мовознавство селиванова. Удк8Г42ббк81
 Скачать 9.73 Mb.
|
|
Крім тебе, Петре, всі ми тут зібрались такі, що ніколи в житті не літали, — оглянув своїх побратимів Демид. — Той глухий, тойкривий, той ребер недолічується, куди нам до літання... Люди що не літали,— це ж диво для тебе, Петре, га- Серед тих, що пішки ходять, теж люди різні є і безкрилі й крилаті. - Це правда. Всі ми, піхота, війни скуштували, - підтвердив Демид не зовсім улад і знову допитував: - Розкажи хоч, які ми є звідтіля, з висоти? Чи хоч видно нас Чи як комахи? Як кузьки які- небудь повзаємо по землі? (О. Гончар, Тронка). - Мої предки якраз пили каву, -похмуро промовив Отава. - Той що з того Я професор і син професора, а мій батько теж був сином професора ще царського, а той теж був сином професора, і так без кінця. — Вони були професорами вже тоді, коли щей професорських звань не було на світі? - делікатно поцікавився лікар, - Очевидно, - сказав Отава- Не бачу підстав для роздратування,- знизав плечима інженер, — по-моєму, тут все о ’кей. Інтелігенція — це звучить гордо. Я десь недавно навіть читав, що інтелігенція - слово не іноземне, а російське. — Років через п ’ятдесят знайдуться охочі привласнити й слово джаз або ще щось, - засміявся Отава. - Дивуватися не треба П. Загребельний, Диво). Треба бігти, - сказав Сивоок, - і якомога швидше. Щоб не наспіли вони нас у темнощах. - А чине однаково? - не зрозумів його наміру Лучук. — Якщо буде досвіток, то ти можеш їх стрілами половину поцілити. А в темнощах - тільки що? Посвистиш услід? (ГІ. Загребельний, Диво. Наведіть приклади негативної та позитивної ввічливості. Охарактеризуйте маркери ввічливості. 227 ТЕМА 7. МОВЛЕННЄВИЙ ВПЛИВ ЯК РЕЗУЛЬТАТ КОМУНІКАТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ 1. Мовленнєвий вплив. Проблеми теорії мовленнєвого впливу. 2. Нейролінгвістичне програмування: становлення та принципи. 3. Техніки нейролінгвістичного програмування. і . Мовленнєвий вплив. Проблеми теорії мовленнєвого впливу У зв’язку з розвитком іміджелогії, PR-технологій, рекламної справи, теорії аргументації, теорії мовної демагогії й політичної лінгвістики сьогодні особливої актуальності набула проблема мовленнєвого впливу. Мовленнєвий вплив має широку і вузьку дефініцію. У широкому розумінні його ототожнюють із будь-якою комунікативною діяльністю, оскільки комунікація завжди є вмотивованим і цілеспрямованим процесом. У вузькому розумінні мовленнєвий вплив є мовленнєвою дією адресанта, керованою цільовою установкою мовленнєвого спілкування і спрямованою на зміну поведінки, психологічних станів, мислення адресата, оцінки ним певного явища і т. ін. Така дефініція зумовлена диференціацією типів спілкування на звичайну бесіду (ordinary conversation) і персуазивний дискурс (persuasive discourse). Цю позицію обстоює американська дослідниця дискурсу Р. Лакофф. Вона зауважує, що попри неможливість чітко розмежувати наведені типи спілкування, все ж у багатьох комунікативних актах чітко та яскраво простежується функція впливу на співрозмовника. 228 Російський лінгвіст Й. Стернін розглядає мовленнєвий вплив як об’єкт окремої науки про ефективність спілкування, яка має теоретичну частину і прикладну - практику навчання ефективному спілкуванню. Таку галузь дослідник назвав теорією мовленнєвого впливу. Концепція Й. Стерніна грунтується на широкому розумінні мовленнєвого впливу як ефективного спілкування в аспекті його цілеспрямованості та мотиваційної зумовленості. Однак будь-яка комунікація має певні мотиви, мовні й немовні цілі та стратегії, тому наука про ефективність спілкування практично