С. О. Караман, О. В. Караман орфоепічний тренінг Завдання і вправи

• Название: С. О. Караман, О. В. Караман орфоепічний тренінг Завдання і вправи
• Анкор: Orfoepichny_trening_-_kopia.doc
• Дата: 11.05.2018
• Размер: 1.14 Mb.
• Имя файла: Orfoepichny_trening_-_kopia.doc
• Тип: Документы; #19124
• страница: 21 из 24

Розповідні речення оформляються розповідною інтонацією, яка характеризу­ється підвищенням тону на початку і пониженням його наприкінці речення.

Питальне речення містить у собі якесь питання, на яке передбачається обов’яз­кова відповідь або питання, що не вимагає відповіді. Тон підвищується на слові, у якому міститься зміст питання.

Спонукальні речення містять у собі наказ, вимогу, заклик, побажання Пораду, прохання тощо. Оформляються розповідною або окличною інтонацією.

Інтоанція (лат. intonio – голосно вимовляю) визначається як сукупність кількох фонетичних компонентів і фразового наголосу, пауз, ритміки, мелодики, тембру і темпу. За допомогою інтонації мовленнєвий потік членується на смислові відрізки – синтагми і речення.

Складовими частинами інтонації є висота тону, сила (інтенсивність голосу), темп і тембр мовлення, паузи.

Інтонація виконує різноманітні функції: комунікативну, граматичну, модальну, емоційну та ін.

Комунікативна функція інтонації пов’язана з актуальним членуванням речення – виділенням даного (відомого) і нового (невідомого). Ця функція служить для увираз­нення змісту висловлювання. Особлива роль при цьому належить фразовому наголосу.

Граматична функція інтонації пов’язана з формуванням синтаксичних понять. Оскільки інтонація формує речення, то виділяється розповідна, питальна, спонукальна інтонація. Є інтонації, які позначають смислові (граматичні) відрізки речення: інтонація переліку, підрядності, протиставлення, вставності, звертання тощо. Наприклад, однорідні члени речення характеризуються перелічувальною інтонацією, відокремлені – інтонацією відокремлення.

За допомогою модальної функції інтонації виявляється ставлення мовця до повідомлюваної думки. Висловлювання набуває певного відтінку: ствердження, заперечення, сумніву, впевненості, вираження можливості або неможливості тощо.

Емоційна функція інтонації дає змогу виражати почуття мовця: радість, гнів, подив, страх тощо.

Розповідні, питальні, спонукальні можуть бути окличними реченнями, якщо виражають емоційні переживання мовця або його емоційне ставлення до фактів і явищ дійсності. Тоді вони оформляються окличною інтонацією, яка характеризується підвищенням тону на початку й наприкінці речення.

Логічне осмислення тексту вимагає від читця пошуків інтонаційних варіантів слів, на які падає логічний наголос.

Логічний наголос — це виділення голосом слова в реченні для підкреслення його логічного (смислового) значення.

У кожному тексті є слова, які при будь-якому інтонаційному варіанті залишаються головними, на них завжди падає логічний наголос. Ці слова називають дійову особу, про яку вперше говориться, яка вперше вступає в дію. Такою дійовою особою може бути людина, предмет, конкретні чи абстрактні поняття. Якщо ж у тексті ці образи повторюються, вони ніколи не виділяються наголосом, принаймні наголосом першої категорії.

Якщо за змістом у творі говориться про певну енергію наростання значущості головного слова, про рух вперед, тоді більш яскравим у звучанні серед однорідних слів-повторень буде останнє слово, коли ж мовиться про спад напруження значущості поняття, тоді яскравіше виділяється перше слово серед повторюваних.

Щоб з найбільшою виразністю прочитати текст, потрібно відшукати не тільки логічні наголоси, а й розставити всі необхідні паузи. Вони з’являються в результаті як логічного осмислення, так і емоційного відчуття тексту.

