Лекції фармакологія. Фарма лекции. З фармакології для студентів медичних факу
 Скачать 3.61 Mb.
|
|
10.1. ГОРМОНАЛЬНІ ПРЕПАРАТИ ГІПОФІЗУ ТА ГІПОТАЛАМУСУ Гіпоталамо-гіпофізарна система є вищим регулятором функцій ендокринних за- лоз. В гіпоталамусі виробляються рилізинг-гормони, що стимулюють або гальму- ють секрецію гормонів гіпофізу У передній частці гіпофіза виробляються гормони, які регулюють функції ін- ших залоз внутрішньої секреції: адренокортикотропний, тиреотропний, гонадо- тропний та ін. Їхні синтез і виділення відбуваються за принципом зворотного зв’язку: при зниженні вмісту гормонів у крові збільшується вироблення відповід- ного тропного гормону гіпофіза, а при збільшенні рівня гормону в крові вироб- лення тропного гормону зменшується. З препаратів гіпофізу в клінічній практиці знайшли застосування кортикотропін (адренокортикотропний (АКТГ)), соматотропний гормони гіпофіза (соматотро- пін), гонадотропін природні та рекомбінантні. Кортикотропін – препарат природ- ного АКТГ, поліпептид, що містить 39 амінокислот, отримують з крупної рогатої худоби Фармакокінетика. Після парентерального введення ефект розвивається швидко, тривалість дії залежить від способу введення, в середньому 4-6 годин. Препарат екскретується нирками. Фармакодинаміка. Кортикотропін стимулює вироблення глюкокортикоїдів кір- ковою речовиною надниркових залоз, стимулюючи специфічні рецептори. Голо- вні ефекти – вплив на вуглеводний, білковий, жировий обмін, протизапальна, про- тиалергічна, імунодепресивна дія Показання до застосування – вторинна медикаментозна атрофія кори наднирни- ків після тривалого введення глюкокортикоїдів та з діагностичною метою. Дія ко- ртикотропіну опосередкована, вона залежить від вихідного функціонального стан надниркових залоз: у разі атрофії кіркової речовини надниркових залоз активність цього гормону не проявляється. Побічна дія. Набряки, підвищення артеріального тиску, посилення катаболіч- ний процесів, безсоння, затримка регенерації, алергічні реакції. Протипоказання. Гіпертонічна хвороба, цукровий діабет, виразкова хвороба, гострий ендокардит, виражена серцева недостатність. За наявності надниркової недостатності застосо- вувати кортикотропін небезпечно, бо це може призвести до виснаження наднир- кових залоз, які відіграють важливу роль у адаптивних реакціях організму. Синтетичний аналог кортикотропіну синактен-депо (тетракозактрин), що рідко викликає алергічну дію застосовують за тими ж показаннями, а також при аміот- рофічному склерозі. Соматотропний гормон (соматотропін) справляє анаболізуючий вплив, сприяє синтезу білка, підвищує транспорт амінокислот, активує транспорт РНК, стиму- лює ріст і збільшує скелет і масу органів, затримує фосфор, кальцій, натрій, акти- вує ліполіз. 341 Показання. Замісна терапія при гіпофізарній недостатності (карликовості), а та- кож для стимуляції процесів регенерації. Тиротропін – аналог тиреотропного гормону, стимулює секрецію гормонів щи- топодібної залози, впливає на поглинання йоду щитоподібною залозою, йоду- вання тирозину, синтез гормонів, а також на ендоцитоз та протеоліз тиреоглобу- ліну. Показання. Недостатність щитоподібної залози, диференційна діагностика мік- седеми. Препарати гонадотропних гормонів гіпофізу представлені препаратами людсь- ких гонадотропних гормонів – гонадотропін хоріогонічний, гонадотропін менопа- узальний. Гонадотропін менопазуальний (пергонал, менотропін) виділяють з сечі жінок, які є в менопаузі. Препарат має фолікулостимулюючу активність. Показання. Не- дорозвиток фолікулів, нестача естрогенів, гіпогонадизм гіпоталамо-гіпофізарного генезу у чоловіків. Гонадотропін хоріогонічний (пролан, хоріогонін), що