мовознавство селиванова. Удк8Г42ббк81
 Скачать 9.73 Mb.
|
|
2. Нейролінгвістичне програмування: становлення та принципи Мовленнєвий вплив на позасвідомі механізми людської психіки є предметом нейролінгвістичного програмування (НЛП) - міжгалузевого напряму дослідження оптимізації комунікативних процесів і комунікативного впливу, об’єктом якого є поведінкові механізми особистості, котрі на підставі певних когнітивних стратегій, моделей, умінь і навичок реалізують позитивні програми ефективного проведення дискурсу й керування ним. НЛП створювалося під впливом ідей Нью-ейдж (руху в науці, що характеризувався зростанням значення індивідуального 235 емпіричного сприйняття світу в духовних пошуках, тобто увагою до медитації, психотренінгу, містичних ритуалів) і віри в потенціал людини. НЛП орієнтоване насамперед на людину, до якої ставляться з повагою, прагнучи домогтися зворотного зв’язку, що сприяє усвідомленню нею своєї проблеми та її розв’язанню. Головною сферою застосування НЛП вважають психотерапію, однак його техніки використовують і в інших сферах, приміром: у реклам ній справі, бізнесі, менеджменті, особистому та корпоративному консультуванні, РЯ-технологіях, професійній комунікації, політиці, юриспруденції, освіті тощо. У Росії, в Пермі, у 90-ті р. р. було створено лабораторію сугестивної лінгвістики, завданнями якої стали суміжні проблеми психолінгвістики і психотерапії, зокрема, й гіпнозу. Сьогодні успішно працює Російський Центр НЛП, що пропонує спеціальні курси, тренінги для бізнесменів. Подібні центри виникають і в Україні. Г. Почепцов (мол) вважає, що НЛП і подібні сугестивні техніки є важливими для паблік-рілейшнз і прикладного аспекту теорії мовної комунікації, оскільки вони спроможні формувати набагато ефективніші стратегії впливу. Не всі дослідники поділяють його думку, кваліфікуючи НЛП як непрофесійну психотерапевтичну технологію, психологічну моду, примху, наукову секту. НЛП звинувачують у суперечливості, псевдонауковості, неетичності практикування, відсутності контролю за дотриманням екології в межах соціальної етики. За словами української дослідниці в цій галузі Т. К овалевської, еф ективність НЛП підтвердж ена величезною кількістю навчальних центрів, орієнтованих на вивчення й застосування відповідних методику найрізноманітніших галузях комунікації. Науковці розглядають НЛП як синтез теорії комунікації та психотерапії, який орієнтує методи психоаналізу на жорстко окреслене комунікативне підґрунтя. Р. Ділтс наголошує, що базою НЛП є нейрологія, психофізіологія, лінгвістика, кібернетика та теорія комунікації. Засновниками методики НЛП вважають американських учених: програміста й лінгвіста Дж. Ґриндера, психолога Р. Бендлера, який на той час був ще студентом університету Санта-Круза, штат Каліфорнія, а також одного з фундаторів кібернетики, антрополога та лінгвіста Г. Бейтсона. Дж. Ґриндер і Р. Бендлер дослідили та класифікували лекції відомих психотерапевтів, вилучили мовленнєві одиниці, невербальні елементи й сигнатури і у 1973 р. відкрили код ефективного спілкування» як більш-менш доступний набір навичок і технік вербальної та невербальної комунікації. Витоками НЛП стали практична діяльність (аналіз і коригування деструктивних психічних станів пацієнтів) психотерапевтів М. Ериксона, В. Сатир геш тальтпсихолога, фундатора гештальттерапії Ф. Перлза, наукові розробки біхевіористів. Р. Бендлер і Дж. Ґриндер проаналізували роботу цих психотерапевтів шляхом спостереження за мовними зразками, вибором слів, жестами, поставою, рухами очей і застосували це у вигляді загальних моделей міжособистісного впливу. Дослідники проводили семінари з НЛП, результати яких відображені у книзі «Із жабу принци», найбільш популярної сьогодні. У 80-ті р. р. Дж. Ґриндер і Дж. Делозьє у відповідь на критику створили так званий «новий код НЛП під впливом ідей Г. Бейтсона і книг К. Кастанеди. Ознаками нового коду є більший ступінь довіри до безсвідомих ресурсів, підвищення ролі занурення у трансовий стан, схожий зі станом танцю чи активної гри; застосування ігор Нового коду тощо. У цьому коді, названому високопродуктивним, задіяно обидві півкулі головного мозку, всі репрезентативні системи, а ритмічний компонент гри потребує сильної концентрації на ній клієнта. Філософським підґрунтям НЛП є постулат нетотожності об’єктивного світу його суб’єктивній моделі, тобто епістемою НЛП є суб’єктивний емпіризм. Техніки НЛП ґрунтуються на особистому досвіді та спостереженнях, а не на результатах, отриманих шляхом перевірки якоїсь загальної теорії. Об’єктивна реальність не може стати відомою жодній людині інакше, ніж шляхом її сприйняття і формування на підставі цього власного суб’єктивного досвіду. Фундатори НЛП вважають, що суб’єктивна реальність визначає переконання, сприйняття та поведінку, тому можна здійснювати зміни поведінки, трансформувати переконання й лікувати травми шляхом зміни суб’єктивної реальності. 