Лекції фармакологія. Фарма лекции. З фармакології для студентів медичних факу
 Скачать 3.61 Mb.
|
|
12.1.1.2. Окисники До складу цієї групи належать перекис водню та перманганат калію. Окиснювачі здатні порушувати перебіг окисно-відновних процесів у мікроор- ганізмі, що зрештою призводить до їхньої загибелі. У тканинах під час взаємодії ферменту каталази з перекисом водню утво- рюється атомарний кисень, який є слабким протимікробним агентом. Молекуляр- ний кисень у вигляді піни, що утворюється, сприяє вимиванню з ран гною, згустків крові, тканинного детриту. У незабруднених залишками білка ранах перекис водню розкладається пероксидами з утворенням атомарного кисню, що справляє протимікробний вплив. Перекис водню посилює зсідання крові, сприяючи пере- ходу фібриногену в фібрин, справляє дезодоруючий і відбілюючий вплив. Препа- ратами перекису водню є такі: перекис водню концентрований, гідроперит і пере- кис водню розбавлений. Призначення. Для обробки ран, для полоскання і змащування слизової обо- лонки порожнини рота використовують розчини перекису водню більш низької концентрації (0,25%), а для обробки ран – 3%. Концентрований перекис водню може зумовити опік слизової оболонки. Перекис водню не використовують при глибоких ранах, а також не вводять у порожнини через небезпеку емболії. Калію перманганат – Виявляє більш виражену антисептичну дію, ніж перекис водню, але короткочасну. Під час взаємодії з тканинами виділяє атомарний кисень і двооксид марганцю, тому газоутворення не спостерігається. Атомарний кисень має антисептичну дію, а двооксид марганцю з’єднується з білками тканини, утво- рюючи альбумінати, є в’яжучим і припікальним засобом. Дія перманганату калію ослаблюється за наявності білка. Калію перманганат широко застосовують для по- лоскання рота (0,01–0,1%), промивання ран і опіків, слизових оболонок, виразок, дерматомікозів, при уретриті, циститі, вагініті, фарингіті, ларингіті, тонзиліті.при стоматиті, гінгівіті (0,05–0,1% розчини). У вигляді 2–5% розчинів його використо- вують для лікування опіків, що сприяє швидкому загоюванню без нагноєння. Можна призначати для припікання місць укуса комах. Розчини калію перманганату (0,02–0,1%) використовують для комплексного лікування отруєнь алкалоїдами, препаратами фосфору. Калію перманганат не ефективний при отруєнні кокаїном, атропіном, барбітуратами. Побічна дія. При застосуванні в значній концентрації – подразнення тканин. 12.1.1.3. Кислоти та основи Протимікробна активність кислот і лугів істотним чином залежить від ступеня дисоціації. Протимікробна активність також залежить від аніону й здатності кис- лот розчинятися в ліпідах. Легко проникають у клітину борна, молочна, оцтова кислоти, які мають високу ліпоїдотропність. Зсув рН у кислий бік несприятливо діє на мікроорганізм. Взаємодіючи з білками шкіри та слизових оболонок, кислоти 387 утворюють щільні, нерозчинні альбумінати, справляючи протимікробний, проти- запальний, фунгіцидний ефекти. У великих концентраціях припікає тканини (коа- гуляційний некроз). Кислоти міцні: азотна, сірчана, соляна, "царська горілка" (суміш соляної та азот- ної кислот), паяльна кислота (розчин хлористого цинку в соляній кислоті), оцтова кислота (оцтова есенція) при потраплянні всередину викликають коагуляційний некроз. Симптоми отруєння: слизова оболонка губ, порожнина рота та зіву, задня стінка глотки обпечені, набряклі, місця опіків покриті нальотом, струпи різного забарвлення залежно від кислоти, що викликала опік (сіро-чорний при опіку сір- чаною кислотою, жовтий - азотною, білуватий - соляною, світло-сірий або бурий - оцтовою), часто бувають опіки шкіри обличчя біля роту, шиї. Біль у місцях опіку. Ковтання та проходження страви (навіть