Лекції фармакологія. Фарма лекции. З фармакології для студентів медичних факу
 Скачать 3.61 Mb.
|
|
12.1.2.5.. Похідні нітрофурану Антисептики з групи похідних нітрофурану характеризуються високою проти- мікробною активністю по відношенню до грамнегативних, грампозитивних мік- роорганізмів, здатністю впливати на найпростіших та відносно малою токсичні- стю, їх застосовують як антисептики і хіміотерапевтичні засоби. Найбільш засто- совуваний як антисептик фурацилін (нітрофуран) має протимікробні, протигриб- кові, протипротозойні властивості. Механізм дії: пов'язаний з відновленням нітрогрупи в аміногрупу, порушенням синтезу білку, ензимних систем, окислювально-відновних процесів, клітинного дихання збудників. Препарат має бактеріостатичну дію. призначається для полос- кання, зрошення у вигляді 0,01% при захворюваннях слизової оболонки порож- нини горлянки, а також при циститі, вагініті, операціях на сечовивідних органах, кон’юнктивіті, бленореї. При зовнішньому застосуванні іноді спостерігається бле- фарит. Рекомендують препарат для промивання ран, слизових оболонок, порож- нин. Фуразолідон можна призначати місцево в розчинах (1:25000) для лікування опіків, раньової інфекції. 12.1.2.6. Катіонні детергенти До складу цієї групи належать синтетичні речовини, що мають високу поверх- неву активність, володіють антибактеріальними, мийними та емульгуючими вла- стивостями. За хімічними властивостями більшість із них є четвертинними амонієвими основами. Механізм дії поверхневих детергентів пов’язаний з їх здатністю накопичуватися на поверхні розподілу фаз, унаслідок чого змінюються поверхневий натяг клітини, її проникність і осмотична рівновага, відбувається вихід у навколишнє середовище біологічно активних речовин клітини "осмотич- ний шок". Це зумовлює загибель мікробної клітини. Посилює протимікробну ак- тивність препаратів їх миюча здатність, тобто механічне видалення мікроор- ганізмів. Поверхневі детергенти широко використовують для обробки рук медич- ного персоналу перед операцією і для підготовки операційного поля (церигель, ро- кал). Застосовується етоній, який є бісчетвертинною амонієвою сполукою. Препа- рат має бактеріостатичну і бактерицидну дію, володіє місцевоанестезуючою ак- тивністю, стимулює загоювання ран. Аналогічно діє хлоргексидину біглюконат. Він відрізняється фунгіцидною активністю стосовно грибів Candida і дерматофітів (див. «Галогенвмісні сполуки»). 393 Мазь мірамістину містить катіонний антисептик мірамістин, який має антибак- теріальну дію на грампозитивну, грамнегативну аеробну, анаеробну, споро утво- рюючу та аспорогенну мікрофлору. Призначають в хірургії для лікування гнійних ран різної локалізації і ґенезу, при поверхневих і глибоких опіках в дерматології – при стрепто та стафілодермії , кандидозах шкіри і слизових оболонок. Диметилсульфоксид має протизапальні, антиоксидантні, поверхневоактивні властивості. Для лікування уражень шкіри обличчя застосовують 10 – 30% роз- чини у вигляді аплікацій і зрошень. Входить до складу йоддицерину та інших за- собів. Аніонні детергенти (мило зелене та ін.) за поверхневоактивними та миючими властивостями поступаються катіонним. 