Лекції фармакологія. Фарма лекции. З фармакології для студентів медичних факу
 Скачать 3.61 Mb.
|
|
Препарати Тіаміну хлорид (Tiamini chloridum) таблетки по 0,00258, 0,00645 і 0,0129 г; ам- пули по 1 мл 3% і 6% розчину. Рибофлавін (Riboflavinum) порошок; таблетки по 0,002 і 0,01 г. Піридоксину гідрохлорид (Pyridoxym hydrochlondum) порошок; таблетки по 0,002 і 0,005 г; ампули по 1 мл 1% і 5% розчину. 332 Кислота нікотинова (Acidum nicotinicum) порошок; таблетки по 0,05 г; ампули по 1 мл 1% розчину. Кислота аскорбінова (Acidum ascorbinicum) драже по 0,05 г; таблетки по 0,1 г; ампули по 1 і 2 мл 5% та 10% розчину натрію аскорбінату. Рутин (Rutinum) порошок; таблетки по 0,02 г. Ретинолу ацетат (Retinoli acetas) драже по 3300 МО (0,001 г); таблетки по 33000 МО (0,0135); 3,44%, 6,88% і 8,6% олійні розчини для прийому всередину; капсули по 5000, 33000, 100000 МО; ампули по 1 мл, що містять 25000, 50000 і 100000 МО (для внутрішньом'язових ін'єкцій). Ергокальциферол (Ergocalciferolum) драже по 500 МО; 0,0625%, 0,125% та 0,5% олійні розчини (містять відповідно в 1 мл 25000, 50000, 200000 МО); капсули по 500 МО або 1000 МО; 0,5% спиртовий розчин (1 мл містить 200000 МО). Токоферолу ацетат (Tocoferoli acetas) флакони по 10, 20, 25, 50 мл 5%, 10% і 30% розчину; капсули по 0,1 або 0,3 г; ампули по 1 мл 5%, 10%, 30% олійного розчину. Відеїн (Videinum) таблетки 1500 МО Вікасол (Vikasoium) порошок; таблетки по 0,015 г; ампули по і мл 1% розчину. 333 Р о з д і л 9. ФЕРМЕНТИ, КОФЕРМЕНТИ ТА АНТИФЕРМЕНТНІ ЗАСОБИ Динамічну рівновагу обмінних процесів в організмі регулюють біологічні ката- лізатори – ферменти та інгібітори – антиферменти. Ферментні препарати це ліка- рські засоби, що вміщують ферменти. Лікарські засоби, що застосовують з метою пригнічення активності ферментів, називаються інгібіторами ферментів. Класифікація ферментів: 1. Пептидази (песин, адцидин-пепсин, сік шлунковий натуральний) 2. Протеази (трипсин кристалічний, хімотрипсин, колагеназа) 3. Нуклеази (рибонуклеаза, дезоксирибонуклеаза) 4. Фібринолітичні ферменти (стрептоліаза, фібринолізин, урокіназа, альтеп- лаза) 5. Ферментативні препарати гіалуронідази, які зменшують в’язкість гіалуроно- вої кислоти (лідаза, ронідаза,) 6. Поліферментні препарати a. замісної терапії (панкреатин, фестал, панзинорм, мезим-форте) b. системної терапії (вобензим, вобемугос, флогензим) 7. Коферментні препарати (кокарбоксилаза, кислота ліпоєва, кобамамід, рибо- флавіну мононуклеотид) 8. Антиферменти (інгібітори ферментів) 1. Інгібітори протеолітичних ферментів (контрикал, трасилол, гордокс) 2. Інгібітори фібринолізу (кислота амінокапронова) 3. Антихолінестеразні засоби (прозерин, галантаміну гідробромід та ін.) 4. Інгібітори МАО (ніаламід, піразидол) 5. Інгібітори ксантиноксидази (алопуринол) 6. Інгібітори ацетальдегіддегідрогенази (дисульфірам) 7. Інгібітори ГМГ-Ко-А-редуктази (симвастатин, аторвастатин та ін.) 8. Інгібітори АПФ (каптоприл, еналаприл, лізиноприл та ін.) 9. Інгібітори тестостерон-5-альфа-редуктази (фінастерид, дутастерид) 10. Інгібітори фосфодіестерази V (силденафілу цитрат, варденафіл, тадалафіл) 11. Інгібітори транскриптази (азидотимідин) 12. Інгібітори протеаз (індинавір) 13. Інгібітори нейрамінідази (осельтамевір) 14. Інгібітори альдозо-редуктази (ізодибут) 15. Інгібітори альфа-глюкозидази (акарбоза) 9.1. ФЕРМЕНТНІ ПРЕПАРАТИ 334 У лікувальній практиці використовують ферментні препарати тваринного (пеп- син, трипсин, хімотрипсин, рибонуклеаза, дезоксирибонуклеаза, лідаза, колаге- наза), мікробного (терилітин, гігролітин, стрептокіназа) та рослинного (папаїн, бромелаїн) походження. Пептидази розщеплюють білки до поліпептидів. Пепсин та сік шлунковий на- туральний призначають для замісної терапії при ахілії, гіпо- та анацидному гаст- риті, диспепсії. Протеази також розщеплюють пептидні зв’язки. Протеолітичні фе- рменти трипсин, хімотрипсин, рибонуклеаза застосовують при лікуванні гнійних процесів різної локалізації. Вони