Данилевський_Терапевтична стоматолопя. Том 2. М. Ф. Данилевський, А. В. Борисенко
 Скачать 4.43 Mb.
|
|
125 ринову кислоту на піровиноградну). Він також інгібує фермен ти процесів гліколізу в ротовій рідині та зубному нальоті. Про никаючи в глибину твердих тканин, фтор рефлекторно стиму лює утворення пульпою вторинного та прозорого дентину. У 1936 р. І.Г. Лукомський розробив методику флюоризації зубів — оброблення білих і коричневих каріозних плям 75 % фтористою пастою (містила 75 % натрію фториду). Зуби обкла дають ватними валиками, висушують і в каріозні плями інстру ментом (гладилкою, штопфер-гладилкою тощо) втирають фтори сту пасту. Пізніше від цієї методики відмовились, оскільки в емалі під впливом значної концентрації фтору окрім фторапатиту ут ворювався розчинний фторид натрію, який не забезпечував до статньої протикаріозної дії. І.Й. Новік і С.І. Франковська (1958) для лікування почат кового карієсу застосували аплікації та елекрофорез 1 % розчи ну фториду натрію. Поверхню зубів ретельно очищають від зуб ного нальоту (бляшок) екскаватором або за допомогою наконеч ника бормашини спеціальними щіточками та пастами. Зуби ізолюють від слини і на уражену поверхню накладають вату або невелику марлеву серветку, змочену ремінералізивним розчином. Тривалість аплікації — 15 —20 хв, протягом цього часу тампони міняють 3 — 4 рази. Курс лікування складається з 15 — 20 щоден них аплікацій. Більш ефективним методом уведення фтору є електрофорез, який забезпечує проникнення іонів фтору на необ хідну глибину у тверді тканини зубів. За таким методом можна вводити дещо менші концентрації фториду натрію — 0,4 — 0,1 % розчини. У спеціальному кабінеті для фізіотерапевтичних про цедур хворого усаджують у крісло (або на стілець) перед апара том для електрофорезу. Зуби обкладають валиками з вати, вису шують і на них накладають невеликі марлеві серветки, змочені водним розчином фториду натрію. На серветки накладають на півкруглий або дугоподібний активний (негативний) електрод, а пасивний фіксують на передпліччі пацієнта на змоченій ізотоніч ним розчином натрію хлориду прокладці. Тривалість процедури — 10 — 20 хв, курс лікування становить до 10 сеансів. Можливий варіант уведення іонів фтору за допомогою спе ціального апарата методом ритмічної гальванізації. Перевага цієї методики полягає в тому, що під час електропроцедури не вини кає поляризація, яка в разі застосування електрофорезу все ж 126 таки перешкоджає більш глибокому проникненню фтору в тверді тканини. Оптимальна тривалість імпульсів становить 60 мс. Ефект флюоризації у хворих на початковий карієс прояв ляється не відразу. Тільки через деякий час зникає відчуття ос коми від дії хімічних подразників, припиняється збільшення ка ріозного ураження та ущільнюється поверхня плями. У деяких випадках може зникати біла каріозна пляма, проте частіше вона в разі ущільнення поверхні може набути жовтуватого або жовто- коричневого забарвлення, характерного для стаціонарного каріє су. Ураховуючи ці обставини, рекомендують проводити періо дичні огляди пацієнтів із початковим карієсом до визначення ефективності лікування: припинення або ж, навпаки, прогресу вання каріозного процесу. Для подовження дії фтору на тверді тканини зубів були роз роблені лікувальні форми, які забезпечували адгезію препарату до емалі, зокрема це фтористі лаки та гелі. Фторлак — це компо зиція природних смол в'язкої консистенції темно-жовтого кольору, яка містить 1 — 5 % фтору (найчастіше у вигляді натрію фтори ду). Наприклад, досить відомий у практиці фторлак містить 5 % натрію фториду, 40 % ялицевого бальзаму, 10 % шелаку, 12 % хлороформу, 24 % розчин етилового спирту тощо. Випускають різноманітні фтористі лаки — "Fluor Protector", "Duraphat", "Bifluorid 12" ("VOCO") тощо. Зуби ізолюють від слини, вису шують і на ділянку ураження наносять фторлак, який засихає, на поверхні протягом 4 — 5 хв. Після цього пацієнту рекомендують 2 год не вживати їжі, щоб зберегти утворену плівку фторлаку. Вона утримується на поверхні зуба протягом декількох годин, що забезпечує тривалий контакт фтору з емаллю. Аналогічно застосовують фторумісні гелі. Курс ремінералізивної терапії скла дається з 15 — 20 сеансів, які проводять щодня або через день. Для аплікації на білі каріозні плями можна застосовувати 5 % фтористий фосфат-цемент (М.