тотожна напряму комунікативної лінгвістики, який вивчає кооперативну комунікативну взаємодію. Згідно з концепцією Й. Стерніна, ефективність спілкування є досягненням мовцем власних цілей і збереженням балансу відношень зі співрозмовником (тобто досягненням комунікативної рівноваги). Проте досягнення власної мети адресантом часто призводить до конфліктних ситуацій або зумовлює приниження статусу обличчя співрозмовника, тому, на нашу думку, варто розрізняти іллокутивну й кооперативну ефективність: перша характеризується досягненням власної мети мовцем безвідносно до встановлення балансу, а друга сприяє комунікативній кооперації, можливо, і шляхом лише часткового досягнення мети адресанта і його суттєвих «іллокутивних» поступок. Отже, попри деклароване дослідником широке поле досліджень комунікативного впливу, таке визначення еф ективності перетворю є сферу вивчення комунікативного впливу на нецікаву та звужену ділянку в розмаїтті комунікативних ситуацій. Суперечливою є також теза про поєднання в ефективності двох результатів: досягнення мети мовцем і комунікативної рівноваги зі співрозмовником. У теорії мовленнєвого впливу дискусійним є питання щодо односуб'єкт пост і чи двосуб'сит ност і впливу у процесі комунікативної взаємодії. Р. Лакофф обмежує персуазивні дискурси лише впливовою іллокутивною силою мовця, який регулює діяльність свого партнера. На її думку, тільки нерівноправний дискурс є персуазивним, тобто спробу впливу здійснює лише один комунікант. Така позиція є жорстко опозитивною концепції м овленнєвого впливу Й. С терніна. Твердж ення щодо односпрям ованості впливу Р. Лакофф поділяю ть чимало 229 дослідників дискурсу через неможливість поєднати цілі мовця з рівновагою комунікативного аюу. Приміром, російська лінгвістка О. Іссерс цілком слушно зауважує, що феномен мовленнєвого впливу пов’язаний у першу чергу з цільовою установкою мовця - суб’єкта мовленнєвого впливу, який є регулятором діяльності свого співрозмовника (не лише фізичної, ай інтелектуальної). Прихильники протилежної концепції розглядають мовленнєвий вплив як взаємодію комунікантів на підставі ідентифікації їхніх моделей світу та взаємного коригування структур свідомості К. Бурк, Ч. Ларсен, А. Баранов, Р. Блакар, Д. Зарефські та ін.). Концепція ідентифікації запропонована К. Бурком і виходить із феноменологічних постулатів. Згідно з нею мовець і адресант уподібнюють свої моделі реальності шляхом використання мовного коду, оскільки в процесах комунікації реальність не присутня, і ми отримуємо її на підставі мовних знаків, які й виконують функцію взаємної модифікації ідей, цінностей комунікантів. Така позиція дещо подібна до розгляду впливу в умовах комунікативної рівноваги Й. Стерніна. У ряді робіт наведені компромісні концепції, у яких диференційовано два типи м овленнєвого впливу: перший використовую ть у сфері координативних відношень, другий - у відношеннях субординації. Координативний мовленнєвий вплив здійснюють за умови регуляції суб’єктом впливу на вільну у своїх вчинках і думках людину, яка керується власними погребами. Однак, на нашу думку, такий компроміс не може вирішити проблему подібна позиція в цілому надає перевагу односуб’єктності впливу, адресата впливу кваліфікують як пасивного, хоч і вільного спостерігача за намірами суб’єкта, між тим як вплив, позбавлений об’єкта, не можна зреалізувати як вплив. Тому в науковій літературі наявні висновки щодо відсутності принципових відмінностей між субординативним і координативним мовленнєвим впливом. Суперечливим також є розгляд питання відносно усвідомленої чи