лекции по анатомии человека. анатомия. 1. Предмет та зміст анатомії, сучасні напрями та методи досліджень. Анатомія людини
 Скачать 1.55 Mb.
|
|
Внутрішня будова печінки Класична часточка печінки (lobulus hepaticus) є структурно-функціональною одиницею печінки. Часточки печінки мають вигляд шестигранних призм діаметром 1–2 мм. Вздовж граней цих часточок проходять міжчасточкові артерії і вени (aa. еt vv. іnterlobulares), а також жовчовивідні міжчасточкові проточки (ductulus biliferi interlobulares). Ці три трубчасті структури утворюють печінкову тріаду (портальний тракт), яка добре помітна на поперечному гістологічному зрізі. Поруч із кожною печінковою тріадою проходять лімфатичні судини та нервові волокна. Від навколочасточкових вен та артерій відгалужуються вхідні артеріоли і венули, утворюючи синусоїдні капіляри, по яких тече змішана кров у напрямку від периферії до центру часточки. Синусоїдні капіляри, проходять між печінковими пластинками в радіальному напрямку і в центрі часточки впадають у центральну вену. Центральні вени, , зливаються і утворюють збірні (підчасточкові) вени. Збірні вени зливаються і утворюють (vv. hepaticae dextra, intermedia et sinistra), які впадають в нижню порожнисту вену. Через численні синусоїдні капіляри кров тече дуже повільно, що сприяє обмінним процесам між кров’ю і печінковими клітинами – гепатоцитами. Печінкова пластинка (трабекула, або балка) складається з двох рядів прилеглих один до одного гепатоцитів, між якими розташований жовчний капіляр , відсутня власна стінка, Гепатоцити у цей капіляр виділяють жовч. Уу нормі жовч не може потрапити за межі гепатоцитів і проникнути в кровоносне русло. (ductulus biliferi interlobulares)- (ductus hepaticus dexter )- (ductus hepaticus sinister) - (ductus lobi caudati dexter et sinister) - (ductus hepaticus communis - (ductus сysticus) - (ductus choledochus; s. ductus biliaris). Окрім класичної печінкової часточки, гістологи виділяють такі функціональні одиниці печінки: портальну печінкову часточку і печінковий ацинус . Портальна печінкова -частиною паренхіми печінки, що має на поперечному перетині форму трикутника. В кутах цього трикутника розташовані центральні вени трьох сусідніх класичних часточок, а в центрі – печінкова тріада (портальний тракт). Печінковий ацинус на зрізі має форму ромба, в гострих кутах якого розташовані центральні вени двох сусідніх класичних часточок, а в тупих кутах – печінкові тріади (портальні тракти). Кровопостачання печінки Ко кровопостачається з двох джерел – артеріального і венозного. Артеріальна кров поступає до печінки по власній печінковій артерії від черевного стовбура, а венозна кров – по ворітній печінковій вені. Сукупність синусоїдних капілярів називається чудесною венозною капілярною сіткою печінки. Лімфатичні судини печінки починають формуватися з лімфатичних капілярів у міжчасточковій сполучній тканині у відростках навколосудинної волокнистої капсули. Всередині печінкових часточок лімфатичні капіляри відсутні. Іннервація печінки Печінку як внутрішній орган іннервує автономна частина периферійної нервової системи. По парасимпатичних волокнах блукаючих нервів (Х пара черепних нервів) передається команда на посилення секреторної функції гепатоцитів та виділення жовчі. Жовчний міхур Жовчний міхур (vеsica biliaris; vesica fellea) є резервуаром для накопичення жовчі. Він має видовжену грушоподібну форму. Жовчний міхур має темно-зелене забарвлення і відносно . Містить:(fundus vеsicae biliaris; s. fundus vesicae felleae), (cоllum vеsicae biliaris; s. cоllum vesicae felleae), (ductus cysticus) , (corpus vеsicaе biliaris; s. corpus vesicae felleae).,(infundibulum