лекции по анатомии человека. анатомия. 1. Предмет та зміст анатомії, сучасні напрями та методи досліджень. Анатомія людини
 Скачать 1.55 Mb.
|
|
Товста кишка (intestinum crassum) складається з трьох відділів: сліпа кишка, ободова кишка і пряма кишка. Ободова кишка складається з чотирьох частин: висхідної ободової кишки, поперечної ободової кишки, низхідної ободової кишки і сигмоподібної ободової кишки. тобто очеревини (peritoneum) з підсерозним прошарком (tela subserosa), що утворений пухкою сполучною тканиною. Різні відділи товстої кишки вкриті серозною оболонкою (очеревиною) по-різному. Із тонкої кишки в товсту кишку надходять рідкі неперетравлені залишки, де їх переробляють бактерії, що наявні в товстій кишці. У товстій кишці всмоктується вода, мінеральні речовини, виділяються кальцій, магній, фосфати, солі важких металів. , накопичуються неперетравлені залишки їжі, з яких утворюється кал, що видаляється з організму через пряму кишку. Товста кишка відрізняється від тонкої кишки за трьома зовнішніми структурними ознаками: На зовнішній поверхні наявні три поздовжні стрічки– стрічки ободової кишки (taeniae coli). Ці стрічки починаються від основи червоподібного відростка, який відходить від сліпої кишки, і проходять вздовж товстої кишки до початку прямої кишки. Є такі стрічки ободової кишки: taеnia mesocolica в місці прикріплення брижі до поперечної ободової та сигмоподібної кишок, taenia omentаlis в місці прикріплення великого чепця, а також у місці, де від ободової кишки відходять чепцеві привіски; (taеnia lіbera) Випини ободової кишки (haustra coli) розташовані між стрічками ободової кишки. Чепцеві привіски, або жирові привіски ободової кишки (appendices omentales; s. appendices adiposae coli), – це відростки очеревини довжиною до 4–5 см, заповнені жировою клітковиною. Слизова оболонка товстої кишки не утворює ворсинок, але у ній є дуже багато кишкових крипт (cryptae intestinales) , (glandulae intestinales). Крипти товстої кишки подібні за будовою до крипт тонкої кишки, але серед епітеліоцитів, що їх вистеляють, переважають келихоподібні клітини. У товстій кишці, зокрема в ободовій кишці утворює півмісяцеві складки ободової кишки (plicae semilunares coli), розташовані між стрічками на межі між випинами ободової кишки. Слизова оболонка (tunica mucosa) товстої кишки вкрита одношаровим циліндричним епітелієм, до складу три види клітин: стовпчасті епітеліоцити з посмугованою облямівкою, келихоподібні клітини і кишкові ендокриноцити. Серед епітеліоцитів найбільше келихоподібних клітин. Підслизовий прошарок (tela submucosa) утворений пухкою сполучною тканиною, в якій проходять кровоносні судини і нерви, формуючи судинно-нервові сплетення, відсутні залози, але є скупчення жирових клітин і значна кількість одиноких лімфоїдних вузликів (noduli lymphoidei solitarii). М’язова оболонка (tunica muscularis) - (stratum circulare) і (stratum longitudinale). В ободовій кишці зовнішній поздовжній м’язовий шар не суцільний, а збирається у три стрічки . Внутрішній коловий м’язовий шар в ободовій кишці теж неоднорідний, у ділянках випинів він тонший, ніж на межі між ними. Серозна оболонка (peritoneum), у кінцевій частині прямої кишки серозна оболонка відсутня, а зовнішньою оболонкою цієї частини кишки є адвентиція. Вміст клубової кишки проходить у товсту кишку, а саме в сліпу кишку через ostium ileale, що відкривається на вершині клубового сосочка (papilla ilealis) сліпої кишки. Цей отвір обмежований двома губами: зверху labrum ileocolicum; s. labrumsuperius; знизу -(labrum ileocaecale; s. labrum inferius). Ці губи сходяться і утворюють вуздечку клубового отвору (frenulum ostii ilealis.