рідини) стравоходом різко болісне, спо- чатку сильно утруднене (іноді до повної непрохідності) через набряк слизової стравоходу та його спазму. Посилене слиновиділення. Блювання кислими масами із домішками крові. Потерпілий збуджений, стогне. Різкий біль в епігастральній області. Може розвинутись шок. Часто спостерігаються опіки дихальних шляхів із набряком надгортанника, гортані, трахеї. Підвищується температура тіла. При важких отруєннях оцтовою кислотою виникають симптоми гемолізу (руйнації еритроцитів), жовтяниця, гостра ниркова недостатність. Смерть може наступити внаслідок ниркової недостатності, асфіксії або від опіків та набряку ди- хальних шляхів. Перша допомога. Обережне промивання шлунку невеликими до 300 мл пор- ціями холодної води. Домішки крові не є перешкодою при цій процедурі. Мож- ливе введення суспензії магнію оксиду з метою нейтралізації кислоти та обволіка- ючих засобів. По можливості - медикаментозне знеболення ін'єкціями наркотич- них засобів. При попаданні кислоти на шкіру - змивання струменем води, сірчану кислоту слід до промивання зняти шматочком бинта. Ковтання шматочків льоду. Лід на живіт. Полоскання порожнини рота та горла слабими розчинами дезінфіку- ючих засобів (фурациліну, соди). Через резорбтивну дію кислоти можуть зумо- влювати ацидоз (декомпенсований), який проявляється порушенням життєвоваж- ливих функцій організму (зниження артеріального тиску, пригнічення дихання), що потребує введення натрію гідрокарбонату внутрішньовенно. Кислота борна має антисептичну, фунгістатичну, протипедикульозну, в’яжучу дію. 24 % розчини борної кислоти призначають для полоскання горлянки, при дер- матиті 2% розчин, мокнучій екземі (3%), спиртові розчини (0,5%, 1%, 2%, 3%) у вигляді крапель, спиртовий розчин призначають при отиті, у порошках зовнішньо при екземі, опрілостях. 10% розчином в гліцерині змащують шкіру при опрілості, слизову вагіни при кольпіті. 5% мазь застосовують при педикульозі Бензойну кислоту використовують для полоскання порожнини рота при гінгівіті і у вигляді 5–10% мазі при мікотичному хейліті, заїдах тощо, всередину можна призначати, як відхаркувальний засіб. Кислота саліцилова у малих концентраціях при місцевому застосуванні виявляє протимікробну, протигрибкову і кератопластичну дію, у концентраціях більше 2% має подразливу, відволікальну, дегідратуючу і кератолітичну дію. Викликає 388 набряк і розм’якнення рогового шару шкіри, який поступово знебарвлюється і легко знімається з поверхні шкіри великими пластами. Показання. Застосовують при інфекційних ураженнях шкіри, при артритах, міо- зитах, артралгіях, жирній себореї, свербежі, попрілостях, ороговінні шкіри, зви- чайних вуграх, піодермії, пітливості. Побічна дія. В окремих випадках можливі алергічні прояви, симптоми подраз- нення шкіри (свербіж, печіння). Протипоказання. Підвищена чутливість до саліцилової кислоти. У періоди вагітності та лактації препарат не слід застосовувати. Основи (луги), взаємодіючи з білками слизової оболонки, утворюють глибоко- проникні пухкі альбумінати. Сильні основи (натрію і калію гідроксид) можуть зумовити некроз тканин. Слабкі основи (натрію гідрокарбонат, натрію тетра- борат) мають протимікробну, протигрибкову, розплавляють муцин, поліпшують мікроциркуляцію, очищувальну та пом’якшувальну дію. Зсув реакції запального ексудату в бік основи сприяє його розчиненню, зменшенню набряку і приско- ренню розрядження запальної реакції. Розчини (0,5–2%) натрію гідрокарбонату, натрію тетраборату (бура) використо- вують для полоскання і змащування слизової оболонки порожнини горлянки при запаленнях, при риніті, кон’юнктивіті. Натрію гідрокарбонат вводять внутрішньовенно при ацидозі, всередину у мікстурах для відхаркувальної