Анатомія модульні питання. Модульні питання. Модуль Травна система Класифікація внутрішніх органів
 Скачать 1.07 Mb.
|
|
91. Провідні шляхи екстрапірамідної рухової системи. • Tractus rubrospinalis – починається від клітин червоного ядра, перехрещується у перехресті покриву середнього мозку (Фореля), іде вниз через передню частину моста, бічні частини довгастого мозку та бічні канатики спинного мозку і переключається на другий нейрон у передніх рогах спинного мозку. • Tractus tectospinalis – починається нейронами, тіла яких розміщені у сірій речовині пластинки покрівлі середнього мозку; аксони цих нейронів переходять на протилежний бік разом з аксонами нейронів червоного ядра у перехресті покриву середнього мозку, далі прямують вниз через передні відділи стовбура мозку та передні канатики спинного мозку і досягають ядер передніх рогів спинного мозку. • Tractus vestibulospinalis – починається від присінкових ядер, низходить у бічній частині переднього канатика і досягає ядер передніх рогів спинного мозку • Tractus reticulospinalis – починається від ядер сітчастої формації стовбура головного мозку, прямує вниз, проходячи посередині переднього канатика спинного мозку, і переключається на мотонейрони в передніх рогах спинного мозку. • Tractus olivospinalis – іде від нейронів оливи довгастого мозку до рухових нейронів передніх рогів спинного мозку. Органи чуття 1. Орган нюху: будова, функції. Своїми рецепторами(нюховими нейросенсорними епітеліоцитами - epitheliocytus neurosensorius olfactorius), що містяться у нюховій частині слизової оболонки носа, започатковує провідні шляхи аналізатора(I-й нейрон). Нараховують близько 30млн. рецепторних нейронів, аксони яких формують 15-30 нюхових ниток(filia olfactoria), проникають крізь решітчасту пластинку, досягаючи нюхову цибулину. В останній містяться тіла других нейронів(мітральні клітини), аксони яких утворюють нюховий шлях(tractus olfactorius). Частина аксонів ІІ-х нейронів досягає нейронів нюхового трикутника, передньої пронизаної речовини,прозорої перегородки, а друга(більша) частина аксонів поділяється на 3 нюхові смуги( striae olfactoriae): бічну, проміжну, присередню. Бічна нюхова смуга( stria olfactoria lateralis) після перемикання на ІІІ-х нейронах нюхового трикутника досягає кори гачка, відгалужуючись частково, до підкіркового нюхового центру – мигдалеподібного тіла. Проміжна нюхова смуга( stria olfactoria intermedia) перемикається на ІІІ-х нейронах передньої пронизаної речовини і продовжується крізь пластинку прозорої перегородки, склепіння, торочку морського коника до кори гачка. Присередня нюхова смуга( stria olfactoria medialis) після перемикання на третіх нейронах підмозолистого поля, огинає мозолисте тіло, проходить у смужковій та зубчастій звивинах( gyri fasciolaris et dentatus), досягаючи кори гачка. Незначна частина аксонів ІІ-х нейронів, а також ІІІ-х нейронів, зокрема нюхового трикутника, зі свого та протилежного боків досягають нейронів підкіркового нюхового центру – сосочкового тіла. Аксони нейронів сосочкових тіл досягають передніх ядер таламусу у складі fasciculus mamillothalamicus(Wicg d`Azyr), а також через fimbria hippocampi досягають кору гачка свого боку, а через спайку – склепіння протилежного боку. Кора гачка – кірковий кінець(ядро) нюхового аналізатора. Слід підкреслити, що всі органи чуттів в єдиному організмі пов’язані між собою, особливо у корі великого мозку, де ядра всіх аналізаторів мають розгалужені асоціативні контакти. Це обумовлює не тільки взаємозв’язок, але й взаємовплив і взаємокомпенсацію одних органів іншими. 2.