12.1.3. Антибіотики для зовнішнього застосування Граміцидин (грамідин) – антимікробний препарат, антибіотик, який підвищує проникність мікробної оболонки для неорганічних катіонів і обумовлює осмоти- чну нестабільність. Призначають при запальних захворюваннях порожнини рота та горлянки. Мікроцид – антибіотик групи пеніциліну, який порушує синтез оболонки мік- роорганізмів, активний по відношенню до ряду грампозитивних, грамнегативних мікроорганізмів. Призначають для полоскання порожнини рота, горлянки при сто- матитах, тонзилітах застосовують також для лікування інфікованих ран, опіків, аб- сцесів, піодермії, панаріцію, тендовагініту шийки матки, флегмон, циститів, еро- зій. Бацитрацин (банеоцин) – антибіотик широкого спектру дії, що гальмує ізолей- цинт-РНК-синтетазу та синтез бактеріального білку. Призначають при бактеріаль- них інфекціях шкіри, фурункульозі, карбункулах, фолікульозі, після операційних втручань та ін. З антибіотиків рослинного походження застосовують новоіманін, який отриму- ють з звіробою. Діє переважно на грампозитивні мікроорганізми. Застосовують для полоскання при гінгівітах, а також для лікування абсцесів, флегмон, інфікова- них ран. Хлорофіліпт містить суміш хлорофілів з листя евкаліпту. Застосовують препа- рат місцево при лікуванні опіків та трофічних виразок. Препарат Умкалор містить екстракт з коріння Pelargonium reniforme / sidoides. Головними фармакологічними діями препарату Умкалор є антимікробна актив- ність та модуляція неспецифічної і специфічної імунної відповіді. Проведені до- слідження, показали наявність у препараті антибактеріальної активності відносно різних грампозитивних і грамнегативних бактерій, впив на неспецифічну імунну відповідь, який, зокрема, полягає в стимуляції фагоцитарної активності макро- фагів, та вивільненню з них NO, підвищенні експресії CD11b-адгезії молекул на поверхні нейтрофілів, інгібіруванні лейкоцитарного хемотаксису. Це свідчить про імуномодулюючі властивості препарату. Встановлено, що екстракт з Pelargonium sidoides захищає тканини від ураження при інфекціях і чинить тим самим 394 позитивну дію на процес лікування. Умкалор зміцнює імунну систему організму та має муколітичні властивості. Показання для застосування. Гострі та хронічні інфекції дихальних шляхів і но- соглотки (бронхіт, тонзилярна ангіна, синусит, ринофарингіт). Протипоказання. Гіперчутливість (алергії) до активної речовини або будь-якого з інших інгредієнтів. Дітям до 1 року життя. Препарат не слід приймати при підви- щеній схильності до кровотеч, а також при тяжких захворюваннях печінки і нирок через відсутність достатнього досвіду його застосування в подібних випадках. 12.1.4. Антисептики інших груп Гівалекс має у складі гексетидин, холіну саліцилат та хлорбутанол. Механізм дії. Протимікробна активність пов'язана з конкурентним заміщенням гексетидином тіаміну, необхідного для росту мікроорганізмів. Призначають для полоскання порожнини рота, горлянки. Препарати Розчин йоду спиртовий (Sol. Jodi spirituosa) флакони 5% або 10% 5 мл Розчин йоду спиртовий (Sol. Jodi spirituosa) флакони 2–5% 5 мл Йоддицерин (Joddicerinum) флакони 25 мл Хлорамін Б (Chloraminum В). флакон 0,25–0,5% 100 мл. Калію перманганат (Kalii permanganas). порошок Розчин перекису водню концентрований (Sol. Hydrogenii perоxvdi concentrata). флакони 50 мл Борна кислота (Acidum boricum). Порошок Розчин аміаку (Sol. Ammonii caustici). флакони 25 мл Натрію гідрокарбонат (Natrii hydrocarbonas). порошок Мазь ртуті жовта (Unguentum Hydrargyri oxydi flavum) 2% ртутна мазь у тубах по 30 г. Срібла нітрат (Argenti nitras). флакони 2 10% розчин, 1–2% мазь у тубах по 30 г. Цинку окис (Zinci oxydum). присипка, мазь, паста (до 25%). Міді сульфат (Cupri sulfas). флакони 0,25–0,5% та 10–20% розчину 50 мл Цинку сульфат (Zinci sulfas). флакони 0,1–0,5% 10 мл. Фенол (Phenolum purum). флакони 0,25–1% та 3–5% 100 мл; Резорцин (Resorcinum). флакони 1–50% 100 мл Тимол (Thymolum). флакони 5% спиртового розчину 10 мл Бриліантовий зелений (Viride nitens). флакони 0,1–0,2% водного або спиртового розчину Етакридину лактат (Aethacridini lactas). порошок, флакони 0,05–0,2% 100 мл. Метиленовий синій (Methyleni coeruleum). флакони 0,05–0,2% 50 мл. Спирт етиловий (Spiritus aethylicus). флакони 96%, 90%, 70% і 40% 100 мл. 12.2. ПРОТИМІКРОБНІ ХІМІОТЕРАПЕВТИЧНІ ЗАСОБИ 395 В основі дії хіміотерапевтичних засобів лежить принцип вибіркової дії на збуд- ника. Термін хіміотерапія запропонований П. Ерліхом. Протиінфекційні хіміоте- рапевтичні засоби мають особливості: 1. Мішень дії цих засобів є в клітинах мікроорганізмів, вірусів, паразитів. 