Ф. Данилевський, З.М. Епель- бейм, 1960), який готують додаванням до порошку цинко-фос- фатного цементу 5 % натрію фториду. Зуб ізолюють від ротової рідини, висушують, замішують необхідну кількість цементу і на носять його на каріозну пляму. Аплікація утримується на по верхні зуба протягом декількох годин (або навіть і добу), що забезпечує більш тривале проникнення фториду натрію в емаль. Окрім фториду натрію, ефективним є застосування 4 % роз чину олова фториду (І. Meyers, 1968). Цей метод ґрунтується на 127 властивості іонів олова брати участь у реакції утворення апа титів. Олова фторид знижує енергію на поверхні кристалів апа титів емалі і тим самим стабілізує їх. Унаслідок цього утворюється практично нерозчинна сполука фторапатиту з включенням оло ва. Застосовують також інші сполуки фтору, зокрема фториди цинку, калію, свинцю тощо. Досить ефективними виявились органічні сполуки фтору — амінофториди, які глибше проника ють у товщу емалі та більш тривалий час затримуються на її поверхні. Ці сполуки гальмують утворення зубної бляшки та підвищують стійкість емалі до дії кислот. Для місцевого лікування початкового карієсу широко засто совують препарати кальцію — 10 % розчин кальцію глюконату (хлориду), 5 — 10 % підкислений розчин кальцію фосфату, 2,5 % розчин кальцію гліцерофосфату для аплікацій та електрофорезу (іони кальцію вводять з анода). Курс лікування залежить від вираженості каріозного процесу, кількості уражень тощо і може складатись із 5 — 20 аплікацій або 10—15 процедур електрофо резу. Ефективність ремінералізивної дії препаратів кальцію збільшується в разі їх поєднання з препаратами фосфору. Як ремінералізивний засіб призначають розчин, що містить 11 % кальцію та 22 % фосфору (A. Iraig, I. Iraham, 1975). Також були розроблені кальцій-фосфатумісні гелі, які забезпечують тривалу ремінералізивну дію. Як ремінералізивний засіб можна вико ристовувати рідину, що містить синтетичний гідроксоапатит ( С а / Р = 1,63), 200 ммоль натрію хлориду, 1,89 — 2,9 моль/іонів Р 0 4 , 1 — 3 ммоль кальцію на 1 л розчину. Рекомендують (Т. Л. Тищенко, 1985) застосовувати лак, який складається з ЗО мг кальцію гліцерофосфату на 1 г ціакрину (МК-2). Суміш препаратів ретельно перемішують і накладають на очищену та висушену поверхню білої каріозної плями. Полі меризація лаку настає через ЗО с — 1 хв. Ефективним є поєднане застосування препаратів кальцію і фтору, причому доцільно спершу вводити препарати кальцію та фосфору (5 — 6 аплікацій або сеансів електрофорезу), а потім препарати фтору (5 — 6 процедур). Подібна послідовність прове дення лікувальних процедур викликана тими обставинами, що фтористі сполуки (наприклад, фторапатит), які утворюються в емалі, затримують у ній сполуки кальцію (наприклад, гідроксо апатит). Найчастіше з цією метою призначають 10 % розчин каль цію глюконату та 1 — 2 % розчин натрію фториду. 128 Запропоновані (В.К. Леонтьєв і співавт., 1983) також кислі кальцій-фосфатовмісні гелі в поєднанні з фторумісним гелем (1 % натрію фториду) для аплікацій на вогнища ураження та для чи щення зубів (2 рази на добу протягом місяця). Ефективним у пацієнтів із початковим карієсом є застосу вання ремінералізивних препаратів, що містять комплекс міне ральних речовин, властивий інтактним емалі та дентину зубів. Прикладом такого типу препаратів є "Ремодент", до складу яко го входять 4,35 % кальцію, 1,36 % фосфору, 0,15 % магнію, 0,2 % калію, 16 % натрію, ЗО % хлору, 44 % органічних речовин, 3, 94 % різних мікроелементів (марганець, залізо, мідь тощо). Для аплі кацій на вогнища демінералізації застосовують 3 % розчин ре- моденту. Тривалість процедури — 15 — 20 хв (за цей час тампо ни з розчином "Ремоденту" можна 2 — 3 рази замінити новими), курс лікування — 20 — 30 аплікацій. Ремінералізивну дію справляють і препарати стронцію, зокрема стронцію хлорид. Для аплікацій і втирання в білі каріозні плями застосовують 25 % водний розчин стронцію хлориду та 75 % хло- ристостронцієву пасту. Курс лікування — 20 — 30 аплікацій. Після ефективно проведеного лікування (ремінералізивної терапії) демінералізовані ділянки емалі зменшуються або зника ють зовсім. Можливий перехід карієсу в стаціонарну його фор му: у таких випадках каріозна пляма змінює свій колір із білого на жовтий або коричневий і дещо зменшується. Для визначення ефективності проведеної ремінералізації зуби забарвлюють барв никами (наприклад, 2 % водним розчином метиленового синьо го). У разі відновлення ступеня мінералізації структур емалі ця її ділянка не забарвлюється метиленовим синім або ж ступінь забарвлення незначний. Якщо каріозні плями локалізуються у фісурах молярів і пре- молярів, одним із ефективних методів лікування є їх герметиза ція — обтурація (заповнення, закриття) фісур та інших заглиб лень адгезивними матеріалами (герметиками). Свого часу цей метод був запропонований як профілактичний для запобігання виникненню у фісурах карієсу, але в подальшому була перекон ливо доведена його значна лікувальна ефективність. Методика герметизації фісур ґрунтується на положенні про недостатню (порівняно з горбками зубів) мінералізацію фісур відразу після прорізування зубів, що поряд зі сприятливими умовами для скуп чення у фісурі залишків їжі може призвести до виникнення в ній 9 — 4-2368 129 карієсу. Обтурація фісури перешкоджає потраплянню до неї залишків їжі та впливу кислот мікроорганізмів на емаль. Таким чином, з одного боку, це припиняє дію пошкоджувальних чин ників на емаль, а з іншого - створює умови для подальшої міне ралізації фісури. У випадку лікування початкового карієсу ство рюються умови для ремінералізації емалі з боку пульпи зуба. З метою герметизації фісур використовують найрізно манітніші препарати. Для заповнення мікропроміжків, які утво рюються в емалі у хворих на початковий карієс, можна застосо вувати прості хімічні речовини: срібла нітрат, цинку хлорид. Власне для закриття фісур використовують цементи (полікарб- оксилатні, алюмосилікатні, поліакрилові, склоіономерні), компо зиційні матеріали (хімічної та світлової полімеризації). Для зруч ності клінічного застосування засоби для герметизації фісур можна розділити на такі групи (Л.О. Хоменко та співавт., 1993). 1. Хімічно прості: срібла нітрат, цинку хлорид. 2. Цементи: алюмосилікатні, полікарбоксилатні, поліакрилатні, склоіономерні, композитні. 3. Акрилові ненаповнені пластмаси. 4. Герметики на основі композиційних матеріалів і компо- мерів: а) хімічної полімеризації; б) світлової полімеризації. Основні вимоги до герметиків: 1) стійка адгезія до тканин зубів; 2) достатня міцність під час стискання та стійкість до сти рання; 3) стабільність кольору та відсутність здатності забарвлюва ти тканини зубів; 4) зручність застосування в клінічних умовах, особливо в дитячій практиці. Методика герметизації фісур. Перед герметизацією фісур пацієнт обов'язково повинен почистити зуби. Додатково в сто матологічному кабінеті жувальні поверхні молярів або премо- лярів ретельно очищають спеціальними щіточками та пастами для повного видалення з них нальоту. Рекомендують застосову вати спеціальні пасти, які не містять фтору. Зуби промивають водою, ізолюють валиками з вати та висушують. Обраний герме- тик замішують і в рідкому стані вносять у фісури, для кращого проникнення проштовхуючи кінчиком стоматологічного зонда. 