Довідка

Пауза – це тимчасова зупинка, перерва у мовленні. Поділ мовлення на окремі інтонаційно оформлені частини допомагає відчути повну чи відносну завершеність думки. Паузи сприяють смисловому уточненню тексту і розрізняються як за характе­ром, так і за місцем. Залежно від змісту твору, його структури і емоційного характеру існують такі типи пауз: логічні, граматичні, логіко-граматичні, ритмічні і психологічні

Логічні паузи ставляться між двома логічними мовними тактами, і поява їх зумовлюється лише змістом фрази. Місце їх і тривалість можуть бути різні, залежно від складності змісту і структури речення. Графічно логічна пауза позначається вертикальною лінією. Наприклад:

ВІРНЯНКИ

Вірність — / одна з кращих моральних якостей людини, / опоетизована усною народною творчістю / і літературою. //

Слово “вірність” / однокореневе з такими словами, / як “віра”, / “вірний”, / “вірна” / й найповніше розкриває своє значення у словосполученнях / “вірна подруга”, / “вірна дружина”, / “вірність присязі”, / “служити вірою / і правдою” / та інших. // Вірних дружин / в Україні споконвіку називали вірнянками // Недарма ж / виходячи заміж, / дівчина напередодні весілля виплітала ритуальний вінок / і просила своїх подруг: //

Вийте, / дівоньки, / собі й мені. /

Собі звийте з рути-м’яти, /

Мені / звийте з барвіночку. //

Зелений барвінок / для наших пращурів / був символом тривалого й вірного кохання. // (З часопису)

Граматичні паузи пов’язані з розділовими знаками, а вибір і розстановка автором пунктуаційних знаків перебувають у цілковитій залежності від авторського задуму, змісту й художніх прийомів, використаних майстром слова.

Однією з умов виразності читання є вміння “читати” розділові знаки, оскільки кожен з них виконує певну змістову функцію. Розділові знаки на письмі поділяють текст на окремі частини, проте в усному мовленні є свої закони, які не завжди підпорядковуються законам граматики на письмі.

Пауза в реченні може бути і там, де немає розділового знака і не повинно його бути. У такому разі саме пауза допомагає краще зрозуміти фразу, а іноді уникнути двозначності в трактуванні змісту. Може бути й так, що кома між групами слів є, а паузи немає. Не відокремлюються, наприклад, паузою від попередніх слів вставні слова і звертання, які стоять у середині або в кінці речення, їх виділяють іншими інтонаційними засобами — темпом, голосом.

Логічно-граматична пауза з’являється як результат збігу логічної і граматичної пауз, і позначається графічно двома вертикальними лініями. За тривалістю часу вона довша від логічної і граматичної пауз удвічі. Найчастіше логіко-граматична пауза зберігається в кінці речення, а також між складними конструкціями.

Ритмічна пауза зберігає ритмічну організацію мови. Ритмічною одиницею є віршований рядок. У поезії ритмічна пауза в кінці рядка часто збігається з граматичною чи логічною паузами, тоді ритмічна пауза графічно не позначається, оскільки її тривалість коротша від інших пауз.

Психологічна пауза — це пауза почуттєва. Психологічна пауза не знімає логічну паузу, а, по суті, часто замінює її завдяки своїй тривалості.

Психологічна пауза допомагає передати схвильованість, радість, несподіваність, сумніви, здивування, страх тощо. Часто автор тексту для передачі подібних емоційних станів героя ставить три крапки. За своєю тривалістю психологічна пауза може бути довгою — на письмі й позначається трьома вертикальними лініями.

Психологічні паузи часто не піддаються синтаксичним законам, а спричиня­ються конкретною ситуацією.

