С. О. Караман, О. В. Караман орфоепічний тренінг Завдання і вправи
 Скачать 1.14 Mb.
|
|
Культура мовлення* 223. Прочитайте. Складіть узагальнюючу таблицю «Дієслова, що керують іменниками в певних відмінках». Вкажіть випадки комбінаторних і позиційних модифікацій голосних і приголосних. Поясніть характер кожної зміни. Зразок виконання:
Дієслова, що керують іменниками в певних відмінках Переважна більшість дієслів керує іменниками в якомусь певному відмінку. Таке саме правило є й у російській мові, але відмінки керованих іменників не завжди збігаються при аналогічних дієсловах з українськими. Наприклад, дієслово дякувати керує іменником чи займенником у давальному відмінку: дякую батькові, дякуємо тобі, – тимчасом як відповідне російське благодарить вимагає знахідного відмінка: благодарю отца, благодарим тебя; дієслово зрадити керує іменником чи займенником у знахідному відмінку: зрадив мене, зрадив своє слово, а російське изменить – у давальному відмінку: изменил мне, изменил своему слову. Розгляньмо, як саме керують дієслова іменниками в певних відмінках. З іменниками в родовому відмінку стоять дієслова: вживати (“Горілки не вживав так, щоб через край”. – Г.Квітка-Основ’яненко), вчити, вчитися, навчати, навчатися (“Нічого було робити, – треба Кириликові вчити сестер грамоти”. – Панас Мирний; “Малих діток доглядала” звичаю навчала.” – Т.Шевченко); глядіти, доглядати (“Гляди, як ока в голові”, – М.Номис); грати, гуляти – з прийменником у (в) (“Діти бігають, гуляють у ціці-баби, в хрещика”. – Б.Грінченко; “Будемо грати в свого козиря”. – Б.Грінченко), завдавати (“Не завдавай мені сорому при чужих людях”. – І.Нечуй-Левицький), заживати (“Будуть до тебе козаки заїжджати, будуть у тебе хліба-солі заживати”. – Народна пісня), запобігати (“Не хочуть у вельможних панів ласки запобігати”. – П.Куліш), зазнавати, зазнати (“Не зазнала розкошоньки, вже й літа минають”. – Народна пісня), пильнувати (“Бабуся пильнує малої”. – Марко Вовчок), послухати, послухатися (“Послухали доброї поради високошановного народолюбця”. – Б.Грінченко). Частина дієслів керує залежним словом у родовому відмінку без прийменника або в знахідному відмінку з прийменником на: сподіватися (“Панночки сподіваємось”. – Марко Вовчок; “Сподівався дід на бабин обід.” – Приповідка), чекати (“...хірург Богдановський присів край вікна, чекаючи на початок роботи”. – О.Довженко; “Скільки він мріяв про цей момент, скільки чекав цієї хвилини”. – Ю.Смолич; “Я чекаю на тебе при каганці і співаю”. – В.Стефаник). Дієслова ждати, дожидати керують іменником у знахідному відмінку без прийменника на: “У Підпари Гафійку ждала цілоденна робота” (М.Коцюбинський). З іменниками в давальному відмінку стоять дієслова: боліти (“Чужий біль нікому не болить”. – М.Номис); це дієслово може вимагати й знахідного відмінка (“Мене ж болить її відвічнеє страждання”. – І.Франко), а також виступати з прийменником у (в) та іменником у родовому відмінку (“Що у вас болить? – ластівкою припадає вона коло недужої”. – М.Коцюбинський), вибачати (“Подорожньому і бог вибачає”. – М.Номис), прощати (“Скажіть їм, щоб простили мені, бурлаці, за мою смерть на чужині”. – І.Нечуй-Левицький), дякувати (“Дякую тобі, Іване, промовила вона”. – І.Франко), віддячити (оддячити) (“Соломія усе старалась оддячити циганам за рятунок і захист”. – М.Коцюбинський). З іменниками чи займенниками в знахідному відмінку стоять дієслова: зрадити (“Зрадив мене милий”. – Народна пісня), опанувати (“І пустиню опанують веселії села”. – Т.Шевченко), радити, порадити (“Де то моя Катерина, моя чорноброва! Вона мене все радила і тепер порадить”. – Т.