2. Активність дії не постійна; при тривалому лікуванні виробляється рези- стентність. 3. Резистентність небезпечна не лише для пацієнта, у якого виділений збудник, але й для інших. При призначенні хіміотерапевтичних засобів: 1. Визначити препарат чутливий до збудника 2. Лікування хіміотерапевтичними засобами треба починати як можна раніше 3. Треба вибрати найбільш придатний шлях введення 4. Лікування необхідно починати з ударних доз і переходити на підтримуючі 5. Необхідно визначити оптимальну тривалість введення, курс лікування 6. При необхідності призначити комбіновану терапію 7. При необхідності призначити повторний курс лікування 12.2.1. Антибіотики Антибіотики (лат. anti – проти і bios – життя) – це речовини мікробного, рослин- ного й тваринного походження, котрі мають високу протимікробну активність, в основі якої лежить принцип антагонізму. Антибіотики широко застосовують у ме- дицині, а також у різних галузях народного господарства. Термін антибіозу ввів у 1877 р. Луї Пастер: на прикладі бацил сибірки він пока- зав, що бацили сибірки можуть рости в стерильній сечі, а в інфікованій не можуть, тому що інші мікроорганізми виділяють антиметаболіти. Ілля Ілліч Мечніков за- стосував культури біфідобактерій і лактобактерій для пригнічення гнильної мікро- флори кишечника при дисбактеріозі. У 1928 р. англійський вчений О.Флємінг відкрив антибіотик пеніцилін із плісняви Penicillum nodosum, очищений препарат якого було отримано у 1940 році американськими вченими Х.В.Флорі та Е.Б.Чейном. У Росії в 1942 р. пеніцилін було отримано із плісняви Penicillum crustosum З.В.Єрмолаєвою, яка також нала- годила його промисловий випуск. Виділення стрептоміцину із променистого гриба у 1944 р. пов’язано з ім’ям американського вченого З.Ваксмана. Антибіотики відрізняються від антисептиків: 1 - високою біологічною активністю в дуже низьких концентраціях; 2 – вибірковою токсичністю стосовно певних груп мікроорганізмів; 3 – при повторному застосуванні антибіотиків з різною швидкістю до певних груп з’являються резистентні штами мікроорганізмів. Резистентні мікроорганізми виробляють специфічні ферменти, що руйнують мікроорганізми. Тому стали створювати антибіотики з модифікованими молеку- лами, а також комбіновані (захищені) препарати, що містять антибіотик зі сполу- кою, яка активує ферменти, що розщеплюють антибіотики. Антибіотики класифікують за різними ознаками. За походженням: 1. Плісняві гриби (пеніцилін, цефазолін та ін.). 396 2. Променисті гриби (стрептоміцин, левоміцетин, тетрациклін). 3. Бактерії (граміцидин) 4. Рослини (новоіманін). За хімічним складом: 1. β-лактамні (група пеніциліну, цефалоспорини, монобактами, карбапе- неми). 2. Антибіотики макроліди і азаліди (еритроміцин, олеандоміцину фосфат, спіраміцин, рокситроміцин, азитроміцин, кларитроміцин та ін.) 3. Група тетрацикліну (тетрацикліну гідрохлорид, метацикліну гідрохлорид, доксицикліну гідрохлорид та ін.) 4. Група хлорамфеніколу - левоміцетину (левоміцетин, левоміцетину стеа- рат, левоміцетину сукцинат). 5. Аміноглікозиди (стрептоміцину сульфат, амікацину сульфат, неоміцину сульфат, канаміцин, мономі цин, гентаміцину сульфат, тобраміцин, сизоміцину сульфат). 