130 Надлишки герметика з жувальної поверхні зубів видаляють інструментами. Очікують 2 — 4 хв і після повного затвердіння обробляють поверхню герметика та за допомогою копіювального паперу перевіряють відсутність підвищення прикусу під час зми кання зубів. Перед застосуванням герметиків на основі склоіономерних цементів із механізмом світлового твердіння та композиційних матеріалів світлової полімеризації жувальні поверхні молярів або премолярів спеціальними щіточками та пастами ретельно очищають від нальоту. Для очищення зубів можна використову вати спеціальні компактні піскоструминні апарати (типу "Hendi- blaster"), які приєднують до стоматологічної установки замість турбінного наконечника. Після ізоляції емаль зубів протравлю ють спеціальними кислотними кондиціонерами, які у вигляді ріди ни або гелю наносять на фісури і через 20 —40 с змивають водою, не допускаючи потрапляння слини на протравлені поверхні. Зуби висушують і у фісури вносять герметик, попередньо замішаний на спеціальній пластинці або вже готовий — рідкої консистенції. Зондом його розподіляють по всій глибині фісури і протягом 40 — 60 с полімеризують за допомогою фотополімеризатора. У подаль шому обробляють поверхні та перевіряють оклюзію (мал. 41). У деяких випадках застосовують так звану методику інва- зивної (розширеної) герметизації фісур. Вона полягає в тому, що дно і краї фісури обробляють тонким списоподібним бором для видалення нальоту та ділянок поверхневої демінералізації емалі. Подальша методика аналогічна описаній вище неінвазивній герметизації. Поряд із проведенням власне ремінералізивної терапії паці єнту обов'язково рекомендують суворе дотримання гігієни по рожнини рота. На наш час розроблено дуже багато різноманіт них зубних паст, еліксирів та інших гігієнічних засобів, що містять мінеральні речовини (фтор, кальцій тощо). їх раціональне засто сування поряд з проведенням ремінералізації має досить високу клінічну ефективність. Як правило, пацієнтам рекомендують пе ребувати на диспансерному обліку і періодично з'являтися (че рез 3 — 6 міс) на огляд до стоматолога. У разі хронічного перебігу початкового карієсу (світло-ко ричневі та жовті каріозні плями) ремінералізивна терапія не є обов'язковою. У випадках обмеження вживання легкозасвоюва них вуглеводів і правильного гігієнічного догляду за зубами 9* 131 Мал. 41. Герметизація фісур молярів герметиком світлового твердіння: А — очищення фісур; Б — унесення герметика; В — розподілення його у фісурах; Г — фотополімеризація можна обмежитися лише застосуванням лікувально-профілактич них зубних паст, що містять ремінералізивні засоби. Згідно із сучасними стандартами, практично всі зубні пасти містять у своєму складі різноманітні сполуки фтору, кальцію та інших мінераль них речовин, що надають їм протикарієсної дії. У тих випадках, коли каріозні плями локалізуються на фронтальних зубах і є косметичними дефектами, їх можна зішліфувати з поверхні емалі з подальшим обробленням цих ділянок вищенаведеними реміне- ралізивними засобами. Перед зішліфовуванням доцільне засто сування вибілюючих засобів, які містять 10 % карбаміду перок- сид для зменшення рівня пігментації плями і відповідно меншо го обсягу видалення емалі. Якщо для повного усунення плями необхідно видалити значну кількість емалі, то утворений дефект відновлюють композиційними матеріалами або компомерами. У разі використання інших пломбувальних матеріалів дефект об робляють за всіма правилами препарування каріозних порож 132 нин і потім пломбують. Темно-коричневі та чорні каріозні пля ми є проявами карієсу, що зупинився (стаціонарного карієсу), і, як правило, не потребують спеціального ремінералізивного ліку вання, крім випадків їх видалення як косметичних дефектів. ОПЕРАТИВНЕ ЛІКУВАННЯ КАРІЄСУ ЗУБІВ (ПЛОМБУВАННЯ) Консервативна ремінералізивна терапія неефективна в разі ви никнення каріозного дефекту твердих тканин зубів (поверхневий, середній та глибокий карієс), оскільки емаль та дентин не здатні регенерувати та відновити втрачені ділянки. Для лікування каріє су твердих тканин зубів доводиться застосовувати заміщення де фекту штучними пломбувальними матеріалами. Перед цим прово дять відповідне хірургічне оброблення, тобто препарування каріоз ної порожнини, за відповідними правилами. Його метою є повне видалення (висікання) патологічно змінених твердих тканин зубів і створення умов