Теорія журналістики
 Скачать 3.15 Mb.
|
|
Людина і Умови, в яких ми живемо і працюємо, журналістика міняються круто. Іншою стає людина, її політична культура, духовні запити. А чи всі сфери нашої свідомості однаково розвиваються? Людина стала більше знати, але чи стала вона моральнішою, чи стала добрішою, збагатившись знаннями? Звичайно, ми розуміємо, що знання і переконання, знання і мораль ще не завжди синхронно розвиваються. Ніде правди діти, в царині моральної свідомості у нас чимало негативних явищ. Нині з великою гос- 222 Стратегія і тактика журналістської творчості тротою говоримо про необхідність перебудови трудового виховання. Сьогодні ті ж проблеми добробуту набули гостроти. Розмовляв якось з одним літнім селянином. Він мені каже: «При всіх нестатках я вже купив сім ящиків горілки для проводів онука до армії». Починаю рахувати: сім ящиків, а скільки там пляшок, скільки буде людей... Очевидно, він помітив моє здивування, бо сказав: «Нічого дивуватися, це більше, ніж у мого сусіда, він п'ятьма ящиками обійшовся». Запитую: «А коли ви, наприклад, йшли в армію, теж так було заведено?» «Еге, — відповідає, — раніше однією, найбільше двома пляшками обходилися...». Чимало проблем у галузі матеріальних і моральних стимулів. Хто хоче жити краще, повинен і працювати більше. Це всім зрозуміло. Останнім часом ми часто повторюємо це. І принцип цей ми повинні утверджувати всіма засобами інформації. Пристрасно. Зі знанням справи. Кинути гасло не важко, а от знайти шляхи його здійснення, чим зараз і зайняте наше суспільство, значно складніше. Ось, наприклад, пишемо про підприємців, бізнесменів, яким посміхнулася доля. Називаємо негативні явища, боремося з ними. Але ж утворився серединний прошарок, як мовиться, простих людей, бідних, понівечених життям. Як зарадити «гнаним і голодним»? Гостро суперечать процесу розбудови незалежної держави факти, якщо можна так висловитися, бурсацького ставлення до суспільних цінностей. Гадаю, дуже влучно сказав один із сатиричних персонажів: «Багата в нас дуже країна, у нас багато всього — нам нічого не шкода». Господарські питання — це питання і політичні, і виховні. Але зверніть увагу, якого вони набули сьогодні звучання! Ставлення до економіки стало категорією моральною. Багато зараз говорять про селянство, турбуються про нього. Мені здається, деякі письменники зайшли так далеко, що оголосили селянство чи не єдиним охоронцем національного духу і всіх моральних цінностей. Це з одного боку. Але з іншого боку, в нас дається взнаки необгрунтоване заперечення цілого ряду переваг сільського способу життя. Власне підсобне господарство, близькість до природи, стійкі міжсусідські контакти, любов до землі — це споконвічні цінності в Україні. Спільна турбота преси, виховного механізму — як дійовіше зв'язати науковий світогляд з виховною практикою, школою, дітьми, яким шляхом виховувати в них високі моральні якості. Муд- 223 Теорія журналістики pi вчителі переконують: основою виховання у родині, дитячому садку, школі має бути праця. Ми покарали себе, призабувши нашу народну традицію, що з дитинства людина має працювати, а не тільки засвоювати принцип: товар-гроші. Психологи, проводячи дослідження, питали школярів: чи подобається вам працювати? Учні перших-четвертих класів дружно, з піднесенням відповідали: праця дуже подобається. У п'ятйх-сьомих — більшість сумнівалися у цьому. У випускних — майже всі заявили, що праця їм нецікава; краще торгувати або робити навар на процентах, краще баксами. Чому? Таму що, коли треба було прищеплювати усім миром, публіцистичним словом любов до праці, вчити ремеслу, справі, ми малювали рожеві картини щасливого дитинства, безхмарної юності та успішно налагоджувати індустрію неробства у більшості піонерських і трудових таборів. Радощів праці і солодощів десятого поту у шкільні роки, коли все це запам'ятовується назавжди, багато не пізнало. Якось зайшов голова одного з господарств на Полтавщині у школу до старшокласників. Питає:
— Чим вигідніше підвозити корми на ферму — кіньми чи трактором? Мертва тиша. Розговорився з десятикласником — дебелим хлопцем, викоханим батьками. Говорив і дивувався: не знає нічого, що складає основу життя родини. Не знає породи корови, яку доїть у хліві мати, порід свиней і курей, що є на обійсті, сортів яблунь і вишень, що ростуть у батьківському садку. Не відає, скільки жителів у селі, звідки бере початок річка, що тече біля порога, які пісні співають батьки. Так, споконвічні цінності визначали стиль життя народу. Часом друковане чи мовлене слово зорієнтоване не на конкретного, а на «середнього» слухача, читача, глядача. Адже нерідко із закликами ми звертаємося до людей діяльних, активних; гнівні викрит- 224 Стратегія і тактика журналістської творчості тя пияцтва та наркоманії вислуховують непитущі. Тому не випадково в деяких колективах мирно співіснували безліч масових заходів і порушення громадського правопорядку, моралі. Безумовно, у боротьбі з негативними явищами треба використовувати всі засоби. У нас протягом віків існував народний контроль. Як ми тепер говоримо, неформальний колектив знав про всіх і кожного, засуджував чи схвалював. Згодом ця гласність у результаті всіх соціальних зрушень серйозно трансформувалася. І ось рішуче взято курс на утвердження широкої гласності, за відсутністю якої розквітають патологічна вседозволеність, порушення норм