Шевченко; “Порадь мене, дівчинонько, як рідная мати”. – Народна пісня). Тепер при дієслові радити (порадити) ставлять іменник і в давальному відмінку (“Горький, Чехов, Франко, Коцюбинський завжди радили молодим авторам учитися, наполегливо поліпшувати свою письменницьку техніку”. – “Літературна газета”). З іменниками в знахідному відмінку й прийменником за стоять дієслова, якщо вони вказують на виконання функції чогось чи когось: бути (“Ще й на весіллі в його дочки за дружку була”. – І.Нечуй-Левицький), стати (“Він мені за дитину рідну став”. – Марко Вовчок), правити (“Скриня моя за стіл править”. – Ганна Барвінок), мати (“Мене його батько не хоче за невістку мати”. – Панас Мирний), вважати (“Жаль тобі того, кого за ворога вважаєш”. – Леся Українка; “Лаврін уже вважав себе за господаря”. – І.Нечуй-Левицький). Дієслово вважати зрідка може стояти без прийменника за, тоді воно керує залежним словом в орудному відмінку (“Та полювання він забавою вважав, рибальство – справою, священнодійством навіть”. – М.Рильський). Згадані дієслова бути, стати, правити, мати з іншим значенням, ніж у наведених реченнях, стоять без прийменника за й керують іменниками в інших відмінках: “А Ганна була, як і вона, удова, мала собі дочку-одиначку” (Марко Вовчок); “Юрко став паном, змінив своє ймення й назвав себе Юрушем” (І.Нечуй-Левицький); “А може, й сам на небесі смієшся, батечку, над нами та, може, радишся з панами, як править миром?” (Т.Шевченко). З іменниками в знахідному відмінку й прийменником на стоять дієслова: бачити (бачити на власні очі, а не власними очима!) (“А сам Наум таку колись пригоду на власні очі бачив? – М.Рильський), чути (чути на власні вуха), грати (“Та й найняла козаченька на скрипочку грати”. – Народна пісня), проте в сучасній літературній мові дієслово грати керує місцевим відмінком іменника з прийменником на: грати на скрипці (на роялі, на бандурі), заздрити, заздритися (“На велику худобу батьківську її заздрились”. – Б.Грінченко), змилосердитися (“Поки прут знайшов та відсердивсь та на свою миленьку змилосердивсь”. – Б.Грінченко), плакатися (“Не плачся на моє горе”. – Марко Вовчок), розстаратися (“Як потягнувся на юшку, то розстарайся й на петрушку”. – Б.Грінченко), слабувати (“Слабує на очі”. – Б.Грінченко), хворіти (“...деякі пухлини, на які хворіють люди, – теж вірусного походження”. – “Наука і життя”). З іменниками в орудному відмінку стоять дієслова: братися, узятися в значенні “перетворюватися на щось, укриватися чимось” (“Тільки внизу, коло каменя бралась живими миготливими зморшками вода”. – І.Багмут; “Ладозьке озеро бралося кригою”. – Ю.Смолич; “Нога в хлопця взялася синіми плямами”. – О.Донченко), говорити, читати, перекладати, учити, навчати, повчати якоюсь мовою (“Поучали з церковної амвони рідних братів чужою мовою”. – Б.Грінченко); іноді помилково кажуть: “Я вмію читати на англійській мові, а говорити можу й на німецькій”, замість: “Я вмію читати англійською мовою (або по-англійському), а говорити можу й німецькою (або по-німецькому)”; одружитися з кимось (іноді женитися), а не на комусь (“Оженився з Палажчиною дочкою”. – І.Нечуй-Левицький; “Софія одружилась з Ізаровим”. – А.Шиян); їхати, пливти, плинути чимось, а не на чомусь (“їде чумак шістьма парами”. – Б.Грінченко; “Комбайн велично плине шумним широким степом навпростець”. – І.Муратов). З іменниками в місцевому відмінку й прийменниками по, на, в стоять дієслова: знати, пізнати (“Знати пана по халявах”. – Прислів’я; “Пізнати ворону по пір’ю”. – Прислів’я), розумітися, знатися на чомусь (“Теля не знається на пирога”. – Прислів’я; “На рибі теж розумітися треба”. – Ю.