Теорія журналістики
 Скачать 3.15 Mb.
|
|
Система національної преси Рис. 12. Кількість газетних видань, виданих різними мовами, друк. од.  Рис. 13. Річні тиражі газет, виданих різними мовами, тис. примірників. ції і приватизації підприємств торгівлі практично зруйновано налагоджену мережу книгорозповсюдження в Україні. Таким чином, книговидавнича справа перебуває у кризовому стані, що впливає на інформаційне, освітнє, наукове, культурне забезпечення громадян України. Державної допомоги книговидання потребує тоді, коли державна мова обмежена рамками країни. Аналіз податкової політики показує, що в багатьох країнах світу для видавничих організацій і видавництв не існує особливих податків чи знижок із загальних податків. Однак податок на додану вартість значно ни- 295 Теорія журналістики жчий за податки на інші товари, а в таких країнах, як Австралія, Бразилія, Уганда, Ліхтенштейн, Швейцарія, Нова Зеландія, Норвегія, Південна Корея, Сінгапур, Велика Британія, Ірландія і Росія (з 1 січня 1996 р.) податок на додану вартість взагалі відсутній. Відсутність законів про державну підтримку книговидання і книгорозповсюдження призведе до того, що навіть така незначна видавнича діяльність українських видавців буде здійснюватись поза межами України. Телерадіомовлення — невід'ємна частина системи ЗМІ України. У ст. 12 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» визначено, що: «Основу національного телебачення і радіомовлення України складають державні телерадіоорганізації, які утримуються на кошти державного бюджету і забезпечують телера-діотрансляцію на всю територію чи відповідний регіон України і на зарубіжну територію». На початку 1995 р. вийшов Указ Президента України «Про вдосконалення системи управління державними телебаченням і радіомовленням України». Згідно з ним утворено Державний комітет телебачення і радіомовлення України (Держтелерадіо України). Відповідно до прийнятого Верховною Радою України Закону «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» Держтелерадіо визнано «уповноваженим органом управління державним телебаченням і радіомовленням України, що забезпечує реалізацію інформаційної політики держави, визначену Верховною Радою України, Президентом України та контрольовану Національною радою з питань телебачення і радіомовлення». На виконання Указу Президента на базі ліквідованої Державної телерадіомовної компанії, її підприємств та організацій утворено: Q Національну телекомпанію України; Q Національну радіокомпанію України; Q Державну телерадіокомпанію «Крим»; а Київську та Севастопольську державні регіональні телера-діокомпанії; □ 25 обласних державних телерадіооб'єднань. Характерними рисами перебудови державного національного телебачення стали:
296 Система національної преси
Українське сучасне радіо — це три програми мовлення на всі регіони нашої держави загальним обсягом понад 63 години на добу і Всесвітня служба Українського радіо, яка працює майже 32 години на добу українською, англійською, німецькою і румунською мовами і розрахована на українську діаспору Північної і Південної Америки, Європи і Австралії, на всіх іноземних слухачів, які цікавляться соціально-економічним і культурним життям нашої молодої держави. Слухацька пошта свідчить про те, що «Радіо-Україна» слухають в Росії, Білорусі, Молдові та інших країнах СНД. Згідно з соціологічними дослідженнями, письмових і телефонних звернень до Національної радіокомпанії можна стверджувати, що популярність Українського радіо останнім часом постійно зростає. В умовах, коли £азети і журнали практично стали недоступними для більшості населення країни, державні радіо і телебачення є чи не єдиним надійним, об'єктивним та оперативним джерелом інформації. Радіо та телебачення задовольняють і духовні потреби людей, компенсуючи, зокрема, втрачені можливості відвідувати кіно, театри, концерти, регулярно читати художньо-літературні видання. Значної популярності набули і програми більшості обласних телерадіооб'єднань (у першу чергу — Львівського, Дніпропетровського та ін.). У багатьох із них з'явилися окремі місцеві канали мовлення. На жаль, це, як правило, малопотужні канали, які не охоплюють зоною прийому кожну область. 297 Теорія журналістики Серйозне занепокоєння широких кіл громадськості викликає нинішній стан програмного наповнення сотень недержавних те-лерадіомовних каналів. Мається на увазі художня та технічна якість відеопродукції, а також порушення законодавчих норм співвідношення у загальному обсязі мовлення вітчизняної та зарубіжної продукції, порушення вимог Законів України «Про мови...», «Про авторські та суміжні права». Функціонування сучасної української журналістики слід розглядати також з точки зору загальноприйнятих у цивілізованому світі правил свободи слова як організуючої категорії демократичного суспільства, визначальною частиною його буття і совісті. Український варіант цього положення був направлений Комісією Верховної Ради України законодавчого забезпечення свободи слова і засобів масової інформації до парламентських слухань 10 квітня 1997 р. В українському суспільстві, окрім матеріальної скрути, чимало інших перешкод свободи слова, в тому числі і явище політичної цензури. До такого висновку, зокрема, дійшли учасники «круглого столу» — семінару «Перешкоди свободі слова в Україні та шляхи їх подолання», проведеного 6 грудня 1996 р. в Києві інститутом трансформації суспільства. Журналіст Володимир Скачко, який у свій час потерпав за інакомислення, заявив у ході дискусії: «Я працював колись у київській обласній газеті. І навіть за того, минулого режиму цензурування міг друкувати таке, на що сьогодні й замірятись не можна». Затим же В. Скачком (Український медіа-клуб. - 1997. -№ 2), боротьба за перерозподіл інформаційного простору і контроль за ним набула таких химерних форм і ведеться такими безпринципними методами, що на багатьох ЗМІ треба вивішувати таблички: "Обережно! Засіб масової дезінформації". І головним