vеsicae biliaris; s. infundibulum vesicae felleae). Стінка жовчного міхура складається з трьох оболонок: слизової, м’язової, сполучнотканинної (адвентиції). Слизова оболонка (tunica mucosa) вкрита одношаровим високим призматичним епітелієм з посмугованою облямівкою, власна пластинка добре виражена і містить багато еластичних волокон. У шийці жовчного міхура і міхуровій протоці слизова оболонка утворює спіральну складку (plica spiralis). М’язова оболонка (tunica muscularis) утворена з пучків гладких міоцитів, розташованих переважно у коловому напрямку. Адвентиційна оболонка добре виражена в ділянці верхньої частини стінки жовчного міхура, що прилягає до однойменної ямки на нутрощевій поверхні печінки. Всі інші ділянки жовчного міхура мають ще серозну оболонку (tunica serоsa) Інколи жовчний міхур вкритий очеревиною інтраперитонеальне розташування. Міхурова протока, з’єднуючись із загальною печінковою протокою, утворює ductus choledochus; ductus biliaris - проходить між двома листками печінково-дванадцятипалокишкової зв’язки. ductus biliaris +протокою підшлункової залози= (ampulla hepatopancreatica; ampulla biliaropancreatica), що відкривається на вершині великого сосочка дванадцятипалої кишки. Стінка спільної жовчної протоки на відміну від стінки загальної печінкової протоки має потужнішу м’язову оболонку має м’яз-замикач спільної жовчної протоки (m. sphincter ductus choledochi; m. sphincter ductus biliaris) -регулюють приплив жовчі у дванадцятипалу кишку. Слизова оболонка спільної жовчної протоки складок не утворює. У підслизовій основі -(glandulae ductus choledochi; glandulae ductus biliaris), які виробляють слиз. У ділянці вічка печінково-підшлункової ампули є м’яз-замикач ампули (m. sphincter ampullae) – Кровопостачання жовчного міхура і жовчних проток забезпечує жовчноміхурова артерія, що відходить від власної печінкової артерії. Венозна кров відтікає по міхуровій вені у ворітну печінкову вену. Від жовчного міхура лімфа відтікає, як і від печінки, в печінкові, черевні, праві шлункові, воротарні і праві поперекові лімфатичні вузли. Іннервація: жовчний міхур і жовчні протоки, як і печінку, іннервує автономна частина периферійної нервової системи. По парасимпатичних волокнах блукаючих нервів (Х пара черевних нервів) 92. Підшлункова залоза: розвиток, топографія, будова, іннервація, кровопостачання. Підшлункова залоза (pancreas) – друга за величиною залоза травної системи Розташована заочеревинно на задній стінці черевної порожнини в надчерев’ї, простягаючись поперечно від дванадцятипалої кишки до воріт селезінки. Попереду від залози розміщений шлунок, позаду – тіла І і ІІ поперекових хребців, нижня порожниста вена, черевна аорта, автономне черевне сплетення, ліва нирка та ліва надниркова залоза. Очеревиною вкрита екстраперитонеально. Очеревина утворює дві зв’язки: (lig. pancreaticocolicum) і (lig. Pancreaticosplenicum) Складається з головки, шийки, тіла і хвоста. Головка підшлункової залози (cаput pancrеatis) -найширшою частиною, вона підковоподібно охоплена дванадцятипалою кишкою і розташована на рівні І і ІІ поперекових хребців. Правий край утворює (processus uncinatus), спрямований ліворуч. При переході головки в тіло залоза дещо звужується –(collum pancreatis). На нижньому краї шийки -(incisura pancreatis) -проходять верхні брижові артерія і вена. У цьому жолобку верхня брижова вена з’єднується з селезінковою веною і переходить у ворітну печінкову вену. Позаду у верхній частині щілини проходить спільна жовчна протока, яка нижче з’єднується з протокою підшлункової залози, утворюючи печінково-підшлункову ампулу. Задня поверхня головки підшлункової