здорової моралі. Справді, гласність — це форма громадського самоуправління та громадського самоконтролю. І ще: гласність — це меч зцілющий. Останнім часом у нас «міліє» безпосереднє спілкування людей, навіть у селі воно все більше замінюється телевізором, радіо. Ми значно рідше буваємо в гостях, на сімейних святах, наше спілкування звузилося. Боротися треба з формалізмом, із застарілими, віджилими формами. З ломки формалізму і починати треба. Перебудовувати себе. Інакше ефекту не буде. Що стосується побудови цивілізованого суспільства, то сюди входять і кадрові зміни, і активізація соціальної енергії мас, і виховання почуття патріотизму, і наведення порядку на виробництві й у побуті, і психологічні зміни, і перебудова суспільної свідомості. Нині наше суспільство, наш народ живуть у атмосфері морального очищення. Як же не служити публіцистові цій благородній справі? Народ — категорія моральна. Народ, як море на ранок, очищається від накипу, нашарувань та забруднень. І нехай кожен із нас, хто тримає перо в руках, сьогодні не тільки побожиться на чисту, джерельну істину, не тільки прийме її, але й, очистившись, зробить все заради того, щоб вона торжествувала... Кому з журналістів не відоме трепетне почуття, коли, розгорнувши свіжий номер газети, що ще пахне друкарською фарбою, бачиш своє прізвище? Хай не під розворотом чи підвалом. Хай навіть під невеличкою заміткою. Якось, відповідаючи на запитання, чим його приваблює обрана професія, відомий публіцист В. Дунаев зазначив: тут не знають ні чинів, ні вислуги років, ні знань. Не повинно тут бути ні поручиків, ні генералів, не місце тут любителям погонів і еполе- 225 Теорія журналістики тів. На завдання посилають того журналіста, котрий саме зараз може краще зробити нарис, репортаж, фейлетон, а не того, у якого заслуги чи зв'язки. І читача також не введеш в оману: він одразу бачить, хто є хто, хто чого вартий. Тому не можна розслаблятися, чергувати вправні матеріали із слабенькими. Тому поза чергою дефіцитне визнання у читача не одержиш. Наша гласність, демократизація вимагають від журналістів докорінного перегляду якості публіцистичної, масово-інформаційної діяльності. Щоправда, і в застійні роки були ті, хто рятував демократію, чиє слово ніколи не потребувало реабілітації, воно так багато, як говорив Короленко, захоплювало з собою чужого настрою, було не повітряною кулькою, а знаряддям праці. Як не згадати мого однокурсника Василя Симоненка, що так рано пішов від нас! Не можу втриматись, аби не переповісти невеличкий епізод з нашої далекої юності. В одному з номерів «Літературної України» прочитав я добірку невідомих, ранніх творів Василя Симоненка, підготовлену нашим же однокурсником Олесем Каліхевичем. І у «Посвяті» звернув увагу на два рядки: І була із нами дівчина в машині, Може, трохи гарна, але більше зла... Мені здалося, що мова йде про нашу студентку, з якою й пов'язана ота, можливо, перша перевірка на журналістську зрілість, на уважне, справедливе ставлення до людини, на правильне розуміння отих високих категорій: журналістика і соціальна справедливість. Були, пригадується, у нас на факультеті збори з популярним у ті часи порядком денним: поговоримо про кожного. Багатьом дісталося «на горіхи», а найбільше — тій, яка була «може, трохи гарна, але більше зла»: і вишукано, мовляв, одягається (справжня стиляга!), спідниця із заморської тканини, і пончиками, що навпроти університету з лотка продаються, завжди ласує, і неконтактна з однокурсниками, більше відмовчується, а на зауваження відповідає зі злістю, і ще, і ще... Тодішній редактор університетської багатотиражки, наш викладач, доручив редакторові факультетської стіннівки «Слово-зброя» разом з кореспондентом вузівської газети Василем Симо-ненком написати дошкульний фейлетон про поведінку цієї дівчини, щоб й інших провчити. І от ми, признаюсь, з Василем написали фейлетон, довго- 226 Стратегія і тактика журналістської творчості таки мучились, редактор багатотиражки похвалив і майже без правок заслав матеріал у номер. А наступного дня підсідає до мене на лекції Симоненко, похмурий, стривожений, і каже: — Несправедливо виходить. Та й з журналістською етикою якось не той... Як нас учать? З героєм неодмінно переговорити треба. А ми? Нашої героїні і на зборах не було, і з нею ми не говорили. Що ж потім з'ясувалося? Справді, тканина була заморська: батько-інвалід з фронту якусь плащ-палатку привіз, а пончиками ласує, бо вночі працює телефоністкою і заробляє копійчину на пончики і ще й додому висилає, бо сім'я велика, і не контактує з колективом, бо вдень після нічних чергувань дуже спати хочеться. «Не зла вона, а справді — гарна, роботяща і розумна. Як же це ми «промазали»? — бідкався Василь. — Треба мадригал їй присвятити». Одним словом, фейлетон (правда, з боєм) усе-таки вдалося зняти з полоси, хоча наш викладач хапався за серце: графік зірвали ж... Василя вже не було. І ось через багато років приходить одного разу до мене та, наша, колишня студентка, яка й сама тепер викладає, і каже: «А гранки того фейлетону Василь мені віддав-таки: мовляв, щоб я зробила якісь висновки». — Ну, і зробила висновки? — сміючись, питаю. —- Аякже, — відповідає. — Ось недавно проводила бесіду про, додержання принципу соціальної справедливості у студентському колективі: заслужив — подяка, підвищена стипендія; ледарюєш, порушуєш дисципліну — і маєш відповідно. А