чином тому, що почалася безпрецедентна війна компроматів з використанням будь-яких засобів. За спостереженням журналіста, став помітний і новий нюанс, дуже небезпечний для журналістів, які працюють у недержавних ЗМІ: влада відверто почала поєднувати викиди компромату зі своїх надр з таким високим тиском на судові органи, що не дає можливості спростувати наведені факти. Виходить, підсумовує В. Скачко, "державний" журналіст завжди захищений судом, коли проти нього є позов за образу честі 298 Система національної преси і гідності. Те саме стосується і політика з "партії влади". А от "недержавний" журналіст чи політик-опозиціонер розраховувати на захист суду, чи хоча б на справедливе судове розслідування не може. У тижневику «Підтекст» (1996. — № 5) Орест Гомонюк доходить висновку: «Ситуація в інформаційному просторі поляризувалась, з одного боку, жорстка цензура з елементами адміністративно-фінансового придушення, з іншого — нестримне бажання подати скандал, назвати все своїми іменами. В результаті — своєрідний ефект від «одночасного прийняття снотворного і проносного». Головний редактор цього тижневика Лариса Войтенко з явним сарказмом пише: «Про свободу слова (вважай — преси) і говорити не пристойно. Так вже її, любу (пресу тобто), «звільнили», що хоч міняй професію. Можна все! Брехати, підтасовувати, замовчувати, пересмикувати, видавати чорне за біле... Коротше, на тобі «умовну одиницю» і ні в чому собі не відмовляй». Таке-от інспірування і така містифікація. За повідомленнями преси, на Херсонщині спалюють книжкові видання минулих років, у тому числі літературні твори, що набули світової слави і значення, а Самбірський Кіт М. І., голова міської держадміністрації на Львівщині, може заборонити розповсюдження в місті через «Торгпресу» невигідних газет: так він учинив з одним із номерів «Програми ТБ плюс...». Голова Київської спілки журналістів України Ігор Заседа на з'їзді творчої організації, характеризуючи нинішню ситуацію, в усіх випадках змушений був використовувати давню грецьку міфологію. Забезпечити стабільність та незалежність преси в Україні сьогодні, на його думку, — це все одно, що зуміти пройти між Сциллою і Харибдою. А свобода слова і преси нагадує йому чимось пера ікарових крил. Очевидно, чим вище підійметься преса до сонця влади, тим скоріше випадуть пера з крил від таяння воску, якими вони зліплені. Ведучий колишніх «Вікон» в одній з програм з екрана телевізора говорить про цензуру на телебаченні, яка влаштовується під виглядом потреб організаційно-творчого процесу та з технічних умов випуску телепрограм. Народний депутат України Олександра Кужель у Комісії законодавчого забезпечення свободи слова та засобів масової інформації з парламентської трибуни навела факти такого цензурування, очевидцем яких вона була і які позначилися на ній особисто. 299 Теорія журналістики Народний депутат України Олександр Бобриньов, правий він чи неправий, мав право застерегти державне керівництво України та її провідні політичні сили від помилкових, на його погляд, дій і дати бачення обстановки навколо Севастополя, яке випливає з першоджерел, з думки його виборців і є, за твердженням депутата, більш точним, ніж офіційне. Однак, заявив він у Верховній Раді України, жоден із загальнодержавних засобів масової інформації не дав йому можливості заявити свою точку зору. Ще однією спробою тиску на українську пресу, актом проти її незалежності, проти «об'єктивної інформації про процеси, які відбуваються в країні» назвали в своїй заяві 12 київських газет і журналів нововведення Національної телекомпанії України — підвищення тарифів на публікацію програм і передачу права на їх поширення газеті «Шулявка». Різко висловився в журналі «Віче» (1996. — № 11) письменник Володимир Дрозд. Він вважає, що державою запроваджено такі умови, коли письменницька праця стає наче й недоцільною, непотрібною, є лише «самодіяльним заняттям у вільний від основної роботи час», «справою честі, доблесті й геройства» завдяки надії, що «колись комусь наші книжки будуть потрібні». «...Рідна незалежна держава, — наголошує відомий прозаїк, — визискує письменника з такою неусвідомленою ненавистю, що й зла мачуха в казках на таке нездатна... Я п'ять років мав справу з новітнім українським чиновником і знаю, що кажу». Як зауважили учасники парламентських читань, ледве пролунає більш або менш гостра критика на адресу вищих посадових осіб держави, що не сприяє їх іміджу та інтересам, це саме і оголошується замахом на національну безпеку, антидержавними та антиукраїнськими виступами. Ще не дуже дивуєшся, коли далекий від інформаційної сфери «районний городничий» з Миколаївщини розпинає групу ветеранів війни за винесену на сторінки районної газети критику соціальної політики Президента України, заявляє, що на майбутнє таких публікацій не допустить. Набагато гірше і страшніше, коли компетентний працівник недавнього ще Мінпресінформу України подає офіційну довідку щодо становища періодичної преси в Криму і абсолютно побіжно згадує справді непринадні, недостойні для громадян України виступи, а зате весь праведний гнів, весь набір звинувачень в антидержавності спрямовує проти публікацій з критичною оцінкою дій Президента, Уряду України, інших державних органів, наполягання на перегляді їх та змінах на краще. 