Инфектология. О. Л. ІвахівТернопільУкрмедкнига2002медсестринство
 Скачать 1.33 Mb.
|
|
?????? ?????????? ??????????? ??????????? ????? ? 060-???. ? ?/? ?? ?? ? ?? ? ? ?? ?? ?? ?? ? ?? ?? ? (?? ? ?? ? ?) ?? ?? ?? ? ?? ? ? ?? ?? ?? ?? ? ?? ? ( ?? ?? ?? ? ?? ) ?? ?? ???? ?? ?? ?? ?? ?? ?? ? ? ? ?? ? ?? ?? ??? ; ?? ? ?? ?? ?? ? ?? ?? ; ??? ? ????? ? ?? ?? ? ?? ?? ?? ? ??? ?? ?? ?? ?? ?, ?? ?? ? ?? ?? ? ?? ?? ? ?? ?? ??? ?? ?? ??? ?, ?? ’? , ?? ?? ?? ?? ?? ?? ??? ?? ?? ? ( ?? ? ?? ?? ? ?? 3 ??? ?? ? ??? ?? ? ?? ?? ? ? ? ??? ?? ?? ?? ???? ) ?? ? ?? ? ? ??? ?? ? ( ?? ?? ? , ?? ?? , ?? ? ??? , ?? ?? ? ?? , ?? ?? ?? ?? ) ?? ?? ? ?? ?? ?? , ?? ?? ???? , ?? ? ?? ? ?? ???? ?? ?? ?? ?? ? ? ? ?? ?? ? ?? ? ?? ?? ?? ? ( ???? ?, ?? ?? ?? ?? ??? ? ?? ?? ? ?? ? ?? ???? ) ?? ?? ?? ? ??? ?? ?? ? ?? ? ?? ??? ?? ?? ?? ?? ? ?? ?? ?? ? ? ?? ??? ? ? ??? ? ?? ?? ?? ?? ?? ?? ?? ?? ?? ?? ? ?? ?? ? ?? ?? ?? ?? ?? ?? ?? ?? ?? ?? ? ? ( ?? ? ??? ??? ) ?? ?? ?? ? ? ?? ?? ?? ?? ?? ?? ?? ?? ???? ?? ?? ?? ?? ? ??? ?? ?? ? ?; ?? ?? ??? ? ?? ?? , ?? ? ? ??? ? ?? ? ??? ?? ?? ?? ?? ? ? ?? ?? ?? ? ?? ? ? ?? ? ?? ?? ? ?? ?? ??? ( ? ?? ? , ?? ?? ?? ?? ?? ?? ???? ?? ? ?? ? ?? ?? ?? , ? ?? ?? ? ? ? ?? ?? ?? , ?? ?? ?? ?? ?? ?? ???? , ??? ??? ?? ?? .) ? ?? ??? ?? ?? ? ?? ?? ?? ? ???? ? ?? ?? Мал. 21. Графи Журналу реєстрації інфекційних захворювань” (форма № 060-лік.). МА. Андрейчин, О.Л. Івахів Біля ванни повинні бути дві кушетки, вкриті цератою або клейонкою: на одній хворого роздягають, а на другій – витира- ють після миття і одягають. Поряд у шафі зберігають промарко- вані кастрюлі для “чистої”, “брудної” мочалок, засоби для миття і стрижки, відро, банки з дезрозчинами, мило, мішки для одягу хворого, чисту білизну. Якщо у хворого виявили воші, негайно приступають до їх знищення. Послідовність дій медичної сестри при виявленні педикульозу • одягнути халат, косинку, маску, гумові рукавички з проти- педикульозної укладки, яка є на оснащенні в приймальному відділенні • при згоді хворого, вошей можна знищити простим способом за допомогою машинки постригти наголо голову, зняте волосся зібрати у целофановий пакет і спалити, а волосисту частину голови змазати милом К і після 15 хв експозиції поми- ти з милом під час гігієнічної ванни або душу • в інших випадках приготувати 0,15 % водну емульсію карбофосу, розчинивши 3 мл 50 % або 5 мл 30 % розчину (міститься у протипедикульозній укладці) в 1 л теплої води. Застелити хворого клейонкою, отриманим розчином обробити волосся його голови, обв’язати її полотняною косинкою, а зверху ще клейон- кою. Через 30 хв волосисту частину голови помити теплою водою і сполоснути 5-10 % оцтовою кислотою, а після цього густим гребінцем розчесати протягом 10-15 хв над клейонкою • приміщення і предмети, з якими стикався хворий на педи- кульоз, обробити аерозольним балоном “Неофос-2”, “Карбозоль” або 0,5 % водним розчином хлорофосу чи 1 % дустом неопіту. • одяг хворого вкласти в мішок і відправити в дезінфікуючу камеру • халат і косинку, в яких працювала медична сестра, скласти в мішок і відправити в дезінфікуючу камеру. • про виявлення вошей і здійснену протипедикульозну об- робку зробити відмітку в історії хвороби – Р. Анкетні дані 55 Влаштування і режим роботи інфекційної лікарні хворого (прізвище, ініціали, вік, адреса) і дату його госпіталізації занести у спеціальний журнал приймального відділення. Ці ж дані треба передати в місцеву санепідемстанцію по телефону і відправити термінове повідомлення (форма № 058/о). • через кожні 10 днів впродовж стаціонарного лікування хворого повторно оглядати на педикульоз Для розміщення хворих сучасні інфекційні стаціонари ма- ють бокси і напівбокси. Бокси знаходяться на першому поверсі, напівбокси – на другому і вище, у них немає виходу у двір. У небоксованих відділеннях хворих розміщують у палатах на 2- 4 ліжка. У спільній палаті можуть перебувати лише хворі