237 НЛП ґрунтується на таких принципах) розбіжності інтерпретації однієї події різними людьми та трансформації реальності когнітивними здібностями людини, звідси випливає залежність ефективності дій людини від багатства сенсової амплітуди її знань (принцип А. Коржибського карта - не територія», витоками якого слід уважати ноематичний спосіб репрезентації дійсності Е. Гуссерля, тобто сприйнятий світ не є адекватним об’єктивно існуючому світові, тому НЛП працюють не з реальністю, аз її картою в свідомості людини); 2) наявності в людини всіх необхідних ресурсів, які становлять складну функціональну систему, для успішності мовленнєвих і немовленнєвих дій за умови гнучкості цієї системи та врахування впливу інших систем (людський організм, соціум і планета формують екологію комплексних систем і підсистем, які взаємно впливають одна на одну, тому перш, ніж втручатися в організм людини треба зібрати якомога більше інформації про взаємодію та дію різних чинників впливу на людину, яка має вірити в те, що в неї є все необхідне для успішності змін); 3) потреби вибору серед цих ресурсів найбільш оптимальних і постійного коригування їх залежно від завдань, які треба розв’язати, а також ситуації, місця й часу) взаємної зумовленості внутрішньої та зовнішньої поведінки людини, гармонійне застосування яких у поєднанні вербальних і невербальних дій визначає успішність комунікації; 5) можливості навчання й набуття досвіду будь-якою людиною за моделлю дій іншої людини у вирішенні поставлених завдань принцип аналогії в розгляді проблеми клієнта); 6) спроможності досягти мети за умови її поділу на частини й розгляду способів її досягнення; 7) запобігання поразкам у мовленнєвих діях, яке передбачає внутрішню акцентуацію певних когнітивних стратегій і має різні механізми (наприклад, використання зворотного зв’язку, коли неефективна комунікація є цінною інформацією для дальших дій; рефреймінгу як переформулювання шляхом пошуку антонімів й асоціацій, що прив’язані до предиката, психологічне значення якого має бути зміненим; якоріння, субмодальності і т. ін.); 238 8) спрям ування на отрим ання адекватної реакц ії співрозм овника (дом інантою ком унікації є сам е реакція сугестента (об’єкта впливу), а не намір сугестора (суб’єкта впливу)), на якісний стан рапортуй підтримку довірчих відносин між терапевтом і клієнтом у їхній комунікативній взаємодії; 9) позитивність будь-якого усвідомленого чи неусвідомленого наміру людини, тому, на думку прихильників НЛП, допомога лю дині у зміні небаж аної поведінки має ґрунтуватися на знаходженні нових позитивних альтернатив) спротив клієнта діям сугестора є повідомленням про те, що обрано неправильний напрям роботи; 11) сугестор мусить орієнтуватися на індивідуальність і суб’єктивні проблеми клієнта, які той сам сприймає чи може сприйняти. Наведені принципи названі пресупозиціями НЛП, оскільки вони є набором аксіом передзнання, які полегшують досягнення бажаних ефектів від застосування НЛП. На тренінгах НЛП навчають спостерігати тонкі вербальні й невербальні сигнали та формувати поведінкову гнучкість. НЛП застосовує закони сприйняття людиною мовлення; навички поєднання паравербальних і вербальних засобів м овленнєвого впливу (B .A .G .E .L .-m odel, запропонована Р. Ділтсом); уміння побудови непрямих мовленнєвих актів, розпізнавання пресупозицій; знання особливостей позасвідомих ресурсів психіки, інтуїтивного у сприйнятті дійсності (Мілтон- модель уміння структурувати внутрішні поведінкові стратегії (ROLE-model як поєднання чотирьох факторів: Representational system, Orientation, Links, Effect) тощо. НЛП розраховує свої рекомендації на різні типи людей (візуапів, аудіалів, кінестиків, логіків) і пропонує словники ключових слів для кожного типу. Технології НЛП дають змогу поліпшити відносини між людьми, перейти до позитивного світосприйняття, підвищити рівень самооцінки, набути навичок переконання, подолати наслідки колишніх негативних переживань, зосередитися на досягненні мети, керувати своїми відчуттями, позбутися небажаних