300 Система національної преси Отже, на запитання: в яких умовах функціонує сучасна українська журналістика? — можна відповісти однозначно: обставини "громадського буття тиснуть на засоби масової інформації із небувалою силою. Суспільство вкрай напружене, розхитане, люди знервовані і часом готові на все. Життя народу не тільки не полегшується, але все більше ускладнюється. Злидні стали нормою існування більшості людей. Зросла організована злочинність, аморальність укорінюється все глибше. І все це, на тлі тотального розвалу економічних зв'язків, повної дестабілізації народного гослодарства, виявів вандалізму, ослаблення, а то й паралічу виконавчої влади, коли закони штампуються, а ніхто їх не виконує. Взаємодія соціальних Дуже влучно про стан сучасної українсь- факторів і преси кої преси написала в день 50-річчя Ін- ституту журналістики у газеті «Слово-зброя» вихованка Інституту, головний редактор газети «День» Лариса Івшина: «Спочатку здавалося, що проблема в цензурі, згодом виявилося, що в свободі». «Архітектори перебудови», як їх охрестили у всьому світі, розпочинаючи її при загальному схваленні, закликали спершу устряти в бій, а там видно буде. Однак передбачливості їм забракло. Найбільшим, і чи не єдиним, надбанням так званої перебудови, і це загальновизнано, стала політика демократизації і гласності. І журналістів-професіоналів вона торкнулася найбільше, можливо, не менше політиків. Адже стихія публіциста — політика. Недостатня політична культура народу (а звідки їй було взятися за умов сталінщини і брежнєвщини?),.неврахування відмінності, аж до протилежності економічних політичних інтересів тих чи інших груп населення призвели до того, що такі величезні цінності, як гласність і демократія були взяті на озброєння не лише прогресивними силами, а й деструктивними. Тими, хто дбає насамперед про свої власні, егоїстичні або групові, корпоративні інтереси, усе настійливіше випробує проголошену державну суверенність України на стискання та на розрив. Як заявив І Всеукраїнський з'їзд редакторів газет і журналів (листопад, 1993 p., Київ), економічна та соціально-політична бездіяльність урядових структур призвела Україну до драматичної ситуації: безгосподарність, корупція, зростання злочинності підривають надію людей у саму можливість демократичних реформ, побудови справедливої правової держави. Все це негативно позначається на розвої української культури, духовності на- 301 Теорія журналістики роду. Поглиблюється, набуває катастрофічних масштабів криза української періодики, книгодрукування, інших засобів масової комунікації. Видання ледь зводять кінці з кінцями, різко впали тиражі газет і журналів. Щодо преси з боку державних органів здійснюється грабіжницька політика. Як ніколи гостро постало питання про розбудову власної паперової промисловості, модернізацію поліграфії, демонополізацію розповсюдження преси в країні. Проте на державному рівні ці питання не вирішуються, ніхто практично не несе відповідальності за злиденну долю преси. З'їзд також окреслив нагальні проблеми розвитку сучасних ЗМІ, їх прагнення ефективно діяти на ниві розбудови Української держави. Це насамперед такі напрями: зміцнення матеріально-технічної бази редакцій, вирішення професійних та соціальних проблем працівників засобів масової інформації; створення української паперової промисловості; демонополізація поширення періодики в країні; підготовка і перепідготовка кадрів журналістів. Ось у таких умовах журналістам доводиться працювати у перехідний період. Якою нині є позиція журналістів, їх роль у цій економічній та громадсько-політичній ситуації? Насамперед, журналістика зуміла відійти від тієї загальноприйнятої лінії, яка була властива нашій пресі в минулому. Мається на увазі тодішнє хорове, в унісон, схвалення «мудрої політики», «оспівування грандіозних досягнень». Журналісти почали все впевненіше і сміливіше скидати із себе чари і шори «мудрого керівництва», подавати голос на захист скривджених і принижених, вторгатися у свинцеву непроникність святая-святих — таємницю командно-адміністративної системи, почали являти власному народові і всьому світу криваво-трагічні і кричущо-ганебні сторінки нашої недавньої історії. Хоч це, відверто кажучи, далеко не завжди було легко. А точніше, майже завжди викликало явний чи прихований спротив відомих і цілком певних партократичних сил. І даремно було б думати, що це стосувалося лише апаратних «верхів» або влучних, ладних розвалити все і вся радикалів (як часто уявляють собі і пишуть деякі друковані органи), але й певної частини населення. Боронь Боже, ми далекі від того, щоб закликати, приміром, до приглушення критики, замовчування недоліків, а тим більше злочинів — колишніх чи сьогоднішніх. Йдеться про те, що у своїй масово-інформаційній діяльності, а журналістика саме та- 302  Система національної пресикою і є, ЗМІ з усіх сил повинні намагатися бути об'єктивними, чесними і розважливими, завжди націленими на добро та інтерес народу, захист його історичних надбань, мови і культури. А значить — конструктивними. Тому що до цього часу, щиро кажучи, заклики журналістів до конструктивного підходу асоціювалися, ато й поєднувалися,„здебільшого, з вимогою приглушити критику. Як, до речі, і набридлі, гостротенденційні звинувачення в зловмисній сенсаційності, пошуку якихось-то «смажених фактів». Але ж, даруйте, навіть у найтяжчі сталінські і брежнєвські часи газети вважали за досягнення «поставити фітіль». І часом це їм удавалося. Сама природа преси, яка в Україні зараз виявляється виразніше, ніж будь-коли, має однією з своїх ознак потяг до новини, позитивної чи негативної, прагнення обнародувати її якомога оперативніше. Інша річ, як це робиться, з якою метою. Така постановка питання закономірна в умовах реальної багатопартійності, заанга-жованості того чи іншого засобу масової інформації та й самого журналіста. Тому що кожен розуміє, як би не робив вигляд, начебто вільний у своїй творчості, все ж таки він належить до тих чи інших суспільних сил і відбиває їх інтереси, точку зору на оточуюче життя, на певні факти і події громадського буття. Хоч скільки разів не повторювали б ми відому тепер усім формулу: «преса й інші засоби масової інформації вільні», записану у відповідних документах. Насамперед зупинимося на проблемі — часом надто гострій і болючій, що особливо хвилює чи має хвилювати кожного журналіста. Маємо на увазі взаємини працівників і засновника чи видавця того чи іншого органу масової інформації. Ця проблема, підкреслимо, постійно була в полі зору журналістського корпусу України. Адже журналіст певного видання, радіо або телебачення був разом із цим засобом інформації наглухо вмонтований в командно-адміністративну систему, відіграючи в ній точно відведену йому роль. Так вчила марксистсько-ленінська теорія преси, так вимагала практика тоталітарного режиму. І водночас почуваючися безправними, приниженими, і до трагічного малозабезпеченими найнеобхіднішим для праці і життя, журналісти багато разів порушували це питання публічно — у пресі і на різних багатолюдних і локальних зібраннях та засіданнях. Зрозуміло, до певного часу це стосувалося здебільшого взаємин комітетів КПРС різного рангу та їх друкованих органів, оскільки преса, в переважній більшості, належала саме цим комітетам. 