Важливим засобом логічної виразності є темп. Темп — ступінь швидкості читання, мовлення. Він може бути уповільненим, швидким і середнім (нормаль­ним). Це зумовлюється змістом монологічного мовлення або читання. У межах фраз і періодів повільніше читаються, вимовляються найбільш значущі слова для підкреслення найголовнішого і, навпаки, швидше вимовляється все те, що становить доповнення, пояснення, уточнення. Це можуть бути і підрядні речення і звороти (дієприкметникові, дієприслівникові), вставні слова і речення.

Не справляє враження як швидкий темп, так і занадто повільний, коли мовець безперервно робить паузи нічим не вмотивовані, заповнює їх словами-паразитами (знаєш, ну, та, о, а). Одноманітні інтонації теж шкодять красі і чіткості мови, збіднюють враження і вплив на слухачів.
228. Прочитайте текст. Розкажіть, як Демосфен удосконалював свою вимову. Запишіть самостійно дібраний текст на магнітну плівку. Після прослухайте власне читання, записавши відхилення у вимові та інтонаційному оформленні. Зробіть самоаналіз. Поясніть, якою має бути мова читця?

Для читання доцільно добирати тексти інформаційної дії, які спонукатимуть учнів до самоаналізу, самовдосконалення, виховуватимуть бажання наслідувати позитивний приклад, як-от:

Оратор

Демосфен, відчувши в собі ораторські здібності, вирішив вийти на політичну арену.

Але тут йому не поталанило. Хоч від природи юнак і володів красномовством, та мав надто слабенький як для оратора голос і нечітку дикцію. До всього ж він ще й гар­ка­­вив, на трибуні тримався невпевнено, часом губився і знічувався. І Демосфен, не гаючи часу, зайнявся працею над самим собою. Щоб стати оратором, вирішив він, треба заново себе створити.

Все зваживши й обміркувавши, Демосфен почав удосконалювати свою вимову, а постійними декламаціями тренував голос, одночасно працюючи і над стилем. Ходив на навчання до одного видатного оратора, той допомагав юнакові ставити голос. Розпо­відають, що Демосфен щодня йшов до моря і там, на березі, годинами декла­мував вірші, намагаючись звуками свого голосу заглушити шум прибережних хвиль.

Вперта й постійна праця невдовзі почала давати наслідки: Демосфен вже вільніше й природніше тримався на трибуні, слабенький від природи голос набирав силу, гарка­вість зникла, дикція вирівнялась. Почав Демосфен із судових промов і так непомітно й несподівано втягнувся в бурхливе політичне життя Афін, до чого мав великий потяг ще з юнацьких літ. Володіючи несхибною впертістю, маючи від природи дар красно­мовця, Демосфен таки викував себе заново. До нього оратори основну увагу приділяли риторичній декламації, акцентуючи на вживанні фігур та плавній ритміці мови. Демосфен від цього відмовився, а натомість створив власний стиль промов – гнучкий, блискучий, що поєднував красномовство адвоката з красномовством політичного діяча. Несподі­вані переходи від звичайних прозаїчних фраз до риторичних зворотів, особливо під час патетичних вигуків і звертань, справляли сильне враження на слухачів. Минуло небагато часу, і всі почали визнавати Демосфена найблискучішим і найзмістовнішим оратором (В.Чемерис).

Отже, оратор – той, хто володіє мистецтвом виголошування промов; той, хто виголошує промову; промовець.

Щоб добре оволодіти вмінням правильно, гарно й виразно читати художні твори, потрібно докласти багато сил і праці.

Мова читця має бути не тільки бездоганно правильною, чіткою, а й добірною, темброво й інтонаційно гнучкою та багатою.

Ефективним засобом у процесі поліпшення техніки виразного читання є використання магнітофона. Постійна робота над вимовою дасть результати лише тоді, коли не механічно повторюються окремі звуки, слова, а здійснюється контроль за власним читанням.
229. Прочитайте. Поясніть, яку роль відіграють підтекст, стильові відтінки прози у відтво­ренні інтонації?

Читаючи художній твір, необхідно зважати увагу на підтекст, внутрішній зміст, який автор прямо не висловив, але ми про нього здогадуємося.