продукується плацентою отримують з сечі вагітних жінок. Препарат має лютеонізуючу активність. Показання. Порушення менструального циклу, деякі види безпліддя у жінок. Чоловікам призначають при явищах гіпогеніталізму, статевого інфантилізму, при крипторхізмі. Рекомбінантні препарати з фолікулостимулюючою активністю (фолітропін- бета) призначають при безплідді жінкам, а чоловікам при порушенні сперматоге- незу. Препаратами задньої частки гіпофіза, що впливають на тонус непосмугованої м'язової тканини, є вазопресин та синтетичний аналог - десмопресин, які підвищу- ють тонус гладком'язових органів, особливо судин, що опосередковано через сти- муляцію V1α-рецепторів у значних дозах. Підвищення артеріального тиску пов’язано з безпосереднім впливом на рецептори м’язів артеріол та капілярів. Го- ловний ефект (антидіуретичний), що обумовлений підвищенням проникності ди- стальних канальців та збірних трубочок, реалізується внаслідок взаємодії препара- тів з V2 рецепторами. Це веде до реабсорбції води та зменшення (нормалізацією) підвищеного діурезу. Препарат може сприяти вивільненню кортикотропіну вна- слідок стимуляції V1β-рецептора. Вазопресин стимулює агрегацію тромбоцитів, впливає на V1 –рецептори та підвищує концентрацію VII фактору згортання крові. Показання. Нецукровий діабет, енурез, поліурія, полідипсія, стан після опера- цій. Побічна дія. Підвищення артеріального тиску, головний біль, коронароспазм, посилення перистальтики кишок, риніт, біль у животі. Протипоказання. Підвищена чутливість до препарату, анурія, набряки різної етіології, серцева недостатність, понижений осмотичний тиск плазми крові. Окситоцин, та його похідне демокситоцин стимулюють скоротливу здатність міометрію. Показання. Стимуляція пологів при первинній та вторинній слабкості пологової діяльності, профілактика та лікування плацентарної та атонічної маткової кров- течі. 342 Побічна дія. Нудота, блювання, екстрасистолія, брадикардія. Протипоказання. Невідповідність розмірів плоду та тазу породіллі, поперечне положення плоду, загроза розриву матки. Продукція тропних гормонів регулюється гіпоталамусом, що виробляє рилі- зинг-гормони та пригнічуючі гормони. Синтетичним аналогом рилізинг-фактору гормону росту є серморелін, який стимулює продукцію і секрецію гормону росту соматотрофними клітинами перед- ньої долі гіпофізу. Показання. Діагностика при підозрі на недостатність гормону росту. Побічна дія. Жар, припливи крові до голови. Протипоказання. Підвищена чутливість до препарату, вагітність, годування гру- ддю. Тиротропін рилізинг гормон (рифатироін) стимулює продукцію та секрецію ти- реотропного гормону та пролактину передньою долею гіпофізу. Показання. Диференціальна діагностика дисфункції щитоподібної залози, гіпе- ртиреоз. Побічна дія. Головний біль, коливання артеріального тиску, неспокій, пітли- вість, тиск у грудях, алергічні реакції, гіперемія та болючість у місці введення. Протипоказання. Підвищена чутливість до препарату, нестабільна стенокардія, серцеві аритмії, схильність до бронхообструктивного синдрому. Аналогом соматостатину є стиламін. Стиламін уповільнює кровообіг в черев- них артеріях та понижує об’єм кровообігу. Препарат соматостатину стиламін застосовують для зупинки кровотеч з розши- рених вен стравоходу. Побічна дія. Запаморочення, припливи до обличчя, брадикардія, нудота, блю- вання. Протипоказання. Підвищена чутливість до препарату. Октреатид (сандостатин) – синтетичний октапептидний аналог соматостатину, що діє триваліше, його призначають як при кровотечах з розширених вен страво- ходу так і при акромегалії. Аналоги природних гонадотропін рилізинг гормонів – бусерелін (бусерелін- депо, супрефакт-депо), призначають