з ана- логічними захворюваннями, приблизно однаковими строками і тяжкістю хвороби. Не можна в палату до одужуючого підселяти пацієнта в періоді розпалу інфекційної хвороби. Лікувальні відділення, крім палат, мають санітарний пропуск- ник, процедурну, ординаторську, буфет, туалети, ряд підсобних при- міщень (для дезрозчинів, білизни, інвентарю тощо). Бокси у першу чергу призначені для госпіталізації хворих, які мають хвороби, що передаються через повітря, змішані інфекційні захворювання, а також із ще не встановленим діагно- зом і у випадку карантину, який було встановлено з приводу іншої хвороби. У палаті хворому виділяють ліжко з чистою білизною і не- обхідні предмети догляду (судно, плювальниця, сечоприймач тощо). Кожні 7-10 днів хворі беруть гігієнічну ванну або душ, про що робиться відповідний запис у карті стаціонарного хворого. Бруд- ну білизну збирають у мішки або металеві баки і після дезінфекції відправляють у пральню. Санітарно-протиепідемічний режим в інфекційній лікарні за- проваджується з метою попередження внутрішньолікарняного зараження і виносу збудників за межі закладу. Прийшовши в інфекційне відділення (лікарню), медична сестра одягає робоче плаття, халат, ковпак (або косинку) і тапки. У кінці зміни йде під душ і перевдягається. Особистий одяг і спец- одяг треба зберігати в різних шафах. МА. Андрейчин, О.Л. Івахів Обслуговуючи хворих з інфек- цією дихальних шляхів чи з невідо- мою хворобою, треба завжди корис- туватись маскою. Вона повинна щільно закривати ніс і рот (мал. Маски є одноразового та багаторазо- вого користування. Краще застосову- вати одноразову маску, але не більше 1 год. Маски багаторазового вжитку виготовляють із х шарів марлі, їх носять 3-4 год. Стерильні маски в достатній кількості потрібно зберігати в біксі на видному місці. Поряд ставлять скляну банку з дезінфекційним роз- чином, у який занурений пінцет для виймання масок. Використані маски кладуть у посуд з написом Для ви- користаних масок. Їх знезаражують кип’ятінням з наступним прасуванням. Застереження! Якщо маска стає вологою, її треба негайно замі- нити, бо вона пропускає мікроорга- нізми при диханні. У випадку, коли є загроза попа- дання в очі бризок крові, сечі або іншої біологічної рідини, треба одягти за- хисні окуляри. Використаний термометр дезінфікують в 1 % розчині хло- раміну або 0,1 % розчині дезоксону протягом 30 хв. Металеві шпателі після огляду ротової порожнини хворого замочують на год в 3 % розчині хлораміну або 0,5 % розчині сульфохлоран- тилу, після чого занурюють на півгодини в 0,3-0,5 % розчин біодезу, ополіскують проточною і дистильованою водою й вису- шують у стерилізаторі при температурі 80-85 °С. Мал. 22. Вигляд медичної сест- ри в масці: а – правильно одяг- нута маска б – неправильно одягнута маска а б 57 Влаштування і режим роботи інфекційної лікарні В інфекційних відділеннях регулярно здійснюють поточну дезінфекцію (не рідше х разів надень. Підлогу і меблі проти- рають ганчіркою, змоченою 1 % розчином хлораміну, 0,5 % роз- чином хлорного вапна або відповідним мийним засобом. Панелі миють і протирають вологою ганчіркою 1 разу дні, а віконні рами, двері, плафони – 1 раз на місяць. Тумбочки раз на тиждень звільняють від продуктів і ретельно миють. Усі виділення хворого підлягають негайній дезінфекції. З цією метою до рідких виділень додають 1/5 частину хлорного вапна (від їх об’єму), а до оформлених калу рази більше і лише через 1 год експозиції виливають у каналізацію. Підкладні судна миють водою і дезінфікують протягом 1 году призначених для цього баках з 1 % розчином хлораміну або 0,5 % розчином хлорного вапна, після чого прополіскують і сушать. Звільнений від залишків їжі посуд знежирюють у 2 % роз- чині соди або мийному засобі при температурі 45 С і дезінфіку- ють в 1 % розчині хлорного вапна при температурі 50 С протя- гом 30 хв, миють у теплій воді та