сприяють очищенню ран від некротизованих тка- нин розріджують густий секрет та ексудат, поліпшують мікроциркуляцію та інак- тивують біологічно активні речовини (брадикінін, гістамін), справляють антисеп- тичний вплив, стимулюють репаративні процеси і не впливають при цьому на здо- рові тканинні структури. Трипсин сприяє розплавленню некротичних тканин та фі- бринозних утворень, розрідженню в’язкого секрету, в тому числі в бронхах, ексу- дату, згустків крові. Має протизапальні властивості, поліпшує мікроциркуляцію, стимулює імунну систему. На здорові тканини, які містять інгібітори трипсину не впливає. Місцево призначають при гнійних ранах м'яких тканин . Показання. Запальні захворювання дихальних шляхів (пневмонія, бронхіт), де- структивні форми туберкульозу легенів і шийних лімфатичних вузлів, парадонтит, остеомієліт, тромбофлебіт, гайморит, отит, опіки, пролежні, ірит, іридоцикліт, крововиливи у камеру ока, набряк тканин після травм. Побічна дія проявляється подразненнями шкіри та слизових оболонок, інток- сикацією при всмоктуванні продуктів некролізу, алергічними реакціями, при вну- трішньом’язовому введенні, біль при введенні у м’яз, гіперемією, тахікардією. Протипоказання. Декомпенсована серцева недостатність ІІа-ІІІ ст., емфізема ле- генів з дихальною недостатністю ІІІ ст., некомпенсована форма туберкульозу ле- генів, гостра дистрофія печінки, цироз печінки, інфекційні гепатити, панкреатит, підвищена кровоточивість. Хімотрипсин гідролізує білки і пептони до низькомолекулярних пептидів. По- казання до застосування та побічна дія подібна до трипсину. Мазь Іруксол є комбінованим препаратом, що містить протеолітичний фермент колагеназу. Колагеназа - протеолітичний фермент, виділений з Clostridium histolyticum, викликає лізис некротизованих тканин, тим самим сприяючи ензима- тичному, безболісному очищенню рани. Крім того, коллагеназа стимулює процес грануляції і не пригноблює епітелізацію. До складу препарату входить хлорамфе- нікол, що є антибіотиком широкого спектру дії, активний відносно грамнегатив- них і грампозитивних бактерій. Іруксол застосовується для ензиматичного очи- щення ран при виразках і некрозах (зокрема при варикозних виразках, пролежнях, при гангрені кінцівок, особливо у хворих цукровим діабетом), а також при відмо- роженнях, при післяопераційних ранах, що тривало не гояться, після променевої терапії, при підготовці до трансплантації шкіри. Рибонуклеаза та дезоксирибонуклеаза викликають швидку деполімеризацію ри- бонуклеїнової та дезоксирибонуклеїнової кислот з утворенням рибонуклеотидів та дезоксирибонуклеотидів, є препаратами вибору для лікування інфекційних про- цесів викликаних вірусами. зменшують в’язкість гнійного ексудату. Застосовують 335 при гнійних ранах і захворюваннях вірусного генезу місцево і у вигляді ін'єкцій. Побічна дія проявляється у вигляді алергічних реакцій. Лідаза та ронідаза, які розщеплюють гіалуронову кислоту і підвищують прони- кність мембранних комплексів тканин. Показання. Лідазу призначають при контрактурах суглобів, рубцях після опіків, операцій, при гематомах, для кращого надходження препаратів до тканин. Роні- дазу призначають місцево при рубцях. Побічні ефекти. Алергічні реакції. Протипоказання. Злоякісні новоутворення, туберкульоз. Ферментні препарати призначають перед аутодермопластикою і для профілак- тики післяопераційних ускладнень. Фібринолітичні ферменти див. розділ "Засоби, які впливають на гемостаз". Поліферментні препарати замісної терапії див. розділ "Засоби, що впливають на травлення". Найбільш часто із засобів системної терапії призначають вобензим, який міс- тить панкреатин, рослинні ферменти (папаїн, промелаїн), ліпазу, амілазу, трипсин, хімотрипсин, рутазид. Завдяки інгредієнтам препарат володіє протизапальним, протинабряковим, фібринолітичним, антиоксидантним, гіполіпідемічним, проти- аритмічним, імуномодулюючим, знеболюючим, гемопоетичним ефектами. Меха- нізм протизапальної дії