303 Теорія журналістики Розмова йшла пряма і часом дуже гостра. Адже журналістські колективи наполягали і наполягають нині, в нових умовах, на паритеті у взаєминах із засновником. У ЗМІ, наприклад, прямо говорилося, що із тих 75 мільйонів, які потрапляли до партійної каси, мало б значно більше виділятися на зміцнення матеріально-технічної бази, розвиток преси. Тому що переважна більшість редакцій, особливо місцевих видань, животіла у неприпустимо тяжких умовах. Вже не кажучи про технічну озброєність, а точніше беззбройність журналістської праці. Про це і згадувати нічого. Тут — суцільна дикість і запустіння, коли порівняти із звичайною виробничою практикою не тільки у розвинутих західних країнах, але й у багатьох тих, що розвиваються. У перехідний період журналісти так широко свій біль, свої потреби досі не являли громадськості, так жорстко проблеми не ставили. І в цьому, до речі, віддзеркалилося переомислення ЗМІ в житті суспільства. Спілка журналістів України неодноразово заявляла і заявляє: вона буде повсякчас зміцнювати контакти з колегами по перу за межами України, на договірній основі, на засадах рівноправності будуватиме свої відносини з журналістськими організаціями далекого і близького зарубіжжя. Практичним результатом здійснення нового курсу міжнародної діяльності СЖУ є підписання договорів про співробітництво між Спілкою журналістів України та спілками журналістів Російської Федерації, Азербайджану, Молдови, Литви та іншими журналістськими організаціями. Спілкою засновано інформаційно-рекламне міжнародне агентство «Київ-ІРМА-Прес». Новостворена організація збирає і передає каналами зв'язку інформацію для вітчизняних і зарубіжних видань, готує бюлетені, вісники з питань економіки, політики, дипломатії, займається рекламою, випускає друковану продукцію. До структури агентства входить також журнал «Журналіст України», тижнева газета. Налагодились ділові зв'язки «Київ-ІРМА-Прес» із зарубіжними партнерами, зокрема періодичними виданнями США, Німеччини, Франції, Чехії, Словаччини, Польщі. В Америці працює спеціальний кореспондент агентства, відкрилися представництва «Київ-ІРМА-Прес» у ряді країн. Виходячи із Братиславської декларації про «Право на комунікацію після холодної війни», Спілка журналістів України наприкінці 1993 р. проголосила Хартію свободи слова в Україні, в якій гарантується усім громадянам, політичним і громадським об'єднанням, засобам масової інформації України свобода слова. 304 Система національної преси Ці гарантії включають:
Q забезпечення права доступу до інформації і захист (право захисту) джерел інформації; □ сприяння контактам, співробітництву журналістів України та інших держав, обміну інформацією. Міжнародні контакти в значній мірі визначили пріоритети творчих пошуків української журналістики. На межі 90-х pp. пресі багато треба було починати заново. З одного боку, у застійний період вимагалося, щоб вона мобілізувала до наслідування позитивних прикладів, щоб, мовляв, створювати атмосферу соціального оптимізму, обминаючи так звані дрібні помилки зростання. З іншого боку, в умовах демократизації і політизації суспільства, коли КПРС спочатку відмовилась від монополії на істину і владу, а потім і зовсім припинила свою діяльність, і коли політичний плюралізм став реальністю, стало цілком очевидно, що старе, догматичне тлумачення так званих ленінських принципів не мало перспектив. За цих же умов преса, по-перше, прагнула осмислити ці принципи; по-друге, журналістські колективи у ході підготовки законів про З МІ виступили за скасування цензури не як процесу, а як тоталітарного інституту придушення свободи слова. Все виразніше на рубежі 90-х pp. і в офіційній, і в так званій неформальній пресі, яка після прийняття нормативних документів про пресу, здобуває правові норми свого функціонування, все більше виявляються такі тенденції, як повага до різних світо- 305 Теорія журналістики глядних позицій, гарантія свободи совісті, пріоритет загальнолюдських цінностей, всебічне сприяння відродженню української та інших культур народів, які проживають на території республіки. При цьому журналістам належало, досліджуючи місце преси у новій політичній структурі суспільства, нести свої здібності і кваліфікацію, свій інтелект на ринок ідей і робочої сили у нових економічних умовах, коли Спілка журналістів України, як це було проголошено її Статутом ще на VII (Установчому) з'їзді, є вільною, незалежною, добровільною організацією творчих працівників газет, журналів, видавництв, інформаційних агентств, телебачення, радіомовлення, інших засобів масової інформації, що діє на засадах повного самоврядування, самофінансування і самоокупності. На цьому ж з'їзді було проголошено, що право на керівництво діяльністю Спілки журналістів України визначається тільки за виборчими органами, які обираються демократичним шляхом. Будь-які форми нагляду і контролю щодо Спілки з боку вищестоящих органів, окрім покликаних стежити за дотриманням конституційної законності, рішуче викидатимуться. Кроком уперед на шляху до самостійності було створення Всеукраїнської ради редакторів засобів масової інформації (листопад 1993 p.), яка є громадською координаційною інституцією, що діє на професійних засадах. Рада репрезентує і захищає професійні інтереси всіх редакторів незалежно