Теорія журналістики
 Скачать 3.15 Mb.
|
|
Кабельне телебачення. Хоча воно використовується в основному для передачі розважальних програм, однак має суспільно-політичний характер. Відеомагнітофони. Різке зростання продажу відеомагні-тофонів почалося у 1983 р. Останнім часом цей різновид відеотех-ніки все більше використовується для різноманітної реклами. Телеконференції (телемости, телепереклички тощо). Зображення й звук використовуються для того, щоб встановити зв'язок між двома точками на Землі. Електронна пошта. Мова йде про послання, що передаються завдяки електроніці та ЕОМ, які зберігають її доти, доки їх адресати не ознайомляться з ними. Електронні банки даних. У них зберігаються короткі анотації, статути, судові справи, термінові послання, офіційні та інші відомості, доступні абонентам за допомогою електронних засобів. Ці банки фігурують на ринку вже давно у галузі юридичних і технічних даних, але їх все частіше використовують у політичних цілях. Банки політичних даних. На місцях, скажімо, списки виборців все частіше оновлюються за допомогою ЕОМ. Виходячи з цього, кандидати можуть створювати власні картотеки даних про виборців. 270 Система національної преси
Які ж характерні зрушення у всій системі ЗМІ відбулись останнім часом у світовому контексті? Насамперед, подальший розвиток на Заході одержав процес монополізації і концентрації преси. Одночасно ще більше зросла роль реклами як джерела доходів. Так звана «незалежна преса», що не контролюється видавничими корпораціями, продовжує скорочуватися. Що стосується радіомовлення, то спочатку у Західній Європі, а потім і у нас почало активно розвиватися приватне радіомовлення, а разом з ним зростає вплив комерційних інтересів на програмну політику радіостанцій. У зв'язку з цим в Україні виникла необхідність підготовки фахівців нового профілю, здатних організувати регіональне мовлення в УКХ- та FM-діапазонах, які через нестачу кваліфікованих кадрів освоюються з численними порушеннями Закону України "Про телебачення і радіомовлення". Багато станцій, що виникли в останні роки, ігнорують вітчизняну музичну культуру, ведучі спілкуються із слухачами переважно російською мовою або мовним суржиком на зразок говірки Вєрки Сердючки. Чимало з них не виявляють любові до України (іноді навіть лояльності), поваги до українського народу, не несуть відповідальності за свої антиукраїнські та антидержавні вислови і висловлювання. Усі комерційні радіостанції зловживають рекламою, підкреслено обходять тему відповідальності за долю незалежної держави, ні прямо, ні скісно не виказують готовність служити її інтересам. У телевізійному мовленні спостерігається така тенденція, як поширення мікрохвильового телебачення, розрахованого на роботу в умовах приміських зон. У життя людства, випередивши за темпами свого розвитку не тільки радіо, але й телебачення, стрімголов увірвалося відео. За прогнозами, до кінця століття у високорозвинених країнах практично кожна сім'я матиме власну відеосистему. Характерною прикметою процесу інформації є поява найрізно- 271 Теорія журналістики манітніших інформаційно-комунікаційних служб. Одна з них — відеотеко (інколи термін «відеотеко» (videotex) замінюють терміном «відеотекст» (videotext). Відеотеко почався як експериментальна служба, яка давала можливість своїм клієнтам уступати, у'взаємозв'язок з базами даних за допомогою спеціальних терміналів. Звернімо увагу на одну важливу тенденцію системи сучасних ЗМІ: «вибух комунікації» немов поділив її кадровий потенціал принаймні на дві групи:
1 Отже, засоби масової інформації організаційно відособлені, але в той же час зв'язані між собою специфічним чином. Цей органічний взаємозв'язок обумовлений двояко: по-перше, їх єдиними суспільними функціями, а, по-друге - спільністю об'єкта-аудито-рії, на яку спрямований їх вплив. Саме ці характеристики необхідні для визнання преси, радіо і телебачення цілісною системою. ■ Іншими її важливими ознаками є інтегральні властивості і динамічний характер взаємовідносин між складовими частинами. Потік соціальної інформації, що передається різними каналами ЗМІ, необхідно розглядати як цілісне утворення. Кожну конкретну газету, програму радіо і телебачення слід розглядати у взаємозв'язку синхронного впливу на аудиторію, оскільки вони є елементами цієї системи. 272 Система національної преси Функціональна спільність, зв'язки з аудиторією, щодо якої засоби масової інформації в міру їх консолідації все більше виступають як одне ціле, приводять до формування системних, інтегральних якостей. Система в цілому характеризується такими властивостями, як тематична універсальність, актуальність, оперативність, аналі-тичність, емоційність, безперервність, наступність і систематичність при передачі соціальної інформації. Причому кожна з цих інтегральних властивостей відрізняється від властивостей преси, радіомовлення і телебачення, взятих окремо, і тим більше від їх властивостей у різні періоди їх розвитку (наприклад, преси XIX ст., радіо 20-х pp., телебачення 50-х pp.). Виникнення радіомовлення і документального кіно, власне кажучи, і сповістило про зародження самої системи засобів масової інформації. Що стосується кінодокументалістики, то вона стала невід'ємною частиною аудіовізуальних засобів масової інформації і розвивалась разом з ними. І хроніка, і документальне, і науково-популярне кіно вдосконалюють форми свого співробітництва з телебаченням, поступово стираючи, так би мовити, відомчі бар'єри. Екскурс в історію кінематографа переконує, що з перших днів свого народження він, насамперед, ставав засобом масової інформації, своєрідним історіографічним джерелом, бо відображав життя таким, яким воно насправді було, тобто протокольно і документально точним. Про це переконливо свідчать перші фільми братів Люм'єр («Вихід робітників з фабрики», «Прибуття поїзда»), видові серії, зняті в Росії французькою фірмою «Пате» («Рибалка в Астрахані», «Повінь у Москві 1908 року», «Донські козаки»), роботи кінохронікерів того часу. У житті суспільства документальному кіно з самого початку його виникнення відводилась та ж роль, що й пресі. Д. Вертов, тонко розуміючи специфіку кіножурналістики, розглядав її діяльність не ізольовано від преси й радіо. Він хоч і не писав у своїх працях про взаємодію з ними, але всі його теоретичні висновки про природу кіно, його величезні виражальні можливості завжди базувалися на глибокому розумінні необхідності єдності і взаємозв'язку між кіно, пресою і радіо, розподілу обов'язків між ними. У 1923 р. Д. Вертов, заглядаючи далеко вперед, ставив питання про перетворення періодичного екранного тижневика у кіногазету, яка, за його задумом, мала стати «оглядом світу через кожні кілька годин часу» (Вертов Д. Статьи. 273 Теорія журналістики Дневники. Замыслы. — М.3 1966. — С. 68). Тобто мова йшла про створення щоденного кіновипуску, подібного до інформаційних добірок у газеті, телевізійних програм «Вісті» і «Новини». Справді, радіо потрібен був певний час, щоб воно перетворилося з технічного пристрою для передачі звукових сигналів на далекі відстані в могутній засіб впливу на мільйони людей, набуло своїх системних властивостей і функцій. Спочатку радіо тільки озвучувало матеріали преси, потім відкрило свої власні виражальні особливості і жанри. Аналогічний шлях у своєму розвитку пройшло і телебачення, але воно спиралось вже на досвід не тільки преси і кіно, але й радіо. А з появою нових технічних засобів, таких як кабельне телебачення і супутниковий зв'язок, із стихійним виникненням приватних телестанцій почали говорити про «телебачення без кордонів» і навіть про «телешовінізм». І знову новими гранями обернувся процес взаємопроникнення, скажімо, того ж телебачення і кіно, щоправда, вже на значно вищому рівні. Так, останнім часом, особливо