для надійної фіксації пломби. Далі відпрепарова ну каріозну порожнину заповнюють пломбувальними матеріалами, чим і відновлюються анатомічна форма та функція зуба. Для досягнення сприятливих результатів лікування карієсу оперативним методом (препарування і подальше пломбування каріозної порожнини) необхідно дотримуватися низки умов: 1) повне видалення уражених карієсом твердих тканин зубів здійснювати із застосуванням тих чи інших методів знеболювання; 2) створювати найкращі умови для міцної та надійної фіксації пломби у відпрепарованій каріозній порожнині; 3) поєднувати антисептичне оброблення з ретельним вису шуванням препарованих твердих тканин зубів; 4) здійснювати правильний підбір пломбувального матеріа лу та дотримуватися правил приготування (замішування) мате ріалу і методики пломбування; 5) проводити завершальне оброблення, шліфування та полі рування пломби. Таким чином, лікування карієсу оперативним методом скла дається з декількох етапів: підготовка порожнини рота, знеболю вання, препарування каріозної порожнини, накладання ізолюваль ної або лікувальної прокладки, пломбування; оброблення, шліфу вання та полірування пломби. 133 Підготовка порожнини рота Перед проведенням власне оперативного лікування карієсу доцільно провести відповідну гігієнічну підготовку порожнини рота. З цією метою рекомендують попереднє чищення зубів па цієнтами самостійно або в спеціальному кабінеті для особистої гігієни. Далі проводять гігієнічне полоскання порожнини рота розчинами антисептиків, відварів трав, зубних еліксирів тощо. За необхідності лікар проводить професійне чищення зубів із за стосуванням спеціальних щіточок, чашечок (які приводяться в дію наконечниками бормашини) та профілактичних очищуваль них паст "Nupro" ("Dentsply"), "Proxyt" ("Vivadent"), "Detartrine" ("Septodont") тощо. Ці пасти мають зернистість різного розмі ру: велику — для грубого оброблення поверхні зубів і видален ня з неї зубних відкладень, середню — для видалення шорстку- ватості та дрібну — для остаточного полірування поверхні зубів. Як правило, у цих пастах містяться сполуки фтору для протика- рієсної дії та зменшення підвищеної чутливості поверхні зубів. Необхідно мати на увазі, що в разі пломбування композита ми не можна проводити професійне чищення зубів пастами з фтором. Це зумовлено тим, що сполуки фтору на поверхні зуба утворюють плівку фторапатиту. Після подальшого кислотного протравлювання такої поверхні утворюються незначні за розмі ром узури, до яких практично не може приєднатися композицій ний матеріал. Тому більш доцільним є використання профілак тичних паст, які не містять сполук фтору (наприклад, "Zirkate", "Dentsply" тощо). Перевірити якість видалення нальоту можна нанесенням на оброблені поверхні зубів барвників: розчину ме тиленового синього, розчину Люголя, спеціальних розчинів, на приклад "Plaque-Test Liquid" ("Vivadent"). Обов'язковим є ви далення нальоту, зубного каменю, а за необхідності — попереднє лікування захворювань пародонта: гінгівіту, генералізованого пародонтиту тощо. Останнє необхідне для уникнення небажаної кровоточивості або навіть і кровотечі в разі необачного травму вання ясен. Окрім відновлення анатомо-функціональної цілості коронки зуба, під час пломбування каріозних порожнин і відновлення зруйнованих зубів велике значення має відповідність пломбу- вальних матеріалів кольору зуба та індивідуальним особливос тям будови інших зубів (колір і форма). Для високого косме- 134 тичного ефекту створеної стоматологом пломби чи реставрації повністю зруйнованої коронки зуба велике значення має колір необхідного для цього пломбувального матеріалу. Вибір кольо ру залежить від розмірів каріозної порожнини, її локалізації, сту пеня руйнування твердих тканин каріозним процесом, місця роз міщення ураженого зуба в зубному ряду, інших індивідуальних особливостей пацієнта. Для визначення відтінків пломбувального матеріалу необхідно брати до уваги умовний поділ коронки зуба на тіло, різальний край (жувальна або