від політичних та ідеологічних орієнтацій, юридичного статусу ЗМІ, від тематичного спрямування, регіону розповсюдження, тиражності та періодичності видань. Рішення Ради є рекомендаційними щодо редакторів і редакцій. Виконання рішень забезпечується їх моральним і професійним авторитетом, що підтримується, зокрема, своєчасністю, корисністю, ефективністю відповідних акцій. Свої заяви, звернення, рішення та рекомендації Рада усіма наявними засобами доводить до відома редакцій та організацій Спілки журналістів. Перед пресою гостро постали питання консолідації усіх прошарків суспільства, усіх працівників засобів масової інформації, які працюють у різних за своєю ідейною спрямованістю виданнях. У зв'язку з цим все виразніше виявляється корінна властивість преси — зміцнення взаємодії ЗМІ і громадської думки, тобто те, що називається соціальним розголосом преси. Якщо у цілому розглядати діяльність преси щодо творчого пошуку у нових умовах, то можна стверджувати, що преса країни чимало зробила для усвідомлення масами завдань, що вису- 306 Система національної преси нуло життя, розширення гласності, утвердження демократичних норм у суспільстві. Публікації газет, передачі радіо і телебачення все більше почали наповнюватися громадським звучанням, що відбиває реальності сучасного періоду і потреби читачів. Було зроблено крок від статичності, менторства, абстрактних гасел до реалій життя. Однак відомо, що політичний плюралізм не можна розглядати як вседозволеність, можливість публікувати що заманеться. Особливо недопустимо друкувати матеріали, які загострюють соціальну напруженість, заохочують міжнаціональний розбрат, спонукають ультимативні заяви, а також дії екстремістів, підривають підвалини держави. На жаль, у багатьох виданнях виявляються саме ці негативні тенденції. Додамо, що виявляються вони як зліва, так і справа, і, зрозуміла річ, не сприяють ні вдосконаленню політичної системи суспільства, ні зміцненню його економіки і консолідації. Безперечно, вони зародилися не тільки у журналістському середовищі, а й стали відображенням певних політичних явищ у суспільстві. Перегляд багатьох місцевих газет не дає повного уявлення про те, чим, скажімо, були заклопотані господарські органи, яка була лінія у проведенні економічної політики. Ясно, що легше було безадресно висміювати того «бюрократа», на якому ще лежала відповідальність і за продовольчу програму, і за житлове будівництво, і за ринок, ніж спільно шукати резерви виробництва, господарювання, розподілу, ніж боротися за дисципліну і порядок. Дехто просто став забувати одну з головних ідей, яку пропагувала і пропагує уся демократична преса світу: ключ до успіху — це сумлінна, творча, високопродуктивна праця. Тим більше, що у цей період її авторитет набагато зменшився. Вирізняється у цей період і така тенденція: поряд з аргументованими матеріалами, гострі, соціальні проблеми — екологічна, енергетична — висвітлювалися переважно в емоційному плані. Журналістам у ряді випадків бракувало грамотного економічного мислення. Інколи ігнорувалося правило: бути принциповим у постановці цих справедливих питань, прискіпливо досліджувати, якою має бути черговість у вирішенні проблем, за які кошти їх розв'язувати. Для цього, звісно, потрібні знання, глибокий аналіз, а вони були в значному дефіциті. Отже, економічний всеобуч для журналістів стає одним із лозунгів дня. Відомо, що свобода інформації — це не свобода дезінформації та інсинуацій. Наприкінці 80-х pp. помітно падає відповідальність редакторів, журналістів за правдивість публікацій. Йде ча- 307 Теорія журналістики сом справжнє забруднення інформаційного поля. Не випадково, мабуть, на шпальтах багатьох видань з'явилися рятівні слова: «Позиція редакції не завжди може збігатися з позицією автора». У запалі кинуті на мітингах, з одного боку, чи зборах, з іншого — неперевірені «факти» нерідко утверджуються на сторінках газет, редактори яких втратили почуття відповідальності за правдивість публікацій, точність, перевірку фактів. Наприкінці 80-х — на початку 90-х pp. вирізнилися принаймні дві тенденції. По-перше, в засобах масової інформації різко зросла кількість наукових публікацій суспільствознавчого характеру, особливо з питань філософії та політології. Це було продиктовано необхідністю часу, бажанням усвідомити, хто ми і де ми знаходимось. Але біда в тому, що в цей час все більше і більше на сторінки газет потрапляє псевдонаукових статей. Наприклад, республіканська газета «Молодь України» опублікувала статтю з претензійною назвою «Філософія перебудови чи перебудова філософії» С. Грабовського, в якій виклад змісту дискусій IV Республіканської школи молодих філософів переплітається з власною «філософією» автора. Сумний вийшов вінегрет. Спочатку у статті наведено багато цитат, які поряд з відповідним викладом виступів повинні, на думку автора, довести, що «російський марксизм» має стільки ж спільного з Марксом, скільки спільного мали германські варвари часів «Священної Римської імперії» зі справжніми римлянами. Звідси першочергове завдання, підкреслюється в статті — ревізія філософії. Виявляється, істмат та діамат — неконвертована філософія, яка з початком 30-х pp. випала зі світової культури. Діалектична логіка — це взагалі міф, який можна розвіяти за допомогою Божественної Трійці. На основі подібних виступів можна зробити висновок: якщо плюралізм, то він повинен бути повним, а не одностороннім, як у згадуваній статті. По-друге, спостерігалась захопленість деяких газет анкетуванням своїх читачів. Як відомо, пресове опитування дає можливість одержати оперативну інформацію, звернутись до великої аудиторії, швидко вивчити думку, ставлення громадян до тих чи інших проблем. Але з таким анкетуванням треба поводитись дуже уміло, коректно. Тут є загроза при невмілому формулюванні питань анкети одержати хибні відповіді, тлумачення. Згодом публікація таких даних опитування невірно буде формувати громадську дум- 308  Система