Підтекст може бути прямим і прихованим. Прямий підтекст збігається зі зміс­том тексту. Наприклад, зміст другого і третього абзаців із старовинної української легенди “Материнська любов” збігається з підтекстом:

У матері був єдиний син – дорогий, найкращий. Душі в ньому мати не чула. По краплинці збирала росу для вмивання, найтоншим шовком вишивала сорочки. Виріс син – ставний, гарний. Одружився з дівчиною небаченої краси. Привів молоду дружину в рідну хату. Незлюбила та свекруху, зненавиділа її. Боялася мати показатися невістці на очі, сиділа в сінях. А потім у сарай переселилась. Але й це не заспокоїло жорстоку. Каже вона чоловікові: “Коли хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір, вийми з грудей серце і спали на вогні”.

Не здригнулася душа сина: так зачарувала його врода дружини. Каже він матері: “Наказала мені дружина вбити вас, мамо... А не послухаю – піде від мене”. Заплакала мати і відповідає: “Ну що ж, сину, роби так, як велить серце”.

Пішов син з матір’ю в діброву, наламав сухого хмизу, розпалив вогнище. Убив матір, поклав серце на жар. Спалахнув сучок, тріснув, полетіла жаринка, ударила в обличчя синові, обпекла боляче. Скрикнув той, закрив долонею обпечене місце. Стрепенулося серце материнське, що горіло на повільному вогні, прошепотіло: “Синочку мій рідний, тобі боляче? Зірви листок подорожника, ось росте біля вогнища, приклади до обпеченого місця. А до листка подорожника приклади серце материнське... Потім у вогонь покладеш...”

Заридав син, схопив гаряче материнське серце, уклав його в розкраяні груди, облив пекучими сльозами. Зрозумів він, що ніхто й ніколи не любив його так гаряче й віддано, як рідна мати. І такою величезною й невичерпною була любов материнська, таким всесильним було бажання бачити сина радісним і безтурботним, що ожило серце, загоїлася рана. Підвелася мати і притисла кучеряву голову сина до грудей.

Осоружною стала йому дружина-красуня, не міг він повернутися до неї. Не верну­лася додому й мати. Пішли вони вдвох степами широкими та й стали двома могилами високими.

То ж не даремно кажуть у народі: материнська любов – найсвятіша! (За В.Сухо­млинським).

Перший абзац від слів: “У матері був єдиний син...” до слів: “Незлюбила та свекруху...” – належить читати піднесено, урочисто, з великою любов’ю. Далі аж до слів: “...роби так, як велить серце” — слід читати з глибоким смутком та болем, виражаючи ці думки й почуття відповідними жестами та мімікою.

У наступних рядках тексту від слів: “Пішов син з матір’ю в діброву...”, закінчуючи словами: “та й стали двома могилами високими”, описується лагідне ставлення матері до злочинних дій “синочка”.

Але немає прощення синові, який зрозумів, що ніхто й ніколи не любив його так гаряче й віддано, як рідна мати. Не вернувся він додому. Пішов разом з матір’ю степами широкими...

Останні рядки відтворюють ставлення автора, які треба промовити іронічно і водночас з осудом, гнівом і болем.

Лише правильно зрозумівши підтекст, можна знайти правдиві, точні інтонації та інші засоби виразності і належно відтворити зображене, передати авторське і власне ставлення до нього.

Незважаючи на певні загальні вимоги щодо читання прозових творів, не можна обійти і не врахувати деякі жанрові особливості їх. Жанрові види прози ще не остаточно підказують читцеві інтонацію, тому слід врахувати й певні стильові відтінки у прозі.

Так, маючи справу із прозовим текстом, необхідно звернути увагу, який він за своїм характером: описовий, нейтральний, гумористичний чи сатиричний.

