої музи» належали В. Бирчак, П. Карманський, Б. Лепкий, О. Луць- кий, В. Пачовський, С. Твердохліб, С. Чарнецький, М. Яцків. Близькими до цієї групи були письменники Ф. Коковський, М. Рудницький, О. Туринський, композитор С. Людкевич, скульп- тор М. Паращук, маляр І. Северин та ін. Друкованим органом «Молодої музи» був журнал «Світ». Учасників об’єднувала орієнтація на модерністські тенденції в західноєвропейській літературі, заперечення надмірної заанга- жованості літератури, ідея краси як іманентної властивості укра- їнської душі, опозиція до міметичних форм мистецтва. Основні засади «Молодої музи» були близькі творчим принципам М. Во- роного, Олександра Олеся, М. Філянського та інших письменни- ків, які гуртувалися навколо журналу «Українська хата», де ча- сто друкувалися поети-«молодомузівці». Навколо засад раннього 353 характеристика основних культурних епох, напрямів, стилів, методів і течій українського модернізму точилася полеміка між його прихиль- никами М. Євшаном, М. Сріблянським, А. Товкачевським та про- тивниками — І. Франком, С. Єфремовим, Д. Лукіяновичем та ін. «Молода муза», зокрема представники її символістської платфор- ми, мали вплив на розвиток української поезії початку 20-х рр. ХХ ст. При «Молодій музі» діяло видавництво під однойменною назвою, засноване 1906 року. «Молода Німеччина» («Junge Deutschland») — група німецьких письменників (Л. Вінбар, К. Гуцков, Г. Лаубе, Т. Мундт та ін.), які під впливом Липневої революції 1830 року різко заперечили романтизм та культ Й. Ґете в літературі, обстоювали потребу по- ширення соціально заангажованих художніх творів. 1835 року за- боронена німецьким Союзним сеймом. В Україні поширювалися твори К. Гуцкова (драма «Урієль Акоста»), А. Грюна, М. Гартмана (у перекладах І. Франка, П. Грабовського та ін.). «Молода Польща» («Mloda Polska») — назва періоду розвитку польської літератури й кінця XIX ст. до початку Першої світової війни, походить від назви циклу програмових статей Амурського в краківському часописі «Zycie» (1898). «Молода Польща» в лі- тературі постала як виразник естетики модернізму, пов’язаної з європейською «філософією життя» та бурхливим відроджен- ням національної свідомості, характеризувалася складним пере- плетінням символістських, неоромантичних, імпресіоністських, а з 1910 р. — експресіоністських тенденцій. Естетична програма «Молодої Польщі» не мала внутрішньої цілісності: в ній ішлося й про потребу запровадження в мисте- цтво елітарних принципів (З. Пшесмицький, псевдонім Міріам), які подеколи межували з містичними уявленнями (С. Пшибишев- ський), і про необхідність неоромантичного оновлення літерату- ри та усвідомлення відповідальності письменника за долю нації (С. Виспянський, Я. Каспрович), і про загострення соціального критицизму (С. Жеромський, В. Струг та ін.); її представники були новим поколінням, яке різними шляхами простувало до спільної мети — високого мистецтва і незалежної батьківщини. «Молода Польща» мала безпосередній вплив на українських пись- менників (В. Стефаник, Лесь Мартович), особливо на «Молоду музу» (Б. Лепкий, С. Твердохліб, О. Луцький та ін.), які шукали власні джерела українського модернізму, не втрачаючи творчо- го зв’язку і зі «Скафандром», основу якого після війни складала «Молода Польща». 354 додатки «Молода Україна» — громадсько-політичний рух у Галичині 1870–1890 рр., ініційований І. Франком; протистояв «москво- фільству» та «народовству». Представники «Молодої України» репрезентували свої радикальні погляди на сторінках часописів «Друг», «Громадський друг», «Молот», «Світ», «Житє і слово», «Народ», прагнули європеїзації української культури, дотриму- валися позитивістських поглядів на мистецтво, обстоювали міме- тичні принципи художньої творчості. Під такою назвою впродовж 1900–1926 рр. виходили періодичні видання у Львові та Києві, зокрема однойменний часопис (1900–1906) у Львові за редак- цією М. Залітача, А. Крушельницького, Я. Стефановича