Орган смаку: будова, функції. Рецептори містяться у смакових бруньках( gemma gustatoria) смакових сосочків язика, м’якого піднебіння, піднебінних дужок. Смакові сенсорні епітоліоцити(epitheliocytus sensorius gustatorius) мають своєрідні хеморецептори у вигляді мікроворсинок (microvilli), які знаходяться на верхівках смакових бруньок. Нервові волокна, що проводять імпульси від смакових рецепторів, належать VII, IX,X парам черевних нервів. Тіла перших нейронів провідного шляху смакового аналізатора знаходяться у вузлі колінця проміжного нерва, верхніх та нижніх вузлах IX, X пар черепних нервів. Дендрити псевдо уніполярних нейронів зазначених вузлів у складі гілок VII, IX, X пар черепних нервів проводять відчуття смаку, а аксони цих же нейронів досягають тіл других нейронів(ядра одинокого шляху). Другі нейрони мають розгалужені зв’язки з вегетативними та соматоруховими ядрами V,IX,X пар черепних нервів, які контролюють ковтання, жування та вегетативні рефлекси (нудота, блювота). Аксони других нейронів частково перехрещуються і досягають тіл третіх нейронів(вентробічне ядро таламуса). Аксони третіх нейронів прямують через задню ніжку внутрішньої капсули до ядра смакового аналізатора - в корі нижньої ділянки за центральної звивини та гачку. 3. Око: частини, топографія. Око міститься в очній ямці черепа (орбіті). До ока належать очне яблуко із зоровим нервом та додаткові структури ока. 4. Очне яблуко: розвиток, аномалії розвитку, зовнішня будова. На ранніх стадіях ембріогенезу частини очного яблука розвиваються з трьох зачатків — нервової трубки, ектодерми і мезенхіми. Джерелом розвитку очей у людини є очні міхурці (випинання стінки другого мозкового міхура), яку до тримісячного віку ембріона перетворюються у двостінні келихи. Внутрішня стінка келиха перетворюється на сітківку з паличковидними і колбочковидними зоровими клітинами. Його зовнішня стінка утворює зовнішній пігментний шар сітківки. З стебельця очного келиха утворюється зоровий нерв. Мезенхіма, що оточує келих, утворює судинну оболонку разом з райдужкою і війковим тілом, волокнисту оболонку, бере участь в утворенні склистого тіла. Передня частина волокнистої оболонки перетворюється на рогівку, задня — на щільну білкову оболонку. Аномалії розвитку ока: колобоми (відсутність певної оболонки очного яблука), аніридія (відсутність райдужки), полікорія (наявність декількох зіниць), хоріодермія (білі дірки і плями у власне судинній оболонці), коректотопія (ексцентричне зміщення зіниці), альбінізм, залишкова зінична мембрана, афакія (відсутність кришталика), сферофакія (куляста форма кришталика), мікрофакія, біфакія, аплазія/гіпоплазія очного яблука, мікрофтальмія, анофтальмія, циклопія, синофтальмія… 5. Очне яблуко: оболонки , назвати і продемонструвати на препаратах. Очне яблуко має три оболонки і ядро. Три оболонки огортають ядро у такій послідовності : волокниста(tunicafibrosabulbi), судинна (tunicavasculosabulbi), внутрішня (tunicainternabulbi/retina). 6. Очне яблуко: волокниста оболонка, її частини, будова, функції; описати і продемонструвати на препаратах. Волокниста оболонка очного яблука(tunicafibrosabulbi) виконує каркасну і захисну функцію. Має дві частини: рогівку (cornea) і білкову оболонку (sclera).Рогівкасвоїм канатом (limbus) з’єднується з білковою оболонкою, формує її борозну (sulcussclerae). В основі рогівки – її власна речовина (substanciapropria). Не містить судин. Білкова оболонка ззовні вкрита кон’юнктивою, зсередини – темною пластинкою (laminafusca). Її задня ділянка – решітчаста пластинка (laminacribrosa), крізь неї проходять пучки волокон зорового нерва. У товщі переходу склери в рогівку – венозна пазуха(канал Шлемма) (sinusvenosussclerae). 