оклюзійна поверхня) та ділянку шийки. Загальний фон кольору коронки зуба відповідає кольору її тіла, яке займає найбільшу частину вестибулярної (присінкової) по верхні. Різальний край має світліший відтінок, а шийка більш темний та жовтуватий. Для визначення кольору використовують спеціальні шкали відтінків, які є в комплекті пломбувального матеріалу. Оскільки більшість матеріалів зараз випускають у відтінках відповідно до прийнятих певних стандартів, то доціль ним є використання саме такої стандартної шкали. Найчастіше з цією метою використовують стандартну шкалу відтінків пломбу- вальних та інших стоматологічних матеріалів "VITA". Якщо ви робник матеріалу використовує іншу шкалу відтінків, то, як пра вило, у комплекті матеріалу приводиться відповідність цих відтінків стандартній шкалі "VITA". Вибір кольору проводять в умовах природного освітлення або ідентичного спектра і достатньої інтенсивності штучного. Зуби повинні бути вологими (можна їх змочити водою), тому що сухі набувають значно світлішого відтінку. Під час вибору кольору необхідно враховувати глибину каріозної порожнини, оскільки в разі збільшення товщини матеріалу він набуває темнішого відтінку. Для цього використовують визначники кольору, які мають клиноподібну форму. Інтактні тканини зубів, окрім кольору, мають також індивідуальну прозорість. Умовно виділяють зуби з високою, середньою та низькою прозорістю, що визначають, змінюючи умови освітлення коронки зуба (виключаючи та вклю чаючи світильник стоматологічної установки). В умовах більш тьмяного освітлення різальний край зубів із високою прозорістю набуває вигляду темнішої смуги завширшки до 1 мм, у зубів із низькою він практично не змінює свого кольору. У зубів із се редньою прозорістю ширина більш темної смуги становить 0,3 — 0,5 мм. Для остаточного вирішення питання про колір матеріа- 135 лу можна нанести невелику порцію обраного відтінку композиту на вестибулярну поверхню зуба і заполімеризувати його. Після визначення кольору тіла коронки зуба підбирають темніший відтінок для шийки та світліший — для різального краю (для цього можна використати спеціальні таблиці). Пломбування каріозних порожнин за сучасними технологія ми (композиційними матеріалами) потребує тривалого часу (до 1—2 год), тому ставляться підвищені вимоги до ізоляції каріоз ної порожнини від потрапляння в неї рідини (слини, крові, за брудненої води тощо). У цих випадках надійну ізоляцію зубів здійснюють лише із застосуванням кофердаму; за його відсут ності можна використовувати спеціальні чашечки, круглі мат риці, ватні або лігнінові валики тощо. Досить ефективним є зас тосування міні-кофердаму (рабердаму, квікдаму), який склада ється із латекса, натягнутого на гумову овальну рамочку. Пробійником у латексі роблять 1—3 отвори і надягають його лише на зуб, який пломбують, або і на 1 —2 поряд розміщені. У будь-якому разі після відповідної підготовки та ізоляції зубів, які пломбуються, у каріозну порожнину не повинні потрапляти ні ротова рідина, ні інші небажані домішки. Надлишки ротової рідини з порожнини рота видаляють за допомогою слиновід- смоктувача. Сучасні універсальні стоматологічні установки об ладнані також і пиловідсмоктувачами (так званими пилососа ми). За їх допомогою з рота видаляють пил і воду, які утворю ються під час препарування зубів, оброблення пломби тощо. Для запобігання небажаному контакту язика, губ або щоки з пломбо ваним зубом застосовують губоутримувачі, язиковаликоутриму- вачі, спеціальні кільця тощо. Залежно від обраного лікарем плом- бувального матеріалу та технології його використання ізоляцію зубів проводять до препарування каріозної порожнини або вже після її закінчення. Кофедрам найбільш надійно ізолює препарований і пломбо ваний зуб від вологи порожнини рота, а також повністю виключає небажаний контакт певних компонентів пломбувальних матері алів (травильні кондиціонери, адгезивні системи, власне пластич ний композит тощо) зі слизовою оболонкою рота. Звичайно ко- фердамом ізолюють групу