при ендометріозі, міомі матки, геперпласти- чних процесах, для лікування безпліддя, при гормонозалежному раку передміху- рової залози; гозерелін (золадекс) – при злоякісних новоутвореннях передміхуро- вої та молочної залоз, ендометріозі, фібромі матки. Аналогічні покзання мають трипторелін (декапептил), лейпрорелін (елігард). Існують антигонадотропін рилізинг гормони ганірелікс (оргалутран) та цетро- релікс (цетротид), для попередження підвищення рівня лютеінізуючого гормону у жінок 10.2. ГОРМОНАЛЬНІ ПРЕПАРАТИ ЩИТОПОДІБНОЇ І ПАРАЩИТО- ПОДІБНИХ ЗОЛОЗ Медикаментозна корекція розладів функції щитоподібної залози здійснюється наступними групами препаратів: 343 1. Лікарськими засобами, які призначають при гіпотиреозі (засоби замі- сної, терапії, препарати гормонів щитовідної залози) 2. Лікарські засоби, які призначають при гіпертиреозі (антитиреоїдні за- соби) При гіпотиреозі призначають препарати гормонів щитоподібної залози (трийод- тироніну гідрохлорид L-тироксин), препарати неорганічного йоду (антиструмін, йодомарин), їх комбінації. Еталонним препаратом є L-тироксин (левотироксин, еутирокс). Фармакокінетика. L-тироксин активно всмоктується в проксимальній та серед- ній частині здухвинної кишки, абсорбція 50-80%, максимальна концентрація спо- стерігається через 6-7 годин, виражений ефект – через 5-8 діб. 99% препарату зв’язується з білками крові. Медикамент перетворюється в печінці та нирках шля- хом дезамінування, дейодування та кон’югації. Екскретується з сечею та фекалі- ями. Дія трийодтироніну гідрохлориду настає швидше – через 24-48 годин, триває кілька днів. Фармакодинаміка. Подібно гормонам гормональні препарати трийодтироніну гідрохлорид та тироксин регулюють обмінні процеси в організмі, впливають на диференціацію та ріст тканин, підвищують основний обмін, в малих дозах стиму- люють, а у великих пригнічують окисне фосфорилювання, потенціюють дію адре- наліну на серцево-судинну систему. Виражений вплив їх спостерігається на фор- мування мозку, кісткової тканини, зубів та інших органів і систем. Препарати гор- монів підвищують чутливість тканин до паратгормону і кальцитоніну, що сприяє нормальному формуванню скелету, розвитку і нормалізації функцій м'язової та не- рвової тканин. У разі недостатньої функції щитоподібної залози (гіпотиреоз) у ди- тячому віці знижується активність всіх обмінних процесів, що проявляється відс- таванням у рості та розумовому розвитку (кретинізм). У дорослих гіпофункція щитоподібної залози проявляється зниженням основного обміну, порушенням процесів терморегуляції у вигляді гіпотермії, набряком шкіри та ожирінням (мік- седема). У разі недостатнього надходження в організм йоду, який потрібний для синтезу гормонів щитоподібної залози, розвивається ендемічний зоб. При цьому щитоподібна залоза збільшена в розмірах, але гормонпродукуюча функція її зни- жена. Показання. Лікування гіпотиреозу з метою замісної терапії, мікседема, крети- нізм. Препарати тиреоїдних гормонів належать до основної групи , до допоміжної групи - глюкокортикоїдні та вітамінні препарати. Для лікування гіпофункції щитоподібної залози застосовують також комбіно- вані препарати – тиреотом та новотирол. Їх лікувальний ефект пов'язаний з ная- вністю в його складі двох гормонів щитоподібної залози: тироксину та трийодти- роніну. Побічна дія. Серцебиття, тахікардія, пітливість, тремор кінцівок, збудження, безсоння, гіпергідроз, зменшення маси, алопеція, порушення функції нирок та над- нирників. 