Главная страница
Навигация по странице:

  • 4.1.1. Тіазиди

  • 4.1.2. Тіазидоподібні діуретики

  • 4.1.3. Петльові діуретики

  • 4.2. ОСМОТИЧНІ ДІУРЕТИКИ

  • 4.3. ЗАСОБИ, ЩО ПІДВИЩУЮТЬ КРОВООБІГ НИРОК

  • 4.4. ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ

  • Лекції фармакологія. Фарма лекции. З фармакології для студентів медичних факу


    Скачать 3.61 Mb.
    НазваниеЗ фармакології для студентів медичних факу
    АнкорЛекції фармакологія
    Дата06.12.2022
    Размер3.61 Mb.
    Формат файлаpdf
    Имя файлаФарма лекции.pdf
    ТипДокументы
    #830827
    страница37 из 68
    1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   ...   68
    4.1. ЗАСОБИ, ЩО ДІЮТЬ НА РІВНІ КЛІТИН НИРКОВИХ КАНАЛЬЦІВ
    Триамтерен (птерофен) належить до похідних птеридину, подібного до фоліє- вої кислоти.
    Фармакодинаміка. Триамтерен зменшує надходження натрію з просвіту кана- льця всередину клітин, що зумовлено подібністю молекули препарату до гідрато- ваного йону натрію, внаслідок чого він взаємодіє з білком-переносником. Завдяки такій конкуренції порушується транспорт натрію всередину клітини крізь база- льну мембрану. Препарат не впливає на екскрецію калію з сечею. Внаслідок цього концентрація калію в сироватці крові не зменшується. Триамтерен суттєво не впливає на кислотно-основну рівновагу, в сечі дещо. При його застосуванні поси- люється виділення сечової кислоти, відбуваються порушення обміну фолієвої ки- слоти. Через подібність хімічної будови триамтерену до фолієвої кислоти препа- рат здатний пригнічувати редуктазу фолієвої кислоти, що слід враховувати, приз- начаючи препарат вагітним і дітям раннього віку.
    Препарат не має тривалої дії, існує в комплексі з тіазидним препаратом гідро- хлортіазидом (триампур композитум).
    Показання. Комплексна терапія з іншими діуретиками для попередження гіпо- каліємії.
    Побічна дія. Гіперкаліємія, нудота, блювання, гіпотензія.
    Амілорид – за дією і клінічним застосуванням близький до триамтерену. Як ка- лійзберігаючий препарат використовують самостійно і в комбінації з іншими за- собами (модуретик). На відміну від триамтерену діє до 24 годин.
    Спіронолактон (верошпірон, альдактон) за хімічною будовою подібний до мі- нералокортикоїду альдостерону.

    265
    Фармакокінетика.Після прийому всередину препарат швидко всмоктується в травному каналі, біля 90% препарата зв‘язується з білками плазми крові.Біодосту- пність 90-92% і підвищується при прийомі з їжею.Розподіляється в печінці,нир- ках,наднирниках.юстатевих залозах.Спіронолактон швидко метаболізується в пе- чінці.Головними активними метаболітами є 7 -альфа-спіронолактон, 7-тіщ-альфа- спіронолактон,канренон.Канренон визначає специфічну дію спіронолактон.Мак- симальна концентрація канренона досягається через 2-4 години після введення,пе- ріод напіввиведенняскладає 12,5 години.Спіронолактон може акумулювати.Діу- ретична дія розвивається поступово,спостерігається на 2-5 добу.Препарат прони- кає через плаценту та в грудне молоко,екскретує з організму з сечею та фекаліями.
    Фармакодинаміка. Спіронолактон, як і триамтерен, порушує надходження на- трію всередину клітин стінки ниркових канальців. Однак механізм його дії дещо відрізняється. Він перешкоджає взаємодії альдостерону з ядерним хроматином, внаслідок чого блокується ДНК- залежний синтез інформаційної РНК, яка, надхо- дячи в рибосоми, забезпечувала б синтез білків-переносників натрію. – пермеаз.
    Порушення реабсорбції натрію зумовлює підвищене його виділення з організму.
    Внаслідок цього спіронолактон називають антагоністом альдостерону, оскільки його дія виявляється завдяки блокуванню дії цього гормону. Препарат сприяє екс- креції натрію, але не виводить калій, тому що пермеази не є переносниками калію.
    Показання: Артеріальна гіпертензія, препарат ефективний у випадках гіпераль- достеронізму. Призначають спіронолактон при набряках, що пов’язані з надмір- ною продукцією мінералкортикоїдів, артеріальній гіпертензії, в сполученні з діу- ретиками, які викликають гіпокаліємію.
    Побічна дія. Нудота, блювання, діарея, імпотенція, гінекомастія, порушення ме- нструального циклу, гіперкаліємія.
    Протипоказання.Гіперкаліємія,гіперкальціемія,гіпонатріемія,анурія,гостра ни- ркова недостатність,важкі фороми хронічної ниркової недостатності,1 триместр вагітності,період годування груддю.
    Еплеренон (іспра) подібний спіронолактону за фармакодинамікою, показан- нями, побічною дією, але більш ефективний.
    До інгібіторів карбоангідрази належить діакарб (фонурит, ацетазоламід, діа- мокс), який зараз застосовують не як сечогінний засіб, а при глаукомі: секреція внутрішньоочної рідини відбувається за участю карбоангідрази, пригнічення її у війчастому тілі зменшує секрецію рідини і поліпшує її відтікання. У зв’язку з тим, що карбоангідраза бере також участь в утворенні цереброспінальної рідини, діа- карб іноді застосовують для зниження внутрішньочерепного тиску.
    4.1.1. Тіазиди
    Гідрохлортіазид (дихлотіазид, гіпотіазид, нефрикс).
    Фармакокінетика. Добре всмоктується в травному каналі. Діуретичний ефект розвивається через 2 години, досягає максимуму через 4 і продовжується до 12 годин. Гідрохлортіахзид проникає через плацентарний бар’єр, погіршує кровопо- стачання плаценти, може проникнути у грудне молоко. Екскретує нирками.