6. Поліпептиди (граміцидин С, поліміксин, бацитрацин) 7. Глікопептиди (ванкоміцин, тейкопланін, ристоміцин) 8. Полієни (амфотерицин, амфоглюкамін, ністатин, леворин). 9. Анзаміцини (рифампіцин, рифаміцин). 10. Похідні кислоти аурелової (олівоміцин, мітоміцин). 11. Препарати стероїдної структури (фузидин натрій). 12. Лінкозаміди (лінкоміцину гідрохлорид, кліндаміцин). 13. Похідні антрацикліну (рубоміцину гідрохлорид, доксорубіцину гідрохло- рид, ідарубіцину гідрохлорид). 14. Антибіотики різних груп (кетоліди, стрептоміцини) та ін. За спектром протимікробної дії: 1. Діють переважно на грампозитивні бактерії (пеніциліни, макроліди). 2. Діють переважно на грамнегативні бактерії (поліміксини, монобактами, пристінаміцини, глікопептидні антибіотики, фосфонати) 3. Широкого спектра дії (тетрацикліни, левоміцетини, напівсинтетичні пеніциліни – ампіцилін та ін., цефалоспорини, аміноглікозиди, напівсинтетичні природні ІІ та ІІІ покоління азаліди та макроліди – рокситроміцин, азитроміцин та ін.) 4. Вибіркової дії: а) протимікозні (ністатин, леворин, амфотерицин, гризеофульвін та ін.) б) протипухлинні (рубоміцину гідрохлорид, доксорубіцину гідрохлорид, бле- оміцин). За переважним механізмом дії: 1. Порушують синтез оболонки мікробної клітини: а) блокують активність ферментів: транспептидази, карбоксипептидази, що приз- водить до припинення полімеризації пептидоглікану (пеніциліни, цефалоспорини, монобактами, карбапенеми); б) гальмують входження в мономери пептидоглікану одного з елементів (ри- стоміцину сульфат, ванкоміцин). 2. Порушують функцію клітинної оболонки (мембрани): 397 а) взаємодіють із білково-ліпідними комплексами, викликають дезорганізацію структури (ністатин, амфотерицин); б)порушують проникність низькомолекулярних речовин (поліміксин). 3. Порушують синтез білка (макроліди, лінкозаміди, тетрацикліни, левоміце- тини, аміноглікозиди), препарати стероїдної будови. 4. Порушують синтез нуклеїнових кислот: а) порушують синтез РНК на рівні РНКполімерази (рифампіцин, рифаміцин); б) порушують синтез ДНК на рівні ДНКматриці (рубоміцину гідрохлорид, бру- неоміцин). Механізм дії антибіотиків складний, вони порушують різні сторони мета- болізму. Так, стрептоміцин порушує окремі фази вуглеводного обміну; левоміце- тин пригнічує активність ферментів типу естераз; тетрациклін вступає у процеси комплексоутворення з іонами магнію та кальцію. У деяких антибіотиків переважає бактерицидна дія – пеніциліни, аміногліко- зиди; у інших – бактеріостатична – тетрацикліни, левоміцетин, макроліди. 12.2.1.1. β-лактамні антибіотики 12.2.1.1.1.Препарати групи пеніциліну В основі молекул цих антибіотиків лежить гетероциклічне β-лактамне кільце, з’єднане різними бічними радикалами. До групи β-лактамних антибіотиків належить велика кількість препаратів, які отримують шляхом біологічного синтезу (природних) і напівсинтетичних (пеніциліни, цефалоспорини, монобактами, карбапенеми). Ці антибіотики мають високу протимікробну активність, але до більшості з них швидко розвивається стійкість мікроорганізмів, оскільки вони продукують ферменти βлактамази (пеніцилінази), які гідролізують β-лактамне кільце антибіотиків. Внаслідок цього антибіотики втрачають протимікробні властивості й розвиваються резистентні штами мікроорганізмів. Більшу стійкість до дії β-лактамаз мають карбапенеми та монобактами. Останнім часом створено специфічні інгібітори β-лактамаз (кислота клавула- нова, сульбактам, тазобактам), застосування яких разом з антибіотиками підвищує стійкість і активність останніх. Пеніцилін продукують плісняві гриби роду