Це допоможе вам відшукати інтонаційні варіанти для кожного з них. Коли, наприклад, читається гумореска, байка, публіцистична стаття критичного змісту, обов’язково має звучати інтонація легкої іронії, сміху або злої сатири.
230. Прочитайте текст. Дайте відповіді на запитання: 1. Чому аналіз худож­нього тексту вважається одним із ефективних прийомів розвитку зв’язного мов­лення? 2. Охарактеризуйте етапи аналізу художнього тексту. 3. Самостійно складіть плани (простий і складний) до тексту Григора Тютюнника «Вуточка». 4. Поясніть, яку роль відіграє поабзацне читання тексту. 5. Доведіть, що в межах кожного уривка між реченнями тексту Григора Тютюнника «Вуточка» є тісні смислові зв’язки. 6. Проведіть бесіду із однокурсниками за пропонованим текстом.

Аналіз художнього, публіцистичного та наукового тексту

Художнє мовлення визначається не тільки незвичайною широтою охоплення засобів народної мови. Під пером талановитого майстра мова стає явищем мистецтва, засобом створення художнього образу. Поетичність мови, її образність досягаються особливим вживанням мовних засобів, які у своїй сукупності служать для створення художнього образу.

Проведення аналізу художнього тексту спонукає мислити, запам’ятовувати думки, уявляти картини, образи.

Аналіз художнього тексту є одним із ефективних прийомів розвитку зв’язного мовлення студентів, оскільки сприяє збагаченню активного словника, вчить правильно використовувати мовні засоби, що відповідають темі та змістові висловленого або написаного.

Для прикладу наведемо уривок тексту Григора Тютюнника “Вуточка”.

Вуточка

На піщаному косогорі, з котрого далеко видно луки, річку й околиці лугового хутора Княжа Слобода, трохи на одшибі від великого нагірного села стоїть хата – верх побіля димаря запав (видно, крокви попідгнивали), а вікна подалися до землі так близько, що коли б заманулося комусь зазирнути в них, то нахилятися довелося б, як до копанки води набрати. Та охочих зазирати негусто, хіба дітворі коли заманеться, бо живе в хаті стара сліпа баба Ганна, прозвана в селі Вуточкою. Хто й коли її так охрестив, уже нікому не впомку, тому що було те давно, ще за Ганниного дівування.

Осліпла Вуточка не враз. Спочатку прикинулися більма – невеликі, з макове зерня, потім почали рости, щодень потроху затуляючи від баби річку, луки й околиці Княжої Слободи, котрі стара вечорами, на заході сонця, любила розглядати з-під долоні, впізнаючи здалеку старовинні, з плетеними бовдурами хати своїх однолітків, до кого ходила, доки була прудкішою, на храм, празникувати або й так собі на одвідини. Ті вечори будили у Вуточки нерясні, примерклі спогади про молодість, про те, як, було, напрядала за зиму на два, а то й на три шматки полотна, як нав’язувала в жнива по вісім, а то й дев’ять кіп жита, як ходила до ополонки прати в маленьких чобітках на босу ногу, як молоділа з непокритою головою в лютий хрещенський мороз і не чула того морозу, лише вуха цвіли, мов дві макові пелюстки, та серце витьохкувало під вишитою сорочкою, віщуючи довге щастя, довге життя...

І от не стало цих вечорів, як і не було. Прийшла темінь і затулила від старої не тільки сонце, а й оті нерясні спогади, бо ніщо вже їх не будило.

Заходилися Вуточку рятувати хто як міг: водили до шептухи, возили до цілющої ікони, шпували в очі перетертим цукром через соломину, аж доки стара не осліпла навіки.

Поприїздили зі служби Вуточчині сини, викликані телеграмами – обидва старші сержанти надстрокової служби, в офіцерських картузах, з блискучими, під слюдою, личками на погонах та в рипучому реміняччі. В хаті запахло добре вичиненим товаром, ваксою і новим злежаним сукном.