в Америці і Японії, бурхливо почало розвиватися телебачення високого вирішення (ТВВ) — нової технології, яка дозволяє на екранах телевізорів у кожній сім'ї забезпечити таке ж чітке зображення, як і на кіноекранах. Одна з привабливих сторін ТВВ полягає у тому, що якість його зображення настільки висока, що кінематографічна промисловість може зацікавитися можливістю його використання при зйомках фільмів. Це буде означати, що програми як для кінематографа, так і для телебачення можна буде знімати одним і тим же обладнанням, відпаде необхідність займатися справою, що забирає багато часу — перетворенням програм, які були призначені для іншого засобу масової інформації. До речі, розвиток аудіовізуальних комунікацій, в тому числі й в Україні, дуже гостро поставив проблему телерадіоосвіти. Вирішення питань телерадіоосвіти може бути продуктивним лише у зв'язку з оцінкою сучасного стану і прогнозуванням майбутнього телебачення і радіомовлення в Україні. Сьогодні підготовка кадрів для телерадіомовлення розпорошена по різних навчальних закладах, і ні кількісно, ні якісно не забезпечує вкрай зрослих на сучасному етапі кадрових потреб не лише новостворених комерційних, але й державних структур, що породжує нездорову конкуренцію між ними і спонукає їх самотужки вирішувати цю проблему, часто «кустарними», дилетантськими методами, а також відсутній єдиний інформаційно-координуючий центр, який би визначав номенклатуру спеціальностей, потребу в них, програм- 274 Система національної преси ний рівень підготовки. Внаслідок цього досі повністю відсутня фахова підготовка спеціалістів з багатьох вкрай необхідних для розвитку сучасного телебачення і радіомовлення професій, наприклад відеомонтажерів, фахівців з електронних ефектів та комп'ютерної графіки, телерепортерів-журналістів, операторів та режисерів в одній особі та багатьох інших. Навіть телевізійна журналістика сприймається як монопрофесія, а це ж складний конгломерат різноманітних спеціальностей та спеціалізацій: редактори, сценаристи, репортери, коментатори, ведучі, інтерв'юери, — кожна з яких потребує спеціальної фахової підготовки. Ніхто не готує і фахівців середньої ланки — монтажерів, адміністраторів, асистентів звукорежисерів та ін. Існує ще багато інших невирішених, але принципових питань щодо телерадіоосвіти, від якої врешті залежить сучасне і майбутнє аудіовізуальних комунікацій в Україні. Назріла необхідність, наприклад, організації на факультетах і в інститутах журналістики навчальних радіостанцій, де кожен студент зможе освоїти організацію та специфіку регіонального мовлення, опанувати обов'язки творчих працівників на різних редакційних посадах, здобути навички управління творчо-виробничим колективом. Після чотирьох років навчання на такій станції випускник має одержати сертифікат з правом відкриття власної радіостанції. Навчальна радіостанція допоможе наповнити український ефір в УКХ- і FM-діапазонах журналістами кваліфікованими й відповідальними, вихованими в дусі патріотизму. Інститут журналістики Київського університету вже має певний досвід підготовки передач, наприклад для молоді, зокрема в радіопрограмі "Студентська хвиля", яку готують студенти Інституту і яка щонеділі передається по київській трансляційній мережі. Ця програма висвітлює студентське життя, віддзеркалює вузівські настрої, відповідально, зацікавлено і кваліфіковано розповідає про перебудову і проблеми вищої школи. У місті, де кожен третій вчиться і де немає жодної студентської газети, нова радіопрограма стала виразною барвою в палітрі столичних радіопередач. Створення навчальної радіостанції дозволить істотно скоротити термін професійного становлення студентів, зробити виробничу практику не сезонно, а цілорічно, поєднати навчання студентів з роботою в редакції. Враховуючи, що вирішальною ознакою сучасної комунікативної ситуації в Україні є те, що єдиний