95 вопросов по политекономии. Закон вартості зміст та функції

• Название: Закон вартості зміст та функції
• Анкор: 95 вопросов по политекономии.doc
• Дата: 08.06.2018
• Размер: 0.88 Mb.
• Имя файла: 95 вопросов по политекономии.doc
• Тип: Закон; #20099
• страница: 10 из 14

У ринковій економіці ціни класифікують за різними критеріями:

1) залежно від розмірів купівлі-продажу товарів:

а) біржові ціни (ціни на товари, що реалізуються у порядку біржової торгівлі);

б) внутрішньофірмові трансфертні ціни (застосовуються при обміні товарами і послугами у межах міжнародних монополій);

в) роздрібні ціни (ціни для населення у магазинах тощо);

г) ціни виробництва (оптові ціни)

2) ціни за способом формування:

а) конкурентні (ціни, що формуються в умовах вільної конкуренції, тобто під впливом співвідношення попиту і пропозиції);

б) монопольні ціни (ціни, що формуються в умовах відсутності вільної конкренції, як правило, встановлюються монополістами на рівні, вищому, ніж ціни виробництва);

в) регульовані ціни (ціни, що регулюються державою)

3) ціни залежно від території їхньої дії:

а) поясні ціни (існують в межах однієї країни; обумовлені істотними відмінностями у видатках на виробництво продукції, а також на її транспортування до місця споживання);

б) національні ціни (встановлюються кожною країною залежно від структури виробництва; наприклад, в Італії, де вирощуються цитрусові, ціни на них значно нижчі, ніж в Україні, де це імпортна продукція);

в) світові ціни (це експортна ціна світових постачальниківтовару та імпортна ціна в країнах його ввезення)

4) ціни різного призначення:

а) пільгові ціни (встановлюють для стимулювання продажу окремих товарів);

б) ціни пропозиції /вихідні, базисні/ (ціни, встановлені для товарів без знижки, заздалегідь зазначені продавцем);

в) прейскурантні ціни (ціни на промислову, с/г продукцію і послуги, що фіксуються в спеціальних довідниках-прейскурантах).

Функції цін:

• 
  облікова - за її допомогою виражаються в єдиній грошовій формі різноманітні види ресурсів, витрат і результати, а також різні екон. показники, які використовуються у госп д-ті
  
• 
  розподільна - визначає розподіл і перерозподіл вартості суспільного продукту та національного доходу, відшкодування витрат, утворення доходів у галузях, суб'єктів господарювання і певних соціальних груп населення
  
• 
  стимулювальна - полягає в тому, що ринкові ціни сприяють заохоченню тих суб'єктів господарювання, які найбільш раціонально використовують свої виробничі можливості для одержання найкращих кінцевих результатів, застосовують найновіші досягнення техніки і технології, досконаліші форми і методи організації виробництва тощо
  
• 
  регулювальна - полягає в тому, що за допомогою цінової політики держава забезпечує регулювання пропорцій суспільного відтворення передусім між виробництвом, споживанням і нагромадженням, між попитом і пропозицією
  

59. Теорія цін.

Найбільший вклад у цю теорію належить Д. Рікардо, К. Марксу, М. Туган-Барановському та А. Маршаллу.

До них Ф. Кене (представник класичної політекономії) запропонував концепцію витрат в-ва, в якій стверджував, що рівень ціни товару визначається витратами на його в-во. Проте цій концепції властива тавтологія: оскільки величина витрат в-ва залежить від цін на сировину, матеріали, паливо, транспортні послуги та ін., то ціна на кінцеву продукцію пояснюється цінами на окремі елементи затрат. Такий підхід також означає абстрагування від величини вартості дод. продукту. Отже, додатк. продукт (а значить і додаткова вартість) є невід'ємним і важливим елементом ціни.

Тавтологія була притаманна концепції трьох факторів в-ва (Ж.-Б. Сей та Ф. Бастіа). Згідно з концепцією у процесі виробництва беруть участь такі фактори, як праця, земля і капітал, ціною яких є відповідно заробітна плата, рента і прибуток. Ціна факторів, на думку авторів, формує основу вартості, грошовим виразом якої і є ціна. Отже, у концепції трьох факторів виробництва ціни пояснюються цінами.

Д. Рікардо першим виокремив три основні фактори субстанції (тобто основи) вартості: працю, корисність (споживчу вартість) і рідкісність. Перші два фактори відіграють вартісно-утворюючу роль для більшості відтворних товарів (тобто товарів, які постійно виготовляються); третій важливий для невеликої групи товарів, які є невідтворними (шедеври мистецтва, рідкісні книги тощо).

