cанітарія. Курс лекцій для студентів напряму підготовки 051701 Харчові технології та інженерія
 Скачать 1.16 Mb.
|
|
ТЕМА 2. САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНІ ВИМОГИ ДО НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ТА СИСТЕМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКЛАДІВ РЕСТОРАННОГО ГОСПОДАРСТВА. План 2.1 Гігієнічне значення навколишнього середовища для життєдіяльності людини. Державні заходи щодо охорони навколишнього середовища. 2.2 Гігієна повітря. 2.3 Гігієна води. Санітарні вимоги до облаштування водопостачання в закладах ресторанного господарства. 2.4 Гігієна ґрунту. 2.5 Гігієна опалення. Місцева та центральна система опалення. 2.6 Гігієна вентиляції. Природна та штучна вентиляція. Місцеві системи штучної вентиляції виробничих приміщень закладів ресторанного господарства. 2.7 Гігієнічні вимоги до природнього та штучного освітлення в закладах ресторанного господарства. 2.8 Гігієнічне значення виробничого шуму і вібрації, заходи щодо їх зменшення та захисту працівників від їхнього шкідливого впливу. 2.1 Гігієнічне значення навколишнього середовища для життєдіяльності людини. Державні заходи щодо охорони навколишнього середовища. Навколишнє середовище чинить постійний вплив на здоров'я людини через систему певних матеріальних чинників: фізичних або енергетичних, хімічних або речовинних, біологічних або біотичних, психологічних або інформаційних. До фізичних чинників відносять: сонячну радіацію, температуру, вологість та швидкість руху повітря, атмосферний тиск, шум, вібрацію, іонізуюче випромінювання, погоду, клімат тощо. До хімічних чинників належать: хімічні елементи та сполуки, які входять до складу повітря, води, ґрунту, продуктів тощо. До біологічних чинників належать: мікроорганізми, віруси, гельмінти, гриби, рослини тощо. До психологічних (психогенних) чинників належать: слово, мова, звук, музика, колір, зображення. 20 За даними ВООЗ на здоров'я населення впливає спосіб життя (50%), навколишнє середовище (20%), спадковість (20%), якість медичної допомоги (10%). У зв'язку з цим перед гігієною постали такі основні завдання: • вивчення впливу окремих факторів зовнішнього середовища на організм людини; • визначення оптимальних умов зовнішнього середовища для життєдіяльності людини; • обмеження або виключення шкідливих впливів середовища на організм; • розробка норм і правил оздоровлення навколишнього середовища і зміцнення здоров'я населення. Для вирішення цих завдань розробляються гігієнічні нормативи, що регламентують фізичні, хімічні, токсикологічні, радіологічні, мікробіологічні й паразитологічні показники зовнішнього середовища. Після затвердження гігієнічні нормативи оформлюються у вигляді санітарних законодавчих документів, на основі яких розробляються заходи, які спрямовані на оздоровлення навколишнього середовища. Україна як європейська держава приєдналася до процесу державного та правового регулювання збереження якості природного середовища. У 1991 році було створене Міністерство охорони навколишнього природного середовища України. За його ініціативи в 1991 році був прийнятий Закон про охорону навколишнього середовища та розпочата розробка пакету законів та законодавчих актів з екологічних проблем, у тому числі з охорони атмосфери, води, рослинного та тваринного світу. Пакети законів та законодавчих актів з екологічних проблем передбачають наступні заходи: § державне фінансування заходів з охорони природи; § ліцензування; § нормування; § створення екологічних фондів; § систему плати за користування природними ресурсами та додатково за ресурси, що вилучаються; § економічні санкції (платежі та штрафи) за забруднення природного середовища; § економічне стимулювання зниження забруднення, пільгові кредити для реалізації екологічних робіт та впровадження екологічно чистих технологій; § пільгове оподаткування підприємств, що впроваджують безвідходні технології та отримують чисту продукцію, у тому числі й сільськогосподарську; § право на продаж екологічно чистої продукції за підвищеними цінами 2.2 Гігієна повітря. 