Зустріла Ганна синів уже напомацки, однак не плакала і не побивалася своїм лихом, бо вважала себе ж таки й винною, що не сповістила про нього завчасно, – лише всміхалася на радощах тихою самовідреченою усмішкою та простягала до синів невидющі руки, натикаючись ними то на тверді портупеї, то на холодні значки, то на гострі козирки офіцерських картузів. (Гр. Тютюнник).

Спочатку читається увесь текст, а потім – окремі абзаци, зміст яких тут же переказується. Це дає змогу студентам звернути увагу на основні семантичні і формальні ознаки тексту.

На першому етапі роботи, під час цілісного ознайомлення з текстом, обгово­рюються такі питання, як завершеність змісту, тематична єдність, розгортання подій у певній логічній послідовності, наявність головної думки, зумовленої метою висловлювання.

Наприклад, у творі розповідається про бабу Ганну, прозваною в селі Вуточкою, якій темінь затулила сонце та нерясні спогади. Тема висвітлюється послідовно, відповідно до розгортання подій: після опису хати, до якої нечасто зазирали односельці, бо живе там стара сліпа баба, яку ще за часів її (Ганниного) дівування охрестили Вуточкою, а також про оті більма, які щодня потроху затуляли від баби річку, луки, околицю села, котрі стара любила розглядати з-під долоні, згадуючи свою молодість. Невдовзі прийшла темінь і затулила Вуточці не тільки сонце, мальовничі пейзажі, а й оті спогади, бо ніщо вже їх не будило. Відгукнулися на ту біду односельці, заходилися рятувати Вуточку хто як міг: водили до шептухи, возили до цілющої ікони, шпували в очі перетертим цукром через соломину, проте баба Ганна осліпла навіки. Тоді викликали телеграмами обох синів з надстрокової служби. Ганна не побивалася своїм лихом, не плакала, мати зустріла своїх синів самовідреченою усмішкою.

Отже, призначення тексту – утвердити думку про благородство, чуйне ставлен­ня до людей літнього віку, про взаємодопомогу, а найголовніше – про обов’язок дітей: з любов’ю й ласкою доглядати своїх батьків, а особливо тоді, коли до них прийшла старість і хвороба.

Ця думка тексту повинна простежуватися під час усієї подальшої роботи, поабзацного читання, аналізу і відтворення змісту.

Перед поабзацним читанням тексту необхідно звернути увагу на такі слова: косогір, хутір Княжа Слобода, на одшибі, нагірне село, крокви, як до копанки води набрати, нікому не впомку, з плетеними бовдурами хати, на одвідини, хре­щен­ський мороз, шпувати в очі, лички на погонах, реміняччя, портупеї. Після читається перший абзац і з’ясовується, що в ньому йдеться про три факти: на одшибі від великого нагірного села стоїть хата, в якої верх димаря запав, вікна подалися низько до землі; охочих негусто туди зазирати, хіба що дітвора; живе в хаті стара сліпа баба Ганна, прозвана в селі Вуточкою. З цих фактів для дальшого розгортання по­дій важливий лише третій: живе в хаті стара сліпа баба Ганна, прозвана в селі Вуточ­кою. Проте для такого етапу роботи, як складання плану, всі три факти є важливими.

В основу плану (переказу, статті, реферату, твору тощо) повинен бути покладений певний критерій, за яким ціле (текст) розбивається на окремі частини. План може складатися колективно або кожним студентом самостійно (з наступним обгово­ренням і вибором кращого варіанта).

У кожному абзаці визначаються найістотніші факти, які необхідно зберегти для подальшої роботи та складання плану.

Записуються робочі матеріали або тези, що допоможуть скласти план. Наприклад:

Тези до першого абзацу

1. На одшибі від великого нагірного села стоїть хата, в якої верх димаря запав, вікна подалися низько до землі.

2. Охочих негусто туди зазирати, хіба дітворі коли заманеться.

3. Живе в хаті стара сліпа баба Ганна, прозвана в селі Вуточкою.