дії. Деякі препарати з властивостями лугів (магнію оксид, магнію гідроксид, кальцію карбонат та ін.) застосовують як антацидні за- соби при підвищеній кислотності шлунка (див. «Засоби, що впливають на трав- лення»). Натрію тетраборат застосовують для полоскання, змащування шкіри, спринцювання. Із слабких основ у медичній практиці для обробки рук хірурга широко застосо- вують розчин аміаку, або нашатирний спирт (25 мл на 5 л теплої води). У разі виникнення алкалозу внутрішньовенно вводять розчин кислоти цитрино- вої. Луги їдкі: їдкий натр (гідрат окису натрію, каустична сода), їдкий калій (гідрат окису калію), вапно при контакті з тканинами викликають колікваційний некроз. Отруєння лугами призводить до важчого місцевого ураження, ніж кислотами, але їх резорбтивна (всмоктувальна) дія порівняно невелика. Допомога при отруєнні – промивання лише водою, введення обволікаючих за- собів, наркотичних анальгетиків. При виникненні алкалозу – внутрішньовенне введення 1% розчину кислоти цитринової. 12.1.1.4. Сполуки важких металів Бактерицидна дія солей важких металів пов’язана з утворенням під час їх взає- модії з білками альбумінатів. Фармакологічний ефект під час дії солей важких ме- талів на тканини залежить від того, як сильно виражена денатурація білків. Солі важких металів можуть спричинити геліфікацію (ущільнення) білків на поверхні клітини, тобто справляти в’яжучий вплив, глибоко припікати тканини (аж до нек- розу). Бактерицидна дія солей важких металів залежить від ступеня їх дисоціації і концентрації іонів металу в розчині. Сила протимікробної та пошкоджуючої дії 389 препарату залежить від щільності утвореного альбумінату. Під час утворення пу- хких альбумінатів метал може вільно проникати в глибину тканини, пошкоджу- ючи її. Щільні альбумінати обмежують проникнення металів у клітину. За щільні- стю утворених альбумінатів важкі метали розташовуються в такій послідовності: алюміній, свинець, вісмут, залізо, мідь, цинк, срібло, золото, ртуть. Солі перших трьох металів (алюмінію ацетат, свинцю ацетат і вісмуту нітрат основний тощо) мають переважно в’яжучу та слабку протимікробну дію. Місцевий ефект значною мірою залежить від концентрації солі. Так, препарати міді й цинку (міді сульфат, цинку сульфат) у малих концентраціях (0,25–0,5%) виявляють в’яжучу дію і застосовують у офтальмології, урології, а у великих (10–20%) є припікаль- ними засобами. Цинку окис застосовують у вигляді мазі, присипок для лікування , профілактики дерматиту, інших пошкоджень шкіри. В’яжучу (до 2%) й припіка- льну (до 5%) дію має срібла нітрат (ляпіс). Призначають срібла нітрат для ліку- вання виразок шкіри, ерозій, при ураженнях слизових оболонок очей (трахома, кон'юнктивіт, профілактики бленореї), концентровані розчини застосовують для припікання грануляцій, промивання сечового міхура. У клініці також застосову- ють препарат колоїдального срібла (коларгол) і білковий препарат срібла (прота- ргол), якими лікують гнійні рани та змащують уражену запальним процесом сли- зову оболонку. Найсильнішими антисептиками цієї групи є препарати ртуті (ртуті дихлорид, ртуті амідохлорид, ртуті оксид жовтий). Ртуті дихлорид (сулема) раніше засто- совували для дезінфекції білизни й інших предметів догляду за хворими, крім ме- талевих (сулема зумовлює корозію металів). Її не можна використовувати для дезінфекції блювотних мас і екскрементів, бо білки зв’язують іони ртуті. Через сильну подразнюючу дію не рекомендують також для дезінфекції рук. У очній практиці застосовують рідко слабкодисоціюючі сполуки ртуті – ртуті амідохлорид у розчині і оксид ртуті жовтий у вигляді мазі. У разі тривалого застосування солей важких металів може з’явитися цитотоксичний ефект, зумовлений блокадою тіолових