щоденик фарм. Щоденик. Міністерство охорони здоровя україни національна медична академія післядипломної освіти імені п. Л. Шупика щоденник обліку роботи провізораінтерна
 Скачать 0.51 Mb.
|
Основним і численним - базовим оптовим підприємством-посередником на фармацевтичному ринку є незалежний посередник (трейдер).Незалежними називають посередників, які здійснюють перепродаж ліків за свій рахунок, мають право власності на них і перебирають на себе ризик подальшої їх реалізації. Вони мають право укладати угоди від свого імені, за свій рахунок і підписувати їх. Незалежні посередники самостійно встановлюють рівень цін, утримують складські запаси та реалізують лікарські засоби зі свого аптечного складу. До них належать дистрибутори, дилери, джобери. Дистрибутором є посередник, якому надані виняткові або переважальні права на закупку і перепродаж лікарських засобів у межах обумовленої з контрагентом території чи ринку. Наприклад, ТзОВ "Мегаком" (м. Харків) є дистрибутором йорданських фармацевтичних фірм "Аl-Ніkmа"і "АFМА". Дилером є посередник, який перепродує лікарські засоби, поставлені йому дистрибутором або іншим посередником, часто від свого імені і за свій рахунок. Ліки купуються ним згідно з угодою поставки, і після повної оплати поставки дилер стає їх власником.Джобер - це посередник, який перепродує лікарські засоби, куплені у фірми-імпортера.Роздрібні фармацевтичні посередники здійснюють просування ліків як безпосередньо організаціям-споживачам (закладам охорони здоров'я), так і індивідуальним споживачам (хворим та їх рідним). До роздрібних фармацевтичних посередників належать аптечні мережі та окремі аптеки, а також їх відокремлені структурні підрозділи (аптечні пункти, аптечні кіоски) і сільські фельдшерсько-акушерські пункти за наявності дозволу районної держадміністрації та угоди з аптекою про співпрацю. При жорсткій централізації відділ роздрібної мережі або центр закупівель підприємства-власника аптечної мережі реалізує такі основні задачі: формування потоків лікарських засобів (закупівля препаратів згідно з замовленнями і поставка їх учасникам аптечної мережі), проведення єдиної цінової політики, фінансування діяльності мережі. Повноваження завідувачів аптек полягають у вивченні попиту, формуванні асортиментної політики, плануванні обсягів продажу тощо. При частковій децентралізації постачання аптек здійснюється за змішаною схемою: частина обсягу надходження ліків - за рахунок централізованих поставок, решта - кожна аптека замовляє самостійно через інші оптові фармацевтичні фірми, з якими у фірми-власника мережі укладені угоди про співпрацю. При проведенні цінової політики від аптек вимагається, щоб вартість лікарських засобів у них були нижча, ніж у довколишніх аптеках. Третя концепція управління поєднує в аптечних мережах децентралізовану закупівлю ліків з централізованим фінансуванням. Для вітчизняної фармації ця концепція не набула особливого поширення.· гнучка стратегія розподілу лікарських засобів.Гнучка стратегія розподілу передбачає доведення лікарських засобів до споживачів як за участі структурних підрозділів фірм-виробників, так і за участі посередників. Вона являє собою комбінований варіант розподілу ліків. Необхідно підкреслити, що на фармацевтичному ринку реалізація лікарських засобів лише через збутові підрозділи виробників відсутня. Більшість виробників використовує ешелоновану стратегію розподілу. Хоча внаслідок своєї адаптивності гнучка стратегія економічніша і прийнятніша за якістю сервісу, її використовують лише великі фармацевтичні виробники.. Особливості стратегії ціноутворення Фармацевтичний ринок розвинутих країн завдяки специфіці свого товару (медикаментів), сітрос на який росте навіть у період криз, у питаннях розробки цінової стратегії мають ряд особливостей. На рівень цін медикаментів впливає вплив ряд факторів, але такі основні компоненти вартості, як затрати на сировину, енергію, заробітну плату, тобто витрати виробництва, можуть не мати вирішального значення. Ведучі американські спеціалісти по економіці фармацевтичної промисловості, говорячи про ціноутворення на рецептурне готові засоби, на перше місце ставлять такі фактори, як висока ефективність нового препарату, рівень його удосконалення в порівнянні з уже існуючим, можливість виникнення конкуренції зі сторони інших нових засобів й аналогів, популярність на ринку й серед лікарів, затрати на НИОКР й тільки потім - складність технології й затрати на прошвідство. Установлення ціни відповідно до вказаних факторів дає можливість фірмі, виступившої оригінальний препарат, якщо не монополізувати, те контролювати велику частину ринка даної фармакотерапевтичної категорії й завдяки цьому встановлювати на нього монопольне високі цени. Підставою, висуваючи новий засіб в число ведучих, можуть бити його висока якість й ефективність просто ховаюся організована реклама. У час, що коштує, головним джерелом прибили (до 50%) у крупних фармацевтичних монополіях є саме оригінальні патентованні препарати, постачаючі на ринок по монопольним цінах, а також великі об’єми від їхніх продажів. .