та ін., літературно-художній журнал для дітей (1906; 1907–1912; 1914) у Києві за редакцією Олени Пчілки — додаток до «Рідного краю». Спроби ототожнення «Молодої України» з новою генерацією укра- їнських письменників (модерністами) безпідставні, спричинені поверховими асоціаціями з «Молодою Польщею» без урахування їх особливостей. Насправді споріднені ознаки з «Молодою Поль- щею», «Молодою Бельгією», «срібним століттям» у Росії виявили «Молода муза» та «Українська хата». МУР (Мистецький український рух) — об’єднання українських письменників в еміграції з метою консолідувати українських літе- раторів, які після Другої світової війни опинилися в таборах для переміщених осіб переважно в Німеччині та Австрії. Засноване 1945 року у м. Фюрт (Німеччина). За час існування відбулося три з’їзди (1945, 1947, 1948) та декілька конференцій МУРу. Головою об’єднання був У. Самчук, заступником Ю. Шерех (Шевельов). Неоднорідність еміграційного середовища того часу (вихідці з радянської України, західноукраїнських земель, представники міжвоєнної еміграції переважно з Чехословаччини та Польщі) спричинила розбіжності в поглядах на літературу та її призна- чення, дискусії щодо перспективності літературних стилів тощо. Водночас народжувалися ідеї, які мали об’єднати представників різних світоглядних принципів та політичних орієнтацій. Такою була висунута У. Самчуком ідея «великої літератури», яка базу- валася на тому, що література є одним із найголовніших чинників духовного самовияву нації і чи не єдиним — в умовах її бездер- жавності. Широкого резонансу набула також розроблена в цьому напрямі концепція «національно-органічного стилю» Ю. Шере- ха. Незважаючи на розбіжності в ідеологічних та естетичних по- глядах, МУР об’єднав основні мистецькі сили еміграції. До ньо- го входили О. Бабій, І. Багряний, Докія Гуменна, В. Домонтович 355 характеристика основних культурних епох, напрямів, стилів, методів і течій (Петров), Ю. Косач, І. Костецький, Б. Кравців, Є. Маланюк, Ми- хайло Орест, Т. Осьмачка та ін. Хоча об’єднанню не вдалося орга- нізувати періодичного літературного органу та видавництва, усе ж у різних містах вийшли по одному або кілька номерів журналів «Арка», «Заграва», «Хоре», три випуски збірника МУР та одно- йменний альманах. Твори «мурівців» виходили також у «Малій бібліотеці МУРу», видавництві «Золота брама». Об’єднання при- пинило існування у зв’язку з переїздом його учасників на постійне проживання в інші країни. «Мистецький льох» — літературно-мистецький клуб у Києві (1919), заснований Молодим театром на чолі з Лесем Курбасом на вул. Миколаївській, 11. Тут проводилися дискусії, вернісажі, літе- ратурні вечори тощо, у яких брали участь символісти (Я. Савченко, В. Кобилянський та ін.), авангардисти (М. Семенко), революційні романтики (В. Чумак), актори Молодого театру та ін. «Ми» — літературна група українських письменників у Вар- шаві міжвоєнного двадцятиліття; журнал, який видавала вона та її попередниця, — група «Танк». Група «Танк» зорганізувала ви- давництво «Варяг» (1933–1939), яке, крім творів Н. Лівицької- Холодної, С. Гординського, В. Ольхівського, А. Крижанівського та ін. українських письменників, «Бібліотеки українського дер- жавника», видавало літературний неперіодичний журнал «Ми» (1933–1937 — у Варшаві, а з № 7 (1937–1939) — у Львові, ви- давець М. Куницький). Група та журнал відіграли важливу роль у розвитку української літератури на території Польщі перед Другою світовою війною. Засновниками групи були Є. Маланюк, А. Крижанівський, Наталя Лівицька-Холодна. Увійшли до гру- пи українські письменники, що проживали у Варшаві (ширше — Польщі), львівська літературна молодь, що розірвала зв’язки з «Вісником» Д. Донцова (ЛНВ). На сторінках квартальника «Ми» друкувалися твори Б. Лепкого, А. Крижанівського, Є. Ма- ланюка, Ю. Косача, Наталі Лівицької-Холодної, М. Рудницького, С. Смаль-Стоцького, С. Гординського, Б.