для ілюстрації про той випадок згадую. Тільки свого прізвища не називаю з педагогічних міркувань, зрозуміло. Перші уроки нашої студентської пори не забуваються, коли на журфаці, який дав і Василя Симоненка, і чимало широ-кознаних нині журналістів і письменників, ми вчилися справедливості, громадянської мужності й професійної зрілості, коли мріяли про день грядущий... Національне Побудова сучасного громадянського сус- відродження і преса пільства в Україні, до якого одвічно прагнув і прагне наш народ, — це підсумок і етап цивілізаційного процесу, що так бурхливо розвивається на рубежі XX і XXI ст. 227 Теорія журналістики Процеси національного відродження і демократизації привели до переосмислення місця преси у громадянському суспільстві, стратегії і тактики журналістської творчості, до того, що звичний арсенал прийомів і методів, якими багато десятиліть користувалися журналісти, зміниться. Зазнаючи оновлення, журналістика в умовах національного відродження виступає як ефективний інструмент суспільного впливу і досягнення громадянської злагоди. Проблема створення інформаційної культури на руїнах пост-тоталітарної, імперської структури — надзвичайно складна справа. Поки що далеко до кращих зразків паблік рилейшнз — правдивої оперативної інформації, що стала ознакою способу життя на Заході. Але в Україні поняття «свобода преси» і «четверта влада» все більше відображають специфічне становлення журналістики у суспільстві. Українська журналістика стає важливим засобом публічного демократичного функціонування сучасного громадянського суспільства. Нова хвиля національного відродження справляє могутній вплив як в цілому на національний архетип, так і, зокрема, на структуру журналістської інформації. Удосконалення політичної системи в незалежній Україні проходить в умовах жорсткої інформаційної експансії. Безперечно, на формуванні різних систем поширення масової інформації позначаються національно-суспільні особливості Співдружності Незалежних Держав. Але в процесі формування регіональних і міжнародних систем масової інформації виникає проблема: який нині статус колишніх центральних видань? Зрозуміло, що вони не є виданнями СНД: Співдружності поки що не до власної періодики. Так чиї ж вони — газети й журнали, що видаються у Москві? За територіальною ознакою — Росії, це зрозуміло всім. А за юрисдикцією? Тут справа дещо складніша. Уряд Росії спершу демонстрував їх обмеження від «чисто» своєї періодики. Але потім відкрито визнав своїми і колишні центральні видання, як і свою юрисдикцію на телестудію «Останкино». Висновок напрошується один: статус визначається тим, хто надає поліграфічну базу, виділяє папір. В умовах національного відродження засоби масової інформації переповнюють слова «парад суверенітетів», «єдиний народ», «самостійність», «розтиначі», «сепаратисти» та інші семантично порожні, але вибухово небезпечні. Суспільство довго жило мірками, що таврують, і сила інерції така, що продовжує ними жити, лиш змінивши знаки. 228 Стратегія і тактика журналістської творчості Одне з помітних явищ національного відродження — виникнення затяжної російсько-української війни газет, радіо, телебачення. Хоч вона й словесно-паперово-ефірна, але шкода від неї велика. Проблема ця — геопсихополітична. Тут недостатні навіть об'єктивність, що взята сама по собі, здавалося б, неуперед-жений виклад фактів. Адже мова йде про національний престиж народу, який століттями пригнічували, мова йде про національне відродження. Головне — амбівалентність почуттів нейтральних читачів-слу-хачів-глядачів. їх більшість, вони відкрито не дотримуються ні імперської, ні радикально-національної позиції. Але їх свідомість, почуття розриваються між крайніми точками зору, вони роздвоюються у своїх переживаннях і змушені зрештою до когось пристати. Нейтральна більшість поступово й непомітно опиняється по різних сторонах барикад. Національне відродження виступає могутнім фактором формування масової журналістики нового типу і дає можливість поставити її на об'єктивно зумовлене місце у демократичному соціумі молодої держави, керуючись перевіреними на практиці світовими стандартами. Мова йде про соціальну структуру і структуру національної аудиторії, про засоби масової інформації і проблему соціального стереотипу тощо. Якщо правомірно говорити про деякі соціально-історичні особливості функціонування журналістики у суспільстві тоталітарного й авторитарного характеру як засобу придушення національної свідомості, то газетно-публіцистичне мовлення в контексті вимог демократизації та оновлення суспільства сприяє становленню нових національних, соціальних і професійних орієнтирів журналістів. Сучасна національно-соціальна структура в Україні і журналістика розвиваються у тісному взаємозв'язку. Інформаційні процеси уніфікуються, диференціюються і регіоналізуються в умовах розпаду колишньої імперії. Безперечно, динамічні процеси, що відбуваються в Україні, як і в інших суверенних державах, за умов втілення у життя ідеї державної незалежності, активно впливають і на засоби масової інформації, докорінно змінюючи розуміння їхньої ролі, призво-дячи до розбудови і все більшого ускладнення їх функцій. Ці обставини змушують усі владні структури формувати основні напрями державної політики у сфері національного інформаційного простору. Є потреба ще раз повернутися до цієї проблеми, щоб краще 229 Теорія журналістики зрозуміти, які бар'єри має долати журналістика в умовах національного відродження. Отже, зусилля держави у сфері національного інформаційного простору спрямовуються на: Q просування інформації з метою формування у суспільстві об'єктивних уявлень про внутрішню і зовнішню політику України та утвердження патріотичної суспільної свідомості;