Внеском К. Маркса у розвиток теорії ціни є чітке розмежування вартості і ціни. Вартість, на його думку, визначається суспільно необхідними витратами, є основою ціни, а співвідношення між попитом і пропозицією впливає на відхилення ціни від вартості. Однак у його теорії ціноутворення не проаналізовано вплив на ціни витрат і результатів, тобто суспільно необхідних витрат виробництва і корисності товарів.

Вперше спробу синтезувати ці два фактори ціноутворення у вітчизняній теорії зробив М. Туган-Барановський. Він запровадив у науковий обіг поняття "вартість" (як витрати засобів в-ва і праці) і "трудова вартість" (витрати живої праці), розмежував категорії "вартість" і "цінність". Остання має суб'єктивний (психологічна оцінка корисності товару окремим споживачем) та об'єктивний (оцінка такої корисності з боку суспільства) аспекти. З об'єктивної точки зору цінність виступає як ціна. Тому при правильному розумінні концепції граничної корисності, ціна, на думку вченого, не заперечує теорію трудової вартості.

А. Маршалл першим із західних економістів спробував синтезувати дві теорії. Будучи послідовником Д. Рікардо, він розглядав ринкову ціну як результат взаємодії витрат виробництва (персоніфікатором яких є продавці) та граничної корисності (уособленням якої є споживачі), зіткнення попиту і пропозиції. При цьому А. Маршалл вважав граничну корисність другорядною. Такий підхід відображений у підручнику "Економікс" П. -Е. Самуельсона. Недоліками концепції витрат виробництва є те, що в ній різним факторам виробництва відводиться однакова роль у процесі створення товару, а також ідея А. Маршалла про можливість вимірювання абсолютної сторони суб'єктивної вартості.
60. Позичковий капітал: суть, функції, особливості.

Позичковий капітал – грошовий капітал, який передається у позику і приносить власнику дохід у формі позичкового %.

Функції позичкового капіталу:

• 
  грошове обслуговування промислового капіталу;
  
• 
  участь у в-ві і розподілі прибутку;
  
• 
  акумуляція вільних грошових засобів, запровадження їх в обіг з метою зростання;
  
• 
  використання капіталу-товару з метою отримання прибутку у формі %.
  

Особливості позичкового капіталу:

1) є капіталом-власністю на відміну від капіталу-функції. Властивості бути капіталом-функцією гроші набувають, якщо функціонують у формі промислового чи торгового капіталу. Властивість грошей бути капіталом-власністю полягає лише у їх належності певній особі, яка сама не використовує грошу ні у сферу в-ва, ні у сфері обігу товарів, а надає їх у позику функціонуючим промисл. і торговим підпр.;

2) має властивість бути своєрідним товаром з особливою споживчою вартістю.  Позичковий капітал - це капітал, що реалізує себе як товар. Об’єктом купівлі-продажу є самі гроші, однак не гроші як товар, а гроші як капітал. Гроші, як відомо, за своєю природою не є капіталом. Вони стають капіталом, коли використовуються не як простий посередник обміну, а як гроші задля отримання прибутку, гроші як вартість самозростання. Отже, кредитор передає позичальникові не просто гроші, а гроші як капітал; він передає вартість, що в процесі свого функціонального використання не лише зберігає себе, а й зростає у своїх розмірах - приносить прибуток;

3) володіє специфічною формою відчуження. Особливістю позичкового капіталу, котрий функціонує як товар є те, що на відміну від продажу звичайного товару він надається в позику, тобто відчужується від свого власника лише на певний строк і за умови повернення з позичковим процентом. При кредитній операції позичковий капітал передається: при наданні позики - від кредитора до позичальника, а при її погашенні - від позичальника до кредитора з виплатою позичкового процента;

4) є найбільш фетишистською формою капіталу. Рух позичкового капіталу на поверховий погляд набуває форми Г — Г``, тоді як промисловий капітал проходить три функціональних форми кругообігу — грошову, продуктивну і товарну (Г — Т...В...Т`...Г`). У цьому разі позичковий капітал є найбільш фетишистською формою капіталу, оскільки виникає ілюзія, що гроші самі породжують ще більші гроші. Реальний обіг позичкового капіталу відбувається у двох або трьох функціональних формах: у двох (грошовій і товарній) — якщо кредит надається торговому капіталістові, у трьох — якщо функціонуючому. Поверхова форма позичкового капіталу створює також ілюзію його збігання з грошима. Насправді гроші є лише речовим змістом позичнового капіталу.

61. Позичковий відсоток як форма доходу на грошовий капітал, наданий у позику.