залози прилягає до правої ниркової вени і артерії та нижньої порожнистої вени, а лівий край гачкуватого відростка – до правої ніжки діафрагми і черевної аорти. До нижньої частини головки прилягають петлі порожньої кишки, що розташовані нижче брижі поперечної ободової кишки. Тіло підшлункової залози (corpus pancreatis) розміщене на рівні І поперекового хребця. Воно має тригранну форму і відповідно три поверхні: передньоверхню, передньонижню і задню. Ці поверхні відмежовані верхнім, переднім і нижнім краями. Передньоверхня поверхня (facies anterosuperior) обмежована (margo superior), та (margo anterior). Ця поверхня прилягає до задньої стінки шлунка. На правій частині -(tuber omentale). До переднього краю тіла залози прикріплюється брижа поперечної ободової кишки і зрощені з нею листки великого чепця. Передньонижня поверхня (facies anteroinferior) тіла залози розташована нижче брижі поперечної ободової кишки, її нижньою межею є нижній край (margo inferior). Праворуч до цієї поверхні прилягає дванадцятипало-порожньокишковий згин, а ліворуч – петлі порожньої кишки і дистальна ділянка поперечної ободової кишки. Задня поверхня (facies posterior) тіла підшлункової залози обмежована верхнім і нижнім краями, вона не вкрита очеревиною. Ця поверхня прилягає до черевної аорти, автономного черевного сплетення, лівої ниркової вени, а ліворуч – до лівої надниркової залози та лівої нирки. На задній поверхні тіла підшлункової поверхні у відповідних борознах проходять: селезінкова артерія та селезінкова вена. Хвіст підшлункової залози (cauda pancreatis), що є звуженою її частиною дещо заходить між листки шлунково-селезінкової зв’язки. Кінець хвоста залози підходить до нутрощевої поверхні селезінки нижче і позаду від її воріт. Знизу хвіст залози прилягає до лівого згину ободової кишки Кровопостачання та іннервація підшлункової залози Підшлункову залозу кровопостачають передня і задня верхні підшлунково-дванадцятипалокишкові артерії, Капілярні сітки екзокринних і ендокринних структурних елементів не сполучаються між собою. Капіляри збираються у венули, які формують вени, супроводжуючи артерії. Венозна кров по підшлунковозалозових венах потрапляє у селезінкову вену, верхню брижову вену та в інші притоки ворітної печінкової вени (нижню брижову вену, ліву шлункову вену). Від підшлункової залози лімфа відтікає у підшлунковозалозові, підшлунково-дванадцятипалокишкові, воротарні і поперекові лімфатичні вузли, а потім – у грудну протоку. Іннервує автономна частина периферійної нервової системи. По парасимпатичних волокнах переважно правого блукаючого нерва (Х черепний нерв), 93. Очеревина: загальна характеристика, листки, брижі, чепці, зв’язки, сумки. Очеревина (peritoneum) – це тонка прозора пластинка, яка вистеляє внутрішню поверхню стінок черевної порожнини і органи, що в ній розташовані. Щілиноподібний простір- (cavitas peritonealis). Складається з двох шарів – серозної оболонки і підсерозного прошарку. Серозна оболонка (tunica serosa) утворена одношаровим плоским епітелієм – мезотелієм. На поверхні мезотеліоцитів є численні мікроворсинки. Мезотеліоцити виділяють серозну рідину В нормі є приблизно 20–50 см3 серозної рідини. Виділяють два листки: (peritoneum parietale),та (peritoneum viscerale), Обидва листки очеревини переходять безпосередньо зі стінок черевної порожнини на органи і з органів на стінки черевної порожнини, обмежовуючи очеревинну порожнину. У жінок очеревинна порожнина сполучається з зовнішнім середовищем через маткові труби, порожнину матки і піхву. У чоловіків порожнина очеревини замкнена. Пристінкова очеревина покриває передню стінку черевної порожнини, вгорі