Q становлення і розвиток загальнонаціонального інформаційного ринку;
О сприяння міжнародному інформаційному співробітництву та зміцнення інформаційного суверенітету України; Q поліпшення загальної системи і стану захисту національного інформаційного простору. Законодавча влада визначає державну політику щодо національного інформаційного простору України, законодавчі основи її здійснення. У національному інформаційному просторі України використовуються різноманітні джерела інформації за умов відповідності якості інформації вимогам чинного законодавства. Держава встановлює пріоритет на поширення інформації органів державної влади, державних аудіовізуальних та друкованих засобів масової інформації, продукції державних видавництв. Право використання засобів комунікації надається інформаційним агентствам України, а серед них державним інформаційним агентствам — для поширення інформації, яка має особливе значення для держави і суспільства. Відносини між виробниками інформації і продукції інформаційного значення та розповсюджувачем — власником засобу комунікації або іншого відповідного закладу (книжковий магазин, виставочний центр, спеціалізована розповсюджувальна організація) регулюються договором. 230 Стратегія і тактика журналістської творчості Важливо підкреслити, що у національному інформаційному просторі України аудіовізуальними засобами масової інформації має використовуватися державна українська мова, а також інші мови національних меншин (спеціальні програми передач), іноземні мови (мовлення на зарубіжні країни, культурно-освітні програми). Продукція зарубіжних телерадіокомпаній в Україні розповсюджується українською мовою або в обов'язковому супроводі перекладу українською мовою. Важливо підкреслити і ту обставину, що з метою захисту населення України від антиукраїнської та антиконституційної підривної пропаганди (заплямування честі, гідності, історії і сьогодення Української держави, суспільства та народу, пропаганда проти державної незалежності України, підбурювання до скасування конституційного ладу тощо) та від посягань на мораль і психіку громадян (пропаганда насильства, людиноненависництва, расизму, національної і конфесійної вищості, порнографії тощо) в межах Конституції і чинних законів України передбачено:
Q денонсування відповідних договорів та заборона діяльності в Україні зарубіжних і міжнародних організацій, винних у такій пропаганді; □ заборона і лімітування розповсюдження (тиражів, годин пе редач, зон поширення) інформаційної продукції, яка негативно впливає, особливо на підростаюче покоління; Q цілеспрямоване застосування засобів виховної, культурно-просвітницької роботи, а також ведення контрпропагандистської роботи в Україні і за рубежем;
Q судове переслідування організацій та осіб, які ведуть антиукраїнську, іншу шкідливу пропаганду. Усе це надто важливо з огляду на те, що особливістю засобів масової інформації — цієї своєрідної і наймолодшої структури української національної культури — було передусім те, що основа самого її" життя в останні десятиліття була зсунута з грунту національного. Якраз через ЗМІ йшло, ніде правди діти, викорі- 231 Теорія журналістики нювання національного самоусвідомлення, не без участі ЗМІ відбувалися катастрофічні для національного існування народу перекоси як у масовій свідомості, так і у свідомості окремих людей. Динаміка ж соціальних процесів посттоталітарного періоду й спонукає ЗМІ до об'єктивного погляду на перебіг суспільних подій, до активної участі у формуванні національної та суспільної свідомості. Таке спрямування вимагало глибокого осмислення, адже від нього певною мірою залежало становлення Української держави, усвідомлення її громадянами своєї спільності. У період національного відродження на шпальтах газет і часописів усе частіше з'являється термін "українська національна ідея". Однак часто у ці слова кожен вкладає свій зміст. Тому перед засобами масової інформації постало завдання збирати все, що стосується української національної ідеї, відстоювати її, сприяти науковцям щодо структурування цього поняття в теорії. Ця ідея мала поєднати всі верстви суспільства, усі складові суспільної свідомості. Якщо спробувати узагальнити діяльність преси в умовах національного відродження, то вона розглядала українську національну ідею так: перш за все, преса справедливо стверджувала, що важливою складовою української національної ідеї є ідея державної незалежності. Іншою складовою української національної ідеї розглядається ідея самодостатньої людської особистості. Саме ця ідея неодноразово виявляла себе в нашій історії. Зокрема, в козацьку добу. І саме пріоритет людської гідності живив козацький дух і сприяв його відродженню. Тому через засоби масової інформації серед читачів, глядачів і слухачів активно почали поширюватися найрізноманітніші знання в галузі українознавства — від вивчення української мови до освоєння й опрацювання складних проблем вітчизняної історії, відродження славних традицій українського народу. Економічне, політичне