344 Протипоказання. Гіпертиреоідизм, підвищена чутливість до препаратів, ін- фаркт міокарду в гострій стадії. Гострий міокардит, важкі форми ішемічної хво- роби, хвороба Адисона, тахікардія, важка артеріальна гіпертензія. Надмірне підвищення гормонпродукуючої функції залози приводить до поси- лення обміну речовин, перезбудження парасимпатичного відділу нервової сис- теми (тиреотоксикозу або дифузному токсичному зобу). Гіперфункція щитоподібної залози зумовлює розвиток у людини базедової хво- роби, яка проявляється прогресуючим схудненням, випинанням очного яблука, тремтінням кінцівок, підвищенням температури тіла, тощо. У таких випадках лі- кування спрямоване на пригнічення функції щитоподібної залози. Застосовують препарати антитиреоїдної дії мерказоліл, метилтіоурацил. Механізм їх дії спрямо- ваний на порушення йодування амінокислоти тирозину і утворення тироксину. Фармакокінетика. Тіамазол (мерказоліл) швидко всмоктується, діє 6 годин, екс- кретується нирками. Фармакодинаміка. Мерказоліл та метилтіоурацил пригнічують синтез тиреоїд- них гормонів у щитоподібній залозі. Показання. Дифузний токсичний зоб різного ступеня важкості. Побічна дія. Диспепсичні явища, пригнічення кровотворення: лейкопенія, агра- нулоцитоз, гепатотоксичність, алергічні реакції. Протипоказання. Вагітність, годування груддю, виражена лейкопенія, тро- мбоцитопенія, вузлова форма зобу, для пригнічення функції щитоподібної за- лози можна призначати препарати йоду, калію йодид, які пригнічують проду- кцію тироліберину та тиреотропного гормону гіпофізу. Препарати також зни- жують продукцію тиреоідних гормонів опосередковано та зменшують об’єм щитоподібної залози. При деяких формах гіпертиреозу призначають радіоак- тивний йод І131, який викликає деструкцію щитоподібної залози головним чи- ном завдяки бета-променям. У С-клітинах щитоподібної залоги утворюється кальцитонін – гормон, який, бу- дучи антагоністом паратгормону, знижує рівень кальцію в крові, сприяє фіксації кальцію в кістках і ослаблює їхню резорбцію. Застосовують препарати з його вмі- стом при остеопорозі та нефрокальцинозі. Кальцитрин – препарат щитоподібних залоз свиней, міакальцик – синтетичний препарат кальцитоніну лося, як і кальцитонін, сприяють активації репаративних процесів у кістковій таканині. Показання. Переломи, остеопороз, хвороба Педжета, пухлини кісток, біль, які пов’язані з остеолізом. Паращитоподібні залози секретують паратгормон. Його препарат паратиреоі- дин підвищує рівень кальцію в крові за рахунок декальцифікації кісток, сприяє підвищенню його реабсорбції в канальцях нирок і збільшенню всмоктування в шлунково-кишковому тракті. Рівень фосфору в крові при цьому знижується. Па- ратгормон, підвищуючи концентрацію кальцію в крові, приводить до зниження проникності клітинних мембран і обумовлює протинабряковий ефект. В клінічній практиці використовують паратиреоїдин тваринного походження. Паратиреоїдин призначають як замісну терапію при гіпопаратиреозі, рідко -- для 345 лікування гострого нападу тетанії (обов'язково поєднують із внутрішньовенним повільним введенням 10% розчину кальцію хлориду). Фармакокінетика. Початок дії – через 12-24 години. Показання. Замісна терапія при гіпопаратиреозі. Побічна дія. Патологічні переломи, слабкість, в’ялість, блювання, діарея, осте- опороз. При надмірній кількості паратиреоідину призначають його антагоніст – динатрій-етан-1-окси-1,1-дифосфонат та інші біфосфонати. 