    266
    Фармакодинаміка. Тіазидні діуретики блокують активність карбоангідрази, та пригнічують активність Nа
    +
    - К
    +
    - АТФази, сукцинатдегідрогенази, ферментів оки- слення неестерифікованих жирних кислот тощо. Внаслідок цього порушується за- безпечення енергією натрієвого насосу і зменшується реабсорбція Nа
    +
    , що зумов- лює збільшення натрійурезу і діурезу. Одночасно підвищується виділення калію і хлоридів, а також деякою мірою гідрогенкарбонатів та йонів магнію, затримують кальцій, можлива безпосередня взаємодія з натрієвими і хлорними каналами.. Тіа- зиди не викликають суттєвих порушень кислотно-основної рівноваги. Їх можна застосовувати у випадку як ацидозу, так і алкалозу.
    Виділення з організму натрію і води зумовлює зменшення об’єму крові, артері- ального тиску, тому що вміст натрію і води в стінці судин зменшується, внаслідок чого, з одного боку, вона стає тоншою і збільшується просвіт судин, а з другого – зменшується чутливість адренорецепторів судин до катехоламінів, що також сприяє розширенню судин.
    При нецукровому діабеті тіазиди виявляють парадоксальний ефект – значно знижують діурез, внаслідок пригнічення центру спраги як безпосередньо, так і за- вдяки зниженню осмолярності сироватки крові за рахунок надмірного виділення з організму натрію. Крім того, тіазиди здатні пригнічувати активність фосфодиесте- рази у клітинах ниркових канальців, що призводить до накопичення цАМФ. Вазо- пресин за рахунок впливу на аденілатциклазу також збільшує вміст цАМФ, що підвищує проникність стінки для води, сприяючи її реабсорбції. Можливе підви- щення чутливості до вазопресину його рецепторів при нецукровому діурезі.
    Побічна дія. Гіпохлоремічний алкалоз, диспептичні явища, запаморочення, вто- мленість, гіпокаліємія, гіперурикемія, гіперкальціємія, порушення вуглеводного обміну, алергічні реакції, порушення зору, нейтропенія, тромбоцитопенія, рідко – панкреатит.
    4.1.2. Тіазидоподібні діуретики
    Тіазидоподібні діуретики клопамід, індапамід, хлорталідон впливають як на ди- стальний, так і на проксимальний сегмент канальців. Вони менше порушують ву- глеводний і ліпідний обмін, більшість діє тривало, крім клопаміду. Клопамід і хло- рталідон входять до складу комбінованих, антигіпертензивних засобів. Так клопа- мід є у складі норматиску, норматенсу, хлорталідон – у складі тенорету, тенорику.
    Хлорталідон (оксодолін, гігротон) має найбільшу (до 48-72 год.) тривалість дії з тіазидоподібних діуретиків.
    Індапамід (індопрес, арифон), незважаючи на виражену діуретичну дію голов- ним чином призначають як антигіпертензивний засіб завдяки пригнічуючому впливу на транспорт кальцію та стимуляції синтезу простагландину Е
    2
    , що має, діуретичну і гіпотензивну дію. Він не має негативного впливу на обмін ліпідів і вуглеводів.
    Клопамід (бринальдикс) за будовою і фармакологічними властивостями близь- кий до фуросеміду.
    Діуретичний і антигіпертензивний ефект розвивається повільніше. Він також підвищує венозний тонус, його призначають хворим, у яких розвивається, ортос- татична гіпотензія.

