Теорія журналістики

• Название: Теорія журналістики
• Анкор: Anatoliy_Moskalenko_Teoriya_zhurnalistiki.doc
• Дата: 20.03.2017
• Размер: 3.15 Mb.
• Имя файла: Anatoliy_Moskalenko_Teoriya_zhurnalistiki.doc
• Тип: Документы; #4005
• страница: 23 из 27

Журналістика Усе те, що має, чим багате суспільство,

в системі соціальних що необхідно для його життя і розвитку,
інститутів люди створюють своєю працею. Вони

вступають одне з одним у різного роду стосунки, утворюють соціальні спільності, керуються у своїй ді­яльності певними ідеями, нормами, принципами.

Що стосується сучасного стану нашого суспільного життя, то саме від того, як підготовлені люди для виконання тих або інших виробничих, соціально-політичних і духовних функцій, наскіль­ки вони усвідомлюють характер вирішуваних завдань, як вони організовані в різних клітинах соціального організму, як вони взаємодіють, наскільки точно узгоджують свої вчинки із суспіль­ними вимогами і принципами, нормами права і моралі, переду­сім, і залежить доля розбудови громадянського суспільства, здій­снення ідеї державності.

Людина в суспільстві не тільки суб'єкт, але й об'єкт управ­ління.

Функціонування і розвиток суспільства складаються, по суті, із свідомих творчих дій мільйонів людей. Звідси незвичайна склад­ність, відповідальність управління людьми, особливо в умовах перехідного періоду. Воно включає раціональну організацію їх праці, економічного, соціально-політичного і духовного життя, політичної культури, дотримання норм права і моралі.

Людина в суспільстві одночасно є суб'єктом і об'єктом вихо­вання. Виховний вплив на людину здійснюється і в рамках всієї соціальної системи, і в рамках духовної сфери суспільства.

Мова йде про те, щоб розкрити перед людиною сенс її влас­ного буття, основні тенденції історичного процесу, навчити її самостійно мислити, приймати правильні рішення.

Владні структури можуть розраховувати на стабільне станови­ще лише у тому випадку, коли вони будуть приділяти достатню

262

Система національної преси

увагу не тільки економічному, але й духовному розвитку суспіль­ства. Для реалізації цієї мети будь-яке суспільство створює від­повідні організації, служби і центри. З'являються і спеціальні канали, по яких ціннісні настанови можуть бути донесені до широких верств населення. Таких каналів немало: політичні, гро­мадські партії, організації й рухи, заклади культури, первинні формальні й неформальні групи, школа і церква, преса і телеба­чення, радіомовлення і кінематограф тощо.

У різних суспільних систем різний і набір засобів, каналів і методів духовного впливу на свідомість особи. Вибір їх залежить від цілей, спрямованості і суті суспільного виховання. Але, без­сумнівно, найбільш оперативним, дохідливим і дійовим каналом формування громадської думки (як фундаменту духовного впли­ву на свідомість мас) є система засобів масової інформації — преса, телебачення, радіо, документальне кіно, нові види аудіо­візуальних комунікацій тощо.

Для нормального функціонування будь-якої соціальної сис­теми необхідний безперервний потік інформації. Він відповідно орієнтує кожну особу і тримає її у стані інформаційної насиче­ності. Кожна людина зі свого боку постійно знаходиться в ін­формаційному потоці. Адже лише за умови безперервного ін­формаційного спілкування із зовнішнім середовищем людина здатна продуктивно мислити й активно діяти. При цьому почу­вати себе впевнено вона може лише тоді, коли її свідомість ві­дображає суспільне, або, в усякому разі, приведене у певне спів­відношення до нього.

Інформаційний потік неоднорідний. Якщо розглядати його структуру, то одразу ж можна виділити два основних компонен­ти: організовану (офіційну) і неорганізовану (неофіційну) інфор­мацію. У схемі це можна зобразити так:



Під організованою інформацією ми розуміємо будь-які повідомлення (потік повідомлень), що виходять із інституцій -них джерел суспільства. Під неорганізованою — ту, що надхо­дить у розпорядження особи стихійно, поза контролем громадсь­ких організацій; до неї можна віднести міжособистісні форми

263

Теорія журналістики

інформаційного спілкування, а також чутки, анекдоти, інформа­цію закордонних джерел тощо.

