Лекції фармакологія. Фарма лекции. З фармакології для студентів медичних факу
 Скачать 3.61 Mb.
|
|
котарніну хлорид. Його можна застосовувати і для прискорення інволюції ма- тки. Помірний вплив на підвищення тонусу матки мають рослинні екстракти — малі маткові засоби. Це трава чистецю, листя барбарису, грицики звичайні, що містять вітаміни, в тому числі кислоту аскорбінову і філохінон, органічні кислоти, сапоніни, глікозиди, велику кількість мікроелементів. Підвищення тонусу міометрію при їх введенні поєднується із стимулюючим впливом на гемокоагуляцію, що призводить до припинення незначної матко- вої кровотечі. 5.3. ЗАСОБИ, ЩО ЗНИЖУЮТЬ ТОНУС І СКОРОТЛИВУ ЗДАТ- НІСТЬ МАТКИ Засоби цієї групи призначають для припинення надмірної пологової актив- ності, а також у разі потреби оперативного втручання. Дія цих засобів спрямована на ослаблення пологової домінанти, зниження активності М-холінорецепторів, підвищення функції гальмівних (3-адреноре- цепторів, активацію процесів гіперполяризації клітинних мембран. Токоферолу ацетат (див. вітамінні препарати), як і прогестерон, та його лікарські засоби (утрожестан, прожестожель) застосовують для про- філактики передчасних пологів (див. гормональні препарати). Для розслаблення міометрію і уникнення передчасних пологів після 16 ти- жнів вагітності застосовують β 2 -адреноміметик фенотерол (партусистен). Препарат призначають усередину і внутрішньовенно. Поряд зі зниженням то- нусу та скоротливої активності міометрію він поліпшує матково-плацентар- ний кровообіг, що сприяє збільшенню концентрації кисню в крові плода. Побічна дія: тремор, запаморочення, нудота, блювання, зниження артеріа- льного тиску, запор. 279 Гіпіпрал (гексопреналін) також є β 2 -адреноміметиком з високою селектив- ністю (не діє на серцеву діяльність і кровообіг) має виражену токолітичну, бро- нхолітичну дію, при тривалому застосуванні понижує секрецію, поліпшує се- крецію, поліпшує зовнішнє дихання, газовий склад крові. Призначення. Профілактика передчасних пологів. Побічна дія: головний біль, неспокій, тремор,пітливість, запаморочення, рідко нудота, блювання. Препарати Назва Форми випуску, середні терапевтичні дози, способи застосування Окситоцин (Охуtocinum) Ампули 1 мл (5 ОД); таблетки 0,0002 Ергометрину малеат (Ergometrini maleas) Ампули 0, 02 % 1 мл Динопрост (Dinoprost) Ампули 0,005; 0,001 Дінопростон (Dino- prostonum) Ампули 5 мл таблетки 0,0005 Партусистен (Partusisten) Ампули 0,005 % 10 мл таблетки 0,005 Атропіну су- льфат (Atropini sul- fas) Ампули 0,1 % 1 мл таблетки 0,0005 280 Р о з д і л 6. ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ФУНКЦІЮ ТРАВНОЇ СИ- СТЕМИ Лікарям відомо, що розлади в системі травлення супроводжуються порушен- ням функції і метаболізму ротової порожнини. Засоби, що впливають на органи травлення поділяють на: 1. Засоби, що впливають на апетит 2. Засоби, що впливають на секрецію 3. Засоби, що впливають на моторику шлунка 4. Засоби, що впливають на моторику кишечнику 5. Антидіарейні засоби та препарати, які відновлюють мікрофлору кишеч- нику 6. Блювотні та протиблювотні засоби 7. Жовчогінні (гепатопротекторні, холелітолітичні засоби) 8. Лікарські засоби, що застосовують при порушенні екскреторної функції підшлункової залози. 6.1. ЗАСОБИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА АПЕТИТ При захворюваннях травного каналу спостерігається втрата або погіршення апетиту. Апетит та відчуття голоду визначається активністю центру голоду і центру на- сичення в гіпоталамусі. Активність нейронів в центрі голоду контролюється но- радреналінергічними нейронами, а в центрі насичення – серотонінергічними. Стимуляція норадренергічної передачі в головному мозку веде до пригнічення центру голоду, а стимуляція серотонінергічної - активує центр насичення. Лікар- ські засоби, що впливають на апетит поділяють на: 1. Засоби, що стимулюють апетит 2. Засоби, які зменшують апетит (анорексигенні засоби). 