У другому абзаці розповідається про Вуточку, яка хоч почала сліпнути, проте вечорами, на заході сонця, любила розглядати з-під долоні околиці Княжої Слободи, згадуючи молодість, свою працьовитість, а також той душевний стан, коли серце витьохкувало під вишитою сорочкою, віщуючи довге щастя, довге життя...

Отже, у другому абзаці мовиться про два факти: про те, що осліпла Вуточка не враз. Невеликі більма почали рости, щодень потроху затуляючи від баби річку, луки й околиці Княжої Слободи; про вечори, що будили у Вуточки нерясні, примерклі спогади про молодість, про те, як молоділа з непокритою головою в лютий хрещенський мороз і не чула того морозу.

Тези до другого абзацу

1. Осліпла Вуточка не враз. Невеликі більма почали рости, щодень потроху затуляючи від баби річку, луки й околиці Княжої Слободи.

2. Вечори, що будили у Вуточки нерясні, примерклі спогади про молодість.

Третій абзац виділяє одну думку: прийшла темінь і затулила від старої не тільки сонце, а й оті нерясні спогади, бо ніщо вже їх не будило.

Тези до третього абзацу

1. Прийшла темінь і затулила від старої не тільки сонце, а й оті нерясні спогади.

Наступний абзац виділяє такі факти: заходилися Вуточку рятувати хто як міг; стара осліпла навіки.

Тези до четвертого абзацу

1. Рятували Вуточку хто як міг.

2. Стара осліпла навіки.

У п’ятому та шостому абзацах говориться про приїзд Вуточчиних синів та про їхню зустріч з матір’ю.

Тези до п’ятого і шостого абзаців

1. Приїздили зі служби Вуточчині сини, викликані телеграмами.

2. Хоч напомацки, проте з радістю зустріла Ганна своїх синів.

Далі студенти самостійно складають план. Після складання плану звертається увага на зв’язок кожного уривка з попередніми частинами тексту, структуру абзаца, смислові відношення між сусідніми реченнями, мовні засоби зв’язку між окремими компонентами, на особливості вживання тих чи інших слів і зворотів, граматичних форм і категорій, синтаксичних конструкцій, засобів виразності мови.

Поабзацне читання дає змогу показати, що в межах кожного уривка між речен­нями є тісні смислові зв’язки. Так, у цьому ж тексті другий абзац вказує, що осліпла Вуточка не враз. І далі йде розвиток подій: спочатку прикинулися більма – неве­ликі, з макове зерня, потім почали рости, щодень потроху затуляючи від баби річку, луги й околиці Княжої Слободи. Відчувала баба Ганна, що прийде до неї темінь, тому вечорами, на заході сонця любила розглядати з-під долоні рідні місця, згадуючи про молодість, говориться в цьому ж абзаці. Текст насичений сталими висловами, порівняльними зворотами: нахилятися довелося б, як до копанки води набрати; молоділа з непокритою головою; не побивалася своїм лихом; як нав’язувала в жнива по вісім, а то й дев’ять кіп жита; не стало цих вечорів, як і не було. Наступний абзац починається реченням: I от не стало цих вечорів, як і не було. Четвертий абзац вказує на причину отого піклування одно­сельців, їхню взаємодопомогу: Заходилися Вуточку рятувати хто як міг. З’ясу­вання таких зв’язків між реченнями та абзацами допомагає студентам усвідомити, що текст складається із завершених за змістом частин. Варто вчителю звернути увагу учнів на сполучники, які з’єднують головну і залежні частини речення. На те, як автор уникає повторів дійових осіб (баба Ганна – Вуточка – стара – Ганна; Вуточчині сини – старші сержанти).

Такі спостереження дадуть змогу студентам збагнути художню довершеність тексту, усвідомити основні смислові та мовні зв’язки не тільки між реченнями, але й між тематично об’єднаними групами речень.