В місці впадіння клубової кишки у сліпу кишку утворюється складний анатомічний утвір – (valva ileocaecalis; valva ilealis). Цей клапан замикає клубовий отвір і має вигляд лійки, оберненої вузькою частиною в просвіт сліпої кишки. Клапан періодично відкривається, пропускаючи вміст клубової кишки в сліпу кишку невеликими порціями. Сліпа кишка (caecum) має чашоподібну форму, розташована в правій пахвинній ділянці нижче від місця переходу в неї тонкої кишки, покрита очеревиною з усіх боків (розташована інтраперитонеально), але брижа відсутня. Задня поверхня сліпої кишки прилягає до клубового і великого поперекового м’язів, вкритих фасцією, а її вільна передня поверхня торкається передньої черевної стінки. На задньоприсередній поверхні сліпої кишки внизу сходяться в одній точці стрічки ободової кишки. Біля цього місця від нижньої стінки сліпої кишки відходить червоподібний відросток (appendix vermifоrmis). Червоподібний відросток є вторинним (периферійним) лімфоїдним органом. У слизовій оболонці та підслизовому прошарку стінки червоподібного відростка розташовані (noduli lymphoidei aggregati et solitarii). Довжина червоподібного відростка становить 6–8 см, а іноді досягає 20 см. Червоподібний відросток покритий інтраперитонеально і має брижу. Основа червоподібного відростка проектується на передню черевну стінку на межі між зовнішньою і середньою третинами лінії, що з’єднує праву верхню передню клубову ость і пупок (точка МакБерні (McBurney)). Найчастіше основа червоподібного відростка проектується на межі між зовнішньою і середньою третинами лінії, що з’єднує праву і ліву верхні передні клубові ості (точка Ланца). Розташування червоподібного може бути низхідним (у 40–45 % випадків), бічним (17–20 %) чи висхідним (11–13 %). При висхідному положенні червоподібний відросток найчастіше розташований за сліпою кишкою. Сліпа кишка безпосередньо переходить у висхідну ободову кишку (colon ascеndens), довжина якої дорівнює 14–18 см. Позаду висхідна ободова кишка прилягає до квадратного м’яза попереку і поперечного м’яза живота, до передньої поверхні правої нирки, присередньо – до великого поперекового м’яза і петель клубової кишки, попереду – до передньої черевної стінки, збоку – до правої бічної черевної стінки. Висхідна ободова покрита мезоперитонеально). Біля нутрощевої поверхні печінки висхідна ободова кишка утворює (flexura coli dextra; s. flexura coli hepatica), і переходить у поперечну ободову кишку (colon transvеrsum). Вона має довжину 25–30 см. У лівій частині черевної порожнини на рівні нижнього кінця селезінки поперечна ободова кишка утворює (flexura coli sinistra; s. flexura coli splenica), повертає вниз і переходить у низхідну ободову кишку. Поперечна ободова кишка покрита інтраперитонеально), має брижу. За допомогою брижі поперечна ободова кишка прикріплюється до задньої стінки черевної порожнини, тому дуже рухлива. До поперечної ободової кишки брижа підходить по лінії брижово-ободовокишкової стрічки. Зверху до правого згину ободової кишки прилягає печінка і шлунок, до лівого згину – селезінка, знизу – петлі тонкої кишки, позаду – дванадцятипала кишка і підшлункова залоза. Коли шлунок порожній, тоді поперечна ободова кишка прилягає до передньої черевної стінки, а коли шлунок наповнений, тоді вона відходить від черевної стінки, зміщуючись донизу. Низхідна ободова кишка (colon descеndens) має довжину від 12 до 15 см, починається від лівого згину ободової кишки, йде вниз і досягає рівня лівої клубової ямки, де переходить у сигмоподібну ободову кишку. Низхідна ободова кишка розташована в лівому відділі черевної порожнини. Задньою поверхнею кишка прилягає до квадратного м’яза попереку, нижнього кінця лівої нирки і до клубового м’яза в лівій клубовій ямці. Очеревина покриває мезоперитонеально). Сигмоподібна ободова кишка (colon