Penicillium. Класифікація. Препарати групи пеніциліну поділяють на такі, що отримують біосинтетичним шляхом (природні), та напівсинтетичні. Антибіотики групи пеніциліну, що отримують біосинтетичним шляхом, поділя- ють на такі: 1. Препарати для парентерального введення (руйнуються в кислому середовищі шлунка): а) препарати короткочасної діє (бензилпеніциліну натрієва і калієва сіль); б) препарати подовженої дії (бензилпеніциліну новокаїнова сіль, біцилін-1 (ре- тарпен, екстенцилін), біцилін-3, біцилін-5. Препарати для ентерального введення (феноксиметилпеніцилін – пеніцилін фау, феноксиметилпеніцилінбензатин – оспен). 398 Препарати короткочасної дії. Бензилпеніциліну натрієва сіль діє 3-4 год, менш токсична і при внутрішньом’язовому введенні викликає менше місцеве подраз- нення тканин, що є підставою для застосування її у педіатричній практиці. Вводять внутрішньом’язово, внутрішньовенно, ендолюмбально, у вигляді аерозолю, інтра- назально, в кон'юнктиву та ін. Бензилпеніциліну калієву сіль вводять тільки внутрішньом’язово або застосовують місцево у зв’язку з більшою подразнюваль- ною дією і токсичним впливом на ЦНС. Фармакокінетика. Бензилпеніциліну натрієва і калієва сіль швидко попадають в кровообіг, створюють високі концентрації в плазмі. При внутрішньомязевому введенні накопичуються в крові через 30-60 хвилин, тривалість дії 3-4 години, частково перетворюються, екскретують шляхом секреції епітелієм ниркових ка- нальців. Фармакодинаміка. До дії бензилпеніциліну чутливі аеробні та анаеробні бак- терії, переважно грампозитивні: стрептокок, стафілокок, деякі штами ентерокока, клостридії газової гангрени, правця, ботулізму, збудника дифтерії, лістеріозу, сибірки, еризипелоїду, а з грамнегативних бактерій – менінгокок, гонокок, деякі штами протею та спірохети (особливо трепонеми). Малочутливі до пеніциліну більшість грамнегативних бактерій: синьогнійна паличка, клебсієли, шигели, саль- монели, ешеріхії, деякі штами протею, інші ентеробактерії, вібріони, збудники чуми, коклюшу, сапу, мелоїдозу та бруцельозу, гемофільна паличка інфлюенци, штами бактероїдів та інших грамнегативних анаеробів, деякі актиноміцети, ча- стина штамів ентерококу, мікоплазми, більшість грибів, найпростіші віруси. При тривалому застосування препаратів бензилпеніцилінів чутливість мікроорганізмів до них втрачається. Разом з тим препарати бензилпеніциліну малотоксичні і не ку- мулюють. Показання: Пневмонія, тяжкі форми бронхіту, емпієма легень, сепсис, септич- ний ендокардит, гнійний менінгіт, остеомієліт, ангіна, скарлатина, сифіліс, сибірка, дифтерія, інфекції сечових та жовчних шляхів, гнійні ураження шкіри та ін. Побічна дія. Найчастішим побічним ефектом препаратів бензилпеніциліну є алергічні реакції (дерматит, кропив`янка, кон'юнктивіт, стоматит, глосит, еози- нофілія, рідко – анафілактичний шок). Перед призначенням пеніциліну треба ро- бити пробу на індивідуальну чутливість, а в разі алергічної реакції вводити препа- рати антагоністичної дії: кальцію хлорид, адреналін, димедрол, супрастин, дипра- зин, гідрокортизон, преднізолон. Невротоксична дія проявляється у вигляді нападів епілептичних судом (пеніцилінова епілепсія), які супроводжуються зблідненням обличчя й кінцівок, енцефалопатією, інтерстиціальним нефритом, гемолітичною анемією, тромбоци- темією, підвищенням температури тіла, лейкоцитозом. Судоми частіше спо- стерігаються у хворих з нирковою недостатністю, епілепсією, менінгітом, набря- ком мозку, а також при проведенні екстракорпорального кровообігу. Іноді такі напади закінчуються загибеллю хворого. У випадках тривалого внутрішньом`язо- вого введення іноді розвивається