переходить на нижню поверхню діафрагми, а потім на задню та бічні стінки черевної порожнини і на внутрішні органи, а внизу – на стінки й органи тазової порожнини. Нутрощева очеревина покриває внутрішні органи з усіх боків або частково. У місцях переходу пристінкової очеревини в нутрощеву утворюються подвійні листки очеревини – брижі, зв’язки, складки, закутки, ямки. У лобковій -(spatium retropubicum) На задній поверхні 5 пупкових складок -(plіca umbilicаlis mеdiana) Парна -(plica umbilicаlis mediаlis) та (plica umbilicаlis laterаlis Над сечовим міхуром (fossae supravesicаles dеxtra et sinistrа). Присередньо і збоку -(fossae inguinales medialis et lateralis), З боків від сечового міхура - (fossa femoralis). Названі ямки і ділянка пупка та білої лінії живота є “слабкими місцями” На задній стінці черевної порожнини очеревина покриває органи, розташовані заочеревинно – ретроперитонеально. Це підшлункова залоза, дванадцятипала кишка, нирки, надниркові залози, аорта, нижня порожниста вена, інші судини, нерви, лімфатичні вузли і грудна протока. з трьох боків, розташовані мезоперитонеально: висхідна і низхідна ободові кишки, середня частина прямої кишки, наповнений сечовий міхур, матка. з усіх боків, розташовані – інтраперитонеально: шлунок, брижова частина тонкої кишки (порожня і клубова кишки), сліпа кишка, червоподібний відросток, поперечна і сигмоподібна ободові кишки, початковий відділ прямої кишки, селезінка, печінка. Брижі Деякі органи, що вкриті очеревиною інтраперитонеально, можуть мати ще й брижі (mesenteria). Брижа складається з двох листків очеревини (дублікатури). Між листками брижі та зв’язок, розташовані артерії, вени, лімфатичні судини і лімфатичні вузли, нерви. Місце початку брижі -(radix mesenterii). Найвище (mesocolon transversum). Вона розміщена поперечно, майже горизонтально, відходить від задньої стінки черевної порожнини на рівні низхідної частини дванадцятипалої кишки, головки і тіла підшлункової залози, лівої нирки, розмежовує очеревинну порожнину на верхній і нижній відділи. Під нею брижа тонкої кишки (mesenterium), що підходить до порожньої та клубової кишок. Корінь брижі розташований косо, проходить згори донизу, зліва і праворуч.Уздовж кореня брижі проходять верхні брижові артерія і вени, а між листками брижі – гілки цих судин до тонкої кишки, лімфатичні судини і нерви, а також розташовані численні ділянкові лімфатичні вузли, брижа тонкої кишки щільна і товстіша. (mesocolon sigmoideum) - найвужча вона на своєму початку і на кінці. Корінь брижі проходить косо згори донизу, зліва і направо, перетинає ліві клубовий і великий поперековий м’язи, що розташовані на межовій лінії таза, ліві загальні клубові кровоносні судини і лівий сечовід. Червоподібний відросток сліпої кишки, також має відносно широку брижу червоподібного відростка (mesoappendix). Зв’язки печінки До зв’язок печінки (ligamenta hepatis) належать: серпоподібна зв’язка, вінцева зв’язка, права і ліва трикутні зв’язки і печінково-ниркова зв’язка. Від діафрагми до печінки відходить -(lig. falciforme). Між листками серпоподібної зв’язки проходить -(lig. teres hepatis), обидва листки розходяться відповідно праворуч і ліворуч, утворюючи (lig. coronarium), Поверхня печінки, що розташована між листками вінцевої зв’язки (особливо на діафрагмовій поверхні правої частки печінки) і не вкрита очеревиною, називається голим полем (area nuda). Правий та лівий кінці вінцевої зв’язки -(ligg. trіangulare dextrum et sinistrum). Між нижнім краєм правої частки печінки і верхнім кінцем правої нирки- (lig. hepatorenale). Чепці Листки нутрощевої очеревини, переходячи з одного органа на інший, утворюють