sigmoіdeum; грецьк. – romanum) розташована в лівій клубовій ямці, проходить вниз і присередньо від рівня клубового гребеня клубової кістки до рівня верхнього краю крижово-клубового суглоба і переходить у пряму кишку. Кишка утворює дві петлі., покрита очеревиною інтраперитонеально), має брижу, що прикріплюється до задньої черевної стінки. Брижа забезпечує значну рухливість сигмоподібної кишки. Пряма кишка (rectum; грецьк. – proctos) є кінцевим відділом товстої кишки і розташована в порожнині малого таза. Верхньою межею -рівень між тілами ІІ і ІІІ крижових хребців, що відповідає верхньому краю крижово-клубового суглоба, а закінчується вона в промежинній ділянці відхідником. Більша частина прямої кишки (12–15 см) розташована над тазовою діафрагмою в порожнині малого таза. Найбільш розширений відділ - ампулою прямої кишки (ampulla reсti). Нижня частина прямої кишки завдовжки приблизно розміщена під тазовою діафрагмою- відхідниковим каналом (canalis analis), який закінчується відхідником (anus) – отвором, що відкривається лише під час акту дефекації. Шкіра навколо відхідника утворює радіальні складки. Місце з’єднання -(junctio anorectalis). Пряма кишка утворює два згини – крижовий і бічний. Крижовий згин (flexura sacralis) утворений у стріловій площині і обернений опуклістю назад, тому пряма кишка прилягає до кривизни тазової поверхні крижової кістки. У лобовій площині пряма кишка утворює бічні згини (flexurae laterales), а саме:(flexura superodextra lateralis; s. flexura superior lateralis) (flexura intermediosinistra lateralis; s. flexura intermedia lateralis), (flexura inferodextra lateralis; s. flexura inferior lateralis), (flexura anorectalis; s. flexura perinealis). Пряма кишка має статеві топографічні відмінності. У чоловіків попереду від прямої кишки розташовані сечовий міхур, передміхурова залоза, ампули сім’явиносних проток і пухирчасті залози, у жінок – піхва і матка. Стінка прямої кишки, як і інших відділів товстої кишки, складається з чотирьох оболонок, але є характерні структурні відмінності. Слизова оболонка (tunica mucosa) верхньої тазової частини прямої кишки утворює (plicae transversae recti) . Верхня поперечна складка розташована переважно зліва. Нижня поперечна складка розташована переважно справа. Вкрита одношаровим кубічним епітелієм, який формує численні крипти. У відхідниковому каналі слизова оболонка утворює 8–12 поздовжніх складок – відхідникових стовпів (columnae anales). Заглибини між відхідниковими стовпами -(sinus anales) – пазухами Морганьї. Слизова оболонка відхідникового каналу складається з трьох зон: стовпчастої зони, відхідникової перехідної зони і відхідниково-шкірної лінії. Стовпчаста зона (zona columnaris), вистелена багатошаровим кубічним епітелієм- є одинокі лімфоїдні вузлики. Відхідникова перехідна зона (zona transitionalis analis) вкрита багатошаровим плоским незроговілим епітелієм-є р кінцеві відділи сальних залоз і одинокі лімфоїдні вузлики. У сполучнотканинній пластинці слизової оболонки цієї ділянки кишки розміщені волосяні фолікули, кінцеві відділи апокринових потових залоз і сальні залози. Крипти відсутні. Від поздовжнього шару нижнього відділу ампули прямої кишки відходять м’язові пучки до сусідніх органів і структур, що формують окремі м’язи, а саме: (m. rectococcygeus ), ( mm . anorectoperineales ), ( mm . Rectourethrales ) ( m . rectoperinealis ; s . m . rectourethralis superior ), ( m . а noperinealis ; s . m . rectourethralis inferior ) , (m. rectovesicalis) Частина м’язових пучків поздовжнього шару вплітається в м’яз-підіймач відхідника, а також досягає шкіри відхідника. Внутрішній коловий шар (stratum circulare) м’язової оболонки прямої кишки товстіший, особливо він потовщений в місцях утворення поперечних