Учебник_Конфликт. 1. Сутність конфлікту та його характерні риси
 Скачать 3.01 Mb.
|
8. УПРАВЛІННЯ СТРЕСАМИ | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Стресори: | Наслідки | |
| У навколишньому середовищі | Особисті | |
| Виробничі: | Потреби | Суб’єктивні: |
| |
|
| Надії та досягнення |
|
| |
|
| |
|
| Рольові: | |
|
| |
|
| |
|
| Емоційна стійкість | |
| | |
| | |
Закінчення табл. 8.1
| Стресори: | Наслідки | |
| У навколишньому середовищі | Особисті | |
| Структурні: | Гнучкість | Когнітивні: |
| |
|
| |
|
| | |
| Кар’єрні: | Толерантність | Фізіологічні: |
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| За стосунками: | Неясність | Організаційні: |
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| | |
| Позаорганізаційні: | Самооцінка | |
| | |
| | |
| | |
| | |
| | |
Наприклад:керівник підрозділу по дорозі на роботу довго стояв у «пробці» на дорозі, спізнившись на важливу нараду в організації. У результаті співробітники підрозділу — його підлеглі — одержали догану за гріхи, яких не було. (Відбулося перенесення негативних емоцій із зовнішньої ситуації, непідвладної людині, на внутрішню) [16, с. 210].
Дію стресу, так само, як і конфлікту, тісно пов’язано з потребами особи, неможливістю реалізувати їх, а це призводить до багаторазового посилення дії психологічних механізмів захисту, фізіологічних можливостей.
Людина в стані стресу здатна на неймовірні (порівняно зі спокійним станом) учинки: у момент стресу в кров викидається велика кількість адреналіну, мобілізуються всі резерви організму і можливості людини різко зростають, але тільки на певний час. Тривалість цього періоду й наслідки для організму в кожної людини свої. У цілому вважається, що невеликий і нетривалий стрес може бути навіть корисним для виконання роботи та нешкідливий для людини, а тривалий і значний — може призвести до різних небажаних наслідків. За даними досліджень фізіологів, якщо стрес триває місяць, рік і вже став причиною якогось захворювання, повернути фізіологічні функції організму в норму практично неможливо.
У цілому стрес — явище достатньо поширене й звичайне. Незначні стреси неминучі й нешкідливі, але надмірний стрес створює проблеми як для особи, так і для організацій у виконанні поставлених завдань. Психологи вважають, що людина більше й частіше страждає від нанесених їй образ, почуття власної незахищеності, невпевненості в завтрашньому дні.
Приклад. Підлеглий не згодний із думкою начальника, той наполягає та змушує зробити так, як він уважає за потрібне. Хоча для підлеглого питання є вкрай важливим, але переконати начальника він не в змозі, а піти на іншу роботу поки що неможливо, то працівник поступається, підкоряється. У результаті підлеглий знаходиться в стані внутріособистісного конфлікту, наслідком чого є його стресовий стан. Якщо ж підлеглий упевнений у своїй правоті, наполягає на ній, то неодмінно виникне конфлікт із начальником, наслідком якого може стати звільнення цього працівника з організації [16, с. 213].
Конфліктні ситуації нерідко супроводжуються сильними переживаннями, що переходять у стрес. Уміле управління стресами дозволяє запобігати конфліктам, а у випадку їх виникнення — грамотно їх розв’язувати.
Невеликий і нетривалий стрес може лише злегка впливати на людину, а тривалий і (чи) значний виводить із рівноваги її фізіологічні та психологічні функції, негативно позначається на здоров’ї, працездатності, ефективності праці та стосунків у колективі (у цьому випадку його називають дистресом).
Фактори, що викликають стрес, — це вплив на людину з боку зовнішнього і внутрішнього середовища, що приводить її у стан стресу [16, с. 215—218].
Основні фактори, що впливають на виникнення стресу особи в організації: організаційні, внутріорганізаційні, особисті (див. рис. 8.2).