10.3. ГОРМОНАЛЬНІ ПРЕПАРАТИ ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ ТА ЇХ СИНТЕТИЧНІ АНАЛОГИ Підшлункова залоза виділяє два гормони: інсулін і глюкагон, які різноспрямо- вано впливають на рівень глюкози в крові. Інсулін знижує вміст глюкози в крові, сприяючи її транспорту через клітинні мембрани та утилізації в тканинах, стиму- лює утворення глюкозо-6-фосфату, активізує процеси енерготворення, посилює синтез білків і жирних кислот. За недостатнього продукування інсуліну β-кліти- нами панкреатичних острівців (острівці Лангерганса) розвивається цукровий діа- бет. Ця тяжка хвороба проявляється підвищенням рівня цукру в крові й появою його в сечі, порушенням окисних процесів (з накопиченням кетонових тіл), ліпід- ного обміну й розвитком судинної патології (діабетичні ангіопатії). Порушення вуглеводного (інсулінозалежних тканин), електролітного балансу і кетоацидоз призводять до розвитку тяжкого прояву цукрового діабету – діабетичної коми. Інсулін – білок, що складається з двох поліпептидних ланцюгів, сполучених ди- сульфідними містками. У наш час здійснено отримання свинного і бичачого інсу- ліну, а також людини, отриманий методами генної інженерії. Введення інсуліну хворим на цукровий діабет супроводжується зв’язуванням з інсуліновими рецепторами, активацією фосфорилювання та ферментів вуглевод- ного обміну, зниженням рівня глюкози в крові й накопиченням у тканинах гліко- гену. Знижується рівень глюкозурії і зменшуються прояви зумовленої нею поліу- рії та полідипсії. Нормалізуються білковий і ліпідний обміни, що призводить до зниження вмісту азотистих основ у сечі; у крові й сечі не визначаються кетонові тіла. Показання. Інсулін використовують для замісної терапії при тяжких формах ін- сулінозалежного цукрового діабету зі схильністю до кетоацидозу. Інсуліни короткочасної дії призначають також для встановлення дози, ліку- вання гіперглікемічної коми, стимуляції апетиту, в антиаритмічних сумішах, в психіатрії. Існують різні види інсуліну залежно від тривалості його дії (короткий, середній, тривалий, надтривалий). Початок дії Максимальна дія Тривалість дії Інсуліни надшвидкої дії (епайдра, інсу- лін-ліспра, інсулін-детемер) 5-10 хв 2 – 3 год 5 - 8 год 346 Інсуліни швидкої дії (Актрапід (свиня- чий) Монодар, Хумадар, Фармасулін (людсь- кий)) 15 – 30 хв 2 – 3 год 5 - 8 год Середньої тривалості (Монодар В, Мо- нодар К30, Хумадар В, Фармасулін НМП, Протофарм НМ) 1 – 2 год 3 – 6 год 12 – 20 год Тривалої дії (Лантус, Інсулін-лонг) – забезпечує безпікову дію до 24 годин)) 2 год 6 – 12 год till 24 год Надтривалої дії (МК Суінсулін-ульт- ралонг, Інсулін ультраленте МС, Хуму- лін ультраленте) 4 – 5 год 8 – 14 год 25 – 36 год Завдяки сучасним технологіям отримують високоочищені (монокомпонентні), кристалізовано монопікові (хроматографічно очищені з виділенням піку інсуліну) інсуліни. Дозу інсуліну розраховують індивідуально з урахуванням тяжкості про- цесу на підставі вмісту глюкози в добовій сечі. Після досягнення компенсації для зменшення кількості ін'єкцій хворих переводять на інсулін тривалої та надтривалої дії: суспензія цинк-інсуліну кристалічного, суспензія інсуліну-ультралонг та інші. Часто для лікування використовують комбінації різних видів інсуліну (за тривалі- стю дії). Препарати інсуліну не позбавлені недоліків. Інсулін короткочасної дії ін- активується в печінці інсуліназою, через що діє нетривалий час. Побічна дія. Ін'єкції інсуліну досить болючі, в місці його введення можуть ви- никати інфільтрати. Інсулін і його пролонговані форми можуть зумовлювати але- ргічні реакції, гіпоглікемічну кому з втратою свідомості, судомами, ліподистро- фію. При легкому ступені гіпоглікемії її можна компенсувати за допомогою вве- дення в організм цукру або багатої на вуглеводи їжі. При гіпоглікемічній комі па- рентерально вводять глюкозу. Протипоказання. Підвищена чутливість до препарату. Крім інсуліну як синтетичні цуркознижувальні засоби використовують також похідні сульфанілсечовини (хлорпропамід, глібенкламід, гліклазид, гліквідон, глі- пізид), бігуаніди (метформін), похідні амінокислот (натеглінід, репаглінід), тіазо- лідиндіони (піоглітазон, розиглітазон), інгібітори альфа-глюкозидази (акарбоза). Похідні сульфанілсечовини призначають хворим на цукровий діабет середньої тяжкості як додаток до дієтотерапії. Бігуаніди доцільно використовувати у разі ін- суліннезалежного цукрового діабету середньої тяжкості. Вони поєднуються також з інсуліном та сульфаніламідами. Механізм дії похідних сульфанілсечовини та амінокислот пов'язаний із підвищенням секреції інсуліну завдяки блокаді АТФ- залежних калієвих каналів в бета-клітинах підшлункової залози. Виникаюча депо- ляризація мембрани веде до відкриття кальцієвих каналів та в свою чергу підви- щення секреції інсуліну, підвищенням чутливості до інсуліну клітин-мішеней. 347 Хлорпропамід, препарат першого покоління практично не застосовують у зв’язку з побічними ефектами. Глібенкламід (манініл, маніглід, маніл – один з найбільш призначаємих препа- ратів). Фармакокінетика. Після перорального введення ефект через 1-2 години, трива- лість 12-24 години. Зв’язок з білками плазми – більше 98%. В печінці препарат повністю перетворюється у два головних метаболіти: 4-транс-гідроксиглібенкла- мід та 3-цис-гідроксиглібенкламід. Обидва метаболіти екскретують з сечею та жо- вчю. Фармакодинаміка. Препарат понижує рівень глюкози у хворих на цукровий ді- абет ІІ типу та у здорових осіб. Показання. Інсулінензалежний діабет ІІ типу. Протипоказання. Інсулінзалежний діабет І типу, метаболічний ацидоз, прекома, гіперглікемічна кома. З препаратів другого покоління призначають гліпізид, мінідіап, глінез, гліквідон (глюренорм), гліклазид (діабетон), діаглізид (гліплідар), глютам, діабрезид, ри- клід. Препарати ІІ покоління можуть блокувати АТФ-залежні калієві канали серця та погіршувати серцеву діяльність, тому широко застосовують препарат ІІІ поко- ління – глімепірид (амарил, глібетик, гліпомар, глірид, діамепірид, діапірид, олтар, амікс, гліанов, глімарил, діабрекс, меглімід, оліор). Фармакокінетика. Глімепірид має високу біодоступність, зв’язок з білками крові 99 %. Максимальна концентрація спостерігається через 2,5 години, період напіввиведення – 5-8 годин. Перетворюється в печінці за участі цитохромів, утво- рюються метаболіти, гідроксипохідні та карбоксипохідні. Препарат екскретує з се- чею у вигляді метаболітів – 58%, з фекаліями – 35%. Показання. Цукровий діабет ІІ типу. Побічна дія. Гіпоглікемія, порушення зору, нудота, блювання, діарея, важкість у шлунку, підвищення рівня печінкових ферментів, порушення функції печінки, тромбоцитопенія, алергічні реакції. Протипоказання. Цукровий діабет І типу, діабетичний кето ацидоз, діабетична прекома та кома, підвищена чутливість до препарату. Репаглінід (ново норм) – похідне амінокислот. Фармакокінетика. Швидко всмоктується в травному каналі. Максимальна кон- центрація спостерігається через 1 годину, потім швидко знижується. Час напівви- ведення – 1 година. Метаболізм повний у печінці, екскреція – переважно з жовчю, невелика частка (менше 8% )- з фекаліями. Фармакодинаміка. Аналогічна похідним сульфонілсечовини, але дія є коротко- часною. Показання. Цукровий діабет ІІ типу для контролю рівня глюкози у крові після прийому їжі (постпрандіальна). Побічні ефекти. Гіпоглікемія, біль у животі, нудота, алергічні реакції, пору- шення зору, підвищеня активності печінкових ферментів. Механізмдії похідних бігуанідів зумовлений стимуляцією поглинання скелет- ними м'язами глюкози й пригніченням процесів усмоктування її в кишечнику, 348 стимуляцією анаеробного гліколізу, зниженням продукції глюкози гепатоцитами та рівня глюкагону. Метформін (глікомет, глюкофаш, метфогама, панфор, сіофор, тефор, багомет, діанормет, лангерин, метфордар). Фармакокінетика. Препарат