Однак період монопольного положення обмежений чи фоком патентом захищенні чи появою конкурентів. Тому фірми вимушені постійно вести активний НИОКР, щоб замінити морально застарілі препарати, тому що в середньому термін «амортизації» лікарського засобу справжнього в час становить 5-7 років. Саме тому виробництво медикаментів відноситься до числа галузей з інтенсивним веденням наукових робіт й коштує в одному ряді зі електронної й авіакосмічної промисловістю. Питання про співвідношення цін нових медикаментів й витрат на сировину, паливо й технологію виробництва на етапі, коли вони користаються патентним захистом, як правило, відкидається на другий план, й ціна ліків у багато разів перевищує фактичні витрати виробництва. Особливістю НИОКР у фармацевтичної промисловості є те, що, хоча научньїе досягнення призваний не тільки повишати ефективність лікування, але й знизити затрати на нього, що фактично з'являються на ринку медикаменти завжди дорожче вже існуючих. Тому впровадження оригінальних лік сприяє загальної тенденції повішення динаміки цін на готовив препарати. Відповідно ріст цін значніше в тих фармакотера-певтических груп, де в споживанні найбільше висока частка нових патентованннх засобів. На скількох цін ліків під патентом захисту його фактичну вартість, можна у визначеній мері установити, порівнявши її з ціною аналога, випускаючого іншими фірмами в країнах, де патентний захист ослаблений. Так в Австралії препарат «Тагамет» американскої ТНК «Сміт Кляйн Бичам» більш ніж у 2 рази дорожче, ніж його аналог «Нойтромед», хоча й ціна останнього, звичайно, перевищує рівень из-держек виробництва. Поява дешевих аналогів вьшуждает іноді монополії йти на зниження цін. Так у Канаді фірма «Сміт Кляйн Бичам» більш ніж у 2 рази зменшила ціну на «Тагамет» під тиском низьких цін на подобний засіб, випускається канадськими фірмами з дозволу государствен-ньіх органів. Однак наявність таких аналогів у силу патентного законодавства й наукового потенціалу національної фармацевтичної промисловості характерно тільки для ограни-чинного числа країн, тому їхній вплив на ціни лікарських засобів під торговою маркою незначно. Однак кінець патентного терміну й поява в багатьох країнах у препарату під торговою маркою аналогів під міжнародною назвою Оепегіса не завжди приводять до пониженню цін на оригінал. Завдяки посиленій рекламі, контактам фірми з лікарями й фармацевтами, а таке привичкам пацієнтів ліків під торговою маркою, незважаючи на високую вартість; продовжують лідирувати в споживанні. У Німеччині, наприклад, ціна «Валіума» (торгова марка іншого популярного транквілізатора концерну «Хофман Ля Рошп) у 3 рази вище, чим в аналога під міжнародною назвою, однак останній вивішується значно рідше. У той же час, при постачаннях медикаментів у розвиваючих країн фармацевтичні монополії встановлюють завищеної ціни не тільки на патентовані препарати, але й на традиційні види лік. Для цього вони використовують своє пануюче положення на даному корішку, недолік необхідної інформації в покупців у країнах, що розвиваються, про кон’юктурі на світовому ринку, а також часто й особи контакти з представниками, відповідальними за висновок конів-трактів на покупку медикаментів. Наприклад, у деяких країнах Латинської Америки різниця в цінах на один й той же препарат і досягла 60%, причому при постачаннях його не тільки на рннки різних держав, але навіть й фірмам однієї країни, якщо би закупівлі медикаментів вироблялися по мінімальним цінах, зафіксовані в одній із країн Латинської Америки, то, йми було би зекономлено близько 40% засобів, затрачених на імпорт. У Мексиці вартість самого популярного противобактеріального засобу для родини з 4 чоловік із середнім доходом дорівнює витратам на харчування протягом 2 тижнів. Але зтот патентованньга препарат орієнтований на лікування інфекцій у розвинутих країнах, а в Мексиці може бнть успішно замінений менш дорогим «класичним» медикаментом. Таким чином, фармацевтичні моношлии велику частину витрат на розробку нових ирепаратов оплачують за рахунок країн, що розвиваються, тоді жак на дослідах в