6.1.1. Засоби, що стимулюють апетит Апетит можуть стимулювати лікарські засоби рослинного походження, деякі синтетичні препарати, а також метаболітотропні медикаменти. До препаратів, які рефлекторно підвищують апетит належать монопрепарати гіркот рослинного походження (настойки полину, плантаглюцид, сік подорож- ника) та складні засоби (персен та інші). Настойка полину містить глікозид абсин- тин та ефірну олію з терпенів і ізомеру камфори абсентолу. Вони збуджують ре- цептори слизової оболонки ротової порожнини та рефлекторно підвищують 281 збудливість центру голоду. Надалі посилюється перша (складно рефлекторна) фаза секреції шлунка. До засобів, які стимулюють апетит та безпосередньо збуджують центр голоду належать деякі психотропні препарати (аміназин, амітриптилін, літію карбонат), гіпотензивні засоби (клонідин). З метаболітотропних препаратів які стимулюють апетит слід виділити інсулін, який викликає відчуття голоду у зв'язку зі зниженням вмісту глюкози у крові. До метаболітотропних належать анаболічні стероїдні препарати, кислота аско- рбінова, кислота хлористоводнева розведена та ін. 6.1.2. Засоби, що знижують апетит (анорексигенні засоби) Анорексигенні засоби призначають для лікування аліментарної опасистості. Систематичний прийом цих засобів допомагає регулювати масу тіла, доповнює дієту. Зараз виділяють: 1. Засоби, що стимулюють адренергічну передачу в ЦНС (фепранон) 2. Засоби, що стимулюють серотонінергічну передачу в ЦНС (флуокса- мін) 3. Засоби, що стимулюють адренергічну та серотонінергічну передачу в ЦНС (сибутрамін – меридіа, ліндакса) 4. Засоби периферичної дії (орлістат – ксенікал) 5. Блокатори рецепторів ендоканабіноідів (римонабант) Фепранон – похідне фенілалкіламіну, стимулює адренергічну передачу, пригні- чує центр голоду та стимулює центр насичення в має незначний збуджувальний вплив на ЦНС, може підвищувати артеріальний тиск. Застосовують рідко в зв’язку з побічними ефектами, які характерні для адреноміметиків. Флуоксетин, антидепресант, що володіє седативною дією та не підвищує арте- ріальний тиск. Посилює серотонінергічну передачу в центрі голоду, зменшує апе- тит, гіперфагію. Ефективним анорексигеном є сибутрамін, який діє в центральних адрено- і се- ротонінергічних синапсах, інгібує захоплення обох медіаторів. Має дуже активний метаболізм. Паралельно з пригніченням апетиту сибутрамін підвищує термогенез, знижує в крові концентрації тригліцеридів низької щільності, сечової кислоти на фоні підвищення рівня ліпопротеїнів високої щільності. Ксенікал (орлістат) має периферичну дію - інгібує травні ліпази, утворюючи ко- валентний зв'язок з активним центром шлункової та панкреатичної ліпази. Інакти- вований фермент втрачає здібність розщеплювати жири, які надходять з їжею в формі тригліцеридів, та впливають на всмоктування вільних жирних кислот і мо- ногліцеридів. Нерозщеплені тригліцериди не всмоктуються, зменшується надхо- дження калорій в організм, що веде до зниження маси тіла. Разом з тим препарат порушує всмоктування вітамінів, що веде до небажаних ефектів з боку травного каналу. Останні роки впроваджуються препарати блокаторів рецепторів канабіноідів (СВ1). Римонабант може пригнічувати центр голоду, посилювати термогенез за 282 рахунок вживання кисню скелетними м'язами, зменшувати літогенез в печінці, адипоцитами, посилювати насиченість через стимуляцію вагусних шляхів холеци- стокініном. 6.2. ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА СЕКРЕЦІЮ ШЛУ- НКА ТА СЛИЗОВУ ОБОЛОНКУ Секреція залоз шлунка контролюється блукаючим нервом, гормонами та ін- шими ендогенними засобами. Препарати, що впливають на секрецію можуть по- силювати та пригнічувати секрецію та захищати слизову оболонку від пошкоджу- ючої дії хімічних і фізичних факторів (гастропротектори). 