полягає в комплексоутворенні компонентів препарату з прозапальними речовинами. Вобензим широко застосовують в отоларингології, кардіології, гастроентерології, ревматології, ангіології, дерматології, пульмоноло- гії, ендокринології, неврології, онкології, хірургії, урології, гінекології, ортопедії, спортивній медицині. Побічна дія: алергічні реакції (кропив’янка), зміни консистенції та запаху фека- лій. Протипоказання. Підвищена чутливість до компонентів препарату, захворю- вання, при яких є високий ризик геморагічних ускладнень. До інших ферментних препаратів належить цитохром С, коензим Q, що мають антигіпоксантну, антиоксидантну, кардіопротекторну дію, L-аспарагіназа, яка во- лодіє протипухлинною активністю та ін. 9.2. КОФЕРМЕНТИ Це складні органічні речовини, які беруть участь у ферментативному каталізі, виконуючи функції активних центрів ферментів. Коферментні препарати є в пере- важній більшості похідними вітамінів (кокарбоксилаза, ліпоєва кислота, коба- мамід, рибофлавіну мононуклеотид) і застосовуються переважно для замісної те- рапії при патологічних процесах, які супроводжуються порушенням тканинного дихання. Їх призначають при коматозних станах, порушенні кровообігу, ацидозі, анемії, гепатиті, гіповітамінозі та ін. Одним із найбільш використовуваних у клініці коферментів є кокарбоксилаза, яка бере участь у регуляції багатьох біохімічних процесів в організмі зокрема в окисному декарбоксилюванні піровиноградної кислоти, пентозному циклі. 336 Кокарбоксилаза покращує мікроциркуляцію та обмінні процеси в міокарді і печі- нці, сприяє нормалізації серцевого ритму, зменшує ацидоз. Препарат призначають при діабетичному та інших видах ацидозу, який спостерігається при недостатно- сті коронарного кровообігу, інфаркті міокарда, печінковій недостатності. У клінічній практиці застосовують кислоту ліпоєву (берлітіон). Це кофермент, який бере участь у регуляції різних типів обмінних процесів в організмі в окислю- вальому декарбоксилуванні кетокислот, знижує рівень глюкози і відповідає за фі- зіологічну регенерацію гепатоцитів та нервових клітин. Препарат кислоти ліпоєвої берлітіон призначають при діабетичній нейропатії. Кобамамід є коферментною формою вітаміну В 12 та бере участь у всіх видах обміну, впливає на ріст організму, імунну систему та процеси регенерації. Приз- начають при комплексному лікуванні хронічного гепатиту, порушеннях кровотво- рення, цирозі печінки, невритах. Препарат карбонат містить кокарбоксилазу, кобамамід у комплексі з лізину гідро хлоридом, карні тину хлоридом, піридоксальфосфатом. Показання. Ішемічна хвороба серця, кардоіміопатія, серцева недостатність, ен- цефалопатія, уроджені генетичні аномалії метаболізму вищих жирних кислот, фі- зична, розумова втомлюваність, анорексія. 9.3. АНТИФЕРМЕНТИ Ця група препаратів застосовується у клінічній практиці для зменшення актив- ності певних ферментних систем. Найбільш поширені в медицині лікарські засоби, які інгібують активність про- теаз. Виділяють природні (контрикал, пантрипін, трасилол, гордокс) та синтети- чні (амінокапронова і параамінобензойна кислоти) препарати – інгібітори проте- олізу. Найчастіше їх застосовують для лікування гострого і хронічного панкреа- титу, в патогенезі якого провідну роль відіграє процес активації протеолітичних ферментів, які викликають деструкцію та аутоліз власної тканини підшлункової залози. При цьому захворюванні внаслідок підвищення активності кінінової сис- теми може мати місце виражене зниження артеріального тиску до колапсу. Інгібі- тори протеолітичних ферментів (контрикал, трасилол та ін.) послаблюють вплив трипсину і хімотрипсину та сприяють зниженню аутолізу в підшлунковій залозі, зменшують патологічну проникність судинної стінки, підвищують їх тонус. Крім того, препарати пригнічують фібриноліз, чим пояснюється їх кровоспинна дія. Антиферментний препарат контрикал інгібує кінінову та тромбінову системи, інактивує калікреїн, тромбопластин, трипсин, хімотрипсин, фібринолізин і ферме- нти – активатори плазміногену. Він попереджує розвиток деструктивних процесів у підшлунковій залозі. Застосовують при генералізованому пародонтиті, вираз- ково-некротичних ураженнях слизової оболонки порожнини рота. Призначають при цьому місцево (аплікації) або за допомогою електрофорезу. Контрикал, гор- докс та трасилол з ШКТ не всмоктуються і їх вводять внутрішньовенно крапельно. Побічна дія проявляється у вигляді місцевих і загальних алергічних реакцій, фле- бітів, підвищення температури, та інтоксикації продуктами некролізу. 