7. Очне яблуко: судинна оболонка, її частини, будова, функції. Судинна оболонка очного яблука (tunicavasculosabulbi) багата на пігмент і кровоносні судини. Поділяється на три відділи: власне судинна оболонка (choroidea; найбільша частина, відмежована пухким навколосудинним простором), війкове тіло (corpusciliare; в ньому розрізняються дві частини: війкове коло (містить війковий м'яз, забезпечує акомодацію) і війковий вінець (війкові відростки, що містять капіляри і продукують водянисту вологу камер очного яблука)), райдужка (iris; предня частина у вигляді диска з центральним отвором - зіницею, двома краями - зіничним і війковим, передньою і задньою поверхнями, малим і великим кільцями). Судинна оболонка виконує переважно трофічну функцію завдяки густим судинним сплетенням. 8. Очне яблуко: сітківка, її частини, будова, функції. Сітківка (retina) або внутрішня оболонка очного яблука вистилає зсередини судинну оболонку. Розрізняють дві основні частини: зорову (містить світлочутливі елементи - палички та колбочки; два шари - пігментний (пігментні клітини) і нервовий (фоторецепторні і нервові клітини)) і сліпу (війкова (клітини війкового епітелію) і райдужна (два шари пігментних клітин) частини). Між зоровою і сліпою частинами є зубчастий край (oraserrata). При офтальмоскопії на дні очного яблука помітні диск зорового нерва (discusn.optici) з заглибиною, в якій проходять центральні вени і артерії сітківки. Збоку від диска міститься жовта пляма (maculalutea) з центральною ямокою (foveacentralis) та ямочкою (foveola) - це місце найгострішого зору. Сітківка - найважливіша з оболонок ока. 9. Заломлюючі середовища очного яблука: назвати, описати і продемонструвати на препаратах. Допрозорих світло заломлюючих середовищ очного яблука належать: рогівка, водяниста волога, кришталик, склисте тіло.Рогівка (cornea) — передня зовнішня прозора поверхня очного яблука, через яку в очне яблуко проникає світло.Кришталик(lens) має вигляд прозорої безсудинноїдвоопуклої лінзи, що міститься одразу позаду зіниці та тісно прилягає до задньої сторони райдужки. Він вкритий капсулою, і яку вплітається війковий поясок (zonulaciliaris, Zinni) (фіксує лінзу до війкового тіла), побудований з ядра та кори, що складаються з волокон кришталика різної щільності. Між поясковими волокнами знаходяться пояскові простори (spatiazonularia – канал Петіта), заповнені водянистою вологою. Завдяки скороченню і розслабленню війкового м’яза змінюється опуклість кришталика, а відтак і його оптична сила. Нормальна акомодація кришталика забезпечує нормальний зір. Склисте тіло (corpusvitreum) – це прозора склиста строма, оточена склистою перетинкою. Спереду склистого тіла є склиста ямка (fossahyaloidea), де знаходиться кришталик, а його товщу пронизує склистий канал (canalishyaloideus). Водяниста волога (humoraquosus) забезпечує трофіку кришталика і рогівки. 10. Камери очного яблука: межі, сполучення. Виділяють три камери очного яблука (cameraebulbi): передню, задню та зазадню. Передня камера (заповнена водянистою вологою) розміщена між задньою поверхнею рогівки та передньою поверхнею райдужки. Задня (водяниста волога та кришталик) - між задньою поверхнею райдужки та передньою поверхнею склистого тіла, з боків оточена війковим тілом. Зазадня (заповнена склистим тілом) займає задню частину очного яблука, між задніми поверхнями кришталика і війкового пояска та склистим тілом позаду. Передня та задня камера сполучаються між собою крізь зіницю, зазадня камера сполучається з задньою крізь пояскові простори (spatiazonularia). 