Рис. 8.2. Основні фактори, що впливають
на виникнення стресу особи в організації [16, с. 217]
Організаційні фактори визначаються позицією індивіда в організації, зокрема, відсутністю роботи, відповідної до його кваліфікації; поганими взаєминами зі співробітниками; відсутністю перспектив зростання, наявністю конкуренції на робочих місцях та ін.
Розглянемо приклади організаційних факторів:
недостатнє навантаження співробітника, за якого працівник не має можливості продемонструвати свою кваліфікацію повною мірою. Ситуація, що достатньо часто зустрічається у вітчизняних організаціях, які перейшли на скорочений режим роботи чи змушені скорочувати обсяги робіт через несплату замовниками;
недостатньо гарне розуміння працівником своєї ролі й місця у виробничому процесі, колективі. Таку ситуацію зазвичай буває викликано відсутністю чітко встановлених прав і обов’язків фахівця, неясністю завдання, відсутністю перспектив зростання;
необхідність одночасного виконання різноманітних завдань, не пов’язаних між собою, але термінових. Ця причина часто зустрічається серед керівників середньої ланки в організації за відсутності розмежування функцій між підрозділами та рівнями керування;
неучасть працівників у керуванні організацією, прийнятті рішень щодо подальшого розвитку діяльності організації в період різкої зміни напрямів її активності. Така ситуація характерна для значної кількості великих вітчизняних підприємств, де не налагоджено систему керування персоналом і прості співробітники є відірваними від процесу прийняття рішень. На багатьох фірмах Заходу існують цілі програми залучення персоналу до справ фірми й розробки стратегічних рішень, особливо за необхідності збільшення обсягу виробництва чи поліпшення якості виробів, що випускаються;
зміна завдань найманого робітника після переходу на роботу в приватні структури, усвідомлення цим працівником свого основного завдання — збільшення прибутку власника цієї фірми [17].
Внутрішньоорганізаційні фактори викликають виникнення стресів у результаті дії таких обставин:
відсутності роботи чи тривалого її пошуку;
конкуренції на ринку праці;
кризового стану економіки країни й регіону зокрема;
сімейних труднощів.
Особисті фактори, що викликають стан стресу, починають діяти під впливом нереалізованих потреб особи, емоційної нестійкості, заниженої чи завищеної самооцінки та ін.
Існує достатньо велика кількість різновидів стресів, в узагальненому виді їх представлено на рис. 8.3.
Рис. 8.3. Види стресів [17]
Хронічний стрес припускає наявність постійного (чи такого, що існує тривалий час) значного фізичного й морального навантаження на людину (тривалий пошук роботи, постійний успіх, з’ясування стосунків), у результаті якого її нервово-психологічний чи фізіологічний стан є надзвичайно напруженим.
Гострий стрес — стан особи після події чи явища, у результаті якого вона втратила психологічну рівновагу (конфлікту з начальником, сварки з близькими людьми).
Фізіологічний стрес виникає від фізичного перевантаження організму і (чи) впливу на нього шкідливих факторів навколишнього середовища (зависока чи занизька температура в робочому приміщенні, сильні запахи, недостатня освітленість, підвищений рівень шуму).
Психологічний стрес є наслідком порушення психологічної стійкості особистості із цілого ряду причин: ображеного самолюбства, образи, роботи, що не відповідає кваліфікації. Крім того, такий стрес може бути результатом психологічного перевантаження особи: виконання занадто великого обсягу робіт та відповідальності за якість складної й тривалої роботи.
Варіантом психологічного стресу є емоційний стрес, що виникає в ситуаціях загрози, небезпеки, образи.
Інформаційний стрес виникає в ситуаціях інформаційних перевантажень чи від інформаційного вакууму.