Організована інформація посідає панівне становище у стабільно функціонуючому суспільстві. Вона є основою формування гро­мадської думки, задовольняє головні інформаційні потреби осо­би. Межа між цими двома компонентами інформаційного пото­ку дуже рухома і прозора. Значення і ефективність організованої інформації прямо пропорційні її правдивості, актуальності, об'єк­тивності, соціальній спрямованості тощо. Якщо офіційні пові­домлення не дають відповіді на питання, які хвилюють особу, роль неорганізованої інформації зростає, і навпаки.

Місце системи ЗМІ у загальному масово-інформаційному по­тоці і вплив різних каналів на свідомість особи можна зобразити у схемі:



Масово-інформаційний потік, як і особа, функціонує в пев­ному соціальному середовищі, де вирішальними є виробничі від­носини. Вони впливають не лише на людину, але й на всі скла­дові частини феномена, яким є масово-інформаційний потік.

264

Система національної преси

У схемі виділені значення і роль системи засобів масової ін­формації. Соціальний зміст преси, телебачення, радіомовлення й інших засобів масової інформації не тільки прямо формує гро­мадську думку, але й справляє великий вплив як на інші компо­ненти потоку, так і на соціальну дійсність.

Уся система ЗМІ — це засіб здійснення єдиного процесу по­ширення ідей, вчень, теорій, суспільно значущої інформації, ви­ховання соціальних почуттів, звичок, спонук, намірів тощо.

Спробуємо встановити характер, загальні риси, внутрішню структуру системи ЗМІ, взаємовідносини між її складовими час­тинами.

Критерієм визначення будь-якої системи служить наявність ряду істотних ознак, властивих саме даній системі.

Система засобів масової інформації — це єдність відповідних компонентів, які виникають в різні історичні періоди (спочатку преса, потім кіно і радіо, і, нарешті, телебачення).

Визначимо систему засобів масової інформації з точки зору поняттєвого апарату.

Отже, засоби масової інформації (ЗМІ) — це своєрідна систе­ма, що охоплює періодичні друковані видання, радіо-, теле^:, відео-програми, кінохронікальні програми, інші форми періодичного поширення масової інформації.

Згідно із законодавством України, друкованими засобами ма­сової інформації є періодичні друковані видання (преса) — газе­ти, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тира­жем; аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомов­лення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо,

В епоху інформаційного споживання відбувається бурхливий розвиток системи ЗМІ. При цьому її ядро складають газетні і журнальні редакції, видавництва, студії радіо і телебачення з їх різноманітною продукцією. Але до ЗМІ по праву належать вже й інформаційні служби (телеграфні агентства, агентства преси, рек­ламні бюро, прес-служби, агентства паблік рилейшнз, професій­ні журналістські клуби і асоціації).

Останнім часом до системи ЗМІ входять соціальні інститути і особи як засновники видань і програм, органи управління "систе­мою журналістики, а також організації, що займаються підготов­кою і перепідготовкою кадрів. У системі все більше змінюються інститут видання, служби зв'язку (у тому числі космічного) і до­ставки інформаційної продукції, що використовуються у журна­лістиці тощо.

Таким чином, система ЗМІ у структурному плані представле-

265

Теорія журналістики

на кількома групами засобів інформації: преса, аудіовізуальні ЗМІ, інформаційні служби, різного роду «периферичні утворення» журналістики.

У зв'язку з інформаційними потребами суспільства стрімко розширюється мережа рекламних компаній, прес-служб при дер­жавних, комерційних, громадських, конфесійних організаціях. Все більше утверджується нова галузь інформаційної діяльності — паблік рилейшнз (зв'язок з громадськістю).

В Україні набули поширення клуби й асоціації журналістів, які сприяють обміну і поширенню важливих повідомлень, соціально значущої інформації. За приклад може правити діяльність клубу ринкових реформ при ЬСиївській журналістській організації.

Масова комунікація На думку ряду вчених, в останні роки тех­нічні засоби соціальної комунікації окрес­люють три великі групи: засоби масової інформації, телекомуні­кація, інформатика. Об'єднання цих галузей під загальним тер­міном «масова комунікація» не нівелює їх принципові відмін­ності як у концептуальному, так і у антропологічному планах.

У надрах ЗМІ намічається ще один, поки остаточно не офор­млений сектор, який, очевидно, у найближчий час буде авто­номно виділений — це «комунікативний менеджмент», що вклю­чає в себе, крім стосунків із громадськістю, рекламу, внутрішні комунікаційні та інформаційні служби.