337 Серед побічних ефектів інгібіторів ферментів слід відзначити можливість роз- витку алергічних реакцій різного ступеня. У такому випадку препарат слід відмі- нити. Дисульфірам (тетурам, еспераль) призначають у сполученні з невеликою кіль- кістю спирту етилового. Механізм дії дислульфіраму полягає у затримці окис- нення спирту етилового на рівні утворення ацетальдегіду, накопичення якого ви- кликає виражену інтоксикацію – відчуття страху, біль у ділянці серця, головний біль, гіпотензію, профузний піт, нудота, блювання. Лікування препаратом вироб- ляє у пацієнтів негативний рефлекс на етиловий спирт. Алопуринол є структурним аналогом гіпоксантину, препарат блокує фермент ксантиноксидазу, що приймає участь у синтезі сечової кислоти та попереджає утворення конкрементів. Призначають для лікування та попередження гіперуріке- мії. Антихолінестеразні див. розділ "Холінергічні засоби". Інгібітори МАО див. розділ "Антидепресанти". Інгібітори ГМГ-Ко-А-редуктази див. "Гіполіпідемічні лікарські засоби". Інгібітори АПФ див. розділ "Антигіпертензивні засоби". Фінастерид – інгібітор 5-альфа-редуктази ферменту, що перетворює тестосте- рон в більш активний дегідротестостерон. При гіперплазії передміхурової залози утворюється більше дегідротестостерону, тому лікування фінастеридом викликає регрес гіпертрофії передміхурової залози. Препарати Трипсин кристалічний (Trypsinum crystallіsatum) флакони або ампули по 0,005 та 0,01 г, флакони по 1 та 2 г. Лідаза(Lydasum). флакони 64 УО лідази. Панкреатин.(Pancreatinum).таблетки по 0,25г. Контрикал(Contrykal). ампули по 10000, 30000, 50000 ОД 338 Р о з д і л 10. ГОРМОНАЛЬНІ ПРЕПАРАТИ, ЇХ СИНТЕТИЧНІ ЗАМІННИКИ ТА АН- ТАГОНІСТИ Гормони – дуже важливі для обміну речовин. Терміном "гормон" вчені Bayliss та Starling позначили секрет залоз внутрішньої секреції, тому що ці залози виділя- ють гормони безпосередньо у кров. Гомони впливають на органи – мішені, безпо- середньо стимулюють їх рецептори та викликають метаболічні зміни. До центральних залоз належать гіпофіз, гіпоталамус, до периферичних – щито- подібна, паращитоподібні, підшлункова залози, наднирники, статеві залози. Гіпоталамус продукує рилізинг фактори, які стимулюють функцію відповідних клітин гіпофізу, який починає продукувати тропні гормони. В свою чергу тропні гормони стимулюють інкреторну активність периферичної залози, а гормони пе- риферичних залоз після надходження у системний кровообіг досягають тканин- мішеней, стимулюють їх рецептори, викликають у них зміни. Вони також стиму- люють рецептори гіпоталамусу і гіпофізу, гальмують продукцію рилізинг-гормо- нів гіпоталамусу та тропних гомонів аденогіпофізу. Гормональні препарати – це лікарські засоби природних гормонів або їх син- тетичні замінники. Антагоністи гормонів – лікарські засоби, які пригнічують активність залоз внутрішньої секреції шляхом гальмування утворення чи виділення гормонів. До залоз внутрішньої секреції відносяться: гіпоталамус, гіпофіз, епіфіз, щито- подібна, паращитоподібні, підшлункова, наднирникові та статеві залози. Ендокринні залози мають дуже важливу та багатогранну роль в регуляції обмін- них процесів, підтримці гомеостазу, функції нервової, серцево-судинної, травної та інших систем, мають особливе значення в процесах розвитку та росту дитячого організму. Порушення нормального функціонування ендокринних залоз приводить до зменшення або збільшення