Крім того, на сьогодні виділяють так званий «менеджерський тип стресу», зумовлений багатьма факторами, пов’язаними з діяльністю менеджерів і їхніми взаєминами з людьми в умовах складних ринкових відносин, коли динамічно змінюється навколишнє середовище й кон’юнктура ринку, посилюється конкурентна боротьба, і тому необхідно приймати оперативні адекватні управлінські рішення для забезпечення стійкого розвитку підприємства та його конкурентноздатності.
8.4. Динаміка розвитку
внутрішнього напруження під час стресу
Для визначення найбільш раціонального способу впливу на людину в стані стресової ситуації необхідно мати уявлення про динаміку розвитку внутрішнього напруження стану в людини (рис. 8.4.).
Виділяють три стадії розвитку стресу:
зростання напруги (мобілізація);
внутрішній стрес (дезаптація);
виснаження, спад внутрішньої активності (дезорганізація) [17].
Рис.8.4. Динаміка розвитку внутрішнього напруження під час стресу
(1 — мобілізація; 2 — дезаптація; 3 — дезорганізація)
Стадія мобілізації характеризується зростанням інтенсивності реакцій, підвищенням чіткості пізнавальних процесів, прискоренням їх, готовністю швидко згадати необхідну інформацію. У цій стадії працівникам удається зробити багато чого і вчасно.
Наприклад: підготовка термінової роботи до заданого терміну, суперечка між співробітниками з приводу методів виконання роботи [16, с. 219].
Стадія дезаптаціївиявляється слідом за стадією мобілізації за умови, що стрес триває довго. Виникає реакція заборонного гальмування, що виявляється у зниженні якості виконання роботи. У поведінці фахівця виявляється неорганізованість, втрачається чуйність передавання інформації, забувається частина інформації, приймаються рішення, у яких не враховано наслідки. На цій стадії працівник припускається багатьох помилок, якість виконання поставлених завдань різко знижу-
ється.
Стадія дезорганізації виникає у випадку продовження стресового навантаження. На цій стадії може відбутися порушення внутрішньої регуляції поведінки особи, її поведінка стає неадекватною ситуації, відбувається втрата контролю над ситуацією. Тривалий стрес, навіть за збереження зовнішнього стану без змін, може призвести до серйозних внутрішніх захворювань.
Облік динаміки розвитку внутрішнього напруження в управлінні стресами багато в чому полегшує пошук варіантів грамотного розв’язання конфлікту та сприяє швидшій стабілізації внутрішнього стану й зовнішнього поводження учасників ситуації.
8.5. Рівні та методи управління стресами
Управління стресами — це процес цілеспрямованого впливу на персонал організації з метою адаптації особи до стресової ситуації, усунення джерел стресу й оволодіння методами їх нейтралізації всім персоналом організації.
Існує два рівні управління стресами [16, с. 220—222].
Перший — на рівні організації, у результаті змін у політиці, структурі виробництва, полягає у виробленні чітких вимог до співробітників, оцінці їх діяльності. У деяких організаціях, переважно в закордонних компаніях і в окремих вітчизняних банківських структурах, проводять тренінги релаксації (2—3 рази на тиждень після роботи) із використанням аудіокасет під управлінням психолога. Проводяться також комунікативні тренінги для розвитку комунікативної культури співробітників, оволодіння навичками зняття напруги, виїзні ігрові тренінги з метою зняття напруги в колективах, зміцнення зв’язків між співробітниками. Вони допомагають людині почувати себе краще, розслабитися, відновити свої сили. Подібні програми існують і застосовуються на рівні всієї організації, особливо багато їх розроблено в останні роки на підприємствах країн Західної Європи й США.
Наприклад, у Швеції закон 1991 року про «Виробниче середовище» заохочує працівників змінювати свою робочу обстановку, пристосовувати її для себе, а адміністрації пропонується в усьому їм допомагати. У цих країнах професійний стрес розглядається в контексті загальної обстановки на фірмі й у суспільстві. У багатьох програмах на перше місце ставиться завдання зменшення стресу за рахунок кращої організації праці, зміни характеру праці, установлення реальних планових завдань, поліпшення особистих взаємин в організаціях, створення невеликих робочих груп. Американські компанії все частіше стикаються з вимогами про виплату компенсацій за «професійний» стрес і достатньо часто їх виплачують. Якщо в 1983 році з усіх судових позовів, пред’явлених фірмам, 15 % стосувалися плати за професійний ризик, то в 1993 році їх кількість становила вже 40 %, а задовольняються ці позови в два рази частіше, ніж позови з приводу шкоди здоров’ю [16].