сушать. Ганчірки, що використо- вувались для миття посуду, додатково замочують у дезрозчині на год, кип’ятять 15 хв, висушують і зберігають у спеціально відве- деному місці. Палати і бокси, де перебуває хворий, 2-3 рази надень про- вітрюють, не створюючи протягу. Для дезінфекції повітря корис- туються бактерицидними лампами. Після звільнення палати від хворого роблять заключну дез- інфекцію. Матраци та одіяла віддають для камерної дезінфекції. Приміщення і меблі орошують дезрозчином (1% розчин хлора- міну, 0,5 % освітлений розчин хлорного вапна або 0,1 % розчин двітретинноосновної солі гіпохлориту кальцію). Орошення здійснюють за допомогою гідропульту або іншого пристрою. Норма витрати розчину становить 0,3 л на квадратний метр площі. Приміщення, оброблені дезрозчином, закривають на 1 год, після чого протирають чистою ганчіркою, провітрюють, заносять про- дезінфіковані постільні речі і включають на 1-2 год бактерицид- ну лампу. Після цього палата готова для прийому іншого хворого МА. Андрейчин, О.Л. Івахів Останнім часом у протиепідемічну роботу впроваджується дуже ефективний та економічно вигідний спосіб застосування дезінсекційних і дезінфекційних розчинів – їх розпилення достану зависі мікроскопічних крапель. З цією метою для обробки приміщень можна застосувати апарати типу Циклон чи Торнадо. Вони утворюють туман (аерозоль), який “висить” у повітрі коло 3-5 год і проникає в найменші шпаринки. Застереження! Персоналу інфекційного відділення доз- воляється споживати їжу лише в окремій, відведеній для цього кімнаті, знявши халат і вимивши руки з милом. В інфекційних лікарнях (відділеннях) здійснюється система- тичне обстеження всього персоналу на бактеріоносійство, зокре- ма, посів мазка із слизової ротоглотки працівників у відділенні з крапельними інфекціями і фекалій у персоналу відділення киш- кових інфекцій та харчоблоку. Виявлених бактеріоносіїв тимча- сово не допускають до роботи і санують. Санітарно-епідеміологічний режим інфекційної лікарні (відділення) залежить від професіоналізму і добросовісного став- лення до своїх функціональних обов’язків середнього і молод- шого медичного персоналу, суворого дотримання ним інструкцій та настанов. Бездоганна чистота приміщень, охайність медичних працівників, чітко налагоджена повсякденна робота повинні пе- реконати хворого в тому, що він перебуває у повній епідеміо- логічній безпеці. Питання для самоконтролю. У чому перевага павільйонного типу інфекційної лікарні? 2. Назвіть основні служби інфекційної лікарні та їх завдання. 3. Яке призначення має поточно-пропускна система інфекційної лікарні? 4. Порядок користування боксом. Функціональні обов’язки медсестри приймального відділення. 6. Санітарна обробка хворого при поступленні в інфекційну лікарню. 7. Поточна та заключна дезінфекція палат і боксів. 8. Захист медичної сестри від інфекцій дихальних шляхів. 59 Принципи і методи лікування інфекційних хворих Завдання і ситуаційні задачі 1. Заповніть “Термінове повідомлення про інфекційне захворювання…” на хворого з гепатитом А. Занесіть дані про хворого на сальмонельоз у Журнал реєстрації інфекційних захворювань” (форма № 60-лік.). 3. У хворого В. виявлено воші на волосистій частині голови. Ваші дії? 4. Під час обслуговування хворого на грип у медичної сестри змокріла маска. Що треба зробити? 5. У боксі перебуває хворий з підозрою на чуму. Як зайти у це при- міщення, щоб виконати призначення лікаря? ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРИХ У лікуванні інфекційних хворих досягнуто значні успіхи. За останнє десятиліття вражаюче збільшився арсенал лікарських засобів, частина з них відзначається високою ефективністю. Про- те немало ліків, особливо синтетичних, у хворому організмі про- являє побічну, небажану і навіть шкідливу дію. У зв’язку з цим загострилась проблема їх раціонального застосування. Сучасне лікування повинно мати комплексний характер, тобто передбачати нейтралізуючий вплив на збудника та його токсини (так звана етіотропна терапія) і поліпшення функцій організму хворого, зменшення та усунення патологічних змін (патогене- тична терапія). Разом з тим, треба максимально врахувати індиві- дуальні особливості пацієнта: вік, стать, тяжкість і період інфек- ційної хвороби, її провідні синдроми та ускладнення, наявність супровідних захворювань, сприйняття лікувального чинника. Перш ніж призначити той чи інший препарат або метод лікування, не- обхідно уважно ознайомитись з інструкцією до нього, зважити всі за і проти, щоб не зашкодити хворому. Іншими словами, треба передбачити й не допустити або хоча б максимально зменшити шкідливий вплив засобів лікування. Названі умови можна охарак- теризувати як основні принципи лікування інфекційних хворих. МА. Андрейчин, О.Л. Івахів Етіотропне лікування передбачає застосування антибіо- тиків та інших хіміотерапевтичних препаратів, бактеріофагів, імун- них глобулінів і сироваток, інтерферонів та інших засобів дії на збудників інфекційних хвороб. До антибіотиків відносять речовини рослинного і тваринно- го походження або їх синтетичні аналоги, які здатні вибірково вбивати патогенні мікроорганізми або пригнічувати їх ріст і роз- множення. За дією на бактерії вони діляться на бактерицидні (знищують збудника) і бактеріостатичні (пригнічують його жит- тєдіяльність). Розрізняють ряд груп антибіотиків, кожна з яких об’єднує низку препаратів, близьких за хімічною будовою і механізмом дії. Пеніциліни. Становлять обширну групу природних і напівсин- тетичних антибіотиків. Із природних добре знаний бензилпені- цилін, до якого зберігають чутливість стрептококи, менінгококи, пневмококи, лептоспіри, клостридії. Але бензилпеніцилін не діє на більшість грамнегативних бактерій. Різко збільшився відсо- ток штамів стафілококів, які виробляють фермент, що руйнує пеніцилін, і завдяки цьому виживають у його присутності. Цього недоліку позбавлені напівсинтетичні пеніциліни (оксацилін, ампі- цилін, амоксицилін та ін.). Вони діють згубно як на грампози- тивні, так і грамнегативні бактерії, атому широко застосовуються в лікувальній практиці. Цефалоспорини.Мають широкий спектр антибактерійної дії, у тому числі на стійкі до пеніциліну штами. Але й до них з’являються нечутливі раси мікроорганізмів. Тому доводиться синтезувати нові, видозмінені сполуки. У клінічній практиці вже застосовуються 4 покоління цефалоспоринів: зі старих препа- ратів – цефазолін, орацефал, дурацеф, цефалексин, цефазол, з но- вих –цефотаксим, цефтріаксон, цефтазидим (ІІІ покоління), цефепім, цефпіром, кейтен (І покоління). Найчастіше до цефалоспоринів вдаються при захворюваннях, спричинених умовно-патогенною флорою (протей, клебсієла, кишкова, гемофільна і синьогнійна палич- ки), сепсисі, пневмоніях. 61 Принципи і методи лікування інфекційних хворих Аміноглікозиди.Також належать до антибіотиків широкого спектру дії, найбільше впливають на грамнегативні бактерії. Препарати з цієї групи (неоміцин, канаміцин, гентаміцин, тобрамі- цин, амікацин, нетроміцин) найчастіше застосовують при гострих кишкових інфекціях (шигельоз, черевний тиф) і гнійно-септич- них захворюваннях. Деякі з них діють на найпростіших (аміка- цин), мікобактерії туберкульозу (стрептоміцин). Макроліди – еритроміцин, роваміцин, макропен, рулід, сума- мед, кларитроміцин – ефективні переважно щодо грампозитив- них мікроорганізмів і грамнегативних коків. До них чутливі ри- кетсії, хламідії, мікоплазми, деякі найпростіші. Препарати з цієї групи застосовуються при пневмонії, бешисі, ангіні, бруцельозі, дифтерії, орнітозі. Левоміцетин (хлорамфенікол). Виявляє бактеріостатич- ну дію на грампозитивні та грамнегативні мікроби, рикетсії, хламідії та ін. Застосовується при черевному тифі, паратифах А і В, саль- монельозі, бруцельозі, єрсиніозах. Тетрацикліни.