Позичковий відсоток – плата постачальника у богових (кредитних) відносинах за надані в позику гроші чи матер. цінності.

Кількісно позичковий відсоток залежить від 2 величин:

• 
  суми (величини) позичкового капіталу;
  
• 
  ставки відсотка до позиченої суми.
  

Рівень дохідності позичкового капіталу відображає норма позичкового відсотка.

Норма позичкового відсотка – ціна, що сплачується за користування грошима.

На підвищення норми позичкового відсотка впливають:

• 
  інфляція
  
• 
  монополізація кредитної системи та грошових ринків
  
• 
  дефіцит держбюджету
  

Коливання норми відсотка зростають відповідно до періодів проходження різних фаз промислового циклу.

У кредитно-грошовій сфері існують реальна та номінальна відсоткові ставки.

Номінальна ставка – поточна ринкова відсоткова ставка без урахування темпів інфляції.

Реальна ставка – номінальна ставка з урахув. очікуваних темпів інфляції.

62. Форми та види кредиту. Кредитна система в Україні.

Кредит – позика у грошовій або товарній формі на умовах повернення в певний строк з виплатою відсотка.

Види кредиту:

• 
  грошовий – рух переважної частини позичкового фонду країни здійсн. у грош. формі (переважна більшість позик надається і погашається грошима);
  
• 
  товарний – кредитні відносини між продавцем і покупцем виникають у випадку, коли останні одержують товари (послуги) з відсрочкою платежу (комерційний кредит, продаж товарів і послуг населенню в кредит).
  

Форми кредиту:

• 
  комерційний – кредит у формі товарів для перепродажу або матеріалів, наданий з відстрочкою платежу;
  
• 
  банківський – надається без забезпечення товарно-матер. цінностями у тимчасове користування на умовах повернення, строковості та сплати %;
  
• 
  споживчий – надається окремим особам для купівлі споживчих тов. тривалого користування та послуг і повертається в розстрочку, якшо інше не передбачено умовами кредитного договору;
  
• 
  іпотечний – довгострокова позика під заставу нерухомого майна;
  
• 
  державний – грош. відносини, що виникають між державою та юрид. і фіз. особами у зв`язку з мобілізацією тимчасових вільних коштів. Обумовлює використання централізованих фондів фінансових ресурсів держави;
  
• 
  міжнародний – рух позичкового капіталу у сфері міжнар. екон. відносин.
  

Кредитна система представляє собою сукупність кредитних відносин та інститутів, які організовують ці відносини. Вона забезпечує акумуляцію грошових заощаджень і доходів по різним каналам та передачу їх у вигляді позик підприємствам, державі, населенню.

Сучасна кредитна система поділяється на два основні блоки:

1-й блок - Банківська система - сукупність різноманітних видів банків та банківських інститутів. Це головна ланка кредитної системи.

2-й блок - Парабанківська (позабанківська) система. Це спеціалізовані небан-ківські кредитно-фінансові інститути, які останнім часом посідають важливе місце в накопиченні і мобілізації грошового капіталу.

Залежно від впорядкованості банків розрізняють два основних типи побудови банківської системи: перший тип – однорівнева, другий тип - дворівнева.

Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій та функцій. Усі банки, що діють у країні, перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури. Такий принцип побудови банківської системи характерний для країн з командно-адміністративними методами управління і для економічно слаборозвинутих країн.

Дворівнева банківська система характерна для країн з ринковою економікою.

Основні принципи (умови) формування дворівневої банківської системи:

- недопустимість втручання в банківську діяльність третіх осіб;

- можливість вибору обслуговуючого банку клієнтом;

- доступність інформації про діяльність банків;

- рівноправність, свобода в раціональній діяльності;

- розвиток конкуренції в банківській діяльності;

- можливість самостійно налагоджувати і розвивати зовнішньоекономічні зв'язки.

Згідно з положенням Закону України "Про банки і банківську діяльність", банківська система України є дворівневою.

Верхній (перший) рівень посідає емісійний (центральний) банк, з його організаційною структурою.

Нижній (другий) рівень - неемісійні, базові, ділові банки, клієнтами яких є суб`єкти господарювання, організації, установи, населення.

Основним координатором діяльності усіх кредитних інститутів, найважливішим провідником кредитно-грошової політики держави виступає центральний банк. В Україні це Національний банк, діяльність якого регулюється законом "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 року.

Банки другого рівня представленні неемісійними банками: державними, акціонерними, кооперативними, товариствами з обмеженою відповідальністю. Засновниками та учасниками банків другого рівня можуть виступати юридичні та фізичні особи. В основі функціонування неемісійних банків лежить комерційна діяльність, тому в літературі їх називають комерційними банками.