21 Повітря складається з газів, необхідних для життєдіяльності людини, воно забезпечує механізми теплообміну і багато функцій організму, а також служить природним розчинником різних відходів промислової і господарської діяльності людини. Зміни фізичних і хімічних властивостей повітряного середовища, забруднення токсичними речовинами і патогенними мікроорганізмами можуть викликати різні порушення в стані здоров'я людини. Атмосферне повітря є одним із найважливіших елементів навколишнього середовища. Без повітря безповоротні зміни в головному мозку людини починають виникати вже через п'ять хвилин. Джерелами забруднення повітряного середовища є токсичні відходи промислових виробництв, вихлопні гази автотранспорту, пестициди, використовувані в сільському господарстві і т.д. З гігієнічних позицій розрізняють атмосферне повітря, повітря промислових приміщень, повітря житлових і громадських будівель. Повітря оцінюється за фізичними, хімічними і мікробіологічними показниками. Заходи з охорони атмосферного повітря повинні забезпечувати дотримання ГДК (гранично допустимої концентрації) забруднюючих речовин у повітрі населених пунктів і 0,8 ГДК у місцях масового відпочинку населення з урахуванням комбінованої дії речовин або продуктів їх трансформації в атмосфері відповідно до переліку ГДК, затвердженого у встановленому порядку. Забороняються викиди в атмосферу шкідливих речовин, на які не встановлені гігієнічні нормативи (ГДК). До фізичних властивостей повітря належать: температура, вологість, швидкість руху повітря, атмосферний тиск, електричний стан, сонячна радіація. Кожен з цих факторів має самостійне значення, однак на організм вони впливають комплексно. Для гігієнічної оцінки повітря враховують: · фізичні властивості – температура, вологість, атмосферний тиск, швидкість і напрямок руху, охолоджуюча спроможність, електричний стан, радіоактивність тощо. · хімічний склад – постійні складові повітря і сторонні гази. · механічні домішки – вміст пилу, диму, т.д. · бактеріальна забрудненість – наявність мікробів. Під час характеристики гігієнічних показників повітря особливого значення надають комплексу фізичних факторів, адже відіграють вирішальну роль у регуляції теплообміну людини. Під час гігієнічної оцінки повітря закритих приміщень фізичні фактори, що характеризують клімат, об'єднують поняттям мікроклімат приміщень. 22 Температура повітря є постійно діючим фактором, що визначає тепловий стан зовнішнього середовища та організму людини, тобто теплообмін. Теплообмін людини складається з двох процесів: теплопередачі та тепловіддачі. Теплопередача відбувається за рахунок окислення харчових речовин і звільнення тепла при м'язових скороченнях, а також від променевої теплоти сонця і нагрітих предметів, теплого повітря і гарячої їжі. Тепловіддача здійснюється проведенням, або конвекцією (за рахунок різниці температур тіла і повітря), випромінюванням, або радіацією (за рахунок різниці температур тіла і предметів), і випаровуванням (з поверхні шкіри, через легені і дихальні шляхи). У стані спокою і теплового комфорту тепловтрати конвекцією складають 15,3%, випромінюванням – 55,6%, випаровуванням – 29,1%. Людина має здатність регулювати інтенсивність теплопередачі та тепловіддачі, завдяки чому температура її тіла залишається, як правило, постійною. При значних змінах метеорологічних факторів середовища стан теплової рівноваги може порушуватися і викликати в організмі патологічні відхилення. Найбільші температурні коливання повітря спостерігаються у виробничих умовах (гарячі і холодні цехи). Вологість повітря – вміст у повітрі водяних парів, яким притаманна пружність, що вимірюється висотою ртутного стовпчика в міліметрах. Кожній температурі повітря відповідає певна міра насичення його водяними парами. Чим вищою є температура повітря, тим більший ступінь насичення його водяними парами, і навпаки. Вологість повітря характеризується такими поняттями, як: v абсолютна вологість – це кількість водяних парів, що знаходяться в даний час в 1 м 3 повітря; v максимальна вологість – це кількість водяних парів при повному насиченні повітря вологою за даної температури; v відносна вологість – це відношення абсолютної вологості до максимальної, яка виражається у відсотках; v дефіцит насичення – арифметична різниця між максимальною вологістю повітря при температурі 37°С (температура тіла) і абсолютній вологості під час спостереження. Найбільше гігієнічне значення мають відносна вологість та дефіцит насичення. Вони дають уявлення про ступінь