За прогнозами фахівців, домашні ЗМІ — відеомагнітофони, відеодиски, лазерні програвачі, телевізори високої чіткості, мік-ро ЕОМ із вмонтованим модемом, телематичні термінали, відео-фони тощо — будуть об'єднані у нову сукупність, причому деякі з них зможуть підключатися до полівалентних і взаємодіючих громадських мереж, що дасть їм вихід одночасно на класичні канали ТБ, на передплатні телевізійні й музичні програми, на служби відеотексу і на банки даних, а також на перегляди про­грам, що передаються через супутниковий зв'язок. Усі ці досяг­нення домашньої техніки докорінно змінюють сферу розподілу товарів і послуг, створюючи принципово нову споживацько-ко­мунікаційну парадигму, у якій зливаються воєдино маркетинг, менеджмент, дистрибуція у галузі інформації. За цих умов спо­живачі, крім суто економічних фактів купівлі, за допомогою за­собів масової інформації прагнуть забезпечувати ринок повідом­леннями про свої смаки, звички і спосіб життя, а свого роду «взаємодіючий» маркетинг відображає нові стосунки і нові цілі, що виникають у період, який уже окреслили на Заході (та й у

266

Система національної преси

нас) як заключну фазу у розвитку «суспільства споживання» — «суспільства масової комунікації».

Різноманітність щодо типологічних характеристик, з допомо­гою яких визначається кожне видання чи програма, засоби ма­сової інформації у сукупності створюють цілісну систему журна­лістики. Вони взаємодіють між собою, координують зусилля, конкурують, обмінюються досягненнями і досвідом.

Водночас життя постійно вносить зміни у розвиток і вдоско­налення системи ЗМІ. Ще недавно йшлося про традиційність поняття цієї системи як взаємообумовленої, із своєю координа­цією і субординацією сукупності видань і програм, інформацій­них агентств і центрів, а також служб, засобів доставки та інших організацій, що забезпечують їх функціонування.

А сьогодні вже мова йде про залежність структурних відно­син, про конкуренцію в межах системи, боротьбу за виживання в умовах ринку окремих її елементів.

Створення системи суспільно-правових засобів масової інфор­мації — важливий спосіб впливу на процеси демократизації суспільства, гарант забезпечення права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Як записано у Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, писемно або в інший спосіб — на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтере­сах національної безпеки, територіальної цілісності або громадсь­кого порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одер­жаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупе­редженості правосуддя.

Не допускається використання засобів масової інформації для пропаганди війни, розпалювання расової, національної, релігій­ної ворожнечі, а також для поширення передач, що пропагують порнографію, культ насильства і жорстокості.

Основне призначення системи ЗМІ — безперервне відобра­ження суспільного життя у всіх його діалектичних зв'язках і вза-ємозалежностях, протиріччях і конфліктах.

Таким чином, система засобів масової інформації входить як складова частина в систему більш широкого порядку — соціаль­ного управління суспільством.

Прискорений розвиток засобів масової інформації, бурхливі політичні процеси викликали чимало думок, які суперечать одна

267

Теорія журналістики

одній. Деякі, як, наприклад канадський професор Маршалл Мак-люен, вважають, що з розвитком телебачення починається нова ера в житті суспільства, коли всі інші засоби, включаючи пресу, літературу, мистецтво, будуть приречені на загибель. Це фальси­фікаторська теорія.

Суть іншої точки зору полягає у твердженні, що існує певна суперницька несумісність між пресою, радіо і телебаченням. Справді, пресі, наприклад, властива більша аналітичність, радіомовленню — оперативність, телебаченню — велика сила емоційно-зорового впливу. Хоча нині цей поділ умовний.

Третя точка зору полягає в тому, що різні засоби спілкування не суперечать, а доповнюють один одного. Адже читачі газет во­дночас є і радіослухачами, і телеглядачами. І ця точка зору най­більш вірогідна.

ЗМІ складають переважну частину соціальної комунікації, прийнявши на себе її усні, писемні і візуальні функції, сфера використання яких має постійну тенденцію до розширення. Ця галузь успадкувала усе багатство «культури аргументації», корін­ня якої губляться далеко в історії людства. Приміром, реклама, яка черпає свої творчі ресурси в умілому використанні навичок класичної риторики, свідчить про великі можливості концепції аргументування, ключовим словом у якій є «переконання». Своєю популярністю ЗМІ зобов'язані стародавній традиції, підтриманій демократичним прагненням залучити якомога більше тих, хто бере участь у передачі інформації.