периферичний неврит, який є наслідком невро- токсичної дії бензилпеніциліну на окремі нервові стовбури як результати 399 конкуренції з ГАМК. Можливий розвиток дисбактеріозу, особливо кандидозу, су- перінфекції. Протипоказання. Підвищена чутливість до пеніцилінів. До пеніцилінів подовженої дії належить бензилпеніциліну новокаїнова сіль, біцилін – 1, біцилін – 3 та біцилін – 5. Бензилпеніциліну новокаїнова сіль (новоцин та ін.) створює терапевтичні кон- центрації тривалістю 8 12 год, вводять 2 рази на добу. В Україні не застосовують. Біцилін – 1 (ретарпен, екстенцилін, бензатину бензилпеніцилін) N,N – дибензи- летилендіамінова сіль бензилпеніциліну, для якої є властивим тривале перебу- вання в організмі 710 днів, оскільки у місці введення створюється депо, з якого антибіотик надходить у кров у невеликій кількості. Показання: Препарат використовують для профілактики рецидивів та усклад- нень ревматизму у зв`язку з високою чутливістю до нього гемолітичного стрепто- кока. Його також рекомендують для лікування хворих на сифіліс, рожу, іноді на скарлатину, хронічний тонзиліт, при ускладненнях після тонзилектомії. Побічна дія. Крім побічної дії всіх пеніцилінів, відомі випадки мікроемболії, психічного збудження. При введенні біциліну – 1 можуть розвиватися стійкі алер- гічні ускладнення. Ослабленні хворі та люди похилого віку (понад 55 років), жінки після 3 місяців вагітності повинні залишатися протягом 3 год під наглядом лікаря внаслідок особливої небезпеки анафілактичного шоку. Біцилін – 3 є сумішшю біциліну – 1, натрієвої солі та новокаїнової солей бензил- пеніциліну у співвідношенні 1:1:1 (по200000 ОД), має подібну тривалість дії, що і біцилін-1. Біцилін – 5 – це суміш чотирьох частин біциліну – 1 і однієї частини бензил- пеніциліну новокаїнової солі. Має подібну тривалість дії, що і біцилін-1. Три- валість дії 3-4 тижні. Препарати біциліну – 3 та біциліну – 5 найчастіше застосову- ють для профілактики ревматизму протягом року, лікування сифілісу. Така профілактика запобігає подальшому розвитку процесу і ураженню серця. Вве- дення біциліну – 5 різко зменшує кількість носіїв гемолітичного стрептокока в осе- редках скарлатини. При вадах серця з тривалим чи рецидивуючим перебігом та при ревмокардиті з частими ремісіями і хронічним перебігом потрібно проводити введення біциліну – 5 протягом не менше 5 років. Перші 3 роки після перенесеного ревматизму його вводять щомісяця, а наступні 2 роки – навесні та восени. Позитивним при застосування пеніцилінів подовженої дії є те, що вони рідко вводяться, а негативним – складніше боротися з побічною дією. Завдяки синтезу пеніцилінової кислоти до медичної практики увійшли понад 20 напівсинтетичних препаратів пеніциліну. Деякі з них стійкі в кислотному середо- вищі, добре адсорбуються в кишках, стійкі до руйнування пеніциліназою, мають широкий спектр дії, виділено препарати, які нагадують левоміцетин і тетрациклін. Природні пеніциліни не здібні проникати через ліпополісахаридний шар клітинної мембрани, напівсинтетичні – проникають, що пояснює їх вплив на грамнегативні мікроорганізми. Низька токсичність дає змогу використовувати їх у значно біль- ших дозах. Напівсинтетичні препарати можуть викликати перехресну алергію з препаратами бензилпеніциліну, хоча й виражену менше (виникає рідше). 400 Залежно від фармакологічних властивостей та антибактеріальної активності су- часні напівсинтетичні пеніциліни поділяють на групи: 1. Стійкі до дії ß-лактамаз, антистафілококові, пеніциліназорезистентні (ізок- сазол, оксациліну натрієва сіль, клоксацилін, диклоксацилін, флуклоксацилін). 