малий і великий чепці. (omentum minus). Ліва найширша частина малого чепця, що підходить до малої кривини шлунка- (lig. hepatogastricum). Між листками цієї зв’язки вздовж малої кривини шлунка проходять праві і ліві шлункові артерії і вени, нерви Права частина малого чепця, кріпиться- (lig. hepatoduodenale). Між двома листками очеревини цієї зв’язки розташовані справа наліво: спільна жовчна протока, ворітна печінкова вена, загальна печінкова артерія та її гілки, нерви, лімфатичні судини та лімфатичні вузли. Правий край печінково-дванадцятипалокишкової зв’язки обмежує (foramеn omentale) Зверху чепцевий отвір обмежовує нутрощева поверхня печінки, а знизу – верхня частина дванадцятипалої кишки. Через чепцевий отвір можна потрапити у правий підпечінковий закуток чепцевої сумки. Великий чепець Довга складка, що звисає попереду поперечної ободової кишки і петель тонкої кишки у вигляді фартуха й утворена чотирма листками нутрощевої очеревини. Між листками великого чепця розміщена жирова клітковина. У дорослої людини листки очеревини великого чепця зростаються, утворюючи дві пластинки – передню і задню, . Передня пластинка починається від великої кривини шлунка, потім з’єднується з задньою пластинкою великого чепця. Обидві ці пластинки зростаються з передньою поверхнею поперечної ободової кишки. Задня пластинка великого чепця зростається з брижею поперечної ободової кишки. Передня пластинка великого чепця- (lig. gastrocоlicum). Два листки очеревини утворюють -(lig. gastrosplenicum; lig. Gastrolienale), (lig. gastrophrenicum),(lig. phrenicosplenicum). Вище брижі поперечної ободової кишки обидва листки задньої пластинки великого чепця переходять у пристінкову очеревину задньої стінки черевної порожнини. Верхній листок вкриваючи передню поверхню підшлункової залози, і переходить з задньої стінки черевної порожнини на діафрагму. Нижній листок переходить у верхній листок брижі поперечної ободової кишки. Похідними великого чепця є -(lig. splenorenale; lig. lienorenale), (lig. pancreaticosplenicum); (lig.pancreaticocolicum), (lig. splenocolicum) і (lig. phrenicocolicum), 94. Зовнішній ніс. Носова порожнина, функціональні частини, іннервація і кровопостачання слизової оболонки. Початковим відділом верхніх дихальних шляхів і поділяється на зовнішній ніс, порожнину носа та навколоносові пазухи. Зовнішній ніс розташований посередині обличчя і являє собою кістково-хрящове утворення, що має вигляд піраміди, вкрите шкірою. Верхню ділянку носа -коренем носа, нижче розташована спинка носа, що закінчується його кінчиком. Бічні поверхні утворюють носові схили, що внизу переходять у крила носа. На нижній спинці носові отвори – ніздрі, розділені носової перегородки. Кістяк носа утворюють парні носові кістки та лобові відростки верхньої щелепи. Верхній край носових кісток з'єднаний швом із лобовою кісткою, медіальні краї – один з одним, а латеральні – з лобовими відростками верхньої щелепи. До хрящів носа належать бічні, великі та малі крилові, сесамо-подібні, а також хрящі носової перегородки. Зовнішня поверхня носа вкрита шкірою, багатою на сальні залози. Шкіра присінка носа містить волоски, потові та сальні залози, що спричиняє розвиток тут фурункулів і сикозу. У товщі крил носа розташовані м'язи, які розширюють та звужують вхід до носа. Кровопостачається а. dorsalis nasi, яка виходить від а.ophthalmica. Вени зовнішнього носа відходять незалежно від відповідних артерій і впадають у v.facialis anterior v.angularis. Лімфа з зовнішнього носа відтікає переважно в підщелепні лімфовузли. Іннервація здійснюється гілками лицевого нерва, чутлива – першою та другою гілками трійчастого нерва. |