Другий рівень управління стресом здійснюється на рівні окремої особи. Цей спосіб полягає в тому, щоб уміти справлятися зі стресами індивідуально, використовуючи рекомендації та спеціальні програми з нейтралізації стресів.
Такі програми включають медитацію, тренінг, фізичні вправи, дієту й іноді навіть молитву. Вони допомагають людині почувати себе краще, розслабитися, відновити сили.
8.6. Умови запобігання стресам
Виділяють ряд умов, що сприяють запобіганню стресам [3, с. 454—466].
Основним у житті повинно бути змагання із самим собою,
а не з іншими. Не варто заздрити чужим успіхам, матеріальному добробуту тощо. Заздрість здатна спровокувати найсильніший стрес.
Розуміння відносності будь-яких оцінок тих подій, що відбуваються в нашому житті. Немає нічого абсолютно гарного, як і нічого абсолютно поганого.
Зменшення кількості й відповідальності прийнятих рішень, скорочення кількості сфер життя й діяльності, у яких ми виявляємо активність, приводить до зниження інформаційного стресу.
Зменшення рівня домагань знижує ймовірність виникнення стресу. Потрібно вміти об’єктивно оцінювати свої сили й можливості та не ставити перед собою занадто високі цілі. Чим вищий рівень домагань, тим більша ймовірність виникнення стресу.
Якщо неможливо змінити ситуацію, то варто змінити своє ставлення до неї. Гарне життя чи погане — це залежить від нашого сприйняття його.
Живучи в злагоді зі своєю совістю, людина рідше переживає стрес, тому що в цьому випадку оцінки тих, хто живе не по совісті, можна не брати до уваги.
До стресів і внутрішнього конфлікту найчастіше призводить неузгодженість самооцінки й оцінки з боку інших людей, для уникнення якої необхідне виконання двох умов:
важливо постійно займатися самовдосконаленням і сумлінно виконувати свої обов’язки, не завдаючи збитку навколишнім;
бажано зменшити свою залежність від зовнішніх оцінок. Якщо людина має високу моральність, є професіоналом і сумлінно працює, вона не повинна залежати від думки інших. Їй варто орієнтуватися в цьому випадку, перш за все, на внутрішню оцінку своїх учинків.
7. Потрапивши в стресову ситуацію, варто згадати про людей, що знаходяться зараз у ще більш важкому становищі. Подумавши також про те, що могло б відбутися, але не відбулося з вами, також можна істотно знизити рівень суб’єктивного сприйняття ситуації.
8. Чим ширші просторові межі світосприймання людини, тим рідше вона переживає стрес і йде на конфлікт. Можна уявити свої проблеми на фоні міста, країни, усієї Землі, Сонячної системи, Всесвіту. При цьому особисті конфлікти зазвичай втрачають гостроту.
9. Розширення часових меж світосприймання за допомогою вивчення минулого та прогнозування майбутнього є гарним засобом зниження напруженості у складних ситуаціях. Сприйняття власних проблем на тлі історії людства допомагає у відновленні спокою й рівноваги.
10. Готовність до виходу зі складних ситуацій із мінімальними втратами підвищується в міру розширення ймовірнісних кордонів світосприймання: чим більше людина знає, бачить і випробовує, тим до ширшого діапазону розвитку подій вона підготована, тим нижчим є її емоційне напруження від ситуації. Стрес і конфлікти найчастіше виникають у тих випадках, коли очікувані події та реальність не збігаються. Якщо допустити, що відбутися може абсолютно все, то гострота сприйняття того, що відбувається, знижується.