неусвідомленої (підсвідомої) природи мовленнєвого впливу. Р. Лакофф вважає спроби одного комун і канта вплинути на іншого цілком свідомими. Обстоюючи обо в’язковість свідомого планування впливу, дослідники навіть виокремили особливий тип мовця, орієнтованого на мовленнєве підкорення адресатів і контроль за планом впливу, назвавши його «маккіавелістом». Натомість К. Келлерман наголошує, що попри стратегічність будь- якої комунікації, вона здійснюється автоматично, без усвідомлення стратегії. Така позиція, на наш погляд, є дивною, адже стратегія завж ди є усвідомленим й осм исленим планом дій, неусвідомленими є мотиви мовлення. Подвійність природи мовленнєвого впливу як усвідомленої (інтенційної) й неусвідомленої (неінтенційної) дії на адресата обстоює російський дослідник В. Карасик, який вважає головними засобами свідомого мовленнєвого впливу авторитет, зокрема, забезпечений більш високим владним статусом маніпуляцію, аргументацію, фізичну та психічну силу. Зазначмо, що ще Аристотель розглядав два важелі впливу на аудиторію: логічні доводи й емоційне навіювання. Якщо переконання застосовує апеляцію до свідомості, то навіювання ґрунтується на емоціях і підсвідомому: перше потребує від адресата психологічної та мисленнєвої напруги, друге здійснюється спонтанно, без особливих зусиль. М овленнєвий вплив на підставі підсвідомого, позараціонального може використовувати зовнішні ситуативні механізми прогнозованого моделювання текстів, що є одним із завдань нейролінгвістичного програмування. О. Іссерс, поділяючи концепцію подвійності природи впливу, однак зауважує, що всі способи інтенційного впливу можуть бути застосовані і при неінтенційному мовленнєвому впливі, коли мовець не усвідомлює (або остаточно не усвідомлює) мету мовленнєвих дій і способи її досягнення, але має мотив або установку. Як здається, навіть за умови контролю людини за здійсненням плану мовленнєвого впливу, вона задіює й підсвідомі механізми. Натомість, усвідомлення / неусвідомлення впливу його об’єктом начебто не викликає заперечень. Й. Стернін за цим параметром відокремлює мовленнєвий вплив, який здійснюється з метою переконати людину свідомо прийняти точку зору співрозмовника, свідомо прийняти рішення про якусь дію»; від маніпулювання як впливу на людину з метою спонукати її зробити щось неусвідомлено або всупереч його власному бажанню, думці, наміру. На наш погляд, по-перше, наведене розуміння мовленнєвого 231 впливу суперечить обстою ваній дослідником д еф ін іц ії мовленнєвого впливу, подруге, свідома чи несвідома реакція об’єкта впливу не усуває самого впливу, незалежно від того, чи є він впливом або маніпулюванням. Р. Чалдіні у книзі «Психологія впливу» виокремлює шість принципів психологічного впливу на масову свідомість за допомогою підсвідомого: послідовності, взаємного обміну, соціального доказу, авторитету, доброзичливості та дефіциту. Учення про вербальний вплив на підсвідомість звичайно пов’язують з ім’ям Дж. Вайкері - фундатора теорії «25 кадру. Такий вплив почасти зумовлений тим , що лю дина може усвідомлено сприймати лише обмежену можливостями порогів сприйняття інформацію, решта її надходить до психічних структур неусвідомлено. Неоднозначною в теорії мовленнєвого впливу є типологія й диференціація способів впливу. Вчені або обмежують його одним типом (приміром, дослідник прагматики тексту Р. Вате пов’язує його лише зі зміною психічного стану адресата, або виокремлюють такі типи впливу: зміну у свідомості та зміну в поведінці; соціальний вплив, волевиявлення, пояснення, інформування, оцінний та емоційний вплив. За