всмоктується у 12-палій кишці, в тонкому кишеч- нику, біодоступність 50 – 60 % не зв’язується з білками плазми, швидко розподі- ляється у тканинах, накопичується у стінках травного каналу, печінці, легенях, ни- рках. Максимальна концентрація спостерігається через 2 години. Не метаболізу- ється, екскретується з сечею протягом 8 годин. Фармакодинаміка. Препарат понижує рівень глюкози, тригліцеридів, холесте- рину, підвищує концентрацію вільних жирних кислот, активує фібриноліз, галь- мує агрегацію тромбоцитів. Показання. Інсуліннезалежний діабет ІІ типу. Опасистість з гіперліпопротеї- немією, інсулінзалежний діабет І типу – для пониження прийому інсуліну. Побічна дія. Анорексія, металевий присмак у роті, нудота, блювання, біль в епі- гастрії, ацидоз, рідко –мегалобластна анемія. Протипоказання. Підвищена чутливість до препарату, декомпенсований цукро- вий діабет, ацидоз, нирково-печікова недостатність, цироз печінки, вагітність, го- дування груддю. Піоглітазон (нілгар, піоглар, піоз, піонорм) підвищує чутливість до інсуліну ін- сулінозалежних тканин, сенсибілізує інсулінові рецептори. Фармакокінетика. Після прийому всередину визначається в крові через 30 хви- лин, максимальна концентрація – через 2 години. Зв’язок з білками крові – більше 99%, переважно з альбумінами. Метаболізм у печінці: гідоксилювання, окиснення, кон’югація – за участю головних ферментів цитохрому Р450. Період напіввиве- дення незміненого препарату 3 – 7 годин, метаболітів 16 -24 години. 15 – 30% екс- кретує з сечею, більша частина – з фекаліями. Фармакодинаміка. Піоглітазон – агоніст гама рецепторів, які активуються про- ліфераторами пероксидом (r-PPAR), що містяться в жировій, м’язовій тканині, пе- чінці. Внаслідок збудження рецепторів, модулюється транскрипція генів, чутли- вих до інсуліну, що беруть участь в кронтролі рівня глюкози, метаболізмі ліпідів. Препарат понижує інсулінорезистентність в периферичних тканинах, печінці, пі- двищуючи утилізацію глюкози. Показання. Інсуліннезалежний цукровий діабет ІІ типу. Побічна дія. Гіпоглікемія, сухість в ротовій порожнині, диспептичні розлади, анемія, серцева недостатність, набряки, ангіоневротичний набряк, висипання, све- рбіж, кропив’янка. Протипоказання. Підвищена чутливість до препарату, інсулінозалежний діабет І типу, діабетичний кетоацидоз, вагітність, годування груддю. Акарбоза (глюкобай) є зворотним інгібітором альфа-амілази та кишкової мем- бранзв’язаної альфа-глікозидази і тому порушує утворення і всмоктування моно- цукрів в кишечнику. Фармакодинаміка. Препарат понижує рівень глюкози в крові, згладжує коли- вання концентрації. 349 Показання. Цукровий діабет ІІ типу, цукровий діабет І типу – у складі компле- ксної терапії. Побічна дія. Метеоризм, діарея, біль у животі, підвищення рівня трансаміназ. Протипоказання. Підвищена чутливість до препарату, хронічні захворювання кишечника, підвищене газоутворення, пахова грижа, стеноз травного каналу, ви- разки слизової оболонки стравоходу, вагітність, годування груддю. Застосовують також інгібітори альдозо-редуктази – ізодибут, гомеопатичні та рослинні засоби (арфазетин, садифіт, квасолі плоди, чорниці паростки та ін.). Нові препарати для лікування дібету: 1. Інкретини – синтетичні аналоги гормонів, що стимулюють секрецію інсу- ліну після прийому їжі (шлунковий інгібіторний поліпетид і глюкагоноподібний пептид-1) – препарат екзенатид – стимулює секрецію інсуліну, пригнічує глюка- гону 2. Інкретинові міметики – селективно інгібують дипептидилпептидазу, що ві- дповідає за деградацію глюкагону. Препарат вілдаглінтин 3. Інгаляційна форма інсуліну 4. Епідермальний фактор росту |