й духовне житія України як суверенної держави передбачає самостійність і незалежність її важливих суспільно-політичних структур, у тому числі засобів масової інформації. Керуючись демократичними нормами, ЗМІ мають виступати за консолідацію суспільства і, незважаючи на різні платформи й напрями, відстоювати засади загальнолюдських цінностей, політичного плюралізму і розкривати свій творчий потенціал з точки зору національної ідеї. Однак, незважаючи на прийнятий Закон України «Про інформацію», який, грунтуючись на Декларації про державний суверенітет України та Акті проголошення її незалежності, ствердив 232 Стратегія і тактика журналістської творчості інформаційний суверенітет України, ЗМІ довелось, повторюємо, відстоювати ідею державності в умовах широкої інформаційної експансії. За цих умов четверта влада, як і три інші, повинна ефективно служити інтересам державотворення, національним інтересам українського народу. Як справедливо вважає ряд дослідників преси, нині досить виразно простежується трансформація змін, які відбулися у пресі, зокрема, у висвітленні теми суспільного ідеалу: упродовж кінця 80-х pp. відчутним був процес переосмислення громадською думкою, що віддзеркалювалася у ЗМІ, соціалістичного ідеалу. Бурхливі суперечки навколо нього тривають і в 90-х pp. Переважна більшість ЗМІ переходить від захоплюючих оцінок (у минулому) до нищівної критики соціалізму. Але слід було пам'ятати, що соціалізм як суспільний ідеал виник не за часів так званої радянської доби, людство створило його значно раніше. Приміром, М. Драгоманов сприймав його як громадський поступ, І. Франко зазначав, що ідея соціалізму прагне загальної свободи всіх людей. Тобто ідеться про те, що ЗМІ мали зважено висвітлювати цю тему, не впадаючи в крайнощі. Суперечливий характер мала також проблема історизму як складової частини національно-соціальної теми. ЗМІ, порушуючи історичні питання, виділяли здебільшого краєзнавчі, просвітницькі ознаки. Поза увагою залишалася соціальність, тобто розгляд історичної події, факту у руслі існуючої соціальної системи, етносу, ментальності народу. Міцні знання особливо потрібні журналістам зараз, сьогодні, коли так актуалізувалася проблема взаємовідносин особистості і суспільства, що посідає значне місце у діяльності ЗМІ у період національного відродження. Можна погодитися з М. І. Недопитанським, який, розглядаючи ЗМІ як важливе історіографічне джерело, простежив еволюцію, зокрема, молодіжної свідомості. Спочатку в узагальненому портреті сучасника, вважає він, переважала особистість, яка прагнула до суспільного оновлення, але пов'язувала свої надії не з докорінними реформами, а з певними змінами локального характеру. ЗМІ всіляко підтримували цей напрям, чим і гальмували світоглядний розвиток. Лейтмотивом численних публікацій, присвячених, скажімо, перебудові, була тема «моя перебудова» на робочому місці. Це в значній мірі відвертало увагу читачів від глибинних суспільних протиріч, свідчило про те, що чимало ЗМІ йшли наїждженою колією, спрямовували свою діяльність у традиційне русло. 233 Теорія журналістики Не треба забувати, що ЗМІ України довелося діяти, з одного боку, як вже згадувалося, в умовах інформаційної експансії і, з іншого, — в умовах зростання не тільки публікацій, що несли деструктивний заряд, а й появи в Україні цілого ряду деструктивних видань, що стали під прапори ультрапатріотів. Можливо, це стало результатом того, що на тривалий час розтягнулося прийняття Законів «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» та ін. «Четверту владу» все частіш називають, щоправда, іронічно «п'ятою колоною». З усією очевидністю постав той факт, що ряд органів масової інформації ближнього і дальнього закордоння намагалися нав'язати суспільній свідомості винятково своє бачення подій — спробу, що руйнує основи функціонування демократичного суспільства і характеризується як інформаційний тоталітаризм. Щоб не опинитися в ролі об'єктивістських статистів в умовах шаленої психологічної війни, працівники ЗМІ мають всебічно аналізувати і грунтовно висвітлювати проблеми української журналістики у процесі національного відродження з таких напрямів: аналіз, системне програмування й розробка важливих проблем життя України. Оперативне реагування на поставлені життям питання, проблеми; інформаційна служба (інформаційне забезпечення) — щоденний аналіз подій, що відбуваються, настрою людей і через цей аналіз вихід на прогноз їх подальшого розвитку. Зокрема, такі матеріали могли б кваліфікуватися за проблемами: міжнаціональні проблеми; міжконфесійні проблеми; виконавча влада і проблеми самоврядування; розвиток національної культури; політика; партії та їх взаємодія і протистояння; міждержавні стосунки в СНД на рівні політиків, експертів, журналістів, обивателів; законність і права людини; зловживання владою; соціальний захист населення; люмпенські настрої у зіставленні із соціально відповідальною політикою, з масовими уявленнями про справедливість тощо. Таким чином, усім чотирьом владам (законодавчій, виконавчій, судовій і «четвертій») належало усвідомити, що інформаційний голод — не менша небезпека для молодої держави, ніж голод фізичний, і преса відіграє винятково важливу роль у процесі національного відродження. У період національного відродження ЗМІ, поряд із переосмисленням змістової спрямованості своїх матеріалів, прагнуть