багатокомпонентний аудіо- 275 Теорія журналістики візуальний інформаційний простір твориться не лише державними, а й багатьма комерційними телерадіомовними організаціями, нагальною потребою часу є розроблення єдиної національної політики в галузі телебачення і радіомовлення. Невід'ємною складовою частиною цієї політики є створення скоординованої системи фахової освіти, здатної забезпечити відповідний кількісний та сучасний якісний рівень підготовки телерадіофахівців для будь-яких організацій, незалежно від їх відомчого підпорядкування. Проблема підготовки кадрів для телебачення і радіомовлення за своєю гостротою така ж важлива, як технічне оснащення студій телебачення і радіомовлення. І розв'язання цих проблем має йти паралельно і одночасно. У зв'язку з цим зауважимо, що одним з факторів нормального функціонування всієї системи ЗМІ є характер освіти і рівень культури, яких, однак, недостатньо для того, щоб гарантувати передачу цього надто крихкого завоювання від одного покоління журналістів до іншого. Що ж стосується існування єдиної системи ЗМІ, то незаперечно, що жоден із засобів масової інформації, які виникали в процесі розвитку всієї системи, не витіснив, не замінив вже наявні, а доповнив їх, став своєрідним прискорювачем дальшого їх удосконалення. У результаті загальний потенціал системи, що безперервно формується, набагато збільшився. Завдяки здатності телебачення відображувати дійсність за допомогою звуко-зорової мови все інтенсивніше виявляється інтегральна якість системи — емоційність. Тепер уже не тільки газета, але і радіо змушені шукати власні можливості для посилення емоційності виступів. Помітно відчувається і вплив преси на радіо і телебачення, наслідком якого є проникнення аналітичного, дослідницького начала в радіо- і телепередачі. Це і бесіда «за круглим столом» оглядачів, і публіцистичне осмислення складних життєвих проблем за участю телеглядачів, і документальні фільми дослідницького характеру. Протягом кількох століть суспільство задовольнялось, по суті, єдиним засобом масової інформації — пресою. Прискорення суспільного життя зумовило виникнення й інших засобів. Отже, потреба спілкування людей у ході спільної діяльності була джерелом і головною рушійною силою появи і розвитку масової інформації. Преса — найстаріший вид журналістики, її родоначальниця. Розширення і диференціація аудиторії преси, нові соціальні за- 276 Система національної преси вдання, науково-технічна революція породжують необхідність виникнення нових видів і типів періодичних видань, включаючи програми і канали електронної преси. Цей процес продовжується і в наш час, система преси знаходиться в постійному русі, розвитку. Щоправда, системі ЗМІ України доводиться наздоганяти світову масову комунікацію, засвоювати її досвід. Адже до здобуття незалежності у нас, як і в республіках колишнього СРСР, переважала тоталітарна журналістика, що складалася поступово, починаючи з 1917 р. і проіснувала до кінця 80-х pp. XX ст. Ряд учених уважає, що юридично-правовими межами її в часі є 1917 р. («Декрет про пресу») та 1990 р. (Закон про пресу) (див., наприклад, Потятиник Б. В. Тоталітарна журналістика. — Львів, 1992). Нинішня система ЗМІ в Україні прагне розвиватися за об'єктивними законами, використовуючи світовий досвід. Так, скажімо, тип і періодичність кожного нового видання, що з'являється в Україні після проголошення її незалежності і прийняття відповідних законів про пресу, визначаються наявністю вже функціонуючої системи. І нове видання чи програма беруть на себе відповідні обов'язки її складової частини, підвищуючи силу і ефективність самої системи. Газета, журнал мають на озброєнні друковане слово, графічні елементи (знімки, малюнки, креслення і т. п.), різні форми розміщення матеріалів на газетній сторінці. Із цих компонентів головним є друковане слово. Учені-психологи довели, що інформаційні можливості кожної