насичення повітря водяними парами і вказують на його спроможність прийняти додаткову кількість водяних парів при випаровуванні з поверхні шкіри. Нормальною вологістю повітря в приміщеннях вважається 30…60%. При відносній вологості: – нижче 30% – повітря дуже сухе; 23 – від 56 до 70% – помірно сухе; – від 71 до 85% – помірно вологе; – від 86 до 100% – дуже вологе. При фізичній роботі за температури повітря вище ніж 20°С або нижче ніж 15°С вологість повітря не повинна перевищувати 30..40%, а за температури вище ніж 25°С вологість має становити 20…25%. Вимірюють відносну вологість повітря відношенням у відсотках абсолютної вологості до максимальної при даній температурі за допомогою станційного психрометра Августа, аспіраційного психрометра Ассмана або гігрометра. Атмосферне повітря майже завжди перебуває в рухливому стані через нерівномірне зігрівання його на земній кулі. Рух повітря характеризується напрямком і швидкістю (числом метрів, яке проходить повітря за секунду). Гігієнічне значення руху повітря полягає переважно в його спроможності збільшувати тепловіддачу організмом шляхом конвекції і потовиділенням. Помірна рухливість повітря при високій температурі сприяє охолодженню шкіри, висока рухливість повітря при низькій температурі - викликає переохолодження. Рух повітря сприяє вентиляції будівель, приміщень, призводить до самоочищення повітря від забруднень. Найбільш сприятлива швидкість руху атмосферного повітря – 1…5 м/с, у виробничих та адміністративних приміщеннях – 0,1…0,3 м/с. Атмосферний (барометричний) тиск – тиск повітря на поверхню землі. Із збільшенням висоти густина і тиск повітря зменшуються. Підвищений атмосферний тиск характеризується насиченням крові і тканин газами повітря, що призводить до збільшення пульсу і частоти дихання, зменшення максимального і збільшенню мінімального артеріального тиску, зниження чутливості шкіриі слуху, сухості слизових оболонок, посилення перистальтики кишківника і т.д. Іонізація повітря - розпад газових молекул і атомів під дією іонізаторів (радіоактивне випромінювання, ультрафіолетове і світлове випромінювання сонця, космічні промені, нагрівальні поверхні, розпилення води та ін.) Джерелом утворення іонів можуть бути рослини. Радіоактивність повітря. Характеризується присутністю радіоак- тивних речовин і газів природного та штучного походження. Штучний радіоактивний фон - результат забруднення середовища при ядерних вибухах, в практичному і науковому використанні радіоактивних речовин, при аваріях на атомних станціях. При цьому утворюється велика кількість радіоактивних речовин з різним періодом напіврозпаду. Короткоживучі радіонукліди з періодом напіврозпаду до декількох днів менш небезпечні як забруднювачі навколишнього середовища. Найбільшу небезпеку представляють довгоживучі радіонукліди - стронцій-90 і цезій-137, період напіврозпаду яких відповідно 29 років і 33 роки. 24 На підставі вивчення фізичних показників повітря розроблені гігієнічні нормативи мікроклімату виробничих приміщень. Гігієнічними показниками, що характеризують мікроклімат виробничих приміщень, є: температура повітря, температура поверхонь, (стін, стель, підлоги, екранів, технологічного обладнання та ін); відносна вологість повітря; швидкість руху повітря; інтенсивність теплового обладнання. Формування мікроклімату залежить від кліматичних умов обраної місцевості, виду технологічного процесу, планування і розміщення приміщень, властивостей будівельних матеріалів, вентиляції та опалення. Гігієнічні нормативи мікроклімату регламентується Законом України «Про охорону навколишнього середовища» (2707-12)прийнятим у 1992 р. та змінами до закону «Про охорону атмосферного повітря» (ВВР. – 2001. - №48. Ст. 252), ГОСТ 12.1.005-88 ССБТ «Загальні санітарні вимоги до повітря робочої зони». Ці санітарні правила поширюються на мікроклімат всіх видів виробничих приміщень і є обов'язковими для всіх підприємств і організацій. Санітарні правила встановлюють гігієнічні вимоги до даних показників з урахуванням інтенсивності енерговитрат працюючих, часу виконання роботи, періодів року та містять методи вимірювання та контролю мікрокліматичних умов. Нормуються оптимальні та допустимі параметри мікроклімату для робочої зони виробничих приміщень з урахування постійних та непостійних робочих місць. Оптимальні мікрокліматичні умови – сукупність параметрів мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину забезпечують збереження нормального функціонального і теплового стану організму без напруги реакції терморегуляції. Оптимальні норми мікроклімату створюються в приміщеннях, де праця людей не пов’язана з застосуванням обладнання, що потребує великих енергетичних витрат, або випромінюючих значні теплові потоки (приміщення обідніх зал, конференц-зали і т.