11. Чим глибші змістові межі світосприймання людини, тобто чим глибше проникнення її в суть речей, тим легше їй упоратися з конфліктами і стресовими ситуаціями.
Стан здоров’я багато в чому визначає реакцію людини в стресових ситуаціях. У нездоровому стані важче протистояти неприємностям і адекватно сприймати події. Тому підтримання фізичного та психічного здоров’я є важливою умовою профілактики конфліктів і запобігання стресам. Зберегти здоров’я допомагає повноцінний сон, своєчасна відпустка, фізична культура, раціональне харчування, перебування на природі.
8.7. Психологічна готовність членів
трудового колективу протистояти стресам
Ефективність подолання стресу багато в чому залежить від психологічної готовності протистояти йому та від уміння керувати власними емоціями в складних ситуаціях.
Велике значення для управління стресами на особистому рівні має знання особливостей власної психіки. Відомо, що залежно від особистих особливостей, реакція кожної людини на стрес є досить специфічною [49]. У зв’язку з цим виділяють шість типів особистостей, які по-різному реагують на стрес:
честолюбний тип. До цього типу належать люди із сильною потребою в досягненні успіху. Вони енергійні, рухливі, агресивні та орієнтовані на справу. Причинами стресу для них є перевантаження, велика інтенсивність діяльності й міжособистісних стосунків, недостатнє розуміння самих себе. Основними симптомами стресу є безсоння, підвищений кров’яний тиск, проблеми із серцем, надмірне паління;
спокійний тип — це безтурботні та спокійні люди, орієнтовані на минуле, мрійливі й малоактивні. Вони вирізняються низькою схильністю до стресів. Причиною стресу можуть стати люди чи вимоги професійної діяльності, які порушують розмірений плин їхнього життя;
сумлінний тип. До даного типу відносять людей дріб’язкових, допитливих, педантичних, догматичних, стабільних, консервативних і обов’язкових. Вони вірять авторитетам і підкоряються традиціям. Для них причинами стресу є люди, що порушують їхні плани та стереотипи поведінки. Вони мають середній ступінь схильності до стресів, але дуже чутливі до змін їхньої звичної життєдіяльності;
тип, що не відстоює — це люди, що не можуть постояти за себе й відстояти свої права. Вони догоджають іншим, уникають міжособистісних конфліктів, бояться проблемних відносин один з одним. Внутрішнє напруження, що виникає на ґрунті міжособистісних відносин, є частою причиною стресів;
життєлюбний тип. Люди, що належать до цього типу, сильні, енергійні, життєлюбні, імпульсивні, розкуті. Для них характерною є часта зміна інтересів. Причинами стресу є рутинна робота й надмірне внутрішнє напруження;
тривожний тип вирізняється високою схильністю до стресу. Люди цього типу виявляють занепокоєння з приводу можливих невдач, мають низьку самооцінку. Причинами стресу для них є відповідальна робота й різкі зміни в житті.
На думку психологів, подолання кризових ситуацій можливе за умови дотримання принципів, на базі яких можна сформувати систему стратегій відновлення психічної рівноваги [20, с. 429]. До таких принципів належать:
принцип задоволення;
принцип реальності;
принцип цінності;
принцип творчості.
Принцип задоволення передбачає здійснення психологічного захисту на основі виявлення максимального ступеня емоційного добробуту, можливого в умовах несприятливої ситуації. Механізм реалізації цього високого ступеня добробуту полягає в когнітивній та емоційній інфантильності людини.
Принцип реальності націлює на тверезий підхід до світу,
у якому рух до якої-небудь мети розглядається не як прямолінійний процес підйому на все нові й нові сходинки, а припускає довгі, у тому числі обхідні шляхи й непрямі засоби. Психологічний механізм реалізації принципу реальності полягає в основному в здатності до терпіння.