продукції гормонів і обумовлює розвиток захворю- вань, що потребують відповідної гормональної терапії. З урахуванням причини функціональних розладів (порушення синтезу, секреції, депонування, транспорту, метаболізму, виведення чи ефективності гормону) і, фармакотерапія може бути за- місною (інсулін), стимулюючою (кортикотропін) або інгібуючою (антитиреоїдні засоби). Гормонотерапія може бути не лише етіотропною, як то при відповідних ендокринних захворюваннях, а й фармакодинамічною, показаною при окремих маніфестуючих проявах хвороби, при запаленні, алергічних реакціях та порушен- нях процесів метаболізму. Гормональні препарати відрізняються від гормонів: 1. Вони не є субстратами енергетичного або пластичного обміну, але вплива- ють на енергетичний та пластичний обмін. 339 2. Вони мають побічну дію, показання, протипоказання. 3. Вони взаємодіють з іншими біологічно-активними речовинами та препара- тами. Існує декілька класифікацій гормональних препаратів. Широко застосовується класифікація, що базується на їх походженні. Відповідно до неї гормональні пре- парати об’єднують в групи, кожна з яких отримала назву від залози внутрішньої секреції, що їх синтезує. Так розрізняють гормональні препарати наступних груп: тиреоїдині: тироксин, трийодтироніну гідрохлорид, паратиреоїдні: паратиреоїдин, кори наднирників (гідрокортизону ацетат та їх синтетичні замінники: преднізолон, метилпреднізолон, дексаметазон, триамцинолон, флутиказону півалат, бекломе- тазону дипропіоеат), підшлункової залози: (інсулін, глюкагон), статевих залоз: жі- ночих (естрогени, етинілестрадіол, синестрол, прогестерон, оксипрогестерону ка- пронат), чоловічих гормонів (тестостерону пропіонат), гіпофізу: (кортикотропін, окситоцин, пітуітрин), гіпоталамусу (аналоги рилізинг-факторів і статинів). Поділяють гормональні препарати також за хімічною будовою Виділяють чотири основних класи гормональних препаратів за хімічною стру- ктурою: 1) похідні амінокислот: препарати гормонів гіпофізу, щитоподібної залози 2) білково-пептидні гормональні препарати, гіпоталамуса, гіпофіза, підш- лункової і паращитоподібної залоз, кальцитонін. 3) гормональні препарати стероїдної природи (кори наднирників: глюкоко- ртикоїди та мінералокортикоїди , чоловічі та жіночі статеві гормони). Рецептори для гормональних препаратів білково-пептидної будови, як і для го- рмонів локалізовані на зовнішній поверхні клітинної мембрани. Препарати взає- модіють з цими рецепторами за допомогою месенджера. Стимуляція мембранних рецепторів викликає активацію G-білку, стимуляцію аденілатциклази, накопи- чення цАМФ, активацію цАМФ-залежних протеїнкіназ, зміну інтрацелюлярних процесів переміщення іонів, проникність мембран, тощо. Препарати похідні амінокислот реалізують дію аналогічно, але замість стиму- ляції аденілатциклази вони блокують фосфодиестеразу. Рецептори гормональних препаратів стероїдної будови розташовані в цитопла- змі. Після зв’язування препаратів з цими рецепторами, рецептори активуються. Димер стероїд-рецептор проникає у ядро, зв’язується з ДНК, регулює транскрип- цію, що веде до репресії або індукції певних генів. Одержують гормональні препарати з відповідних ендокринних залоз тварин, або шляхом хімічного синтезу, і тому їх можна класифікувати на гормони приро- дного походження (гідрокортизон) та синтетичного (преднізолон). При призначення гормональних засобів дозу підбирають індивідуально, з ура- хуванням добового ритму, фізіологічної секреції відповідної залози, вираженості порушень, стану і віку хворого. Тривале застосування гормональних препаратів може сприяти зниженню функції відповідної залози, а раптова відміна препарату може привести до розвитку так званого синдрому відміни, який є наслідком гор- мональної недостатності. Для профілактики цього стану необхідно дозу гормона- льного препарату поступово знижувати до повної його відміни, або до переходу на підтримуючу дозу. Синдром відміни інколи супроводжується різким |