переосмислити і ряд усталених дефініцій, що регламентували функціонування преси у тоталітарному суспільстві. Це стосуєть- 234 Стратегія і тактика журналістської творчості ся, зокрема, проблеми результативності преси. Справді, помилковою була вже сама постановка питання про «дієвість» саме партійно-радянської преси, яка випливає з поширених у роки радянської влади у керівних колах країни міркувань про можливість заміни суто економічних, матеріальних стимулів праці в народному господарстві адміністративно-ідеологічними, моральними тощо. За висловом публіциста І. Клямкіна, відбулась «ідеологічна окупація економіки». Причому, засобам масової інформації відводилась в такому стимулюванні надзвичайно важлива роль. Допускалось, що преса може бути чи не найважливішим елементом такого стимулювання. «Нашим першим і головним засобом для підвищення самодисципліни трудящих і для переходу від старих, зовсім не придатних прийомів роботи або прийомів ухиляння від роботи... повинна бути преса, що викриває недоліки господарського життя кожної трудової комуни, нещадно таврує ці недоліки...», — писав В. І. Ленін у первісному варіанті статті «Чергові завдання Радянської влади». «Преса повинна служити знаряддям соціалістичного будівництва», — підкреслено в остаточному варіанті цієї статті. Сьогодні зрозуміло, що такий підхід був помилковим. Надмірна ідеологізація призводила як до занепаду економіки, так і до гальмування прогресу на всіх інших ділянках суспільного життя, до зниження кваліфікації і майстерності спеціаліста-журналіста. Ефективність ЗМІ, які починають функціонувати в режимі правового демократичного суспільства, грунтується на нових механізмах впливу на аудиторію — винятково через громадську думку, через поширення інформації, ідей, постановку проблем. Якщо розглядати дієвість і ефективність ЗМІ в руслі соціалізації, то вони залежать від того, як преса спрямовує свої творчі зусилля на формування в свідомості читача почуття громадянської гідності, усвідомлення людиною своєї ролі в системі суспільних відносин, вагомості конкретних дій, вчинків. Таким чином, теорією і практикою підтверджено, що дієвість виступів ЗМІ в умовах національного відродження залежить:
235 Теорія журналістики * по-п'яте, від яскравості показу і розкриття суспільно-політичних процесів. В умовах національного відродження, ринкових відносин з великою силою постають проблеми: економіка засобів масової інформації; преса як бізнес і соціальна інформація. Практики і теоретики пильну увагу починають приділяти вивченню місця ЗМІ в системі економічних відносин суспільства, в системі ринкових відносин. На IX з'їзді Спілки журналістів України (квітень, 1997 р.) підкреслювалося, що проблему «журналістика в системі економічних відносин суспільства» слід розглядати з точки зору державної (національної) підтримки ЗМІ, книгодрукування і соціального захисту журналістів, згідно з якими їм надавались би податкові пільги, пільгове кредитування, інвестиції, державні гарантії того, що ніхто не має права втручатись у внутрішні справи редакційних колективів. Справа в тому, що журналістика-функціонує у перехідний період в історії незалежної України, коли до крайньої межі загострилась ситуація в усіх сферах суспільства, особливо в економічній. Від руйнівних процесів у матеріальному виробництві чи не найбільш потерпають журналістські колективи засобів масової інформації, величезна роль яких у національному відродженні та демократизації визнана всіма. Позбавлені підтримки з боку держави, на краю загибелі опинились газети і журнали, фактично вже немає багатотиражної преси, у ряді випадків ледь зводять кінці з кінцями регіональні телебачення та радіомовлення. У цих непростих умовах журналістському корпусу України важливо притаманними йому формами й методами відстоювати інтереси держави та її "четвертої влади" — засобів масової інформації, — цілісність державної інформаційної політики, дбати про міцну законодавчу базу редакційних колективів, сприяти вирішенню соціальних питань, захищати пресу, телебачення і радіо від шантажу, залякувань, підкупів, фізичних і моральних розправ над журналістами, нескінченних судових розбирань, чиновницького свавілля. Життя висунуло такі проблеми, як створення національної паперової індустрії, зміцнення виробничої бази засобів масової інформації, реформування власності виробничо-поліграфічного комплексу, передплата і розповсюдження періодичних видань, підготовка і перепідготовка журналістських кадрів. Винятково важливого значення набувають контакти журналістських організацій і владних структур в умовах ринкової економіки. 