63. Банківська система, зміст, рівні, функції.

Банк – установа, що виконує посередницькі ф-ції при здійсненні платежів між суб`єктами.

Національна банківська система – сукупність різноманітних банківських інститутів.

Відповідно до ЗУ «Про банки і банківську д-ть», вітчизняна банківська система є дворівневою і скл. з Нацбанку Укр. та комерційних банків різних видів і форм власності. В сучасних умовах банківська система має рівні практично в усіх країнах з розвинутою ринковою системою.

Першим рівнем є Нацбанк, який виконує такі ф-ції:

• 
  реалізує грош.-кред. та валютну політику;
  
• 
  здійснює емісію;
  
• 
  управляє валюьтними резервами.
  

Другий рівень – комерційні банки, які виконують такі ф-ції:

• 
  забезпечують кредитні розрахунки;
  
• 
  залучають кошти суб`єктів госп. д-ті та нас.
  

Національний банк (НБ) – центр.банк, єдиний емісійний центр держави, держ. орган грош.-кред. та валютного регулювання, нагляду за комерц.банком.

Кред.-фін. обслуговув. господарюючих суб`єктів здійснюють комерц. банки.

Комерційний банк (КБ) – багатопрофільні кред. установи, що здійснюють банківські операції для підпр., установ і нас. за рахунок грош. коштів.

Основні ф-ції КБ:

• 
  мобілізація тимчасово вільних коштів грош. коштів і перетвор. їх на капітал;
  
• 
  кредитування підпр., держави, нас.;
  
• 
  організація та здійснення розрахунків у нар. госп.;
  
• 
  випуск кредитних засобів обігу;
  
• 
  консультування, надання екон. та фінанс. інформації.
  

Основні ф-ції НБ:

• 
  емісія грошей і організ. їх обігу;
  
• 
  кредитування та ведення рахунків КБ та уряду;
  
• 
  здійснення контролю за д-тю;
  
• 
  зберігання резервного фонду іноземних кредитних установ;
  
• 
  зберігання золотовалютних резервів держави.
  

Залежно від ф-цій і характеру здійснюваних операцій серед комерц. банків виокремлюють:

• 
  інвестиційні банки;
  
• 
  іпотечні банки;
  
• 
  ощадні банки.
  

Ф-ції банків реалізуються в їхніх операціях, які поділяються на пасивні і активні.

Пасивні операції – це залучення банком коштів за рахунок власних і запозичених джерел з метою створення кред. ресурсів. Пасивні операції пов`язані з утворенням банківських ресурсів, у тому числі й шляхом отримання кредитів від інших банків, емісії власних цінних паперів.

Активні операції – це розміщення й використання банком кред. ресурсів з метою отримання прибутку і забезпечення ліквідності.
64. Товарна біржа: суть, функції.

Товарна біржа — це оптовий товарн. ринок, для якого характерні торгівля товарами за стандартами та зразками, що дає можлив. реаліз. не сам товар, а контракт на його поставку; регулярність торгів.; формування цін на основі зіставлення попиту і пропоз.(котирування);свобода вибору контрагента за угодою; стандартизац. контрактів і мінімал. партій поставок.

Економічна сутність біржі полягає в наступному:

• 
  ринок замінних цінностей;
  
• 
  товарна біржа - це організація;
  
• 
  реалізація власної вигоди учасниками біржової торгівлі;
  
• 
  офіційне котирування цін;
  
• 
  специфічний біржовий товар;
  
• 
  страхування цінових та курсових ризиків;
  
• 
  цифровий вираз попиту і пропозиції;
  
• 
  розміщення товарів у просторі й часі;
  
• 
  встановлення об'єктивних цін та курсів, в основному майбутніх.
  

Основні принципидіяльності товарної біржі

1. 
   рівноправності учасників біржових торгів;
   
2. 
   застосування вільних (ринкових) цін;
   
3. 
   публічне проведення біржових торгів.
   

Товарну біржу слід розгл. як ринок ринків. Вел. біржі, на яких концентр. попит і пропоз. товар. світової торгівлі, дають можлив. визнач. місткість ринку і умови конкуренції, обмінятися інформ. Тов. біржа не вдається до комерц. посередництва і не має на меті одержання прибутку.

Переваги товарної біржі:

• 
  контрагенти добровільно вибирають один одного;
  
• 
  ціни формуються під впливом попиту і пропозиції;
  
• 
  торги проводяться за єдиними, встановленими біржею, правилами;
  
• 
  типова форма контрактів спрощує до мінімуму проведення торгів.