національної пресику. А часом (це відомо, особливо зі світової практики, та й у нас таке є) запитання можуть інспіруватись таким чином, щоб одержана відповідь заздалегідь відповідала груповим інтересам певних кіл людей, тобто громадська думка може маніпулюватись у вигідному для когось плані. Ось чому анкети, які друкуються, повинні підлягати суворій, незалежній експертизі. А цього якраз і бракує засобам масової інформації. Слід також зауважити, що чимало засобів масової інформації постійно зверталося до історичного минулого, давало оцінку його впливу на сьогодення. Однак нерідко робилося це у спотвореному вигляді, поверхово і бездоказово. Зайва драматизація, суперечливість, переважання негативних оцінок, невизначеність перспектив різко знизили морально-психологічну стійкість, упевненість людей. Однією з важливих тенденцій розвитку сучасних ЗМІ є актуалізація теми «Преса і демократизація». З властивою для сфери ЗМІ оперативністю ця тема все більше починає утверджуватися у пресі. І тому, коли в складних ситуаціях проходить матеріалізація ідей громадянського суспільства, преса прагне сприяти його демократизації, розвитку гласності, громадської активності людей, долати все те, що перешкоджає рухові до кардинальних змін. Однак звичка до «бравурних словесних громів» надзвичайно живуча. У перехідний період теж було зафіксовано чимало «тріску-чих» виразів типу «стратегію прискорення візьмемо, товариші, на свої могутні плечі», «ми упораємось з питанням про перебудову й інтенсифікацію, зрозумівши раз і назавжди...» (див. наприклад, Дрозд В. Так вернется ли их время? // Если по совести: Сб. статей. - М., 1988. - С. 120). Ряд авторів висловлює вимогу вдосконалювати «технологію» журналістських матеріалів, їх стиль і тон. Читача не задовольняє безапеляційна директивність, тексти менторського тону з нескінченно повторюваними «слід поліпшити», «необхідно враховувати», «треба домогтися», «зобов'язані виконати». Як тут не згадати Л. Толстого, який, відповідаючи на запитан- і ня журналістів, сказав так: «Не терплю я начальницького тону газет. Береш, для прикладу, якусь газету і зустрічаєш у ній стат- I тю, що викладає відомі погляди з відомого питання, але з такою і переконаністю у власній непогрішимості, начебто ці погляди і найправильніші. З того ж питання в іншій газеті бачиш статтю, ]що висловлює цілком протилежні погляди, але з тією ж самовпев- «: неністю. Береш третю газету, там зустрічаєш треті погляди і т. д. І 309 Теорія журналістики Хоч, по суті, лише одна з газет має рацію, а можливо, жодна не має рації, а має рацію якийсь пан, котрий ще не висловив у пресі своєї думки з цього питання. Нащо ж тоді цей начальницький тон, який тільки сіє ненависть між людьми?..» (Скажите, граф... //Лит. газета. — 1993. — № 14. — С. 6.). На думку професора О. А. Сербенської, нині стає очевидним, що процес осмислення стилю усного і писемного мовлення, який десятиліттями культивувався, йде принаймні по таких основних напрямках: згірдне його висміювання (до речі, в останній час воно дещо стихає), пошуки причин його виникнення і довголітньої живучості, про які принагідно говориться поки що в рамках публіцистичних виступів з приводу проблем економіки, екології, моралі та ін., усвідомлення того, що трудно, дуже трудно знайти сьогодні, в умовах розбурханих пристрастей, правильний тон розмови з людьми, утвердження тих начал, які виявляються конструктивними. Зв'язок журналістики зі способом життя народу і особистістю, соціальними факторами, що діють у суспільстві, став, можливо, найприкметнішою тенденцією у діяльності сучасних ЗМІ. Принагідно зауважимо, що ця проблема стала об'єктом вивчення не одного покоління і теоретиків, і практиків, про що частково йшлося у попередніх розділах. Мова — це будівельний матеріал журналістики. А тому правомірно говорити про вплив соціальних факторів не лише на розвиток мови, а в цілому на журналістику. Соціальні фактори, що впливають на функціонування і розвиток ЗМІ, наука поділяє на такі групи:
6: Соціальні фактори ідеологічного змісту (ідеологія, мовна політика, ідеологічне осмислення мовних одиниць і т. д.)
310 Система національної преси На газетне мовлення впливають усі фактори, хоч сила їх дії неоднакова. Одним із найпоширеніших факторів свідомого впливу на мову, зокрема газетну, є, як справедливо вважають деякі дослідники, штучне збільшення частоти вживання тих чи інших слів, які перетворюються у своєрідні слова-ключі. Але, мабуть, недостатньо вважати, що такі слова завжди відображають найпоширеніші явища чи реалії. Спостереження за мовою газети дають підстави говорити про те, що мовні одиниці різних рівнів дуже часто вживалися як фантоми, тобто на позначення явищ неіснуючих, разом з тим деякі явища просто не мали назви, їх обминали. Відсутність політичного плюралізму негативно позначилася на інтерпретації складних і далеко не одномірних явищ суспільного життя і природи. Перебуваючи під сильним впливом мовної політики, насаджуваної державою, сфера комунікації відтворювала виражальні засоби публіцистики, які ряд філософів трактують як результат «соціолінгвістичного експерименту». Характерною рисою «но-вомови», яка з'явилася внаслідок дії такого експерименту, вони вважають словесний фетишизм, який слабо виявляється в будь-якій мові, але в умовах соціолінгвістичного експерименту перетворюється у вид божевілля: одне спустошене слово-заклинання поспішає замінити інше, доки, від частого вживання, воно не перестане розрізнятись оком і вухом, і для обслуговування іншої містичної сутності не потрібно буде нової порожньої форми. Отже, перед сучасною журналістикою з усією гостротою постала проблема: відповідальність за слово. Поставимо просте запитання: яким має бути публіцист наших днів? При цьому матимемо на увазі тих, хто працює в усіх засобах масової інформації (газетах, журналах, на радіо, телебаченні), тих, хто формує громадську думку, виховує у людей соціальне (наукове) мислення, політичну культуру. Публіцистика — оголена думка під високою напругою, а публіцист не має шкіри, всі болі і тривоги світу влучають йому просто в серце. І це не високі слова. Демократизація вимагає від журналістів докорінного перегляду якості всієї масово-інформаційної діяльності. Процес оновлення всього громадського життя, якісно новий тип демократії вимагають утвердження дискусійного начала. 