Збанацький), кохатися в чомусь (“У химерному кохатися, видумки сплітати”. – Б.Грінченко), вибачати на слові (“Вибачайте, люди добрі, на цім слові”. – Марко Вовчок); бути певним із прийменником на (“Коли загублю, то вишукаю, бувай на тому певна, моя сиза голубко”. – Марко Вовчок), із прийменником у (в) (“Згорда поглядають вони довкола, певні в своїх силах”. – М.Коцюбинський) або без прийменника, але з родовим відмінком (“Одначе чужинець і сам не був певний правильності того, що говорить”. – О.Досвітній). Користуйтеся багатствами рідної мови* 224. Прочитайте. Поясніть, за яким значенням розрізняють подані слова. Вкажіть усі випадки наявних або можливих у виділених словах змін голосних і приголосних у потоці мовлення. Вираз і вислів. Ці слова вважали за абсолютні синоніми, тому в класичній літературі бачимо іменник вираз у різних значеннях: “Почала... солодкими виразами любові промовляти” (І.Нечуй-Левицький); “Вираз на лиці понуро-урочистий” (П.Куліш). У сучасній українській літературній мові ці слова розрізняються за значенням: там, де мовиться про якусь думку чи міркування, передані небагатьма словами кажуть вислів: “За висловом чиїм” (Російсько-український фразеологічний словник І.Виргана й М.Пилинської), у всіх інших випадках, зокрема й у математиці, користуються іменником вираз: “Ротмістр і очима і всім виразом показував, щоб він забирався геть” (П.Панч); вираз a2+b=c. Відсутність, присутність, брак, наявність. Відповідно до широко вживаних у російській художній і діловій мові слів отсутствие, отсутствующий, присутствие, присутствующий і в українській мові є схожі слова відсутність, відсутній, присутність, присутній: “Ще з-за дверей почув голосні розмови і веселі сміхи офіцерів, присутніх у залі” (І.Франко); “Треба записати всіх відсутніх на зборах” (із живих уст); “Злочинця допитано” в присутності свідків” (із газетної хроніки). Проте часто слова відсутність, відсутній уживають навіть тоді, коли мовиться не про людей, а про речі: “За відсутністю достатніх доказів такі справи слід припиняти”; “На літеру В чомусь відсутні слова “вагання”, “вагатися”. Чи на своєму місці стоять у цих реченнях такі слова, чи, може, краще сказати по-українському “за браком достатніх доказів”, “на літеру В чомусь бракує (нема) слова “вагання”? Певно, що краще. Українська художня література у своїх класичних і сучасних зразках користувалась саме такими словами: “Коли в тебе бракує того насіння, позич його” (О.Стороженко); “Брак досвіду до лиха приведе” (переклад М.Бажан); “Він добре знав, що в Нимидори нема грошей” (І.Нечуй-Левицький). Гірка чи гора? “Володимирська гірка” – бачимо напис при вході на Володимирську гору в Києві; “З Володимирської гірки видно Поділ, Дніпро-Славутич з чудовими київськими пляжами й далекі задніпрянські простори”, – читаємо в сучасному нарисі. Але чому там і там написано гірка, а не гора? Невже вона – набагато менша за інші гори, що на них розкинулась наша українська столиця, – за Батиєву, Старокиївську, Щекавицьку? Ні, не менша, отож, нема причини називати її зменшеним іменником. В українській мові слово гірка має не так зменшене, як пестливе значення: “Пахло березовими бруньками, шуміла повідь та дзюрчали струмочки з кожної гірки” (Марко Вовчок). Узвишшя, менші за гору, звуться по-українському горб (“Вирубала дрючок та стала на горбі”. – Казка), пагорбок, пагорб, пагорок (“По зелених пагорбках паслися вівці”, – П.Панч). Високі Дніпрові схили здавна звуться на Україні горами. Уникайте помилок!