Телефонний зв'язок, і в більш широкому смислі, усі служ­би, що забезпечують передачу повідомлень, є другою складо­вою частиною соціальної комунікації. Телекомунікації успад­кували традицію, коли панували пошуки у галузі кодування інформації, економії й надійності її передачі. Ця традиція бере свій початок з часів посольств і секретних служб, що викорис­товували з давніх-давен техніку цифрових шифровок і навіть подвійне цифрове кодування, винайдене ще у XVII ст. Френ­сисом Беконом.

Третя територія, «окупована» сучасними технічними засоба­ми комунікації, розташована навколо інформатики як технічно­го засобу опрацювання інформації. Використання обчислюваль­них машин — пряме народження «культури очевидності», яка виникла ще наприкінці середньовіччя. Інформатика — це, на­самперед, роздуми з приводу людської мови та її логічних основ як з точки зору умов її створення, так і комунікативних функцій. Таким чином, будь-яка комунікація, передана за допомогою ін-

268

Система національної преси

форматики, буде мати логічні та філософські особливості, при­таманні даному технічному засобу.

У нашу епоху відбувається складна еволюція кожної з трьох галузей комунікації, які, з одного боку, мають тенденцію до го­могенізації, в основному під впливом «цифрової парадигми», а з іншого зберігають колишні відмінності. Ці тенденції позначені взаємною грою, частково гармонійною, частково конфліктною, між культурою аргументації й культурою очевидності. Телекому­нікації намагаються знайти свій шлях між культурою аргумента­ції, що характеризує ЗМІ, і культурою раціональної очевидності, що породила інформатику.

У розвитку системи ЗМІ у наш час відбуваються карколомні зміни. Взяти, для прикладу, ту ж рекламу. Реклама сьогодні — складова частина маркетингу, що має за мету збути вироблену і заплановану для виробництва продукцію. І водночас сучасна рек­лама (як складова частина ЗМІ) широко використовується у перед­виборних і інших політичних кампаніях, у справі поширення гума­нітарних і соціальних цінностей. У ліберальних системах влада лідера узаконюється його красномовністю, здатність його до кому­нікації за допомогою ЗМІ стає неодмінною умовою процвітання у політиці. Громадська думка і реклама мають більше значення у формуванні іміджу політичного діяча, ніж зміст його програми.

В Україні все більше використовується галузь комп'ютерних мереж. У зв'язку з її активним розвитком упорядковуються пос­луги Інтернет для державних органів, установ та підприємств, створюються державні провайдери, розробляється нормативно-правова база у сфері інформатизації з урахуванням питань ін­формаційної безпеки, забезпечення прийняття органами держав­ної влади організаційно-технічних рішень, які дозволяли б ство­рювати власні "електронні" інформаційні ресурси на базі WEB-технологій, платформно-незалежні інформаційні системи, здій­снювати інформаційний обмін між державними органами в Ук­раїні з використанням єдиних інтерфейсів і протоколів обміну IntranetlExtranet-мереж та забезпечення захисту інформації.

Одним словом, йде процес координації зусиль як державних органів, так і підприємств та оргіназацій різних форм власності в створенні цивілізованого механізму регулювання ринку інформа­ційних послуг, у тому числі в інформаційних мережах України, та налагодження рівноправного інформаційного обміну українсь­ких і закордонних користувачів та виробників інформаційних ресурсів, у тому числі в міжнародних комп'ютерних мережах.

Інформаційна присутність України в міжнародних комп'ютер-

269

Теорія журналістики

них мережах досягається шляхом створення електронних варіан­тів періодичних офіційних видань, подання матеріалів провідних видань країни з проблем розбудови Української держави, поши­рення економічної інформації про Україну з метою сприяння покращанню інвестиційного клімату в державі.

Наша країна, як і Захід, вступає в епоху «політики надсучасної технології».

Нові електронні Хоча б побіжно розглянемо, які ж це нові

засоби технічні засоби?

Що таке надсучасна технологія? Нові тех­нічні засоби не такі вже й нові, їх розвиток почався із спільного використання ЕОМ і засобів дальнього зв'язку. Вони нині вико­ристовуються засобами масової інформації у політичних кампа­ніях надто широко. Час від часу з'являються справжні новинки, на зразок відеокасети, яку можна подивитись вдома. Але, що стосується, однак, їх більшої частини, то ці технічні засоби (мік-роінформатика, кабельне телебачення, супутниковий зв'язок, лазерна преса тощо) з'явилися у попередньому десятиріччі і те­пер знаходять нові сфери застосування. Коротко зупинимось на них: