185_kucinko_profesi Професійний довідник учителя літератури. Видавнича група "Основа"
 Скачать 1.9 Mb.
|
|
Розвиток самостійності учнів під час виконання домашнього завдання Принцип від сприйняття емоційного забарвлення слова до сприйняття події та героя, які покладено в основу твору, відкриває можливість для роботи над умінням учнів вчитуватися в текст та, проникаючись його емоційний настроєм, визначати межі епізоду, виокремлювати події й установлювати їх послідовність, виявляти авторські оцінки зображуваного, розкривати значення подій для змалювання літературного героя. Для досягнення цієї мети передбачають такі домашні завдання: робота над ілюстрацією та виразним читанням фрагмента з улюбленого твору; визначення події та її прямої авторської оцінки; складання плану подій життя героя; складання оповідання (творче навчальне завдання). Кожне з них має випереджальний характер, тобто сприяє не тільки закріпленню чи розвитку вміння самостійно використову- вати той чи інший прийом роботи з художнім текстом, а й готує учнів до активної участі в його аналізі наступного уроку. Кожне із завдань є комплексним, тобто спрямованим на формування в учнів декількох читацьких умінь. Прикладом ускладнення на домашніх завданнях одного типу може бути самостійне формулювання запитань до тексту твору, що вивчається. Виявлення моральних проблем, які постають перед героями, — ускладнений варіант завдання. Під час колективної роботи, основою якої є записи, зроблені учнями вдома, виробляється зразок виконання завдання. Ще один тип домашніх завдань — самостійне формулювання запитань (що постійно ускладнюються) до тексту: самостійна постановка учнями запитань до тексту до аналізу твору; виявлення та формулювання у вигляді запитань проблем мо- рального вибору, що постають перед героєм; формулювання запитань, які всебічно розкривають одну із мо- ральних проблем твору. 212 Розділ 3. урок як основна форма організації навчання літератури 3.17 узагальнення, систематизація, контроль і корекція знань учнів Завдання уроку узагальнення та систематизації знань поля- гає в упорядкуванні та систематизації опанованих знань учнів, які можуть мати характер емпіричних узагальнень і виражатись у класифікації відповідних понять, процесів та фактів. Урок цього типу передбачає розвиток від засвоєння й узагальнення окремих фактів до формування в учнів понять, їх категорій і систем, а від них — до опанування складнішої системи знань, основою чого є повторення раніше вивченого матеріалу. Одним із важливих методів узагальнення і систематизації є самостійна робота учнів із художнім текстом, підручником, літературно-критичними статтями на уроці. При цьому можна за- стосовувати різні прийоми роботи з текстом: читання та складан- ня планів, тез, конспекту, порівняння художніх образів, учинків, явищ, процесів, різних історичних епох. Робота з підручником може пов’язуватися зі складанням таблиць, схем, написанням не- великих творчих робіт і розглядом ілюстрацій. Завдання для порівняння і співставлення, для встановлення причинно-наслідкових зв’язків дають із метою уточнити окремі факти і події допомогти учням отримати чіткі уявлення про ха- рактер, внутрішній світ і зовнішність, моральні якості та вплив зовнішніх чинників на дії літературних героїв. Опрацювання по- нять із теорії літератури сприяють глибшому розумінню та опану- ванню учнями понять жанрів, родів, видів літератури, їх харак- терних особливостей, розуміння своєрідності художнього слова. Для систематизації та узагальнення виділяють ключові питан- ня відповідного курсу (теми). Увага звертається на знаходження та розкриття в уже вивченому матеріалі закономірностей, логічно- наслідкових зв’язків, глибокої сутності процесів та явищ; на пере- хід від окремих до більш широких узагальнень. Систематизація передбачає певну форму відображення окремих фактів у певній системі взаємозв’язків — схему, узагальнювальну таблицю, твор- чу роботу тощо. Контроль і корекція знань, умінь та навичок здійснюється на кожному уроці. На початку вивчення нового матеріалу перевіряються опорні знання про уявлення і поняття, щоб уточнити та поглибити їх із 213 узагальнення, систематизація, контроль і корекція знань учнів метою підготовки учнів до засвоєння нових знань. Основна функ- ція такої перевірки — актуалізація знань і способів виконання дій, необхідних для підвищення ефективності навчально-виховного процесу. Під час вивчення теми перевірку здійснюють, щоб визначити рі- вень знань учнів та ефективність процесу їх опанування, а також відповідно корегувати діяльність школярів і способи управління цією діяльністю. Основна функція такої перевірки — навчально- корегувальна. Після вивчення учнями частини відповідного матеріалу переві- ряється рівень опанування. Тут основною функцією перевірки є контрольно-випереджальна. Після вивчення учнями теми вчитель комплексно перевіряє знан- ня, уміння та навички учнів, набуті протягом певного періоду. Перевірку рівня опанування знань, сформованості вмінь та на- вичок забезпечують методи контролю і самоконтролю. Метод усного контролю (опитування) є найпоширенішим у шкіль- ній практиці. Учні вчаться логічно мислити, висловлювати й аргу- ментувати думки грамотно, образно, емоційно, набувають досвіду обстоювати власну точку зору. Завдання бувають основними, до- датковими й допоміжними; опитування — індивідуальними, фрон- тальними та комбінованими. Метод письмового контролю. Суть цього методу полягає в пи- сьмовій перевірці знань, умінь та навичок. Визначаючи обсяг письмової контрольної роботи, потрібно урахувати необхідний для виконання час: залежно від її призначення — від 15 до 45 хв; письмові роботи можна виконувати і як домашні завдання. Контрольну письмову роботу перевіряє вчитель, за її резуль- татами він аналізує якість знань, умінь і навичок класу загалом й окремих учнів і вживає заходів для усунення помилок та недолі- ків. Після кожної контрольної роботи обов’язково слід проводити її аналіз із метою подальшої корекції набутих знань. Метод тестового контролю передбачає відповідь учня на тестові завдання за допомогою розставляння цифр чи літер, підкреслення потрібних відповідей, уставляння пропущених слів, знаходження помилок тощо. Метод графічного контролю — відповідь учня у вигляді скла- деної ним узагальненої наочної моделі, яка відображає певні вза- ємо зв’язки в об’єкті, що вивчається, або їх сукупності; це можуть бути схеми, малюнки, таблиці тощо. Метод програмованого контролю — висування до всіх учнів стандартних вимог, що забезпечується використанням однакових 214 Розділ 3. урок як основна форма організації навчання літератури за кількістю і складністю контрольних завдань чи запитань. При цьому аналіз відповіді, виведення та фіксація оцінки можуть здій- снюватись за допомогою індивідуальних автоматизованих засобів (наявність у школі комп’ютерного класу дає змогу механізувати процес перевірки й оцінювання). Метод практичної перевірки придатний під час вивчення тем, що передбачають опанування системи практичних умінь і нави- чок (наприклад, визначення віршового розміру, аналіз художньо- го твору за схемою тощо). Метод самоконтролю полягає в усвідомленому регулюванні учнем своєї діяльності задля забезпечення таких її результатів, які б відповідали поставленим цілям, вимогам, нормам, прави- лам, зразкам. Метод самооцінювання — критичне ставлення учня до своїх здібностей і можливостей та об’єктивне оцінювання досягнутих успіхів. Самоконтроль та самооцінювання можна застосовувати до тієї частини знань, умінь та навичок, рівень опанування яких можуть легко визначити самі учні (визначень, відомостей з теорії літера- тури, факти біографій, характеристики епох, віршів тощо). Для організації самоконтролю знань учнів ознайомлюють із нормами та критеріями оцінювання знань, звертаючи увагу на те, що помилки можуть бути більш істотними та менш істотними з огляду на мету контролю. Контроль та оцінювання мають бути систематичними, усебіч- ними, об’єктивними, диференційованими, різнобічними, наочно відкритими, гуманними, ураховувати психологічні та вікові осо- бливості тощо [75, с. 91]. Види контрольних робіт зі знання фактичного матеріалу Тест; відповіді на запитання; контрольний літературний диктант; анкета головного героя; комбінована контрольна робота тощо. Види контрольних робіт із розвитку зв’язного мовлення Складання оповідання (казки) за прислів’ям; добір прислів’їв, крилатих виразів, фразеологізмів, що вира- жають головну ідею твору; уведення власних описів в інтер’єр, портрет, пейзаж у вже іс- нуючому творі; усний переказ оповідання, епізоду твору; 215 узагальнення, систематизація, контроль і корекція знань учнів твір-характеристика персонажа; написання асоціативного етюду, викликаного певним худож- нім образом; написання вітального слова на честь літературного героя, авто- ра тощо; твір-опис за картиною; складання тез літературно-критичної статті (параграфа під- ручника); підготовка проекту (з можливим використанням мультимедій- них технологій) — індивідуального чи колективного — з ме- тою представлення життєвого і творчого шляху, естетичних уподобань письменника тощо; письмові контрольні твори (домашні та класні); складання анкети головного героя, цитатних характеристик, конспекту, рецензії, анотації; написання реферату; ідейно-художній аналіз поетичного чи прозового твору; написання листа автору улюбленої книжки; інсценізація твору (конкурс на найкращу інсценізацію уривка твору тощо). Нерозривність освітніх і виховних задач у викладанні літе- ратури дозволяє прослідкувати знання історико-літературного й теоретико-літературного характеру, рівень ідейної, моральної та естетичної вихованості школярів під час аналізу письмових та усних висловлювань учнів, пов’язаних із ідейно-моральною про- блематикою літературних творів та аналізом художнього тексту. Перевірку знань, умінь і навичок із літератури здійснюють за такими напрямами: 1) формування умінь і навичок читання художнього тексту (про- зового та поетичного, з книги та напам’ять). Техніка читання містить такі показники: правильність вимови та інтонації, ви- разність читання, які є показником осмисленості й глибини естетичного сприйняття тексту, що читається); 2) виявлення розуміння ідейно-художньої своєрідності твору, рів- ня застосування елементарних навичок аналізу художнього тек- сту, знань теоретико-літературного характеру, необхідних для осмислення основних закономірностей та аналізу художнього твору (герой, сюжет, композиція тощо). Основні вимоги до вмінь і навичок учнів зазначено у навчальних програмах з літератури; 3) формування вмінь і навичок усного та писемного мовлення, процесу його розвитку й збагачення на всіх етапах вивчення літературного твору. 216 Розділ 3. урок як основна форма організації навчання літератури 3.18 форми навчального процесу на факультативних заняттях із літератури Факультативні заняття мають суто освітнє спрямування, пе- редбачають систему знань, визначених навчальною програмою. На факультативах використовують: деякі форми позакласної роботи — елементи гри та змаган- ня, вікторини, виставки, літературні композиції, інша, більш вільніша в порівнянні з уроком обстановка занять; форми навчального процесу — бесіди, лекції, практичні занят- тя та семінари [47, с. 17–23]. Передбачаються також групові завдання, що містять різно- манітну літературознавчу, виконавчу, бібліографічну, оформлю- вальну й організаційну діяльність (літературна композиція та ви- ставка) тощо [107, с. 147]. До групової роботи на факультативних заняттях належить та- кож виконання нечисельними колективами учнів довготривалих дослідницьких завдань, які неможна виконати на основі однієї- двох узагальнювальних робіт: вони потребують добору відомостей із численних джерел. За груповими завданнями проводять під- готовку літературних композицій, огляди поточної літератури та періодики, виставки, вікторини, літературні бюлетені тощо, ви- конують проекти, які потім демонструють на факультативних та класних заняттях, шкільних вечорах тощо. 217 Роль літературного та драматичного гуртків під час вивчення літератури 3.19 Роль літературного та драматичного гуртків під час вивчення літератури Шкільні літературні гуртки мають задовольняти зростаючий інтерес учнівської молоді до літератури. Різновиди літературних гуртків: виразного читання, фольклор- ний, літературний салон, літературно-творчий, літературно-му- зичний, літературно-драматичний, літературно-краєзнавчий, син- тетичний (комбінований) літературний тощо. У роботі гуртка мо- жуть брати участь учні різних класів (наприклад, 5–6-х або 7–8-х тощо). Зміст гурткових занять, їх мета і форми мають відповідати віковим особливостям учнів. Літературний салон сприяє підвищенню інтересу учнів до ви- вчення літератури та розвитку мовної та мовленнєвої компетенції учнів на основі літературних творів. На засідання літературного салону доцільно обирати твори, об’єднані єдиною тематикою. Літературно-драматичний гурток спрямований на реалізацію двох напрямів активізації інтересу учнів: залучення глядацького досвіду до процесу естетичного оціню- вання літературного твору; організація власної сценічно-ігрової діяльності дітей у контек- сті читання літературного матеріалу. Сценічна діяльність учнів здатна не тільки урізноманітнити й пожвавити інтелектуальну роботу над літературним образом, під- креслити художньо-виражальні засоби, використані автором твору, а й наблизити школярів до ціннісно-виховної суті художнього образу. Для забезпечення успішної читацької діяльності виокремлю- ють такі уміння: пов’язані з внутрішніми психічними процесами, що відбувають- ся під час сприйняття художнього тексту (народження естетич- них почуттів, активізація творчої уяви та образного мислення); розуміти мову художньої літератури, співвідносити змістові та структурні компоненти художнього твору. Синтетичний (комбінований) літературний гурток є найпошире- нішим у сучасних школах. Форми і методи його занять є такими: голосне читання твору, художня розповідь і читання уривків, обго- ворення прочитаних книжок, складання заміток для стінівок, ано- тацій та рецензій на прочитані книги, доповідей та рефератів учнів, бесіди вчителя, обговорення власних учнівських творів, літературні монтажі, конкурси, виготовлення різних наочних посібників тощо. 218 Розділ 3. урок як основна форма організації навчання літератури 3.20 проектна діяльність під час вивчення літератури Проектування — це особливий тип інтелектуальної діяльності, характерною особливістю якої є перспективна орієнтація, до- слідження, що має практичне спрямування. Робота над проектом — це практика особистісно орієнтованого навчання, у ході якого враховується вільний вибір та особисті ін- тереси конкретного учня. Навчальне проектування орієнтоване на самостійну роботу (індивідуальну, парну або групову) і передбачає використання педагогом сукупності навчальних технологій. Навчальне проектування не є принципово новою технологі- єю — метод проектів, або «метод проблем», виник у 20-ті роки XX ст. у США. Дж. Дьюї та В. Кілпатрік є розробниками ідеї ак- тивізації доцільної діяльності учня у співвідношенні з його особи- стим інтересом. Ця ідея набула поширення в Бельгії, Ізраїлі, Іта- лії, Німеччині, Нідерландах, Фінляндії завдяки раціональному поєднанню теоретичних знань із їх практичним застосуванням. В остаточному підсумку проектування стало інтегрованим компо- нентом розробленої і структурованої системи освіти. Сутність методу проектів — заперечення необхідності стандар- тизованої освіти та зведення навчання до заснованого на інтересах дітей практицизму. Паралельно розробкам американських педагогів метод про- ектів привернув увагу російських педагогів на початку XX ст. 1905 року під керівництвом педагога С. Шацького група вчителів намагалася активно запроваджувати проектні методи у практику викладання, ідеї проектування використовували близько чверті століття. 1931 року постановою ЦК ВКП(б) метод проектів було заборонено. Відтоді й у Росії, і в Україні більше не було серйозних спроб відродити метод в освітянській практиці, через що зараз ви- користовують лише окремі елементи технології. Проект (лат. proectus — кинутий уперед) — у сучасному розу- мінні — намір, який буде здійснено в майбутньому. Інколи поняття «проектування» та «дослідження» ототожню- ють, однак слід пам’ятати, що дослідження виявляє те, що вже іс- нує, проектна діяльність спрямована на створення нового продукту. 219 проектна діяльність під час вивчення літератури Проект — сукупність певних дій, документів, текстів для ство- рення реального об’єкта, предмета, створення різного роду тео- ретичного чи практичного продукту. Успішна організація проектування як особливого типу інте- лектуальної діяльності можлива за таких умов: наявності освітньої проблеми, достатньо складної та актуаль- ної, щоб задовольнити навчальні запити і життєві потреби учнів; дослідницького характеру пошуку розв’язання проблеми, ви- сунення та перевірки гіпотез, обґрунтування висновків; емоційної забарвленості навчального процесу, створення ситу- ації успіху (зацікавленості, подиву, бажання дослідити постав- лене питання); активізації психічної діяльності учнів (мислення, уваги, пам’яті, мовлення, рівня вольової активності); структурування діяльності відповідно до класичних стадій проектування; моделювання умов для виявлення учнями навчальної проблеми; самодіяльного характеру творчої активності учнів; практичного та теоретичного значення результату і готовності до застосування цього результату; широкого використання на уроках парної та групової форм ор- ганізації навчальної діяльності учнів; гуманізаціі взаємодії вчителя й учня, міжособистісне спіл- кування; підтримання атмосфери відвертості, довіри, поваги один до одного, створення соціально-педагогічних умов для са- моствердження кожної дитини в учнівському колективі; стимулювання учнів до висунення альтернативних припу- щень; підбиття підсумків проектної діяльності, щоб учні усвідомили свої успіхи та недоліки. Метод проектів є особливо продуктивним тому, що в ньому мо- жуть бути реалізовані одразу декілька сучасних підходів: особи- стісно орієнтований, комунікативно-діяльнісний тощо; важливою особливістю методу є те, що він орієнтований на перехід від авто- ритарного стилю навчання до демократичного. Проектна техноло- гія дає можливість учителеві застосувати розмаїття інтерактивних вправ і змінити роль авторитарного транслятора готових ідей на натхненника інтелектуального й творчого потенціалу учня. Май- бутнє за системою навчання учень — технологія — учитель, за |