    267
    4.1.3. Петльові діуретики
    Фуросемід (лазикс, фурантрил) містить у своїй молекулі сульфонамідну групу.
    Фармакокінетика. При пероральному застосуванні фуросемід швидко абсорбу-
    ється в травному каналі. Абсолютна біодоступність 50-70%. Біля 50-80% препа- рату екскретує в незмінному вигляді шляхом клубочкової фільтрації, інша частина
    – з жовчю. Ефект препарату після прийому всередину проявляється через 30 хв, зберігається 6 годин, після внутрішньовенного введення – дія настає через 5 хв, внутрішньом’язово – через 10-15 хв.
    Фармакодинаміка. Дія фуросеміду пов’язана з безпосереднім пригніченням тра- нспорту Nа
    +
    та Сl

    внаслідок взаємодії з натрієвими та хлорними каналами. Він знижує активність гексокінази, малат- і сукцинатдегідрогенази, а також Nа
    +
    - К
    +
    -
    АТФази, внаслідок чого енергетичне забезпечення натрієвого насосу стає недоста- тнім. Фуросемід має вплив на рівень простагландинів та кінінів, що зумовлює су- динорозширювальну дію, поліпшення гемодинаміки нирок, прискорює і посилює натрійуретичний ефект препарату. Препарат знижує чутливість стінок судин до катехоламінів.
    Показання. Набряковий синдром різного ґенезу, в тому числі при хронічній се- рцевій недостатності, нефротичному синдромі, портальній гіпертензії. Признача- ють для дегідратаційної терапії у випадках набряку мозку і легень, при гіпертоні- чній хворобі в поєднанні з антигіпертензивними засобами, при серцевій недостат- ності, отруєннях, цирозі печінки з портальною гіпертензією.
    Побічна дія. Різке зменшення об’єму крові та позаклітинної рідини, гіпокаліє- мія, гіпонатріемія, гіпохлоремія, метаболічний алкалоз, загострення подагри, спрага, гіперглікемія, інтерстиціальний нефрит, ототоксичний ефект, нудота, діа- рея, гіперглікемія, запаморочення.
    Протипоказання. Підвищена чутливість до препарату, гостра і хронічна ниркова недостатність з анурією, печінкова кома, гіпокаліємія, гіпонатріемія, гіповолемії, діабетична кома, алкалоз, передозування серцевих глікозидів, період вагітності.
    Торасемід (трифас) за активністю дорівнює фуросеміду, менше екскретує калій.
    Буметанід (буфенокс) має риси не тільки петльових, але і тіазидних діуретиків, за дією нагадує фуросемід. Меншою мірою, ніж фуросемід, збільшує ниркову екс- крецію К
    +
    , менше блокує карбоангідразу, ніж тіазидні діуретики.
    Побічна дія: подібна до фуросеміду у випадках тривалого застосування, крім того може з’явитися біль у м’язах.
    Кислота етакринова (урегіт) – похідне арилоксиоцтової кислоти.
    Фармакодинаміка. Кислота етакринова діє повільніше і триваліше фуросеміду, блокує активність ферментів, які беруть участь в утворенні енергії окисного фос- форилювання і гліколізу, порушує енергетичне забезпечення іонних насосів, зв’язуючись з натрієвими і хлорними каналами, зменшує чутливість нирок до ва- зопресину, не блокує карбоангідразу, за тривалого застосування може знижувати артеріальний тиск. Препарат збільшує виведення з організму хлоридів, бромідів, йодидів тощо, а тому діє при отруєнні цими речовинами.