11. Утворення і шляхи циркуляції водянистої вологи камер очного яблука. Водяниста волога(humoraquosus) продукується судинними сплетеннями війкових відростків та складок, за участю кровоносних капілярів, що залягають у їх товщі. Шляхи циркуляції водянистої вологи пролягають від війкових відростків до задньої камери, а звідси крізь зіницю до передньої камери, постійно омиваючи кришталик та рогівку. Відтік її відбувається переважно у райдужно-рогівковому куті (angulusiridocornealis) передньої камери ока крізь фонтанові простори і шлеммів канал до системи вихрових (вортикозних) вен. Утруднення цього шляху відтоку призводить до підвищення внутрішньо очного тиску (глаукоми). 12. Додаткові структури ока, назвати, їх функції, продемонструвати на препаратах. До додаткових структур ока (structuraeoculiaccesoria) належать брови (supercilia), повіки(palpebrae), кон’юнктива (tunicaconjunctiva), вії (cilia), зовнішні м’язи ока (musculiexternibulioculi), сльозовий апарат (apparatuslacrimalis), піхва очного яблука (vaginabulbi), жирове тіло очної ямки (corpusadiposumorbitae), очноямкова перегородка (septumorbitale). Функції додаткових структур ока:повіки захищають очне яблуко від висихання, потрапляння на його поверхню пилу, дозують інтенсивність світла. Брова виконує захисну функцію, спрямовуючи струмочки потових та дощових крапель з чола в обхід очної щілини.Кон’юнктива вкриває задні поверхні повік і склеру.Основною функцією сльозового апарата є зволоження поверхні очного яблука.Піхва очного яблука утворює фасції м’язів очного яблука. Жирове тіло очної ямки заповнює всі проміжки між окістям очної ямки та очним яблуком з піхвою, м’язами, зоровим нервом. 13. Додаткові структури ока: кон’юнктива, її частини, функції, склепіння. Кон’юнктива (tunicaconjunctiva)–сполучна оболонка рожевого кольору, яка вкриває задні поверхні повік і склеру. Має дві частини: кон’юнктиву повік (tunicaconjunctivapalpebrarum) і кон’юнктиву очного яблука (tunicaconjunctivabulbi). У межах рогівки епітелій кон’юнктиви переходить в епітелій рогівки, утв. кільце кон’юнктиви (anulusconjunctivae) . В місці переходу кон’юнктиви очного яблука в кон’юнктиву повік утворюється її нижнє і верхнє склепіння (відкриваються вивідні проточки сльозової залози) (formixconcunctivaesuperior/inferior), які входять до складу кон’юнктивного мішка (saccusconjunctivalis)– простору між повікою та очною кон’юнктивою. Похідними кон’юнктиви є сльозовий сосочок, сльозове м’ясце (carunculalacrimalis) і півмісяцева складка (plicasemilunaris), які знаходяться у межах при середнього кута ока. 14. Додаткові структури ока: зовнішні м’язи очного яблука, їх характеристика та функції. Зовнішні м’язи очного яблука забезпечують рухи очного яблука. Розрізняють чотири прямих (верхній, нижній, присередній, бічний), два косих (верхній та нижній), м’яз-підіймач верхньої повікита очноямковий м’яз. Всі м’язи, крім нижнього косого м’яза, починаються від спільного сухожилкового кільця, яке біля зорового каналу охоплює зоровий нерв. Прямі м’язи прикріплюються до склери перед екватором очного яблука, а косі – позаду екватора. Верхній прямий м’яз повертає передній полюс очного яблука вгору та дещо присередньо; нижній– вниз і дещо вбік; присередній - присередньо; бічний – вбік. Верхній косий м‘яз повертає передній полюс очного яблука вниз та назовні, нижній – вгору та назовні. М’яз-підіймач верхньої повіки названий за функціональною ознакою. Скорочення очноямкового м’яза призводить до незначного зміщення очного яблука вперед. 