складок слизової оболонки. ( m . sphincter ani internus ), та ( m . sphincter ani externus ),що має глибокої частини ( pars profunda ), (pars superficialis), (pars subcutanea). Верхня третина прямої кишки вкрита очеревиною з усіх боків (розташована інтраперитонеально) і має коротку брижу прямої кишки (mesorectum). Середня третина прямої кишки, що відповідає довжині її ампули, оточена очеревиною спереду і з боків (розташована мезоперитонеально). Нижня третина прямої кишки вкрита очеревиною спереду (розташована екстраперитонеально); відхідниковий канал лежить поза очеревиною. Відділи прямої кишки, що не вкриті очеревиною, оточені нутрощевою тазовою фасцією (fascia pelvis visceralis). У чоловіків передня частина- (fascia rectoprostatica), або (septum rectovesicale), У жінок подібна фасція (fascia rectovaginalis), або (septum rectovaginale), бо вона частково відділяє пряму кишку від матки і піхви. Листок нутрощевої тазової фасції, розташованої позаду прямої кишки, називається прямокишковокрижовою фасцією (fascia rectosacralis). Кровопостачання товстої кишки Товста кишка кровопостачається гілками верхньої та нижньої брижових артерій, а пряма кишка – ще й гілками внутрішньої клубової артерії. до сліпої кишки підходить клубовоободовокишкова артерія та її гілки , а до червоподібного відростка – артерія червоподібного відростка; до висхідної ободової кишки підходить права ободовокишкова артерія, а до поперечної ободової кишки – середня ободовокишкова артерія. До інших відділів товстої кишки артеріальна кров надходить по гілках нижньої брижової артерії: низхідну ободову кишку кровопостачає ліва ободовокишкова артерія, сигмоподібну ободову кишку – сигмоподібні артерії, а верхній відділ прямої кишки – верхня прямокишкова артерія. В стінці прямої кишки розміщене потужне прямокишкове венозне сплетення Іннервація товстої кишки У стінці товстої кишки розташоване кишкове сплетення, що складається з підслизового, м’язово-кишкового і підсерозного сплетень. У сліпій кишці, висхідній, поперечній та низхідній ободових кишках ці сплетення утворюють чутливі і парасимпатичні волокна блукаючих нервів (Х пара черепних нервів). .Зовнішній м’яз-замикач відхідника, іннервують рухові і чутливі волокна соромітного нерва. 91. Печінка, жовчний міхур: розвиток, топографія, будова. Шляхи виділення жовчі. Іннервація і кровопостачання печінки Печінка (hерar) є найбільшою травною залозою людини, маса 1,5 кг. Ширина 26–30 см, Бере участь в обміні білків, вуглеводів, жирів, вітамінів та інших речовин. Серед численних функцій печінки дуже важливими є захисна і жовчоутворювальна функції. Має червонобурий колір і м’яку консистенцію, її поверхня гладенька. Печінка розташована у верхній, переважно правій частині черевної порожнини під діафрагмою. Проектується на праву підреброву ділянку живота, частково надчеревну ділянку, і лише невелика частина печінки проектується на ліву підреброву ділянку. Печінка вкрита розташована інтраперитонеально. Печінка має дві поверхні: верхню (діафрагмову) поверхню і нижню (нутрощеву) поверхню. Обидві поверхні утворюють гострий нижній край (margo inferior) печінки. Діафрагмова поверхня (faсіes diaphragmаticа) опукла і прилягає до діафрагми. Від діафрагми -(lig. falcifоrme). Ця зв’язка поділяє печінку на дві частки (lоbus hepatis dеxter) і (lobus hepatis sinister). Обидва листки розходяться -(lig. Coronarium).. Задній листок цієї зв’язки є суцільним. Поверхня печінки, яка розташована між листками вінцевої зв’язки і не вкрита очеревиною, називається голим полем (area nuda). До нього також належать: (sulcus venae cavae), де залягає нижня порожниста вена, (fissura ligamenti venosi), у якій проходить (lig. venosum). Правий та лівий кінці вінцевої зв’язки мають трикутну