Теж антибіотики широкої дії (тетрациклін, окситетрациклін, морфоциклін, доксициклін та ін.). Пригнічують більшість бактерій, спірохети, лептоспіри, рикетсії, мікоплазми, а також деякі найпростіші, тому можуть призначатись при бага- тьох хворобах. Деякі мікроорганізми набувають стійкості до тет- рациклінів, що знижує їх лікувальну ефективність. З інших препаратів, що діють згубно головним чином на бактерії й часто успішно замінюють антибіотики, слід назвати фторхінолони (офлоксацин, ципрофлоксацин, норфлоксацин), похідні нітрофурану (фуразолідон, фурагін, фурацилін), оксихіно- ліни (ентеросептол, мексаформ, мексаза), похідні налідиксової кис- лоти (невіграмон, неграм. Вони мають широкий спектр анти- мікробної дії, у тому числі на резистентні до багатьох антибіо- тиків бактерії. Деякі з них згубні для рикетсій, хламідій, мікоплазм. Не втратили значення і сульфаніламіди, з яких почалась ера хіміотерапії інфекційних хвороб. Одні з них (фталазол, сульгін) слабо всмоктуються з кишечника в кров і тому показані при МА. Андрейчин, О.Л. Івахів деяких кишкових інфекціях, наприклад, при шигельозі, інші (суль- фапіридазин, сульфадиметоксин, сульфален) відзначаються три- валою дією, завдяки чому призначаються раз надень, що зручно в лікуванні. При назначенні пацієнту одного з цих препаратів керуються загальноприйнятими правилами хіміотерапії: „засіб повинен діяти на збудника інфекційної хвороби; „він повинен проникати в органи чи тканини, де є збудник; „його призначають в оптимальній дозі; „препарат неповинен виявляти шкідливої дії на організм хворого. Знаючи етіологію хвороби, завжди можна за допомогою до- відника чи інструкцій вибрати препарат, до якого збудник вияв- ляє високу чутливість. Проте довідкова література наводить уза- гальнені рекомендації. У житті ж усе набагато складніше. Пато- генні мікроорганізми, які вдається виділити в декількох хворих на однакову інфекційну хворобу, можуть мати різну чутливість до антибіотиків. Ось чому дуже важливо в умовах лабораторії визначити чутливість до багатьох антибіотиків конкретного патогенного агента, який отримано з матеріалу від хворого (змиви зі слизової, кров, сеча, кал, харкотиння, гнійні виділення). Після такого дослідження часто доводиться вносити корективи в етіо- тропне лікування. Щоб призначити антибіотик чи інший хіміотерапевтичний препарат в оптимальній дозі, треба знати, як швидко він всмок- тується організмом (при прийманні всередину), його здатність концентруватись у різних органах і тканинах, спосіб і швидкість виведення з організму. Наприклад, пеніцилін треба вводити не рідше 6 разів на добу, бо за 4 год він виводиться з організму. Якщо цей добре знаний препарат вводити рідше, то у крові ство- рюється недостатня його концентрація і згубної дії на збудника не буде. Мікроб у таких умовах не тільки виживе, ай підвищить свою стійкість. Як відомо, пеніцилін має бактерицидну дію на менінгокок, тому дуже ефективний при менінгококовому сепсисі. Але у хворого може розвинутись менінгіт, при якому менінгокок 63 Принципи і методи лікування інфекційних хворих перебуває на мозкових оболонках і в лікворі, куди пеніцилін про- никає дуже слабо. Знаючи це, лікарі при менінгококовому менінгіті збільшують добову дозу пеніциліну в 5-10 разів, щоб досягти необхідної концентрації у вогнищі запалення, або призначають інший антибіотик (наприклад, левоміцетин), який добре проходить через гематоенцефалічний бар’єр. У зв’язку з тяжким чи ускладненим перебігом хвороби, низь- кою чутливістю збудника або його стійкістю до антибіотиків, нерідко виникає потреба одночасного призначення двох і навіть трьох хіміотерапевтичних засобів. У таких випадках обов’язко- во враховують їх сумісність і здатність підсилювати дію один одного. Складено таблиці ефективності комбінованого застосу- вання антибіотиків, якими лікарі користуються в повсякденній практиці. |