1 преса має стати виразником плюралізму думок, що здійснюється на основі загальнолюдських цінностей, принципів, ідеалів і етики. Жодне друковане чи мовлене слово не повинно з'явитися у 311 Теорія журналістики світ, як кажуть, всує. Часи, коли порожня балаканина, дрібні теми, базікання подекуди почували себе вільно, минули безповоротно. Зростають творчі вимоги до журналістів. їх професійна культура вимагає подолання некомпетентності, шаблонних підходів, сірості, відсутності почуття нового. Важливо утверджувати високу моральність при веденні дискусій, яка має заперечувати проголошення істин в останній інстанції, дискредитацію і приниження будь-якої сторони. Наголосимо ще на одній тенденції сучасної журналістики — це сплав науки і публіцистики. Помітне прагнення журналістів всебічно осмислити пройдений шлях, дати точну оцінку нинішнього стану справ, довести до свідомості кожної людини всю новизну і складність завдань, пробудити потребу до їх творчого вирішення. У серйозному аналізі нових проблем, у свіжості думки і слова вбачається шлях до вдосконалення всієї діяльності ЗМІ. Одна з особливостей преси, зокрема публіцистичних матеріалів, полягає в тому, що вона виражає дух епохи. Ось тут і треба, щоб матеріали поєднували в собі аналітичну глибину, ґрунтовну оснащеність фактами, яскравість і дохідливість стилю, містили максимум науковості та популярності. Зараз, коли значно зріс рівень читачів, потреба в глибокій науковій і публіцистичній розробці питань, осягненні фундаментальних, загальнолюдських цінностей в умовах становлення громадянського суспільства без перебільшення величезна. Співдружність учених і публіцистів сприятиме підготовці яскравих матеріалів, що відбивають сучасні реалії, допоможе через такий потужний канал, як преса, виробляти орієнтири і конкретні рекомендації для практики. Публіцистика це теж наука, і вона має свої принципи: науковість, достовірність, образність. Журналістське слово у контексті вимог демократизації і оновлення суспільства — це не заклик до суцільного позитиву. Але ж діалектика вчить нас бачити світ у всій його сукупності, складності і протиріччях, прагнути до ідеалу і правди. Повторимо за класиками: доки не буде правди — нічого не буде. Не забути б нам сьогодні: для чого народжується людина, чому великі прагнули до гармонії у цьому світі, чому вони так підносили гуманістичні цінності, чому вони були такими терпеливими, далекоглядними, а отже, мудрими. 312 Система національної преси Резюме Життя постійно вносить зміни у розвиток і вдосконалення системи З МІ. Ще вчора ми говорили про традиційність поняття цієї системи як взаємообумовлену, зі своєю координацією і субординацією, сукупність видань і програм, інформаційних агентств і центрів, а також служб, засобів доставки та інших організацій, що забезпечують їх функціонування. А сьогодні вже мова йде про залежність структурних відносин, про конкуренцію в межах системи, боротьбу за виживання окремих її елементів в умовах бурхливого розвитку техніки. Основні тенденції розвитку сучасної журналістики ми розглядаємо у нерозривному зв'язку із основними суспільними закономірностями перехідного періоду, новими економічними, соціальними та політичними умовами діяльності ЗМІ. Серед основних тенденцій, насамперед, виділяються такі: творчий пошук; ЗМІ і демократизація; взаємодія соціальних факторів і журналістики. ЛІТЕРАТУРА Акопов А. И. Методика типологического исследования периодических изданий. — Иркутск, 1985. Акопов А. И. Средства массовой информации. — М,, 1987. Багиров Э. Г. Основы телевизионной журналистики. — М., 1987. Бебик В. М., Сидоренко О. І. Засоби масової інформації посткомуністичної України. — К., 1996. Вартанов Г. Короткий довідник газетного працівника. — К., 1989. Взаимодействие средств массовой информации, народа и институтов власти в процессе демократизации. — Минск, 1991. Вилъчек В. Под знаком телевидения. — М., 1987. Журналістика в умовах гласності. — К., 1991. Засоби масової інформації: поняттєвий апарат / За ред. A3. Москаленка. — К., 1997. Засоби масової інформації. Українське законодавство. — К., 1995. Защита чести и достоинства. — М., 1997. Зернецька О. В. Нові засоби масової комунікації. — К., 1993. Инчикина И. Д. Союз книги, журнала и газеты. — М., 1988. — Вып. 5. Королько В. Основи паблік рилейшнз. — К., 1997. Копиленко О. Л. Влада інформації. — К., 1991. Матеріали IX з'їзду Спілки журналістів України//Журналіст України. - 1997. - №5. 313 Теорія журналістики Масова комунікація: Підручник/За ред. А. 3. Москаленка. - К., 1997. Мас медіа України. — К., 1995. Москаленко А. 3. Вступ до журналістики: Підручник. — К., 1997. Москаленко А. 3. Комунікативна політологія. - К., 1997. Миронченко В. Я. Інформаційне радіомовлення України. — К., 1996. Роль мас медіа у плюралістичному суспільстві. — К., 1996. Сучасна українська журналістика. - К.., 1997. Теплюк В. М. Журналист меняет профессию. — Владивосток, 1990. Телерадіожурналістика. — Львів, 1997. Типологическое развитие журналистики. — Ростов/на Д., 1993. Типология местной прессы. — Ростов/на Д., 1991. Украинский медиа-бюллетень. — К., 1996—1997. Україна: Засоби масової інформації. — К., 1993. Україна: Інформація і свобода слова. — К., 1997. Українська журналістика: вчора, сьогодні, завтра. — К., 1996. Хто є хто в українських мас медіа. — К., 1997. Черняков Б. И. Фотография в изобразительной журналистике. — К., 1996. Шостак М. И. Еженедельник как тип издания. — М., 1986. Питання для обговорення