15. Сльозовий апарат: частини, топографія, функції; шляхи відтоку сліз. До сльозового апарату належать сльозова залоза та сльозовивідні шляхи. Його основною функцією є зволоження поверхні очного яблука. Сльозова залоза (glandulalacrimalis) – це складна альвеолярно-трубчаста залоза, яка міститься в однойменній ямці орбіти і має дві частини: очноямкову та повікову (поділяється сухожилком м’яза-підіймача верхньої повіки). Вивідні проточки (ductuliexretorii) (6-15) відкриваються у верхнє склепіння кон’юнктиви. Сльозова рідина омиває передню поверхню очного яблука і по сльозовому струмку (між краєм повіки та очним яблуком) (rivuslacrimalis) досягає сльозового озера (lacuslacrimalis), яке розміщене навколо сльозового м’ясця у присередньому куті ока. Звідси крізь сльозові крапки сосочків вона потрапляє у верхній та нижній сльозовий канальці (canaliculilacrimalessuperioretinferior), які впадають у сльозовий мішок (saccuslacrimalis), що розміщений ц сльозовій борозні сльозової кістки, який, в свою чергу, продовжується донизу в носо-сльозову протоку (ductusnasolarimalis), яка відкривається в нижній носовий хід. 16. ІІ пара черепних нервів: утворення, топографія. Зоровий нерв(nervusopticus) вважається несправжнім черепним нервом ІІ пари, оскільки не містить ні вузла, ні ядра, тобто є частиною головного мозку. Він утворений тілами ІІІ нейронів зоровогошляху (гангліозними нейронами) і починається з диску зорового нерва (discusnervioptici). Топографічно у ньому розрізняють 4 частини: внутрішньоочну, очноямкову, канальну та внутрішньочерепну. Зоровий нерв охоплюють дві піхви: зовнішня – продовження твердої оболонки головного мозку та внутрішня – продовження павутинної та м’якої оболонок головного мозку, між якими є між піхвові простори. У складі зорового нерва розрізняють зорові та рефлекторні волокна. 17. Провідні шляхи зорового аналізатора. 18. Вухо: його частини; назвати і продемонструвати на препаратах. Розвиток частин вуха в ембріогенезі, аномалії і варіанти розвитку. Вухо складається з зовнішнього, середнього та внутрішнього вуха і є периферійною частиною двох аналізаторів – слухового та стато-кінетичного. Розвиток: внутрішнє вухо людини розвивається з ектодерми головного кінця зародка на рівні заднього мозку. Першим закладається перетинчастий лабіринт у вигляді слухового пухиря. Хрящова слухова капсула формується із мезенхіми навколо перетинчастого лабіринту. Кістковий лабіринт навколо перетинчастого з’являється пізніше шляхом перихондрального окостеніння охрястя слухової капсули. Барабанна порожнина виникає із дистальної частини першої зябрової щілини. Слухові кісточки розвиваються із хряща першої (молоточок та коваделко) та другої (стремінце) хрящових дуг. Зовнішній слуховий прохід формується із заглиблення зябрової борозни, розташованої навпроти барабанної порожнини. Присінковий та завитковий нервовий вузли та вузол колінця розвиваються з проміжно-присінкового ганглія зародка. Аномалії внутрішнього вуха клінічно проявляються нейросернсорною приглухуватістю, глухотою або глухонімотою. Вади вушної раковини: 1. Спричинені нестачею тканин (мікротія (зменшена раковина) – анотія (відсутня)), 2. Деформації (поліотія (декілька раковин), макроотія(збільшена раковина), розщілини, перед вушні кісти, нориці). Аномалії зовнішнього вуха: При порушенні розвитку 1. І зябрової дуги (відсутня тільки передня третина раковини), 2. І і ІІ зябрової дуги (відсутня вушна раковина та зовнішній слуховий хід). 19. Зовнішнє вухо: його частини і будова; описати і продемонструвати на препаратах. До нього належать вушна раковина (auricula)та зовнішній слуховий хід (meatusacusticusinternus).Вушна раковина утв. еластичним хрящем. Вільний край – завиток(helix), спереду від завитка – протизавиток (antihelix), між ними – човен(scapha); спереду від протизавитка раковина вуха, на її дні - зовнішній слуховий отвір, що продовжується у зовнішній слуховий хід. Внизу від прозавиткапротикозелок (antitragus), спереду від якого козелок (tragus), між ними – міжкозелкова вирізка(incisuraintertragica). Зовнішній слуховий хід: зовнішня і внутрішня частина, два згини. Вкритий шкірою, містить волосяні фолікули, сальні та сірчані залози. |