6.2.1. Засоби, що посилюють секрецію шлунка Засоби, що посилюють секрецію шлунка можуть бути застосовані з діагностич- ною та лікувальною метою. З діагностичною метою призначають синтетичний препарат гастрину – пента- гастрин, який діє на залози шлунку, паракринні клітини типу ентерохромафінних або опасистих, що викликає вивільнення з них гістаміну. Гастрин і гістамін спри- яють виділенню кислоти хлористоводневої, пепсиногену, підвищують продукцію внутрішнього фактору Касла. Гастрин стимулює також секрецію підшлункової за- лози і жовчоутворення. До лікувальних засобів, що підвищують секрецію належать вуглекислі мінера- льні води, засоби замісної терапії (див. розділ "Ферменти і антиферментні засоби замісної терапії, що підвищують активність ферментів підшлункової залози"). Пепсин сприяє розщепленню пептидних зв'язків. Кислота хлористоводнева ро- зведена стимулює перетворення пепсиногену в пепсин, підвищує тонус пілоруса, усуває бродильні процеси. Сік шлунковий натуральний вміщує пепсин і кислоту хлористоводневу. Аци- дин-пепсин містить бетаїн, який перетворюється в кислоту хлористоводневу і пе- псин. Препарати замісної терапії показані при недостатній функції залоз шлунка. 6.2.2. Засоби, що понижують секрецію залоз шлунка. Виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки – хронічне захворю- вання, головним проявом якого є рецидивуюча виразка, що виникла на фоні гаст- риту, викликаного інфекцією Helicobacter pylori. Підвищена секреція сприяє утво- ренню виразки. При підвищеній секреції залоз шлунка, що спостерігається при виразковому ураженні слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки для захисту сли- зової оболонки шлунка призначають препарати, які зменшують секрецію залоз шлунка. Ці засоби представлені наступними групами: І. Засоби, що блокують холінорецептори. 1.1. М-холіноблокатори невибіркової дії (атропіну сульфат). 1.2. Засоби, які переважно блокують М-1-холінорецептори (пірензепін). 283 ІІ. Засоби, що блокують гістамінові Н 2 -рецептори (ранітидин, фамотидин, ніза- тидин, роксатидин). ІІІ. Блокатори Н + -К+- АТФази (омепразол, пантопразол, ланзопразол, рабепра- зол, езомепразол). IV. Антациди ( альмагель, маалокс та ін.). Неселективні М-холіноблокатори були першою групою, які зменшують вплив парасимпатичної нервової на парієнтальні клітини слизової оболонки шлунка та ентерохромафінноподібних клітин і регулюють активність парієнтальних клітин. В зв'язку з значною кількістю побічних ефектів М-холіноблокатори (атропіну сульфат, платифіліну гідротартрат, метацин), як антисекреторні агенти застосову- ють рідко. Селективний М-1-холіноблокатор пірензепін (гастроцепін) блокує М-1-холіно- рецептори ентерохромафінних клітин, що розташовані в стінці шлунка. Він пригнічує секрецію соляної кислоти, вивільнення гастрину, незначно секре- цію слинних залоз. Препарат має незначні побічні ефекти: сухість в ротовій поро- жнині, порушення акомодації, рідко діарею. Блокатори гістамінових рецепторів одна з найбільш широко застосовуваних ан- тисекреторних засобів, які посилюють базальну (в покої, без прийому їжі), секре- цію соляної кислоти, зменшують виділення кислоти вночі, гальмують секрецію пепсину. Зараз призначають препарат ІІ покоління – ранітидин, ІІІ покоління – фамоти- дин, IV покоління нізатидин, V покоління роксатидин. Препарати також стимулюють секрецію захисного слизу, нормалізують мо- торну функцію травного каналу. Ранітадин призначають парентерально та перорально. Фармакокінетика. Після прийому всередину біодоступність ранітидину біля 50 %. Максимальна концентрація в плазмі крові досягається через 2-3 го- дини після прийому всередину. При внутрим’язовому