    268
    Побічна дія. Гіпокаліємія, слабкість, запаморочення, гіпохлоремічний алкалоз, диспепсичні явища, дизартрія, біль у ділянці стравоходу і товстої кишки. Після внутрішньовенного введення – розвиток флебіту, порушення серцевого ритму.
    4.2. ОСМОТИЧНІ ДІУРЕТИКИ
    До осмотичних діуретиків належить маніт.
    Фармакодинаміка. Після надходження в організм препарат не метаболізує, екс- кретує сечею в незмінному вигляді. Фільтруючись у клубочках, осмотичні діуре- тики надходять до проксимальних канальців, реабсорбція води з натрієм порушу-
    ється, виникає гіпернатріемія з підвищенням осмолярності сироватки крові, осмо- тичного тиску, що сприяє переходу рідини з інтерстицію та клітин у кров і збіль- шенню її об’єму. Спостерігається подразнення об'ємних рецепторів (волюмореце- пторів), що стимулює надходження у кров натрійуретичного гормону, який збіль- шує натрійурез. Екскреція натрію при застосуванні осмотичних діуретиків збіль- шується меншою мірою, ніж екскреція води, що зумовлює виділення сечі гіпото- нічної відносно сироватки крові.
    Показання. Використовують для дегідратації при набряку мозку, легень, підви- щенні внутрішньочерепного тиску, глаукомі, для форсованого діурезу, для профі- лактики гострої недостатності нирок: збільшуючи об’єм крові, вони зменшують онкотичний тиск сироватки крові і деякою мірою збільшують клубочкову фільт- рацію, пригнічують реабсорбцію, підвищують діурез. Призначають при отруєн- нях.
    Побічна дія. Порушення водно-сольового обміну, гіпонатріемія, гіперазотемія, особливо у хворих з недостатністю нирок, печінки, кровообігу.
    Протипоказання. Термінальна стадія хронічної ниркової недостатності, деком- пенсована серцева недостатність, набряк легенів, гіперосмолярність плазми, пе- ріод вагітності, внутрішньочерепні кровотечі.
    4.3. ЗАСОБИ, ЩО ПІДВИЩУЮТЬ КРОВООБІГ НИРОК
    До цієї групи належать похідні пурину – диметилксантини (еуфілін, теобромін,
    теофілін та ін.).
    Підвищення діурезу, яке виникає під впливом диметилксантинів, зумовлене пі- двищенням кровообігу нирок, підвищується клубочкова фільтрація. Однак основ- ною причиною збільшення діурезу є посилення ниркового кровотоку, головним чином у мозковій речовині нирок, вплив на пуринові (аденозинові) рецептори, пригнічення активності фосфодіестерази. Теофілін підвищує вміст простаглан- дину Е
    2 у клітинах мозкової речовини нирок, що сприяє підвищенню діурезу.
    Диметилксантини є слабкими діуретиками, тому їх застосовують тільки при хронічних захворюваннях у похилому віці та при незначних набряках. (Див. розділ "Бронхолітичні засоби").
    4.4. ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ
    Незважаючи на слабшу дію лікарських рослин, зокрема незначну їх токсич- ність, можливе застосування рослинних препаратів тривалий час без вираженої побічної дії. Листя мучниці (fol. Uvea ursi) – містять флавоноїди, а також глікозид

    269 арбутин, що підвищують діурез. Трава хвоща польового (Herba Eguiseti) – містить велику кількість розчинної у воді силікатної кислоти, флавоноїди, алкалоїди та
    інші речовини. Відвару із трави хвоща польового властива сечогінна, дезинфіку- юча і протизапальна дія. Листя ортосифона (нирковий чай – fol. Orthosphonis) – містять глікозиди, сапоніни, алкалоїди та ін. Мають слабку сечогінну і протизапа- льну дію, широко застосовують при захворюваннях нирок і сечових шляхів, ви- користовують у вигляді настою. Побічна дія не виявлена. Листя брусниці (fol.
    Vitisidaea) – містить флавоноїди, глікозиди, у тому числі арбутин, органічні кис- лоти та ін. Найчастіше застосовують у вигляді відвару. Для листків брусниці хара- ктерна слабка сечогінна, антисептична і протизапальна дія. Не рекомендують за- стосовувати при запальних захворюваннях нирок: викликає подразнення парен- хіми.
    Крім цих рослин сечогінна дія виявлена у горицвіту весняного, квіток волошки синьої, ягід ялівцю звичайного (Fructus Uniperi), бруньок і молодих листків берези бородавчатої (Gemmae Betulae), трави гірця почечуйного (Herba Polygonii Persicar- iae), трави пол-пали (Pol-Pala) та ін.
    4.5. ПРОТИПОДАГРИЧНІ ЗАСОБИ
    Порушення обміну пуринів або виведення нирками солей сечової кислоти
    — уратів — призводить до різкого підвищення їх концентрації в крові. Кри- стали уратів відкладаються в суглобах, сухожилках, зв'язках, що викликає за- палення і больовий синдром. Захворювання, зумовлене порушенням обміну сечової кислоти і відкладанням уратів, називають подагрою (грец. роdаgrа — пастка). У сечових шляхах урати в кислому середовищі кристалізуються, що часто призводить до утворення конкрементів (камінців) і розвитку нирково- кам'яної хвороби. У таких випадках застосовують урикозуричні засоби, а та- кож речовини, які пригнічують синтез сечової кислоти.
    Урикозуричні засоби стимулюють виведення сечової кислоти нирками.
    Внаслідок цього зменшується її вміст у крові й тканинах. Вони пригнічують зворотне всмоктування сечової кислоти в ниркових канальцях. При цьому сут- тєвих змін в екскреції Н
    +
    , На
    +
    , К
    +
    , та СГ не відбувається. За тривалого застосу- вання урикозуричних засобів можна ліквідувати або значно зменшити гіперу- рикемію, досягти припинення нападів подагри і розсмоктування відкладень сечової кислоти.
    До лікарських засобів, що використовують при подагрі, входять препа- рати, які знижують рівень сечової кислоти в організмі , а також симптоматичні знеболювальні засоби, системне лікування гострого нападу –внутрішньосу- глобне ввденння глюкокортикоїдів, ненаркотичних анальгетиків (диклофе- наку натрію та ін.).
    Специфічним засобом, що усуває запалення і гострий біль є алкалоїд пізньоцвіту осіннього колхіцин. Препарат має антиміототичну дію, пригнічує лейкопоез, порушує хемотаксис лейкоцитів, зменшує міграцію лейкоцитів у вогнище запалення, порушує фагоцитоз уратів. Колхіцин проникає в лейко- цити (концентрація колхіцину в лейкоцитах перевищує його концентрацію в