з чотирьох знакових систем — словесної, кінетичної, музичної і графічної (зображальної) — неоднакові. Найбільшою інформаційною насиченістю володіють словесні знаки, які повніше передають значення і менше, ніж інші знаки, залежать від індивідуальних та інших особливостей і умов сприйняття. Ця обставина, а також те, що друкована публіцистика характеризується переважно логіко-поняттєвим способом висвітлення фактів, подій, явищ і процесів життя, створює сприятливі можливості читачеві для орієнтування, правильного уявлення про світ, в якому він живе. Ставлення до преси визначається фізичними і побутовими умовами сприйняття її матеріалів: газету, наприклад, ми читаємо в зручний для нас час, швидко переглядаємо чи вивчаємо, читаємо увесь матеріал або вибірково. При цьому маємо можливість зупинитись, осмислити прочитане або пізніше знову повернутися до нього. 277 Теорія журналістики Психофізіологічні і фізичні умови сприйняття матеріалів га- ' зети визначають її найбільш сильний бік — аналітичність. Звичайно, газеті притаманні й інші властивості (оперативність, емоційність і т. ін.), але в умовах діяльності системи засобів масової інформації вони видозмінюються, набувають особливий «газетний» відтінок. Виступи преси, таким чином, «уречевлені», закарбовані на папері. Про цю властивість влучно сказав К. Паус-товський, підкресливши, що у журналістів професія — «ловить жизнь, закреплять каждый ее день на свинцовых колонках набора (тоді ще не було електронної преси, лазерних принтерів і сканерів. — А. Москаленко), бросать ее в массы, в города, на глухие станции, в села, на заводы» (цит. за: Шкловский В. Счастье открывать мир // Известия. — 1965. — 15 февр.). Звук і зображення, що передаються по радіо і телебаченню, — миттєві, одержана, але не втримана в пам'яті інформація «стирається». Друковане слово залишається жити, будучи документом сьогоденності, його «знімком». Саме це і є одним із вагомих факторів, що визначають ефективність, дієвість виступів преси. Крім аналітичності, преса розвиває властиві їй в більшій мірі, ніж радіо і телебаченню, такі специфічні якості, як послідовність і систематичність. Скажімо, повністю проблему можна розкрити у серії публікацій. Газета прагне не тільки дослідити, висунути в центр громадської уваги ту або іншу проблему, але і всебічно, крок за кроком розглянути найбільш ефективні засоби її вирішення. Специфічні властивості і характерні комунікативні форми радіомовлення випливають з його технічної природи. Властивість синхронного і безмежного поширення інформації, а також відтворення живої мови і акустичних картин дійсності визначають основні риси радіомовлення: високий ступінь оперативності, виникнення у слухачів ефекту співучасті, присутності на місці події і більша в порівнянні з газетою сила емоційного впливу на людину; всюдисущість (можливість прийому передач за будь-яких умов). Радіожурналістика наших днів широко використовує природні виражальні можливості ефіру: багатство живої мови, діалогічність (не тільки повідомлення, але і спілкування), встановлення контактів із слухачами, удосконалення засобів передачі звукових образів події, які документально підтверджують ситуацію, відображують атмосферу дії і впливають на емоційну сферу свідомості. Усі ці властивості радіомовлення, а також висока оперативність передач обумовлюють інший бік його комунікативної природи — специфіку сприйняття: виникнення у слухача ілюзії участі, 278 Система національної преси асоціацій, уявних образів сприяє підвищенню емоційності прийому інформації, ідентифікації. Адресат ототожнює себе з репортером, оповідачем або висловлюваними ними ідеями (ідентифікація ідей). Високими темпами розвивається, як уже зазначалося, телебачення. Його специфічні можливості можна визначити так:
О лаконізм, контурність зображувального рішення, продиктовані малим розміром екрана; □ його програмність, яка виявляється в тому, що телебачен ня — це сукупність передач і кожна з них сприймається в кон тексті інших, що надає їй додаткового значення. Слід також відзначити високий ступінь персоніфікації контактів з глядачами. Названі вище особливості телебачення і, зокрема, те, що всі компоненти телебачення — звук, зображення, аудіовізуальні образи — сприймаються одночасно органами почуття (зором і слухом), безпосередньо пов'язаними з емоційною сферою свідомості, є вирішальними, коли ми говоримо про вплив на соціальну психологію людини, про виховання соціальних почуттів, настроїв, звичок, спонук і т. ін. Х^ Як бачимо, кожна складова частина засобів масової інформації має свої специфічні, найбільш ефективні способи впливу на людину. Забезпечити безперервний потік соціальної інформації може тільки система ЗМІ, внутрішня структура якої являє собою специфічний спосіб взаємозв'язку, взаємодії її компонентів. Структурі будь-якої системи, що стала цілісно визначеною, властиві, як найбільш характерні, відносини кооперації і координації. У якій мірі ефективність функціонування журналістики залежить від удосконалення координації між її складовими частинами? Подивимося, наскільки розвинутий принцип специфічності в діяльності преси, радіо і телебачення у сфері передачі ними новин. Радіо за своєю природою покликане бути первинним джерелом суспільно значущої інформації; воно привертає увагу до тих або інших фактів, сприяє формуванню громадської думки. 279 Теорія журналістики Телебачення прагне до прискорення передачі новин, підвищення ролі зорового ряду на екрані, а також до подачі аудиторії першої оцінки актуальних подій. Нині глядачі дізнаються про важливі події одночасно, а в ряді випусків і раніше, ніж почули про них по радіо або прочитали в газеті. У зв'язку з цим переосмислюється і трансформується подача новин на сторінках друкованих органів. Оперативність газети полягає в прискоренні аналізу, осмисленні та узагальненні того, що відбувається. Подані у специфічній радійній або телевізійній формі новини стимулюють інтерес читачів до газетної новини. У них зростає бажання одержати узагальнену, масштабну оцінку подій і явищ соціальної дійсності. Основні ознаки газетних новин: □ системність у подачі інформації, більш ґрунтовна розпо відь про події; Q обгрунтування актуальної інформації специфічними шляхами, публікація додаткових повідомлень, фотографій, ілюстрацій;
G публікація випереджувальної інформації (про перспективи, майбутнє). Єдиний предмет відображення — сучасність у її розвитку — не дозволяє вести мову про спеціалізацію преси, радіомовлення і телебачення за змістом: не існує таких фактів, подій, явищ, процесів, про які той або інший засіб інформації не міг би розповісти. Слід наголосити, що від того, як практично використовується принцип взаємодії (кооперації) компонентів системи ЗМІ, залежить стан, тональність всього журналістського «оркестру». Структурні Які ж сучасні структурні проблеми сис- проблеми ЗМІ теми засобів масової інформації? їх кілька: 1. Зростаючий розрив між невеликою кількістю журналістів агентств і загальною чисельністю журналістів Цей розрив існував завжди, але сьогодні він набуває небезпечних розмірів, що пов'язано з надто швидкими темпами зрос- 280 Система національної преси тання кількості журналістів і викликано збільшенням кількості носіїв писемної, аудіовізуальної і телематичної інформації. Справа в тому, що велика частина інформації, яка поширюється ЗМІ, має у своїй основі майже як ексклюзивні джерела, повідомлення чотирьох світових телеграфних агентств (АП, ЮШ, Рейтер, Франс-Пресс), нашого Укрінформу та кількох державних і приватних агентств ближнього закордоння, на яких і грунтується у підсумку «виробництво» інформації. А більша частина засобів масової інформації і журналістів лише повторюють, доповнюють і нюансують цю інформацію, яка буквально є інфраструктурою їх власного виробництва* Виходить так, що переважна більшість журналістів опиняється у становищі коментаторів цієї інформації. Сьогодні піраміда інформації виявляється перевернутою. Такого роду диспропорція може мати з часом негативні наслідки, оскільки коментар і досьє подій не можуть служити противагою силі і правдивості раніше виробленої інформації. 