введенні максимальна концентрація в плазмі крові досягається в перші 15 хвилин після введення. Ра- нітадин частково метаболізує в печінці, екскретує з сечею, 93 % введеної вну- трішньовенно та 60-70 % прийнятої всередину дози, остання кількість – з ка- лом. Період напіввиведення 2-3 години. Близько 70 % ранітидину, що введе- ний внутрішньовенно та 35 % прийнятого всередину виводяться незмінними з сечею. Проникає крізь плаценту і в грудне молоко. Тривалість дії 12 годин. Фармакодинаміка. Ранітидин належить до блокаторів Н2-рецепторів завдяки аміноалкільному фурановому кільцю, що визначає більш виражену селектив- ність та пролонгацію ефектів препарату. Головні фармакологічні властивості – здатність понижувати агресивну дію шлункового соку за рахунок пригні- чення секреції хлористоводневої кислоти і пепсину. Препарат понижує голов- ним чином базальну і нічну секрецію хлористоводневої кислоти, а також сти- мульовану препаратами секрецію. Ранітидин гальмує дегрануляцію опасистих клітин, знижує вміст гістаміну в периульцерозній зоні і стимулює процеси за- гоєння виразки, підвищує кількість ДНК-синтезуючих клітин епітелію. 284 Призначення. Пептична виразка шлунка і дванадцятипалої кишки, симптома- тична виразка, функціональні диспепсії, рефлюкс-езофагіт, ерозивний езофа- гіт, хронічний панкреатит в фазі загострення, профілактика кровотеч з верх- нього відділу травного каналу, синдром Золінгера-Елісона. Побічні ефекти. Діарея, нудота, блювання, метеоризм, сухість в ротовій поро- жнині, головний біль, запаморочення, підвищення втомлюваності, профілак- тик кровотеч з верхніх відділів травного каналу. Протипоказання. Підвищена чутливість до ранітидину, вагітність, годування груддю. Фамотидин. Фармакокінетика. У фамотидину після прийому всередину біодоступність складає 40-45 %. Дія розвивається через 1 годину, триває 10-12 годин. Після внутрішньовенного введення максимальна дія розвивається через 30 хвилин, період напіввиведення складає 2, 3-3, 5 годин. При кліренсі креатиніну менше 10 мл за хвилину період напіввиведення фамотидину підвищується і досягає 20 годин. Після прийому всередину 30-35 % фамотидину екскретує з сечею в незмінному вигляді, а після внутрішньовенного введення – 65-70 %. Фармакодинаміка. Препарат є більш потужним антисекреторним агентом, що викликає зниження продукції хлористоводневої кислоти, та суттєво не змінює рівень гастрину в плазмі крові. Показання, протипоказання див. Ранітидин. Побічні ефекти. Діарея, нудота, блювання, метеоризм, сухість в ротовій порож- нині, втомлюваність, сонливість, головний біль, запаморочення, рідко алергічні реакції, порушення показників системи крові, зворотні коливання рівнів печінко- вих ферментів. Еталоном вважають інгібітори протонної помпи, тому що Н + -К+-АТФаза є го- ловним ферментом, який забезпечує секрецію соляної кислоти парієнтальними клітинами шлунка. Цей фермент, що пов'язаний з мембраною, забезпечує обмін протонів на іони калію. Блокада цього ферменту веде до зменшення синтезу соля- ної кислоти парієнтальними клітинами. Препарати цієї групи мають також приг- нічуючий вплив на Helicobacter pylori. З препаратів цієї групи призначають омепразол (омез, лорсек, лосек), пантопра- зол, (контролок, пантаз), ланзопразол (ланзап, ланцерол), рабепразол (барол, па- рієт), езомепразол (нексіум). Омепразол – широко застосовуваний препарат першого покоління. Фармакокінетика. Після прийому всередину натще препарат швидко абсор- бується, при прийомі всередину процес абсорбції може бути більш тривалим. Період напіввиведення 0, 5-1, 5 годин. Ефект зберігається 24 години. Препарат швидко протягом 4 годин розподіляється в слизовій оболонці шлунку, ткани- нах печінки та жовчного міхура. Через 48 годин омепразол визначається в сли- зовій оболонці шлунка. Біля 90-95 % омепразолу зв’язується з білками плазми крові. Через гематоенцефалічний бар’єр проникає обмежена кількість препа- рату. 77 % екскретує з сечею у вигляді метаболітів (гідроксиомепразол, кис- лота карболова). Остання частина виводиться з калом, після екскреції з жовчу. В плазмі виявляються метаболіти – сульфідні, сильфонові похідні, що є 285 слабкими. Активним метаболітом є сульфономепразол. При порушенні функ- ції печінки – біодоступність 100 %, період напіввиведення 3 години. Фармакодинаміка. Омепразол – понижує спонтанну і стимульовану секре- цію шлунка, пригнічує кінцеву фазу базального та стимульованого виведення хлористоводневої кислоти незалежно від природи подразника. Побічні ефекти: нудота, головний біль, активація цитохрому Р-450, можливість розвитку гіпертрофії слизової оболонки шлунка. Протипоказання. Підвищена чутливість до препарату, вагітність, годування гру- ддю, дитячий вік. Антацидні засоби – препарати, які безпосередньо нейтралізують хлористовод- неву кислоту, призначають при гіперацидному гастриті. Перша група препаратів (натрію гідрокарбонат, кальцію карбонат основний, ма- гнію оксид, магнію трисилікат) добре всмоктуються в травному каналі. Натрію гідрокарбонат швидко діє, але дія його короткочасна, він сприяє утво- ренню вуглекислого газу, що може вторинно підвищувати виділення хлористово- дневої кислоти і навіть викликати перфорацію шлунка. Крім того, можлива затри- мка іонів натрію і води, утворення набряків. Кальцію карбонат основний може привести до гіперкальціємії, гіперкальціурії, запору, швидко починає діяти, але вплив тривалий. Магнію оксид починає діяти повільно, має достатню тривалість дії, може викли- кати гіпермагніємію, послаблюючий ефект. Магнію силікат подібний до магнію оксиду, але послаблюючий вплив виражений в меншому ступені. Кальцію карбонат та магнію карбонат входять до складу препарату "Рені". Іноді ці засоби поєднують з фітопрепаратами та засобами мінерального походження (ві- калін, вікаір). З антацидів, які погано всмоктуються, належить алюмінію гідроокис, що воло- діє антацидним, обволікаючим та адсорбуючим ефектом. Алюмінію гідроокис з магнію оксидом входить до складу антацидного засобу альмагелю, а з магнію гідроокисом до складу маалоксу. 6.2.3. Гастропротектори Гастропротектори (цитопротектори) вміщують групу препаратів, які впливають на слизову оболонку шлунка та запобігають пошкоджуючій дії на неї хімічних або фізичних факторів. Гастропротектори представлені двома групами: 1. Препарати, які створюють механічний захист слизової оболонки шлу- нка (сукральфат, вісмуту трикалію динітрат). 2. Препарати, які підвищують захисну функцію слизового бар'єра та стійкість слизової оболонки до дії пошкоджуючих факторів (карбеноксолон, мізо- простол та ін.). Сукральфат (вентер, антепсин) сам створює механічний захист, а у кислому се- редовищі внаслідок полімеризації також залучає у гастропротецію простаглан- дини та SH-вмісні речовини. Вісмуту трикалію динітрат (де-нол, віс-нол) під впливом хлористоводневої ки- слоти утворює осад з високою спорідненістю до глікопротеїнів слизової оболонки, 286 особливо до некротизованих тканин, утворює захисний шар. Він також впливає на підвищення утворення натрію гідрокарбонату та завдяки вісмуту – на Helicobacter pylori. З препаратів, що покращують бар'єрну функцію шлунка належить лікарський засіб з коренів солодки – карбеноксолон натрію, що також інгібує ферменти, які інактивують простагландини. До гастропротекторів належить синтетичний препарат простагландинів (ПГЕ1) мізопростол, який підвищує стійкість клітин слизової оболонки шлунка, поліпшує мікроциркуляцію. Гастропротекторами також є препарати з репаративним впливом солкосерил, метилурацил, похідне кислоти альгінової (капальгат), екстракт шишок вільхи (аль- тан) та ін. |