2. Напівсинтетичні пеніциліні широкого спектру дії: 2.1. Амінопеніциліни – препарати, які не впливають на синьогнійну паличку (ампіцилін, амоксицилін, бікампіцилін, пенампіцилін). 2.2. Препарати, які впливають на синьогнійну паличку уреїдопеніциліни (піпе- рацилін, мезлоцилін, азлоцилін), карбоксипеніциліни (карбеніцилін, кар- феніцилін, тикарцилін); амідопеніциліни (амідиноцилін, півмецилін). Ампіцилін (пентрексил, пентарцин та ін.) – ампіциліну тригідрат призначений для перорального прийому, ампіциліну натрієва сіль – для парентерального. Фармакокінетика. При прийомі всередину ампіцилін не руйнується , добре всм- октується, але їжа полегшує швидкість всмоктування. Максимальна концентрація досягається через 12 години після прийому, повільно знижується протягом 6 го- дин. Максимальна концентрація після внутрішньомязевого введення досягається через 1 годину. Близько 28 % препарату зв’язується з білками, період напіввиве- дення 12 години. Препарат розподіляється в тканинах і рідинах організму, слабо проникає через гемато-енцефалічний бар’єр, проходить крізь плацентарний, іден- тифікується в грудному молоці. Екскретує в незмінному вигляді шляхом клубоч- кової фільтрації та канальцевої секреції, біля 20% виводиться з жовчю. Фармакодинаміка: має широкий спектр протимікробної дії, але руйнується ß- лактамазами. До нього чутливі грампозитивні та деякі грамнегативні бактерії: E. Coli, Proteus mirabilis, Salmonella SPP: Shigella, Haemophilus influenzal, Bordetella pertussis, Neisseria meningidits; грампозитивні анаеробні коки і бактерії-Peptococcus SPP, Peptostreptococcus SPP, Clostridium SPP. Активно впливає на штами стафіло- кока, чутливі до пеніциліну, а також на стрептокок і пневмокок. Пеніциліназоутво- рюючі стафілококи резистентні до ампіциліну. Показання: тяжкі форми пневмонії, бронхіту, абсцеси, флегмони, остеомієліт, інфіковані рани тощо. Побічна дія: можливі алергічні реакції, нудота, блювання, пронос, дисбактеріоз, суперінфекції, диспепсія, псевдомембранозний коліт, гіперчутливість, рідко – гра- нулоцитопенія, порушення функції нирок. Існують ефіри пеніциліну, які набува- ють мікробіологічну активність після прийому всередину та диетерифікації (та- лампіцилін, півампіцилін, бакампіцилін). Ці препарати менше пригнічують мікро- флору порівняно з ампіциліном. Протипоказання: підвищена чутливість до антибіотиків пеніцилінового ряду. Ампіокс – комбінований препарат, до складу якого входить 2 частини ампіциліну тригідрату та 1 частина оксациліну натрієвої солі. Препарат широкого спектра, діє бактерицидно на пеніциліназоутворюючий стафілокок. Створено препарати, що поєднують ампіциліну натрієву сіль з інгібітором ß- лактамази сульбактамом: уназин – застосовують внутрішньовенно і внутрішньом`язово, сультаміцилін – всередину; інші – сультасин, ампісид, сула- цилін. 401 Амоксицилін (амоксил)– напівсинтетичний пеніцилін широкого спектру дії, що має бактерицидну активність відносно всіх штамів гемолітичних стрептококів, пневмококів, ентерококів, лістерій, актиноміцетів, стафілококів, гонококів, менін- гококів, сальмонел, бруцел, лептоспір, трепонем, перевищує за активністю пеніциліни та цефалоспорини, на відміну від ампіциліну впливає на Н. рylori. Аб- сорбується з травного каналу краще ампіциліну, діє триваліше. Показання: Застосовують при інфекціях, що викликані чутливими до амокси- циліну мікроорганізмами (гостра і хронічна інфекції травного каналу, се- човивідних, жовчовивідних шляхів, ангіна, бронхіт, отит, фарингіт, інфекції шкіри і м’яких тканин, опікова хвороба, пневмонія, неускладнена гонорея). У поєднанні з метронідазолом застосовують при хронічному гастриті, а також пептичній