з 4 - 6 поряд розміщених зубів. На хустині кофердаму за допомогою спеціальних макетів познача ють місця отворів для обраної групи зубів. Пробійником роб лять отвори різного діаметра (залежно від групи зубів — різці, 136 премоляри або моляри). Перед накладанням кофердаму зубною шовковою ниткою (дентальним флосом) перевіряють стан проміжків між зубами, які будуть ізольовані кофердамом і одно часно їх очищають. Ці проміжки повинні бути вільними, інакше хустину кофердаму неможливо заправити в них і надійно нею охопити шийки зубів. Кофердам можна накласти кількома способами. Перший ва ріант: спочатку на найбільш дистально розміщений обраний для ізоляції зуб за допомогою кламерних щипців надягають кламер так, щоб він щільно охоплював шийку зуба (мал. 42). Потім на цей кламер та інші зуби надягають хустину кофердаму з виріза ними в ній отворами і фіксують кламером за останній обраний для ізоляції зуб. За другим варіантом хустину кофердаму спо чатку надягають на кламер, фіксований у щипцях, а потім кла мер з хустиною фіксують на дистальному зубі. За третім варіан том спочатку на цей зуб надягають хустину кофердаму, яку фіксу ють кламером. Щоб кламер випадково не зісковзнув у порожнину рота, до його дуги прив'язують шовкову нитку, за допомогою якої Мал. 42. Фіксація кламера на дистально розміщеному зубі. Пояснення в тексті 137 Мал. 43. Кофердам, зафіксований у порожнині рота кламер фіксують до рамки кофер- даму. Цією ниткою заправляють ко фердам у міжзубних проміжках, щоб шийки зубів були надійно охоплені хустиною. За необхідності більш надійного охоплення шийок зубів хустину кофердаму можна зафіксу вати на них шовковими нитками. Вільні кінці хустини фіксують за спеціальні виступи на П-подібній рамці кофердаму (мал. 43). Щоб у відпрепаровану порожнину (особливо розміщену в пришийковій ділянці) не потрапила рідина або кров з ясенної борозни, до неї додатково можна ввести ретракційні нитки. Вони випускаються різних розмірів, товщини і можуть бути імпрегно- вані кровоспинними засобами. Під час використання композитів не рекомендується застосовувати ретракційні нитки, насичені ге- модентом, заліза сульфатом, алюмінію хлоридом. При певних навичках роботи і застосуванні відповідного об ладнання можна досягти досить задовільної ізоляції операційно го поля (зубів) і без використання кофердаму. Для цього реко мендують часто міняти валики з вати, застосовувати спеціальні невеликі ізолювальні гумові чашечки, які надягають на каріоз ний та 2 сусідні зуби. Обов'язковим є використання слиновід- смоктувача, тому що без нього важко забезпечити необхідну сухість каріозної порожнини в разі досить тривалого (1—2 год) її плом бування. Під час відновлення втрачених твердих тканин зубів фото- полімерними композиційними матеріалами одним із важливих моментів є попереднє лікування запалення ясен і тканин паро- донта. Це запобігає, зменшує або повністю усуває кровоточивість ясен і виділення з кишень (ясенних або пародонтальних). Хоча подібне лікування може тривати 2 — 3 тиж, ним не можна нехту вати, оскільки це набагато зменшує небезпеку забруднення карі озної порожнини під час її препарування та пломбування. Не значну кровоточивість ясен можна припинити за допомогою кро воспинних медикаментозних засобів (3 % розчин пероксиду водню, 5 % розчин амінокапронової кислоти, кровоспинні губки 138 тощо), спеціальних ниток і паперових штифтів. Небезпеку по шкодження ясенного краю під час препарування та пломбування можна зменшити за допомогою спеціальних захисних пристосу вань (наприклад, ретракторів ясен). У перші відвідування необхідно звернути увагу пацієнта на правильні навички індивідуальної гігієни порожнини рота: раціо нальне чищення зубів, застосування спеціальних засобів гігієни, особливо зубних ниток (дентальних флосів). Обов'язковим є видалення зубних відкладень з подальшим поліруванням повер хонь зубів, з яких вони були видалені. Пігментовані відкладення, "наліт курців" рекомендується видаляти дуже ретельно за допо могою спеціальних