перлокутивною реакцією розрізнюють зміну ставлення до якогось об’єкта; формування спільного емоційного настрою перебудову категорійної структури індивідуальної свідомості, уведення до неї нових категорій. Лінгвісти розглядають типи мовленнєвого впливу під кутом зору класифікації мовленнєвих актів за іллокутивною силою (приміром, доведення, переконання, вмовляння, вселяння, наказ, прохання, спонукання), однак з наведеної таксономії видно, що основою класифікації є не спосіб впливу на партнера, а тип мовленнєвих дій в аспекті іллокуції. Як здається, типологізація мовленнєвого впливу залишається практично не розробленою проблемою цього напряму теорії мовної комунікації. Важливим доробком теорії м овленнєвого впливу є виокремлення його чинників. Л. М урзін розглядає як найпотужнішу впливову систему природну мову, у межах якої практично всі компоненти є потенційно сугестивними. Дослідники вважають, що весь загал впливових ефектів має правопівкульну орієнтацію, що передбачає домінування емоціогенних структур і механізмів. Значну роль у мовленнєвому впливі відіграє 232 паравербаліка спілкування, її конгруентність із вербальними засобами. Й. Стернін виділяє 14 чинників мовленнєвого впливу: зовнішність, дотримання комунікативної норми, встановлення контакту зі співрозмовником, погляд, фізичну поведінку під час мовлення, стиль спілкування, розміщення у просторі, зміст, мовне оформлення, обсяг повідомлення, розташування елементів змісту, час, кількість учасників, адресата. Отже, впливовий потенціал мають учасники спілкування, паравербаліка комунікативної взаємодій різноманітні ознаки мовного повідомлення, зокрема, його сугестивні властивості. У сучасному суспільстві теорія мовленнєвого впливу є нагально потрібною для вдосконалення навичок міжособистісного й ділового спілкування, для педагогічної сфери та виховання, для еф ективної реклам им асової комунікації, ефективного менеджменту та політичного впливу. Щоправда, деякі дослідники звужують теорію мовленнєвого впливу до рівня лише соціально орієнтованого спілкування, яке передбачає зміну в соціально- психологічній чи соціальній структурі суспільства або стимуляцію прямих соціальних дій шляхом впливу на психіку членів даної соціальної групи або суспільства в цілому (О. Леонтьєв). До сфер м овленнєвого впливу д ослідни к відносить лиш е масову комунікацію, форми пропаганди із завданням соціально- психологічного впливу, рекламу тощо. Якщо розуміти комунікативний вплив у вузькому значенні, якого надає йому О. Леонтьєв, то теорія комунікативного впливу обмеж ується дослідж енням и лиш е інституційних сфер спішування, які становлять лише частину, хоч і значну, ситуацій мовленнєвого впливу. На нашу думку, більш реалістичною є позиція А. Баранова, який зауважує, що об’єктом теорії впливу є когнітивні, психологічні, соціальні, мовні й інші механізми, що дають змогу впливати на свідомість, на процес прийняття людиною тих чи інших рішень. З огляду на це теорія впливу є міждисциплінарною галуззю, складовою якої є теорія мовленнєвого впливу, інтегрована на підставі низки проблем до теорії мовної комунікації. Оскільки теорію мовленнєвого впливу застосовують у практичній діяльності людини, її можна кваліфікувати і як напрям прикладної лінгвістики. Й. Стернін розглядає три частини теорії мовленнєвого впливу: риторику, спрямовану на мовленнєвий вплив у публічному 233 мовленні; мовленнєвий вплив у міжособистісному спілкуванні та в умовах масової комунікації (у рекламі, паблік рілейшнз, ЗМІ). Дослідження мовленнєвого впливу бере свій початок із часів давньогрецьких