звичок, повірити у свої сили, творчо розв’язувати поставлені завдання і т. ін. 239 3. Техніки нейролінгвістичного програмування У НЛП застосовують різноманітні техніки, описані у вигляді моделей. Етапами НЛП як процесу є, по-перше, збір інформації про поточний стан клієнта й бажаний для нього стан, яка протягом впливу уточнюється. Подруге, встановлення рапорту - стану людини у процесі комунікативної або психотерапевтичної взаєм одії, зумовленого підсвідомою довірою , глибинним порозумінням комунікантів або лікаря й пацієнта (сугестора й сугестента під час застосуванні НЛП). Стан рапорту виникає внаслідок взаємного уподібнення сугестора й сугестента. Рапорт є одним з основних механізмів НЛП. Установлення рапорту передбачає три операційні ланки: приєднання (досягнення синхронності дихання, погляду, міміки, голосу, рухів тіла, манери мовлення комунікантів); закріплення (вилучення й відображення характерних жестів, міміки, ключових слів партнера по комунікації); ведення (реконструкцію внутрішньої програми співрозмовника відповідно до загальної мети комунікації; установлення емпатичних і впливових елементів). Стан рапорту досягається на свідомому й на позасвідомому рівні, коли сугестор приєднується до репрезентативних систем клієнта і відтворює їх у своїй вербальній чи невербальній поведінці. Репрезентативна система є способом представлення й осмислення досвіду взаємодії з навколишнім світом. Вона може мати візуальний, аудіальний, кінестичний, одоративний і смаковий характер. Сугестор мовби розділяє із сугестентом його переживання й усвідомлення дійсності. Однією з найбільш поширених технік НЛП є Мілтон-модель, яку використовують для утворення трансових станів у гіпнотичній і психотерапевтичній комунікації на підставі оптим ізації сугестивно маркованих елементів мовлення з оберненою метою - приєднання й доступу до неусвідомлюваних (підсвідомих) ресурсів іншої людини. Мілтон-модель розроблена Дж. Ґриндером і Р. Бендлером на підставі праць і концепції, зокрема гіпнотичної мови, терапевтичних метафор американського психіатра і гіпнотерапевта Мілтона Ериксона, який дійшов висновку щодо актуальності безсвідомих ресурсів психіки й інтуїтивних 240 механізмів людини у сприйнятті дійсності. Розробленню Мілтон- моделі посприяв і Г. Бейтсон, який познайомив Дж. Ґриндера і Р. Бендітера з М. Ериксоном. Дослідники розділяли ідею відносно того, що увага свідомості звичайно обмежена, і тим самим намагалися задіяти ресурси підсвідомого шляхом застосування метафор й інших гіпнотичних патернів. М. Ериксон вваж ав, що глибинні кореляції образно- міфологічного й сенсорного типів мислення можуть бути переведеними як ірраціональні у вербальну площину. Це посприяло розробленню методик гіпнотичної комунікації (недирективного гіпнозу), в основу яких покладено часто неусвідомлювані специфічні мовні й невербальні ресурси. Окреслені методики є набором інструкцій по перевірці мовленнєвих актів клієнта з метою вияву його дійсного психічного стану, тих конфліктів, які його турбують, а також із метою з ’ясування стратегій зміни такого становища. Мілтон-модель стала підходом до здійснення змін, що ґрунтувався на синтаксичних елементах мови сугестента, які надавали інформацію про його модель світу. Тим самим лінгвістичною базою Мілтон-моделі була кваліфікація мови як фільтра, який спотворює досвід чи принаймні струкіурує його. Етапами Мілтон-моделі є наскрізна синхронна ритмічність (паравербальне взаємне налаштування співрозмовників, воно може бути перехресним, наприклад, ритм мовлення і качання ногою, калібровка (з ’ясування стану сугестента за невербальними сигналами) і наполегливе повторення (персевірація); приєднання до реальності співрозмовника як переконання в істинності дій сугестора шляхом вербальної предикації; спрямування уваги людини всередину себе і зосередження на незначній кількості стимулів (стан даунтайму як стан трансу) із метою усунення чинника свідомості. У межах останнього етапу найбільш вагомими є явище семантичної дифузності, утворення ритмомелодійної континуальності мовлення за рахунок певних семантико- стилістичних засобів, що відкривають доступ до підсвідомого. Засобам и усунення чинника свідом ості є складней багаторівневе мовлення; узагальнені та багатозначні звороти мовлення; квантори-узагальнення (завж ди, всюди, все це); модальні оператори необхідності, можливості {можу, не можу, 241 мусить, повинен, зобов’язаний, необхідно)-, безособові речення Добре, що...; Корисно пам’ятати, що...)