236 Стратегія і тактика журналістської творчості Набута практика й аналіз діяльності ЗМІ дають підставу стверджувати, що такі контакти можуть бути успішними лише за умови, коли вони будуватимуться у двох рівноцінних площинах: при активному залученні офіційних осіб до вирішення назрілих журналістських проблем, а також шляхом постановки і розв'язання пекучих питань працівників преси через офіційні владні структури. Безперечно, важливим моментом тут є вироблення інституціями журналістських організацій правильної стратегічної і тактичної ліній у стосунках з владними структурами, особливо з місцевою владою, знання соціально-економічної ситуації у районі, області, регіоні чи країні. Розглянемо на конкретному прикладі контактів журналістської організації з місцевими органами влади, скажімо, в Івано-Франківській області. Спільно із зацікавленими сторонами журналісти детально обговорювали на своєму розширеному пленумі питання про стан преси і шляхи її виходу з кризи. Виробили конкретні рішення та рекомендації щодо фінансового і матеріально-технічного забезпечення видання газет на місцях. Дещо вдалося погамувати пристрасті та апетити монополістів, але галопуючі інфляційні процеси поставили на порядок денний нового, розширеного пленуму питання «Про виживання преси». Ділові процеси стали основою для підготовки з ініціативи організації журналістів питання "Про пресу" на сесію обласної Ради. Депутати прийняли конкретну ухвалу, в основу якої лягли пропозиції журналістської організації, головними з яких були: централізована грошова допомога з боку офіційної влади демократичним виданням, конкретні рекомендації місцевим органам влади щодо вирішення питань життя і праці журналістів, їх соціального і правового захисту. Справді, успіху можна добитися в разі налагодження чіткого і дійового контролю за виконанням постанови. Тому розширений пленум за участю представника Президента в області, двох заступників голови обласної Ради, начальників облуправлінь, редакторів, секретарів первинних журналістських організацій, ветеранів преси дозволив виробити позицію, спрямовану на виживання засобів масової інформації, жодне з демократичних видань не припинило своєї діяльності. Відстоювання справедливих позицій колег на всіх рівнях додало авторитету журналістській організації. Контакти з владними структурами — це партнерські контакти. Виправдовують себе систематичні прес-конференції і брифінги для працівників засобів масової інформації, де розмова, як 237 Теорія журналістики правило, завжди виходить далеко за рамки офіційності і тематики зустрічі, порушуються і напрацьовуються питання ділового контакту у вирішенні проблем журналістики. На тій же Івано-Франківщині відчутною стала матеріальна допомога тим виданням, які за нею зверталися, — або конкретна сума, або позика без процентів на певний період. Із переведенням обласних журналістських організацій на самоокупність і самофінансування представник Президента, скажімо, надав грошову допомогу, державна адміністрація сприяла у виділенні службового приміщення для правління і пільгової плати за його оренду. Стало закономірністю в усіх питаннях, які стосуються засобів масової інформації, обов'язково і першочергово враховувати думки і пропозиції обласної журналістської організації. Ось кілька конкретних прикладів. Коли згідно з результатами двох місяців рівень передплати на видання 1993 р. склав лише 2,8 % до попереднього, правління обласної організації журналістів, звернулося з вимогою до представників відповідної служби серйозно займатися передплатою, поставити це питання на офіційну основу. Журналісти попросили представника Президента провести нараду з усіма зацікавленими і залученими до цієї роботи, взяти хід передплати під особистий, якщо можна так сказати, захист державних адміністрацій. Належно спрацювали відповідні фахівці і на прохання обласної журналістської організації щодо захисту інтересів видань по розповсюдженню газет з телевізійними програмами. За допомогою представника Президента деякі видання отримали в свою власність газетні кіоски, організували розповсюдження преси, продаж супутніх товарів і зміцнили таким чином своє фінансове становище. Під егідою державної адміністрації в області вдалося покінчити із безробіттям серед журналістів у районах. Дійшли згоди в питаннях плати за поліграфічні послуги. Підсумковим можна вважати те, що позиції та авторитет обласної організації журналістів зміцніли на всіх рівнях, хоч залишилося невдоволення зробленим: аналіз роботи підтвердив, що, незважаючи на певні здобутки, характер вирішеного мав на собі відбиток стихійності, а не планомірності і стабільності. Причиною цьому стало і те (а ця тенденція виявилася і в інших регіонах України), що в результаті боротьби за владу, сфери впливу загубилося стрижневе — ні в системі Рад, ні в представництві Президента не запрацювали на повну силу служби преси. Через це доводиться організаціям журналістів брати на себе до певної міри невластиві їм функції. Бажання ігнорувати чинне законодавство, створити загін «ки- 238 Стратегія і тактика журналістської творчості шенькової преси» нерідко призводить до того, що на розгляд ряду сесій обласних Рад виносяться питання про діяльність газет, співзасновниками яких є самі обласні Ради. Враховуючи етичний і правовий аспекти цього, організації журналістів мають виступати проти свавілля, розправи над журналістськими кадрами, прагнення владних структур підім'яти демократичну пресу. Єдино правильним можуть бути лише ділові контакти керівництва Рад усіх рівнів з керівництвом редакційних колективів, організацій журналістів. Сталі контакти газет і владних структур, їх систематичність допоможуть журналістам значною мірою вирішувати питання нелегкого журналістського життя. Владні структури при проведенні ділових зустрічей, нарад, прес-конференцій, інших заходів обов'язково мають залучати до цього журналістські організації. Зустрічі голів Рад і представників Президента всіх рівнів з редакторами газет мають присвячуватися животрепетним питанням виживання преси, наприклад, перевірка правильності ціноутворення за послуги поліграфістів і зв'язківців при випуску газет