Правопис і вимова
Наголошування
225. Поставте наголос у словах, поділіть слова на склади, визначте ритмічну структуру виділених слів, поясніть їх лексичне значення. Складіть із виділеними словами речення. Ходити – ходжу, взяти – візьму, робити – роблю, казати – кажу, укласти – укладу, писати – пишу, нести – несу, могти – можу, стати – стану, співати – співаю, брати – беремо – берете, жити – живемо – живете. Як правильно сказати? 226. І. Прочитайте. Виберіть правильну відповідь і обґрунтуйте. 1. Грав першу скрипку чи головну скрипку? 2. До мене завітав давній чи старий друг? 3. У даному разі чи в цьому разі? 4. Піїтетне ставлення чи пієтетне ставлення? 5. Виконано філігранно чи філіґранно? 6. Вживати інсинуації чи створювати інсинуації? 7. На мою адресу надійшло троє листів чи три листи? 8. Четверо студентів чи чотири студентів; четверо професорів чи чотири професори? 9. П’ятеро дівчат чи п’ять дівчат; троє парт чи три парти? 10. Двоє дверей чи дві пари дверей? 11. Більше на двох учнів чи більше на два учні? 12. Минуло два дня чи минуло два дні? 13. Я прочитав оголошення про (декваліфікацію чи дискваліфікацію?) на п’ять місяців трьох гравців нашої команди. 14. (Дефектними чи дефективними?) ізоляторами вважаються такі, на яких при накладанні випробної штанги не виникає іскри. ІІ. Запишіть виділені слова фонетичною транскрипцією, поділіть слова на склади, поясніть правопис і вимову. Практичне заняття № 17 виразне читання й ораторське мистецтво 227. Прочитайте текст. Дайте відповіді на запитання: 1. Який зміст ви вкладаєте у поняття читання? 2. Які послідовні і взаємопов’язані операції включає процес читання? 3. Що покладено в основу синтаксичних відношень між словами в реченні? 4. Що відіграє першорядну роль в ілюстрації явища взаємопов’язаності абстрактних одиниць мовної системи з конкретними проявами мовлення? 5. Які ви знаєте речення за метою висловлювання і як вони інтонаційно оформляються. 6. Що називається інтонацією? 7. Які функції виконує інтонація? 8. Охарактеризуйте комунікативну, граматичну, модальну й емоційну функції інтонації. 9. Що називається логічним наголосом? 10. На які слова в реченні падає логічний наголос? 11. Що називається паузою? 12. Які ви знаєте різновиди пауз? 13. Охарактеризуйте кожен вид паузи. 14. Що називається темпом? 15. Які ви знаєте різновиди темпу? 16. Якому темпу читання (уповільненому, швидкому чи середньому слід надавати перевагу? Читання є складною перцептивно-розумовою та мнемонічною діяльністю аналітико-синтетичного характеру. Одиницями сприймання й розуміння писемної мови можуть бути слова, синтагми, речення, тому процес читання включає ряд послідовних і взаємопов’язаних операцій: розуміння окремих слів; розуміння речень; розуміння логіко-граматичної структури, що має складну систему керування; розуміння зв’язного тексту. Успішне виконання кожної з цих операцій пов’язане з розв’язанням студентами складних аналітико-синтетичних завдань, спрямованих на встановлення зв’язків між словами в реченні та між словами в рамках тексту. Як відомо, на опозиції конструктивних одиниць базуються синтаксичні відношення. Зокрема, в середині речення його члени формально протиставляються один одному. Не випадково під час синтаксичного аналізу кожний член речення відшукується і визначається за його, так би мовити, протичленом. Саме тому, що речення являє собою найскладнішу форму прояву діалектичної єдності мови і мовлення, найбільш своєрідний приклад взаємопов’язаності абстрактних одиниць мовної системи з конкретними проявами мовлення, воно є одним із найважливіших об’єктів вивчення мови. Чи не першорядну роль при цьому відіграє, по-перше, виразне й інтонаційно-правильне прочитання речення; по-друге, науково обґрунтована, продумана послідовність синтаксичного розбору, який відбиває інтонаційно-змістову і граматичну будову речення. Мовлення людини завжди викликано певною потребою (побутовою, виробничою, культурною, освітньою та ін.) щось сказати чи запитати або ж спонукати когось до дії. Мовна ситуація породжує мету висловлення. Таким чином, першою ознакою речення, що потребує розкриття, слід вважати його тип за метою висловлення зі співвідносним інтонаційним оформленням. За цією ознакою речення може бути розповідним, питальним або спонукальним. Під час читання описового нейтрального тексту слід і малювати словом чи то портрет людини, чи місце дії, чи картину природи розповідною, спонукальною, питальною та окличною інтонаціями. | ||||||||||||||||||||||||||||