-, неспецифічні лексеми (пароніми, омофони, дієслова із широким дистрибутивним обсягом без вербальної дистрибуції, наприклад, я хочу, щоб ти вчив; ви можете, я знаю двозначність (наприклад, Вбивства селян можуть бути небезпечні)-, оксиморони; каламбури; парадокси; синтаксична неправильність (пропуски слів); вставні слова й речення; особливі типи зв’язку (причини й наслідку, складні речення з підрядним часу, умови і т. ін.); руйнація установок через несподіваність відповідей; трю ізми; питання й відповіді, спрям овані на привертання уваги; риторичні питання; протиставлення; іронія; натяки; словесна еквілібристика і т. ін. Окреслені засоби зосереджують увагу пацієнта на пошуку значень і ро зв ’язанн і двозначностей, парадоксів тощо. Неспроможність свідомо пояснити абсурдне, безглузде або незрозуміле сприяє витісненню свідомих процесів підсвідомою діяльністю. М. Ериксон уважав, що для гіпнотичної комунікації головним є реакція співрозм овника, що ілю струє рівень ефективності впливу сугестора. Протилежною Мілтон-моделі є метамодель Н Л П - модель мови, що визначає ті лінгвістичні зразки, які роблять неясним зміст комунікації, і з’ясовує конкретні питання з метою прояснити чи взяти під сумнів неточності мови для відновлення їхнього зв’язку із сенсорним досвідом і глибинною структурою. Метамодель представлена в книзі Структура магії» Р. Бендлера і Дж. Ґриндера. Значний вплив на її створення мала концепція трансформаційного аналізу американських лінгвістів 3. Харриса і Н. Хомського. Перетворення глибинної структури досвіду людини на поверхневі структури мовлення зумовлюють зміни цього досвіду: усунення, викривлення й узагальнення. Однією з технік НЛП є реф рей м ін г - зм іна фрейму, переміщення певного образу чи переживання до нового фрейму на підставі трансформацій сенсової актуальності певних подій і розмежування наміру й поведінки. Термін уведений у 1982 р. Дж. Ґриндером і Р. Бендлером. Рефреймінг ґрунтується на невідповідності контексту як ситуативної рамки повідомлення та комунікативної поведінки: зміст будь-якої події залежить від того до якої рамки його поміщено, тобто, змінюючи рамку, ви змінюєте і зміст. Рефреймінг є механізмом, що дає змогу утворити нову психологічну рамку навколо змісту переживання чи ситуації, розширити їхнє сприйняття, оцінити можливості уникнення чи усунення небажаних наслідків, виходу із ситуації. Наприклад, позбавлення від немотивованих страхів здійснюється шляхом відокремлення їх від мотивованої реакції страху при небезпеці, який має бути в нормальної людини. Сугестор пропонує таке розділення клієнтові разом із пошуком шляхів досягнення мети. А. Баранов зазначає, що, за словами прихильників НЛП, рефреймінг допомагає навіть у таких випадках, коли небажана поведінка вже зумовлена органічними змінами. Виокремлюють два типи рефреймінгу: контекстний і змістовий. Перший змінює контекстуальну рамку події, гіпотетично переносить її до іншої ситуації (приміром, в анекдоті), другий трансформує змістове наповнення події (у політичному м овленні). Рефрейм інг застосовують у рекламній справі, іміджелогії, РН-технологіях тощо. Г. Почепцов пов’язує його із технікою позиціювання в іміджелогії як моделювання об’єкта (товару, особи політика) у найвигіднішому світлі через гіперболізацію певних ознак. Однією з найважливіших опозицій у НЛП є конгруентність / інконгруентність. Вона позначає стан комуніканта в певній ситуації спілкування, що характеризується повним узгодженням / неузгодженням його вербальної й невербальної поведінки. Дослідники в галузі НЛП вважають, що пріоритетна роль у комунікативній діяльності належить невербальній поведінці, адже вона детермінована здебільшого несвідомими процесами, не настільки свідомо контрольована і представляє справжнє ставлення адресанта до свого повідомлення. На конгруентності ґрунтується довіра співрозмовників, достовірність переданої інформації. Інконгруентність, навпаки, викликає у співрозмовника недовіру, сумніви в щирості, збентеження, розгубленість, прагнення уникнути спілкування. Фізіологічна природа конгруентності / інконгруентності полягає в гармонії / дисгармонії роботи правої й лівої півкуль головного мозку, які відповідають за вербальну й моторну програми. На цьому принципі ґрунтується й застосування поліграфа (детектора неправди), що фіксує невідповідність / 243 відповідність фізіологічних показників дихання, електричної активності шкіри, тиску судин. У НЛП застосовується техніка |