ви- разці шлунка і дванадцятипалої кишки. Побічна дія: Алергічні реакції, кропив’янка, екзема, набряк Квінке, диспепсичні явища, глосит, стоматит, коліт, гепатит, порушення гемопоезу. Протипоказання. Підвищена чутливість до пеніцилінів, цефалоспоринів, інфек- ційних мононуклеоз. Комбінація амоксициліну з інгібітором ß-лактамази кислотою клавулановою має назву амоксиклав (аугментин, клавоцин, клавунат, куран, ранклав). Карбеніциліну динатрієва сіль – препарат широкого спектра дії, який дещо пе- ревищує дію ампіциліну. До неї чутливі грампозитивні й особливо грамнегативні бактерії, а також синьогнійна паличка, протей, сальмонели, шигели, ешеріхії, інші ентеробактерії, збудники холери. Показаний при бактеріальних інфекціях, чутли- вих до препарату Тикарцилін подібний за дією до карбеніциліну та в 4 рази активніший. Тиментин – комбінація тикарциліну з клавулановою кислотою, тазоцин – з тазобактамом, ак- тивний відносно грампозитивних та грамнегативних, анаеробних антибіотиків. Показання. Пієлонефрит, цистит, уретрит, простатит, холецистит. Бакампіцилін (пен бак, пенслаб) активний щодо стафіло-, стрепто-, пневмо-, гоно-ентерококів, кишкової, гемофільної палички, бронханел, протею, шигел. Призначення. Бронхіт, пневмонія, дизентерія, гонорея, сальмонельоз, пієлоне- фрит, гнійні інфекції. Пенампіцилін (марипен) активний до стрепто-, пневмо-, стафілоків. Показання. Інфекції верхніх дихальних шляхів, бронхіт, тонзиліт. Кардепіцилін активний по відношенню до грампозитивних, грамнегативних мікроорганізмів, в тому числі синьогнійної палички. Показання. Інфекції сечовивідних шляхів, що викликані чутливими до препа- рату мікроорганізмами. Піперацилін (ісипен, піпракс, піпрацил, біцилін), азлоцилін (секуропен), мезла- цилін більше впливають на клебсієли та синьогнійну паличку, ніж карбеніцилін і тикарцилін. Активні стосовно аеробних, анаеробних мікроорганізмів. Препарати призначають при тяжких грамнегативних інфекціях,, в тому числі викликаних си- ньогнійною паличкою. При псевдомонацитозах їх самостійно не використовують в зв`язку з швидким розвитком резистентності мікроорганізмів. Амідиноцилін (мецилінам) та його ефір пролонгованої дії – півмецилінам актив- ний при зараженні грамнегативними бактеріями, у тому числі кишковими 402 паличками, сальмонелами, шигелами; синьогнійна паличка і неферментуючі грам- негативні бактерії до препаратів резистентні. Відома також комбінація піперациліну з інгібітором ßлактамаз тазобактамом, тазоцин, який є високоефективним препаратом при внутрішньочеревних інфек- ціях (перитоніт), пневмонії, інфекціях шкіри, м`яких тканин, урологічних, гінеко- логічних. Оксациліну натрієва сіль (оксазоцилін, простафмін та ін.) – напівсинтетичний антибіотик з переважною дією на грампозитивні мікроорганізми при підтвер- дженій стафілококовій інфекції, не руйнується в кислому середовищі шлунка, тому його застосовують перорально і парентерально. Фармакокінетика. Препарат зв’язується з білками на 90 %, не проникає через ГЕБ, період напіввиведення при пероральному введенні біля 30 хвилин. Швидко виводиться нирками 40 % та з жовчю. Показання: Інфекційні процеси, викликані стафілококом, стійким до пеніциліну; стафілококові септичні процеси, пневмонія, інші захворювання ор- ганів дихання, сечових шляхів, кісток (остеомієліт, остит) тощо. Побічна дія: Алергічні реакції, при застосуванні всередину – диспепсичні явища, кандидоз та інші суперінфекції. Протипоказання. Підвищена чутливість до пеніцилінів, цефалоспоринів, кар- бапенемів. Протимікробна активність. Показання. Побічна дія клоксациліну, диклоксациліну, флуклоксациліну ана- логічні оксациліну. |