щіточок і профілактичних паст. Необхідно попередити пацієнта про подальше ретельне дотримання раціо нальної гігієни порожнини рота, оскільки це дозволить зберегти хороший естетичний вигляд пломб або великих реставрацій зубів. У наш час однією з важливих проблем у стоматології є за хист лікаря та його асистента від інфікування, потрапляння на шкіру деяких агресивних компонентів стоматологічних матері алів (наприклад, адгезивної системи композитів, які справляють виражену сенсибілізивну дію). Тому медичному персоналу необ хідно працювати тільки в гумових рукавичках, захищати лице мас кою, а очі — окулярами або прозорими щитками. Знеболювання під час лікування зубів Карієс зубів, його ускладнення (особливо гострі пульпіт, періо- донтит) і стоматологічні втручання під час їх лікування супро воджуються болем різного ступеня інтенсивності. Тому знебо лювання стоматологічних маніпуляцій є однією з актуальних проблем терапевтичної стоматології. Воно дозволяє значно змен шити біль у пацієнта із захворюваннями зубів, полегшити його стан, усунути больові відчуття під час проведення лікування і тим самим значно зменшити страх хворого перед стоматологіч ними втручаннями. У цілому повноцінне знеболювання значно поліпшує стан хворого і зменшує ризик загальних ускладнень під час проведення лікування і після нього. З іншого боку, хво рий відчуває себе добре і поводить себе спокійно, що значно по легшує працю лікаря — дозволяє йому працювати впевнено і виконати необхідний обсяг оперативного (терапевтичного, ендо- донтичного, хірургічного тощо) втручання. Якщо у пацієнта ви- 139 ражений тривожний стан і боязнь перед лікуванням зубів, можна застосувати потенційоване місцеве знеболювання і премедика- цію (призначити транквілізатори, нейролептики тощо). Згідно із сучасними уявленнями, біль є інтегральною функ цією організму, яка мобілізує найрізноманітніші його системи для захисту від дії надсильних подразників. До них належать різні структури периферійної та центральної нервової системи (як соматичні, так і вегетативні), а також свідомість, емоції, моти ваційні та поведінкові реакції. Больовий синдром супроводжуєть ся цілою низкою змін з боку різних систем організму: серцево- судинної, дихання, ендокринної тощо. Глибина таких порушень часто не залежить від обсягу та характеру майбутніх втручань — буде це процедура лікування зубів чи значне хірургічне втру чання; часто очікування болю викликає у хворого більше страж дань, ніж саме лікування. Такий стан спричинює необхідність застосування тих чи інших методів знеболювання та зняття пси хоемоційного напруження практично в разі всіх стоматологіч них утручань. Масовість стоматологічних захворювань і переважно по ліклінічний характер їх лікування зумовлюють певні особли вості вибору методів знеболювання. Найчастіше в терапевтичній стоматологічній практиці застосовують місцеву анестезію (про відникову, інфільтраційну) і тільки у виняткових випадках — загальне знеболювання (інгаляційний, внутрішньовенний наркоз). Місцеве знеболювання постійно вдосконалюється: синтезу ються нові анестетики, розробляються нові методи їх уведення в організм. У стоматологічній практиці поряд із традиційними поверхневою (аплікаційною), інфільтраційною та провідниковою анестезією розроблені методики інтралігаментарного та внутріш- ньопульпового введення анестетиків, які не потребують великої кількості знеболювальних препаратів, що зменшує ризик їх ток сичної та сенсибілізивної дії. З іншого боку, під час лікування захворювань пульпи (особливо гострого пульпіту) традиційні анестетики дуже часто неефективні. Це пов'язано з особливостя ми іннервації пульпи та відносно невеликою знеболювальною силою традиційних анестетиків. Ураховуючи ці особливості, ос таннім часом розроблені нові анестетики, в яких вдало поєдну ються значна анестезивна активність і відносно мала токсичність. У сучасних умовах правильний вибір методики анестезії та пре парату залежно від виду й обсягу втручання дозволяє лікарю в |