д.). У виробничих приміщення повинні забезпечуватися допустимі умови мікроклімату. Допустимі мікрокліматичні умови, це показники мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину можуть викликати тимчасові зміни функціонального і теплового стану організму, що не виходить за межі фізіологічних пристосувальних можливостей. При цьому може виникнути деяке зниження працездатності і погіршення самопочуття, але ушкодження, або порушення стану здоров’я у людини це не викликає. Допустимі норми мікроклімату застосовуються в приміщеннях, де теплові надлишки перевищують 23 Дж/(м 3 ·с). Це виробничі цехи та дільниці ЗРГ де встановлене технологічне обладнання, яке живиться тепловою, або електричною енергією. При цьому випромінюється тепло в повітря 25 приміщення, що створює несприятливі умови для людей. Як правило, в таких приміщеннях немає можливості встановити оптимальні параметри мікроклімату за технічними, або економічним причинам. Для груп приміщень ЗРГ оптимальні та допустимі параметри мікроклімату наведені у таблицях 2.1 та 2.2. Атмосферне повітря – суміш різних газів. До його складу входять постійні компоненти атмосфери (кисень, азот, вуглекислий газ), інертні гази (аргон, гелій, неон, криптон, водень, ксенон, радон), невеликі кількості озону, закису азоту, метану, йоду, водяної пари, а також в змінних кількостях різні Таблиця 2.1 Оптимальні параметри мікроклімату для холодної та теплої пори року Таблиця 2.2 Допустимі параметри мікроклімату для холодної та теплої пори року 26 27 домішки природного походження і забруднення, що утворюються в результаті виробничої діяльності людини. Кисень (О 2 ) найважливіша для людини складова повітря. Він необхідний для здійснення окислювальних процесів в організмі. В атмосферному повітрі вміст кисню становить 20,95%. Азот (N) – є основною складовою частиною атмосферного повітря. Біологічна роль азоту полягає, головним чином, в тому, що він є розріджувачем кисню, оскільки в чистому кисні життя неможливе. При збільшенні вмісту азоту до 93% настає смерть. Діоксид вуглецю (вуглекислий газ), СО 2 – є фізіологічним регулятором дихання. Вміст у чистому повітрі становить 0,03%, у повітрі, яке видихається людиною – 3%. Озон (О 3 ). Основна його кількість визначається на рівні 20-30 км від поверхні Землі. У приземних шарах атмосфери міститься мізерно мала кількість озону – не більше 0,000001 мг / л. Озон захищає живі організми землі від згубної дії короткохвильової ультрафіолетової радіації і одночасно поглинає довгохвильову інфрачервону радіацію, що виділяється з Землі, оберігаючи її від надмірного охолодження. Озону має окисні властивості, тому в забрудненому повітрі міста вміст його нижчий, ніж у сільській місцевості. У зв'язку з цим озон вважався показником чистоти повітря. Проте останнім часом встановлено, що озон утворюється в результаті фотохімічних реакцій при формуванні смогу, тому вміст озону в атмосферному повітрі великих міст вважають показником його забруднення. Інертні гази – не мають вираженого гігієнічного та фізіологічного значення. Господарсько-виробнича діяльність людини є джерелом забруднення повітря різними газоподібними домішками і зваженими частинками. Підвищений вміст шкідливих речовин в атмосфері та в повітрі приміщень несприятливо позначається на організмі людини. У зв'язку з цим найважливішим гігієнічним завданням є нормування їх допустимого вмісту в повітрі. Санітарно-гігієнічний стан повітря прийнято оцінювати за гранично- допустимими концентраціями (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони. ГДК шкідливих речовин в повітрі робочої зони - це концентрація, яка при щоденній 8-годинний роботі, але не більше 40 год на тиждень, у продовження всього робочого стажу не викликає захворювань або відхилень у стані здоров'я теперішнього і наступних поколінь. Встановлюють |