висновки Поляризація політичних поглядів у сучасному суспільстві віддзеркалилася й у журналістиці, спровокувала духовне і моральне розмежування носіїв інформації. Таке становище викликає до життя взаємозвинувачування в продажності, в ідеологічному і суто людському лицемірстві. Ми читаємо зараз (та й читали багато років) про продажну журналістику взагалі і про продажні окремі видання, не кажучи вже про продажність окремих журналістів. Мова, ясна річ, до недавнього часу йшла про журналістику буржуазну. І здавалося, що лише наша, радянська журналістика є дійсно народною, тобто об'єктивною, чесною, діючою на користь суспільству. Було б неправдою стверджувати зараз, ніби сьогоднішнє покоління журналістів не сприймало цей пропагандистський штамп. Але ж не меншою неправдою було б і ствердження того, що всі вони дійсно не відали, що творили, насаджуючи ті ж самі ідеологічні штампи, про які йдеться. Про це, до речі, свідчить те, яку позицію' зайняли деякі журналісти та й численні партійні, і особливо комсомольські видання посттоталітарного періоду. Вдумливий читач, напевно, звернув увагу на еволюцію оцінок політичних, державних діячів, перш за все представників депутатського корпусу, щодо діяльності засобів масової інформації: від безмежної захопленості їх «революційністю» до ледве стримуваної роздратованості, коли йдеться про видання, чия радикальна завзятість нагадує того дивака, якого примусили Богу молитися, а він і лоба розбив. «Богом» демократизації стала гласність, і вона, як і передбачалося, зірвала з наших очей ідеологічні шори. Але ж у розумінні багатьох керівників ЗМІ гласність так і залишилася тим самим пропагандистським вивертом, що дозволяє їм задовольняти чи то особисті амбіції, чи групову користь. Тобто численні засоби Теорія журналістики інформації відверто намагаються (й подекуди досягають своєї мети) нав'язати суспільній свідомості такі оцінки, такий умонастрій, які за своїм «тембром» ближчі до анархії, ніж до демократії. Це стосується, до речі, і створювання відповідної атмосфери навколо засобів масової інформації, які, мовляв, не зможуть виконати свою функцію трибуни народу, якщо будуть підкорятися державним інтересам. Ці побоювання зрозумілі, адже у нас є досить багатий досвід безумовного підкорення преси єдиному «хазяїну». Але не слід забувати й інше: на зміну колишній ідеологічній несвободі неминуче насунулася несвобода економічна. А це означає, що шляхи виходу журналістики з кризи перебувають поза саме журналістикою — вони в сфері політики та економіки. Щодо теорії журналістики, ясна річ — вона зараз потребує нетрадиційного осмислення протиріч практики, новітніх ціннісних орієнтирів. Тут доцільно зауважити: суспільство не може стати кращим, більш людяним і гуманним без демократії, яка має звеличити людину. Суспільство змінилося, воно вже не може й не буде жити за застарілими схемами та настановами, воно стало принципово іншим, як іншою стала і державність. Отже, державність і є тим самим лакмусовим папірцем, за яким перевіряється «якість» видання і, якщо хочете, моральна якість окремого журналіста. Ліва фраза, якою б лагідною вона не була за формою, ліва фраза, яка дає можливість зірвати оплески, але замішана на теоретичному невігластві, неосвіченості оберталася, як ми знаємо, величезними людськими втратами, трагедіями народів. Ми підкреслюємо це з єдиною метою: нагадати, що сьогодні, як і завжди, боротьба йде не за «свободу» преси, а за її завоювання — хто володіє засобами масової інформації, той володіє реальною владою. Особливо це наочно видно у період виборів до парламенту, в тому числі і в Україні. Наприклад, підготовка до парламентських виборів у 1998 р. була позначена тим, що конструктивізм, виваженість, об'єктивність у багатьох публікаціях підмінювалися горами компромату, голослівних звинувачень, конфронтаційних дописів, політичною заангажованістю. Одночасно лише незначна частина ЗМІ, висвітлюючи передвиборну тематику в усіх її аспектах, у своїх матеріалах закликала не розпалювати ворожнечу і розбрат у суспільстві, не загострювати стосунки між гілками влади. 316 Висновки Отже, «політика — преса — влада» — це те, що повинно підтримувати державність, а не тягнути її у безодню анархії і розбрату. Масові інформаційні процеси не можна розглядати поза контекстом суспільно-політичної ситуації, без урахування «середовища оточення», поза історичним часом та історичним простором. Журналістика переживає, як і вся країна, «смутні» часи переоцінки цінностей. І до історичного досвіду журналістики слід ставитись з особливою тактовністю. Бо ж руйнувати «до основанья» — це, здається, єдине, що притаманне, на жаль, і сьогодні багатьом найбільш радикальним реформаторам від журналістики. Так, руйнувати є багато чого. Але ж не забудьмо: на руїнах проростає хіба що бур'ян. Розмірковуючи над сьогоденням, ми мусимо співставляти його з днем вчорашнім. Наскільки непрості часи переживають сьогодні наша держава, наша державність, настільки ж складні вони для журналістики взагалі і для журналіста зокрема. Ми живемо в період глобальної переоцінки цінностей, болісних пошуків відповідей на найскладніші питання нашого буття. І тому дуже важливо майбутнім журналістам глибоко усвідомити, що при всій привабливості для молоді ідеї безперечного відкидання «застарілого» досвіду, який найпростіше оголосити «догматичним», все ж таки його кращі досягнення треба всіляко використовувати у практичній роботі сьогодення, у ці, сказати б, «мутаційні» часи. Коли йдеться про взаємовідносини політики, преси і влади, ми повинні пам'ятати: влада не втручається у справи засобів масової інформації, не нав'язує свої позиції та оцінки, а лише допомагає їм в інформуванні суспільства; засоби масової інформації як носії політичної інформації та інститут, зацікавлений в розквіті держави, допомагають владі творити політику, а політикам — підтримувати державність як головний гарант прав і свобод особистості і громадянина. Перші кроки робити завжди важко. Наша українська журналістика їх уже зробила. В останні роки відбулися певні зміни щодо |