ферментів у тканинах. У разі резорбції важких металів, особливо солей ртуті, які легко всмоктуються, може розвинутися гостре отруєння, що прояв- ляється хімічним опіком слизової оболонки травного каналу, пригніченням ЦНС, послабленням серцевої діяльності, колапсом, тяжким ураженням нирок і печінки. При отруєнні обережно промивають шлунок водою, чайним настоєм з активова- ним вугіллям. Усередину призначають молоко, сирі яйця. Паралельно вводять унітіол, який не зумовлює ураження нирок. Призначають також симптоматичні засоби (серцеві глікозиди, симпатоміметики, плазмозаміщуючі розчини, суди- нозвужувальні, наркотичні анальгетики). Сполуки важких металів частково виділяються слизовою оболонкою порожнини рота, внаслідок чого утворюється темна кайма на ясенному краю, особливо в ділянці уражених карієсом зубів. 12.1.2. ОРГАНІЧНІ СПОЛУКИ 12.1.2.1. Група фенолу 390 Фенол (карболова кислота). Високі концентрації фенолу дають бактерицидний ефект, зумовлюючи денатурацію білків мікроорганізму. У присутності білка його активність не знижується. Механізм вираженої антибактеріальної активності фе- нолу зв’язують також з інгібуючою дією на ферменти, особливо дегідрогенази. Фенол здатний справляти місцевий анестезуючий вплив після фази подразнення, у високих дозах є припікальним засобом. Фенол не має спороцидної дії. Застосу- вання фенолу як антисептика обмежене через його здатність легко проникати в тканини і давати токсичний ефект. При потраплянні на шкіру, фенол змивають рослинною олією або 40% спиртом етиловим. При потраплянні всередину – про- водять промивання шлунку рослинною олією. У разі тяжкого отруєння може настати смерть, внаслідок паралічу дихального центру. Розчини фенолу (3%) за- стосовують для дезінфекції приміщень, білизни, інструментів. Виражену про- тимікробну дію справляють похідні фенолу – трикрезол, резорцин, тимол, ваготил. Високою протимікробною активністю і малою токсичністю відзначається диок- сифенол резорцин. У невеликій концентрації (2%) резорцин справляє кератопла- стичну дію, а у високій (20% і більше) – кератолітичну. Резорцин входить до складу препарату фукорцину, який призначають для лікування піодермій і гриб- кових уражень, а також до складу ферезолу, який використовують для видалення бородавок. Разом з фенолом і кислотою борною призначають при мікробних і грибкових ураженнях шкіри. Тимол також відрізняється від фенолу меншою токсичністю. Справляє антибак- теріальний, дезодоруючий та фунгіцидний вплив. Тимол входить до складу септо- лете Д, який застосовують при бактеріальних і вірусних ураженнях ротової порож- нини. Як дезодоруючий засіб застосовують дьоготь, одержаний при перегонці дере- вини берези або сосни. До складу дьогтю входять фенол, крезол, смоли тощо. За- стосовують у вигляді 20– 30% мазі зовнішньо при шкірних захворюваннях і трофічних виразках; є компонентом лініменту та лініменту Вишневського та мазі Вількінсона. У акушерській та гінекологічній практиці використовують також ва- готил. Це 36% водний розчин поліметиленметакрезолсульфонової кислоти. Ваго- тил справляє бактерицидну, трихомонацидну, регенеруючу (епітелізуючу) дію, діє згубно на патогенну флору піхви, має сосудозвужуючу дію, прискорює епітелізацію при ерозіях шийки матки. Показання. Місцево при ерозія шийки матки та піхви і інших запальних захво- рюваннях піхви, уретри, шийки матки. 12.1.2.2. Група формальдегіду Формальдегід – у медичній практиці застосовується у вигляді 40% розчину, який має назву формаліну. Формальдегід та формалін мають виражену про- тимікробну активність, що пояснюють легким проникненням препаратів у клітини і здатністю спричинювати дегідратацію та коагуляцію білків, яка зумовлює заги- бель мікроорганізмів. Формальдегід відзначається в’яжучою, дубильною, дезінфікуючою дією. Здатність препарату забирати воду з поверхневих шарів клітин призводить до ущільнення і висихання шкіри. Для лікування надмірної пітливості застосовують 391 3–5% розчини формаліну формідрон. Раніше формальдегід використовували для дезінфекції приміщень, рук, інструментів (0,5–1% розчини). Для дезінфекції рук і приміщень використовують також мильний розчин формальдегіду – лізоформ. 12.1.2.3. Барвники До цієї групи належать препарати з різною хімічною структурою, серед яких діамантовий зелений та метиленовий синій виявляють активність переважно сто- совно грампозитивної мікрофлори. Етакридину лактат має достатній протимікроб- ний вплив як на грампозитивну, так і на грамнегативну мікробну флору. Механізм дії: катіон барвника витісняє водень з сполук, необхідних для життєдіяльності мікроорганізмів При цьому також вони утворюють важкорозчинні комплекси з кислими групами медіаторів і амінокислот, порушують обмін речовин мікроор- ганізмів. Препарати проявляють головним чином бактеріостатичну дію. Вони посідають проміжне місце між антисептичними і хіміотерапевтичними засобами. Протимікробну, протигрибкову дію має діамантовий зелений. У вигляді 1–2% водного або спиртового розчину його застосовують для лікування піодермії, бле- фариту, гнійної виразки, мікротравм. Антибактеріальна активність препарату зро- стає у лужному середовищі, але значно знижується у присутності органічних ре- човин (сироватки). До похідних акридину належить етакридину лактат. Етакридину лактат (0,1– 0,2% розчин) застосовують для лікування запальних процесів слизової оболонки (полоскання, змащування), широко вживають в хірургічній, гінекологічній, уро- логічній, офтальмологічній, дерматологічній практиці. Препарат малотоксичний, його активність також збільшується у лужному середовищі. Білок та інші ор- ганічні речовини на протимікробну активність етакридину лактату не впливають. Дещо поступається перерахованим препаратам за протимікробною та протиг- рибковою активністю метиленовий синій. Його 0,5–2% розчини використовують для лікування опіків, інших запальних процесів шкіри і слизової оболонки. Він є акцептором і донатором водню в організмі, тому застосовують його для лікування деяких отруєнь як протиотруту. Так, у разі отруєння ціанідами вводять внутрішнь- овенне 1% водний розчин метиленового синього або 1% його розчин у 25% роз- чині глюкози, завдяки утворенню метгемоглобіну, який здатний зв’язувати ціаніди. Метиленовий синій призначають також при отруєнні нітратами та аміа- ком, завдяки здібності перетворювати метгемоглобін в оксигемоглобін. 12.1.2.4. Група спиртів У медичній практиці застосовують переважно спирт етиловий як антисептич- ний, подразний та припікальний засіб. Антимікробний механізм пов’язаний як із дегідруючою властивістю спирту, так і зі здатністю денатурувати білок. Найбіль- шою мірою виражена протимікробна дія у 70% спирту. У вищій концентрації че- рез утворення щільних геліфікованих плівок активність його може бути нижчою. За відсутності в середовищі білків 80–90% спирт набуває вищої антибактеріальної активності. 70% розчин спирту етилового використовують для приготування ан- тисептичних та анестезуючих препаратів, настойок, екстрактів; 96% розчин 392 використовують для дезінфекції твердих тканин зуба. Широко застосовують спирт етиловий для дезінфекції рук (70%), операційного поля (40-70%), інстру- ментів (96%). При надходженні в організм на більшість органів та систем спирт етиловий діє двохфазно: викликає збудження та пригнічення функції ЦНС, тахі та брадикардію, підвищення та пониження артеріального тиску, може спочатку посилювати секре- цію залоз травного каналу, потім пригнічує її. |