області тропічних захворювань вони асигнують дуже незначну суму, рівну приблизно 0,5% вартості розробки одного препарату. Фармацевтичними монополіями повною мірою використовується такий спосіб одержання додаткової проблемии, як механізм трансфертних цін. Так називаєма експортна ціна на той чи інший вид сировини в усі більшій мері стає лише чисто формальної ціною, принцип числення якої базується не на співвідношенні питання й пропозиції на даниій конкретний момент,, а визначається, виходячи з інтересів материнської організації в області податкової політики, необхідності сокриття високих прибутків, тобто є справою адміністративного рішення й відповідних бухгалтерських калькуляцій, природно, враховуючи - інтереси монополії, а не розвиваються країн. При встановлень трансфертних цін на другий план відсуваються основні факторні ціноутворення, а головні критерієм є можливість одержання максимально приблизилися за рахунок зовнішніх продажних й заниження закупочних цін у країнах з найбільше благополучним податковим режимом й проведення діаметрально протилежної політики в країнах, де внутрішні податки на прибуток корпорацій є високими. Прикладом використання першого варіанта може служити політика ТНК у Пуерто-Рико, Ірландії, куди монополії поставляють своїм фірмам сировину по заниженням цінах з тим, щоб максимально повисить прибутки при реалізації готових препаратів. Протилежна політика застосовується ними в країнах, що розвиваються, особливо в тих, де існує твердий контроль за вивозом . При постачаннях медикаментів у розвинуті капіталістичні країни трансфертні цінуй як джерело додаткової прибили використовується рідко. Це зв'язано як з більш суворим податковим контролем, так й з наявністю більш повної інформації про ціни сировини. У зв'язку з недостачею фондів соціального страхування у більшості зарубіжних країн виникло запитання про їх економії, яка частково може бити вирішений за рахунок державного стимулювання споживання Сепегіса замість дорогих лік під торговими марками. Роль медикаментів під міжнародними непатентованими назвами росте через переважну їхню закупівлю країнами, що розвиваються, вимушеними максимально зменшувати вартість імпорту медикаментів у зв'язку з недоліком валюти. Серед 290 препаратів першорядної важливості, рекомендованих Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВІЗ) для цієї групи держав, на патентування приходиться тільки близько 5%. Підтвердженням ролі лік під міжнародними назвами в перспективі служить також той факт, що деякі ведучі фармацевтичні фірми утворять свої філіали по випуску таких препаратів (наприклад, американська «Смит Кляйн Бичам»). Іпвейцарский концерн «Сиба-Гайли» заявив про створення дочірньої компанії «Сервифарм АГ», що спеціалізується на постачаннях у що розвиваються страньї Оепегіса в основному по номенклатурі, рекомендованої ВІЗ. Цени на ці препарати установлення на рівні цін традиційних постачальників Оепегіса. Найбільша кількість таких препаратів на світовий ринок поставляють фірми Італії, Испании й Португалії. Проведене положення поширюються в основному на готовий лікарський засіб, які складають близько 50% торгівлі між розвинутими іноземними країнами й у середньому 70-75% постачань медикаментів у що розвиваються держави. Вищесказане визначає ціноутворення на медикаменти як міжнародну проблему. Цінова політика аптечних підприємств. Цінова стратегія припускає ефективне, з погляду збуту, напрямок дій по встановленню конкретних цін (високих чи низьких, єдиних чи диференційованих, гнучких, стабільних чи нестабільних і ін.). Як правило, фірми орієнтуються на різні цінові стратегії. При цьому вони рідко коли користаються тільки однієї з них, тому що не зупиняються на виробництві і реалізації одного виду чи товару тільки на одному сегменті ринку. Однак варто підкреслити, що аналізовані категорії: тип ринку, характеристика попиту та пропозиції - політика цін - цінові стратегії - методи і моделі встановлення цін, необхідно розглядати системно, у тісному взаємозв'язку. Різноманітна безліч цінових стратегій стосовно до особливостей фармацевтичного ринку доцільно класифікувати на чотири групи: стратегії «входження в ринок», «асоційованого ринку», цінового лідера і погоджування цін з якістю лікарських засобів. При цьому варто враховувати рівень ціни на конкретний препарат по відношенню не тільки до цін конкуруючих фірм, але і стосовно рівня цін на препарати аналоги (синоніми). У таблиці приведені основні групи цінових стратегій фармацевтичних фірм стосовно цін конкуруючих фірм і цінам на препарати аналоги (синоніми).
| |||||||||||||||||