та встановлення верхньої шкали рентабельності для обох монополістів. Контроль з боку держадміністрації допоможе навести належний порядок у цих галузях, зняти напругу у стосунках між журналістами та їх суміжниками. У взаєминах з органами влади журналісти мають використовувати форму депутатських запитів виступати на сесіях з окремих проблем, висловлювати свою точку зору і позицію. Зокрема, це стосується поліграфічного устаткування, проблем забезпечення газет папером, шляхів вирішення конфліктних ситуацій. Конструктивна робота в цьому напрямі не ставить журналістів у залежність від органів влади, а навпаки, допомагає владі у вирішенні нелегких завдань. Не завжди це належно оцінюється, не всіма однаково сприймається. Але журналістика консолідує сили в процесі національного відродження і побудови громадянського суспільства. Не випадково лейтмотивом програми спілчанського позачергового з'їзду України звучало: Спілка журналістів республіки як об'єднання професіоналів має міцно стояти на захисті своїх корпоративних інтересів: соціальних, економічних, правових, творчих. Найпекучіше завдання — подолання фінансової кризи, інтеграція української журналістики в світові професійні структури. На цю проблему слід подивитися з точки зору національної безпеки нашої незалежної держави. Поставимо кілька питань: чому може призвести до негативних наслідків зволікання урядових структур у вирішенні живо- 239 Теорія журналістики трепетних проблем такої могутньої зброї, якою є преса? Чому урядові слід брати під свою опіку 20-тисячну армію журналістів України? Чому не відчуває підтримки особливо регіональна преса, що стоїть найближче до читача? Прислухаймося до слів відомої журналістки Валентини Шу-мик, котра у редагованому нею незалежному рівненському тижневику «Сім днів» пише: «З початку існування газети на ринку колектив чітко сформулював своє творче кредо: інтелектуальність у судженнях, об'єктивність у подачі інформації та непримерен-ність до всього, що заважає чи суперечить становленню і розбудові молодої Української.держави». А послухаємо, що про нас пишуть і «віщають» наші північні сусіди. Прикладів можна навести безліч. Ось чому будь-які зволікання чи то зневага до журналістського цеху і недооцінка шовіністичних випадів вчорашніх центральних газет — це не тільки економічна проблема, а, насамперед, проблема національного престижу. Адже все це підриває нашу державну політику, спотворює її в уявленні світової цивілізації. Уряд України мусить знайти шляхи, щоб зупинити подібні втручання і диктат чужої преси в справи суверенної України. А тому дуже важливо подбати, щоб всі наші газети, місцева преса мали хоча б мінімум паперу і фарб, які виробляє Росія. Наші газети мають право так само вільно розповсюджуватися на території сусіда. Тим більше — в українській діаспорі. Українське слово в ефірі, газеті, журналі, яких би форматів і тиражів вони не були — це далеко серйозніша зброя, аніж армія новобранців. Бо рідне слово може вплинути на народ по-різному: адже він утратив уже чимало надій. Загальновідомо: народ може не мати державності, землі, але якщо він має мову — він народ. А значить, має історію, культуру, віру, майбутнє. І преса як могутня частина культури зберігає цей живий струмочок нації. Нехтувати пресою на цьому відрізку буття згубно. Бо ніде правди діти, ми ще залишаємось, м'яко кажучи, неповноцінним державним народом. Над нами є чимало наглядачів зі Сходу. І найбільш вишколені з них — всілякі одинці та дрозди, що відробляють свою пайку запроданців. Рішуче протистояти експансії перелицьованих учорашніх центральних видань, що так і залишають за собою право повчати Україну і навіть її Президента, як йому жити в своїй оселі і якою мовою розмовляти в своїй країні. Отже, треба оперативно гасити брехні. А журналісти, як ніхто інший, знають, як це робити. Таким чином, пріоритетними питаннями є боротьба за дер- 240 Стратегія і тактика журналістської творчості жавну підтримку засобів масової інформації, захист національної преси від фінансового зашморгу. Що значить підтримка преси в умовах переходу до ринку? Це означає —- звільнити періодичні видання від податків, розвивати целюлозно-паперову промисловість в Україні, розумно вирішувати питання передплати на газети та журнали, по-господарськи підійти до роздержавлення поліграфічної бази, передачі її трудовим колективам, у тому числі і редакціям видань, створення акціонерних товариств. Одним словом, мова йде про визначення ролі «четвертої влади» у сучасному суспільстві, пошук шляхів забезпечення економічної незалежності національних засобів масової інформації. Державна підтримка засобам масової інформації має надаватися на підставі:
Q необхідності реконструкції, розширення, будівництва виробничої матеріально-технічної бази суб'єкта інформаційної діяльності, у чому зацікавлена держава; □ невідкладності економічної, матеріально-технічної, організа ційної та іншої допомоги в разі аварій, інших надзвичайних си туацій. Пріоритетною державною підтримкою має заохочуватися виробництво та поширення інформаційної продукції державною мовою, особливо в регіонах з переважанням неукраїнськомовної інформаційної продукції. З цією метою створюються відповідні перспективні державні програми та запроваджуються в межах наявних можливостей додаткові пільги для засобів масової інформації, які виробляють таку інформаційну продукцію. |