2. Модель журналіста друкованої преси і домінанта аудіо візуальних засобів Престиж друкованої преси пов'язаний, зокрема, з тим, що журналісти дещо більш незалежні, завдяки численним політичним баталіям, які дозволили їм поступово закріпити свій авторитет і свою законність. Звичайно, аудіовізуальна преса має немалий престиж, а її «зірки» більш відомі, ніж основна частина журналістів друкованої преси, проте незастаріла інформація, що справляє великий вплив, у більшості випадків походить з писемних джерел. І у нас сьогодні найсерйозніші політичні кризи, викликані втручанням ЗМІ, пов'язані переважно з діями друкованої преси. 3. Рекламний репортаж і похідні від нього форми журналістики Уся система ЗМІ зіткнулася з новою проблемою, яку можна визначити як все більш сильне змішування реклами та інформації. Наданий момент це явище зачіпає переважно друковану пресу, але можна не сумніватися, що воно пошириться на телематику і аудіовізуальну сферу. Різниця між двома такими видами матеріалів зрозуміла кожному, однак при читанні численних текстів бачимо, як непомітно зникають ці межі, і в результаті реклама поглинає власне пресу, підриває її престиж. 4. Спротив центрам економічної влади Якщо журналісти вміють або вчаться вести діалог з політич- 281 Теорія журналістики ною владою, то вони у той же час майже обеззброєні у порівнянні з економічними структурами. 5. Ідеологія комунікації Сьогодні проблема не в інформації, а в комунікації. Небезпека пов'язана з тим, що сучасна техніка надає інформації безмежні можливості розвитку, аж до того, що ця інформація поступово ризикує втратити свою самобутність, знаходячись у середині розгалуженого комунікаційного комплексу. Проблема в тому, як уникнути того, щоб журналісти не стали «суперкомунікаторами» і не втратили в цій трансформації те, що сьогодні складає суть їх професії і в результаті забезпечує всю її принадність. 6. Політична влада і журналістика Ця проблема пов'язана із зміною статусу комунікацій у нашому суспільстві. Ще вчора політична влада була якщо не оточена повною секретністю, то в усякому разі замкнутою на самій собі і майже не «відкривалась». Нині становище докорінно змінилося, і тепер самі політичні влади постійно пояснюють свої дії, виступають «комунікатора-ми», ризикуючи тим самим перетворити журналістів на підручних в новій іпостасі, а саме — «інформаційних підручних». Сьогодні політичні діячі і журналісти утворюють головну дійову пару в широкому комунікативному просторі, причому в такій мірі, що вже важко зрозуміти, хто ж тут кого підтримує. 7. Конкуренція у межах системи ЗМІ Конкуренція між засобами масової інформації завжди існувала, але вона набуває сьогодні особливого характеру в зв'язку з невідповідністю, яка існувала між постійним розширенням комунікативного простору і тим фактом, що більша частина інформації надходила від одних і тих же телеграфних агентств дальнього і близького закордоння. Тому журналісти опинилися в умовах нерівності, що змушує їх докладати ще більших зусиль для того, щоб хоч якось відрізнятися одне від одного. Самі ж журналісти, причому більше, ніж будь-коли, присвячують чимало часу прискіпливому вивченню творчості своїх колег, прагнучи зрозуміти, як ті чи інші з них при більш-менш однаковому стартовому матеріалі примудряються виділитися своєю кінцевою продукцією. Усе це зовсім не відповідає законам будь-якої раціональної логіки і найчастіше нічого спільного не має із завданням інформування, що стоїть перед всією системою журналістики. 282 . Система національної преси |