риторик. Навчання ораторському мистецтву передбачало певні різновиди мовленнєвого впливу на слухачів, однак риторичним аспектом він не обмежувався. Одним із перших питання про вплив мови на сприйняття дійсності поставив Ф. Бекону Новому Органоні». У СРСР уже у 20-30-ті р. р. XX ст. у межах психології проблематика мовленнєвого впливу розглядалася в наукових працях М. Рубакіна, якого вважають класиком цього напряму, Я. Ш аф іра, СВ альдгарда, С. Бернш тейна, JI. Якубінського й ін. Як зазначає О. Леонтьєв, із середини х р. р. дослідження мовленнєвого впливу через зрозумілі причини не проводили й не публікували; їхнє відродження припадає лишена 60-80-ті р. р. XX ст, головним чином, вивчення мовленнєвого впливу здійснювали в межах психолінгвістики (праці Т. Дрідзе, О. Леонтьєва, Є. Ножина, О. Негневицької, JI. Сахарного, Ю. Сорокіна, Б. Бгажнокова, Є. Тарасова й ін.). На Заході головний масив теоретичних й експериментальних досліджень соціально орієнтованого мовленнєвого впливу з’явився у 40-60-ті р. р. Ці дослідження пов’язані з такими гучними іменами, як Г. Лассвел, П. Лазарсфельд, Б. Берельсон, Д. Кац, Дж. Клеппер, Л. Ховленд, Дж. Олпорт, І. Кац й ін. Повернення до проблем впливу у спілкуванні було зумовлене формуванням прагматичних концепцій мовлення, загальної теорії комунікації, психолінгвістики, лінгвістичної теорії аргументації, дискурсологіїтощо. Потреба в таких дослідженнях була визначена глобалізацією світу, розширенням сфер спілкування людей, переглядом загальної концепції людини в суспільстві, пов’язаним із демократизацією та своєрідним поєднанням персоніфікації людини як особистості в соціумі, культурі з деперсоніфікацією під впливом домінанти дискурсу, панівної ідеології й боротьби дискурсів. У США у 1980 р. Президент Американського лінгвістичного товариства Д. Болінджер у книзі «Мова: заряджена зброя» звернувся до лексичних механізмів впливу, що сприяло активізації досліджень із цієї проблематики. Роком раніше Р. Блакар висунув плідну ідею щодо використання мови задля впливу на сприйняття світу співрозмовником. Дослідник підкреслював, що будь-яке 234 нейтральне використання мови передбачає вплив на сприйняття світу і спосіб його структуризації. Мовленнєвий вплив він розумів як здійснення влади і вважав цю ідею одночасно несподіваною й багатообіцяючою. Дослідник розглядав різновиди «інструментів влади» суб’єкта мовленнєвого впливу. Це вибір слів і висловів, які вказують на ставлення до предмета чи явища; створення нових слів і сполук, зумовлене потребою перейменування з метою переоцінки суспільних норм, цінностей, ідеології (наприклад, «новояз» роману Дж. Оруелла), лексична та контекстуальна синонімія як варіативне представлення дійсності, подій (наприклад, агресія проти Іраку й останні події в Іраку), метафорика й експресивність, просодичні та фонетичні засоби, способи організації тексту, мовні стереотипи тощо. Одним із мовних засобів переоцінки свідомістю реалій є граматична будова речення (наприклад, Т. ван Дейк розглядає відмінність інтерпретації речень: Поліція вбиває демонстранта і Демонстрант убитий поліцією). Імпліцитними засобами впливу є пресупозиції, підтекст, фонові знання, глибинні «свердловини», що ґрунтуються на прецедентних феноменах, архетипах і символах тощо. Увага до мовленнєвого впливу в аспекті прагнення влади й отрим ання її стала визначальною у критичному дискурс-аналізі й політичній лін гвісти ц і. П ерспективним щодо дослідж ення засобів мовленнєвого впливу є застосування наукового потенціалу лінгвістики неправди, теорій мовної демагогії та мовленнєвих маніпуляцій. |