Принцип цінності вказує на необхідність побудови систем різних життєвих альтернатив на одній ціннісній підставі, у результаті чого кожна з альтернатив у рамках даної системи цінностей одержує свою оцінку. Цей пріоритетний список оцінок і служить інструментом раціоналізації тієї ситуації, яку потрібно перебо-
роти.
Принцип творчості визначає значною мірою самовдосконалення особи, активне та свідоме творення людиною самої себе, причому не тільки в ідеальному змісті, але й у практичному втіленні в реальних кризових ситуаціях.
Заняття з вироблення різних стратегій вирішення життєвих завдань підвищують психологічну стійкість людини в умовах, що вимагають напруги духовних сил. Головну роль при цьому відіграють не знання, а гнучкість, яка дозволяє вчасно змінювати й тим самим нормалізувати поведінку.
Сучасне життя будь-якої людини пов’язано з великими перевантаженнями, що виникають у результаті формування в країні нових соціально-трудових відносин в умовах становлення ринкової системи господарювання й адаптації до неї працівників. Спосіб протистояння цим перевантаженням відомий — це превентивна підготовка до нових умов і нового режиму діяльності. Для цього треба знати саму технологію підготовки й конкретні методи та прийоми захисту людини від перевантажень, від критичних ситуацій.
Цікавим і досить результативним є вперше представлений у науці підхід, що обґрунтовує взаємозв’язок між групою крові людини та її стресостійкістю і специфічними способами захисту від стресогених впливів [57].
Люди I групи крові стійкі до стресогенного впливу завдяки надактивній імунній системі в умовах інтенсивних фізичних навантажень.
Люди з II групою крові стійкі до стресогенних факторів, якщо діють в упорядкованих структурах життєзабезпечення і якщо віддають перевагу вегетаріанському харчуванню. Найкращим способом захисту від стресогенних факторів для представників цієї групи крові буде самозаспокоєння.
Представники III групи крові самою своєю природою захищені від стресогенних впливів краще за представників усіх інших груп крові. У них могутня імунна система. І найефективнішим способом протистояння стресам у них є перехід до творчої діяльності. Звільнення від важкого стану, пов’язаного зі стресогенним впливом, відбувається досить швидко і досить надійно. Цей спосіб буде тим успішнішим, чим більше представники III групи крові поєднуватимуть розумову активність із фізичною.
Стреси для представників IV групи крові іноді бувають руйнівними. А спосіб зняття напруги — «інтелектуальний, що супроводжується фізичною жвавістю». Цей спосіб виявляється тим результативнішим, чим більше в представника IV групи крові є можливостей вступати в інтенсивне спілкування з близькими (і не тільки) людьми, у процесі якого вони реалізують успішно домінантну особливість свого типу — здатність адаптуватися до будь-якого людського оточення.
У групах людей кожної групи крові найдієвішим способом стресостійкості є вироблення (можливо й вольове) таких особливостей цих груп, які є найбільш розвиненими в їхніх представників, найбільш бажаними й найбільш результативними. Урівноваження організму та психіки стресованої особи відбувається як за рахунок бажаної діяльності, так і за рахунок одержання гарних результатів.
8.8. Прийоми виходу зі стресових ситуацій
Для виходу зі стресових ситуацій необхідно застосовувати спеціальні прийоми [16, с. 222—225].
1. Учіться правильно розпоряджатися своїм часом.
Уміння правильно організувати свій час — важливий засіб запобігання стресу. Їснує кілька простих правил:
під час складання списку необхідних справ перелічуйте в ньому, крім необхідних, такі, які б вам хотілося зробити саме сьогодні. Регулярно відзначаючи, що вдалося зробити, ви відчуєте почуття задоволення;
усі справи діліть на категорії: головні та ті, що можна зробити пізніше; важливо вміти ставити цілі і розставляти пріоритети. Ця рекомендація, за всієї її простоти, досить складна у здійсненні: вона включає уміння говорити «ні», обмежувати себе, планувати свою діяльність щодня з урахуванням цілей, поставлених на тривалий період;
уникайте зайвих обіцянок; це призводить до зайвого навантаження на нервову систему, якщо ви не можете виконати обіцяного;
чітко уточніть для себе різницю між активністю та продуктивністю. Активність — прояв зовнішньої великої енергії, що не завжди йде на користь справі; іноді це метушливість, багато рухів, але мало результатів. Продуктивність — виконання наміченого, поступове наближення до поставленої мети;
проаналізуйте причини втрати часу: тривалі розмови по телефону, чекання в черзі, виконання незапланованих справ. Існує безліч технічних засобів для щоденного планування справ і проведення аналізу втрат часу: щоденники, органайзер, офісні програми персональних комп’ютерів та ін.