    270 плазмі крові) та взаємодіє з білком тубуліном, порушує фагоцитоз кристалів, що веде до зменшення виділення протизапальних речовин. Колхіцин має про- тизапальну дію лише при подагрі та неефективний при артритах іншої етіології.
    При гострих нападах можна приймати хомвіо-ревман, якій містить пізнь- оцвіт осінній, клопогон китицеподібний, кору іви, переступінь білий, руту па- хучу.
    Для попередження гострих нападів подагри необхідно пониження вмісту сечової кислоти в плазмі крові. Для цього застосовують засоби, що понижують синтез сечової кислоти (алопуринол) та засоби, що підвищують виведення се- чової кислоти.
    Класифікація. За механізмом дії лікарські засоби, які знижують рівень се- чової кислоти в організмі, поділяють на:
    1. Засоби, які пригнічують утворення сечової кислоти, — урикодепре- сивні (алопуринол).
    2. Засоби, які прискорюють виведення уратів з організму: а) пригнічують реабсорбцію сечової кислоти в ниркових канальцях
    (етамід); б) покращують розчинність уратів (уродан); в) сприяють розпушуванню сечових камінців і виведенню їх з організму
    (фітолізин, уролесан).
    Алопуринол (мілурит) – структурний аналог гіпоксантину.
    Фармакокінетика. Препарат швидко та повністю всмокуєтсья після прийому всередину у 12-палій кишці. Максимальний рівень спостерігається через 1 годину після застосування. Перетворюється в печінці, головний мета- боліт – оксипуринол. Алопуринол та оксипуринол практично не зв’язуються з білками крові. 80% алопуринолу та оксипуринолу екскретується нирками.
    20% - з фекаліями. Період напіввиведення алопуринолу біля 40 хв, оксипури- нолу – 17 – 21 годин.
    Фармакодинаміка. Як інгібітор ксантиноксидази затримує окиснення гіпоксантину і ксантину, що пригнічує утворення сечової кислоти і зменшує її концентрацію в сироватці крові та сечі. Крім того, препарат пригнічує синтез пуринів. Алопуринол призначають хворим на подагру та інші захворювання, які супроводжуються гіперурикемією (уратна нефропатія, вторинна гіперури- кемія, уратна ферментативна недостатніст). Препарат ефективний навіть у тих випадках, коли лікування урикозуричними засобами малоефективне, а також за наявності сечокислих конкрементів та недостатності нирок. У більшості хворих під впливом алопуринолу стають рідшими подагричні кризи, зменшу- ються подагричні вузли, зникають запальні та інші прояви захворювання.
    Препарат малотоксичний, його добре переносять хворі навіть у випадках тривалого застосування.
    Побічна дія. На початку лікування можливе загострення подагри, що, од- нак, не є приводом для припинення подальшого застосування алопуринолу.
    Іноді виникають скарги з боку травного каналу (нудота, блювання, діарея), алергічні реакції (еритема, кропив’янка, свербіж та ін.).

    271
    Протипоказання. Підвищена чутливість до препарату. Порушена функція печінки та нирок, вагітність, годування груддю, вік до 3х років.
    До урикозуричних засобів належать
    1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   ...   68


    написать администратору сайта