форму і називаються (ligg. triangulare dextrum et sinistrum). Між листками серпоподібної зв’язки проходить (lig. tеrеs hеpatis). Ця зв’язка утворилася внаслідок заростання пупкової вени. На нижньому краї (incisura ligamenti teretis), У ділянці заднього краю (lig. hepatorenale). Діафрагмова поверхня печінки має наступні частини: (pars superior )МАЄ (impressio cardiaca),(pars anterior), (pars dextra) (pars posterior), Нижня нутрощева поверхня (faсіes viscerаlis) печінки дещо ввігнута, має втиснення від органів, що прилягають до неї. На цій поверхні добре помітні три борозни у вигляді літери “Н”, Дві поздовжні борозни – права і ліва, Приблизно посередині ці дві борозни з’єднані поперечною борозною,-(porta hеpatis). Через ворота в печінку входять: ворітна печінкова вена, власна печінкова артерія і нерви, а виходять – загальна печінкова протока і лімфатичні судини. Хвостата частка МАЄ (processus caudаtus), (processus pаpillaris). Права поздовжня борозна має дві частини – передню і задню. У передній розширеній частині залягає жовчний міхур, -fossa vesicae biliaris; s. fossa vesicae felleae). Задня частина правої поздовжньої борозни, починається позаду хвостатого відростка, -sulcus venae cavae). Ліва поздовжня борозна також складається з двох частин – передньої і задньої.В передій є (fissura ligamenti teretis), в ній до воріт печінки проходить (lig. teres hepatis). Задня частина лівої поздовжньої борозни -(fissura ligamenti venosi), проходить (lig. venosum). Ліва поздовжня борозна є межею на нутрощевій поверхні між лівою і правою частками печінки. До нутрощевої поверхні печінки прилягає ряд органів, у цих місцях утворюються відповідні втиснення. На нутрощевій поверхні правої частки печінки (іmpressio colica) ,(іmpressio renalis), (impressio duodenalis), ,(impressio suprarenalis), На нутрощевій поверхні лівої частки печінки ліворуч від щілини венозної зв’язки чепцевий горб (tuber omentale), що обернений до малого чепця. На задньому краї лівої (impressio oesophageale)та (impressio gastrica), Верхня межа печінки починається справа на рівні десятого міжребрового простору по правій середній пахвовій лінії, звідки круто прямує вверх і присередньо, відповідно до проекції діафрагми, її найвищою точкою є четвертий міжребровий простір по правій пригруднинній лінії. Нижня межа печінки також починається від правої точки, що проектується у десятому міжребровому просторі по правій середній пахвовій лінії, прямує вверх і присередньо вздовж краю правої ребрової дуги до рівня зрощення ІХ і Х ребрових хрящів. закінчуючись у п’ятому міжребровому просторі по лівій пригруднинній лінії. Поділ печінки на традиційні праву, ліву, квадратну і хвостату частки . Поділу печінку на 2 частини, 5 відділів (раніше їх називали секторами) і 8 сегментів. Печінка складається з двох частин: лівої частини печінки (pars hepatis sinistra) і правої частини печінки (pars hepatis dextra), які кровопостачають відповідно ліва і права гілки загальної печінкової артерії та ліва і права гілки ворітної печінкової вени. З лівої та правої частин печінки виходять відповідно ліва і права печінкова протоки, які в ділянці воріт печінки зливаються в загальну печінкову протоку. Ці дві частини печінки розмежовані (fissura portalis principalis), Ліва частина печінки складається з трьох відділів і чотирьох сегментів, а права частина – з двох відділів і чотирьох сегментів. Кожний сегмент має відносно власне кровопостачання, іннервацію і відтік жовчі. Нумерація сегментів, якщо дивитись на нутрощеву поверхню печінки знизу, ведеться від борозни порожнистої вени проти руху годинникової стрілки. Ліва частина печінки складається з 3 відділів і 4 сегментів: Права частина печінки складається з 2 відділів і 4 сегментів: |