2. Змусьте стрес працювати на вас.
Якщо неприємностей не можна уникнути, то доцільно спробувати витягти з них, якщо це можливо, користь за рахунок зміни точки зору:
постарайтеся прийняти негативну подію як позитивну (втрату роботи як можливість знайти кращу);
поставтеся до стресу як до джерела енергії. У спокійному стані ви не змогли б стільки зробити, у збудженому стані встигли незрівнянно більше. Сприймайте проблему як виклик;
не думайте про минулі події як про поразку;
ви не можете відповідати за вчинки інших людей, а можете тільки контролювати свою реакцію на них. Головне — перемога над емоціями;
не намагайтеся догодити всім, це нереально, час від часу догоджайте собі самому.
3. Лікуйтеся від трудоголізму.
Трудоголіки — це люди, для яких нічого не існує, крім роботи. Ознаки такого стану: зниження ефективності в роботі; нехтування родиною та громадським життям; деформоване уявлення про те, що важливо в житті. Як можна досягти балансу в праці й відпочинку:
поступово скоротіть кількість робочих годин на тиждень; забороніть собі працювати у вихідні; уникайте різких змін у роботі й особистому житті;
плануючи свій день, відведіть час на розваги, хобі;
щодня необхідно небагато фізичних вправ і свіжого повітря;
хоча б один вид діяльності повинен бути пов’язаним із сімейним спілкуванням;
забороніть собі відчувати почуття провини, якщо ви не зайняті роботою — це основна вимога.
4. Поведінка в кризових ситуаціях.
Існує кілька способів пережити серйозні життєві колізії:
постарайтеся дивитися в майбутнє з позитивної точки зору. Хоча б ненадовго згадуйте, як ви відчували себе, коли все було добре. Під час війни багато тих, хто пережив голод, розповідають, що спогади про те смачне, що вони їли до війни, дозволяло пережити муки голоду й вижити;
учіться прийомам фізичного розслаблення, відмовтеся від напружених поз, що викликають стресовий стан;
живіть сьогоднішнім днем: установіть цілі на сьогодні, не вимагайте занадто багато від себе;
за необхідності вирішувати велику та складну задачу, від однієї думки про яку опускаються руки, розбийте її на невеликі частини й почніть їх поступово вирішувати;
не дозволяйте потонути в жалості до себе й до свого життя, не відмовляйтеся від допомоги близьких вам людей;
пам’ятайте, що ви не самотні. Те, що ви переживаєте зараз, інші, можливо, пережили й вижили. Так буде і у вас.
5. Не допускайте суперечок у родині.
Опір стресові здійснюйте вдома:
знаходьте можливість обговорити вдома проблеми, що виникли; намагайтеся розділити тривоги іншої сторони;
не «розряджайтеся» на домашніх;
учіться приймати проблеми близьких із позитивним настроєм, а не як додаткове навантаження: «Ну, що там у тебе знову відбулося?»;
будьте завжди разом, нехай проблема об’єднує вас, а не приносить додаткові проблеми.
8.9. Прийоми нейтралізації стресів
Існують прийоми нейтралізації стресів на рівні всього підприємства (табл. 8.3). Керівники підприємства можуть використовувати знання цих прийомів для формування й реалізації програм забезпечення стресостійкості працівників організації [16, с. 226].