-І. Антонича, В. Ольхів- ського, Я. Дригинича, М. Доленги, Ю. Липи, І. Дубицького та ін. До 1937 р. журнал видавався кожних півроку, у 1939 р. — раз на два місяці. Його редакторами були журналісти І. Дубицький, Б. Ольхівський, письменник А. Крижанівський. Художнє оформ- лення здійснював чоловік Наталі Лівицької-Холодної і син ви- значного маляра-імпресіоніста П. Холодного (старшого), маляр і графік П. Холодний (молодший). У першому номері журналу, в есе «Європа і ми» М. Рудницького була викладена програма 356 додатки засновників видання: орієнтація не на донцовсько-липівську за- ангажованість літератури, а на її естетичні вартості. Журнал був високо оцінений польською критикою. «Нью-йоркська група» — група українських еміграційних по- етів, яка виникла в середині 50-х рр. XX ст. як співдружність мит- ців, об’єднаних спільними поглядами на творчість як можливість якомога повнішого самовияву індивідуальності митця. Хоч назву одержала від місця перебування її ініціаторів, включала також поетів, які мешкали в інших країнах. До неї відносять Б. Бой- чука, Женю Василівську, Патрицію Килину, Б. Рубчака, Емму Андієвську, Ю. Тарнавського, Віру Вовк. До групи тяжіли також малярі Л. Гуцалюк, С. Геруляк, Ю. Соловій. Датою народжен- ня групи засновники вважають 21 грудня 1958 р., коли під час дружньої бесіди в кав’ярні виникла назва групи й були намічені плани періодичного видання «Нові поезії» та видавництва. Поети «Нью-йоркської групи» в естетичному плані орієнтувалися на по- етику модернізму, відхід від традиційних норм і засвоєння нових течій у світовій літературі. Склад групи змінювався. Женя Ва- сильківська та Патриція Килина з часом відійшли від літератур- ної творчості, натомість до групи «примкнули» поети молодшого покоління: Ю. Коломиєць, О. Коверко, М. Царинник, Р. Бабовал, Марія Ревакович. На сьогодні про «Нью-йоркську групу» можна говорити як про історико-літературне явище, яке деякі дослідни- ки, зокрема Я. Розумний, співвідносять із творчістю українських поетів-шістдесятників. ОБЕРИУ (Об’єднання реального мистецтва) — поетична й те- атральна група, що існувала в Петербурзі на межі 20–30-х рр. ХХ ст. (К. Волінов, О. Введенський, М. Заболоцький, Д. Хармс, І. Бехтерєв та ін.), представники якої проголосили себе «творцями не лише нової поетичної мови, а й нового почуття дійсності». На їхню думку, набутком мистецтва має бути «конкретний предмет, очищений від літературної та побутової обробки», який переда- ється в поетичних творах «з точністю механіки» через «зіткнен- ня словесних смислів». Як типові авангардисти представники об’єднання тяжіли до алогізму, гротеску тощо, що давало їм змогу виражати певну конфліктність світобудови, одночасно використо- вувати різні за значенням прийоми (так званий дуалізм). Принци- пи обернутої події втілювалися і в драматургії, зокрема в п’єсах О. Введенського («Ялинка в Іванові», «Довкіл, можливо, Бог») та інших попередників європейського «театру абсурду», «конкретної поезії». 357 характеристика основних культурних епох, напрямів, стилів, методів і течій «Озерна школа» — напрям в англійській романтичній поезії на межі ХVІІІ–ХІХ ст., представники якого (У. Вордсворт, С. Т. Кол- рідж, Р. Сауті) мешкали в Озерному краї і, заперечуючи норма- тиви й догми класицизму та Просвітництва, здійснили оновлен- ня англійської лірики на засадах нового світогляду. Їхня позиція вирізняється мрійливістю, співпереживанням природі, увагою до простої людини, ідеалізацією середньовічної минувщини тощо. ОПОЯЗ (Общество по изучению языка) — група вчених: Б. Ей- хенбаум, Ю. Тинянов, Б. Томашевський, Р. Якобсон, В. Жирмун- ський, які намагалися вивчати літературу як іманентне явище, розглядаючи історію мистецтва як еволюцію стилів, зорієнтовану на постійне оновлення неминуче зістарюваних художніх форм. На жаль, плідні набутки опоязівців викорінювалися радянським лі- тературознавством, натоміть на Заході вони утворили перспектив- ний напрям — структуралізм. |